Соціологія молоді як спеціальна соціологічна теорія

Соціологія молоді як спеціальна соціологічна теорія

С молоді нині е одною з важливіших складових соціологічного знання. Процес переходу від тоталітарного до відкритого, демократичного суспільства передбачає активну участь у ньому насамперед молодого покоління, бо саме його представникам належить будувати якісно нове суспільство і жити в ньому, наскільки сучасна молодь здатна виконати цю благородну місію побудови нового, в якій мірі вона підготована (фахово і морально) до участі у державотворчих процесах, які розгортаються зараз в Україні, що необхідно зробити в галузі державної молодіжної політики, щоби забезпечити належні умови для реалізації високих потенційних можливостей підростаючого покоління, для гармонізації відносин між суспільством і молоддю, всі ці питання в сучасних умовах постають з особливою силою та гостротою. З'ясуванням їх, а також розробкою основ державної молодіжної політики й покликана займатися соціологія молоді.

Методичні вказівки до першого питання: «Молодь - суспільно-диференційована соціально-демографічна спільнота»

3. категорія нині на перший план висувається галузь суб'єкта. Соціологія сьогодні, на думку відомого російського соціолога В.Ядова, розглядається, насамперед, як наука про соціальні спільноти, механізми їх становлення, функціонування і взаємозв'язку. Однією з таких спільнот є молодь, об'єктивне положення якої та її суспільна роль вже давно переросли межі попередньовживамого до неї поняття “група”, а зростаючі суспільні вимоги до молоді потребують її розгляду в першу чергу як соціального суб'єкта, який знаходиться в процесі становлення і соціального дозрівання і який дедалі більше стає реальним фактором суспільного поступу.

Соціологія молоді - це соціологічна дисципліна, яка функціонує на трьох рівнях: загальнометодологічном (базуючись на визнанні молоді як окремої спільноти та суб'єкта суспільного розвитку), спеціальнотеоретичному та емпіричному, що дає можливість дотримуватися єдності вихідних теоретичних понять, операційних визначень конкретно-історичного з змісту і емпіричних індикаторів. Соціологія молоді в науковій літературі визначається як галузь соціології, що досліджує специфічну соціально-демографічну спільноту. яка перебуває в процесі переходу від дитинства до світу дорослих і переживає важливий етап сімейної чи позасімейної соціалізації та адаптації, інтеріоризації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, соціальних ролей і статусу. Цей процес знаходить прояв у специфічно молодіжних формах поведінки і свідомості, у поняттях молодіжної субкультури, моди, музики, мови тощо. Активна роль молоді у процесах соціалізації зумовлюється тим, що вона не лише копіює усталені взірці адаптивної поведінки і взаємодії, але й здатна вносити в них новий зміст в залежності від умов життя, що постійно змінюються.

Звертає увагу курсантів, що як вже зазначалося раніше, в Україні соціологія молоді як науковий напрямок до останнього часу ледве жевріла і не мала вагомого практичного значення. Однак за останні часи з'явилась низка спеціальних дослідницьких центрів і осередків вивчення молоді та її проблем (як в межах академічної науки, так і при державних органах), що зрушило з місця справу наукового аналізу тенденцій у молодіжному середовищі. Пера за все слід відзначити появу спеціальної наукової служби при Міністерстві України у справах молоді і спорту, а саме Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, заходами якого одержані ці цікаві соціологічні данні, що наводяться у цій темі. Основні напрямки його діяльності полягають у:

проведення фундаментальних та пошукових досліджень проблем молодого покоління, актуальних питань молодіжної політики, молодіжного та дитячого руху;

вивчення процесу соціалізації молоді в період зміни суспільно-економічних відносин;

дослідження запитів, інтересів молоді, розвитку тенденцій в молодіжному середовищі;

розробка економічних, соціальних, організаційно-правових механізмів формування ї проведення державної молодіжної політики в Україні.

Крім науково-дослідних підрозділів, у структурі інституту створені відділення підвищення кваліфікації працівників комітетів у справах молоді, підготовки працівників соціальних служб для молоді, вечірня жіноча гімназія, економічна школа та школа молодого політика.

Підкреслюю, що у справі вироблення ефективної молодіжної політики велику роль відіграв з'ясування суті і змісту процесів життєвого самовизначення молодої людини. Ці процеси поділяються на:

соціальне,

політичне,

професійне та

економічне самовизначення.

Складний процес та комплекс проблем, пов'язаний з цими процесами, і досліджує соціологія молоді.

1. Соціальне самовизначення молоді.

Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що нині молодь - це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруги і психологічного дискомфорту. Як наслідок такого становища - з'являються все нові й нові факти зростання в молодіжному середовищі злочинності, наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції. Рівень злочинності серед молоді та неповнолітніх мав сталу тенденцію до значного зростання: за останні 10 років вона зросла на 12%. Серед наркоманів 80% складає молодь, у тому числі - 40% неповнолітні. Щорічно у скоєнні тяжких злочинів бере участь більше 25 тис. молодих людей. З 1980 р. рівень злочинності серед дівчат зріс у 2,5 рази. Після деякого зниження у 1966 р. знов спостерігається тенденція зростання показників смертності населення молодших вікових груп. Починаючи з 1988 р., зростає кількість самогубств серед молоді, особливо у віці 15-19 років. Загрозливо виглядає процес підвищення питомої ваги молоді серед людей, які добровільно відходять з життя; феномен самогубства все більш набирає молодого обличчя.

Підкреслюю, що ці явища, накладаючись на загальні процеси депопуляції в Україні (тобто фіксоване з 1969 р. зменшення загальної кількості населення внаслідок збільшення кількості померлих відносно кількості новонароджених), приводять загалом до постаріння населення країни та зменшення частки молоді в ньому. Так, кількість молодих людей в Україні складає нині близько 11 мли. чол., але за останні 10 років питома вага у складі населення зменшилась з 22,2% до 19,7%.

Слід виділити такі відносно нові тенденції, характерні нині для соціального самовизначення молоді:

заперечення можливості повернення до минулого соціального ладу та невизначеність власного місця і ролі у побудові нового;

руйнація традиційних форм соціалізації, заснованих на досить жорсткій визначеності життєвого шляху та наявності великої кількості соціальних інститутів, покликаних здійснювати цей процес; водночас нових, ефективних та відносно безболісних форм соціалізації молоді практично не існує;

розширення можливостей самостійного вибору життєвого шляху при од-ночасному зростанні особистої відповідальності;

поява нових соціальних посередників, не властивих для самовизначення минулих поколінь: кооперативів, приватного бізнесу, різноманітних форм власності; наявність різних джерел одержання матеріальних благ і заробітку, нових джерел інформації, самодіяльних про- і антисоціальних, антисуспільних молодіжних угруповань, тощо;

посилення регіональних та національних /етнічних/ відмінностей та зростання їх питомої ваги в життєвому самовизначеності молоді;

оцінка свого суспільного становища із загальноцивілізаційних позицій, найчастіше у порівнянні зі становищем ровесників в інших, переважно високорозвинутих країнах та поява у зв'язку з цим завищених соціальних вимог.

Підсумовуючи сказане, звертав увагу курсантів на те, що більшість молоді стоїть нині перед складним вибором у житті, до якого вона не підготована ні психологічно, ні організаційно. Тому мета молодіжної політики у цій галузі - зміцнення соціального статусу молоді в структурах суспільства, які оновляється або кардинально змінюються, посилення правової, економічної та соціальної захищеності молодого покоління.

2. Політичне самовизначення молоді.

Воно відбувається в умовах, коли суспільство стоїть перед альтернативою вибору дальшого шляху розвитку. В цій ситуації соціологи констатують, що молодь ще не визначила свого місця у цих складних процесах, хоч на загал і вітає зміни, які настали. Тому більшість займає пасивну, вичікувальну позицію і лише 10-15% готові діяти активно. Нині ми є також свідками боротьби за молодь з боку багатьох політичних партій та рухів, у зв'язку з чим процес самовизначення молоді все більше набуває політичного характеру, який посилюється під час проведення масштабних політичних кампаній на кшталт виборів до місцевих та центральних органів влади.

Ще одна тенденція перехідного часу - це зменшення представництва молоді в управлінських структурах, в різних ешелонах влади. Відчуженню молоді від участі в управлінні властиві дві взаємопов'язані особливості: наростання пасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління, де дуже мало їх ровесників, та зростання інтересу до суто молодіжних угруповань та об'єднань, в яких немає бюрократичного заформалізований форм роботи.

До найбільш загальник характеристик політичного самовизначення молоді у сучасний період можна зарахувати:

наявність суперечливих прагнень у молодіжному середовищі, пов'язаних а майбутнім статусом України як держави: більшість молодих людей прагнуть жити у незалежній суверенній державі, але до третини молоді бажають бачити Україну у складі утворення, подібного до СНД або до федерації колишніх республік СРСР;

якщо політична ситуація під час “горбачовської перебудови” в колишньому СРСР цікавила кожного другого респондента, то нині тільки 0,8% респондентів проявляють інтерес до політичних проблем, 19% молоді зовсім не цікавить політика, а майже 55% вона тільки дратує. Понад половину з числа опитаних молодих людей політика цікавить лише тоді, коли це стосується їх особисто;

продовження посилення тенденції до департизації масової свідомості молоді та її політичної поведінки; нинішня молодь у складі політичних партій займає ледь 1% від загальної кількості їх членів; отже, політичні партії та рухи не мають стійкої опори в молодіжному середовищі;

байдуже ставлення загалу молоді до суто молодіжних організацій та об'єднань; це є свідченням “приватизації” життя переважної частини молоді, її відходу від намагань вирішення власних проблем та проблем суспільства, нездатності заявити про себе та свої потреби конструктивними масовими акціями;

ставлення молоді до різних форм соціального протесту залишилося незмінним і полягає у підтримці законних легальних дій та засудження таких дій, що лежать поза правовим полем.

Звертаю увагу курсантів, що саме тому мета молодіжної політики у цьому плані - це підтримка політичного визначення молоді, сприяння молодіжним політизованим утворенням просоціального спрямування, посиленню їх конструктивної активності, консолідація зусиль для зміцнення української держави, демократизації та гуманізації суспільства. При загальній стратегічній скерованості соціальної політики в бік інтеграції молоді в суспільство нині тактично важливо сприяти також дезінтеграційним процесам в її середовищі з метою формування власних молодіжних соціально-політичних структур з представленням інтересів строкатого молодіжного середовища та їх подальшого включення у суспільні структури на новій демократичній основі.

3. Професійне самовизначення молоді.

Протягом довшого часу молоді відводилося другорядне місце у сфері праці, що, як наслідок, посилювало її матеріальну та психологічну залежність від старших поколінь. Нині близько 90% молодих людей живуть на частковому або повному утриманні батьків та рідних. Основна частини молодого покоління при переході до ринково орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили. Загалом для процесу професійного самовизначення молоді нині характерні такі особливості:

зроставши диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни, поява праценадлишкових та праценедостатніх сфер;

посилення прихованого і явного безробіття у молодіжному середовищі;

розтягування у часі періоду набуття освіти і наявність різних можливостей в її одержанні; низькій престиж освіти на загал;

масовий характер вимивання молоді з виробничих структур у сфері приватного бізнесу, пов'язані насамперед з комерційною діяльністю невиробничого напрямку;

використання молоді передусім на тимчасово вигідних та добре оплачуваних роботах, які не вимагають фахової підготовки, та пов'язаний з цим процес декваліфікації молоді, особливо тієї її частини, яка лише починає трудову діяльність;

загострені прояви соціальної нерівності, які торкаються шансів різних категорій молоді у виборі професійної освіти та місця праці.

Звертаю увагу курсантів, що мета молодіжної політики в цьому напрямку - зміцнення професійного статусу молоді шляхом економічного (а не адміністративного) регулювання молодіжної зайнятості, особливо у праценадлишкових районах, докорінна реформа системи освіти, розробка спеціальних економічних та юридичних гарантій, які попереджатимуть або компенсуватимуть різні можливі форми дискримінації молоді.

4. Економічне самовизначення молоді.

Звертаю увагу, що ця проблема складається з ряду підпорядкованих проблем, таких, як:

необхідність забезпечення рівних умов для трудового старту молоді;

можливість соціального просування;

досягнення економічної самостійності;

Соціологічні дослідження свідчать, що нині існує відчутна нерівність серед молоді у можливостях набуття загальної освіти, духовного і культурного розвитку, професійної підготовки, виборі місця праці. Причин цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демографічних, організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворювались історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної політики, тощо. Наприклад, у порівнянні з міською молоддю у сільських хлопців і дівчат невисокі можливості набуття якісної освіти, престижних місць працевлаштування, змістовного проведення дозвілля. Все це спричиняє помітне зменшення питомої ваги молоді у складі сільського населення, її масове переміщення у міста і перетворення сільської молоді в них на маргінальний (від лат. mаrginalis - той, що знаходиться на краю, на узбіччі) прошарок.

Підкреслюю, що відносно новим явищем стає дальше погіршення економічного стану молоді. Це стосується виконання най фізично важких, шкідливих і непривабних робіт, постійної загрози безробіття, одержання мінімальної заробітної платні. Так, наприклад, середня заробітна платня молодих робітників складає нині лише 60% від середньоукраїнського рівня і в вдвічі нижчою від величини мінімального споживчого бюджету для юнаків і дівчат. Наслідком цього в падіння рівня життя молоді в цілому, що спонукає молодь вдаватися до підробітку крім основної роботи чи навчання. Тому вторинна (додаткова) зайнятість молоді стає для неї правилом Ллє з огляду на те, що вторинна зайнятість здійснюється переважно у неформальній або тіньовій економіці, молодь стає там об'єктом визиску та посиленої експлуатації. Сьогодні у тіньовому секторі економіки працює 21% молодих людей у віці 15-28 років; у віці ж 20-28 років цей відсоток зростає до 25,3. Найбільш поширеним в усіх групах молоді великих міст є надання послуг приватним особам; цим займається нині від 40 до 47 відсотків молоді.

Отже, для економічного самовизначення молоді на сучасному етані її життєдіяльності стають характерними наступні риси:

падіння рівня життя молоді в цілому та різке погіршення її економічного стану зокрема;

вимушене вдавання до додаткового підробітку, який, по-перше, збагачує не державу, а приватні структури, по-друге, супроводжується надмірним використанням фізичних і розумових здібностей молодих людей на шкоду їх загальному і духовному розвитку, що часто становить загрозу для стану їх здоров'я; по-третє, сприяє декваліфікації молоді та втрата можливостей набуття фахової освіти або підвищенню кваліфікації;

посилення матеріальної, економічної та психологічної залежності молоді від суспільства та батьків, труднощі одержання статусу самостійної автономної особистості, тобто досягнення стану дорослості;

відсутність помітного соціального просування і зростання соціального статусу, брак стимулів для продовження освіти;

зростання кількості психічних проблем і комплексів, пов'язаних зі страхом втрати роботи і неможливістю самовияву та реалізації своїх сутнісних можливостей.

Мета молодіжної політики у цій сфері - вирівнювання стартових позицій молоді, подолання дискримінації окремих груп молодих людей, в тому числі у приватних структурах, розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах, надання пільг для працевлаштування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, організація служб профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування молоді, служб юридичної допомоги та консультування юнаків і дівчат. Молодіжна політика держави повинна також збільшувати можливості для посадового, професійно-кваліфікаційного, освітнього, наукового зросту молоді, забезпечувати вільний вибір шляхів і засобів соціального просування. Подолання матеріальної та інших видів залежності від батьків і суспільства може здійснюватись через розширення можливостей самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої практики та законодавчої ініціативи, створення гарантій для отримання молоддю освіти і фахової перепідготовки.

Звертаю увагу курсантів на те, що до числа молодіжних проблем, крім названих вище, належать також забезпечення духовного і фізичного розвитку, зміцнення молодої сім'ї та ряд інших, причому всі вони пов'язані із погіршенням становища молоді у цих сферах у порівнянні з минулим. Розв'язанню молодіжних проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою. До них відносяться Декларація про загальні засади молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 р., Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 5 лютого 1993 р. та відповідна постанова Верховної Ради України про введення його в дію. Підкреслюю, що у зв'язку з цим перед вітчизняної соціологією молоді стоїть дуже важливе і відповідальне завдання: поглиблення знань про молодь та її проблеми, аналіз ходи виконання прийнятих законодавчих актів конкретних ділянках та інформація органів влади і управління з метою внесення коректив у самі закони чи прийняття доповнень і додатків до існуючого законодавства.

Звертаю увагу, що для західної соціології молодіжні проблеми набувають дещо іншої пріоритетності та змісту. Центральною з них вважається напруження між молоддю та суспільством, яке робить можливим конфлікт між індивідуальностями та існуючим соціальним устроєм. В основі цього напруження лежить амбівалентність (тобто двоїстість, суперечливість почуттів та емоцій) молоді, яка здатна привести і до політичного активізму, і до інтенсивної самотрансформації особистості, і до її втечі у світ наркотиків або релігій. Тому одним із завдань молодіжної політики у розвинутих країнах е створення таких умов для молоді, коли б ця амбівалентність якомога лагідніше скеровувалась у просоціальному напрямку через надання найрізноманітніших можливостей для соціальне корисної діяльності молоді.

Ще однією характеристикою віку молодості в цих країнах виступає величезна цінність змін, трансформацій, руху взагалі і послідовна огида і відраза до усталеного статусу. Звичайно, всі люди прагнуть змін, але саме молоддю зміни і рух обожнюються, стають усвідомленими завданнями, основне» метою існування. Тому конфлікт поколінь, який в досить поширений у західних країнах, набирав виразу протесту молодих проти зупинки в русі і динамічному розвитку їх батьків, що, набувши певного соціального статусу і положення у суспільстві, заспокоюється і зупиняються на досягнутому. Де враховується у молодіжній політиці розвинутих держав, яка не мав постійних пріоритетів і усталених напрямків, є надзвичайно гнучкою і придатною для модифікацій.

Підкреслюю, що цей неповний перелік основних положень, пов'язаних із розумінням молоді та її проблем, дає можливість порівняти вітчизняну і західну соціологію молоді та скерованість молодіжних політик. Якщо увагу соціологів пострадянського простору привертають насамперед питання підкреслено соціального значення і ваги, тобто входження молоді у суспільство та її адаптації в ньому, то західні соціологи акцентують на процесах становлення особистості; якщо перших цікавлять передусім проблеми підготовки молоді до праці, то других - поведінка молоді, що відхиляється від суспільних норм і цінностей і загрожує руйнацією цілому суспільству. Якщо молодіжна політика перехідних країн ще несе на собі відбитки колишнього патерналізму, а законодавство не забезпечує меха-нізмів реалізації правових актів щодо молоді і побудоване на обмеженнях і забороні, то політика розвинутих країн стосовно молоді будується на принципах і нормах її самозабезпечення і державного забезпечення лише тих, хто не здатний до цього в силу фізіологічних, психологічних та соціальних причин.

Література:

Бебик В., Головатий М.Ф. Політична культура сучасної молоді. - К., 1996.

Головатий М.Ф., Цибульник В.С. Проблеми молодіжної політики //Філософська і соціологічна думка. - 1992. - №3, 4.

Иванов В.Н. Социология сегодня. Опыт и проблемы социологических исследований. - М., 1989.

Иконникова С.И. Социология о молодежи. - Л., 1995.

Молодежная политика: Опыт, проблеми, перспективы //Материалы международной научно-практической конференции (в 2ч.) - К., 1992.

Молодь України: Стан, проблеми, шляхи розв'язання. - К., 1995.

Проблеми соціального захисту молоді в умовах зміни соціальне-економічних відносин //Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К., 1993.

Смелзер Н. Социология. - М., 1994.

Социальный облик молодежи. - К., 1990.

Социология: Наука об обществе. - Харьков, 1996.

Соціологія. - К., 1999.

Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. - Львів, 1996.

Черниш Н. Соціологія молоді. - Львів, 1990.

Черниш Н. Суспільна свідомість молоді. - Львів, 1990.