Нормативно-регулятивна система суспільства

Соціальне регулювання і його види. Поняття нормативно-

регулятивної системи суспільства

Суспільство - складна сукупність різноманітних соціальних відносин, потребуюча у внутрішньому впорядкуванні в цілях забезпечення ефективного розвитку і забезпечення виживання людини як вигляду.

Соціальний порядок встановлюється в суспільстві в результаті дії різноманітним механізмів.

- «Стихійні регулятори».

Вони є «безпосереднім проявом природних законів природи і суспільства» - демографічні процеси, інфляційні очікування, стихійні біди, збільшення тривалості життя, що робить вплив на поведінку окремої людини;

- Соціальні регулятори.

Соціальне регулювання є вплив правил виробляються суспільством на поведінку людини, визначення рамок цієї поведінки з метою такої дії на соціальні процеси, яке б забезпечувало впорядкованість і стабільність існування соціуму. Тому об'єктом соціального регулювання завжди кінець кінцем є людина, шляхом визначення наперед соціально бажаного акту його зовнішньої поведінки в конкретній ситуації.

Способи соціального регулювання по характеру дії діляться на три основні групи:

- спонука - ця дія, формування, що є, у людини переконання у вигідності певної поведінки. Цей спосіб грунтується на дії на індивідуальну або групову свідомість і силі авторитету.

- примушування

- ця дія, стимулювання (формування потреби) бажаної поведінки, що є. Цей спосіб грунтується на заохоченні (матеріальному, моральному) за поведінку наступну правилу.

- примушення - ця така дія, коли соціально необхідна поведінка людини досягається можливістю застосування насильства, у разі відхилення від встановлених правил поведінки

Соціальне регулювання - це суб'єктивний процес впорядковування суспільних відносин шляхом підкорення їх певним правилам.

Соціальний регулятор - це механізм, що забезпечує впорядкування суспільних відносин.

Соціальні регулятори бувають наступних видів:

Ненормативні (індивідуальні) регулятори - це такі форми дії на суспільні відносин, які не є загальним масштабом соціальних дій, а предстають як. індивідуальне впорядкування поведінки людей за допомогою разових, персональних регулюючих акцій, що відносяться тільки до строго певного випадку, до конкретних осіб.

До ненормативних регуляторів відносяться:

ціннісний регулятор є системою соціальних цінностей, соціально-психологічних установок і стереотипів, що історично склалися. Він має складну структуру і виявляється, перш за все, в культурі різних соціальних общностей (соціальних груп, етносів і т.д.). Цінності окремої групи надають визначаюче впливи на забезпечення підтримки стану впорядкованості суспільних відносин, забезпечуючи глибинний пласт стабільних відносин. Цей регулятор виявляється, перш за все, в культурі всього суспільства і в культурі національних общностей, а також формується серед окремих соціальних, професійних, половозрастних і інших груп. Прикладом даної групи соціальних регуляторів можуть служити принципи взаємодопомозі, пошана гідності, національна гордість і т.д.

директивний регулятор є такою дією на поведінку людини, коли від соціально-владного органу виходить загальна вказівка на необхідність рішення тієї або іншої соціальної задачі, але конкретні засоби і способи її досягнення не передбачаються, і людина може їх вибирати самостійно (до них відносяться, наприклад політичні програми і платформи).

спосіб дії інформаційного регулятора на соціальні процеси зводиться до публічного розповсюдження відомостей про конкретні випадки соціальної поведінки, які служать зразками для наслідування, або для засудження. Велику роль при використовуванні такого регулятора грають засоби масової інформації, сіть інтернет.

Соціальний інститут прогнозів формувався одночасно із становленням людської цивілізації, забезпечуючи благополуччя тих або інших кланів, общин і т.д. Прогноз як регулятор виникає на основі донаучних форм передбачення, які розвиваються спочатку в рамках практичної діяльності людей. Передбачення у формі пророцтв, прорікань, ворожінь було відоме в глибокій старовині. Вже в Стародавній Греції, Індії, Китаї, Єгипті і Вавілонії відбувалося перше фундаментальне розмежування областей передбачення на область явищ природи (сонячне затьмарення, прогноз урожаю, зміна погоди і т.п.); область соціальних явищ (настання і результат війни, перемога або поразка політичного угрупування і т.п.); область подій в житті окремої людини (смерть, хвороба, народження, одруження, збагачення і т.п.)

Цей регулятор використовувався в старовині вельми ефективно для управління. Так римські жерці авгури, ритуали яких були пов'язані спочатку з божествами родючості, уловлювали подані божеством знаки і їх тлумачили. З часом виробилася ціла наука авгурів, які для своїх прогнозів (авгурий) користувалися атмосферними явищами, польотом птахів, годуванням священних курей, зустрічами з дикими тваринами і т.д. Особливе значення надавалося ворожінню по польоту птахів (ауспиция). Римські державні діячі повинні були вдатися до ауспиции перед кожним політичним або військовим актом, який скоювався тільки при благополучному результаті ворожіння. Цікаво відзначити, що логічна структура прогнозів дуже схожа із структурою деяких соціальних норм.

Індивідуальне регулювання - це найпростіше соціальне регулювання. Воно має відомі достоїнства: дозволяє вирішувати життєві проблеми з урахуванням даної ситуації, персональних якостей осіб, характеру виниклих відносин. Але очевидні і його значні недоліки: воно соціальне неекономічно, не цілком забезпечує необхідну подібність в повторюваних актах в процесі виробництва, обміну, життєдіяльності людей, а оскільки кожного разу проблему треба вирішувати наново, існують широкі можливості для суб'єктивних, довільних вирішень

Нормативні - це такі регулятори, які забезпечують досягнення бажаної поведінки людини в суспільстві шляхом встановлення масштабу (заходи) поведінки, для тих, хто може опинитися в тих або інших соціальних ситуаціях, тобто соціальних норм. Соціальна норма, як правило поведінки, характеризується чітким описом можливої ситуації, формулюванням соціально необхідної поведінки в описаній ситуації і встановленням заходів примушення, якщо індивід не виконує вимоги правила.

Соціальна норма - це обумовлене об'єктивними обставинами правило поведінки загального характеру, регулююча невизначена кількість раз соціально-значуща поведінка людей опинилися в умовах, передбачених нормою.

Соціальні норми регулюють поведінку людини в таких сферах, як поведінка особи по відношенню до інших, поведінка особи по відношенню до суспільства в цілому і його цінностям, поведінка особи по відношенню до самій себе.

Можливо виділити наступні ознаки соціальної норми:

вона є по своїй природі зразками, стандартами поведінки;

це міра позитивної суспільної поведінки, направленої на досягнення певного результату, інтересу;

носить обов'язковий характер;

володіє неперсоніфіцированністью адресатів, оскільки виражається звичайно у формі безособових і загальних імперативів і таким чином, є носієм прескриптивной інформації;

є тільки таким правилом, яке може застосовуватися невизначена кількість раз в типових ситуаціях, тобто мають загальний, а не індивідуальних характер.

створюється в результаті соціально-вольової діяльності людей;

забезпечується відповідними засобами і об'єднаннями людей;

історично створюється самим суспільством, людьми в процесі їх взаємостосунків, а будучи створеною - упорядковує їх поведінку.

обумовлена рівнем розвитку суспільства;

як соціальна норма виступає така поведінка, яка виражає типові соціальні зв'язки і відносини. Якісною характеристикою соціальної норми є те, що вона - прояв і віддзеркалення природної або суспільної закономірності. Соціальні норми виражають і конкретизують дії об'єктивних законів в суспільних відносинах, тенденцій суспільного розвитку;

норма - це міра корисного, а по тому типового функціонування. Нормальним є таке функціонування системи, яке відповідає її природі і її властивостям, є оптимальним або, щонайменше, допустимим для даного процесу. Іншими словами, соціальна норма виражає не тільки "належне", але і "суще";

регулює суспільні відносини шляхом дозволу, заборони і обзивання людей діяти певним чином в конкретній ситуації;

має наступну структуру “якщо, то, а в осоружному випадку.

Соціальна норма - це первинний елемент нормативно-регулятивної системи суспільства.

Нормативно-регулятивна система суспільства - це особлива сукупність соціальних норм суспільства, що представляє єдине ціле для вирішення задачі впорядкування, регулювання суспільних відносин.

Ознаки (основні риси) нормативно-регулятивної системи суспільства:

Нормативно-регулятивна система суспільства - це штучна система. Вона виникає як результат діяльності людини і є приналежністю ноосфери (тобто області планети, охопленою розумною людською діяльністю);

Нормативно-регулятивна система суспільства - це організаційна система. Будь-якій системі властива організація її підсистем і елементів, але існують специфічні утворення - організаційні системи, для яких організація є призначенням і хоча елементи такої системи матеріальні, вони обмінюються інформаційними і речовинними продуктами. Одним з призначень такої системи є підтримка певного соціального порядку, який в процесі функціонування системи може трансформуватися. Нормативно-регулятивна система суспільства як освіта, призначена для впорядкування суспільних відносин, є прикладом таких систем, підтримуючи і модифікуючи громадський порядок в процесі свого функціонування;

Структура нормативно-регулятивної системи суспільства складається з ряду специфічних по вирішуваним задачі елементів - соціальних норм. Але їх функціонування і реалізація підлегле єдиній глобальній меті, переслідуваною системою і є її призначенням - підтримка громадського порядку, забезпечення такої узгодженості в діях людей, яка б забезпечувала максимально ефективну взаємодію людей для здійснення ними своїх потреб;

Нормативно-регулятивна система суспільства є єдністю зв'язаних між собою елементів - соціальних норм. Різноманіття їх видів відображає об'єктивний світ і відношення людей до дійсності;

Нормативно-регулятивна система суспільства як всяка система несе в собі надмірність, обумовлену необхідністю підтримки досягнутої впорядкованості соціальних зв'язків в умовах швидко розвиваючого суспільства. В структурі нормативно-регулятивної системи містяться правила поведінки, що не використовуються в даних конкретних історичних рамках і не вносячі свій внесок в досягнення мети всієї системи. Разом з тим, вони можуть бути знову запитаний і стати навіть основними в інших суспільних рамках;

Нормативно-регулятивній системі суспільства властиво властивість розвиватися, адаптуватися до нових умов, шляхом створення нових зв'язків і нових правил з своєю приватною метою і засобами їх досягнення;

Ще однією якістю нормативно-регулятивна система суспільства є її цілісність, несвідомість її властивостей до властивостей становлячих її соціальних норм і навпаки;

Нормативно-регулятивна система суспільства - це стійка система. Вона характеризується відносною стійкістю введених правил поведінки і, отже, стабільністю властивостей структурованого, врегульованого середовища - соціальних зв'язків. Найстійкішим способом забезпечення стійкості соціальних процесів є введення негативної зворотної зв'язків. Тому правила соціальної поведінки передбачають наявність санкції - покарання за порушення, встановлюваного нормою порядку.

Причини виникнення нормативно-регулятивна система суспільства

В первинний хаос - гомогенність (однорідність) соціальних зв'язків, що характеризується слабою чутливістю до зовнішніх дій і стабільними детермінованими оцінками опису вірогідності, в цілях забезпечення виживання окремої людської групи вноситься порядок і організованість за допомогою встановлення деякого правила взаємовідношення людей між собою в конкретному випадку, що приводить до зменшення ентропії.

Соціальні зв'язки в цій групі більше корелюють з початковими умовами і більш ефективно забезпечують досягнення мети виживання, створюються і передумови до можливості прогнозування подальших подій в цій групі. Динамічні процеси інформаційної стабілізації в системі регуляції соціальної поведінки окремого індивіда приводять до зменшення ступенів свободи вибору поведінкових актів.

Поява впорядкованих елементів, що володіють більшою стійкістю порушує первинну неорганізованість, а подальший розвиток стійких елементів, що сформувалися, виражається в зростанні числа правил поведінки і появі у них нових функціональних якостей.

Нормативно-регулятивна система відображає досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства. В ній знаходять віддзеркалення історичні і національні особливості, життя країни, характер державної влади, якість життя людей.

Нормативно-регулятивна система - цілісна, динамічна система соціальних норм, що є необхідною умовою життя суспільства, засобом суспільного управління, організації і функціонування держави, вона складається з різних груп норм, діючих у взаємозв'язку один з одним.

В процесі регуляції суспільних відносин активна роль однієї групи норм доповнюється і коректується іншими соціальними нормами. Взаємодія окремих норм в єдиній нормативно-регулятивній системі розкриває комплексні властивості у що входять в цю систему окремих складових частин.

7.2 Види соціальних норм. Співвідношення права і інших

соціальних регуляторів

Соціальні норми відрізняються один від одного за походженням, за способом формування, за способами забезпечення. Виділяються наступні види соціальних норм:

Моральні норми

Релігійні норми

Звичай

Правові норми

Політичні норми

Корпоративні норми

Деякими дослідниками виділяються так само естетичні норм, норми етикету (у тому числі дипломатичного), економічні, технічні.

Моральні норми, правила поведінки, що є, регулюючі відносини між людьми на основі критеріїв добра і зла, чесноти і вади, честі і ганьби. Ці оцінні поняття застосовуються до поведінки людини і його діяльності.

Норма моралі формуються в практичних відносинах людей між собою. Те, що погано і шкідливо для суспільства, (тобто поведінка, не сприяюча його стабільності) засуджувалося і заборонялося, а то що сприяло згоді і мирному співіснуванню людей і забезпечувало виживання вигляду в умовах боротьби за існування, оцінювалося позитивно і схвалювалося більшістю.

Носіями суспільної моралі є як суспільство в цілому, так і окремі люди. Дотримуючись позитивних моральних норм, людина керується ними в своїх діях і засуджує тих, хто їх порушує.

Реалізація норм моралі контролюється громадською думкою, підтримується заходами духовної дії, а їх порушення присікається за допомогою суспільного осуду і засудження з боку авторитетних для людини осіб.

В суспільстві з складною соціальною структурою кожна з них має відповідно до своїх специфічних інтересів різні поняття про справедливість і мораль, в межах групи обов'язковість тієї або іншої норми визначається ступенем засвоєння її груповою або суспільною свідомістю. Більш того, індивідуальні уявлення про зміст норм деколи суперечливі, причому можуть мінятися в процесі суперечки, обговорень або зсувів в суспільному кліматі.

В моралі не існує чіткої різниці між нормою і поглядами. Те, що для одного є правилом поведінки, для іншого - не більше ніж можлива, але необов'язкова оцінка (погляд).

Проте, існує суспільна мораль. Вона включає ті норми, які признаються загальнопоширеними і необхідними у всьому суспільстві. Це, перш за все, норми виражаючі соціальні якості людини по відношенню до інших людей - гуманізм, милосердя, доброзичливість, правдивість, порядність, працьовитість, справедливість. Ці норми є етичними цінностями і є системообразующіми початками, захист їх об'єднує більшість членів суспільства.

Релігійні норми є правилами поведінки, встановленими різними віроісповідованями.

Релігійні норми містяться в релігійних текстах: Коран, Сунна, пятікніжіє, Талмуд, численні священні книги буддистів); в рішеннях зборів віруючих і духівництва (ухвала соборів, колегій, конфесій); в творах авторитетних релігійних письменників.

Норми релігії регулюють відносини віруючих до Бога, церкви, один до одного і іновірців, організацію і функції релігійних організаційних структур.

Реалізація цих норм підкріплюється божественним авторитетом їх походження, поняттям “гріх”.

Зведенням релігійних канонів є регулятивну систему, діючу з найраніших етапів розвитку людства. Світові релігії зробили вплив не тільки на духовну життю суспільства, але і на розвиток правових систем.

Звичай - це така соціальна норма, яка є правилом поведінки, що затвердилося в суспільстві в результаті багатократного застосування, підходу, що встояв, до оцінки певного образу відносин, дій людини, колективу, соціальної групи.

Звичай є звичною (тобто витікаючу із звички) для членів суспільства, соціальної групи форму суспільної регуляції. Звичай, як правило поведінки, пов'язаний з тією частиною суспільної свідомості, яка складається з відчуттів, емоцій, ілюзій, зразків, вдач, що історично склалися і в значній мірі розвивалися по законах, що стихійно виявляються. Звичай - це правило, дотримуване унаслідок усвідомлення його як необхідного суспільною і груповою свідомістю і забезпеченого суспільною санкцією.

Реалізація звичаю звичайно здійснюється без роздумів про те, який походження реалізовуваної норми. Переходячи в звичай, та або інша норма втрачає оцінний характер, а критерії, що лежать в основі її виконання відходять на другий план перед звичністю її існування. Звичай надає регулюючу дію через його емоційне сприйняття членами суспільства, звиклими до її дотримання настільки, що його реалізація стала потребою.

До сфери звичаїв відноситься і таке явище як традиції. Їх виникнення не пов'язано обов'язково з тривалим існуванням якої-небудь норми. Традиції виражають прагнення зберегти успадковувані від попередніх поколінь форми поведінки: вони виникають через розповсюдження якого-небудь прикладу, сприйнятого і схваленого суспільством. В області побутових відносин звичаї предстають в обрядах і ритуалах. Традиції є способом передачі соціальної інформації.

Звичаї при виникненні не були пов'язані з державою, але в подальшому багато звичаїв були санкціоновано державою і стали правовими нормами.

Звичай виробляється усередині соціальної групи і ніколи не нав'язується ззовні, тому він “є механізмом саморегулювання группи.діючой як самоврядна, тобто самодіяльна. самоорганізуюча і саморегулююча структура”

Місце звичаю в системі джерел права в різні епохи і в різних правових системах було різним:

Спочатку він займав домінуюче положення у процесі становлення правових систем ( кутюми, наприклад, на півночі Франції)

Потім, на ранніх етапах формування сучасних правових систем з'являються відомі пам'ятники права ( Закони XII Таблиць, закони Драконта, Саллічеськая правда, Російська правда) є пам'ятниками звичайного права, тобто створені правотворчими державними органами звичаїв, що на базі раніше склалися; В результаті відпадала як необхідність доводити в суді факту існування звичаю, а в деяких випадку (Закони XII Таблиць) зміна форми права означала перетворення звичаю в норму права.

Звичай і закон були для римських юристів в рівній мірі джерелами права при складанні юридичних формул, а по декрету тата Григорія IX при конфлікті закону і звичаю застосовувався звичай. Якщо він був стародавнім, не суперечив розуму.

З висуненням на перший план державної правотворчості і домінування в правових системах інших джерел права (нормативно-правових актів і юридичних прецедентів) включення звичаї в правову систему відбувається з використанням наступних механізмів

значна частина звичаїв просто поглинається нормами права

складається новий пласт звичаїв (конституційних, судових і т.д.) які не будучи джерелами права проте роблять значний вплив на політико-правове життя

частина звичаїв продовжує діяти в чистому вигляді, але в досить вузькій сфері. При цьому саме ці звичаї можуть трансформуватися в правові таким чином:

в Англії місцевий звичай, діючий з незапам'ятних часів», вважається правовим вже через самий цей факт

в країнах романо-германської правової сім'ї звичай ставати правовим з санкції держави. Що може відбуватися на двох рівнях

а) санкціонування звичаю - тобто відсилання до нього в тексті норма в законі - наприклад, п. 2 ст. 481 ГК РФ 1994 «якщо договором купівлі-продажу не визначені вимоги до тари і упаковки, то товар повинен бути загублен і (або) упакований звичайним для такого товару способом», п.2 ст. 478 ГК РФ 1994 «У разі, коли договором купівлі-продажу не визначена комплектність товару, продавець зобов'язаний передати покупцю товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами», що звичайно пред'являються, тут відразу питання - співвідношення поняття звичай і «діловий звичай» Термін «звичай» в сучасних правових системах потрактує, як правило, неоднозначно. Нерідко разом з ним використовується поняття «звичай». Звичай, що грає велику роль в регулюванні торгових відносин, визначається як правило, що склалося на основі такого постійного і одноманітного повторення даних фактичних відносин, що воно вважається тим, що входить до складу волевиявлення сторін по операції у разі відповідності їх намірам. Автор грунтовного дослідження звичаїв в області зовнішньої торгівлі И.С. Зыкин вважає, що звичай і звичай повинен розмежовуватися по своїй правовій природі. Лише перший є джерелом права. Звичай же, на його думку, неправовий звичай, діючий в сфері, опосредуемой правом. Проте такий підхід не є загальновизнаним. Так, в правовій доктрині і законодавстві афро-азіатських країн, що розвиваються, терміни «правовий звичай» і «звичай» використовуються як взаємозамінні. Звичай там, як правило, є джерелом права, причому для його становлення зовсім не обов'язково тривале застосування даного правила. В той же час в праві ФРН звичаю іменуються звичаями торгового обороту.

б) використовування звичаю як основа присудження ч. 2 ст. 218 РРФСР 1964 « Носіння, виготовлення або збут кинджалів, фінських ножів або іншої холодної зброї без відповідного дозволу, за винятком тих місцевостей., де носіння холодної зброї є приналежністю національного костюма або пов'язане з мисливським промислом - карається позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на той же термін»

- особливу роль грає звичай (адат) в мусульманському праві. В мусульманському праві звичай має другорядне значення. Причина цього - в значному витісненні звичаю мусульманським правом у арабів Аравії - батьківщина ісламу, а також в поверхневому, компромісному характері исламізаціі народів, які до моменту ухвалення ісламу вже мали своє звичайне право. Сприйняття ісламу як релігії поєднувалося у них із збереженням дії власних звичаїв, деколи що суперечили принципам мусульманського права. Йшлося, по суті, про юридичну фікцію: формально другорядне джерело права - звичай нерідко зберігав свою ведучу роль, діючи всупереч розпорядженням Корану і Сунни. Тому, щоб зберегти єдність ісламської общини, такого роду звичаї розглядалися просто як факт, а не як елемент права.

Правові норми - в сукупності предстають як система формально-певних загальнообов'язкових правил поведінки загального характеру, витікаючи або санкціонованих державою і забезпечені силою державного примушення.

Норми права - це розпорядження держави і обов'язкові для виконання під загрозою державного примушення всіма фізичними і юридичними особами, яких вони торкаються.

Норми права різні за способами дії на людей - замкне, зобов'язало, дозвіл. Норми права чітко регулюють поведінку людей, вимагаючи від них однозначної зовнішньої поведінки.

Норми права можуть бути виражений тільки в строго визначених даною державою формах - нормативно-правовий акт, юридичний прецедент, нормативний договір, правовий звичай, і інші. Чітко встановлена і форма кожного виду юридичного акту. Конкретний зміст норми можна підтвердити використовуванням її офіційного тексту.

Реалізація норм права забезпечується загрозою застосування законного насильства, витікаю чого від держави.

Для норм права характерна системність, вони організовані в структуровану систему і діють комплексно

Політичні норми - це правила поведінки регулюючі відносини між соціальними групами з приводу захоплення, утримання і використовування публічної політичної влади.

Політичні норми регулюють участь народу, соціальних груп в державній владі і житті держави, його організації, взаємостосунках держави з іншими організаціями політичної системи суспільства.

Політичні норми різні за об'ємом зміст регульованих відносин. Норми, що володіють найбільшою широтою змісту, суспільно-політичною значущістю, називаються політичними принципами, до яких відносяться - принцип народовладдя, рівноправності націй і народностей, єдність державної влади, мирного, не насильного дозволу політичних конфліктів.

Політичні норми знаходять вираз в різних формах - в політичних деклараціях, програмних документах політичних партій, політичних угодах і заявах політичних лідерів.

Дотримання політичних норм забезпечується необхідністю постійного включення в політичний процес, постійне функціонування політичної системи суспільства, страхом засудження з боку інших політичних суб'єктів і виключення з політичної гри. Заходи, вживані до порушника, частіше за все полягають в масштабному доведенні до зведення всіх через засоби масової інформації поведінки і його засудження, що не влаштовує, з боку найвпливовіших політичних фігур.

Корпоративні норми - це правила поведінки, прийняті в окремих організаціях, трудових і інших колективах.

Корпоративні норми встановлюються самими об'єднаннями, і виражають волю тих, хто створив і увійшов до цих організацій. Корпоративні норми належать структурним одиницям цивільного суспільства і відображають їх специфіку.

Корпоративні норми виражаються в статутах, положеннях, внутрішньо корпоративних кодексах поведінки, правилах внутрішнього трудового розпорядку. Велика частина корпоративних норм регулює правила організаційного характеру. Вони закріплюють порядок формування, організації і побудови суспільних об'єднань і підприємств, а також має рацію, обов'язки, відповідальність і взаємовідношення членів цих організацій.

Корпоративні норми дотримуються через їх доцільність, ухваленні цих правил як своїх кожним членом цих організацій, їх згоді з ними. Порушення корпоративних норм викликають визначені організацією санкції, заходи дії на порушника.

Як самостійний вид соціальних норм поряд дослідників виділяються так само норми етикету.

Виходячи із засобів, за допомогою яких виявляється дія на людей, провідних себе відповідно до соціальних норм, останні діляться на соціальні розпорядження і технічні правила. Маркович Д. Общая социология: Пер. с серб.-хорв. Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. Ун-та,1993

Соціальні розпорядження - це соціальні норми у вузькому значенні слова. Це соціальні норми, які визначають соціальну поведінку людини, тобто відношення людини до інших членів суспільства. Коли люди поступають відповідно до суспільних розпоряджень, встановлюється такий соціальний стан, який є корисним, тобто таке, яке може вважатися корисним для суспільства, що створює дані правила. Соціальне розпорядження регулює відносини між людьми в державі і в більш вузьких общностях, тобто в соціальних групах. Для того, щоб забезпечити поважне відношення до даних норм, спільність вживає певних заходів, починаючи з вихованням і аж до санкцій, за допомогою яких порушника соціальних норм позбавляють тих або інших благ. Соціальне розпорядження складається з диспозиції і санкції. Диспозиція є тією частиною соціального розпорядження, яка визначає поведінку індивіда так, щоб був дотриманий інтерес спільності, колективу. Санкція передбачає позбавлення того, хто порушив диспозицію, відомих благ, тим самим задовольняться прагнення спільності до покарання тих членів суспільства, які не дотримуються прийнятого способу поведінки. Більш суворі санкції по відношенню до порушника передбачають ті суспільні розпорядження, які створені організованими соціальними общностями, тобто соціальними організаціями. Правові норми є типовим представником даних соціальних розпоряджень.

Технічні правила по суті є такими нормами поведінки, які є соціальними лише опосередковано, оскільки, вони регулюють не відносини людини до інших людей, а відносини людини до природи. Це ті норми, які грунтуються на знаннях про природу і визначають поведінку людини в процесі взаємодії з природою. Проте людина відноситься до природи не тільки як біологічне, але і як суспільна істота, тобто його відносини до природи і суспільства є соціальними відносинами. В цьому значенні дані норми також є соціальними нормами. Дані норми визначають діяльність по перетворенню природи в широкому значенні слова, служать досягненню певної мети, в якій зацікавлена або окрема людина, або безліч людей. Це не тільки правила організації робіт на виробництві, але і «норми тілесного розвитку» або «техніка володіння тілом» (переважання правої руки, звичка сидіти певним чином), при цьому «встановлено, що все це підкоряється не тільки інстинктам, але і регулюється також іншими, невідстежуваними чинниками»

Що стосується поведінки відповідно до цих правил, то тут існує повний збіг інтересів суспільства і індивіда: як суспільство, так і індивіда зацікавлено в дотриманні технічних норм, і між ними немає розбіжностей. Технічні норми по суті є інструкціями індивіду з приводу того, яким чином йому слід поступати, вони виступають як допомога індивіду з боку суспільства, а не як накази.

Існування і розвиток нормативно-регулятивної системи, її місце і функції в суспільному житті характеризується поряд закономірностей.

По-перше, кожне історично конкретне суспільство об'єктивно вимагає строго певної міри соціального регулювання, інакше неминучі негативні наслідки для соціальної системи - її неорганізованість або, навпаки, її зайва регламентація. Цей захід, що виражає об'їм і інтенсивність соціального регулювання, залежить від етапу розвитку суспільства, рівня його внутрішньої організованості. Така міра тим значніше, чим складніше суспільні відносини.

По-друге, в процесі розвитку регулювання в суспільстві все більш зростає питома вага соціальних форм. Не пориваючи з психобіологічними чинниками людської поведінки і спочатку зливаючись з ними, регулювання, проте, все більш звільняється від стихійно-природних природних елементів і сторін, все більш зв'язується з потребою виразу і забезпечення об'єктивних соціальних інтересів в поведінці людей. В сучасних умовах, що вимагають у все більшому ступені конкретизації меж свободи людини як автономної особи; в соціальному регулюванні разом з підвищенням конкретності і визначеності зростає нормативність і у зв'язку з цим абстрактність, загальність - те, що, так чи інакше, відноситься до суспільної свідомості.

По-третє, тенденцією розвитку соціального регулювання є формування відносно відособлених регулятивних засобів і механізмів.

По-четверте, у міру розвитку соціального життя відбувається зміна якості регулювання, ускладнення, потоншення, і вдосконалення регулятивних засобів і механізмів, їх наростаюча диференціація і інтеграція; створюється в єдності зі всією системою регулятивних чинників свого роду інфраструктура регулятивних механізмів - процес, який є як би відповіддю соціального регулювання на потребі суспільної системи, суспільного розвитку, у тому числі на необхідність в умовах сучасної цивілізації виразу і забезпечення соціальної свободи. Зміна якості соціального регулювання, у свою чергу, виражається у ряді напрямів, сторін і характеристик розвитку і функціонування інфраструктури нормативно-регулятивної системи.

Інфраструктура - це не просто його розділення соціального регулювання в суспільстві на види, а склалося об'єктивно обумовлена побудова системи, що виражається в стійкій моделі нормативних форм регулювання, причому такої моделі, вузлові ланки якої спираються на певні, теж стійкі організаційні форми. Тому інфраструктура - це організаційний "базис", "або "скелет", особлива побудова нормативно-організаційних форм, від яких безпосередньо залежить і розвиток, і саме функціонування соціального регулювання.

Слід строго розділяти ідеальну і фактичну інфраструктуру соціального регулювання. Ідеальна інфраструктура - це така модель основних організаційно-нормативних форм соціальних регуляторів, яка об'єктивно обумовлена даним соціальним ладом і є оптимальною для забезпечення функціонування суспільної системи відповідно до її об'єктивних законів.

Фактична ж інфраструктура є реальним поєднанням організаційно-нормативних форм соціальних регуляторів, діючих в даному суспільстві зараз, їх реально існуючу взаємодія, яка, виражаючи ідеальну інфраструктуру, в той же час історично знаходиться під впливом цілого ряду різноманітних умов, обставин, причин (у тому числі і таких, які відносяться до суб'єктивної сторони життя суспільства: до традицій, науки, що склалися, навіть особовим особливостям окремих людей). Відповідно до цього фактична інфраструктура є особливе, в наявності існуюче буття нормативно-регулятивної системи.

Поява нормативного регулювання - один з найзначніших поворотних пунктів в становленні соціального регулювання, знаменуючий якісний скачок в його розвитку. За допомогою загальних правил виявляється можливим досягти єдиного, безперервно діючого порядку в суспільних відносинах, підпорядкувати поведінку людей загальним і однаковим умовам, продиктованим вимогами соціального життя. Різко знижуються можливості для панування випадку і свавілля, і тим самим з максимальною повнотою досягається головна мета соціального регулювання - наявність стійкості в суспільному житті.

Нормативне регулювання має і свої мінуси. Соціальні норми легко стає знаряддям соціальної влади авторитарного типу, носієм авторитарної ідеології. І з погляду регулятивних особливостей, воно саме по собі не забезпечує того, що досягається при індивідуальному, разовому рішенні життєвих проблем: обліку конкретної, індивідуальної ситуації, неповторних особливостей даного випадку. Цими недоліками і пояснюється потреба, яка гостро відчувається в процесі функціонування нормативно-регулятивної системи суспільства - заповнити в необхідній мірі нормативне регулювання, у тому числі, правове, індивідуальним змістом. Так, що відзначається в сучасних правових системах тенденція до все більшого втручання публічної влади в різні сфери життєдіяльності людини (ніколи індиферентні в правовому значенні вчинки людині зараз ставляться в ряд соціально-значущих, а отже підлягаючих державному врегулюванню), що приводить до збільшення загального числа правових норм і до їх характеру, що все більш витончено деталізується, веде не стільки до одноманітного соціального регулювання суспільних процесів, скільки до утворення пусток і суперечностей в соціальних нормах, що багато разів накладаються один на одного, і як наслідок - правовий нігілізм і соціальна дезорієнтація людини.

Ще одним важливим чинником функціонування нормативно-регулятивної системи в суспільстві стає знання соціальних норм, як передумова певної поведінки конкретної людини. Сучасні механізми накопичення інформації про різні соціальні норми не справляються з величезною кількістю цих норм, а формування масиву необхідних людині для життя правових норм розглядається як одна з сучасних задач держави.

Особливо необхідно відзначити тенденцію до залучення в сферу правового соціального регулювання ненормативних регуляторів, зокрема директивний. Це виявляється як у функціонуванні нашої правової системи в «радянський період» - роль рішень з'їздів КПРС як формуючих зміст нормативно-правових актів, так і в існуванні в Європейському праві особливого виду актів - директив (видаваних інститутами Європейського Союзу і що містять мету і результати, які повинні бути досягнутий, але надаючих національним властям право самим визначати в якій формі, за допомогою яких процедур і механізмів ця мета може бути досягнутий; в них за загальним правилом указуються і терміни досягнення результатів), що мають два різновиди:

Рамкові - створюючі самостійну групу актів, ієрархічно не підлеглих регламенту (є актом загального характеру, підметом застосуванню у всіх своїх елементах всіма органами держав-членів Європейського Союзу);

Звичайні - містять як правило більш детальну регламентацію, приймаються на основі і у виконання регламенту. См. например: Европейское права. Учебник для вузов. Ответсв. редактор- Л.М.Энтин. - М, -Норма.-2000

Необхідно відзначити, що в умовах існування великого числа різноманітних соціальних правил, відмінних по багато чому підставам від правил (норм) юридичних, особлива задача права полягає в тому, щоб «зуміти засвоїти будь-яке інше соціальне правило». Тобто є зважаючи на «нейтральний характер» юридичної норми, яка як «прозора судина» залежно від конкретної системи може одержувати будь-який зміст, пристосований до вимог, яке вона повинна виконувати. Деякі правила незастосовні як «узаконені засоби управління», вони як би умовчуються змісті конкретної форми права, тому що вони дуже абстрактні «для того, що б бути адаптованими до тонких нюансів реального життя і окремих випадків: прийнято говорити, що традиційне китайське право в більшій мірі грунтується на відчутті пристойності і знанні звичаїв, а так само на умінні відчувати іншу людину, ніж власне на нормах».

Таким чином, можна констатувати, що соціальне регулювання є результатом взаємодії великого числа систем нормативного і ненормативного порядку, існуючих в надрах суспільства, одні з яких формуються в соціальному просторі, а інші знаходять місце в індивідуальній свідомості.