Рушійні сили соціального прогресу

Реферат

Рушійні сили соціального прогресу

Суть будь-якого процесу дійсності це розвиток діалектичних систем, що утворюють цей процес.

Процес розвитку людського суспільства це, насамперед, розвиток діалектичної системи “суспільство - природа”, розвиток якої відображається в прогресі науково-технічної озброєності людського суспільства: у підвищенні рівня розвитку промислового потенціалу, у росту продуктивності праці, в удосконалюванні технологій виробництва життєвих благ, у підвищенні рівня життя утворююче суспільство індивідів, а також у постійному підвищенні з покоління до покоління рівня утворення - збільшенні обсягу знань про природу - цих індивідів, як слідство, що періодично стає причиною, науково-технічного прогресу суспільства.

Прогресивний розвиток системи “суспільство - природа” - процес фатальний, хоча цей фатум породжений цілком природної, усередині суспільства що формується, чинністю - прагненням кожної людини до більше повного задоволення всіх своїх потреб, включаючи потреби праці, творчості, пізнання, включаючи потребу в турботі про майбутні покоління.

Хоча чинність ця формується не як арифметична сума прагнень всіх членів суспільства, і не завжди цей процес обходиться без регресивних моментів, все-таки для людського суспільства в цілому його варто вважати неминуче прогресивним, що, насамперед, доводиться приблизно практикою 40 тисячоліть прогресивного розвитку людського суспільства.

Прогрес системи “суспільство - природа” визначається прогресом суспільної свідомості: постійним поповненням знань, що накопичують суспільством, про природу, за допомогою пізнання, відкриття індивідуальною свідомістю законів розвитку природи, відкриття прийомів і методів використання цих законів з метою більше повного задоволення потреб людини й суспільства.

Всі ці знання накопичуються у формі наукових теорій, виробничих технологій, різноманітних продуктів виробництва, тобто у формі продуктів діяльності всіх поколінь утворююче суспільство індивідів, продуктів, які безпосередньо або опосередковано відображають рівень й обсяг накопичених суспільством знань про природу.

Тобто продукти діяльності індивідів власне кажучи є упредметненими знаннями, які за допомогою діяльності індивідів із суб'єктивних знань індивідуальної свідомості, де вони мають форму суб'єктивних образів реального миру, перетворюються в об'єктивні знання суспільної свідомості, де вони здобувають форму різноманітних продуктів діяльності утворююче суспільство індивідів.

Але упредметнені знання суспільної свідомості - мертвий, не здатний до саморозвитку об'єкт.

Живі, здатні до саморозвитку, знання це знання індивідуальної свідомості.

Тому основна форма суспільної свідомості це сукупність знань утворююче суспільство індивідів.

А розвиток суспільної свідомості це не тільки збільшення обсягу упредметнених знань, але й насамперед постійне з покоління до покоління збільшення суб'єктивних знань утворююче суспільство індивідів.

Процесу об'єктивізації суб'єктивних знань передує процес суб'єктивізації об'єктивних знань - процес придбання індивідом частини накопичених суспільством знань, на базі яких індивід у процесі самостійної дослідницької діяльності може придбати нові знання.

Можливість придбання індивідом нових знань по якому-небудь питанню визначається не тільки його інтелектуальними можливостями, але й володінням уже накопичених людством знань по певному питанню.

Тому, крім процесів придбання знань індивідуальною свідомістю й об'єктивізації цих знань, - процесів, що визначають прогрес системи “суспільство - природа”, - неймовірно важливим для прогресу цієї системи, особливо для швидкості його протікання, є процес поширення добутих окремими індивідами знань.

Тому що цей процес, крім того, що сам є процесом безпосереднього розвитку суспільної свідомості, він ще й створює базу для подальших відкриттів іншими індивідами. І чим ширше процес поширення знань, тобто чим більше індивідів включається в процес розвитку суспільної свідомості, тим більше швидкість прогресу системи “суспільство - природа”.

Діяльність індивідів, у процесі якої відбувається відкриття нових знань, їхня об'єктивізація й поширення, у процесі якої відбувається розвиток системи “суспільство - природа”, завжди спрямована на задоволення їхніх власних потреб, навіть якщо це турбота про задоволення потреб інших людей.

Тому джерелом процесу розвитку суспільної свідомості, джерелом прогресу системи “суспільство - природа” є розвиток діалектичної системи, що є основою онтогенезу індивіда.

Це система “потреба - діяльність”, діалектичною формою розвитку, який є індивідуальна людська свідомість - фізіологічний процес, що забезпечує придбання індивідом знань про дійсність і на базі цих знань організуючу діяльність індивіда, спрямовану на задоволення його потреб.

Людське суспільство в цілому, як й окремі держави можна представити у вигляді діалектичної системи “індивід - індивід”, різні форми відхилення від стану рівноваги якої, утворять всі внутрісуспільні (соціальні) протиріччя.

Це міжособистісні або індивідуальні протиріччя, міжгрупові, класові й міждержавні протиріччя.

Зрозуміло, що системи “клас - клас”, “держава - держава” є похідними формами системи “індивід - індивід”, тому що формуються за допомогою об'єднання індивідів у групи, класи й держави.

Абсолютно всі акти діяльності людини своєю метою мають задоволення потреб цієї людини.

Тому, в остаточному підсумку, всі соціальні протиріччя виникають із приводу неоднакового ступеня задоволення індивідами, класами, націями своїх потреб, що через “боротьбу”, що має характер порівняння, системи “моє - не моє”, може привести до “боротьби” протилежностей систем: “індивід - індивід”, “клас - клас”, “держава - держава”.

І ця “боротьба” може приймати форму разнообразнейших конфліктів - від незлобивої заздрості між індивідами до воєнних дій між державами.

В остаточному підсумку, всі соціальні протиріччя визначаються відхиленням від стану рівноваги системи “індивідуалізм - колективізм”.

Маючи на увазі, що ці спонукання народжуються не тільки індивідуальною свідомістю, але й суспільною свідомістю класів, націй, держав.

Під індивідуалізмом мається на увазі прагнення класу, нації, держави до задоволення своїх класових, національних, державних інтересів, а під колективізмом - здатність класу, нації, держави усвідомити необхідність обмеження власних домагань для більше повного задоволення потреб собі подібної протилежності.

Наприклад, незважаючи на, здавалося б, високий ступінь цивілізованості сучасного людського суспільства, індивідуалізм більшості націй перебуває на рівні середньовічної дикості.

Це, наприклад, торкається питання про наявність права для цієї більшості націй мати свою незалежну національну державу, тоді як деякі нації втрачають цього ж права цією же більшістю.

І гірше всього те, що ця дикість зафіксована в міжнародному праві у вигляді принципу непорушності границь і цілісності територій, принципу, що, мабуть, можна назвати найбільшою дурістю, породженої 20-м століттям.

З моменту народження людського суспільства й донині, головною проблемою, що народжує переважну більшість соціальних протиріч, є проблема розподілу між індивідами, класами, націями й державами життєвих благ.

І тому соціальний прогрес, з моменту народження людського суспільства й донині, є прогрес системи розподілу в суспільстві життєвих благ між членами цього суспільства.

І тому переважна більшість соціальних революцій, з моменту народження людського суспільства й донині, мали своєю метою більше справедливий розподіл життєвих благ між членами суспільства.

Прогрес системи “індивід - індивід” це, насамперед, удосконалювання системи розподілу вироблених у суспільстві благ, або, що те саме, зменшення ступеня експлуатації людини людиною.

У закономірностях розвитку соціальних діалектичних і не соціальних є дуже важлива відмінність.

Відхилення від стану рівноваги будь-якої несоціальної системи відразу ж, автоматично, веде до народження “боротьби”, спрямованої на усунення цієї нерівноваги.

Відхилення ж від стану рівноваги соціальної системи не веде до автоматичного народження “боротьби”, тому що дозвіл соціальних діалектичних протиріч завжди опосередковано свідомістю утворюючі системи індивідів, класів, націй і держав, свідомістю, що організує й контролює дозвіл соціальних протиріч.

Наприклад, при відхиленні від стану рівноваги системи “потреба - діяльність” (діалектичною формою розвитку якої є індивідуальна свідомість), тобто з народженням потреби організму при порушенні його гомеостазу, народження “боротьби” (у цьому випадку, народження діяльності, спрямованої на відновлення гомеостазу організму) здійснюється в наступному порядку.

Перше - усвідомлення індивідом свого стану, положення (усвідомлення породженої потреби).

Друге - усвідомлення шляхів, форм, методів задоволення цієї потреби.

Третє - організація практичної діяльності для задоволення цієї потреби.

Тобто власне кажучи відхилення від стану рівноваги системи “потреба - діяльність” відбувається не при порушенні гомеостазу організму, а при усвідомленні індивідом породженої цим порушенням потреби, (зрозуміло, що мова тут іде про усвідомлюваний людиною потребах).

Точно також і відхилення від стану рівноваги системи “індивід - індивід” й її похідних форм визначається, наприклад, не самим фактом експлуатації людини людиною, а усвідомленням цього факту протилежностями цієї системи.

Якщо ж цей факт усвідомлений, наприклад, тільки визискувачами - “боротьба” проявляється лише у формі пропаганди визискувачів, де існуючі виробничі відносини, що дозволяють здійснювати експлуатацію, підносять як сама довершеність.

І тільки коли відбувається усвідомлення експлуатованими факту їхньої експлуатації, коли відбувається відкриття знань про можливості організації нових виробничих відносин, що виключають існуючі форми експлуатації, тільки після цього народжується “боротьба” у формі якихось конкретних способів боротьби експлуатованих за перетворення виробничих відносин.

Експлуатація людини людиною супроводжує людство з перших кроків його зародження.

Наприклад, у мисливських, скотарських племенах, тобто в племенах, де основні продукти харчування здобувалися чоловіками, здійснювалася їхня експлуатація жінками за допомогою обумовленого матріархатом розподілу продуктів при нерівному трудовому внеску чоловіків і жінок у їхнє виробництво.

Саме в цих племенах відбулися перші в історії розвитку людського суспільства соціальні революції, що визначили перехід цих племен від матріархату до патріархату - від влади жінка-матюкай до влади чоловіка-лідера, від первісного комунізму до первісного соціалізму.

Експлуатація людини людиною не може здійснюватися інакше, як тільки за допомогою різним образом організованої влади визискувача над експлуатованим.

Цей факт найбільш очевидний на класовому етапі розвитку суспільства, де влада визискувачів над експлуатованими закріплюється за допомогою державного апарата.

Це рабовласницькі держави, феодальні й капіталістичні держави, періоду так називаного класичного капіталізму.

Сучасні держави розвиненого, цивілізованого капіталізму мають досить сильні інститути соціального захисту незаможних верств населення, інститути, що перерозподіляють доходи від високоприбуткових громадян на користь низько дохідних і знижуючи в такий спосіб своєю діяльністю ступінь експлуатації й соціальну напруженість.

Експлуатація чоловіків жінками при природному подолу праці між ними, що обумовили нерівний трудовий внесок чоловіків і жінок у виробництво основних життєвих благ, здійснювалася за допомогою влади у формі авторитету матері, що пропагує й підтримує (формуючої) відповідні правовідносини й у такий спосіб її рівної прихильності, що забезпечує відповідне, до всіх своїх дітей розподіл життєвих благ.

Знищення цієї форми експлуатації не могло відбуватися інакше, як тільки за допомогою усвідомлення чоловіками факту їхньої експлуатації, усвідомлення методів боротьби за знищення експлуатації, а також усвідомлення (відкриття) більше справедливої форми розподілу благ - розподілу по праці.

Усвідомлення відбувається за допомогою відкриття всіх цих знань індивідуальною свідомістю і їхнім поширенням у чоловічих колективах, де з'являються свої лідери, що пропагують нові виробничі відносини, які, природно, не могли розвиватися у своїй старій діалектичній формі - авторитету матері. У зв'язку із чим починається боротьба за владу, що породила такі звичаї, як роздільне поселення чоловіків і жінок, таємні чоловічі й жіночі союзи, таємні мови.

Чоловіка, маючи велику перевагу - виробництво основних життєвих благ, завойовують влада в племені.

Засновуються нові виробничі відносини, що породили звичаї “добровільної смерті” старих батьків, умертвіння малолітніх дітей у важкі періоди життя племені 3. Тобто впроваджується принцип: хто не працює - той не їсть.

У племенах, де природний поділ праці не породило експлуатації чоловіків жінками, матріархат поступився місцем патріархату багато пізніше, а саме в період народження грабіжницьких походів племен один на одного, тобто знову ж у період, коли чоловіки стали добувати блага за допомогою грабежу основні життєві блага.

Племена, де трудовий внесок чоловіків і жінок у виробництво життєвих благ був приблизно рівним й які в чинність тих або інших обставин залишалися осторонь від грабіжницьких війн, і понині залишаються матріархатними.

Система розподілу благ відповідно до трудового внеску, знищуючи форму експлуатації, створює можливість нагромадження різних цінностей окремими індивідами, окремими моногамними родинами. Ці родини стали тяжіти самостійному веденню господарства, коли відпала необхідність у колективному способі виробництва життєвих благ.

Але значному виділенню окремих родин своїми багатствами серед родичів перешкоджав родоплемінної колективізм і родинні узи родоплемінної влади зі членами племені.

Тому народжувалися такі звичаї, як знищення цінностей багатих родин. Іноді знищувалися й самі власники цінностей.

Тобто народжувалася нова форма експлуатації - експлуатація більше здатних у плані виробництва життєвих благ індивідів менш здатним.

Знищення цієї форми експлуатації могло бути здійснене тільки за допомогою знищення родоплемінних звичаїв, традицій і форм організації родоплемінної влади, тобто знову ж за допомогою знищення старої діалектичної форми розвитку правовідносин між членами суспільства, що й стало здійснюватися за допомогою розкладання племені на окремі моногамні родини.

Разом з народженням можливості нагромадження окремими родинами різних цінностей народжуються грабіжницькі війни.

Тому разом з розкладанням родоплемінних суспільств, для організації й відбиття набігів утворюються територіальні (сусідські) громади.

Форма влади цих громад - військова демократія на чолі з військовим проводирем, що був у першу чергу зацікавлений у волі нагромадження окремими родинами цінностей, і тому пропагував відповідні правовідносини, що, в остаточному підсумку, привело до народження майнової нерівності, рабської або найманої праці й приватної власності на засоби виробництва.

Суспільство розколюється на класи. Народжуються класові форми експлуатації.

Нові виробничі відносини не можуть народжуватися й розвиватися інакше, як тільки у своїй новій діалектичній формі - нової влади, що, як правило, спочатку не може бути іншою, як тільки неформальною владою у вигляді авторитету революціонерів-лідерів.

Ці лідери, пропагуючи нові виробничі відносини й критикуючи старі, революціонізують суспільну свідомість й організовують революційну боротьбу за зміну виробничих відносин.

“Найгірший архітектор від найкращої бджоли із самого початку відрізняється тим, що перш ніж будувати осередок з воску, він уже побудував її у своїй голові”.

Саме в такій послідовності організовується будівництво всього того, що будується в людському суспільстві, включаючи будівництво нових виробничих відносин.

Діяльність індивіда, - яка має на меті задоволення його потреб, - організовується його свідомістю, у якому спочатку народжується образ цієї діяльності.

Діяльність різних груп індивідів, - яка має на меті задоволення їхніх потреб, - організовується суспільною свідомістю тієї або іншої групи індивідів, де спочатку народжується образ цієї діяльності у вигляді певних ідей і теорій, породжених окремими індивідами, потім впроваджених у суспільну свідомість цієї групи.

Спочатку народилася революційна ідея: не вбивати полонених, а використати їх для виробництва життєвих благ. Потім ця ідея, опановуючи свідомістю інших членів суспільства, стає рушійною силою розвитку рабовласницьких виробничих відносин.

Спочатку народилася революційна ідея: всі землі оголосити власністю пана, а з орендаря брати частина зроблених їм благ. Потім стали розвиватися феодальні виробничі відносини.

Спочатку народилася революційна ідея: за допомогою приватної власності на засоби виробництва й найманої праці провадити товари, ціна яких з надлишком покриває всі витрати їхнього виробництва. Потім стали розвиватися капіталістичні виробничі відносини.

Спочатку народилася революційна ідея: за допомогою диктатури пролетаріату й одержавлення всіх засобів виробництва розподіляти зроблені життєві блага відповідно до трудового внеску в їхнє виробництво. Потім розвиток цих виробничих відносин показало помилковість цієї ідеї.

Спочатку народилася революційна ідея: розподіл доходів відповідно до трудового внеску в їхнє виробництво можна організувати за допомогою народної форми власності на засоби виробництва, ринкової економіки й удосконалювання демократичних форм організації суспільства. Потім впровадження цієї ідеї в практику покладе початок будівництва соціалістичних виробничих відносин.

Таким чином, в основі соціального прогресу, як і прогресу взагалі, лежить прогресивна ідея.

Нагадаємо: у світі немає нічого, крім матерії.

Ідея, думка, свідомість - не менш матеріальні явища, чим бронзове погруддя мислителя.

Так що теорія прогресу, де рушійною силою є прогресивна ідея, не є ідеалістичною теорією.

Діяльність індивіда визначається його свідомістю, що організує цю діяльність після усвідомлення породженої потреби й шляхів її задоволення.

Але що стосується шляхів задоволення тих потреб, які породжуються соціальними протиріччями (наприклад, шляхи вдосконалювання системи розподілу благ у суспільстві) - те усвідомити (відкрити) ці шляхи анітрошки не простіше, ніж робити відкриття в будь-якій іншій області знань, де відкриття робляться лише як рідкісний виняток паралельно кількома людьми, а, як правило, однією людиною, з наступним поширенням відкритих знань серед інших членів суспільства.

Тому переважна більшість людей приходить до усвідомлення шляхів удосконалювання виробничих відносин не в процесі самостійного осмислення свого суспільно-економічного положення, а в процесі сприйняття революційних ідей, розроблювальних і пропаганда їх лідерами-революціонерами.

Виходячи із чого, можна затверджувати, що не вірно думку про те, що революційна діяльність людей визначається їхнім соціально-економічним положенням.

Соціально-економічне положення людей визначає лише схильність їхньої свідомості до сприйняття революційної або контрреволюційної пропаганди.

Революціоналізація або контрреволюціоналізація свідомості переважної більшості людей відбувається в процесі пропаганди відповідних ідей і теорій, розроблювальних лідерами відповідних соціальних чинностей.

Так, історію роблять маси. Але масами управляють лідери.

Вплив особистості на розвиток соціальних процесів тим більше, ніж більший вплив робить ця особистість на свідомість окремих людей й у такий спосіб на суспільну свідомість груп, класів і націй.

Визначальним моментом розвитку суспільства (як розвитку системи “суспільство - природа”, так і розвитку системи “індивід - індивід”) є розвиток суспільної свідомості, розвиток якого здійснюється за допомогою впровадження у свідомість членів суспільства й, через їхню діяльність, у практику суспільних й економічних відносин різноманітних відкриттів, зроблених окремими членами суспільства - малими й більшими особистостями.

Якщо соціальний прогрес визначається всього лише успішної революціоналізації суспільної свідомості, а наскільки вона буде успішної, визначається результатом протиборства революційної й контрреволюційної пропаганди, чим же в такому випадку визначається спостережувана в історії розвитку людства неминучість соціального прогресу.

Неминучість соціального прогресу визначається неминучістю перемоги (в остаточному підсумку, незалежно від можливих приватних поразок) революційної пропаганди за рахунок того, що вона в основному відображає істину: про факт експлуатації, про її механізми, про можливість побудувати виробничі відносини, що виключають існуючі форми експлуатації й т.д. А контрреволюційна пропаганда в основному відображає неправильні уявлення про дійсність: про відсутність експлуатації, про те, що подальша демократизація веде до хаосу, ідеалізує існуючі виробничі відносини й т.д.

Тому, навіть просто загальний розвиток суспільної свідомості експлуатованих і природні (нецілеспрямовані) форми поширення революційної інформації, в остаточному підсумку, неминуче приведе їх до усвідомлення істини.

Хоча іноді при дуже талановитій контрреволюційній пропаганді суспільна революційна свідомість може переживати у своєму розвитку регресивні моменти, однак нескінченно довго дурити народ неможливо. Неминучість прогресивного розвитку суспільної революційної свідомості зокрема визначається неминучістю прогресивного розвитку суспільної свідомості в цілому. Тобто як неминуче розвиток (відкриття й поширення) знань про дійсність у цілому, точно також неминучий розвиток (відкриття й поширення) знань про шляхи знищення існуючих у суспільстві форм експлуатації зокрема. Рушійною силою соціального прогресу є потреба людей у соціальній справедливості, і ця потреба, точно також як і всі інші, може бути задоволена тільки при повнім усвідомленні шляхів і способів її задоволення з волі людей, що мають цю потребу. І поза їхньою волею й свідомістю немає ніякої чинності, здатної детермінувати спрямовану на задоволення цієї потреби діяльність, як окремої особистості, так і різних їхніх об'єднань. Що стосується формули соціального прогресу Маркса: продуктивні чинності, що розвиваються, суспільства, переростаючи виробничі відносини, скидають їх і народжують нові - те вона вірна, але лише з виправленням Леніна: “головною продуктивною чинністю всього людства є людина. Головним моментом розвитку продуктивних чинностей людства є розвиток суспільної свідомості в напрямку усвідомлення того, що базовані на даній формі власності виробничі відносини у своєму розвитку досягли межі.

Потрібні нові виробничі відносини. Потрібна нова форма власності. Розвитку частини продуктивних чинностей зобов'язане людство прогресом виробничих відносин. Саме тут у вигляді ідеї народжуються нові виробничі відносини. Саме тут народжується революційна чинність, що, в остаточному підсумку, руйнує старі виробничі відносини й засновує нові.

Список літератури

1.А.І. Першиц, А.Л. Монгайт, В.П. Алексєєв. Історія первісного суспільства. - К, 1982

2.Соотношение биологического и социального в человеке. - М., 1999

3.Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс. - К., 1996

4.Якуба О.О. Соціологія. - Харків, 2005