Молодь України як основа інноваційного розвитку

При визначенні загальнонаціональних пріоритетів мають бути враховані інтереси молоді. Вона повинна стати активним учасником вирішення завдань, що стоять перед державою і суспільством.

Сучасна ситуація в державі й суспільстві вимагає негайних заходів, спрямованих на формування стратегії соціально-економічного, політичного й культурного розвитку України, що припускає послідовну реалізацію заходів довгострокового характеру, спрямованих на подальше вдосконалювання держави, підвищення рівня життя його населення. Це вимагає формування базових умов, які дозволять планомірно підготовляти основу для кожного наступного етапу перетворень.

Україна хронічно відстає від більшості країн майже за усіма соціально-економічними критеріями, залишається на узбіччі світових інноваційних систем, що гальмує подальший соціально-економічний і політичний розвиток. В умовах, коли провідні світові держави не справляються з оздоровленням економіки та забезпеченням соціальних гарантій своїх громадян, ті молоді демократії, що мають дефіцит ресурсів, вимушені шукати інші шляхи виходу із кризи та забезпечення подальшого політичного і соціально-економічного розвитку.

Єдина альтернатива - проведення конкурентоспроможної, адаптивної до зовнішніх збурень державної політики України. Така політика може бути ефективною лише за активної участі молоді. Необхідно розкрити і втілити творчий потенціал молоді, а її соціальний ресурс вважати однією з найважливіших основ модернізації суспільства, підвищення конкурентоспроможності нашої держави.

Основною формою вияву соціальної активності молодого покоління та найефективнішим механізмом взаємодії молоді з державою є молодіжний рух. Назріла гостра необхідність посилення уваги до молодіжного руху з боку держави, розробки науково обґрунтованого плану дій, результати якого стануть відчутні в близькій перспективі. Такий підхід дасть можливість сформувати стратегічну мету українського молодіжного руху, спрямовану на формування відповідального ставлення молоді до свого майбутнього і майбутнього держави. Це зробить вплив молодіжного руху на розробку та реалізацію державної політики ефективним і змінить сучасну роль молоді - брати участь у вирішенні власних соціально-побутових проблем, на необхідну участь у розв'язанні стратегічних проблем виходу із системної соціально-економічної кризи та забезпечення подальшого розвитку суспільства.

У свою чергу, в якості однієї з найважливіших умов, виступає забезпечення відтворення інтелектуального й трудового потенціалу суспільства. Перспективи збереження й накопичення такого потенціалу нерозривно пов'язані зі здійсненням комплексу заходів з освіти й виховання молоді.

В Україні близько 11 млн. юнаків і дівчат, з них понад 1,5 млн. - студенти ВНЗ І-ІV рівнів акредитації і, насамперед, молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

При визначенні загальнонаціональних пріоритетів мають бути враховані інтереси молоді. Вона повинна стати активним учасником вирішення завдань, що стоять перед державою і суспільством. Необхідно на державному рівні створювати умови для самореалізації молоді і включення молоді в процеси розвитку України.

Сучасна соціально-економічна ситуація в Україні вимагає розробки шляхів стабілізації соціальних процесів, забезпечення якісної підготовки управлінських рішень щодо сім'ї, дітей, молоді, гендерної рівності, збереження та зміцнення здоров'я молодого покоління й надання соціальної допомоги сім'ям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Такі рішення можливі тільки на підставі комплексного, міждисциплінарного, системного аналізу існуючої ситуації та науково обґрунтованого соціального прогнозу можливих наслідків.

Для українських органів державної влади у здійсненні молодіжної політики та подолання демографічної кризи найголовнішими напрямками діяльності є:

- забезпечення правової й соціальної захищеності молоді;

- надання молодому громадянинові гарантованого державою мінімуму соціальних послуг з навчання, виховання, духовного й фізичного розвитку, охорони здоров'я, професійної підготовки й працевлаштування;

- забезпечення збалансованого поєднання державних, суспільних інтересів та прав особистості у формуванні й реалізації національної молодіжної політики;

- пріоритет суспільних ініціатив стосовно аналогічної діяльності державних органів та установ при фінансуванні заходів і програм, що стосуються молоді;

- залучення молодих громадян до особистої участі у формуванні й реалізації програм, що стосуються молоді, суспільства та держави.

Держава та суспільство мають забезпечити випереджальну та інноваційну участь у державотворчих процесах, забезпечити духовні і культурні потреби молоді, рівні можливості для розкриття творчого, професійного, інтелектуального потенціалу молоді, набуття молоддю соціального досвіду, формування вміння жити в громадянському суспільстві, підтримку сімей, конкурентноздатність на ринку праці, якісну освіту, формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, патріотизму, національної і громадської свідомості серед молоді, яка б могла забезпечити безперервність розвитку держави Україна, базуючись на державних і національних цінностях.

Необхідно нарешті розпочати розглядати молодь як активну суспільну силу і стратегічний ресурс розвитку країни. Це в сучасних умовах вимагає виділення молодіжної політики як одного з основних загальнонаціональних пріоритетів. Ми повинні чітко фіксувати: існує дві зони молодіжної політики, які є для нас пріоритетними. Це робота із двома протилежними групами - талановитою й важкою молоддю.

Основні зусилля повинні зосередитись на пошуку нових проектів, технологій, комплексних рішень у сфері державної молодіжної політики, постановці і формуванні стратегій, розподілі завдань і засобів. Нам потрібно активно залучати наявні кадри до вироблення конкретних пропозицій по досягненню цих цілей і реалізації принципів. Основні виконавські, інструментальні функції при цьому повинні бути делеговані регіонам - на основі наявних у їхньому розпорядженні ресурсів тільки й може бути створена базова робоча інфраструктура молодіжної політики.

Водночас варто визнати, що існує фундаментальний розрив між актуальними завданнями з однієї сторони й наявними в нас інструментами ведення такої політики - з іншої. Зазначений розрив збільшується інерційним мисленням регіональних суб'єктів молодіжної політики, а також відсутністю реальної координації між їхніми діями й ініціативами Центру.

Реалізація пропозицій дозволить:

1) поліпшити економічне становище, соціально-побутові й житлові умови молоді й молодих родин;

2) зміцнити інститут молодої родини;

3) підвищити духовно-моральний, інтелектуальний і творчий потенціал молодих громадян;

4) сприяти формуванню у молоді почуття патріотизму, поваги до історії, культури, традицій України;

5) підвищити суспільно-політичну активність молодих громадян;

6) удосконалити систему соціальної підтримки й правового захисту молоді;

7) сформувати у молодих громадян цінності здорового способу життя;

8) підвищити рівень ділової й підприємницької активності молоді;

9) підвищити рівень поінформованості молодих громадян про їх права й обов'язки щодо можливостей реалізації своїх прав на охорону здоров'я, збори, соціальне обслуговування, професійну орієнтацію, працевлаштування, відпочинок.

Проведення заходів вимагає розробки комплексу додаткових відповідних планів і програм.

Результатами підготовлених програм на державному та місцевому рівні мають стати наступні:

- молодь отримає можливість впливати на рівень якості власного життя згідно найвищих міжнародних стандартів. Це, у свою чергу, згодом підвищить індекс людського розвитку в Україні;

- буде ліквідовано споживацьке ставлення до молоді;

- зростуть самостійність та самодостатність молодої особистості;

- у сфері культури буде знята проблема передачі молодіжного дозвілля на відкуп індустрії розваг, що призводить до прагнення отримання молоддю благ будь-якою ціною та культивування примітивних людських інстинктів, формування сумнівних ідеалів;

- очікується випереджальний розвиток молодіжного громадського сектору, що сприятиме формуванню потужного національного потенціалу;

- молодь відчує власні сили, роль та свої перспективи у побудові майбутнього;

- у духовно-ідеологічній та виховній сферах буде ліквідовано повчально-опікунське та авторитарно-догматичне ставлення, відсторонений погляд на молодь як соціально пасивну маргіналізовану групу.

Все це змінить якісні характеристики молодіжного сектору - відбудеться поступ у розвитку інноваційного потенціалу молоді, що забезпечить природні, демократичні та справедливі умови розвитку в Україні для кожної молодої людини й буде найкращим стимулом до формування її як конкурентноздатної особисті.

Ми можемо і повинні відмовитися від все ще переважаючого в нашій економіці екстенсивного способу розвитку, заснованого на експлуатації природних багатств. Вимогам сучасності відповідає інтенсивний спосіб, фундаментом якого здатна стати лише інноваційна економіка.

Сучасна інноваційна економіка вимагає відповідного підходу до вирішення проблеми кадрового забезпечення, що вимагає комплексного розвитку людського ресурсу. Державним пріоритетом має стати розвиток людини, формування для неї найбільш комфортного середовища проживання. Основним адресатом такого підходу є молодь. Вона становить основу тієї частини людського ресурсу, яку ще можна вдосконалювати, яка найменш обтяжена стереотипами, а тому здатна до динамічної реакції на виклики середовища.

Питанням вивчення теорії та практики молодіжної політики в країнах Європи приділяли увагу західноєвропейські дослідники Р. Томсон, Д. Рош, С. Такер, Р. Флінн, А. Счізеротто, Г. Гаспероні, Д. Галлі, С. Паугам, К. Мантгейм, вітчизняні вчені Є. Бородін, С. Лазор, М. Головатий, М. Перепелиця. Отже, під терміном "молодіжна політика держави" розуміємо чітко та об'єктивно визначену систему ідей, принципів, теоретичних положень стосовно місця, ролі та перспектив молоді в поступальному розвитку суспільства, закріплених у законодавчих, нормативних актах, інших документах (у програмних документах політичних партій, заявах громадських організацій, промовах окремих громадських лідерів), а також притаманних громадській думці, у першу чергу - самої молоді, та діяльність суб'єктів молодіжної політики (якими є різноманітні громадські інституції, а також сама молодь) щодо втілення у реальність цих ідей, теоретичних положень найбільш ефективними засобами, в інтересах самої молоді та суспільства в цілому.

Водночас, неможливо не погодитися з твердженням В. К. Криворученка про те, що в державі повинен бути стрижень державної молодіжної політики, який пронизує всі її структури. Мають бути встановлені по-перше, визначені на загальнонаціональному рівні основні цілі, завдання, напрями державної молодіжної політики (в цьому сенсі "Основні напрями державної молодіжної політики", що були прийняті на той час, відігравали роль загальнонаціонального, загальнодержавного "стрижня"); по-друге - гарантовані державою в цілому права і можливості для молоді. Для України роль такого "стрижня" державної молодіжної політики відіграє Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" (1992 р.) та Закони України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (1993 р.) і "Про молодіжні та дитячі громадські організації" (1998 р.).

Варто наголосити, що стрижневими вони є не лише для центральних органів державної влади, а й для регіональних суб'єктів молодіжної політики. На місцях, звичайно, можуть бути і певні відхилення від загального напряму, який визначається ДМП, адже необхідно враховувати місцеву специфіку. Проте сутність політики при цьому не змінюється.

У період розробки концепції державної молодіжної політики в наукових колах та серед практичних працівників дискутувалося багато ідей щодо її реалізації. Кожна з них могла, у випадку прийняття за основу, суттєво і навіть принципово вплинути на впровадження державної молодіжної політики взагалі і на регіональному рівні зокрема. На думку деяких дослідників державної молодіжної політики, в Україні найбільш відомі п'ять концепцій молодіжної політики того часу, які ввібрали в себе основні ідеї ДМП.

Перша концепція представлялася проектом Закону України "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні" від 9.03.1992 р., що був підготовлений Кабінетом Міністрів України на основі постанови Президії Верховної Ради України від 11.06.1991 р. В основу молодіжної політики Кабінет Міністрів поклав ідею відтворення трудових, інтелектуальних ресурсів суспільства, вихід з кризи традиційних інститутів соціалізації молодої особистості, таких як сім'я, школа, система вищої та професійної освіти, зростання ролі молоді в соціально-економічному і політичному житті країни.

Віковий ценз молоді визначався в межах від 15 до 28 років.

Державну молодіжну політику, згідно цієї концепції, передбачалося реалізувати через:

а) створення законодавчої бази молодіжної політики;

б) участь молоді в управлінні державою у сфері виробництва, науки та культури;

в) молодіжні структури у виконавчих органах, що створюються на всіх рівнях і забезпечують безпосереднє вирішення молодіжних проблем;

г) створення соціальних служб для молоді, розробку і реалізацію цільових молодіжних програм.

Фінансування молодіжної політики мало забезпечуватися державою, а також кооперуванням ресурсів державних органів, громадських організацій, рухів, фондів. Міністерство у справах молоді, мережа органів державної влади у справах молоді і мережа центрів соціальних служб для молоді - ці структури, за концепцією, повинні були реалізувати державну молодіжну політику спільно з громадськими і громадсько-політичними молодіжними організаціями.

Друга концепція була запропонована в проекті Закону України "Про соціальну адаптацію і розвиток молоді" від 30.08.1992 р., що був розроблений Міністерством України у справах молоді і спорту за дорученням Кабінету Міністрів України від 21.06.1992 р. На думку авторів, цей Закон мав окреслити основні напрями державної молодіжної політики в Україні, гарантувати для молодих громадян заповнення прогалин їхнього соціального статусу, обумовленого віком, створення рівних зі всіма іншими громадянами можливостей і умов для реалізації своїх прав і свобод.

Віковий ценз молоді, згідно з даної концепції, визначався в межах від 14 до 30 років.

Механізм реалізації концепції державної молодіжної політики передбачав:

а) розробку законодавства про соціальний захист і розвиток молоді, у т.ч. законодавства про молоду сім'ю, про житло та здоров'я тощо;

б) створення системи, що сприяє соціальному становленню молоді - системи соціальних служб;

в) створення мережі громадських організацій і фондів (Палати молодих підприємців України, Українського фонду молодіжної міжнародної співпраці тощо).

Важливим елементом цього механізму мали стати комітети у справах молоді - виконавчі структури в органах державної влади.

Фінансування заходів концепції передбачалося за рахунок республіканського і місцевого бюджетів через спеціально створювані фонди, а також через допоміжні джерела фінансування (фонд сприяння молодіжній політиці мав створюватися за рахунок асигнувань в розмірі не менше 2% державного і місцевого бюджетів; додаткові джерела фінансування: перерахування коштів підприємствами, фондами, організаціями при забезпеченні для них пільгового оподатковання).

За концепцією передбачалося, що розпорядником коштів мають стати державні органи управління у справах молоді на республіканському та місцевому рівнях.

Третя концепція молодіжної політики в Україні була розроблена депутатом Верховної Ради України ХІІ скликання, членом постійної комісії у справах молоді Юрієм Збітнєвим.

В основу цієї концепції покладено такі принципи:

- спадковість поколінь;

- поєднання і розмежування функцій в органах державної влади;

- поєднання загальнонаціональних і територіальних інтересів;

- взаємодія державних органів влади і управління з молодіжними організаціями.

Виходячи з перерахованих принципів, концепція передбачала постійну увагу до молодих людей з боку суспільства, сім'ї і держави від моменту народження до моменту громадської зрілості (у цьому випадку поняття "громадська зрілість" розуміється як сукупність реалізованих можливостей особистості на освіту, працю, сім'ю, здоров'я, а не як юридичний термін).

Віковий ценз обмежувався віком 35 років.

Концепція державної молодіжної політики мала б реалізовуватися через такі основні організації і структури:

- Всеукраїнський національний конгрес молоді (ВНКМ) - дорадчий і консультативний орган при Президентові України. ВНКМ мав приймати до розгляду і затверджувати молодіжні програми, призначати і контролювати дирекцію програм, визначати частку державного фінансування;

- Міністерство у справах молоді (обов'язкове окреме Міністерство) повинно було контролювати виконання програм;

- Фонд соціальної адаптації молоді, через який мали реалізовуватися основні програми соціальної адаптації в умовах переходу до ринкової економіки;

- Науково-дослідний інститут у справах молоді мав здійснювати наукові дослідження за програмами зацікавлених організацій і спільно з ними;

- Комісія у справах молоді Верховної Ради України повинна була здійснювати свою діяльність у межах даних їй повноважень.

Концепція передбачала таке фінансування: у розмірі не менше 0,5% від держбюджету і 0,3% - від місцевих бюджетів. Розпорядник коштів - ВНКМ.

Концепція містить внутрішні суперечності, тому що, декларуючи розмежування представницької і виконавської функцій, насправді об'єднує їх.

Четверта концепція молодіжної політики, елементом котрої став Молодіжний парламент України, розроблена в першому наближенні групою делегатів І-го Конгресу молодих політиків України (червень 1992 р.), в основному з Харкова.

Концепція ґрунтувалася на тезі: "Держава повинна створювати умови в суспільстві, за яких безперервно відтворювалося б здорове, освічене, численне покоління". У деяких своїх елементах ця концепція подібна до концепцій Ю. Збітнєва та Міністерства у справах молоді і спорту.

Віковий ценз молоді визначався в межах від 14 до 35 років.

Основними організаціями, які б реалізовували цю концепцію, мали стати:

- Молодіжний парламент України - орган, що об'єднує всі молодіжні організації та має статус спостерігача у Верховній Раді України і право дорадчого голосу в усіх її комісіях;

- Міністерство у справах молоді (комітети на місцях) - головний виконавчий і контролюючий орган;

- Постійна комісія у справах молоді при Верховній Раді України (парламентська комісія, що мала здійснювати роботу в межах своєї компетенції);

- Науково-дослідний інститут у справах молоді;

- Різні фонди і молодіжні організації, що створюються для реалізації конкретних програм.

Концепція передбачала реалізацію молодіжної політики через конкретні програми, що мали б розроблятися Науково-дослідним інститутом у справах молоді на професійному рівні, за напрямами, колегіально визначеними Молодіжним парламентом України.

Ініціаторами розробки програми можуть виступати будь-які молодіжні організації. Виконавець програми визначається на конкурсній основі молодіжним парламентом, комісією Верховної Ради України в справах молоді та Міністерством у справах молоді.

За цією концепцією, основною програмою в період переходу до ринкової економіки є програма соціальної адаптації молоді, що реалізується через спеціально створену систему служб молоді, організацію МЖК "Інтернаціоналізм" та інші організації. Передбачалися також перспективні програми допомоги молодій сім'ї. Фінансування державної молодіжної політики пропонувалося здійснювати з республіканського і місцевих бюджетів у розмірах, які не перевищували б фінансування, існуюче на той час, з урахуванням інфляції. У розподілі коштів мали брати участь Конгрес молодіжного парламенту України, Міністерство у справах молоді й Постійна комісія у справах молоді Верховної Ради України.

П'ята концепція молодіжної політики розроблена Українським національним комітетом молодіжних організацій (УНКМО). Ця концепція в пресі не публікувалася.

В основу концепції було покладено принцип превалювання національного відродження над особистістю. Концепція передбачала домінуючу роль УНКМО у всій молодіжній політиці України. За свідченням експертів, які ознайомлені з концепцією, в ній пропонувалося ліквідувати Постійну комісію Верховної Ради України у справах молоді (ліквідувати чи реорганізувати Міністерство у справах молоді або ж замінити його Виконавчим комітетом УНКМО). УНКМО наділявся правом законодавчої ініціативи, основною виконавською структурою мав стати Виконавчий комітет УНКМО.

Концепція передбачала бюджетне фінансування як певних програм, так і діяльності окремих організацій, розподіл і контроль коштів - через структури УНКМО.

Як бачимо, всі концепції передбачають:

- необхідність створення державних виконавчих органів чи інших структур для здійснення державної молодіжної політики;

- в основному державне фінансування;

- державна молодіжна політика повинна бути розрахована на всю молодь і на її активну участь.

Одночасно вони мають і свої особливості. Це, зокрема, стосується організаційної ролі молодіжних організацій, їхніх керівних органів у здійсненні державної молодіжної політики, створення більш-менш громіздкої управлінсько-виконавчої структури для її реалізації, створення системи фінансування та ролі її суб'єктів у розподілі коштів і здійсненні контролю за цим процесом.

Величезною стратегічною помилкою було б не використовувати цей потенціал. Наше завдання - допомогти в його реалізації тим, хто готовий домагатися своєї мети дією, а не тільки на словах. Нам належить зробити життя цілого покоління успішним, а його представників - здоровими, веселими, професійними, такими, що знають і цінують історію своєї країни. Однак перш ніж шукати шляхи для вирішення цього завдання, ми повинні оцінити наявні перешкоди для його досягнення. Існує ціла низка загроз, які ставлять під сумнів майбутні досягнення нинішньої молоді, а також перспективи добробуту наступних молодих поколінь.

Демографічні загрози пов'язані з рівнем народжуваності та еміграції. Нинішнє покоління молоді є досить численним. Але загальне число молодих людей в найближчій перспективі буде скорочуватися. Основною причиною падіння чисельності населення залишаються низька народжуваність і висока смертність. Професійні демографи стверджують, що немає ніяких підстав розраховувати на підвищення народжуваності до рівня хоча б простого заміщення поколінь. Абсолютна кількість народжень зросла лише за рахунок збільшення числа потенційних матерів. Сприятливий етап закінчується, і починається новий виток скорочення чисельності працездатного населення.

Емігрантами стають багато студентів і стажерів, що навчаються за кордоном. З'явилася нова форма прихованої еміграції: висококваліфіковані спеціалісти або молоді вчені, студенти та аспіранти надовго їдуть працювати за кордон - без перспективи повернення. Вони залишаються громадянами України, але живуть, працюють і платять податки в інших країнах. Можна сміливо говорити про відтік за кордон найкращих кадрів як про актуальну проблему.

Оцінюючи якість вже наявного людського і кадрового потенціалу, ми повинні відзначити його низькі фізичні та психічні характеристики. Схильність до девіантної поведінки та відповідного способу життя стають причиною передчасної смертності. Огляди стану здоров'я молодих людей свідчать про збільшення числа споживачів ін'єкційних наркотиків та прихильників інших форм токсікоманії. Зростає захворюваність на інфекції, що передаються статевим шляхом. Поряд з наркоманією спостерігається зростання таких негативних явищ, як пияцтво, паління, раннє залучення до статевого життя.

Погіршуються і загальні морфологічні показники дітей і підлітків. Феномен прискореного фізичного розвитку (акселерацію), що спостерігався у другій половині XX століття, змінився у XXI столітті уповільненням фізичного розвитку (ретардаціею), що призводить до зниження фізіометричних і функціональних показників.

Окремий комплекс проблем пов'язаний з раннім початком статевого життя. Більша частина абортів припадає на групу 15-24 років. Зростає частка смертності молодого покоління від зовнішніх причин. Основною групою ризику є молодь 15-24 років, на яку припадає максимум смертей за неприродних причин.

Одним з головних напрямків неефективного витрачання молодіжного ресурсу залишається його відхід до деструктивних спільнот. Темпи зростання молодіжної злочинності значно випереджають темпи зростання злочинності в дорослих. Зростання підліткової злочинності стало наслідком не тільки погіршення рівня життя, але й невиправданої безкарності малолітніх правопорушників, що свідчить про необхідність вдосконалення кримінального законодавства.

Криміногенні тенденції в Україні, у тому числі серед учнівської молоді, змінюються і якісно: зростають агресивно-руйнівні мотиви поведінки, примножуються випадки насильства та знищення матеріальних цінностей, зростає кількість крадіжок зброї та її застосування. У середовищі учнівської молоді відбувається переоцінка цінностей, зміцнюється впевненість у тому, що "жити добре" - це значить "мати багато грошей". Заради досягнення цієї мети учні готові здійснювати правопорушення. Активно розширюється база молодіжної злочинності. На зміну типу "кримінального молодого злочинця" приходить "злочинець-інтелектуал".

Майже поза сферою державної молодіжної політики залишається великий і практично неврахований контингент так званих безпритульних, більшість з яких походить з неблагополучних сімей або безбатченків. Точна їх кількість не піддається обліку, багато в чому - у зв'язку з відсутністю чітких критеріїв. Діти та підлітки, які належать до цієї соціальної групи, частину часу можуть проживати в сім'ях, дитячих будинках, інтернатах або перебувати в місцях позбавлення волі, але потім знову опиняються на вулиці, де кримінальні методи залишаються для них одними з головних при видобутку засобів до існування. Завдяки такому способу життя вони дуже часто хворіють, страждають від травм. Дуже багато хто з них вживає токсичні речовини, алкоголь. Швидко зростає частка тих, хто споживає ін'єкційні наркотики.

Однак навіть для тієї частини молодіжного контингенту, який залишається в спеціалізованих установах, вирішення питання щодо соціальної адаптації та ефективної реалізації власного потенціалу вкрай ускладнене. Такий стан справ ні для кого не є таємницею, однак значущих кроків для того, щоб реально змінити ситуацію на краще, не відбувається протягом вже багатьох років. Таким чином, система дитячих будинків перетворена на ще один безперервно працюючий канал витоку людського капіталу.

Більша частина молоді не виявляє особливого бажання працювати в органах державної влади - практично половина стверджує, що не хотіла б цього. Інтерес до кар'єри в органах влади характерний зараз в більшій мірі для тієї частини молоді, яка взагалі не працює. Невпевненість щодо кар'єрних перспектив обертається при цьому не тільки зниженими оцінок власного майбутнього добробуту та соціального успіху, але й невпевненістю у перспективах розвитку країни в цілому.

На думку більшості учасників соціологічних та політологічних досліджень, причому не тільки людей старшого віку, але й молоді, для сучасного молодого покоління характерний "моральний релятивізм" і цинізм, байдужість до будь-яких ідеалів та чеснот. При цьому у сфері моралі наші молоді співвітчизники схильні перекладати відповідальність із себе на державу. Наслідком того ж споживацького сприйняття "держави" як головного регулятора соціальних процесів стає відсутність ініціативи, духу підприємництва, бажання докладати зусиль до активного поліпшення навколишнього світу й свого життя.