Структурно-функціональний аналіз в соціології

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОЛОГІЇ І СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ»

Кафедра соціології та соціальної роботи

Курсова робота

з предмету: «Історія соціології»

на тему: «Структурно-функціональний

аналіз в соціології»

Виконала студентка І-го курсу

Факультету ППЗСР, навчальної

групи ДС-СР8-1

Дудка Юлія Андріївна

Керівник: проф. Леонтьєва Вероніка

Миколаївна

м.Харків

2009 р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія формування структурно-функціональної парадигми

1.1. Витоки функціоналізму

1.2. Структурно-функціональний аналіз як теорія суспільства

Розділ 2. Сутність структурно-функціональної парадигми

2.1.Характеристика структурно-функціоналістських ідей Т. Парсонса

2.2. Особливості структурного функціоналізму Р. Мертона

2.3. Структурно-функціональний аналіз як метод соціального дослідження

Висновки

Перелік посилань

Додаток

Вступ

Актуальність теми дослідження. Дана тема актуальна тому, що структурно-функціональний аналіз пройшов складний процес становлення і зараз відіграє важливу роль у науковому пізнанні суспільного життя. Суспільство в соціології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей. Суспільство поділяється на соціальні спільноти, соціальні групи, які складають соціальну структуру. Тому дослідження окремих груп, які мають свою поведінку, свій процес становлення називається структурно-функціональним аналізом. За допомогою цього аналізу можна виявити як пов'язана структура суспільства з її функціями. За допомогою структурно-функціонального аналізу можна глибше аналізувати наслідки різних соціальних явищ, що належать до різних сфер суспільного життя, визначити причину економічної кризи та виявити поведінку суспільства, досліджуючи окремі спільноти та соціальні групи.

Об'єктом дослідження є теоретична спадщина засновників структурно-функціонального аналізу Р.Мертона та Т.Парсонса

Предметом дослідження є методологічний зміст теорії структурно-функціонального аналізу.

Мета даної роботи: дослідити питання про історичне формування структурно-функціонального аналізу.

Задачі даної курсової роботи:

- Прослідити процес формування структурно-функціональної парадигми (соціогуманітарного пізнання)

1) Визначити сутність структурно - функціональної парадигми в соціології

2) Описати її складові та виявити її евристичні можливості

3) Познайомитися з біографією класика світової соціології Т.Парсонса

Значення результатів досліджень: Питанням дослідження присвячена безліч робіт. В основному матеріал, викладений у навчальній літературі, носить загальний характер, а в численних монографіях по даній тематиці розглянуті більше вузькі питання проблеми «Структурно-функціональний аналіз у соціології». Однак, потрібен облік сучасних умов при дослідженні проблематики позначеної теми.

Наукова новизна: висока значимість і недостатня практична розробленість проблеми "Структурно-функціональний аналіз у соціології визначають безсумнівну новизну даного дослідження.

Структурно-функціональний аналіз - принцип системного дослідження соціальних явищ і процесів як структурно розчленованої цілісності, у якій кожен елемент структури має певне функціональне призначення. У марксистській соціології структурними утвореннями суспільства виступають суспільно-економічна формація: матеріальне я духовне виробництво; базис і надбудова; економічні, соціальні, політичні відносини; соціально-економічні, політичні й культурні інститути й т.д. Поняття функції має при цьому два значення:

- службова роль ("призначення") одного з елементів соціальної системи стосовно іншому або до системи в цілому (наприклад, функції держави, права, мистецтва, утворення й т.д.);

- залежність у рамках даної системи, при якій зміни в одній частині виявляються похідними (функцією) від змін в іншій її частині (наприклад, зміни в співвідношенні міського й сільського населення як функція індустріалізації; підвищення задоволеності роботою як функція змістовності праці й т.д.). У цьому змісті функціональна залежність може розглядатися як вид детермінізму. Дослідження функціональних зв'язків і залежностей як першого, так і другого типу є одним із завдань спеціальних соціологічних теорій, що ґрунтуються на синтезі теоретичного аналізу й емпіричних досліджень[13; c26].

Структурно-функціональний аналіз у марксистській соціології органічно пов'язаний із принципом історизму, соціально-економічного детермінізму, розгляді явищ у їхній внутрішній суперечливості й ін. принципами, у своїй сукупності утворюючу діалектико-матеріалістичну методологію вивчення соціальних явищ.

Структурно-функціональний напрямок у сучасній буржуазній соціології ґрунтується на протиставленні функціоналізму й історизму. У рамках цього напрямку (Т. Парсонс) розвивається абстрактна теорія соціальних систем, що володіють чотирма основними функціями: адаптивною, ціледосягаючою, інтегративною і функцією регулювання схованих напруг системи. При цьому в якості основних структурних утворень соціальної системи розглядаються не соціально-економічні структури, а цінності й норми. Головним механізмом, що забезпечує нормальне функціонування системи, виявляється процес соціалізації індивідів, у ході якого засвоюються існуючі в суспільстві норми й цінності, а різні форми девіантної поведінки регулюються за допомогою соціального контролю. Такий підхід ігнорує суперечливість суспільства, процеси класової диференціації й класової боротьби. Структурно - функціональний аналіз у сучасній буржуазній соціології абсолютизує процеси стабільності, рівноваги й стійкості в суспільстві, перебільшує роль ціннісних і нормативних механізмів регуляції людської діяльності й спрямований головним чином на дослідження механізмів, що забезпечують згоду в суспільстві. В ідеологічному плані подібні концепції виступають як пряма або непряма апологія буржуазних суспільних відносин [12; с89].

Термін "функція" до його поширення в соціології вживається як у наукових дисциплінах, так й у повсякденній мові. Природним результатом цього є те, що значення даного терміна в соціології у власному розумінні слова найчастіше стає неясним. Обмежуючи наш розгляд тільки п'ятьма значеннями, звичайно приписуваними даному терміну, ми ігноруємо велику кількість інших.

Функціональний підхід, функціоналізм - один з найбільш розвинених і детально (від метатеорії до емпіричних досліджень) розроблених підходів у соціогуманітарному пізнанні, що задає принципи дослідження соціокультурних явищ і процесів (на рівнях суспільства, соціуму й культури, особистості, будь-якого соціального "об'єкта" - групи, спільності, інституту, організації) як системно-системно-організованої структурної цілісності, у якій кожен елемент має певне функціональне значення (функцію усередині цієї цілісності).

Співвідноситься зі структурним підходом (структуралізмом), має з ним загальні "генетичні" коріння і теоретико-методологічні підстави. У середині ХХ ст. структурний і функціональний аналізи були переосмислені в рамках "об'єднуючого" їхнього системного підходу як два різних аспекти системного аналізу, тобто дослідження систем як цілісних єдностей, і два взаємодоповнюючі й взаємопроникаючі один в одного (пересічні) стратегії їхнього дослідження. При цьому якщо структурний аналіз у різних своїх версіях активно проникав у гуманітарне знання (а багато в чому й зароджувався в ньому) - насамперед у лінгвістиці й літературознавстві, структурно-функціональний аналіз і виник, і локалізувався насамперед у соціальному знанні (головним чином, у соціології й британо-американській антропології).

У соціології структурний підхід акцентує аспект соціальної структури (цілісність взаємозалежних елементів, процеси відтворення), а функціональний - аспект соціальної організації (принципи співвіднесення й функціонування елементів) соціуму, суспільства як системи в цілому[24; c167].

Розділ 1. Історія формування структурно-функціональної парадигми

1.1 Витоки функціоналізму

Функціоналізм як дослідницька орієнтація чітко виявився в останні п'ятдесят років. Він пройшов складну еволюцію з початку 30-х років, коли засновники британського антропологічного функціоналізму

В.Маліновський й А.Р. Редкліф - Браун сформулювали основні положення цього напрямку.

Важливим етапом його історії став американський структурний функціоналізм (Т.Парсонс, Р.Мертон й ін.), що розвив і поширив функціоналістичну методологію на всі розділи соціології. При цьому загальнонауковий зміст структурно-функціонального аналізу як різновиду системних методологічних концепцій поступово зростався з різними соціологічними теоріями іншого походження (наприклад, з теорією соціальної дії) і почав ототожнюватися з ними.

Складаючись і змінюючись під впливом різноманітних впливів з боку й зсередини, функціональний напрямок став надзвичайно неоднорідним і складним. Неоднозначність того, що називають функціоналізмом, коли під загальною назвою ховаються різнорідні або в різному ступені зв'язані концепції, привела до того, що багато хто воліють говорити про розпливчастий функціоналістичний рух, орієнтацію й т.п.

Однак деякі дослідники й критики функціоналізму в першу чергу розглядають його як теорію. Про це пише, наприклад, К.Девіс ("функціоналізм - це насамперед соціальна.теорія") і такі критики функціонального напрямку, як Р.Дарендорф, Д.Локвуд, Р.Міллс та ін.

Один з головних напрямів американської соціології після Другої світової війни. Вперше ідеї щодо функціонального принципу осмислення суспільства були висловлені у працях О. Конта і Г. Спенсера. Так, соціальна статика Конта спиралася на положення, за яким інститути, вірування, моральні цінності суспільства взаємопов'язані і становлять одне ціле. Пояснити будь-яке явище можна, описавши закон його співіснування з іншими явищами. Спенсер використовував спеціальні аналогії між процесами в людському організмі й суспільстві. Соціологія Е. Дюркгейма ґрунтувалася на визнанні того, що суспільство володіє власною, незалежною від людей реальністю; що це не просто ідеальне буття, а система активних сил, «друга природа»; що пояснення соціального життя треба шукати у властивостях самого суспільства.

Функціональні аспекти розвитку суспільства, соціальних явищ розробляли англійський соціолог Альфред-Реджінальд Радкліфф-Браун (1881--1955) та американець польського походження Броніслав-Каспер Малиновський (1884--1942). Цікаву систему пояснення суспільства з функціональних позицій виробили американські соціологи Толкотт Парсонс (1902-- 1979) і Роберт Мертон (нар. у 1910 p.). Головне завдання соціології, на їх думку, полягає у вивченні механізмів і структур, які забезпечують сталість соціальної системи[6; c67].

Функціоналізм часто ототожнювали зі структурним аналізом. Тому в соціологічній літературі вони постають як єдина структурно-функціональна теорія або як окремі функціоналістичні та структуралістичні концепції. Але між структурно-функціональним аналізом як теорією і як методом соціального дослідження існують суттєві відмінності.

Структурний функціоналізм або структурно-функціональний аналіз є одним з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології.

До середини 30-х рр. ХХ ст., соціологи США накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які не виходили за межі окремих регіонів України і торкались лише деяких проблем суспільного життя.

Аналізуючи емпіричні дані, вони одержували лише часткові узагальнення локальних явищ або класів явищ, збільшуючи чисельність “Дискретних теорій”.

Основні принципи структурного функціоналізму розробили провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації.

При структурному підході об'єкт дослідження складається з одиниць чи елементів, які входять до його складу і утворюють певну структуру Функціональний підхід з'ясовує зв'язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування.

При цьому соціолог розглядає можливі стани системи, допустимі сполучення елементів у ній визначає набір функцій як способів поведінки, що притаманні даному системному об'єкту за умови збереження його структурної цілісності.

Для Парсонса система є сталим комплексом соціальних дій, які повторюються і взаємопов'язуються. Тоді соціальна система для нього виступає усталеним комплексом мотивованої людської поведінки. Соціальну структуру утворює система соціальних відносин людей, що діють виконуючи певні соціальні ролі стосовно один одного. Отже роль - це одиниця соціальних відносин. У ролі, яку виконує індивід, поєднуються мотиви його дій з очікуванням щодо дій інших індивідів.

Парсонс намагається не лише розробити правила структурно-функціонального аналізу будь-якої соціальної системи, але й визначити сукупність необхідних умов для всіх соціальних систем. Він вважав, що основою до всієї соціологічної концепції є категорія рівноваги, бо як казав Парсонс “суспільство, за учнем, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі”. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи[6; c68].

Жодна соціальна система, тобто суспільство, виробнича одиниця, окремий індивід - не можуть вижити, якщо не розв'язані основні проблеми, які звучать так:

а) пристосування до оточуючого середовища (адаптація)

б) формування цілей і мобілізації ресурсів для їх досягнення (цілепокладання)

в) підтримування внутрішньої єдності і упорядкованості, припинення можливих відхилень(інтеграція)

г) забезпечення внутрішньої стабільності, самототожності системи (латентність).

Одним з важливих положень концепції Парсонса є розмежування таких відносин автономних підсистем дії, як особа і культура. Це дозволяє йому уникнути уявлень про цілком незалежну особу, з одного боку, і уявлень про індивідів жорстоко запрограмованих пануючою культурою і залежних від її цінностей, з другого.

В цілому формалізована модель системи дії включає культурну, соціальну, особистісну і органічну підсистему, які знаходять між собою у відносинах взаємного обміну. Кожна з цих підсистем спеціалізується на виконанні певних функцій. Особа - функції ціледосягнення, соціальна підсистема - функції інтеграції індивідів, культурна підсистема - функції поширення взірців дій, цінностей, вірувань, знань; організм - функції адаптації до середовища.

На найбільш загальному рівні соціальний порядок виступає продуктом двох процесів: тенденції системи до самозбереження і самодостатності та тенденції до охорони своїх кордонів і стабільності щодо навколишнього середовища.

Р.Мертон також створює цілісну теорію суспільства і парадигму функціонального аналізу. Але якщо Парсонс основну увагу приділяє механізмам підтримки соціального порядку то Мертон зосереджує зусилля на дослідженні дисфункцій, поведінки, що відхиляється від суспільних норм, стану аномії, соціальних конфліктів. Мертон вдається, на відміну від Парсонса, до більш тонкого пояснення суспільних та соціально-психологічних явищ.

Основні вихідні положення функціональної теорії стверджують, що:

- соціальні види діяльності є функціональними для всієї соціальної системи

- елементи соціальної системи виконують соціальні функції (функціональна універсальність)

- тому ці елементи є необхідні для системи (функціональна примусовість)

- функції поділяються на явні і латентні (приховані)

Мертон погоджується з положеннями Парсонса, але й вносить доповнення. Повна функціональна єдність суспільства зазвичай суперечить фактам, соціолог повинен дослідити ступінь реальної інтегрованості суспільства. Соціальні явища можуть мати різні наслідки - сприяти інтеграції суспільства чи порушувати її, це виявить конкретний аналіз. Потреба певних функцій ставить проблему необхідності соціальних інститутів, які повинні забезпечувати розподіл цих функцій і не допускати їх змішування чи невиправну концентрацію. Соціолог також має чітко розрізняти мотиви й функції, шукати і досліджувати не лише явні, але й приховані, неусвідомлені функції та їх соціології є пояснення соціальної організації і поведінки людей з незацікавленої точки зору спостерігача шляхом копіткого й ретельного аналізу.

Інтеграція суспільства для Мертона, на відміну від Парсонса є явищем проблематичним, таким, що рідко зустрічається. Різні ступені інтеграції встановлюють межі спектру: від повної згоди до повної розбіжності. Предметом уваги Мертона є саме ситуації. Близькі до розбіжностей, які порушують єдність суспільства.

Отже основними складовими теорій структурно-функціонального аналізу виступають:

- розгляд суспільства як системи взаємопов'язаних структур, що складають його й утворюють єдине ціле; всі елементи системи залежні один від одного;

- розуміння соціальних інститутів не стільки як самостійних утворень, скільки частин соціальної системи, які впливають на функціонування всього суспільства визнання індивіда, як основного елемента системи; він входить до соціальної структури суспільства через виконувану ним соціальну роль.

Слід відмітити, що без М.Вебера не існувало б структурно-функціонального аналізу. Зрозуміло, Макс Вебер не був теоретиком структуралізму, але сучасні йому дебати навколо наук про природу й дух навряд чи можна зрозуміти, не користуючись категорією структури.

1.2 Структурно-функціональний аналіз як теорія суспільства

Т. Парсонс вважав одним з ключових завдань соціології аналіз суспільства як системи функціонально взаємопов'язаних змінних. На практиці це означало, що аналіз будь-якого соціального процесу -- це частина дослідження певної системи з усталеними межами. Систему Парсонс розумів як сталий комплекс повторюваних і взаємопов'язаних дій (теорія соціальної дії), а потреби особистості -- як змінні у соціальній системі.

Т. Парсонс та інші дослідники намагалися не тільки виробити правила функціонування будь - якої системи, а й визначити сукупність необхідних умов або «функціональних передумов» для всіх соціальних систем. Ці універсальні умови стосувалися не тільки соціальної системи, а й її складових. Кожна соціальна система має задовольняти певні потреби своїх елементів, забезпечуючи їх виживання. Вона повинна володіти і певними способами розподілу матеріальних ресурсів. Крім того, система має виробити певний процес соціалізації людей, даючи їм змогу сформувати або суб'єктивні мотивації підпорядкування конкретним нормам, або певну загальну потребу такого підпорядкування. Водночас кожна система повинна мати певну організацію видів діяльності та інституційні засоби, щоб успішно протидіяти порушенням цієї організації, вдаючись до примусу або переконання. І нарешті, суспільні інститути мають бути відносно сумісні один з одним.

У кожному суспільстві, крім соціальних норм, існують властиві тільки йому цінності. За відсутності таких цінностей малоймовірно, що окремі особи зможуть успішно використати потреби підпорядкування нормам. Фундаментальні цінності мають стати частиною особистості. Теоретичну схему Парсонса об'єднує та організовує проблема соціального порядку. Поняття «соціальний порядок» охоплює існування певних обмежень, заборон, контролю в суспільному житті, а також певних взаємин у ньому: наявність елемента передбачуваності й повторюваності (люди можуть діяти тільки в тому разі, коли знають, чого чекати один від одного); більш-менш тривалу сталість у збереженні форм соціального життя. Різні аспекти соціального порядку відображені у багатьох поняттях, основні з яких -- «система» і «структура». Вони вживаються як щодо емпіричних об'єктів і відношень, так і щодо абстрактних об'єктів. Поняття «структура» охоплює сталі елементи будови соціальної системи, відносно незалежні від незначних і короткочасних коливань у відносинах системи із зовнішнім оточенням. У зв'язку зі змінюваністю цих відносин вводиться система динамічних процесів і механізмів між вимогами, що випливають з умов сталості структури, і вимогами даної зовнішньої ситуації. Цей динамічний аспект бере на себе функціональну частину аналізу. На найзагальнішому абстрактному рівні соціальний порядок у Парсонса є продуктом двох процесів: тенденції соціальної системи до самозбереження і тенденції до збереження певних меж постійності щодо середовища (гомеостатична рівновага). Дії в середовищі системи, яка складається з багатьох підсистем, аналізуються на основі функціональних передумов, вимог щодо її вживання і рівноваги системи. Види діяльності всередині системи постають як наслідок її структурних реакцій на вимоги, що виявляють її зв'язок із середовищем. Тому при аналізі соціальної системи важливо досліджувати її взаємообмін з іншими системами. А різні елементи системи, за Парсонсом, є похідними від умов соціальної дії та взаємодії. Т. Парсонс вважав, що будь-яка соціальна система повинна забезпечувати:

1) раціональну організацію і розподіл своїх матеріальних (природних), людських (персонал) і культурних ресурсів для досягнення своїх цілей;

2) визначення основних цілей і підтримання процесу їх досягнення;

3) збереження солідарності (проблема інтеграції);

4) підтримання мотивації індивідів при виконанні ними соціальних ролей і усунення прихованих напружень у системі особистісної мотивації.

Другу і третю вимоги висуває культурна система, головним завданням якої є легітимізація нормативного порядку соціальної системи. Проблема визначення основних цілей та їх досягнення задовольняється політичною практикою. Проблему інтеграції допомагає вирішити релігійна діяльність або її функціональні альтернативи -- різні секулярні (світські) ідеології тощо. Четверту проблему вирішує сім'я, яка здійснює первинну соціалізацію, «вбудовуючи» в особистісну структуру людини вимоги соціальної системи і підтримуючи емоційну задоволеність своїх членів. Усі чотири функціональні вимоги мають сенс тільки в сукупності, структурній взаємопов'язаності.

У своєму розвитку структурно-функціональний аналіз пройшов ряд етапів становлення й представлений декількома основними версіями:

1) передісторію зв'язують із ідеями органіцизму в соціології, насамперед з ім'ям Спенсера ;

2) основи структурно-функціонального аналізу ("його прообраз"), його вихідні методологічні принципи заклав Дюркгейм і його школа;

3) так званий "ранній" функціоналізм представлений Британською школою антропології - насамперед Редкліф - Брауном і Маліновським ;

4) класичний американський структурний функціоналізм став формуватися з 1930-х під впливом кола ідей Сорокіна (насамперед Парсонсом - ); у цей же час конституюються методологічно близькі йому статусно-рольові теорії особистості; 5) наприкінці 1940-х основні ідеї структурно-функціонального аналізу були переінтерпретовані в термінах системного підходу;

6) 1950-1960-і - час домінування структурно-функціонального аналізу у соціології у вигляді двох його основних версій: функціонального імперативізму Парсонса й функціонального структуралізму Мертона

Розділ 2. Сутність структурно-функціональної парадигми

2.1 Характеристика структурно-функціоналістських ідей Т. Парсонса

Структурний функціоналізм (або структурно-функціональний аналіз) - один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології, виникнення якого певною мірою об'єктивно пов'язане з широким розвитком емпіричної соціології. До середини 30-х рр. XX ст. соціологи США накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які, проте, не виходили за межі окремих регіонів країни і торкались лише деяких проблем суспільного життя.

За вирішення цього завдання взялися провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації (у 1949 і 1957 рр. відповідно). Саме Т. Парсонс в працях ''Структура соціальної дії" (1937 р.), "Соціальна система" (1951 р.), "Соціальна система і еволюція теорії дії" (1977 р.) та Р. Мертон в дослідженнях "Соціальна теорія і соціальна структура" (1975 р.), "Соціальна структура і автономія" (1966 р.), "Соціологія науки" (1973 р.) розробили основні принципи структурно-функціонального аналізу.

Ключем до всієї соціологічної концепції Т. Парсонса є категорія рівноваги, бо суспільство, за ученим, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи. Звідси основне завдання соціології - дати рекомендації по стабілізації суспільства, тобто по підтриманню рівноваги у соціальній системі.

Жодна соціальна система -- суспільство в цілому, виробнича одиниця, окремий індивід -- не можуть вижити, якщо не розв'язані її основні проблеми:

- пристосування до оточуючого середовища (адаптація),

-формулювання цілей і мобілізація ресурсів для їх досягнення (цілепокладання);

-підтримування внутрішньої єдності і упорядкованості, припинення можливих відхилень (інтеграція)

- забезпечення внутрішньої стабільності, рівноваги, самототожності системи (латентність - підтримування зразка).

Прагнучи відповісти на запитання, завдяки чому можливе сумісне життя людей або суспільний порядок, Т. Парсонс приходить до висновку, що об'єднує суспільство не економічні відносини, а те, що робить можливим саме існування цих відносин, а саме спільність цінностей людей і взаємне дотримування правил соціальної поведінки, "правил гри" Так Г. Тарсонс виходить на одну із центральних категорій - категорію соціальної дії її специфіка на відміну від фізичної і біологічної дії полягає в:

а) символічності (тобто наявності таких механізмів регуляції дії, як мова, традиції, цінності та ін),

б) нормативності (що вказує на залежність індивідуальної поведінки від прийнятих в даному суспільстві правил і норм),

в) волюнтаристичності (що проявляється в залежності соціальної дії від суб'єктивних визначень ситуації).

У запропонованій моделі соціальної дії основними складовими елементами є діяч, ситуація та орієнтація діяча на ситуацію. Діяч (ним може бути як окремий індивід, так і соціальна група) характеризується активністю і здатністю проаналізувати ситуацію, поставити перед собою мету, визначити способи і методи досягнення цієї мети. Ситуація - це різноманітні фізичні, культурні, соціальні фактори, які актуальні для суб'єкта в даний момент і від яких залежить його дія. При цьому партнери за взаємодією є орієнтовані на очікування один від одного і прагнуть одержати схвалення з боку вагомих інших. Остаточно структуру соціальної дії визначають:

* система норм і цінностей, яка в загальних рисах співвідносить мету з ситуацією, обмежуючи вибір, діапазон засобів, можливого і неможливого;

* прийняття індивідуальних рішень щодо шляхів досягнення мети;

* наявні засоби і умови.

Парсонівська модель соціальної дії включає в себе чотири підсистеми соціальну, культурну, особистісну, органічну. Соціальна підсистема забезпечує інтеграцію дій суб'єктів. Культура містить найбільш загальні зразки дій, принципи вибору цілей, цінностей, вірувань, знань, тобто значення, які реалізуються в дії, і засоби прогнозування цих значень. Організм в цій схемі може розглядатися як підсистема, яка забезпечує фізичними і енергетичними ресурсами діяча для взаємодії із середовищем. Тим самим дія набирає впорядкованого характеру і звільняється від внутрішніх суперечностей.

2.2 Особливості структурного функціоналізму Р. Мертона

Що стосується Р. Мертона, учня Т. Парсонса, то, прагнучи подолати обмеженість структурно-функціонального аналізу, він сформував власну парадигму, зосередивши увагу на теоретичних і емпіричних можливостях функціонального підходу для більш тонкого пояснення соціальних явищ. Поклавши в основу свого підходу комплексне поняття "функціоналізм", він прагне довести, що взаємозв'язок суспільства в цілому та його окремих частин забезпечується найрізноманітнішими і специфічними функціями, які можуть спостерігатися і багаторазово повторюватися в конкретних об'єктах і фактах Завдання соціолога полягає в тому, щоб "не міркувати про внутрішній зміст соціологічних фактів і об'єктів, а просто розглядати реальні, зримі, доступні для вивчення і узагальнення наслідки функцій"

Р. Мертон виділяє три ключові умови і вимоги функціонального аналізу, які на його думку, набирають характеру аксіом -- "функціональна єдність", "функціональна універсальність" і "функціональна примусовість" "Функціональна єдність" соціологічного аналізу Мертоном визначається не "зверху", не за допомогою будь-якої теорії, а в безмежній глибині соціальних фактів, які завдяки своєї функціональної визначеності є інтегруючими факторами соціального життя. Функціональні якості є універсальними, вони представлені у всіх формах культури, що легко побачити при їх аналізі. В цілому функціональний аналіз може бути застосований лише до стабільних і стандартизованих об'єктів (соціальні ролі, соціальні процеси, інституційні об'єкти, соціальні структури, засоби соціального контролю і т. д.) Р. Мертон детально розкриває поняття "функція" Функція - це ті спостережувальні наслідки, які слугують саморегуляції даної системи або пристосуванню й до середовища. Дисфункція - це ті спостережувальні наслідки, які послабляють саморегуляцію даної системи або її пристосованість до середовища. У прояві функції може бути дві форми - "прихована" і явна. В тому випадку, коли внутрішня смислова мотивація співпадає з об'єктивними наслідками, проявляється явна функція. Саме так вона усвідомлюється учасниками поведінкової системи або ситуації. "Прихована" ("латентна") функція цих проявів не має.

Головну суть свого підходу Р.Мертон виразив комплексним поняттям "функціональність". Відповідно до цього поняття взаємозв'язок суспільства в цілому і його окремих частинах забезпечується найрізноманітнішими й специ-фічними їхніми функціями, які можуть спостерігатися й багаторазово повторюватися в конкретних об'єктах і фактах. Завдання соціолога полягає в тім, щоб "не міркувати про внутрішній зміст соціологічних фактів й об'єктів, а просто розглядати реальні, зримі, доступні для вивчення й узагальнення наслідку функцій". Для спостереження й вивчення функцій Р.Мертон пропонує методологічний інструмент, що називає "теорії середнього радіуса дії". Суть їх він формулює так: "Це теорії, що перебувають у проміжному просторі між частками, але теж необхідними робочими гіпотезами, у безлічі виникаючими в ході повсякденних досліджень, і всеохватними систематичними спробами розвити єдину теорію, що буде пояснювати всі спостережувані типи соціальної поведінки, соціальних організацій і соціальних змін".

Ця теорія була покликана категоріально оформити сполучний міст між конкретними дослідженнями й загальсоціологічною теорією. Теорія принципово використається для внутрішньої організації емпіричних досліджень. Вона виступає посередником між загальними теоріями соціальних систем, які занадто віддалені від особливих проявів класів тих або інших типів соціальної поведінки, для того щоб "пояснювати те, що бачимо, і давати деталізовані, упорядковані характеристики особливостей, які взагалі не узагальнені". Саме тут, на середньому рівні, як підкреслює Р.Мертон, соціологія виконує свою основну роль у суспільстві, тому що це "саме та соціальна наука, що оперує теоріями середнього радіуса охоплення, концентруючи ми в собі фактори реального керування соціальними процесами з обліком конкретних емпіричних досліджень". Ясно, що таким твердженням Р.Мертон виразив свою незгоду з теорією структурного функціоналізму Т.Парсонса, що претендувала на ці якості всеохоплення й універсальності.

Автор концепції докладно розкриває різні сторони поняття "функція". Функція - це "ті спостережувані наслідки, які служать саморегуляції даної системи або пристосуванню її до середовища". У прояві функції може бути дві форми - явна й схована. У тому випадку, коли внутрішня значеннєва мотивація збігається з об'єктивними наслідками, проявляється явна функція. Саме так вона усвідомлюється учасниками поведінкової системи або ситуації. Схована ("латентна" ) функція цих проявів не має. Поряд з поняттям функції Мертон увів поняття "дисфункції", тобто заявив про можливості відхилення системи від прийнятої нормативної моделі, що, у свою чергу, повинне залучити за собою або новий етап пристосуванні системи до існуючого порядку, або певна зміна системи норм. Поняттю дисфункції Мертон приділяє настільки ж багато уваги, що й самої функції. Звертання до нього носить концептуальний характер.

Справа в тому, що Парсонс розглядав відхилення в поводженні й системі як виключення, що може й повинне бути нейтралізоване системою соціального контролю.

А Мертон був переконаний, що дисфункції тією самою мірою закономірні для системи, що й функції. Визнання цього факту свідчить про те, що механізм функціонування й розвитку соціальної системи нескінченно складний. Рівновага не є вихідна умова існування, але результат соціальної взаємодії. Емпіричні дослідження заперечують постулат однолінійності зв'язку між соціальними діями індивідів і станом соціальної системи.

2.3 Структурно-функціональний аналіз як метод соціального дослідження

Цей метод систематизований і докладно описаний Р. Мертоном. У парадигмі (системі форм) структурно-функціонального аналізу сформульовані такі основні поняття:

-- «функції» -- наслідки діяльності, що сприяють адаптації системи;

-- «дисфункції» -- несприятливі наслідки;

-- «явні функції» -- усвідомлені наслідки;

-- «латентні функції» -- неусвідомлені наслідки;

-- «функціональні вимоги» -- вимоги, виконання яких необхідне для нормальної життєдіяльності системи;

-- «функціональні альтернативи» -- еквівалентні структури, здатні виконувати однакові функції. У структурно-функціональному аналізі розрізняють два основних підходи: -- структурний, що здійснюється від аналізу різних структур до виявлення виконуваних ним функцій;

-- функціональний, який застосовується за умов формування певної сукупності функціональних вимог і наявності структур, що здійснюють ці функції. У західній соціології структурно-функціональний аналіз набув найбільшого поширення в соціології політики, соціології злочинності, соціології сім'ї, вивченні соціальної стратифікації. Наприкінці 50 -- 60-х років функціональний підхід зазнав критики за застосування біологічних понять до соціальних систем, де вони втрачають однозначність; за позаісторичний (статичний) розгляд суспільства; за надто абстрактний категоріальний апарат. Опоненти також відзначали нездатність функціонального аналізу адекватно описати і проаналізувати конфлікти.

Висновки

Структурний функціоналізм (або структурно-функціональний аналіз) - один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології, виникнення якого певною мірою об'єктивно пов'язане з широким розвитком емпіричної соціології. До середини 30-х рр. XX ст. соціологи США накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які, проте, не виходили за межі окремих регіонів країни і торкались лише деяких проблем суспільного життя.

За вирішення цього завдання взялися провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації (у 1949 і 1957 рр. відповідно). Саме Т. Парсонс в працях ''Структура соціальної дії" (1937 р.), "Соціальна система" (1951 р.), "Соціальна система і еволюція теорії дії" (1977 р.) та Р. Мертон в дослідженнях "Соціальна теорія і соціальна структура" (1975 р.), "Соціальна структура і автономія" (1966 р.), "Соціологія науки" (1973 р.) розробили основні принципи структурно-функціонального аналізу.

Функціоналізм або структурно-функціональний аналіз інтерпретує суспільство як цілісну систему діючих людей, стабільне існування якого забезпечується необхідним набором функцій.

Основні положення функціоналізму були сформовані англійським соціологом Г.Спенсером у його трьохтомній праці «Заснування соціології» та розвинуті американськими соціологами А.Редкліф-Брауном, Р.Мертоном, Т.Парсонсом.

Основні принципи функціонального підходу заключаються у:

- Також сторонники системного підходу, функціоналісти розглядали суспільство як єдиний цілісний організм, який складається із багатьох частин: економічної, політичної, воєнної, релігіозної і т.д.

- Але при цьому підкреслювали, що кожна частина може існувати тільки в рамках цілісності, де вона виконує конкретні, строго визначені функції

- Функції частин завжди задовольняють будь-які потреби суспільства

- Оскільки кожна із частин виконує тільки властиву їй функцію, у випадку порушення діяльності цієї частини, то чим більше функції відрізняються одна від одної, тим важче іншим частинам виправити порушення функції.

Т. Парсонс сформулював основні функціональні вимоги , здійснення яких забезпечує стабільне існування суспільства як системи:

1. Воно повинно володіти здатністю до адаптації, пристосуванню до умов та зростаючим матеріальним потребам людей, раціонально організовувати внутрішні ресурси.

2. Воно повинне бути цілеорієнтованим, здатним до постановки основної мети.

3. Воно повинне володіти здатністю до інтеграції, включенню до системи нових поколінь.

Структурно-функціональний аналіз суспільства як системи має великі евристичні можливості. Але він зустрічає і великі труднощі. У рамках такого підходу, потребуючого визнання за кожною соціальною освіти, здійснення корисної для суспільства функції, важко пояснити причину кризису, конфліктів розпаду системи. Суспільство у функціоналізмі розглядається як стабільна і статична система

Перелік посилань

1. Американская социологическая мысль. Международный Университет Бизнеса и Управления. Москва, 1996.

2. Афанасьев В.Г. Системность и общество.-М., 1992

3. Блауберг И.В. Становление и сущность системного похода.- М., 1973

4. Беккер Г., Босков А. Современная социологическая теория. - М., 1961

5. Буржуазная социология на сходе ХХ века. Критика новейших тенденций, М.: Наука, 1986.

6. Городяненко. В.І. Соціологія. Підручник. Київ, вид. «Академія», 2003.

7. Громов И., Мацкевич А.. Семёнов В. Западная социология. Спб., 1997, гл. I, § 1, часть II.

8. Гумплович Л. Основы социологии СПб., 1899.

9. Ионин Л.Г. Культура и социальная структура.

10. История социологии. Минск, 1993.

11. Комаров М.С. Введение в социологию. М., 1994. Гл. "Социальные системы и социальная структура".

12. Критика современной буржуазной теоретической социологии, изд. «Наука». , Москва, 1977.

13 Луман Н. Понятие общества//Проблемы теоретической социологии Спб., 1994.

14. Мертон Р. Явные и латентные функции. В кн.: Американская социологическая мысль. М., 1994.

15. Мертон Р.К. Социальная теория и социальная структура, 1992.

16. Наталія Черниш. «Соціологія. Курс лекцій», 1996.

17 Новые направления в социологической теории. М.: Прогресс, 1978.

18. Парсонс Т. Система современных обществ, - М, 2000

19. Парсонс Т. О структуре социального действия, М., 2000

20 Современная американская социология. М., 1994, (Толкотт Парсонс, Роберт Мертон)

21. С.С.Фролов «Соціологія». М.: «Гардаріни», 2001.

22 Шилз З. Общество и общества.// Американская социология. - М., 1970.

23. (http://www.yandex.ru//www.referat.ru)

24. http://www.Google.ru//www.english-language.ru

25. http://www.Google.ru//www.bagato-referativ.com.ua

Додаток

Біографія Парсонса

Толкотт Парсонс ( _en. Talcott Parsons, 13 грудня 1902, Колорадо-Спрингс - 6 травня 1979, Мюнхен) - американський соціолог, глава школи структурного функціоналізму.

Біографія

Син священика. Вивчав біологію й філософію в Амхерсте, потім учився в Лондонській школі економіки й Гейдельбергском університеті. В 1927-1973 викладав у Гарварді, де створив й очолив міждисциплінарний Відділ соціальних відносин. В 1962-1968 кілька разів був у СРСР, зокрема виступав на семінарі Ю. А. Левади в Інституті соціології в Москві, зустрічався на семінарі в Ленінграді з И. С. Коном.

Наукова діяльність

Синтезувавши теоретичні підходи Макса Вебера (праці якого він переводив), Георга Зіммеля, Эміля Дюркгейма, Парето, Алана Маршалла, Зиґмунда Фрейда, розробив загальну теорію дії й, зокрема , соціальної дії як, що самоорганізується системи. В останньої, котра задана набором функціональних проблем будь-якої системи (адаптація, досягнення мети, інтеграція, підтримка зразка), Парсонс аналітично вичленує підсистеми соціальної структури, культури, особистості. Орієнтації діючої особи (актора) описуються при цьому за допомогою набору стандартних (типових) змінних. Ця теоретична мова Парсонс використав для опису систем економіки, політики, права, релігії, утворення, для аналізу родини, лікарні (і, зокрема , психлікарні), шкільного класу, університету, мистецтва, мас-медіа, сексуальних, расових і національних відносин, соціальних відхилень, а пізніше - для побудови порівняльної соціології різних суспільств, залучених і що продовжують утягуватися в універсальний процес модернізації. Парсонс і його теорія (її називають структурним функціоналізмом або теорією дії) мали вирішальне значення для становлення соціології як академічна дисципліна.

Визнання

Президент Американської соціологічної асоціації (1949), її секретар (1960-1965). В 1950-1970-і роки - найбільша фігура теоретичної соціології, найбільш відомий і впливовий з американських соціологів. Праці Парсонса переведені на багато мов, вони становлять основу у вивченні соціологічної теорії й історії соціологічної думки.

Основні праці

* The Structure of Socіal Actіon (1937)

* Essays іn Socіologіcal Theory, Pure and Applіed (1949)

* Toward a General Theory of Actіon (1951, у співавторстві з Э.Шилзом)

* The Socіal System (1951)

* Workіng Papers іn the Theory of Actіon (1953, у співавторстві з Э.Шилзом і Р. Ф. Бейлзом)

* Famіly, socіalіzatіon and іnteractіon process (1955, у співавторстві з Р. Ф. Бейлзом)

* Economy and Socіety (1956, у співавторстві з Н.Смелзером)

* Structure and Process іn Modern Socіetіes (1960)

* Theorіes of socіety; foundatіons of modern socіologіcal theory (1961)

* Socіetіes: Evolutіonary and Comparatіve Perspectіves (1966)

* The Negro Amerіcan (1966, у співавторстві з К. Б. Кларком)

* Socіologіcal Theory and Modern Socіety (1968)