Фахові якості соціальних працівників

Кафедра соціології та соціальної роботи

Контрольна робота

з дисципліни «Соціальна робота»

Зміст

Вступ

1. Фахові якості соціальних працівників

1.1 Професійні вимоги до соціального працівника

1.2 Обов'язки та головні функції спеціаліста з соціальної роботи

1.3 Професійна ідеологія соціального працівника

2. Аналіз інноваційних послуг (проектів) у соціальній роботі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Людина - істота соціальна, тобто живе в колективі. Тому її цікавлять інші люди і власне місце серед них. Хтось цікавиться проблемою влади над людьми, хтось намагається позбутися комплексів, усім подобатись і нарешті здобути владу над собою. Тому дуже багато людей, а може, навіть більшість, пройшли через захоплення психологією. З цього погляду соціальна робота є найкращим можливим втіленням креативної енергії.

Досвід соціальної роботи дає впевненість у здатності подолати проблеми, що можуть виникнути і у майбутній власній сім'ї. Крім того, ця сфера приваблює ще й тим, що вона є новою, лише розвивається, і тому відкриває широке поле діяльності: немає перенасиченості ринку праці й до кожного, хто вирішує цим займатися, ставляться високі вимоги. Багато проектів створюються у співробітництві з іншими країнами, де соціальна служба допомоги стоїть на більш високому рівні. Це дає унікальну можливість вчитися на уроках міжнародного досвіду.

Соціальна робота невідривна від суспільства і спрямована на усі його проблемні прошарки. Тому необхідність у соціальній роботі існуватиме доки існує суспільство, навіть за найвищого його розквіту, не кажучи вже за суспільство у кризовій ситуації.

Соціальна робота є складним процесом, що вимагає міцних знань соціології, психології, педагогіки, медицини, правознавства, економіки, теорії управління та інших галузей, її ефективність значною мірою залежить від самого соціального працівника, його вмінь, досвіду, особистих якостей.

1. Фахові якості соціальних працівників

1.1 Професійні вимоги до соціального працівника

Як і в будь-якій сфері діяльності, професіоналізм як високий стандарт спрямованої діяльності виражається передусім у стабільності і результативності та пов'язаний з індивідуальним стилем. Дослідники цієї проблеми стосовно соціальної роботи виділяють показники професіоналізму особистості і діяльності соціального працівника.

Перш за все, це показники об'єктивного і суб'єктивного характеру. Об'єктивні показники визначаються тим, як людина відповідає вимогам професії, її вкладом в соціальну практику, як вона - фахівець, розв'язує проблеми клієнта, надає допомогу різним групам населення. Важливим об'єктивним критерієм є також рівень фахових знань і вміння, які сприяють здійсненню активного посередництва між клієнтом і державними структурами, дозволяють йому певною мірою виконувати роль організатора, координатора, технолога соціального захисту клієнта, впливати на соціальну політику в регіоні і суспільстві в цілому, вміти її аналізувати і прогнозувати.

У цілому результативними критеріями ефективності діяльності соціального працівника дослідники вважають:

- аналіз стану проблем клієнтів і результатів їх розв'язання;

- динаміка включення клієнта в різні види соціальної діяльності;

- результати включення дорослого населення в діяльність з поліпшення соціальних умов;

- оцінка соціально-психологічних обставин у соціумі;

- рівень професійного росту соціального працівника як спеціаліста.

Виділяють також групу процесуальних показників (використання працівником для досягнення певних результатів сучасних методів, прийомів, технологій); нормативно-етичних показників (засвоєння соціальним працівником норм, стандартів, принципів, еталонів професії, вміння на практиці дотримуватися еталонів професії на рівні майстерності); показники професійного навчання (прагнення до навчання, підвищення рівня кваліфікації, готовність ним вивчати фахові теоретичні і методичні аспекти, обмінюватися досвідом з колегами; показники інноваційного характеру (новаторство, індивідуальність, творчість у застосуванні різних методів і прийомів, які відповідають вимогам часу і конкретній ситуації).

У соціальній роботі прийнято виділяти критерії компетентності соціальних працівників загального профілю, які виразно окреслюють очікування від практиків соціальної роботи та зміст їхньої діяльності. До таких критеріїв відносять здатність працівника:

1) виявляти та оцінювати ситуацію, коли вимагається розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми або соціальними інститутами;

2) оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення, вміти розробити план дій, який сприяє відновленню або розвитку життєвих ресурсів і благополуччя людини;

3) стимулювати індивіда до розв'язання проблем, уникнення стресів здатних до розвитку;

4) бути посередником між клієнтам та організаціями, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;

5) ефективно втручатися у процес розв'язання проблем найбільш дискриміновано-вразливих груп населення;

6) сприяти ефективному і гуманному функціонуванню систем, організацій, що забезпечують людей послугами, ресурсами і можливостями;

7) брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливості враховуючи запити споживачів послуг, прагнути нейтралізувати ті організації, які стали перешкодою для споживачів послуг;

8) оцінювати ступінь втручання і досягнутих змін;

9) постійно оцінювати свій професійних рівень і розвиток шляхом аналізу поведінки набутих навичок;

10) сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи базу професійних знань, підтримуючи стандарти та етичні норми професії.

У соціальній роботі, як і в інших видах діяльності, неодмінним є принцип дотримання пріоритетів практики, визнання необхідності вивчення теорії з усвідомлення того, що критерієм істини є практика. Практична реалізація своїх ідей, вивчення, що відбувається не лише з метою розуміння, а й для застосування її узагальнень на практиці. Інколи соціальний працівник може переоцінювати власні суб'єктивні уявлення установки щодо потреб клієнта, його ресурсів та можливостей розвитку («Я краще знаю, що саме потрібне клієнтові»), рекомендувати йому не те, що потрібно клієнту, а те, що фахівець вважає правильним, корисним для клієнта. А це вважається непрофесійним підходом.

Соціальний працівник повинен навчитися виразно розрізняти, що потрібно клієнтові, та обирати потрібний різновид допомоги: надати інформацію чи пораду, знайти ресурси, надати душевну підтримку тощо.

Здійснення всієї практичної діяльності соціальних працівників як вітчизняними, так і зарубіжними вченими можна розглядати в руслі п'яти контекстів: географічного, політичного, соціально-економічного, культурного і духовного.

Географічний контекст визначає кордони проведення соціальної роботи (регіон, нація, держава). Окреслюючи політичний контекст, підкреслимо перш за все наявність у країні певного суспільного ладу, який визначає систему, створює необхідні умови для проведення практичної діяльності. Соціально-економічні чинники обумовлюють адекватні життєві засоби, умови для роботи, запобігання поширенню хвороб, створення умов для освіти, соціального забезпечення і захисту, одержання соціальних послуг і підтримки. Культурний і духовний контексти вимагають від соціального працівника поваги до віри, культурних традицій як окремих особистостей, так і сім'ї, громад і націй, врахування соціальних цінностей суспільства, філософсько-політичних переконань, етики, ідеалів людей, з якими доводиться спілкуватися фахівцю.

Необхідно наголосити також на важливості індивідуальних якостей соціального працівника. Серед них виділимо насамперед такі, як гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття добра і справедливості, власна гідність і повага до гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, щирість, соціальна адаптованість.

На думку науковців, особистісні якості соціального працівника можна поділити на три групи:

1) психофізіологічні характеристики, в яких залежать здібності до даного виду діяльності;

2) психологічні якості, що характеризують соціального працівника як особистість;

3) психолого-педагогічні якості, від яких залежить ефект особистої привабливості.

Якості першої групи, що відбивають психічні процеси (сприйняття, пам'ять, уява, мислення), психічні стани (втома, апатія, стрес, тривожність, депресія), увагу як стан свідомості, емоційні та вольові прояви (стриманість, індиферентність, наполегливість, послідовність, імпульсивність) повинні відповідати вимогам, що висуваються до фахової діяльності соціальних працівників. Деякі з цих психологічних вимог є базовими, без них взагалі неможлива якісна діяльність. Інші відіграють, на перший погляд, другорядну роль. Якщо хтось із соціальних працівників не відповідає психологічним вимогам, висунутим фахом, то негативні наслідки такої невідповідності можуть виявитися не так вже й швидко, проте за неблагополучних умов вони неминучі.

Психологічна невідповідність вимогам професії особливо сильно виявляється у складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх особистих ресурсів для розв'язання складної, найчастіше незвичайної ситуації. Наприклад, допомагаючи людям похилого віку соціальний працівник може зіткнутися з необхідністю долати конфліктні ситуації у стосунках. Замість того, щоб загострювати конфлікт, наполягати на власному баченні ситуації, необхідно:

- розмовляти тільки про факт розбіжностей;

- не переходити на особистості, не давати оцінок людині;

- не говорити образливих слів, виразів;

- намагатися, аби мова була переконливою, аргументованою, оперувати фактами.

Якщо літня людина надто схвильована, необхідно будь що стриматися, запропонувати відкласти розв'язання конфліктної ситуації.

До другої групи якостей належать такі психологічні характеристики, самоконтроль, самокритичність, самооцінка власних вчинків, а також стресовитривалість - фізична тренованість, самонавіювання, вміння переключатися та управляти власними емоціями. Такі якості допомагають уникнути професійних стресів та здійснювати самоменеджмент, який передбачає послідовне й цілеспрямоване використання ефективних методів та технологій самореалізації та саморозвитку творчого потенціалу.

Скажімо, працівники в громаді за характером своєї роботи повинні бути здатними брати ініціативу на себе, діяти в умовах ризику, впроваджувати нововведення. Тому вони повинні вміти висувати нові ідеї, працювати самостійно, створювати власну мережу підтримки, розв'язувати конфлікти в громаді та між громадою й місцевою владою.

До третьої групи якостей належать: комунікабельність (вміння швидко налагоджувати контакт з людьми); емпатійність (вловлювання настрою людей, виявлення їхніх установок і очікувань, співпереживання потребам); аттрактивність (зовнішня привабливість особистості); красномовність (вміння навіювати та переконувати) тощо.

У формуванні якостей, потрібних соціальним працівникам для успішного виконання своїх обов'язків та спілкування з клієнтами, суттєву роль відіграють як природні дані, так і прагнення до самовизначення, самоутвердження, бажання вчитися, ціннісні вольові зусилля людини, яка обрала професію соціального працівника.

Отже, аби не зачепити клієнта, соціальний працівник повинен контролювати власні безпосередні реакції, не давати волі емоціям, насамперед негативним, як роздратування, нетерплячість, гидливість, протест. Фахівець повинен постійно стежити за власним тоном, який має бути серйозним, уважним, спокійним, доброзичливим. Соціальний працівник повинен пам'ятати, що його настрій та особисті проблеми можуть позначитися на клієнтові. Так, працівник, можливо, втомився, погано себе почуває, не виспався, але співрозмовник може вирішити, ніби той втомився від клієнта, бесіди з ним або сердиться на нього.

Клієнт повинен відчувати, що соціальний працівник виявляє увагу до його проблеми, входить у становище. Обов'язковою умовою є налагодження контакту, довіри, співпраці між соціальним працівником і клієнтом. Звичайно, що в соціальній роботі потрібне дотримання професійної етики, зокрема, збереження таємниці бесіди.

Безперечним є той факт, що соціальний працівник має справляти добре враження як зовнішнім виглядом, так і створенням умов для поліпшення самопочуття інших людей. Через специфіку своєї професії йому доводиться вступати у взаємовідносини з представниками різних соціальних груп і професій, здійснювати вплив на інших. Тому соціальний працівник повинен дбати про позитивне ставлення до нього та про те, щоб бути зрозумілим. На індивідуальне ставлення до конкретного фахівця опосередковано впливає суспільний престиж професії, тобто громадська думка стосовно фаху та його представників.

Як відомо, соціальна робота належить до важких у фізичному та психологічному плані професій, соціальні працівники мають справу з складними та сумними сторонами людського життя. Таку роботу супроводжує надмірна втрата психічної енергії, що призводить до втоми й емоційного виснаження. Процес соціальної роботи не завжди буває успішним та результативним, працівники зазнають невдач, переживають розчарування, набувають негативного досвіду.

Не кожна людина придатна для соціальної роботи; визначальним чинником є система цінностей кандидата, яка врешті-решт визначає його професійну придатність і ефективність практичної діяльності. Уявлення щодо абсолютної цінності кожної людини перетворюється з філософського поняття на категорію базисної психологічної установки як підґрунтя ціннісної орієнтації індивіда. Чимало з тих, хто прагне стати спеціалістом у цій галузі, можуть виявити вагомі розходження між власними установками та системою цінностей соціальної роботи як фаху. В такому випадку людині доводиться присвятити себе іншій діяльності.

1.2 Обов'язки та головні функції спеціаліста з соціальної роботи

Спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадовими обов'язками. Основні з них такі:

- володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціально незахищених громадян;

- виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім'ї окремих осіб, які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-педагогічну, матеріальну й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров'я;

- встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;

- сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню;

- проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопорушень;

- надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;

- виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;

- організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при необхідності брати в ньому особисту участь;

- сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді, допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких, підліткових, дитячих об'єднань, асоціацій, клубів за інтересами;

- допомагати організації і виховній діяльності інтернатів, притулків для інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;

- брати участь в роботі по соціальній адаптації і реабілітації осіб, які повернулися з спеціальних навчально-виховних установ і місць позбавлення волі, розв'язанні інших гострих соціальних проблем.

Головні функції спеціаліста з соціальної роботи:

Різноманітні професійні вимоги до спеціаліста з соціальної роботи випливають з таких його головних функцій: діагностична, прогностична, правозахисна, організаційна, профілактична, соціально-медична, соціально-педагогічна, технологічна, соціально-побутова і комунікативна.

Перша функція соціального працівника полягає у вивченні особливостей сім'ї, групи людей, ступеню й спрямованості впливу на них мікросередовища і постановці відповідного "соціального діагнозу".

З його врахуванням прогнозується розвиток подій, процесів, моделі соціальної поведінки.

В разі потреби використовуються закони і правові акти з метою надання допомоги і підтримки людей, їхнього захисту.

Соціальний працівник сприяє організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залучає до їх роботи громадськість, спрямовує їхню діяльність до надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню.

Велику увагу він приділяє попередженню і профілактиці негативних явищ, приводячи в дію різні механізми (юридичні, психологічні, медичні, педагогічні та ін.), організуючи відповідну допомогу особам, що її вкрай потребують.

Безпосередня соціально-медична функція працівника соціальних служб полягає в організації роботи з профілактики здоров'я, засвоєнні навичок першої медичної допомоги, підготовці молоді до сімейного життя, в розвитку трудотерапії та ін.

Багатопланова його соціально-педагогічна функція: виявляти інтереси й потреби людей у різних видах діяльності (культурно-освітній, спортивно-оздоровчій, науково-технічній) і залучати до роботи з ними відповідні установи, творчі спілки, асоціації та ін.

Суть психологічної функції - застосування різних видів консультування і корекції міжособистих стосунків, сприяння соціальній адаптації індивіда, допомога в соціальній реабілітації всім нужденним.

Чільне місце в діяльності соціального працівника займає соціально-побутова функція, що полягає у наданні необхідної допомоги й підтримки різним категоріям населення (інвалідам, перестарілим, новоствореним сім'ям і т.д.) в поліпшенні їх житлових умов, облаштуванні, веденні домашнього господарства тощо.

Нарешті, комунікативна функція передбачає встановлення контактів з клієнтами, організацію обміну інформацією, формування єдиної стратегії взаємодії сприймання і розуміння іншої людини.

1.3 Професійна ідеологія соціального працівника

Вже із стислої характеристики функцій видно, якими різними видами діяльності доводиться займатися соціальному працівникові. При розв'язанні соціальних проблем він має бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто вдається. Виховний - виконання ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний зв'язок, застосовує рольові ігри як метод навчання. Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з'ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта. Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об'єктивної інформації, співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов'язків, добір документально обґрунтованих звинувачень і т.д.).

Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів. Цей процес - взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб'єктів впливу, тобто зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста привабливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі навчання, самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення мають знання і досвід, на них ґрунтується вміння впливати на інших людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички інтерв'ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного зв'язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи - мислити системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і втрати опори в сім'ї, на роботі, в побуті, у суспільстві. Теоретичні дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті, формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок, найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.

Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали,- процес двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння усього учбового матеріалу. Враховуючи ж глибоку насиченість кожного заняття новою інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також необхідність тісного зв'язку навчання з практикою, цілком очевидно, що студент повинен не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на всіх заняттях. Тільки так можна не лише ознайомитися з навчальним матеріалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зуміти практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхідні навички, переконання, вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної діяльності.

Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося,- систематичність, послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно вашої майбутньої діяльності мають особливе значення. З врахуванням цього треба і розпочинати оволодіння обраною спеціальністю:

- мати професійний такт, бути відкритим і співучасливим до чужих труднощів, викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини;

- виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних оцінках та вчинках, незважаючи на можливі невдачі (недовіру, образу, відмови тощо), сумлінно виконувати свій обов'язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до клієнта;

- вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості;

- ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі стандарти своєї поведінки.

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше викладені в професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що регулюють виконання службових обов'язків. Підкреслимо, нарешті, такі далеко не банальні істини, як відданість своїй справі, чесність, справедливість, загострене сприймання людського горя, жертовність, благородство. Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою, так і представником соціальної роботи як професії.

Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу співробітництву і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами, другі швидше "знаходять мову" із небагатослівними й мовчазними. Одні більш чутливі до дітей, інші - до людей похилого віку. Деякі витримують і агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовіру до себе. Подібні приклади можна довго продовжувати. Та вони лише підтвердять одне: велику роль індивідуальних якостей соціального працівника у його професійній діяльності. Серед них виділимо насамперед такі: гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття добра і справедливості, власна гідність і повага гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, стриманість, адекватність самооцінки, щирість, щедрість, соціальна адаптованість.

Принципове значення має професійне самовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато "конструкцій", покликаних допомогти людині правильно обрати професію (теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера, та ін.).

Синтезуючи їх, можна сказати, що процес професійного самовизнання не короткочасний, а тривалий, він відбувається під впливом багатьох факторів (об'єктивних і суб'єктивних), індивідуально своєрідний і не повторний. Провідну роль у цьому процесі відіграють інтереси і зусилля особи. Він проходить декілька етапів (пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації, спаду), має якісні характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність). В реалізації професійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання діяльності, ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до вибору професії одне з головних завдань - оцінка загальних здібностей і прогнозування їх розвитку, визначення сформованості інтересу, бажання і готовності реалізувати життєві плани.

Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної підготовки і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі.

2. Аналіз інноваційних послуг (проектів) у соціальній роботі

Успішність розвитку сучасного суспільства і ефективність вирішення його проблем залежить від якості інноваційного процесу, який неможливий без створення інноваційних соціальних технологій.

Інноваційні соціальні технології - це методи і прийоми інноваційної діяльності, спрямовані на створення і матеріалізацію нововведень у суспільстві, реалізацію новацій, які призводять до якісних змін в різних сферах суспільного життя, до раціонального використання матеріальних і інших ресурсів у суспільстві. Сьогодні практично не має жодної сфери суспільства, яка б у тій чи іншій мірі не була охоплена інноваційними процесами. Тому знання, щодо теоретичних і практичних питань, пов'язаних з соціальними інноваціями і інноваційними соціальними технологіями, має велике значення для підвищення ефективності соціальної роботи. Кожна галузь знань, яка вивчає людину і її діяльність, розробляє свої соціальні технології, котрі забезпечують реалізацію соціальних проектів і програм, а також оптимізацію соціальних процесів.

Ефективність технологій людського капіталу досить висока. Технологія людського капіталу - це нині найбільш перспективні і ефективні напрямки удосконалення діяльності трудових асоціацій.

Приклад інноваційних послуг у соціальній роботі:

1. На кого спрямована послуга?

Послуга спрямована на професійне самовизначення та побудову уявлень про свій подальший професійний шлях для категорії безробітних громадян, які звернулися у службу зайнятості.

2. На вирішення якої проблеми вона направлена?

Для виходу із ситуації безробіття або невизначеності, в якій опинилася людина, від неї потребується реалізація певних вимог. Перш за все це прояв особистісної активності і здатності до прийняття зрілих, самостійних, виважених і відповідальних рішень, що дозволили б їй адекватно професійно самовизначитись і вибудувати модель свого можливого професійного і життєвого майбутнього. Але досить часто на цьому шляху виникає ряд перешкод внутрішнього характеру. Як показує досвід, складнощі у професійному самовизначенні і самореалізації, в першу чергу, пов'язані з психологічними проблемами клієнтів служби зайнятості і особливостями їх особистостей.

У зв'язку з цим у світлі вирішення проблем адекватного професійного самовизначення особливого значення набуває консультація безробітного у службі зайнятості, спрямована на подолання перешкод внутрішнього характеру, що заважають цьому процесу. Консультація повинна бути побудована таким чином, щоб мобілізувати внутрішні ресурси людини, розширити систему її життєвих пріоритетів, підвищити цінність критерію «успішності в реалізації себе у виробничих відносинах», підвищити відповідальність за свою поведінку і за свій вибір, а також сформувати вміння гнучко реагувати на життєві зміни. Необхідно забезпечити можливість нового осмислення життєвої ситуації індивідом і можливості вибору різних варіантів професійного майбутнього. При цьому клієнт повинен розглядатись як творець власного життя, а саме життя розглядатись як поле діяльності із можливими варіантами вибору.

Таким чином, робота, спрямована на активізацію процесу адекватного професійного самовизначення і самоактуалізації безробітного у трудовій сфері, повинна будуватись переважно як психологічна робота з проблемами клієнта і особливостями його особистості.

3. Зміст самої послуги або роботи

Технологія такої роботи складається з декількох етапів:

Етап 1. Збір інформації про сутність проблеми.

Для визначення проблем, які насправді заважають професійному самовизначенню і самореалізації клієнта у трудовій сфері, необхідно зібрати якомога більше інформації про конкретні обставини життя клієнта, про реальні факти, а не їх інтерпретацію клієнтом. На основі отриманої і проаналізованої інформації консультант може прийняти рішення про те, що саме необхідно дізнатись клієнту про самого себе, про cвій внутрішній світ, щоб стати більш мобільним, відповідальним і адаптованим до умов життя.

Етап 2. Вихід на основну проблему клієнта, встановлення його запитів.

Будь-яке звернення у службу зайнятості, як правило, має дві сторони. Одна «зовнішня» сторона - це те, як сам клієнт формулує свою проблему і свої очікування. Інша, «внутрішня» сторона запиту, відображає психологічний зміст, який стоїть за зверненням до консультанта. При цьому «внутрішня» сторона запиту може не усвідомлюватись самим клієнтом, і її виявлення - задача консультанта.

«Зовнішня» сторона запиту може бути сформульована як бажання отримати допомогу в професійному самовизначенні, у реалізації трудових і професійних планів, у виборі направлення навчання. «Внутрішня» сторона запиту може при цьому мати самий різноманітний зміст: від пошуку емоційної підтримки і співчуття до бажання перекласти на когось відповідальність у складній життєвій ситуації і таке інше. Робота по виявленню «внутрішньої», психологічної сторони запиту дуже важлива. Її ігнорування приводить до викривлення результатів роботи консультанта.

Етап 3. Визначення необхідного результату роботи.

У роботі з клієнтом необхідно визначитись з бажаним результатом роботи до якого слід наближатись. Визначившись з цим, можна всю вербальну і невербальну інформацію, яка виникає при роботі з клієнтом, розглядати як відповідь на питання «Чи важливо це для досягнення того результату, до якого ми прагнемо?». Такий підхід дозволяє консультанту працювати з одного боку економно і цілеспрямовано, не намагаючись вирішити одразу всі проблеми клієнта, а з іншого боку ефективно, так як дає засіб оцінки наявності бо відсутності прогресу і задає певні орієнтири у роботі.

4. Сильні та слабкі сторони

Сильні сторони: Для досягнення успіху у професійному самовизначенні і самореалізації клієнта та для забезпечення необхідної йому допомоги запропоновано забезпечити клієнту можливість змінити свою звичну позицію, відмовитись від стереотипів і шаблонів у поведінці, а також засвоїти нові моделі мислення, що дозволять йому по-новому оцінити себе, свої можливості свої перспективи. При цьому метою роботи з клієнтом є не повна ліквідація всіх його проблем, а розширення кола існуючих у нього альтернатив вибору і перетворення його деструктивних конфліктів у конструктивні, які сприятимуть його просуванню вперед.

Слабкі сторони: Досить часто на шляху виникає ряд перешкод внутрішнього характеру клієнтів. Як показує досвід, складнощі у професійному самовизначенні і самореалізації людини, в першу чергу, пов'язані з психологічними проблемами клієнтів служби зайнятості і особливостями їх особистостей.

Часто проблема клієнтів полягає не в тому, що людина робить поганий вибір, а в тому, що вона не має уявлення про систему достатнього вибору.

Висновки

Питання про адекватне професійне самовизначення, про комплексне уявлення людиною свого подальшого професійного шляху, про побудову професійної кар'єри - одні з найбільш актуальних на сьогодні питань.

Психологи і спеціалісти з профорієнтації відмічають необхідність створення технологій професійного самовизначення та побудови кар'єри у контексті життєвого шляху особистості.

Питання адекватного професійного самовизначення та побудови уявлень про свій подальший професійний шлях особливо актуально для категорії безробітних громадян.

Висновки

Проаналізувавши тему контрольної роботи «Фахові якості соціальних працівників», можна зробити наступні висновки:

Соціальна робота - настійне велення часу, а українське суспільство в ході своєї наступної трансформації довго відчуватиме гостру потребу в кваліфікованих фахівцях для її повсюдного, вмілого та ефективного здійснення. Діяльність соціальних працівників на сьогодні залишається край перспективною і необхідною течією. Соціальний працівник взаємодіє з великою кількістю джерел інформації, причому не якоїсь конкретної однієї галузі, а багатьох: отримує юридичну інформацію, економічну, медичну, соціальну, педагогічну.

Соціальний працівник мусить володіти фаховими знаннями з психології, соціології, психіатрії, знати законодавство, правові аспекти соціального захисту, теорії та методи соціальної роботи, наявні ресурси та методи їх використання; уміти спілкуватися та надавати інформацію, оцінювати потреби та представляти інтереси людини, підвищувати її можливості та сприяти розвиткові, створювати “мережу допомоги” та керувати процесом допомоги. Крім знань, потрібно ще набути і певні особистісні якості, необхідні соціальному працівнику. Вони формуються в ході оволодіння знаннями, виховної роботи. Сумлінне ставлення до справи, відповідальність, чесність, порядність, принциповість, цілеспрямованість - ці якості потрібні усім спеціалістам. Для соціальних працівників вони є суттю спеціальності, запорукою успішного виконання професійних обов'язків, громадського визнання і морального самоутвердження. Вказані якості необхідні для усіх видів соціальної роботи, хоча в деяких сферах якась із них може виділятися виразніше. Соціальний працівник має бути гуманним, поважати людину, яка потребує допомоги, підтримати її професійно і морально, надихнути на подолання труднощів, вселити віру у власні сили й можливість повернення до гідного життя.

Список використаних джерел

1. Вступ до соціальної роботи: Навч. посібник /За ред. Т.В.Семигіної, І.І.Миговича. - К.: Академ.видав., 2005.

2. Димитрова Л.М. Соціальна робота: логіка розвитку // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. № 1.

3. Етика соціальної роботи: принципи і стандарти // Соціальна політика і соціальна робота. - 2003.- № 1.

4. Іванова О., Семигіна Т. Система соціального обслуговування та соціальних служб в Україні // Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В.І.Полтавця. - К.: КМ Академія, 2000.

5. Лукашевич М.П., Бондарчук Л.В. Інноваційні соціальні технології професійного самовизначення особистості: Навч. посібник. - К.: ІПК ДСЗУ, 2005.-144c.

6. Лукашевич М.П., Маршавін Ю.М., Туленков М.В. Основи само- менеджменту соціальної роботи. - К.: ІПК ДСЗУ, 2004.

7. Лукашевич М.П., Семигіна Г.В. Соціальна робота (теорія і практика): Навчальний посібник - К.: ІПК ДСЗУ, 2007- 341c.

8. Соціальна робота в Україні: Навч. посібник / За заг.ред. І.Д.Звєрєвої, Г.М.Латонова. - К.: Центр навч. літератури, 2004.