Реферат на тему:

Соціалізація особистості. Несприятливі умови соціалізації як соціально-педагогічна проблема

ПЛАН

1. Соціальне виховання як основа соціалізації особистості.

2. Поняття соціалізації. Мета і структура соціалізації.

3. Теорії формування суспільної позиції особистості.

4. Фактори соціалізації.

5. Соціальний статус особистості.

6. Типологія негативних наслідків соціалізації.

7. Фактори які сприяють негативному впливу умов соціалізації.

8. Шляхи подолання негативних умов соціалізації.

Розглянемо ряд визначень особистості. З точки зору педагогіки, особистість - це особа або індивід, яка (-ий) володіє якостями загально-людського, індивідуально-неповторного та суспільно-значимого; психології - особистість - це індивід який володіє певними психологічними якостями (свідомість, пам'ять, мислення); соціології і філософії - особистість - явище соціальне, тісно пов'язане з часом і відображає все, що закладено в людині історично. В цілому, особистість - це стійкий комплекс якостей, цінностей, властивостей, набутий під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп до яких належать в процесі тісного спілкування і діяльності цих груп.

Особистість як суб'єктивна основа соціалізації набуває свою індивідуальну визначеність лише завдяки комбінаціям культури в які вона включена. Суспільство залежно від політичних та економічних норм існування може пригнічувати та підсилювати розквіт особистості. Соціальне становлення особистості відбувається в ході її соціального виховання.

Соціальне виховання - це система соціально-педагогічних заходів спрямованих на становлення та реалізацію людини, групи, суспільства їх духовного потенціалу, а також гуманізацію відносин в соціумі. На сьогоднішній день сформовано новий світовий підхід до поняття соціального виховання.

У 1992 ЮНЕСКО була розроблена і запропонована до впровадження Програма глобального виховання. Згідно цієї програми, глобальне виховання є спробою створення загальної мирної світової культури людства, подолання ворожнечі між національними культурами, спробою подолання непорозумінь та побудови нових зв'язків між і природою, простором і часом у суспільній культурі планети. Соціальне виховання спрямовується на процес формування особистості, тобто на її соціалізацію.

Вперше термін соціалізація був введений в систему понять американським соціологом Гідінгсоном наприкінці ХІХ століття і визначався як “процес розвитку соціальної природи людини.”

На сьогоднішній день існує багато визначень процесу соціалізації. Наприклад, соціалізація - це процес, коли людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість; соціалізація - це процес сприйняття особистістю культури свого народу; соціалізація - це історично-обумовлений процес розвитку особистості, теоретичного і практичного засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, які притаманні даному суспільству.

Процес соціалізації має за мету становлення особистості, яка була б здатна адаптуватися до умов, що постійно змінюються та реалізувати себе в цих умовах. Вирішальним в процесі соціалізації є процес самовиховання. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду.

Згідно теорії Гессена процес соціалізації складається з трьох основних етапів:

1. Дошкільний період (період довільного розвитку). Переважає ігрова діяльність дитини. Процес соціалізації залежить здебільшого від сім'ї та взаємовідносин в системі батьки - діти.

2. Шкільний період (період активного пізнання законів і вимог життя). Процес соціалізації залежить здебільшого від діяльності навчально-виховного закладу та оточення дитини.

3. Пост-шкільний період (період завершення формування особистості, що характеризується інтенсивною самоосвітою, самовдосконаленням, сформованістю позиції та світогляду особистості). Процес соціалізації залежить від усвідомлення власного “Я” та оточення особистості.

На завершальному етапі соціалізації особистості відбувається формування суспільної позиції особистості. У соціальній педагогіці розрізняють такі теорії формування позиції особистості:

а) біологічна теорія - психоаналітична теорія Фрейда. Полягає у домінуванні біологічної основи, у становленні та розвитку особистості. Згідно цієї теорії, особистість являє собою єдність трьох структур: “воно”, “я”, та “над я”.

б) біологічно-когнітивна теорія Піаже. Особистість формується на основі певної схеми поведінки. Когнітивна теорія набула подальшого розвитку в працях американського психолога Кольберга, який створив похідну цієї теорії - теорію поетапного морального розвитку. Згідно цієї теорії, кожна особистість проходить такі періоди розвитку:

1) доморальний (до 10 років) - основна орієнтація на слухняність і уникнення покарань;

2) конвеційна моральність (до 13 років) - основою якої є рольове пристосування;

3) постконвеційний період - це підлітковий та юнацький вік.

Відповідно, у кожен період поведінка зумовлюється певними моральними нормами та принципами, які почали формуватися в особистості.

в) теорія научіння (соціальна, біхевіоризм). Поведінка людини зумовлюється її тренуванням та научінням, а не з огляду на внутрішні сили, що ґрунтуються на емоціях та інтелекті.

Соціалізація відбувається під впливом найрізноманітніших факторів і в умовах, що інколи здійснюють негативний вплив на людину. Тому об'єктивно з'являються люди, які можуть стати або стають жертвами негативних умов соціалізації.

Розрізняють наступні типи жертв негативних умов соціалізації:

1. Потенційні жертви: діти, підлітки і молодь з граничними психічними станами та акцентуацією характеру; діти мігрантів (міграції типу місто-місто, місто-село, регіон-регіон, держав-держава); діти, що народилися в сім'ях з низьким економічним, освітнім та моральним рівнем.

2. Реальні жертви: інваліди; діти, підлітки та молодь з психосоматичними вадами та відхиленнями; сироти та інші категорії, що утримуються державою чи державною організацією.

3. Латентні жертви: це особи які не змогли в силу тих чи інших причин реалізувати закладені в них задатки.

Наприклад встановлено, що обдарованих і талановитих народжується в середньому 1 на 1000, високоінтелектуальнорозвинутих - 1 на 1000000 , а геніями стають 1 на 10000000. Названі типи жертв в “чистому” вигляді зустрічаються рідко, переважно вони є комплексними.

Несприятливі умови, в свою чергу, теж поділяють на групи:

1. За способом виникнення:

а) постійні (інвалідність, сирітство);

б) набуті (алкоголізм, соціальна дезадаптація).

2. За наслідками:

а) незворотні (інвалідність);

б) ті, які можна змінити (різноманітні соціальні відхилення, правопорушення, злочинність).

В соціальній педагогіці розрізняють наступні поняття, пов'язані із жертвами несприятливих умов соціалізації:

1) віктимогенність - наявність в об'єктивних умовах негативних рис, характеристик, небезпек, вплив яких може зробити людину жертвою цих умов (наприклад: визнання, слава серед товаришів викликає заздрість, з точки зору самої людини - зазнайство, що призводить до краху стосунків);

2) віктимність - це здатність людини стати жертвою тих чи інших обставин (цьому сприяє слабкий характер, а також перевага почуттів і емоцій над розумом);

3) віктимізація - це процес перетворення людини чи групи людей, в той чи інший тип жертви під впливом негативних умов соціалізації;

4) віктимологія - наука яка вивчає умови та їх негативний вплив на процес соціалізації.

Фактори які сприяють віктимізації поділяються на:

І) Об'єктивні:

1. Природно-кліматичні умови (суворі або нестійкі кліматичні умови здійснюють негативний вплив на розвиток, здоров'я і психіку людини; екологічні особливості місцевості можуть призвести до утворення геопатогених зон в межах яких у жителів розвиваються специфічні хвороби або певні психічні стани (дегресії, агресії); особливо це стосується зон екологічного забруднення - підвищеного рівня радіації, загазованості, високого шумового рівня. Все це призводить до росту або до збільшення антисоціальних проявів.

2. Суспільство і держава: умови життя і соціалізації незахищених верств населення є різним в різних країнах, що зумовлюється різним рівнем економічного розвитку і соціальної політики держави, тобто:

1) типом системи соціальної допомоги і захисту;

2) рівнем інвестицій в сферу соціального захисту;

3) наявності і дієвості законодавства, яке визначає обов'язки інститутів, що впроваджують соціальну політику і слідкують за дотриманням прав громадян.

4) рівнем соціокультурного розвитку суспільства;

5) відношення до мігрантів (толерантного ставлення, впровадження заходів економічного захисту, а також реального соціально-психологічного та культурного захисту);

6) рівня розвитку суспільних відносин.

3. Особливості мікро соціуму в якому існує людина чи група людей:

1) економічні умови життя;

2) виробнича і рекреативна (обслуговуюча) інфраструктура;

3) соціально-професійна структура населення;

4) демографічна ситуація в даній місцевості;

5) культурний рівень;

6) соціально-психологічний клімат в даному мікро соціумі.

ІІ. Суб'єктивні (індивідуальні особливості на індивідуальному та особистісному рівнях):

1. На індивідуальному рівні віктимізація залежить від генетичної схильності до проблемної або саморуйнівної поведінки.

2. На особистісному рівні віктимізація залежить від ступеня стійкості особистості, рівня розвитку рефлексії та саморегуляції, наявності ціннісних орієнтацій, а також екстернальності і інтернальності. Екстернальність - це схильність людини зумовлювати те, що сталося дією зовнішніх обставин. Інтернальність - це схильність приймати відповідальність за свої вчинки на самого себе.

Суб'єктивні фактори є дуже важливими, оскільки дія їх залежить від власної психіки самої людини.

Для того, щоб запобігти формуванню жертви або допомогти людині вийти з цього стану використовуються:

а) корекційне виховання (за умови створення всіх умов для пристосування індивіда до нормального життя в соціумі, послаблення дії або подолання усіх тих недоліків або дефектів розвитку які сприяли перетворенню індивіда в жертву). Завдання і зміст корекційного виховання залежить від характеру і ступеня складності конкретної аномалії в розвитку.

б) соціальна адаптація - це процес відновлення (формування) активної взаємодії індивіда з соціальним середовищем і використання потенціалу цього середовища для власного розвитку індивіда.

Виходячи з вищесказаного можна сформулювати такі основні завдання віктимології з точки зору соціальної педагогіки:

1. Вивчення людей з фізичними, психічними, соціальними чи особистими проблемами (відхиленнями), а також людей, чий соціальний статус створює передумови для формування жертви.

2. Розробка та впровадження загальних та спеціальних форм і методів профілактики формування жертв, а також компенсації чи корекції для вже сформованих жертв.

3. Визначення можливостей суспільства і держави, інститутів та окремих людей впливати на жертви несприятливих умов.

4. З'ясувати, вивчати і (при можливості) послаблювати причини для самовизначення особистості як жертви несприятливих умов соціалізації.

Література

1. Азаров Ю.П. Семейная педагогика. - М., 1989.

2. Актуальные проблемы социального воспитания. Науч.-метод.бюллетень (Спец.выпуск к международному семинару) №6. -М.: Запорожье: Госкомитет СССР, 1990.

3. Алмазов Б.Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными учащимися. - М., 1988.

4. Антология социальной работы. - Т.1. - М., 1994.

5. Галагузова М.А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. -М., 2000. -С.212-227.

6. Гребенников И.В. Основы семейной жизни. - М., 1991.

7. Гурски С. Внимание, родители: наркомания. - М., 1989.

8. Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М.С.Певзпер. - М., 1966.

9. Социальная педагогика под ред. Галагузовой М.А. - М. - 2000.

10. Социальные отклонения. -М., 1984.

11. Турчапинова Ю.И. Педагогическая техника и мастерство учителя. - М., 1987.

12. Ушинский К.Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. //Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т.4. -М.: Педагогика, 1989. -С.39-40.