Міністерство праці та соціальної політики України

РЕФЕРАТ

На тему: “ Досвід роботи центру зайнятості в реалізації державної політики щодо підтримки та розвитку малого підприємництва та самозайнятості”

Київ 2008

Зміст

ВСТУП

1. Активна політика зайнятості на ринку праці - один із засобів стабільного економічного зростання

2. Програми підтримки самостійної зайнятості та підприємницької діяльності в зарубіжних країнах, використання позитивного досвіду

3. Мале підприємництво та самозайнятість - теоретико-методичні основи дослідження

4. Підприємництво починається з навчання

Список використаної літератури

Вступ

Економічна ситуація в Україні значно впливає на стан ринку праці. Невідповідність попиту і пропозиції робочої сили є одною з головних причин розвитку безробіття. Соціальна політика держави на найближчу перспективу має на меті подолання бідності, підвищення рівня життя народу, соціальну підтримку найменш захищених верств, здійснення заходів щодо забезпечення соціальної адаптації населення до ринкових перетворень, проведення активної політики продуктивної зайнятості.

Створення нових і збереження ефективних робочих місць, профорієнтація і професійне навчання різних категорій населення, розвиток малого підприємництва та самозайнятості є важливими заходами активної політики зайнятості і виступають засобами до досягнення стабільного економічного зростання, профілактики масового безробіття.

Однією з принципових засад Єдиної технології обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України є активізація власних зусиль клієнтів щодо влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім'єю та суспільством, яка включає такий важливий елемент як сприяння безробітним в їхніх зусиллях щодо започаткування власної справи. Завдання служби зайнятості полягає в інформуванні безробітних про сутність самостійної зайнятості, кроки і дії, які їм варто здійснити для започаткування власного бізнесу, надати їм методичну, психологічну та фінансову допомогу в його організації.

Під активною політикою на ринку праці слід розуміти політику, що проводиться за масштабною й багатоплановою участю держави і спрямована на стимулювання сукупного попиту на робочу силу; сприяє створенню нових робочих місць і швидкому поверненню незайнятих громадян до складу функціонуючої робочої сили; заохочує до підвищення конкурентоспроможності зайнятої і незайнятої робочої сили та активно цьому сприяє; забезпечує зростання доходів працюючих без зниження рівня зайнятості. Саме на реалізацію переважно активної політики на ринку праці має бути спрямовано діяльність органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування.

1. Активна політика зайнятості на ринку праці - один із засобів стабільного економічного зростання

Створення нових і збереження ефективних робочих місць, профорієнтація і професійне навчання різних категорій населення, розвиток малого підприємництва та самозайнятості є одними з найважливіших заходів активної політики зайнятості, що виступають засобами до досягнення стабільного економічного зростання, активно впливають на профілактику масового безробіття з - поміж різних груп працездатних громадян, збереження і розвиток трудового потенціалу.

Інтереси щодо підвищення ефективності політики зайнятості потребують розширення та зміни акцентів у визначенні завдань на ринку праці. Це - забезпечення зростання масштабів продуктивної зайнятості, раціональне використання трудового потенціалу, зниження рівня безробіття.

Потрібно рішуче переходити від “пасивного“ трудового законодавства, що консервує робочі місця і структуру зайнятості без урахування їх економічної ефективності, сприяє поширенню “непрозорості“ соціально - трудової сфери, до “активного”, що заохочує мобільність робочої сили, поліпшує її якість та створення нових робочих місць.

Ситуація на ринку праці нині така, що мобільність робочої сили означає готовність працівника не просто змінити місце роботи, а в багатьох випадках освоїти нову для себе професію.

Стимулом до зміни робочого місця як усередині підприємства, так і на зовнішньому ринку праці є невідповідність працівника і роботи за об'єктивними і суб'єктивними параметрами. В певних межах мобільність бажана, з одного боку, оскільки в результаті досягається більша відповідність працівників і робочих місць, повніше використовується трудовий потенціал, зростає продуктивність, задоволеність роботою і розмір заробітку. Однак нині мобільність має здебільшого вимушений характер: громадяни змінюють робоче місце не в пошуках кращої роботи, а під загрозою звільнення або з причини постійного затримання у виплаті заробітної плати, або під тиском адміністрації тощо. З іншого боку, часто за сучасних умов трудова мобільність стримується побоюванням не знайти місця роботи, стати жертвою порушення прав чи обману на ринку праці.

При розробленні конкретних заходів щодо регулювання зайнятості в регіонах необхідно знати найближчу і віддалену перспективу їх розвитку. Не можна розробити регіональну політику зайнятості населення, не маючи прогнозування ринку праці. Неможливо скласти такий прогноз, не маючи прогнозування соціально - економічного розвитку регіону хоча б на 1 - 2 роки. На основі прогнозу розвитку економіки в регіоні можна одержати прогноз вивільнення і перерозподілу робочої сили за секторами і галузями економіки. Залежно від кількості незайнятого працездатного населення, а також з урахуванням конкретних економічних і соціальних потреб регіону, місцева влада мусить заздалегідь спрогнозувати створення додаткових робочих місць. Для цього визначають природні й соціально - економічні можливості створення робочих місць в регіоні: наявність місцевих сировинних ресурсів, наявність вільних територій і приміщень для оренди підприємцям, можливості виділення земельних ділянок для створення фермерських господарств тощо.

Місцеві органи влади мають, з одного боку, пов'язувати регіональні джерела формування ринку робочої сили з місцевими можливостями, враховуючи внутрішні резерви для створення нових додаткових робочих місць, а з іншого - врахувати перспективний розвиток продуктивних сил регіону, будівництво і розміщення нових підприємств, кількість нововведених робочих місць.

Приріст нових робочих місць прогнозують з урахуванням руху трудового потенціалу регіону. А відтак регіональним органам влади треба надавати реальне право регулювати як створення нових робочих місць (за збільшення рівня безробіття), так і обмеження їх ( за оптимізації зайнятих). Це дасть змогу ефективно керувати процесом працевлаштування, раціонально перерозподіляти робочу силу, оперативно комплектувати робочі місця кадрами, тим самим регулюючи попит і пропозицію на ринку праці.

Активна державна політика на ринку праці відіграватиме важливу роль у процесі структурної перебудови і реформування економіки доти, поки не буде збережена або створена достатня кількість конкурентноспроможних робочих місць в усіх галузях економіки, як запорука економічної політики.

Важливе місце в системі активних заходів сприяння зайнятості населення займає надання безробітним методичної, психологічної, фінансової допомоги для відкриття власної справи. Що ж показав досвід зарубіжних держав у цьому напрямку і що позитивного взяла з цього досвіду Україна?

2. Програми підтримки самостійної зайнятості та підприємницької діяльності в зарубіжних країнах, позитивний досвід

Стратегія зниження безробіття може бути реалізована за рахунок підвищення мотивації до праці та залучення незайнятого працездатного населення до організації діяльності, що приносить прибуток, тобто шляхом самозайнятості

Розвиток підприємництва в державі, особливо серед безробітних, значною мірою залежить від соціально - економічних та політичних умов, фінансової та податкової політики.

Лише за створення сприятливих умов для розвитку підприємництва цей напрямок активної політики зайнятості виступатиме одним із важелів для вирішення проблем безробіття.

Допомога для започаткування власної справи для безробітних надається замість допомоги в разі безробіття і може мати форму одноразових, періодичних виплат або комбіновану.

Одноразова допомога для започаткування власної справи практикується у Франції, Великій Британії та США (штат Вашингтон).

Цільове використання допомоги для відкриття власного бізнесу контролюється. Приміром, у Франції термін діяльності нового підприємства повинен бути не меншим, ніж 341 день; інакше учасник програми мусить повернути суму допомоги, розмір якої встановлюється виходячи із розміру допомоги у разі безробіття.

У США (штат Вашингтон) одноразова сума виплачується після виконання таких умов:

проходження учасником всіх консультацій;

професійна підготовка для зайняття підприємницькою діяльністю;

складання бізнес - плану;

відкриття рахунку в банку;

одержання відповідних ліцензій і фінансової підтримки.

До моменту виконання цих умов учасник програми отримує допомогу по безробіттю, а після цього - одноразову допомогу.

Періодична допомога для відкриття власного бізнесу практикується у Німеччині, Ірландії, Австралії, Канаді, Данії та інших країнах.

Термін виплати періодичної допомоги в різних країнах різний. Так, у Німеччині він становить 13 тижнів, Ірландії - 40, Австралії і Канаді - до 52 тижнів, а в Данії - до 3,5 років. В Австралії і Німеччині розмір зазначеної допомоги дорівнює величині допомоги по безробіттю, але виплачується щодо неї впродовж тривалого часу. В Данії розмір допомоги для започаткування власної справи становить 50% максимальної допомоги в разі безробіття.

Комбінована допомога для започаткування власної справи.

В Великій Британії існують одноразові й періодичні виплати. Величина цих витрат залежить від району, типу підприємства та потреб новоствореного підприємця, зумовлених його бізнес - планом, і може істотно відрізнятись від величини допомоги в разі безробіття.

Окрім допомоги, учасники програм мають право на деякі фінансові пільги. Так, у Франції створені безробітними підприємства звільняються від сплати соціальних податків терміном на шість місяців, у Німеччині їм надається податкова пільга у розмірі третини податку на соціальне страхування, в Канаді застосовується практика соціальної допомоги для покриття витрат на утриманців, транспорт.

Певний інтерес може представляти досвід з питань розроблення програм самостійної зайнятості у колишніх соціалістичних країнах, як - от Угорщина і Польща.

У Польщі підприємці на 2 - 3 роки можуть отримати кредит у Польському банку розвитку, Підприємницькій кредитній корпорації або у Банку соціально - економічних ініціатив.

В Угорщині виплата допомоги у разі безробіття фінансується з Фонду “ Солідарність” та програм підтримки самостійної зайнятості - з Фонду зайнятості, який формується з коштів державного бюджету. Програма підтримки малого підприємництва серед безробітних передбачала виплату учасникам допомоги в разі безробіття за шість місяців і компенсацію 50% витрат на професійну підготовку, консультування і кредитне страхування.

Досвід використання програм підтримки самостійної зайнятості врахований при розробці Закону України “ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” і дає змогу дійти таких висновків:

Відсоток виживання малих підприємств вищий там, де застосовується жорстка процедура відбору безробітних, яким планується надати допомогу для започаткування власної справи.

Найбільш конкурентноспроможними виявилися учасники програм, які мають спеціальну підготовку.

На життєспроможність підприємства впливає вік, освіта, досвід підприємця та сектор економіки, де створюється нове підприємство.

Найефективнішими є програми підтримки самозайнятості з - поміж безробітних, коли вони тісно пов'язані з програмами професійного навчання за напрямами підприємництва, з проведенням консультацій та ретельного контролю на всіх стадіях підготовки з безробітного майбутнього підприємця. Причому така робота повинна проводитись із залученням представників зацікавлених державних і недержавних органів.

Важливою умовою ефективності програм підтримки самозайнятості є державна фінансова підтримка безробітних та їхній доступ до кредитів для започаткування власної справи.

3. Мале підприємництво та самозайнятість - теоретико-методичні дослідження

В Україні зростає інтерес до самозайнятості, що зумовлено такими обставинами:

економічною кризою, зниженням рівня виробництва, наслідком яких стало зростання рівня безробіття і звуження можливостей працевлаштування;

низьким рівнем оплати праці на державних, приватизованих акціонерних і колективних підприємствах, розчарування населення в докладанні праці на підприємствах відповідних форм власності;

утвердженням ринкової свідомості серед більшості громадян;

потребою зміни принципів соціальної політики держави: орієнтації на активізацію поведінки всіх працездатних верств суспільства, подолання патерналістських тенденцій та пасивного очікування допомоги держави.

Орієнтація на самостійну зайнятість як на джерело прибутків (додаткове або основне) стає об'єктивною необхідністю для багатьох верств працездатного населення. Розвиток самозайнятості є засіб вирішення соціальних питань.

Самозайнятість у вузькому тлумаченні терміну, або індивідуальна зайнятість, визначається як діяльність, що, зазвичай, приносить дохід у грошовій або натуральній формі і проводиться суб'єктом індивідуально. Особа вважається індивідуально зайнятою (самозайнятою), якщо вона відповідає наступним критеріям:

виконання робіт за винагороду;

юридична незалежність суб'єкта господарювання;

створення однією особою одного робочого місця ( для себе);

проведення робіт власними зусиллями;

фінансування всіх видатків включно за рахунок власних коштів (у тому числі одержаних кредитів);

використання власних (або орендованих) засобів виробництва;

одноосібне розпорядження результатами продукції.

Самозайнятість розглядається як різновид підприємницької діяльності, а саме як така підприємницька діяльність, що не потребує регулярного (постійного або періодичного) залучення найманих працівників або членів сім'ї.

Під самозайнятістю в широкому тлумаченні терміну розуміють індивідуальну зайнятість та суміжний з нею різновид зайнятості - діяльність пов'язану з докладанням праці на мікропідприємствах ( з чисельністю зайнятих до п'яти чоловік).

Отже, сектор самозайнятості як особливий сегмент системи ринку праці держави (регіону) формує такі категорії зайнятого населення:

індивідуально зайняті або самозайняті у вузькому тлумаченні терміну;

мікропідприємці, тобто підприємці - роботодавці, які є власниками підприємств з чисельністю зайнятих до п'яти осіб;

працівники мікропідприємств приватної власності;

члени виробничих мікрокооперативів приватної власності;

“керівники” сімейних підприємств;

члени сімей, які допомагають на безплатній основі.

Можна сказати, що в структурі ринку праці відокремлюються два основні сегменти: особи, які орієнтуються на самозабезпечення роботою, та особи, які прагнуть працювати за наймом.

Підготовка безробітного до самозайнятості вимагає цілої низки заходів, і серед них професійне навчання.

4. Підприємництво починається з навчання

Надання одноразової виплати допомоги по безробіттю почало проводиться з набранням чинності з 1 січня 2001 року Закону України “ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Завдання центру зайнятості щодо сприяння розвитку малого бізнесу, насамперед полягає в інформуванні безробітних про сутність самостійної діяльності, кроки і дії, які їм варто здійснити для започаткування власного бізнесу. Серед безробітних громадян є ініціативні люди, які мають грунтовні ідеї щодо започаткування власної справи. І саме таким цілеспрямованим громадянам необхідна підтримка у розробці, напрямку, перших кроках підприємницької діяльності.

У системі заходів щодо сприяння самостійної зайнятості безробітних велике значення мають семінари на тему: “Як розпочати свій бізнес?”. Такі семінари постійно проводяться в центрі зайнятості. Вони дають безробітним громадянам загальне уявлення про те, як розпочати власний бізнес і як розробити успішну бізнес - ідею. Головна ціль таких семінарів - інформаційна, тобто надання загальної інформації про започаткування власної справи, допомога безробітним у прийнятті рішення, обміркуванні наступних кроків з організації підприємництва, а також ознайомлення громадян з можливостями служби зайнятості щодо підтримки зусиль безробітних в організації власного бізнесу. Учасникам семінарів пропонуються буклети, що містять інформацію для тих, хто бажає відкрити власну справу, при необхідності проводяться індивідуальні співбесіди. Для тих клієнтів, які після відвідування інформаційного семінару з орієнтації на підприємництво “ Як розпочати власний бізнес?” мають серйозні наміри щодо заняття підприємницькою діяльністю, проводяться робочі семінари під рубрикою “ Від бізнес - ідеї до власної справи”. Ці семінари дають можливість учасникам оцінити власні підприємницькі якості, сформулювати та розвинути бізнес - ідею і визначитися щодо перших кроків у підприємництві.

При проведенні такого семінару робиться наголос на найбільш важливих характеристиках і навичках підприємця, наводиться приклад позитивної діяльності одного або декількох підприємців, презентується їх досвід у самостійній зайнятості, до безробітних доводиться інформація про те, чого коштує розпочати власний бізнес. Увага більше приділяється необхідним підприємницьким якостям та навичкам, які повинен мати підприємець.

Підприємець малого бізнесу повинен відповідати певним вимогам: необхідним рівнем фахової підготовки; повинен мати розвинуті інтелектуальні і організаторські здібності; бути самостійним в прийнятті і реалізації рішень; володіти навичками ефективного керівництва, спроможністю вирішувати комплексні проблеми; синтезувати рішення в умовах непевності й обмеженості інформації; бути відповідальним, цілеспрямованим, ініціативним, наполегливим, працездатним, дисциплінованим, працелюбним; мислити стратегічно, економічно та логічно; бути комунікабельним, винахідливим, компетентним та рішучим.

Не завадить підприємцю знати:

основи менеджменту та маркетингу;

основи ринкової економіки;

основи бухгалтерського обліку на малому підприємстві;

основи управління персоналом в сучасних умовах;

основи трудового законодавства.

Підприємець повинен уміти:

вірно підбирати кадри та управляти ними на основі наукових методів менеджменту;

оцінювати ситуацію в економіці та приймати рішення, що стосуються визначення напрямків підприємницької діяльності;

ставити цілі та завдання, ризикувати;

аналізувати, планувати, передбачати;

знаходити компромісні рішення.

Підприємець повинен дотримуватися:

законів;

кодексу честі.

Ці вимоги дають можливість безробітним, які прийняли рішення зайнятись власною справою, з'ясувати свою готовність та схильність до підприємницької діяльності. А цьому сприяють курси підвищення ділової компетенції з напряму: “Основи бізнес - планування підприємницької діяльності”. Можливості зайнятись підприємницькою діяльністю сприяло навчання на курсах з напрямів: менеджер малого бізнесу, менеджмент організацій, масажист, перукар, кондитер, кравець, пекар, закрійник та інші.

Список використаної літератури

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996р. - К.: Просвіта, 1996. - 80 с.

Закон України “Про зайнятість населення” - Відомості Верховної Ради - 1991. - №14 - 170 с.

Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”

Закон України “ Про підприємництво” - Відомості Верховної Ради - 1991 - №3 - 56 c.

“Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності”, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р. №307

Науково-економічний та суспільно-політичний журнал “Україна: аспекти праці” №8,2000р. О.Поздняк “Теоретико-методичні основи дослідження самозайнятості в Україні”

Науково-економічний та суспільно-політичний журнал “Україна: аспекти праці” №2 2001р. І.Терюханова “Програми підтримки самостійної зайнятості та підприємницької діяльності в зарубіжних країнах”

Науково-економічний та суспільно-політичний журнал “Україна: аспекти праці” №4 2001р., В. Мортіков “ Стабільність зайнятості громадян України”