Соціологія нації

2

ЗМІСТ

Вступ

Соціологія - наука про суспільство.

Поняття соціології в структурі соціальних відношень.

Соціологія - наука про соціальні відносини суспільства.

Соціологія нації

Предмет соціології нації

Основні направлення в соціології нації

Соціологія нації в системі соціологічного знання

Закони та категорії соціології нації

Соціологія нації в системі соціальних наук

Висновок

Список літератури

Вступ

Структура будь-якої науки завжди обумовлена тими завданнями, які вона. ставить і тими функціями, які вона виконує в суспільстві. Соціологія не виключення. Її структура обумовлена, по-перше, тим, що соціологія вирішує наукові проблеми, пов'язані з формуванням знання про соціальну дійсність, описом, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою соціологічних концепцій, методології й методів, прийомів соціологічного дослідження, аналізу. Теорії й концепції, розроблені в сфері формування знань про соціальну дійсність, і утворять теоретичну, фундаментальну соціологію. Теоретичні дослідження пояснюють соціальну реальність на рівні загальних і специфічних тенденцій її функціонування й розвитку. Орієнтує на виявлення механізмів дій законів, форм їхнього прояву.

На основі теоретичного й емпіричного вивчення різних соціальних систем соціологія може давати коштовні практичні рекомендації й обґрунтовані прогнози. Теоретична й прикладна соціологія, базуючись на конкретних соціологічних дослідженнях, не протистоять один інший, а становлять єдність, взаємне збагачення.

У сучасній соціології виділяється кілька груп соціально-психологічних теорій. По-перше, спеціальні соціологічні теорії, що вивчають основні форми й види людської діяльності (соціологія дозвілля, праці, побуту). По-друге, спеціальні теорії, що виникли на стику соціології й гуманітарних наук. Це - соціологія права, економічна соціологія, соціологія політики, соціологія культури, соціологія релігії. По-третє, теорії, що характеризують соціальну структуру суспільства, її елементи й взаємодія між ними. Це соціологічні теорії класів і соціальних груп, соціологія міста й села. По-четверте, спеціальні соціологічні теорії, які вивчають діяльність соціальних інститутів. Це соціологія керування, організації, соціологія родини, соціологія утворення, науки. Звичайно, же, головним завданням будь-якої спеціальної соціологічної теорії - вивчення й пояснення соціальних явищ і функцій соціальної системи.

Соціологія - наука про суспільство.

1.1. Поняття соціології в структурі соціальних відношень.

Кожна з галузей науки має предмет, що розкривається в змісті, системі теорій, законів, категорій, принципів. Виконує особливі функції стосовно практики, досліджує певну сферу суспільних відносин, ті або інші явища, процеси, у загальному все суспільство. Існує певна взаємозалежність між предметом, змістом і функціями науки. Саме потреби практики висувають на кожному етапі життя суспільства нові вимоги до гуманітарного знання в цілому й окремих його галузях. Але сучасне суспільство-не механічне з'єднання різних механізмів керування, владних інститутів і структур, соціальних сфер політики, економіки, а щось ціле. Виникає потреба саме в галузі знань, що вивчає суспільство у всіх його аспектах. Такою наукою і є соціологія - наука про суспільство.

Соціологія вивчала суспільство, соціальні відносини й соціальні спільності, їхня діяльність, а філософія хоча й вивчає особистість і соціальні спільності як об'єкти й суб'єкти діяльності, але робить це на високому рівні узагальнення - на рівні розкриття їхньої сутності, а не в розгортанні сутності в дійсності, виявленні життя у всьому її суперечливому існуванні як це робить соціологія. Поступово, у міру нагромадження соціальних знань, відбувався ріст теоретичних соціологічних концепцій, кожна з яких обґрунтовувала певний аспект соціальних відносин, давала інтеграцію соціальною, виступаючою чільною категорією соціології. Використовуючи різноманітні методи наукового пізнання, соціологія осмислює суспільство, громадське життя не як гранично загальну абстрактність, а як реальність, намагаючись із достатньою повнотою вловити й виразити в положеннях, теоріях її й внутрішню неоднорідність. Соціологія як певний тип знань про суспільство виходячи з надр соціальної філософії, переймає філософську культуру, визнаючи особливе значення теоретичного узагальнення, цілісного концептуального осмислення соціальних явищ.

Аналіз закордонних джерел показує, що найчастіше соціологія визначається як наука про різних соціальний общностях, соціальних групах, їхньому поводженні, відносинах між ними й усередині них. Одні американські соціологи визначають соціологію як науку про суспільство, соціальні групи й соціальне поводження. Інші вважають, що соціологія вивчає не ізольованих індивідів, а людей в общностях або в соціальних умовах. Ціль такого вивчення - зрозуміти й пояснити причини соціального поводження або взаємодії соціальних общностей і груп і їхні результати. Соціологія ставить метою дати відповіді саме на життєві питання людей. Вони бояться можливості ядерної війни, перспективи безробіття, крихкості людських відносин. І що робить їхній страх особливо жахливим - це те, що вони нічого про це не знають. Соціологія й ставить метою: допомогти людям розібратися самим у складних проблемах життя. Люди, що створюють суспільство, у якому живуть, безсумнівно, мають можливість змінити його, перетворити, але колись пізнавши. І тут-те на допомогу приходить наука соціологія.

З появою соціології відкрилися й нові можливості проникнення у внутрішній мир особистості, розуміння її життєвих цілей, інтересів, потреб. Однак соціологія вивчає не людини взагалі, а його конкретний мир - соціальне середовище, спільності, у які він включений, спосіб життя, соціальні зв'язки, соціальні дії.

Соціальна спільність, що виступає об'єктом макросоціологічного аналізу,- це цивілізація й найбільш великі її утворення. Макросоціологічний підхід не вимагає детального розгляду конкретних проблем і ситуацій, а націлений на їхнє комплексне охоплення. Макросоціологічний підхід до явищ пов'язаний із суспільними світовими системами і їхньою взаємодією, з різними типами культур, із соціальними інститутами й суспільними структурами, із глобальними процесами. Макросоціологічний підхід до явищ цікавить суспільство як цілісний соціальний організм.

1.2. Соціологія - наука про соціальні відносини суспільства.

Об'єктом соціологічного пізнання є суспільство. Але не просте суспільство, а та сфера соціальної дійсності, на яку спрямований процес пізнання: соціальні інститути, соціальні спільності, шари й групи, соціальні процеси, соціальні відносини. Об'єкт соціального дослідження містить соціальне протиріччя, проблему, що підлягає науковому аналізу. Об'єктом можуть стати будь-які сторони соціальної реальності, але лише після того, як вони включені в процес соціологічного пізнання, осмислені й виділені. Однак, соціальний об'єкт має безліч якісних і кількісних характеристик і може вивчатися різними суспільними науками. Соціолог же виділяє в соціальному об'єкті ті властивості й відносини, які необхідні для пізнання явищ громадського життя, дослідження становлення, функціонування й розвитку соціальних систем. Через те, що соціальна система може виявлятися на різних рівнях соціальної дійсності, то при розробці однієї й тої ж проблеми можливе звертання до різних соціальних об'єктів.

Природно, суспільство об'єктивно складається з різних соціальних общностей, це іманентна тобто властива риса будь-якого людського об'єднання, обумовлена багатьма загальними, специфічними факторами. Між соціальними общностями, усередині них, а також між общностями й окремою особистістю не тільки можуть, але й реально виникають різноманітні відносини. Будь-які відносини, що обумовлюють те або інше соціальне явище, підкоряють діям певних закономірностей або тенденцій. От ці-те закономірності й тенденції соціальних відносин і становлять основний предмет вивчення соціології. Різні дослідники визначають предмет соціології по-різному. Ці розходження зв'язані, насамперед, з тим, що акцент робиться на різних сторонах життя соціальних общностей і особистості: діяльності, поводженні й відносинах. У соціології існують різні напрямки, які визначаються неоднаковими підходами до досліджень соціального життя суспільства.

2. Соціологія нації

2.1. Предмет соціології нації

Як у колишньому СРСР, так і на території сучасної України живуть представники більше ста націй, народностей і етнічних груп. На початку ХХ століття вони мали різну вихідну базу - від життя в умовах примітивної організації господарства до капіталістичної системи економічних відносин. Відповідно до більших був розрив і в рівні культури. Розмаїтість звичаїв, традицій доповнювалося серйозними розходженнями в прилученні до досягнень людської цивілізації. На уклад життя впливали релігійна обстановка, історичне минуле, язикові особливості, ступінь розвиненості контактів з іншими націями й народностями. Специфіка проявлялася й у побуті, стилі ведення домашнього господарства, в одязі, начинні, у сімейних відносинах.

Все це різноманіття суспільних зв'язків усередині кожних націй, народностей і етнічної групи й між ними утворювало всілякі відтінки, типи й форми національних і міжнаціональних відносин.

Спільна життєдіяльність не могла не породжувати проблеми, протиріччя.

Тому цілком природно, що наука, окремі вчені вже давно стали спеціально вивчати історію націй, їхню культуру. Були зроблені цікаві спроби пояснити феномен зникнення й переселення цілих народів, процес взаємодії культур, релігійний-релігійні-національно-релігійні плини.

Одержали всесвітнє визнання роботи російських шкіл сходознавства, медиевистики, арабістики, етнографії.

У вітчизняній науковій літературі зложився великий загін досліджень, які присвятили свої роботи історії багатьох націй, стану національних відносин , всіляким аспектам розвитку національних культур, мови, звичаїв і традицій.

Однак дослідники, будучи, як правило, представниками одного з напрямків суспільствознавства, концентрували свою увагу на питаннях, які хвилювали їх більшою мірою. Економісти в основному аналізували матеріально-технічну базу, розвиток продуктивних сил національних республік, вирішували питання їхньої відповідності або невідповідності потребам народногосподарського комплексу. Уразливою рисою цих досліджень було практично повне ігнорування всіх і всіляких національних особливостей, виходячи з того що процес інтернаціоналізації економіки робить непотрібним і необов'язковим облік характеристик, не зв'язаних безпосередньо ні із продуктивністю праці, ні з ефективністю виробництва. Для багатьох економістів робоча сила була зведена до деякого символічного працівника , що був нерідко безстатевим, безвіковим, але й безнаціональним. Більше того, під прапором інтернаціоналізації економічного життя діялося беззаконня, попрання суверенних інтересів і прав націй і народностей.

При аналізі шляхів і методів рішення національного питання дослідники дуже часто обмежувалися аналізом показників економічного й соціального розвитку націй і народностей і надзвичайно мало обертали уваги на ті аспекти національних відносин, які самим безпосереднім образом пов'язані зі сприйняттям людьми об'єктивної реальності, зі станом і протиріччями в національній самосвідомості. Інакше кажучи, якщо форма (зовнішні показники) національного розвитку одержала відоме висвітлення й розробку, те змістовний компонент інтерпретувався досить своєрідно- в основному давалися кількісні характеристики загальноосвітньої, культурної й професійної підготовки.

Ні в теорії, ні на практиці не був вчасно замічений і оцінений ріст національної самосвідомості. Хоча цей процес відбувався в умовах інтернаціоналізації громадського життя, не можна забувати, що й цей вид суспільної свідомості може неадекватно відбивати об'єктивну реальність. За певних умов саме в сфері свідомості виникає можливість появи націоналізму, що представляє по своїй суті деформацію політичного й духовного компонентів національних відносин, тому що породжує одне з облич егоїзму - прагнення забезпечити привілею своєму народу за рахунок інших.

Говорячи про соціологію націй, варто виділити феномен, що розкриває специфіку прояву національного в будь-якому цивільному суспільстві й ступінь зростання його впливу в житті кожної багатонаціональної країни. А тому що практично у світі не залишилося однонаціональних держав, етнічні процеси стали характерними для всіх без винятку суспільств. Це виявилося й у Канаді, і в Чехословаччині, і в Югославії, і в Іраку, і в багатьох багатоплемінних державах Африки. Більше того, загострилися етнічні протиріччя в країнах, які здавна вважалися єдиними з погляду однієї нації, але привабливою етнічною групами. Етнічні протиріччя відзначалися в Бельгії, Іспанії. У сполученні з релігійними ці процеси наклали серйозний відбиток на повсякденне життя й привели до трагедії в Північній Ірландії, Пенджабі.

Відбиттям цієї тенденції стали події в Казахстані,Нагорному Карабасі, у Грузії, країнах Прибалтики. Загострилися проблеми великих національних груп, по тих або інших причинах не мають своєї державності: німців, уйгурів, кримських татар, курдів. Дотепер кровоточать рани з переселенням цілих народів: калмиків, чеченців ,інгушів ,кабардинців і т.д.

Інакше кажучи, на сучасному етапі розвитку людства є цілий ряд національних проблем, які загострилися в багатьох країнах. Хоча безумовно, є особливості прояву національних і етнічних відносин, проте є загальний, утворюючий предмет соціології націй соціальний стан людини як представника нації, його національна самосвідомість, національна культура, мова, тобто все те, що визначає національну самобутність людей.

2.2.Основні направлення в соціології нації

Відносини між націями, народностями, етнічними групами були завжди об'єктом пильної уваги в нашій країні. Оприлюднена 2(15) листопада 1917 року “ Декларація прав народів” установлювала вільний розвиток, рівність і суверенність всіх національностей і народностей. Ці акти принесли певні плоди, створивши умови для довіри між народами, що стало основою для рішення ряду економічних і соціальних проблем і в області національних відносин. Були здійснені заходи щодо розвитку національних культур, створенню писемності багатьох національних меншостей. Тільки в Новосибірську в 1919 році видавалося 17 газет на національних мовах, у тому числі на угорському, чеському, німецькому, китайському.

Разом з тим, реальне спільне життя націй і народів було далеке від беспроблемности. Головне лихо полягало в тому, що протиріччя, соціальні болячки заганялися в глиб, ставали латентними. Усе чаші відносно окремих народів приймалися довільні рішення, багато перспективних питань ігнорувалися або їхні рішення імітувалося.

У національній політиці не враховувалася специфічна особливість національних і міжнаціональних відносин, що полягає в необхідності розглядати їх як своєрідні синтетичні суспільні відносини. Ця синтетичність проявляється в тім, що, по-перше вони містять у собі відносини всіх сфер громадського життя - економічні, соціальні, політичні, духовні і, по-друге, одночасно припускають їхній аналіз як єдності матеріального й ідеального. Такий підхід став необхідний в умовах, коли болісно заявляють про себе прагнення до національної замкнутості, місництву, утриманські настрої.

Говорячи про напрямки соціології націй, варто охарактеризувати її місце й роль при вивченні національних особливостей у всіх сферах громадського життя.

Що стосується економічного життя, те насамперед слід зазначити інтенсивний процес інтернаціоналізації економічних відносин. Певною мірою він вплинув на той факт, що національний компонент в економіці перестав відігравати вирішальну роль, на перший план вийшли загальнодержавні інтереси, питання економічної доцільності й виробничої необхідності. Неглибоке розуміння цих явищ приводило до того, що національні аспекти економічного розвитку стали бачитися тільки в плані функціонування специфічних галузей народного господарства, властивих однієї або декількох націй і в більшості випадків що мають історичну традицію.

Ігнорування національно-особливого в економічному житті, великі прорахунки в рішенні назрілих проблем матеріального виробництва, слабке врахування інтересів людей виявилися у величезних соціально-економічних витратах, у втраті національного суверенітету, у диктаті загальносоюзних міністерств і відомств.

Надмірна централізація економічного й соціального розвитку, придушення ініціативи й самостійності привели до таких процесів, які з одного боку, стимулювали згубну для цивільного суспільства міграцію з однієї республіки в іншу, а з іншого боку, до стагнації соціальних переміщень, до надлишку робочої сили в республіках Середньої Азії й Закавказзя. Недосконалість цих відносин гальмувало трудову активність і в державному, і в кооперативному секторі, серйозно спотворило структуру споживання й доходів і, саме головне, згубно вплинуло на свідомість і поводження людей.

Ці й інші процеси, що відбуваються в економічному житті, згодом породили в національній свідомості питання: а наскільки справедливо розподіляється національний доход як надбання всього народу між республіками, іншими національними утвореннями, маючи на увазі під ними інтереси конкретних націй і народностей? І тут набували чинності мотиви духовного порядку: при відсутності інформації з'являлися переконання в неправильному, не відповідному внеску розподілі ресурсів, в обмеженні прав окремих республік і регіонів. Саме ці фактори й послужили однієї із причин росту настроїв націоналістичної користі в ряді республік, коли багато хто із упевненістю затверджували, що вони більше дають, чим одержують. Не дивно, що дуже часто ці претензії з'являлися тоді, коли не було повної й достовірної картини економічних процесів.

Ідеї суверенітету, самостійності республік привабливі як тим, що вони сприяють раціональній і ефективній організації національного господарства, так і тим, що в національній самосвідомості одержує відбиття ідея захисту національних інтересів, розподіл по кількості і якості праці в залежності не тільки від індивідуального внеску, але й внеску своєї республіки, своєї області, міста й краї. Зрівнялівка була загальним лихом, що наклало глибокий відбиток на подання про шляхи реалізації економічної самостійності, які привели до ідеї господарської автаркії.

Важливим напрямком у соціології націй стала соціальна сфера національних відносин. Тому що саме в цій сфері вирішуються питання соціальної справедливості, направляється розвиток соціальної структури, створюються умови для повсякденного життя людей, те тут вплив факторів, пов'язаних з функціонуванням суспільної свідомості, проявляється ще гостріше. Саме в цій сфері зіставляються можливості соціального стану людей різних національностей, професійного просування, перспектив особистого й громадського життя. Національний компонент таких проблем впливає на свідомість і поводження людей. По суті справи мова в цій сфері національних відносин іде про важливий соціально-політичний аспект: чи позначається національна приналежність людини на його положенні в суспільстві?

Аналіз стану справ у цій сфері дозволяє затверджувати, що в людей постійно підривалася віра в рівність соціальних можливостей. Горезвісна п'ята графа в біографії стала джерелом багатьох особистих трагедій. Аналогічна по своїх наслідках ситуація зложилася й в умовах сучасної міжнаціональної напруженості: представники багатьох народів усвідомили себе людьми другого сорту в тих випадках, коли виявилися живучими в іншомовному середовищі.

У принципі місце людини, можливості його розвитку й т.д. визначаються не класовою або національною приналежністю, а особистими якостями, здатностями , працею. У той же час збереження національного розподілу суспільства не може не відбиватися на конкретних індивідах і соціальних групах, на формуванні їхньої свідомості й психології.

Залежність між національною приналежністю й суспільним становищем людини проявляється, по-перше, у цінностях, установках і ориентациях людей, які можуть бути деформовані по всіляких причинах, і , в - других, у конкретних способах рішення соціальних проблем, коли вони здобувають національне фарбування, що може мати як позитивний, так і негативний ефект.

Так, аналіз прорахунків у національній політиці показує, що якщо інтереси представників однієї нації й національності перебільшуються, то це, як правило, веде до обмеження інтересів інших національностей. Ці переваги, нерідко незримо здійснювані, чітко фіксувалися в суспільній свідомості, на підставі чого можна зробити й практичні висновки. Саме в такий спосіб зрозуміла національна політика, з погляду підтримки певних націй, привела до зменшення населення інших національностей у ряді республік. Стосовно представників інших національностей стало вживатися слово “ мігрант” , “інородець”, що сильно торкається національних почуттів і нерідко веде до загострення національних відносин.

Така місницька, недальновидна політика не могла у своєму розвитку не привести й до обмеження інтересів окремих груп однієї нації на шкоду іншим. Це проявлялося в республіках Прибалтики, у Молдові, у Казахстані, коли загальні вірні міркування про національний суверенітет обернулися міжнаціональною напруженістю, відродженням і пожвавленням недовіри між корінним населенням і представниками інших націй. Таке порушення принципу соціальної рівності, рівності можливостей людей на національній основі не проходить безвісти.

Ті переваги, які були виправдані на попередніх стадіях розвитку, стали перешкодою на шляху розвитку національних відносин , тому що вони вже не відповідали новій історичній реальності. Більше того, вони породжували нові протиріччя, які харчували ґрунт для пожвавлення націоналістичних настроїв.

3. Соціологія нації в системі соціологічного знання

3.1. Закони та категорії соціології нації

Основою вивчення соціальних відносин, тобто відомості індивідуального до соціального, може служити вивчення об'єктивне структури, що сформувалася, соціальних зв'язків і фактів, включених у зв'язку, їхні типи. У суспільстві є нескінченна безліч різних соціальних систем. Значна частина таких зв'язків носить випадковий і тимчасовий характер. Особливість соціології як науки полягає в тому, що соціальні зв'язки й відносини вивчаються на рівні соціальних законів і закономірностей.

Соціальні закони - більш-менш повне відбиття явищ, властивому навколишньому світу. Соціальний закон - це вираження істотної, всі загального й необхідного зв'язку соціальних явищ і процесів, насамперед, зв'язків соціальної діяльності людей або їх власних соціальних дій. Соціальні закони складаються в різних сферах діяльності людини й, насамперед, у сфері матеріальної діяльності й здійснюється за посередництвом діяльності людей. Існують загальні й специфічні закони в соціології. Загальні закони соціології - перед позначок вивчення філософії. Специфічні закони соціології вивчаються саме соціологією й складові її методологічну основу. Але тут треба помітити, що відношення соціологів до соціальних закономірностей і законів трохи змінилося. Якщо раніше дослідники вважали, що соціологія - наука про закони розвитку й функціонування суспільства, а соціальний закон - це незалежна від суб'єкта повторюваний і типовий зв'язок, характер якої визначає зміст і напрямок соціального розвитку на будь-якому рівні соціальної організації, формування, то тепер соціологи схильні думати, що законів історії, законів природи не існує. Те, що називалося раніше законами, у дійсності лише опис імовірних тенденцій розвитку. Загальний соціальний закон у колишньому поні манії загальний, повторюємо й односпрямований і надає суспільству сховану містичну сутність. Колишні подання соціології про те, що суспільство розвивається на основі раз і назавжди встановлених законів, не витримали перевірки.

Передбачення ще не означає пророцтва. Якщо спостерігаємо щось, що проявляється як історична тенденція або напрямок, то не може знати чи виявиться воно завтра, у майбутньому. Безумовно, у суспільстві існують найбільш сильні детермінанти, що визначають життя суспільства: влада, ідеологія, економіка. Але жодна з них не може бути названа провідної або . вирішальною тенденцією розвитку. Лише у взаємодії вони формують тенденцію еволюції людства. Об'єктивність соціального закону в тім, що нові покоління застають готові відносини зв'язку, тенденції, що зложилися без їхньої участі. Об'єктивність соціального закону - це ряд сукупних дій мільйонів людей. Але коли говорять, що закони суспільства проявляються через діяльність людей - це помилка. Виникає подання, що є закон, якась істотний зв'язок, що має самостійне буття й виявляється в діяльності людей. Але вся справа в тому, що ця сутність не проявляється - вона і є діяльність. От вона те й не залежить від індивіда, тому що є результат перехресної діяльності мас. Соціальний закон реалізується й втілюється в життя не взагалі, а в конкретній формі - у діяльності людей. А кожний окремий чоло вік - здійснює свою діяльність у конкретних умовах суспільства, в умовах конкретної соціально-політичної або виробничої діяльності, у системі яких він займає певний виробничий і соціальний стан.

У соціології виділяють п'ять категорій соціальних законів:

- закони, що констатують співіснування соціальних явищ. Відповідно до таких законів, якщо є явище А, те повинне бути і явище Б. Так, індустріалізація й урбанізація суспільства визначають скорочення зайнятих у сільському господарстві населення.

- закони, що встановлюють тенденції розвитку. Вони обумовлюють зміну структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємин до іншого. Зміна характеру продуктивних сил вимагає зміни відносин виробництва.

- закони, що встановлюють зв'язок між соціальними явищами. Закони функціональні. Вони виражають зв'язок між основними елементами соціального об'єкта, що визначає характер його функціонування.

- закони, що фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами. Найважливішою й необхідною умовою соціальної інтеграції виступає раціональне сполучення суспільних і особистих інтересів.

- закони, що затверджують можливість або ймовірність зв'язку між соціальними явищами. Рівень бракоразводов у різних країнах підвищується й коливається разом з економічними циклами.

Будь-який соціальний закон або тенденція проявляється на практиці не взагалі, а в конкретній формі - у діяльності окремої людини. Людина здійснює свою діяльність у конкретних умовах суспільства. Соціологія досліджує відносини соціальних общностей, шарів, особистостей, що дозволяє не тільки виявити форми прояву социональных тенденцій у різних сферах суспільства, дисфункциональные елементи в соціальному механізмі, але й усувати.

3.2 Соціологія нації в системі соціальних наук

Місце соціології в системі суспільних і гуманітарних наук визначається насамперед, тим, що соціологія є наука про суспільство, а, отже включає загальну соціологічну теорію, що може служити теорією й методологією вся інша суспільна й гуманітарних наук. Методика й техніка вивчення людини і його діяльностей, методи соціального виміру, розроблювальні соціологією, використовуються всіма іншими гуманітарними науками. Крім того, у сучасних умовах зложилася система досліджень, проведених на стику соціології й інших галузей знань. Їх прийнято називати соціальними. Соціологія як система знань не може розвиватися й виконувати свої функції не взаємодіючи з іншими науками. Стосовно спеціальних суспільних наук соціологія перебуває в такому положенні, у якому загальна біологія перебуває стосовно спеціальних біологічних галузей знань: зоології, ботаніці. Як загальна біологія є основою для ботаніки й інших галузей знання про природу, так і соціологія служить фундаментом для спеціальних суспільних наук.

Серед суспільних наук, які мають справа з миром людей, соціологія виконує функцію, що генерує. Якщо історія зосереджує увагу на вивченні соціальних явищ ви ступающими унікальними й неповторними в часі й просторі, то соціологія вивчає властивості всього суспільства які повторюються в часі й просторі, тобто стають загальними для всіх соціокультурних явищ - для всіх воєн, всіх націй, всіх релігий, всіх революцій. Незважаючи на це розходження, зв'язок соціології з історією найбільш тісна й взаємонеобхідна. І історія й соціологія мають об'єктом вивчення суспільство. Історія як і соціологія зіштовхується із двома основними проблемами, по-перше, з наявністю певних соціальних закономірностей, і по-друге, з існуванням індивідуальних, неповторних явищ і процесів, які впливають на зиґзаґи в розвитку суспільства. Заперечення наступності й історичного досвіду обертається більшими лихами для людства. Виявити еволюцію субъектно - об'єктивних зв'язків, відносин, норм і цінностей можна лише спільними зусиллями історії й соціології.

Основна форма діяльності суспільства - це матеріальне виробництво й економічна діяльність. Зміни в засобах виробництва зміна ролі й місця людини у виробничому процесі - все це впливає на еволюцію соціальної діяльності людей. Саме тому-те соціологія не може не взаємодіяти з політичною економією. Сама ж трудова діяльність людини міняється з урахуванням розвитку самої людини як соціальної істоти. А це досліджує вже соціологія. Тісно зв'язана соціологія й із психологією. Соціологія вивчає цивільне суспільство, політологія - політичне життя суспільства, політичні відносини. Взаємодія двох наук - соціологія й політології породила нову галузь науки - політичну соціологію. Зв'язок соціології й політології визначається, по-перше, тим, що виявити закономірності політичного життя можна, тільки з огляду на особливості суспільства в цілому як соціальної системи, по-друге, суспільство не можна зрозуміти й змінити без того впливу, що роблять на нього політичні структури й різні політичні ре жими.

Соціологія тісно пов'язана з філософією. В основі зв'язку - споконвічна цілісність соціальної думки людства. Закони, категорії, принципи філософії лежать в основі понять соціології суспільства, суспільних відносин, соціальних зв'язків, соціальних дій. Філософія вивчає такі поняття як матерія й свідомість, соціологія - соціальну структуру, соціальні інститути, культуру, соціальну організацію суспільства. Якщо ж філософія вивчає сутність людини, особистості, то соціологія - особистість як соціальний тип. Якщо ж філософія вивчає соціальні відносини в їхній сутнісній суті, то соціологія-соціальні взаємодія й соціальні взаємозв'язки. Звичайно ж соціологія здійснює завдання, непосильну загальної філософії - безпосередньо переробляє конкретні дані громадського життя. Найважливішим завданням у розробці сучасної філософської думки виступає обґрунтування моделі інформаційно-технологічної цивілізації, що формується, що робить величезне віз дія на стан навколишнього природного й космічного середовища, знаходження шляхів рішення глобальних проблем людства, осмислення глибоких інтеграційних процесів у світовому із суспільстві, розуміння необхідності нових підходів до рішення сучасних етнічних процесів.

Висновок

Соціологія й ставить метою: допомогти людям розібратися самим у складних проблемах життя. Люди, що створюють суспільство, у якому живуть, безсумнівно, мають можливість змінити його, перетворити, але колись пізнавши. І тут-те на допомогу приходить наука соціологія.

З появою соціології відкрилися й нові можливості проникнення у внутрішній мир особистості, розуміння її життєвих цілей, інтересів, потреб. Однак соціологія вивчає не людини взагалі, а його конкретний мир - соціальне середовище, спільності, у які він включений, спосіб життя, соціальні зв'язки, соціальні дії.

Говорячи про соціологію націй, варто виділити феномен, що розкриває специфіку прояву національного в будь-якому цивільному суспільстві й ступінь зростання його впливу в житті кожної багатонаціональної країни. А тому що практично у світі не залишилося однонаціональних держав, етнічні процеси стали характерними для всіх без винятку суспільств.

Серед суспільних наук, які мають справа з миром людей, соціологія виконує функцію, що генерує. Якщо історія зосереджує увагу на вивченні соціальних явищ ви ступающими унікальними й неповторними в часі й просторі, то соціологія вивчає властивості всього суспільства які повторюються в часі й просторі, тобто стають загальними для всіх соціокультурних явищ - для всіх воєн, всіх націй, всіх релігий, всіх революцій. Незважаючи на це розходження, зв'язок соціології з історією найбільш тісна й взаємонеобхідна. І історія й соціологія мають об'єктом вивчення суспільство.

Список літератури

1. Дюркгейм 3. Про поділ суспільної праці. Метод соціології. М., 1999.

2. Зборовский Г. Е.. Орлів Г. Г. Введення в соціологію. Харків. ун-т, 2002.

3. Осипов Г. В. Соціологія. М., 1990. Основи соціології. Під загальною редакцією А. Эфендиева. К., 2003.

4. Короткий словник по соціології. М., 1989.

5. Сорокін П: А.- Людина, цивілізація, суспільство. К., 1992.

6. Отрут В. А. Міркування про предмет соціології. Львів, 2000.