Соціологія сім’ї та релігії

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ

УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

(ХІФ УДУФМТ)

ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Спеціальність: «Фінанси та кредит»

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Соціологія»

Тема роботи:

Соціологія сім'ї та релігії

Студент: 1 курсу

Групи 11ф з/в

2008 року прийому

Кирель А.С.

Викладач: Соболєва С.М.

Дата реєстрації №

2009

План

Вступ

1. Розвиток та завдання соціології сім'ї на сучасному етапі

1.1 Предмет, об'єкт дослідження та основні завдання соціології сім'ї

1.2 Сім'я як соціальний інститут та соціальна група

1.3 Основні функції сім'ї, види і типи сім'ї та сімейно-шлюбних відносин

2 Роль соціології релігії на сучасному етапі розвитку українського суспільства

2.1 Предмет і об'єкт соціології релігії

2.2 Взаємозв'язок соціології релігії з релігієзнавством

2.3 Релігійні відносини в суспільстві

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ми живемо сьогодні у світі, сповненому тривог, але водночас і дивовижних перспектив на майбутнє. Цей світ вирує змінами, позначений глибокими конфліктами, напругами та суспільними розколами, як руйнівним впливом сучасної технології на навколишнє середовище. А проте ми спроможні контролювати свою долю і змінювати кожен своє життя, сподіваючись на краще, чого попередні покоління навіть уявити собі не могли.

Як постав сьогоднішній світ? Чому умови нашого життя так відрізняються від тих, за яких жили наші батьки й діди? В якому напрямку відбуватимуться зміни в майбутньому? Ці питання становлять щонайактуальніший інтерес для соціології - наукової галузі, яка, з огляду на сказане вище, має відігравати роль у новітній інтелектуальній культурі.

СОЦІОЛОГІЯ - це вивчення соціального життя людини, груп людей та суспільств. Це надзвичайно цікава й захоплююча справа, оскільки йдеться про нашу власну поведінку як суспільних істот. Поле соціологічних досліджень надзвичайно широке - від аналізу випадкових зустрічей між окремими індивідами на вулиці й до вивчення глобальних соціальних процесів.

1. Розвиток та завдання соціології сім'ї на сучасному етапі

Соціологія сім'ї поряд з іншими суспільствознавчими дисциплінами покликана зробити суттєвий внесок у зміцнення соціального інституту сім'ї шляхом розробки і впровадження наукових рекомендацій у соціально-демографічну політику, господарсько-організаторську та культурно-виховну діяльність державних і громадсько-освітніх організацій.

Соціологічний аналіз сім'ї дає змогу виявити основні тенденції і проблеми розвитку сучасної сім'ї, суперечності, що виникають як у сім'ї, так і у відносинах між сім'єю та суспільством, і тим самим вишукати шляхи та засоби їх розв'язання.

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук - історії, економіки, права, соціології, психології, педагогіки, антропології, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з них відповідно до свого предмета вивчає специфічні сторони функціонування та розвитку сім'ї.

Історія досліджує виникнення сім'ї та форми у різні періоди історії людського суспільства. В центрі уваги економіки знаходиться сім'я або домогосподарство як економічний, головним чином споживчий осередок, хоча в умовах переходу до ринкової економіки їй все більше відводиться місце як господарської виробничої одиниці. Етнографічні дослідження пов'язані з вивченням особливостей укладу життя і побуту сімей з різними етнічними характеристиками. Для демографії основний інтерес має питання про роль сім'ї і сімейної структури населення у відтворенні. Соціальна психологія акцентує свою увагу на дослідженні сімейних конфліктів і динаміки розвитку сімейних груп. Педагогіка в основному займається вивченням виховної функції сім'ї, як одного з важливих факторів формування особистості. Правову науку цікавлять питання правовідносин між подружжям, між батьками і дітьми тощо.

Соціологія сім'ї зосереджує свою увагу на аналізі всієї сукупності важливих проблем, пов'язаних із сім'єю. Соціологія сім'ї - це галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейні відносини у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

На відміну від інших галузей соціології, соціологія сім'ї, виникнення якої припадає на 20-ті роки XXст., розвивалась досить успішно. Найбільш відомими спеціалістами в галузі соціології сім'ї на Заході є І.Най, Дж.Хілл (США), Ф.Мішель (Франція), З.Тишка (Польща), Л.Чех-Сомбаті (Угорщина), А.Г.Харчев, Л.М.Мацковський, Ї.В.Бестужев-Лада (Росія) та ін.

Українські соціологи (Л.Р. Аза, Н.А. Лавриненко, М.Й. Боришевський, С.О. Татенко, В.І. Зацепін, Ю.М. Якубова та ін.) вивчають важливі проблеми, пов'язані з репродуктивною поведінкою сім'ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок, розподіл влади та обов'язків у сім'ї тощо.

1.1 Предмет, об'єкт та основні завдання соціології сім'ї

Предмет соціології сімї - специфічні соціальні відносини, що виникають між сім'єю і суспільством та всередині сімї.

Об'єкт її - сім'я як мала соціальна група і як специфічний соціальний інститут регулювання відтворення людини за допомогою певної системи норм, ролей. Найчастіше соціологія сімї використовує категорії «сім'я», «шлюб», «умови життя» тощо.

Сім'я є соціальним інститутом і малою соціальною групою, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю. Шлюб є історично змінною соціальною формою стосунків між чоловіком та жінкою, через яку суспільство впорядковує й санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні та батьківські права й обов'язки. Сім'я є складнішою системою, ніж шлюб, оскільки вона здебільшого об'єднує не тільки подружжя, а й дітей, родичів. Загалом її характеризують такі соціальні особливості:

- соціально-історична зумовленість сімейної організації;

- зумовленість об'єктивними потребами у продовженні роду та відтворенні життя;

- наявність специфічних соціальних особливостей: ступінь спорідненості, спільність побуту тощо.

Категорія «умови життя сім'ї» означає сукупність об'єктивних та суб'єктивних чинників макросередовища (загальні соціальні умови) і мікро середовища (найближче соціальне оточення).

1.2 Сім'я як соціальний інститут та соціальна група

Сім'я представляє собою складний соціальний феномен. Вона являється найстародавнішим природним початковим суспільством людей, пов'язаних кровним рідством. Разом з тим це мала контактна група взаємодіючих один з одним людей, особлива форма взаємодії. Нарешті, це особливий соціальний інститут, регулюючий відтворення людини, за допомогою особливої системи ролей, норм, організаційних форм.

Як правило в сучасних визначеннях сім'ї підкреслюються всі ці характеристики. Так Н. Смелзер пише: «Сім'єю називається засноване на кровному родстві, шлюбі чи всиновленні об'єднання людей, пов'язаних загальним побутом та взаємною відповідальністю за виховання дітей». Відомий радянський дослідник сімї А.Г. Харчьов звертає увагу на зв'язок сім'ї з потребами суспільства. Він розглядав сім'ю як «історично конкретну систему взаємовідносин між подружжям, як малу соціальну групу, члени якої пов'язані шлюбними, родинними відносинами, загальністю побуту та взаємною моральною відповідальністю й, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення».

Складний характер сім'ї як соціальної освіти потребує метрологічних підходів до його соціологічного аналізу. Як мала контактна група сім'я вивчається насамперед на мікрорівні, особлива увага звертається на аналіз міжособистої взаємодії в сім'ї, організацію сімейного життя, групову поведінку.

Як соціальний інститут сім'я вивчається на макрорівні, в цьому плані аналізуються насамперед її соціальні функції. При цьому функціоналісти виходять із гармонії сім'ї та суспільства як цілого, розглядають функції сім'ї як природне вираження та реалізацію потреб суспільства. Представники конфліктного підходу звертають увагу на складний протиставний характер сімейних відносин, на рольові та інші конфлікти між членами сім'ї, на конфлікти, що виникають на основі протиріччя сімейних та інших відносин. Можливо, складність феномена сім'ї робить необхідним поєднання різноманітних підходів.

Важливо враховувати, що, вивчаючи міжособисту взаємодію, не можна абстрагувати від того, що групова поведінка залежить від соціальних, економічних та соціокультурних умов життєдіяльності сімї, тобто поєднання підходів сприяє більш глибокому аналізу.

Як особливий соціальний інститут, як елемент соціальної структури сім'я тісно пов'язана з економікою. Взагалі, особливості сім'ї, її історичні типи визначаються володарюючими економічними відносинами. Сім'я не зводиться лише до родинних стосунків, а зумовлює й сумісне проживання родичів, наявність спільних елементів побуту, родинного домашнього господарства, розподіл праці. Проживання разом пов'язано в окремих родинах із спільним виробництвом, тобто сім'я може виступати і як економічна категорія.

На сім'ю впливають і інші соціальні інститути: політика, системи моралі, права, культура. Для кожного виду культури характерно перевага тих чи інших рис сім'ї.

Інститут сім'ї носить конкретно-історичний характер, він постійно змінюється та розвивається у зв'язку з розвитком потреб суспільства. Життя сім'ї, її історичні типи, її структура залежать від загальних тенденцій змін, розвитку суспільства. За переходу від традиційного суспільства до сучасного сім'я суттєво змінюється. Домашнє господарство перестає бути основною економічною одиницею, відбувається розподіл дому та роботи. Здійснюється перехід від розширеної сім'ї, яка складається з трьох поколінь з домінуванням старших, до децентралізованих нуклеарних родин, у яких шлюб ставиться вище за родові, батьківські відносини. Здійснюється перехід від стабільної багатодітної сім'ї до малодітної на соціокультурних приписах, до міжособистих переваг.

Характер сімейної ролевої структури визначається в кінцевому рахунку за рахунок соціально-історичних умов. Нерівноправність жінки у суспільстві тягне за собою нерівноправність у родині. З іншого боку, розвиток демократії, ствердження прав та свобод жінки призводить до ствердження рівноправності у родині. Сімейна влада може ґрунтуватися на традиційних уявленнях, на економічних перевагах чи моральному авторитеті. Багатоманітні й методи забезпечення сімейної влади.

Ролі та їх реалізація регулюються різноманітними нормами. Правові норми регулюють майнові взаємовідносини подружжя, матеріальні обов'язки подружжя у відношенні до дітей, один одного, розірвання шлюбу. Моральні норми, звичаї, традиції регулюють процес залицяння, вибору дружини, розподіл влади та обов'язки між подружжям, виховання дітей, сімейний дозвілля, відносини з родичами.

В свою чергу, сім'я впливає на всі сторони життя суспільства. Воно являється своєрідною моделлю суспільства. В сім'ї започатковуються генетичні, біологічні основи здоров'я, звички, настанови по відношенню до свого здоров'я. сім'я виховує смаки та потреби. У молодшого покоління визначається вибір професії, рівень духовних цінностей. Саме в сім'ї започатковується відношення до старшого покоління. У родині людина вперше зіткається з розподілом праці, з формами господарської діяльності.

Сім'я володіє високою персональною важливістю. Для більшості людей сьогодні - це необхідне середа перебування, особлива ниша, яка оберігає та захищає людину. За даними досліджень, смертність у людей, які не одружені, значно перевищує смертність сімейних людей. Особливо це стосується чоловіків. Наприклад, у віці від 25 до 64років розлучені чоловіки у два рази частіше удаються до самогубства, ніж сімейні; у 3,3 рази частіше помирають від цирозу печінки та раку; у 5,4 рази - від діабету та туберкульозу. Звісно, благодійний вплив чинить благополучна родина, неблагополучна скоріше погіршує становище людини.

1.3 Основні функції сім'ї, види і типи сім'ї та сімейно-шлюбних відносин

Розглянемо спочатку два найголовніші об'єкти, які вивчає соціологія: шлюб і сім'ю. Шлюб і сім'я - історично змінні соціальні явища. Їх соціальний зміст визначає те, що властиве їм як різновиду соціальних інститутів та соціальних відносин, які перебувають у складній взаємодії суспільних умов із природно-біологічною інстинктивною природою статевих потреб людини.

Існує думка, що в доісторичні часи шлюбу і сім'ї не існувало. Панували відносини так званого проміскуїтету (невпорядкованих статевих зв'язків), кожна жінка могла вступати у близькі відносини з усіма чоловіками цього гурту, а кожний чоловік з усіма жінками цього ж скупчення.

Пізніше мала місце так звана ендогамія, коли в статеві стосунки вступали представники одного роду. Поступово стало зароджуватися примітивне соціальне регулювання статевого життя первісних людей. Ендогамія стала переростати в екзогамію - систематичні статеві зв'язки між представниками різних родів. Початковою формою екзогамного шлюбу був груповий шлюб.

Поступово групова сім'я і шлюб трансформувались в парну сім'ю, яка об'єднувала тільки одну подружню пару. Спочатку кожний із подружжя продовжував жити в своєму родовому гурті (дислокальний шлюб). Потім чоловік почав переходити в рід дружини (матрилокальний шлюб), а ще пізніше і дружина в рід чоловіка (патрилокальний шлюб). В західних суспільствах поширювалася і неолокальна форма шлюбу - молоде подружжя живе окремо від своїх батьків.

Від парного шлюбу суспільство переходить до нових сучасних форм сім'ї та шлюбу: моногамії та полігамії.

Моногамія - форма шлюбу, в якому кожному з подружжя дозволяється мати тільки одного партнера в будь-який відрізок часу.

Полігамія - форма шлюбу, в якому особа може одночасно мати більше, ніж одного шлюбного партнера. Полігамія може проявитися у формі полігінії і поліандрії.

Полігінія - форма шлюбу, в якому жінка може мати двох або більше чоловіків одночасно.

Ще одна форма шлюбу - груповий шлюб - одночасне сімейне співжиття кількох чоловіків та жінок, які не створюють окремих подружніх пар.

Отже, шлюб - це суспільством визнаний і схвалений союз між двома дорослими індивідами. Інститут шлюбу втілює певні соціальні норми, передбачає визнання прав та обов'язків подружжя один до одного, до дітей, майна, оточення.

У сімейному кодексі України (ст.21) зазначається, що «Шлюбом є сімейний стан жінки і чоловіка, зареєстрований в державному органі реєстрації актів громадського стану. Релігійний обряд шлюбу не є основою для виникнення у жінки і чоловіка прав та обов'язків подружжя. Шлюбний вік для жінки встановлюється в 17 років, а для чоловіків - у 18 років. За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Примус жінки і чоловіка до шлюбу не допускається. Як до реєстрації, так і після реєстрації шлюбу подружжя може заключити шлюбний договір».

Шлюб майже завжди об'єднує двох осіб протилежної статі, проте в деяких культурах допускаються різні види гомосексуального шлюбу. Багато гомосексуальних чоловіків та жінок живуть стабільними парами. У Великобританії, наприклад, фактично кожна гомосексуальна пара з дітьми складаються з двох жінок. Розвиток репродуктивних технологій уможливлює для лесбіянок мати дітей і без гетеросексуальних контактів. Послаблення нетерпимості до гомосексуальності простежується сьогодні в багатьох країнах Європи та США. В деяких країнах можна навіть формально «одружитися», хоча такі церемонії й не передбачені законом.

Зазначимо, що останні два-три десятиліття як на Заході, так і у нас набуває дедалі більшого поширення, особливо серед молоді, так званий феномен співжиття (конкубінат).

Співжиття - це коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються.

Соціологи доводять, що у нас більшість молодих людей ставляться до співжиття як до «пробного шлюбу». Більшість таких пар одружуються через певний час або коли в них з'являються діти.

Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до «оригіналу» моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.

Сім'я і шлюб - це форми відносин подружжя, які санкціоновані суспільством.

Як бачимо, сучасні соціологи при визначенні сім'ї аргументують ті, чи інші, на їх погляд, найважливіші сторони цього соціального феномена.

Сім'я - це суспільний інститут (з погляду суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історичну означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинним відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

За Сімейним кодексом України, сім'єю є особи, які проживають сумісно, вони пов'язані спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки. Подружжя вважається сім'єю й тоді, коли дружина або чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та за інших поважних причин не проживають разом.

Тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.

Розширена сім'я - сімейна група, яка складається з двох і більше поколінь родичів, які проживають в одному будинку або близько один від одного.

Повна сім'я - сім'я, в якій є обидва члени подружжя.

Неповна сім'я - сім'я, в якій тільки один із батьків (чоловік або жінка) виховує дітей.

Нуклеарна (проста) сім'я - сімейна група, що складається з матері, батька (або когось одного з них) та дітей на їх утриманні. Це найбільш поширена у світі сім'я.

За типами сімейних відносин виділяються :

- матріархат (жінка - глава роду і сім'ї), притаманний первісному суспільству;

- патріархат (чоловік - глава сім'ї) установився при розпаді родового первісного суспільства, при розподілі і виділенні землеробства;

- егалітарна сім'я (жінка і чоловік мають рівні права в сім'ї) притаманна більшості сучасних європейських країн.

Функції сім'ї відбивають систему взаємодії сім'ї і суспільства, з одного боку, і сім'ї й особи - з другого. Залежно від еволюції суспільства і зміни вимог, які ставляться до сім'ї як соціального інституту, змінювалися як зміст, так і її соціальні функції.

Можна виділити функції сім'ї стосовно суспільства, функції суспільства щодо сім'ї, сім'ї стосовно особи й особи сім'ї. У зв'язку з цим функції сім'ї можна розглядати як соціальні (стосовно суспільства) й індивідуальні (стосовно особи). Функції сім'ї тісно пов'язані з потребами суспільства в інституті сім'ї і з потребами особистості щодо сімейної групи. Функції сім'ї глибоко історичні, тісно пов'язані із соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства, тому з часом змінюються як характер, так і ієрархія.

Як у вітчизняній, так і в зарубіжній соціологічній літературі відсутня єдина типологія функція сім'ї.

Функція сім'ї - спосіб проявлення активності, життєдіяльності сім'ї та її членів.

Залежно від сфер життєдіяльності можна виділити такі функції сучасної сім'ї:

1. Репродуктивна функція полягає у біологічному відтворенні суспільства та задоволення потреб в дітях.

2. Виховна функція полягає в соціалізації молодого покоління, задоволення потреб в батьківстві, контакті з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях.

3. Економічно-побутова функція полягає в можливості підтримувати фізичне здоров'я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх та недієздатних членів родини, доглядати за дітьми, надавати та отримувати господарчо-побутові послуги між членами родини.

4. Функція первинного соціального контролю - моральна регламентація поведінки членів родини, моральна відповідальність та зобов'язаність між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми тощо.

5. Духовно-емоційна функція сприяє взаємному духовному збагаченню, надає психологічний захист членам родини, емоційну підтримку.

6. Дозвільна функція - раціональна організація дозвілля.

7. сексуальна функція - суспільне значення цієї функції полягає у реалізації сексуального контролю за особистістю, а індивідуальне - у задоволенні особистих сексуальних потреб.

Успішне виконання сім'єю своїх функцій визначається не тільки її внутрішнім станом, але й соціальним здоров'ям суспільства. Кризові процеси в розвитку нашої країни не могли не відбитися на функціонуванні сім'ї, особливо на фінансово-матеріальному забезпеченні.

Зауважимо, що всі функції реалізуються сім'єю комплексно. При цьому зміна активності в якомусь одному функціональному напрямку знаходить віддзеркалення у відповідній зміні активності сім'ї в інших функціональних напрямках.

2. Роль соціології релігії на сучасному етапі розвитку українського суспільства

Сьогодні існує безліч теорій щодо вивчення і розуміння релігії як духовного та соціального феномена. Соціологія релігії досліджує релігію в її відношенні до суспільства, аналізує її зв'язки з соціальними інститутами, формами організації соціального життя, вивчає розвиток самої релігії під впливом різних факторів у реальному історичному контексті. Соціологія релігії належить до спеціальних теорій середнього рівня. Її дослідницьке поле представлене концепціями секуляризації, приватизації і глобалізації релігії, реприватизації релігії, гендерними студіями, функціональною концепцією релігії тощо.

Соціологія релігії - галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот.

Розглядаючи релігію як соціальний феномен, соціологія спрямовує свій погляд на соціальні аспекти: як утворюються і функціонують релігійні групи та інститути, завдяки чому вони функціонують або припиняють існування; які стосунки між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти; що належить до ритуальних дій тощо. На відміну від філософії, соціологію цікавлять релігійні вірування не самі по собі, а те, що відбувається в суспільстві під впливом релігії. Але вірування не завжди впливають на поведінку: індивід може належати до релігійної групи, не усвідомлюючи суті вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути, установи, організації можуть впливати на поведінку незалежно від вірувань і навіть всупереч їм, стимулюючи з певних причин дії, які суперечать офіційному вченню. Як спеціальна галузь знань, соціологія релігії є елементом концепції соціального та культурного життя багатьох соціологів класичної епохи. А такі видатні вчені, як Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зіммель, Б. Малиновський, були одночасно і засновниками соціології, і основоположниками соціології релігії.

2.1 Предмет і об'єкт соціології релігії

Предмет соціології релігії - сукупність структур, процесів, пов'язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, система контролю за соціальною поведінкою індивідів і груп.

Об'єкт соціології релігії - релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце у духовному житті суспільства. Одна з головних її проблем - з'ясування того, що належить до поняття «релігія».

Релігія є комплексом вірувань та практичних дій, за допомогою яких люди спілкуються або намагаються спілкуватися з реальністю, яка перебуває за межами їх повсякденного досвіду. Вона складається з вірувань (міфів), ритуалів (культів), етосу (схильностей та моральних цінностей), світогляду, системи символів. Її тлумачать і як соціальний феномен, і як спільноту людей, поєднання вірою. Оскільки релігія інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини, необхідні різні підходи і засоби її дослідження багатьма науками.

Однак найчастіше в соціології поняття «релігія» вживається в таких значеннях:

1. Сукупність поглядів на світ і людину в її ставленні до Бога; знання, що не потребують доведень, а приймаються на віру. Це - світоглядний компонент релігії.

2. Взаємозалежна щодо «священного» система емоційно забарвлених переконань і дій, що виражають ставлення до надприродних сил, які панують над людьми в їх повсякденному житті (релігійний культ), визначають позицію і вчинки в особистому та громадському житті. Таким є діяльний, культовий компоненти релігії.

3. Сукупність заповіданих Богом ідеалів, цінностей, норм, правил поведінки, які повинна сповідувати релігійна людина. У цьому виявляє себе нормативний компонент релігії.

4. об'єднання релігійних людей у громади й організації (церква, секта, чернечий орден, особливі групи професійних служителів культу), їх адміністративно-територіальні одиниці (наприклад, єпархія в християнській церкві). Йдеться про організаційний компонент релігії.

Релігія - система вірувань, ритуалів, дій окремих індивідів, груп, спільнот, зумовлених вірою в існування надприродного, священного і реалізованих у певних соціальних нормах, статусах, ролях, звичаях, розпорядженнях, стандартах поведінки, соціальних позиціях.

Таке тлумачення бере за основу специфічний для соціології аспект релігії, що є однією з істотних ланок культури, специфічний спосіб життєдіяльності людини, реалізований у системі духовних і матеріальних цінностей, соціальних норм і традицій, у сукупності ставлення людини до природи, суспільства і самої себе (і, можливо, - до Бога). Релігія в соціологічній інтерпретації - один з найважливіших соціальних інститутів, що відіграють істотну роль у конструюванні соціальної реальності, внаслідок чого вона є ефективним засобом легітимізації (пояснення, виправдання) і підтримання існуючого соціального порядку. У соціологічному тлумаченні вона є й особливою формою богошанування і ритуалу, з якими зживаються індивіди та спільноти, вважаючи будь-яку іншу релігію марновірством.

2.2 Взаємозв'язок соціології релігії з релігієзнавством

Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відображаючи в своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем в житті суспільства, що об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення і ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.

Історичний аналіз релігії необхідно поєднувати з теоретичним дослідженням її побудови, функцій, системи духовних цінностей. Вивчати релігійне середовище доцільно лише в тісному зв'язку з конкретно-історичними, соціальними, етнічними, культурними явищами, під впливом яких формуються ті чи інші релігійні вірування і культи. Отже, релігія - це історичне явища, яке необхідно вивчати, керуючись науковою точкою зору. Наукове релігієзнавство є комплексом теоретичних та історичних поглядів на релігійну свідомість як форму суспільної, на соціальну природу релігії, закономірності її виникнення і розвитку. Релігієзнавчі знання складають методологічну основу вивчення релігійних явищ у їхнім зв'язку з соціальною практикою.

Релігієзнавство вивчає релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних, філософських і психологічних проблем. Тому необхідно звернути увагу на конкретні галузі релігієзнавчої науки.

Ядром теоретичного релігієзнавства виступає «філософія релігії».

Другою, не менш важливою частиною релігієзнавства виступає «соціологія релігії».Ґрунтуючись на загальних положеннях філософії релігії, соціологічний розподіл релігієзнавства вивчає релігію як певну соціальну структуру, складову частину суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками. Соціологія релігії досліджує механізм функціонування і соціальної еволюції вірувань і вчень в різних соціальних середовищах, групах віруючих, аналізує особливості їхніх індивідуальних релігійних рис з тим, щоб визначити головні тенденції релігійної ситуації з врахуванням дій тих чи інших соціальних факторів.

Третьою частиною системи релігієзнавства виступає така важлива дисципліна, як «психологія релігії».

Таким чином, релігієзнавча наука є комплексом взаємопов'язаних наукових дисциплін (філософія релігії, соціологія релігії, психологія релігії), які за допомогою певних методів теоретичного (теоретичне релігієзнавство) та історичного (історичне релігієзнавство)досліджень вивчають релігію як соціальне явище, пізнають закономірності її розвитку і відображення у людській свідомості. Практичний сенс релігієзнавства полягає в тому, що воно допомагає своїми глибокими розробками і рекомендаціями корегувати основні напрями державної політики щодо дотримання прав людини у забезпеченні конституційного принципу свободи совісті.

2.3 Релігійні відносини в суспільстві

Центральна тема соціології релігії - взаємодія релігії та суспільства. Соціологія концентрується на соціальному «вимірі» релігії, її впливі на соціальну поведінку. Її цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не сутнісні особливості конкретної релігії. Вона залишає поза межами дослідження об'єкт, на який спрямована суб'єктивна релігійна поведінка - надприродне, Бог, трансцендентне.

Релігія за своєю сутністю є мета соціальною. Тому її не можна ідентифікувати з віруваннями, ритуалами та інститутами, що змінюються, будучи складовою соціальної реальності. Її слід усвідомлювати як «союз людини з Богом». Відповідно до цього соціологія релігії вивчає не релігію як таку, а лише її соціальні вияви.

Соціологія релігії суттєво відрізняється від так званої «релігійної соціології». Наприклад у Франції після Першої світової війни під впливом соціолога, етнолога, релігієзнавця Люсьєна Леві-Брюля (1857-1939) було організовано вивчення різноманітних аспектів релігійності населення в інтересах католицької церкви. Воно мало на меті з'ясувати зовнішні ознаки культової поведінки (частота відвідування богослужінь тощо). Церкві його результати були потрібні для оцінки власних справ. Після Другої світової війни (50 - 60-ті роки) на тлі клерикалізації суспільства спочатку в Європі, а згодом у США постала клерикальна соціологія, що досліджувала церковні організації як соціальні явища, церкву як соціальну реальність. Розвиток клерикальної соціології окреслив межі можливого співробітництва теології та соціології. Взаємний інтерес полягав у тому, що теологія шукала контакту з емпіричними соціальними дослідженнями, а соціологію цікавив такий соціальний феномен, як релігійні групи.

У 60-ті роки, особливо у США, соціологія активно працювала на замовлення різноманітних релігійних організацій, а релігійні інтелектуали нерідко використовували в теологічних розробках засоби соціологічного аналізу. Однак теологія і соціологія релігії не стали взаємодоповнюючими дисциплінами. Теологія розглядала соціологічні дослідження як засіб досягнення релігійної мети. Соціологія вбачала свій професійний інтерес у досліджені релігії як соціального і культурного феномену. Розмежування теології та соціології не зводиться до розбіжностей в інтерпретації соціальних явищ, воно - у принципах розуміння людини та її соціальної поведінки.

Агресивна антирелігійна позиція шкідлива для соціології, оскільки вона підпорядковує наукове дослідження релігії ідеологічним цілям - боротьбі проти релігії. Якщо клерикальна соціологія стверджує про обслуговуючу функцію соціології релігії щодо теології, то за радянських часів соціології релігії розглядали як складову наукового атеїзму. Визначальним у соціологічному розумінні релігії «віра в надприродне», що вирізняє «культову поведінку» з-поміж інших форм соціальної поведінки. Коли, наприклад, Юрій Левада в книзі «Соціальна природа релігії» (1965) відмовився від поняття «надприродне» в соціологічній характеристиці релігії, його звинуватили в схилянні перед «буржуазною соціологією», в протиставленні гносеологічного підходу до релігії соціологічному аналізу її. Радянське релігієзнавство, в тому числі й соціологія релігії, розглядало релігію як позасоціальний феномен, як «пережиток минулого». За таких обставин і теологія, і науковий атеїзм зійшлися в запереченні специфічного соціологічного бачення релігії.

Наукове знання по релігію не є ні про релігійним, ні антирелігійним. Серед вчених-релігієзнавців, соціологів релігії є віруючі й невіруючі. Однак професійна етика не дозволяє переступати межі, які відділяють проповідника від атеїста. М. Вебер вважав дотримання цих засад справою «інтелектуальної чесності». Соціологія керується принципом, сформульованим Е. Дюркгеймом: соціальні феномени повинні бути поясненими завдяки соціальним категоріям.

Аналізуючи релігію, соціологія вдається до універсальних засобів, вироблених і застосовуваних нею в дослідженні різних соціальних явищ: опитування, статистичний аналіз, спостереження й експеримент, крос-культурний порівняльний аналіз, контент-аналіз, аналіз письмових джерел, історичних документів.

У дослідженні релігійної поведінки індивідів і груп соціологія релігії використовує різноманітні методологічні підходи: структурно-функціональний аналіз, соціокультурний, конфліктологічний, феноменологічний, історико-порівняльний тощо.

Висновок

Соціологія релігії є галуззю соціології та однією з релігієзнавчих наук. Як наукова дисципліна, вона функціонує в контексті соціологічного знання й інших наук про релігію. Перебуваючи на межі соціології і теології, вона враховує суспільну значущість і різноманітність релігійної проблематики, в тому числі й те, чи може бути релігія предметом наукового вивчення, чи не є соціологічний аналіз її вторгненням у заборонену для нього сферу.

Список використаної літератури

1. Социология. Учебное пособие для студентов. / Е.А. Якуба - Харьков, «Константа»,1996.

2. Практикум з соціології: Навчальний посібник для студентів вищих навч. Закладів освіти / За ред. В.М. Пічі - Львів: «Новий Світ - 2000», 2004.

3. Соціологія: Навчальний посібник для самостійного вивч. Дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання / І.Г. Мухіна - Хар. Філія Укр. держ. Університету економіки і фінансів (Кафедра соц.-гуманітарних дисциплін) - Харків: УФУДУЕФ, 2007.

4. Соціологія: Підручник. / За ред. В.М. Пічі - Львів: «Магнолія Плюс», «Новий світ - 2000», 2004.

5. Соціологія: Підручник для студентів вищих навч. Закладів / За ред. В.Г. Городяненка - Київ: Видавничий центр «Академія», 2004.

6. Релігієзнавство: Підручник / Ю.А. Калінін, Є.А. Харьковщенко - Київ: «Наукова думка», 1997.