Дюркгейм та його соціологічний аналіз релігії

4

Дюркгейм та його соціологічний аналіз релігії

Протягом усієї історії розвитку культури суспільства людина намагалася пояснити складне соціальне явище - релігію, причини та умови її виникнення. Окрім буденних уявлень про релігію, в історії людської думки були вироблені певні науково-теоретичні або концептуально - ідеологічні пояснення сутності й виникнення релігії. Всупереч твердженням про релігію як притаманну людській свідомості від народження, ряд мислителів визнавали релігію як соціальне явище.

Релігія задає ієрархічно вибудувану систему норм, правил, відповідно до яких одні дії дозволені, інші -- заборонені. У такий спосіб визначаються певні моральні позиції стосовно світу. Релігійність постає спонукальною силою, мотивом певного роду соціальної дії, спрямованої на оволодіння світом.

Відомий французький соціолог і філософ Е. Дюркгейм (1858--1917) розглядає релігію як створений людиною соціальний інститут, що формується природним шляхом як відповідь на окремі умови її існування з метою задоволення певних соціальних потреб. Джерелом релігії, за Дюркгеймом, є сам спосіб людського існування. Оскільки він є соціальним, то все соціальне є релігійним. У релігії суспільство обожнює само себе. Сенс релігії -- культивування соціального почуття, забезпечення впливу колективу на індивіда. Тому релігійними Дюркгейм вважає всі колективні уявлення і вірування, якщо вони мають обов'язковий для всіх членів суспільства характер, і, отже, пов'язують індивіда і суспільство. Він визначає релігію як цілісну систему вірувань і обрядів, які поєднують в одну моральну общину, що має назву «церква», всіх тих, хто визнає ці вірування і обряди.

Тобто релігія в Дюркгейма є особливою формою виразу суспільних сил, які стоять вище за індивідів і підпорядковують їх собі. Саме колективний спосіб життєдіяльності, суспільство, за його твердженням, і становить об'єктивно існуючу реальність, яка є причиною, об'єктом і метою релігійних вірувань і ритуалів. Джерелом релігії він вважає суспільно-психологічний процес спілкування, колективну психологію, що виникає на основі позаекономічної невиробничої діяльності.

Вперше я познайомилась з цим науковцем на лекціях та семінарах з соціології. У процесі вивчення його праць найбільше мою увагу привернули дослідження вченим релігії.

Дюркгейма справедливо вважають одним з основоположників соціології релігії. Його основна праця в цій галузі -- «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система Австралії» (1912).

Вчений створив своєрідну неочевидні теорію релігії, у якій ключем до релігії виступає не віра, а соціальні ритуали, що виконуються її прихильниками. Релігія - це ключ до соціальної солідарності, а релігійні вірування важливі не по своєму власному праву, а як символи соціальних груп. Тому релігія набуває важливість як приклад нераціонального феномена, що відноситься до тих, що грають основну роль у соціальному житті.

Дюркгейм прагнув відкрити спільну для всіх релігій основну структуру, абстрагувався від вищих форм релігії, оскільки вбачав в ній інститут, нерозривно пов'язаний з людським існуванням в його соціальному аспекті. Йому важливо було встановити найпростіші структури, з яких будується релігія в її різноманітних історичних варіантах. Кінцева мета цього пошуку полягала в тому, щоб зрозуміти сучасну людину. Але в його пошуках переважали емпіричні, етнографічні елементи.

В останній своїй праці «Елементарні форми релігійного життя», яка мала підсумковий, узагальнюючий характер, Дюркгейм зосередився на трьох взаємопов'язаних темах:

1. Загальній теорії суспільства, в якій релігії як інтегруючому соціальне життя чиннику належить центральне місце;

2. Спеціальній теорії суспільства, соціології релігії, в межах якої відводиться роль теорії, яка пояснює появу релігійних уявлень;

3. Етнології релігії -- теорії, що пояснює власне релігію австралійських аборигенів.

Деякі аспекти спеціальних розробок Дюркгейма застаріли. Але надзвичайно важливими для соціологічної теорії стали визначення змісту і функцій релігії в суспільстві, а також його головна теза про релігію як чинник соціальної інтеграції.

Дюркгейм виходив з того, що релігія поширена в усіх відомих нам суспільствах і є універсальним соціальним феноменом. Вона виконує важливу суспільну функцію.Тому соціологічний аналіз релігії необхідний для розуміння суспільства загалом. Соціологію релігії, згідно з Дюркгеймом, цікавить не те, що відрізняє одну релігію від іншої, а передусім притаманні їм спільні риси; її завдання -- виявити їх структурно-функціональні характеристики. Через те соціологія в дослідженні релігії використовує здебільшого порівняльний метод, що дає змогу в численних варіаціях релігійного феномена виділити його універсальні моменти. Якщо зміст релігійних вірувань з кожною епохою змінюється, то функції релігії в суспільстві при цьому зберігаються.

На думку Дюркгейма, це свідчить про недоцільність оцінки релігії в таких категоріях, як «істина» й «омана»: «не існує релігій, що були б неправдивими, всі вони істинні на свій лад». Вважаючи, що всі існуючі елементи релігійного мислення і життя можуть бути виявлені, принаймні в зародку, в найпримітивніших релігіях, Дюркгейм зайнявся вивченням тотемізму австралійських аборигенів, у якому він бачив релігію в її «найелементарнішій формі». Він намагався пізнати релігію не тільки як специфічну сферу людського життя, але і як соціальну природу людини.

На відміну від багатьох вчених тієї пори, Дюркгейм дійшов висновку, що суспільство є чимось більшим, ніж сума індивідів, які його складають, ніж сума індивідуальних уявлень і дій його членів. Суспільство -- соціальний факт, особлива соціальна реальність, те універсальне, що робить індивідів частиною соціального цілого. Суспільство охоплює такі позаіндивідуальні феномени, як мова, релігія.

У «Розподілі праці» (1893) Дюркгейм розглядає проблему вікового плюралізму і диференціації в сучасному суспільстві. В традиційному суспільстві існує те, що Дюркгейм називає «механічною солідарністю»: індивіди мало відрізняються один від одного; поділяючи колективні уявлення, вони зазнають однакових почуттів, схильні до одних і тих самих цінностей. У диференційованому суспільстві складається «органічна солідарність», коли разом живуть різні й менше залежні один від одного люди» Оскільки індивіди спеціалізовані у своїй праці, вони потрібні один одному і знаходять способи поєднувати свої відмінності» Закон, наприклад, регламентує поведінку індивідів, тоді як раніше соціальний контроль забезпечувався волею сильнішого.

В «Елементарних формах релігійного життя» Дюркгейм на прикладі суспільства австралійських аборигенів пояснює спосіб, за допомогою якого релігія забезпечує соціальну солідарність як «механічну солідарність». Поряд з цим він вважає, що в більш розвиненому, соціально-диференційованому суспільстві релігія здатна забезпечувати відчуття захищеності, надійності, усвідомленості існування, втрата яких призводить до аномії (і до самогубства як наслідку втрати сенсу і значимості норм). Щоправда, Дюркгейм спеціально не розглядав питання про те, якою повинна була б бути релігія в суспільстві розвиненої «органічної солідарності».

Зокрема, французький соціолог Е.Дюркгейм уважав, що релігія - явище головно соціальне. Людський інститут не може бути заснованим на помилках та обмані, бо тоді він не міг би зберегтися. Якщо релігія - ілюзія, псевдореальність, то не може бути і предмета релігієзнавства. Релігія, на думку Е.Дюркгейма, відіграє певну роль у суспільстві. По-перше, вона створює та підтримує "соціальну спільноту". Релігія - це форма усвідомлення і створення соціальної єдності, важливим чинником якої є релігійні обряди. По-друге, релігія формує ідеали, які стимулюють суспільний розвиток. Нарешті, Е. Дюркгейм дає таке визначення релігії: цілісна система вірувань і дій, що належать до священних, тобто відокремлених, заборонених речей; вірування та дії, що об'єднують в одну моральну громаду - церкву всіх, хто їх наслідує.

Проте головним є те , що він вніс у соціологію релігії розуміння самої релігії як сили, яка інтегрує суспільство.

Так, релігія у вченого Дюркгейма -- це соціальне явище. Однак релігія ототожнюється з суспільною свідомістю взагалі. Для Дюркгейма релігійними є всі колективні, суспільні уявлення і вірування, якщо вони мають обов'язковий для всіх членів суспільства характер і підкоряють собі діяльність індивіда.

Таким чином можна пересвідчитися у важливості релігієзнавчої проблематики і констатувати той факт, що в умовах Демократизації суспільного життя значно зростає інтерес до релігії та її культури, знімаються ті штучні перепони, що відокремлювали віруючу особу від релігійних цінностей.