Гуманізм та агресія як процеси в суспільстві
Сутність поняття "гуманізм" як суспільного явища, основні значення терміну. Головні моменти історії розвитку концепції. Аспекти виконання його вимог в повсякденному та політичному житті. Загальна характеристика теорій та причин агресії, її проявлення.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.05.2009 |
| Размер файла | 23,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
ЗМІСТ
- 1. ГУМАНІЗМ ТА АНТИГУМАНІЗМ
- 1.1 Сутність поняття «гуманізм»
- 1.2 Гуманізм та антигуманізм
- 2. РОЛЬ І МІСЦЕ НАСИЛЬСТВА ТА БЕЗНАСИЛЬСТВА
- СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. ГУМАНІЗМ ТА АНТИГУМАНІЗМ
1.1 Сутність поняття «гуманізм»
Гуманізм (від лат. humanus -- людський, людяний) -- принцип світогляду, заснований на переконанні, що людина є найвища суспільна цінність, на впевненості в здатності людини до необмеженого розвитку і самореалізації всіх її сутнісних сил, здібностей і талантів.
Ідея гуманізму -- одна з центральних у людській культурі та історії цивілізації. Гуманізм бере початок ще з II ст. до н. е. Поняття гуманізм Цицерон трактує як основну ідею «звільнення» і «збагачення» людини.
Концепція гуманізму набирає помітного розвитку в епоху Ренесансу. Видатні італійці -- Данте, Петрарка, Боккаччо, Піко дела Мірандола -- поглибили розуміння гуманізму, представили його як вираз «цілісності людського духу» свідчення «повноти та неподільності природи людини». З епохи Відродження термін «гуманізм» почав вживатися у двох основних значеннях:
- філософське вчення, що теоретично-світоглядно об'єднує положення про пріоритет у суспільному житті людських цінностей: благополуччя, щастя;
- гуманізм як літературно-художній, етично визначений напрям, що утверджує ідеал людини як високоморальної і освіченої особистості.
Протягом історичної еволюції гуманізм набирає різних форм і відтінків. Істотні відмінності відрізняють релігійну та атеїстичну версії гуманізму. Світський гуманізм поділяється на натуралістичні та соціально-культурні різновиди.
«Космічні» гуманістичні ідеї співіснують з екзистенційними, прагматичними, суто «земними» уявленнями про людину, сенс і «призначення» її життя. «Трагічна» концепція гуманізму конфронтує з оптимістичною, гуманізм «слухняності та пристосування» заперечується вченням про «звільнення завдяки бунту». Видатні гуманісти XVII-XIX ст. (Бекон, Декарт, Дж. Локк, Д. Юм, Вольтер, Руссо, Дідро, Г. Лессінг) надавали великого значення людині, вірили в її розум (раціоналізм), вважали, що людина має гармонійно поєднувати духовне і тілесне.
Типова риса «класичного» гуманізм -- ствердження нового, порівняно із середньовіччям, образу людини; усвідомлення самобутності кожної особистості, її здатності «творити себе».
Кредо гуманізму -- визнання цінності окремого індивіда, незаперечного і невід'ємного права на життя, свободу і власність (Дж. Локк). Антропоцентристський погляд на людину у твоpax гуманістів набуває етично-естетичного оформлення (філософія серця та ідея «внутрішньої людини» Г.С. Сковороди), супроводжується утвердженням нової форми рівності людей -- рівності всіх перед законом,-- що містила в собі могутній потенціал ідеї правової держави і демократії, суспільства, що забезпечить можливість людини «жити гідно» (М. Монтень). Моральний пафос гуманістичного вчення, втім, не міг нейтралізувати слабкі місця доктрини:
- ілюзія можливості людини бути необмеженим господарем над природою («згубна самовпевненість розуму» -- Ф. Хайек);
- певна абсолютизація індивідуальності, нехтування соціальними факторами людського життя тощо.
Звернувши особливу увагу на ці моменти, матеріалістична, в т. ч. марксистська, концепція запропонувала соціальне визначену модель гуманізму суспільної асоціації, що здатна подолати відчуження людини, «в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх» -- «практичний», «позитивний гуманізм» (К. Маркс). Суспільна практика, втім, виявила утопічність марксистського ідеалу.
«Новий гуманізм», характерний для другої половини XX ст., складає систему заперечень тоталітаристського, антидемократичного режиму, в якому б конкретному соціально-політичному вигляді він не існував. У 50-ті pp. в європейській соціально-філософській думці виразно простежуються два напрямки гуманістичної орієнтації. Один із них пов'язаний з осмисленням людської долі у світлі можливостей і перспектив соціального поступу. Другий концентрує увагу на сучасних проблемах буття людини. Саме тоді виникають і активно впроваджуються різні соціальні проекти гуманізації людських стосунків на виробництві, в повсякденному спілкуванні. Показова концепція «якості життя» і «гуманістичного комунітаризму» (Е. Фромм). Широко поширюються екзистенціалістські проекти гуманізму:
- песимістичний (М.Хай-деггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю);
- оптимістичний -- «позитивний екзистенціалізм» (Л. Тренс, М. Поланті, Р. Мей, Д. Хелбрун).
Старий екзистенціалізм, починаючи з К'єркегора і закінчуючи Сартром, не може виступати світоглядним підґрунтям гуманістичного руху,-- заявляє Д. Хелбрун. Сенс нового гуманізму -- в породженні «нового сенсу моральної відповідальності в ставленні до життя». Відповідальне, усвідомлене ставлення до природи, соціуму, світу людини -- головна ідея сучасної гуманістики. Її барвиста палітра, втім, містить також інші фарби. На думку І. Ілліча, єдина дійсно людська форма спілкування -- це «позамовна комунікація». Не здають своїх позицій і прихильники абстрактного гуманізму, які вважають, що «олюднення» суспільства можливе лише завдяки внесенню гуманістичного ідеалу в масову свідомість. Особливий і досить виразний шар сучасного гуманізму утворюють релігійні концепції людини, їх вплив посилюється в міру загострення криз її атеїстичних, раціоналістичних, соціальних версій. На думку Ю. Бохенського, основні погляди «старого» Просвітництва -- крайній антропоцентризм, віра у прогрес і необмежені можливості людини -- не відповідають сучасній духовній ситуації. Людина не є центром Всесвіту, не має жодних переваг перед усім живим. Ця теза об'єктивно посилює позиції прихильників ідеї «космічного гуманізму», різних теософічних вчень. Водночас набирає сили критичне ставлення до глобального псевдогуманістичного, «потойбічного» прожектерства. В працях Н. Казанса, Л. Полінга, II. Куртца, Р.Селларса висловлюються положення щодо проблеми поліпшення життя людей засобами прагматичного соціально-культурного гуманізму. Ця тенденція також широко представлена в діяльності сучасних українських суспільствознавців .
1.2 Гуманізм та антигуманізм
Поняття гуманізму, як суспільного явища, вперше з'явилось в епоху Відродження.
На той час людство накопичило досить вагомі надбання в культурі, мистецтві, природничих та суспільних науках. Це була епоха заперечення норм життя середньовіччя з його жорстокістю людей один до одного, до природи, міждержавними війнами, переходу до нових стосунків. Таким чином в історії людства з'явилась нова ідеологія, яка почала відстоювати найкращі сторони в відносинах між людьми, яка заперечувала нерівність людей в фінансовому, майновому та інших відносинах. Ідея гуманізму полягає в закріпленні норм людяності в суспільстві, в звільненні людини від рабського, феодального способу мислення. Надалі поняття гуманізму розповсюдилось і на міжнаціональні, міжрасові та міждержавні відносини людей. Ідея гуманізму на той час не була новою. Багато тез, які відстоює гуманізм втілювались в релігійних вченнях різних народів світу. Про це, наприклад, свідчать славнозвісні заповіді Біблії (не вбий, не вкради і т.д.). Найпершим його носієм в ті часи був письменник тієї епохи - Петрарка.
З часів появи ідеї впровадження гуманних відносин між людьми, націями, державами поняття гуманізму не змінило свого значення в процесі розвитку людської цивілізації. Однак весь цей час ідеї гуманізму протистоїть антигуманізм. Про це свідчить світовий досвід всього людства з його чисельними конфліктами, війнами, бунтами, спустошувальними революціями. Навіть в наш час ми є свідками таких війн. Безперечно війни не можна віднести до гуманних проявів людських відносин, навпаки вони є протигуманними. Адже на війнах гинуть люди, а в наш час розвинених військових технологій над людством нависає загроза знищення природного середовища та знищення людства взагалі. Весь хід світової історії свідчить про те, що ігнорування ідей гуманізму приведе людство до глобальної катастрофи - знищенню життя на Землі.
Таким чином бажаним для всього людства є підтримка та розвиток ідеї гуманізму і боротьби з антигуманізмом.
Все людство усвідомлює всю небезпеку війн, як крайнього уособлення антигуманізму і в особі світового співтовариства намагається боротися з цим негативним явищем. Цими проблемами займаються такі міждержавні організації як ООН, ОБСЄ та інші. Завдяки їм припинено міжетнічний конфлікт в Югославії, вирішуються проблеми взаємовідносин між народами Ізраїлю та Палестини. Міжнародна спільнота намагається зменшити рівень протистояння між Південною та Північною Кореєю, між Індією та Пакистаном. Ідея гуманізму в наш час проявляється і в актах міжнаціональної підтримки націй та держав в боротьбі з міжнародним тероризмом, у випадках стихійних лих (засухи, землетруси, техногенні катастрофи).
В результаті сучасного розвитку історії ми спостерігаємо збільшення впливу ідей гуманізму в міжнародному житті та житті народів нашої країни. Значення цих ідей дуже важливе у внутрішньому житті кожної країни. Усвідомлення цього владою нашої країни дозволяє уникнути серйозних конфліктів між різними шарами населення, різними націями, перевести відносини між людьми в цивілізоване русло.
Тому для того щоб ідея гуманізму приносила свої плоди і була життєздатною необхідно зробити так, щоб вона стала нормою життя кожної людини. Для цього кожен з нас повинен керуватись ідеєю гуманізму в побуті, у відносинах між друзями, з батьками, вчителями.
В чому ж полягає виконання вимог гуманізму в повсякденному житті?
Відповідь проста: це доброзичливість, ввічливість, людяність, повага до старших, співчуття чужому горю, взаємодопомога, добре ставлення до природи в особі тварин та рослин. Адже якщо кожен з нас буде керуватись цими принципами в школі, вдома та на вулиці, то це стане звичною поведінкою для нас. Це і буде запорукою розвитку нашого суспільства в бажаному напрямку - напрямку злагоди в суспільстві, миру в усьому світі.
2. РОЛЬ І МІСЦЕ НАСИЛЬСТВА ТА БЕЗНАСИЛЬСТВА
Агресія - це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. У випадку, якщо агресія виявляється в найбільш екстремальній і соціально неприпустимій формі, вона переростає у насильство.
Яка ж першопричина агресії?
Існує багато теорій її пояснення.
Так, теорія відомого психолога Хоббса, наприклад, витікає з твердження, що всі люди по своїй природі егоїстичні, брутальні і жорстокі, тобто агресія закладена у підсвідомості як інстинкт, саме через “тваринну” сторону людської натури.
Зігмунд Фрейд загалом підтримував точку зору Хоббса, але він пішов ще далі, розвинувши свою “теорію двох інстинктів”. Вона полягає ось у чому. В кожній людині існують так звані інстинкт життя та інстинкт смерті. Інстинкт життя забезпечує енергію для існування росту і розвитку, у той час як інстинкт смерті працює на самознищення індивіда. Інстинкт смерті часто спрямовується назовні, проти навколишнього світу у формі агресії. Енергія інстинкту смерті постійно акумулюється в людині. Якщо вона не реалізується в маленьких дозах, то в решті-решт виллється в екстремальній формі. Спосіб очищення від негативної енергії - катарсис (емоції виражаються через плач, слова, символічні дії і т. д.).
Етнолог Кондрад Лоренс після довготривалого вивчення поведінки тварин розвинув теорію, що агресія - це успадкована спонтанна готовність боротися за існування або захоплювати і захищати власність.
Також існує теорія впливу на агресію генетичних факторів, яка була неодноразово доведена за допомогою експериментів з близнюками. Гени можуть впливати на поведінку через кодування, вироблення специфічних білків, які функціонують в мозку і нервовій системі і прямо впливають на поведінку людини.
Якщо говорити про фізіологічні причини агресії, то тут головну роль відіграє лімбічна система. Мозкове захворювання лімбічної системи було характерним для людей, в яких проявлявся синдром дисконтролю, що характеризується безпричинною жорстокістю, патологічною схильністю до насильства.
Як у людей, так і у тварин, особи чоловічої статі завжди виявляють більшу агресивність, ніж жіночої, можливо, це частково результат раннього впливу статевих гормонів на мозок. Особи жіночої статі, яким були введені чоловічі статеві гормони, поводились більш агресивно, але все одно не так, як особи протилежної статі, яким нічого не вводили.
Через 20 років після Фрейда була висунута альтернативна гіпотеза агресії. Агресія визначалася як набутий (а не інстинктивний) захисний механізм, спричинений зовнішніми факторами, а не внутрішніми. Так, наприклад, діти в країнах, що перебувають в стані війни, починають набагато раніше і яскравіше проявляти агресію, ніж їх ровесники, які живуть в мирний час. Взагалі, агресія часто виникає як так званий “захисний механізм” проти впливів ворожого оточення.
Крім того, за моїми власними спостереженнями, чим активніший спосіб життя веде людина, тим більшою мірою вона проявляє агресію. Внаслідок великої завантаженості різноманітними справами і нестачі часу для релаксації накопичується багато негативної енергії, яка, реагуючи на дію навіть незначного подразника (людина, що ненароком штовхнула вас в метро; двері, які не захотіли відчинитися з першого разу), вихлюпується назовні.
Останнім часом, великий вплив на психіку і поведінку дітей мають засоби масової інформації. Експериментально доведено, що діти, які часто дивляться передачі з елементами насильства, стають більш неврівноваженими і агресивними. Більше того, вони починають сприймати насильство, як нормальне явище.
Також не можна залишити поза увагою вплив на поведінку людини алкоголю і наркотиків. Багато людей відносяться до наркотиків так само упереджено, як і до алкоголю, хоча особи, які вживають легкі наркотики, менш небезпечні для суспільства, ніж ті, що зловживають алкоголем. Численні експерименти, а також статистика, довели, що більшість злочинів здійснюється людьми в стані алкогольного, а не наркотичного сп'яніння. У той час, як алкоголь підвищує агресивність, легкі наркотики, зокрема маріхуана, її зменшують.
В будь-якому випадку, агресія є одним із захисних механізмів людини, за допомогою якого людина намагається якось скинути негативні емоції і пристосуватися до навколишніх умов. Але, цей шлях не є найоптимальнішим, і тому, мабуть, слід знаходити інші шляхи виходу з складних життєвих ситуацій.
Насильство -- застосування будь-яким класом суспільним або групою соціальною засобів примусу щодо інших класів чи соціальних груп з метою збереження або завоювання політичного і економічного панування, певних прав чи привілеїв.
Марксизм-ленінізм, відкидаючи теорію буржуазного насильства, яка вважає насильство вирішальним фактором у розвитку людства, не заперечує певної ролі насильства в історичному процесі, оскільки перехід від одного суспільного ладу до іншого в умовах класової боротьби не може звершитися без насильства. Застосування насильства в історії суспільства пов'язане насамперед з існуванням антагоністичних класів, з іншими об'єктивними факторами, які визначаються в кінцевому підсумку рівнем розвитку продуктивних сил.
Марксизм-ленінізм уперше вирішив питання про свідоме застосування насильства в революційній боротьбі пролетаріату за побудову соціалізму. Характер, масштаби і форми революції насильства залежать від сили опору відживаючих класів, від розмаху революції.
Після перемоги соціалістичної революції воно є однією з функцій диктатури пролетаріату, спрямованою на боротьбу проти залишків експлуататорських класів. У період комуністичного будівництва функція політичного насильства зберігається головним чином проти дій ворожих соціалізмові сил міжнародного імперіалізму. Марксизм-ленінізм вимагає зводити насильство до мінімуму там, де можливе використання більш гуманних форм революційної боротьби.
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Філософський словник. - К., 1991. - 540 с.
2. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії. - К., 1999- 420с.
3. Леонтьєв А.Н. Проблеми розвитку психіки. - М., 1965. - 320 с.
4. Мазепа. Людина і історичний діяч. - К., 1991. - 290 с.
5. Філософія. / Під ред. проф. Лаврінко В.М. - М., 1998. - 370 с.
6. Історія філософії. / Під ред. Вовкова О.О., Горнєв В.С. - М., 1997. - 290 с.
7. Лосєв А.Ф. філософія, міфологія, культура. - М., 1991. - 360 с.
Подобные документы
Поняття та сутність демографії. Демографічна ситуація у світі: основні тенденції розвитку. Сучасна демографічна політика у різних країнах світу, її сутність та політичні виміри. Демографічні процеси та демографічна політика в сучасній Україні.
контрольная работа [43,3 K], добавлен 05.02.2009Економічна соціологія: сутність, предмет, об'єкт. Основні поняття соціології праці, права, політики, громадської думки, масових комунікацій, конфлікту, релігії, освіти, екології, молоді. Визначення етносоціології, деякі моменти історії її розвитку.
презентация [3,9 M], добавлен 26.07.2011Суспільство як система і життєдіяльність людини. Структура і функції суспільства. Поняття суспільного розвитку. Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв'язок. Історичні типи суспільства. Глобальні проблеми суспільного розвитку людства.
курсовая работа [32,0 K], добавлен 04.04.2007Життєвий шлях німецького соціолога Ніклоса Лумана. Його наукові погляди, загальна характеристика творчості. Становлення лумановского функціоналізму. Теорія суспільства як системи. Міркування вченого про комунікації. Проблема людини в його концепції.
реферат [20,4 K], добавлен 23.10.2014Теоретичні засади та нормативно-правові аспекти безробіття як соціального явища. Сутність поняття "безробіття", його соціально-психологічні та соціально-економічні наслідки. Основні напрямки соціальної роботи з безробітним населенням, державні гарантії.
курсовая работа [46,2 K], добавлен 25.06.2009Сутність та детермінація бідності як суспільного явища. Філософський вимір "багатства". Види, типи та моделі бідності як соціально-економічного явища. Напрями подолання бідності та усунення причин низького рівня життя серед працездатного населення.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 04.06.2016Історія виникнення поняття соціальної роботи, її сутність та особливості як фахової діяльності. Розвиток соціальної роботи в незалежній Українській державі як суспільного явища, її значення, необхідність та напрямки вдосконалення, аналіз перспектив.
курсовая работа [86,5 K], добавлен 16.01.2014Визначення суспільства, його сутність, елементи, прийоми та принципи структурування. Поняття та загальна характеристика соціальних спільнот. Зміст та місце соціальної політики в соціальному управлінні, аналіз досліджень її природи як соціального явища.
контрольная работа [20,8 K], добавлен 27.01.2010Системно-організаційний і стратифікаційний аспекти поняття "соціальна структура". Соціальні позиції (статуси) та зв'язки. Види соціальних груп у суспільстві. Передумови соціальної мобільності. Процеси маргіналізації сучасного українського суспільства.
контрольная работа [45,7 K], добавлен 30.10.2009Сутність соціальної стратифікації, основні категорії та системні характеристики. Теорія соціальної стратифікації та її критерії. Процеси трансформації структури населення та дослідження соціально-стратифікаційного виміру українського суспільства.
дипломная работа [140,2 K], добавлен 23.09.2012
