Проблема міграції з країн Середньої Азії

20

Проблема міграції з країн Середньої Азії

Вступ

Міграції окремих людей і цілих суспільств є найважливішою характеристикою розвитку цивілізації. Міграції формують нову якість і новий вигляд колишніх людських суспільств, створюють нові. В процесах створення, руйнування і трансформації держав міграція населення завжди грала важливу роль. В одні епохи міграція була не дуже значущою, зате в інші - найважливішим чинником зміни вигляду цивілізації.

Останніми роками міграція все більше стає викликом, іноді загрозою безпеки особи, суспільства, держави. Міграція привела до серйозних змін як в приймаючих, так і у віддаючих країнах. В приймаючих країнах початку набирати силу ксенофобія. В результаті на рубежі століть проблема міграції стала центром суспільної уваги. Міграція і проблеми її регулювання сталі темою гострих політичних дискусій в світі, що актуалізує необхідність вивчення даної проблеми. Ключове значення міграції в соціально-економічних, політичних процесах держав повною мірою очевидно на прикладі країн Середньої Азії.

Сьогодні проблеми міграції займають центральне місце в дискусіях з питань державної політики на національному, регіональному і міжнародному рівні і є основоположними в мандаті і політиці МАРНОТРАТНИК. Міграція - складне явище, вона зачіпає економічний, політичний і соціальний розвиток на глобальному і регіональному рівні, на рівні окремих країн і окремих громадян і їх сімей. Міграція може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Процесом цим необхідно управляти з тим, щоб зменшити дефіцит гідної праці, яка особливо явно виявляється в умовах нерегульованої міграції, у тому числі в торгівлі людьми і різних формах примусової праці.

Міграція - явище не нове. В процесі формування і перевлаштування суспільства, культури і економіки міграція грала ключову роль. Проте при всьому цьому міграція, і особливо імміграція часто носила вельми суперечливий характер, приводячи до расової дискримінації і нерівного поводження з іноземними працівниками (особливо з нелегальними мігрантами) в порівнянні з громадянами приймаючої країни. Еміграція носила менш суперечливий характер, і уряди розглядали її як якийсь запобіжний клапан і спосіб скорочення бідності. Все це могло привести і привело до напруженості між відправляючими і приймаючими мігрантів країнами - напруженості, яку можна згладити за допомогою двосторонніх і регіональних угод, розроблених в контексті соціального діалогу.

Спонукальні чинники міграції численні і складні, і пояснення їх на глобальному рівні, можливо, не завжди застосовно до окремих мігрантів і їх сімей. Головні причини міграції - бідність, війни, голод і репресії, проте конкретні люди називають і інші причини - демографічні проблеми, обмежені ресурси, нерівність в заробітній платні і доходах в різних державах, урбанізація, що росте, наявність сітей мігрантів, які сприяють переміщенню робочої сили, а також відсутність перспектив зайнятості і борги країн громадянства.

В роботах Панаріна З., Макаровой Л.В., Катагощиной И.Т.,,В.А. Тішкова, детально розглядається аналіз про трудову і вимушену міграцію. Про масштаби міграції і динаміку етнічних міграцій описується в працях В. Белозерова, З. Рязанцева. В книзі Зайончковской Ж.А., Красенец О.Е. мовиться про міграційні зв'язки Росії після розпаду СРСР. Особливо цікавими слід зазначити матеріали авторів: Г.Вітковськой, Максаковой Л.П., Рибаковського Л.Л. про міграції Середньої Азії і таких країн, як узбекистан, Таджікистан,Киргизія,Туркменія. В своїй курсовій роботі також я використовувала періодичні матеріали і матеріали Інтернету, що зіграло важливу роль для відображення статистики.

Мета і задачі роботи. Мета даної роботи полягає в розгляді цивільного законодавства, розкритті причин еміграції з Середньої Азії.

Для досягнення поставленої мети в роботі розв'язуються наступні приватні задачі:

1.Просмотреть історію міграції з країн Середньої Азії

2. Вивчити міграційну ситуацію.

3. Вивчити також положення росіян в Середній Азії і причини їх еміграції.

4. Прослідити за демографічними прогнозами Середньої Азії.

5. Проглянути шляхи регулювання міграційних потоків до Росії

Об'єктом даної курсової роботи виступає міграційний процес в Середній Азії.

Розділ 1. Міграційна ситуація

В перші післявоєнні десятиріччя створення зусиллями Радянської держави системи охорони здоров'я і підвищення рівня життя привели до демографічного вибуху у народів Середньої Азії і Казахстану. Якщо чисельність жителів Росії в 1959-1989 рр. збільшилася в 1,3 рази, то республік Середньої Азії і Казахстану - в 2,1 рази. Найвищі темпи приросту населення спостерігалися в узбекистані і Таджикистані, де більшість кореного населення була більш ісламізірованним і традиційно вела осілий спосіб життя. В Казахстані, Киргизії і Туркменістані, де жінка традиційно користувалася більшою свободою в побуті, рівень народжуваності був не таким значним.

Більше половини (53%) всіх мігрантів з країн СНГ довелося на частку держав Середньої Азії (СА). За півтора десятка літ, що пройшли з часу розпаду СРСР, міграційна ситуація в цьому регіоні, на території якого проживало більше 1/6 населення колишнього СРСР, кардинально змінилася. В перші роки незалежності для держав СА була характерна притока в них титульного і лавиноподібний відтік з них некореного (російського і «російськомовного») населення. Проте до середини 1990-х рр. тенденція змінилася на протилежну: міграційна притока кореного населення змінилася відтоком, - все велика частина корених жителів країн Середньої Азії стала переїздити до Росії. В основі цих процесів лежали довготривалі тенденції соціально-економічного і демографічного розвитку центрально-азіатських суспільств, що намітилися ще в 1950-1980-го рр.

Велика частина природного приросту кореного населення середньоазіатських республік і Казахстану доводилася на сільську місцевість і там же «осідала». Протягом 1951-1982 рр. в міста переселилося менше 1/4 сільського населення, що з'явився на світ за ці роки. Оскільки більшість населення регіону проживала в сільській місцевості, а рівень народжуваності серед сільських жителів був вищим, їх чисельність збільшувалася набагато швидше. До моменту розпаду СРСР у всіх республіках Середньої Азії відбувалося скорочення питомої ваги міського і збільшення - сільського населення. Більш високими темпами чисельність городян збільшувалася тільки в Казахстані, що було слідством високої частки «європейського населення», але і тут в порівнянні з періодом 60-х рр. міське населення росло в два рази повільніше.

Забезпечити роботою населення, що швидко росте, суспільний сектор сільського господарства був не в змозі. В 80-е рр., коли що з'явилося на світ під час демографічного вибуху 50-60-х рр. покоління вступило в працездатний вік, проблема перенаселення виявилася особливо гостро. В другій половині 80-х рр. в узбекистані працювало лише 32,9% працездатні населення, а в окремих районах Середньої Азії незайняте в суспільному секторі населення складало до 80%.

Після розпаду СРСР всі країни регіону пережили безпрецедентне падіння ВВП. В 1990-1999 рр. ВВП Киргизія в доларовому еквіваленті, за даними Всесвітнього банку, скоротився в 4,2 рази, Таджикистану, Казахстану і Туркменістану - в 2,3 - 2,7 рази, а узбекистану - в 1,4 рази. Тим часом населення регіону продовжувало рости. В 1991-2005 рр. чисельність жителів Середньої Азії (без Казахстану) збільшилася на 28%.В Казахстані, де спостерігався найнижчий в регіоні рівень природного приросту титульного населення і масова еміграція некорених жителів, населення в цей період скоротилося на 7,9%. Поставлене на грань виживання населення було вимушено шукати способи існування, головною з яких стала міграція.

Абсолютна більшість мігрантів з Середньої Азії прямувала до Росії. Більш того, в 90-х рр. питома вага Росії серед країн, в які мігрувало населення регіону, значно збільшилася. За даними на 1991 рік, до Росії переселялося близько 3/4 емігрантів з Казахстану і більше половини - з республік Середньої Азії, тоді як до кінця десятиріччя, відповідно - більше 9/10 і 7/10(8). В 1991-1999 рр. населення Росії за рахунок мігрантів з Середньої Азії збільшилося на 2,6 млн. чіл., 3/4 яких складали слов'яни, у тому числі більше 2/3 - росіяни.

На рубежі століть склад міграційних потоків продовжував мінятися. Відтік титульних етносів СА з Росії, що спостерігався в кінці 1980-х - початку 1990-х рр., змінився, як вже сказано, притокою . З одного боку, це відбувалося під впливом погіршення соціально-економічної ситуації в Середній Азії, з іншою - в результаті деякого поліпшення її в Росії. До 1999 р. на частку титульних етносів доводилося близько 5% реєстрованого збільшення іміграціі до Росії. Найвищою була еміграція з охопленого громадянською війною Таджикистану. В інших країнах частка корених етносів серед емігрантів була незначною, коливаючись від 2,3% в Казахстані до 8,5% в Киргизії .

Після розпаду СРСР у всіх країнах Середньої Азії помітно посилилася деурбанизація. Особливо значні масштаби вона прийняла в Таджикистані, узбекистані і Киргизії, в першому з яких в містах сьогодні проживає близько 1/4, а в двох інших - близько 1/3 всього населення. Деурбанізация торкнулася і самих міст, які під впливом масового відтоку некореного і притоки кореного сільського населення все більш придбавають аграрний вигляд. Деградація системи освіти привела до тому, що більшість кореного населення має низький освітній рівень і не знає російської мови. При цьому населення Середньої Азії має сприятливу в плані забезпечення трудовими ресурсами вікову структуру - більше 1/3 складають діти у віці до 14 років і близько 60% - люди в працездатному віці.

Останніми роками притока «російськомовного населення» до Росії з країн Середньої Азії скоротилася. В основному ця частина населення встигла покинути регіон або адаптувалася до нових умов життя. Значну роль в скороченні міграційного відтоку росіян зіграв успішний соціально-економічний розвиток Казахстану, на території якого проживає більше 60% слов'янського населення Середньої Азії. Відтік кореного населення, навпаки, посилився. Крім Таджикистану значна притока мігрантів стала прямувати до Росії з інших трудоїзбиточними країн регіону - Киргизії і узбекистану. За різними оцінками, на кінець 2005 р. в Росії знаходилися від 1,8 до 3,5 млн. трудових мігрантів з країн ЦА, 9/10 які прибули з Таджикистану, узбекистану і Киргизії .

Розглядаючи перспективи міграцій між Росією і Середньою Азією, слід взяти до уваги наступні обставини. Основними трудоїзбиточнимі республіками на величезному просторі центрально-азіатського регіону є Таджикистан, узбекистан і Киргизія. Брак земельно-водних ресурсів, використовування яких обмежено переважанням гірських і пустинних ландшафтів, а також важкий стан економіки будуть і далі спонукати їх населення шукати кращого життя «за межею». До того ж середньорічні темпи приросту населення Середньої Азії (без Казахстану) в пострадянський період, не дивлячись на зниження, складали порядка 2%.

1.1 Прогнози на найближче десятиріччя

За перше півріччя 2007 р. приріст населення Росії збільшився майже в два рази - не за рахунок зміни співвідношення показників смертності / народжуваності, а в результаті міграційного обміну з країнами СНГ. Якщо за перші 6 місяців 2006 р. число жителів РФ за рахунок мігрантів з СНГ виросло на 82 тис. чіл., то в січні - червні 2007 р. - на 141,7 тис. чіл. Частково зафіксоване статистикою збільшення притоки емігрантів - слідство зміни методики обліку: більш повно стали враховуватися «довгострокові мігранти», зареєстровані за місцем проживання. Проте, значне збільшення притоки мігрантів в наявності. На вулицях російських міст воно видне неозброєним оком.

Розглянемо прогнози на майбутнє міграції.

Згідно прогнозу ООН, до 2015 р. населення Середньої Азії перевищить 65 млн. чіл., а до 2025 р. - 71 млн., тобто складе близько 1/2 нинішньої чисельності населення Росії. Забезпечити роботою населення, що швидко росте, середньоазіатські економіки будуть не в змозі: не вистачить ні земельно-водних, ні інвестиційних ресурсів, які можна було б направити на створення нових виробництв. Немає ознак і того, що в регіон будуть направлені масштабні іноземні інвестиції. Дотепер зарубіжні інвестори, включаючи російських, демонстрували інтерес тільки до тих галузей, які мають високу прибутковість і гарантують швидке повернення капіталу (нафтогазова сфера, металургія, телекомунікації). При всьому значенні цих галузей для податкових надходжень різке збільшення числа робочих місць вони забезпечити не зможуть.

Що склалася в нових державах Середньої Азії ситуація показує, що в найближчі 15-20 років масштаби трудової міграції кореного населення звідти до Росії можуть істотно зрости. У разі виникнення на території середньоазіатського регіону крупного військового конфлікту, яскравий приклад якого - громадянська війна в Таджикистані, потік мігрантів може прийняти лавиноподібний характер. При цьому основну масу мігрантів складе корене мусульманське населення, виховане в атмосфері традиційних для сільської місцевості кланово-сімейних цінностей, не знаюче російської мови, мало знайоме з традиціями і способом життя в Росії і не мають навиків праці на сучасних підприємствах.

Оцінюючи масштаби цього явища і створювані їм загрози - погіршення криміногенної обстановки, зростання числа міжетнічних конфліктів, консервація безробіття в нестоличних регіонах, нарешті, зміна етнічного і конфесійного складу населення Російської Федерації, слід зазначити, що дуже скоро перед російськими властями гостро встане задача посилення регулювання міграційних потоків, у тому числі - обмеження розмірів трудової міграції з Середньої Азії, жорсткий контроль над її складом, і, можливо, введення візового режиму, який в даний момент існує тільки з Туркменістаном. Зневага цими заходами може обернутися украй негативними наслідками в соціальній сфері і у сфері національної безпеки.

Розділ 2. Міграція росіян з Центральної Азії

Новий закон про громадянство, прийнятий Державною Думою Росії, може погіршити положення росіян, що живуть за межами країни. Так вважають лідери російськомовних общин в багатьох республіках колишнього Радянського Союзу. Головний постачальник мігрантів до Росії - Центральна Азія. За 10 років звідти виїхало понад півтора мільйони чоловік.

В Центральній Азії не прийнято жодного закону, жодного підзаконного акту, які б були направлені проти некореного населення. І, проте, саме з цих країн йде щонайпотужніший потік мігрантів. Серед тих, що виїхали навіть депутати парламенту, які покинули країну, що довірила їм право ухвалення державних законів, що визначають подальшу долі і розвиток держави, а вони не побажали тут залишатися хоча б до офіційного закінчення терміну своїх депутатських повноважень. Що штовхає російськомовних на від'їзд? Головне - заклопотаність майбутнім дітей і внуків, побоювання, що на цій землі вони не будуть щасливі. Чи варто ризикувати, чи не краще повернутися на батьківщину предків. Підштовхує до такого рішення і несприятлива економічна ситуація.

Люди не запитані, і особливо - люди середнього віку і молодь. Не працюють підприємства. Йде приховане видавлювання російськомовного населення.

Киргизька статистика така: в бішкекськоє представництво Міграційної служби Росії звернулося охочих виїхати на постійне місце проживання: в 1998-у році - 7200, в 1999-м - 47200, в 2000-м - 161 300 чоловік. Міграція з Киргизії, видно, не тільки позбавляє республіку кадрів, але і грошей. За роки незалежності мігрантами з країни вивезено майже стільки ж доларів, скільки республіка отримала від кредиторів. Киргизія катастрофічно втрачає робочий клас, і через 5-7 років може трапитися так, що верстати комусь обслуговуватиме. Здавалося б, в порівнянні з Киргизією, економічна ситуація в Казахстані виглядає благополучніше, проте і звідси до Росії прямує великий потік російськомовних мігрантів.

Сьогодні в Казахстані з 14 600 000 чоловік 4,5 мільйони жителів - це тільки етнічні росіяни, що складає близько 31 відсотка населення країни. Крім того, понад 2 мільйони громадян вважаються так званими російськомовними. За 10 років незалежності російська діаспора в країні скоротилася на 2,5 мільйони чоловік, і міграція росіян пережила два пікові роки - 1994-й і минулий, 2001-й. Обидва ці роки сопоставіми по числу що виїхали до Росії етнічних росіян, коли в кожний з цих періодів виїжджало по 220 тисяч чоловік. В основному, це інженери, вчителі, представники наукової інтелігенції, а також фахівці в різних галузях економіки і індустрії. Немало виїхало і кадрових службовців державного апарату, а також військових. З північних областей виїжджає і сільське населення, яке, як правило, осідає в прикордонних російських регіонах - Омській, Курганній, Новосибірській і Саратовській областях. Офіційні власті пояснюють цей еміграційний потік тільки економічними причинами, проте, існує і інша точка зору, згідно якої рівень життя в Росії майже не відрізняється від казахстанського, тому і має ходіння думка про інші причини, штовхаючих людей покинути свою батьківщину. Зокрема, наводять як приклад закон про мови, повсюдно вживаний останнім часом. Він передбачає протягом майбутніх 2-3 років переклад ділової офіційної і іншої документації повністю на казахську мову. Треба помітити, що з Казахстану крім росіян, українців і білорусів досить активно виїжджають також і греки німці і корейці, що займали колись вельми помітне місце в економічному і культурному житті країни. Наприклад, з майже мільйона німців залишилося не більше ста тисяч, але і ця цифра скорочується з кожним роком.

Бурхливу реакцію в Казахстані викликав оновлений варіант закону про громадянство, прийнятий недавно Державною Думою Росії. На думку більшості лідерів місцевих російських організацій, він значно ущемляє права росіян.

Власті Киргизії, Казахстану стурбовані такою бурхливою міграцією російськомовного населення. Виїжджають не бомжі, а фахівці народного господарства, інтелігенція, лікарі, вчителі, наукові співробітники.

Основний потік мігрантів з узбекистану доводиться на Москву і Московську область, Санкт-Петербург і Ленінградську область, Саратов, Білгород, а також республіки Башкортостан і Татарстан. За останні два роки з узбекистану до Росії легально по статусу вимушеного переселенця виїхало більше 6 тисяч чоловік. Щороку, минувши російське посольство, з узбекистану виїжджає більше 15 тисяч чоловік.

2.2 Шляхи регулювання міграційних потоків з Середньої Азії до Росії

Росія збирається ввести квоти на використовування іноземної робочої сили, а також спеціальні мита для працедавців. За кожного "гастарбайтера" тим скоро доведеться виплачувати від 200 до 3000 рублів. Така концепція державного регулювання міграційних процесів покликана покінчити з нелегальним ринком праці. Можна вітати бажання держави регулювати міграційні процеси.

Останніми роками дуже велике міграційне навантаження випробовувала Оренбургськая область, яка для розвинутої тут нафтогазової галузі черпала кадри в сусідньому Казахстані. У відому толерантністю по відношенню до мігрантів Білгородську область переїхало жити безліч сімей з країн СНГ.

Тим часом, Росіі без іноземної робочої сили не обійтися. Зараз природний спад працездатного населення складає в Росії понад 700 тисяч чоловік в рік, скоро ці щорічні втрати досягнуть мільйона. Компенсувати їх на фоні падіння народжуваності допоможе міграція.

Щоб присікти незаконну міграцію, треба навести лад на ринку праці. Адже і серед російських громадян багато хто працює, не маючи трудових книжок, одержуючи гроші в конвертах і не розписуючись у відомостях.

Деякі вважають, що міграція до Росії збільшилася. Насправді вона менше ніж була в радянські часи. В 80-е роки в Російську Федерацію переїздило щорічно по 600 - 800 тисяч чоловік, а зараз втричі менше. Хоча багато регіонів, в першу чергу Центрального федерального округу, сильно потребують кадрах робочих професій. Відновлюються заводи, їм потрібен кваліфікований персонал.

Рівень міграції до Росії набагато нижче, ніж в країни Заходу. Але у будь-якому випадку вона породжує проблеми адаптації. Рідко мігранти виграють відразу від зміни місцепроживання. Це відбувається, як правило, в другому, а то і в третьому поколінні.

Отже, підведемо підсумки про шляхи регулювання:

Перше. Міграція, безумовно, повинна бути регульованою

Друге. Організація міграції перш за все припускає, що кількісний об'єм міграції повинен точно відповідати економічним запитам.

Третє. Дозвіл на роботу потрібен видавати не іноземному працівнику, а працедавцю, тобто підприємству, а сама квота повинна бути предметом угоди трибічної комісії соціального партнерства. З урахуванням відповідальності працедавців і профспілок механізм визначення квот стане ефективно.

Четверте. Квоти повинні видаватися не тільки під потреби бізнесу. Цього недостатньо. Квота може бути наданий тільки під гарантії і умови, що забезпечують нормальне перебування мігрантів - житлові умови, прозорі зарплати і трудові відносини, соціальне і медичне обслуговування.

П'яте. Організація міграції припускає і те, що від випадкового і стихійного набору мігрантів необхідно перейти до організованого набору. Регіони повинні отримати відповідні повноваження і звістки регулювання міграційних потоків через систему квотування робочих місць по галузях економіки, через систему професійного відбору або професійного навчання мігрантів з різних країн, у тому числі на основі цільового набору робочої сили безпосередньо в країнах-донорах, тобто створити систему, при якій число прибулих до нас претендентів вакансій співпадало б з ухваленим рішення про квотування.

Шосте. Федеральна міграційна служба повинна визначати квоти на основі вироблених регіонами обгрунтованих заявок, а потім на основі режиму контролю над міжрегіональними перетіканнями іноземної робочої сили, строго стежити за тим, щоб в окремих регіонах не з'являлося надмірної кількості мігрантів і пов'язаних з ними соціальних і економічних диспропорцій.

Сьоме. Господарюючим структурам, що роблять заявки на залучення мігрантів, необхідно встановлювати відповідні платежі за використовування міграційних квот. Причому встановлювати розмір цих відрахувань слід на такому рівні, який спонукав би бізнес готувати свої кадри і поступово знижувати потребу і бажання привертати іноземні трудові ресурси.

Восьме. І тому повинна бути створений єдина інформаційна міжвідомча система обліку в'їжджаючих і працюючих в країні мігрантів, що робить прозорими і зрозумілими взаємовідношення іноземних працівників і приймаючої сторони.

Розділ 3. Імміграція з Середньої Азії: загальні питання і рішення для Росії і Казахстану

События во Франции в кінці минулого року привернули особливу увагу громадськості до питань імміграції, міжнаціональних і міжконфесійних відносин і толерантності. Реакція російських суспільних кругів на ці події була далеко неоднозначною. Державні структури, відповідальні за вироблення політики відносно імміграції, опинилися в розгубленості.

Це виразно виразилося в пропозиції Федеральної міграційної служби по легалізації незаконної міграції. Згідно зробленому 8 листопаду 2005 р. заяві начальника управління зовнішньою трудовою діяльністю ФМС РФ Вячеслава Поставніна, посвідку на проживання в Росії до кінця 2006 р. повинні отримати порядка 1 мільйона незаконних іммігрантів. І політика в цьому напрямі почала було проводитися. Останнім часом вона сповільнилася просто із причин, типових для російського чиновництва -- якщо немає зовнішнього приводу для ворушіння, можна не робити нічого.

Неадекватність заходів, подібних проголошеній, видна хоча б з того, що безладдя у Франції влаштовувалося французькими громадянами. Таким чином, одне лише полегшення отримання іммігрантами посвідки на проживання і громадянства в країні перебування не може розв'язати проблеми їх соціокультурної адаптації і інтеграції в приймаючий соціум.

В Росії, як відомо, проблема імміграції накладається на кризу депопуляціі кореного населення. Згідно найоптимістичнішим прогнозам, чисельність населення Росії продовжуватиме скорочуватися приблизно на 400-500 тис. ч-к в рік (а по найпесимістичніших -- майже на 1,5 млн.). Відповідно, якщо не відбудеться демографічного перелому, Росії буде потрібно притока трудових ресурсів ззовні. Причому, оскільки провозглашённые президентом России меры по заохоченню народжуваності позначаться на збільшенні працездатного населення не раніше, ніж через 18-20 років, проблема браку трудових ресурсів залишиться актуальною для Росії найближчі мінімум два десятки літ.

Але навіть якщо всі ці проблеми дійсно будуть в найближчій перспективі вирішені, проблема імміграції все одно залишиться актуальною на невизначений період. Вона буде знов і знов відтворюватися чинником нерівності соціально-економічного розвитку, рівня і умов життя в різних країнах. Завжди існуватиме тенденція до переміщення населення з бідних і нестабільних регіонів Землі в більш багаті і спокійні. От чому я говорю, що проблема імміграції, в п.о. нелегальної, загальна для Росії і для Казахстану. Успішний економічний розвиток Казахстану і його політична атмосфера, вигідно відрізняюча Казахстан від більшості його сусідів, гостро ставлять цю проблему перед Казахстаном.

"Південний пояс" Казахстану -- середньоазіатські країни (1), а також афганістан -- регіон політичної нестабільності і соціальної невлаштованості. Це постійно тліюче вогнище пульсуючої міграції в більш північні країни. Залежно від обстановки, міграція звідти то посилюється, то слабшає, але чекати її припинення в найближчі роки не доводиться.

Широкий набір подій може привести до збільшення міграційного потоку з цього регіону. Це і чергове загострення політичної обстановки в Киргизстане, і новий виток цивільного протистояння в Таджикистані, і який-небудь новий вибух безладдя в узбекистані, і цілком вірогідний (через безліч причин) соціально-політичний обвал в Туркменістані, і спалах екстремізму в афганістані. Кожна країна "південного пояса" є поки потенційно вибухонебезпечною.

До політичних причин слід додати екологічні: що продовжується аридизацію клімату Середньої Азії і зростання браку водних ресурсів регіону укупі з перенаселенням Ферганськой долини і інших оазисів, що розвивається, природну катастрофу в районі Аралу і т.д. Чи треба говорити, що дія будь-якого з перерахованих чинників неминуче приведе до різкого зростання потоку мігрантів. А перша країна на їх шляху -- Казахстан, що володіє в певному значенні більшою привабливістю, ніж Росія, в першу чергу -- завдяки своїй територіальній близькості і більш звичному для них етнокультурному клімату. Мимоволі Казахстан прийме на себе перший удар среднеазиатской миграционной волны, а Росія -- тільки другий.

Є і ще один чинник, який стимулює нелегальну імміграцію в успішні країни. Це -- егоїзм приватного бізнесу. Багато підприємців вважають за краще економити шляхом найму дешевої і безправної робочої сили. Причому ця тенденція тим сильніше, чим інтенсивніше економічний розвиток, що також актуалізує вказану проблему перед Казахстаном. Витіснення корених громадян мігрантами з сфери малокваліфікованої праці -- загальне явище майже для всіх розвинутих країн. Тому рішення проблеми нелегальної імміграції може бути успішним лише в контексті загальної державної політики по забезпеченню зайнятості власних громадян і по підтримці підприємництва.

Абсолютно очевидно, що найоптимальнішим превентивним рішенням даної проблеми стало б сприяння економічному розвитку і політичній стабілізації в країнах Середньої Азії. Причому, оскільки Казахстан і Росія, через перерахованих вище причини, є державами, найзацікавленішими в цих процесах, від них і слід чекати дієвих і злагоджених заходів в даному напрямі.

Многое тут вже робиться. Проте сприяння країнам Середньої Азії, що проводиться, залишається несистемним реагуванням. Це, як правило, окремі економічні проекти, не здатні швидко і якісно змінити ситуацію до кращого. Крім того, вони, частіше всього, направлені на задоволення інтересів окремих бізнес-груп і не мають на увазі під собою комплексного підняття добробуту всіх верств населення і реалізації загальнонаціональних інтересів.

Для успішного вирішення поставлених питань мета повинна бути поставлений по-іному: поетапне підняття, протягом певного періоду часу, соціально-економічного рівня середньоазіатських країн до рівня Казахстану і Росії (говорю так, тому що рівень наших двох країн зіставимо). Причому це повинен бути саме плановий процес в рамках міждержавних програм: як би нам не подобалося з радянських часів слово "планування", без нього не обійдешся при реалізації довгострокових проектів.

Імміграція -- всього лише симптом неблагополуччя. Лікування ж повинне бути направлено на ліквідацію не симптомів, а причин хвороби. Чи треба розповсюджуватися про те, що здійснення заходів, подібних висловленим, сприятиме решеню не однієї тільки проблеми міграції, але комплексному рішенню дуже багатьох проблем регіону, а також принесе відчутну економічну вигоду країнам, готовим узяти на себе відповідальність за реалізацію такого проекту. Ці країни, звичайно ж, Казахстан і Росія..

Прискорення розвитку і соціально-економічна модернізація держав Середньої Азії не можуть бути успішним без паралельного вдосконалення політичної системи, покликаного пом'якшити неминучі диспропорції такого процесу. І тут, очевидно, що Росія і Казахстан представляються державами, самими підготовленими до надання країнам Середньої Азії гарантій такого вдосконалення

Зрештою, успішна реалізація програми підйому Середньої Азії повинна створити умови для інтеграції всіх задіяних в цьому процесі суб'єктів в співтовариство розвинутих рівних суверенних держав, подібне Євросоюзу. Така мета є достатньою підставою до розробки практичних заходів у дусі висловленого.

В період реалізації програми продовжуватимуть діяти чинники, які буде потрібно пом'якшувати, що багато дестабілізували. Одним з таких чинників якийсь час залишиться нелегальна імміграція.

"Легалізовивать мігрантів" необхідно вже на початку їх шляху, в країні від'їзду. Задачу такого роду могли б виконувати "вербовочне бюро", діючі на основі міждержавних угод і виконуючі заявки працедавців (приватних і державних) країни-реципієнта на контингент робочої сили. Природно, такі заявки повинні коректуватися і затверджуватися урядом приймаючої країни відповідно до своєї міграційної політики і узгоджуватися з урядом страны-"донора".

Простіше кажучи, неусувний в найближчі роки процес міграції з Середньої Азії до Росії і Казахстану повинен бути не стихійним, а строго що регламентується, скоюваним відповідно до планів економічного розвитку, що змальовували вище. Між державами полягають угоди про кількість щорічного контингенту тимчасових переселенців. Всі вони проходять реєстрацію через "вербовочне бюро" і одержують річну, з правом продовження, візу країни-реципієнта, що зовсім не означає можливість залишитися в ній на ПМЖ, тим більше -- отримати громадянство. Після закінчення трудового контракту всі такі мігранти повинні повертатися на батьківщину. Відповідальність за нелегальних, незареєстрованих мігрантів при такій системі цілком і повністю лягає на страну-"донора" як на ту, що не виконала умови міждержавної угоди.

Відстежуючи політичну обстановку в Казахстані, можна припустити, що Казахстан має всі шанси швидше і краще знайти рішення проблеми нелегальної імміграції, ніж Росія.

По-перше, в РФ рішення дуже багатьох проблем утруднено політичною ангажованою частини еліт. Та ж проблема нелегальної імміграції перетворилася на привід для роздування політичних кампаній з метою дискредитації супротивників, і тепер те або інше певне відношення до даної проблеми легко може бути представлено як показник загальної політичної позиції, що утрудняє пошук прийнятного рішення на основі суспільного консенсусу. Хоча проблема не політична, а чисто соціальна. В Казахстані ж, де, на відміну від Росії, панує прагматичний, а не ідеологічний підхід до рішення державних проблем, такого трапитися не повинно.

По-друге, в Казахстані успішніше упроваджується соціальна відповідальність бізнесу, тому немає підстав чекати такого могутнього лобіювання інтересів підприємницьких кругів, зацікавлених в імпорті дешевої робочої сили в збиток зайнятості корених громадян, як це спостерігається в Росії.

Казахстан може стати моделлю рішення питань імміграції і в такому важливому аспекті як соціокультурна адаптація легальних мігрантів. У Казахстану, з його багатонаціональним і багатоконфесійним народом, з пануючим духом толерантності, для цього є найсприятливіші можливості.