Невідомі ефіопські листи ієросхимонаха Антонія (Булатовича) за березень-жовтень 1911 р. з архіву Андріївського скиту на Афоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Невідомі ефіопські листи ієросхимонаха Антонія (Булатовича) за березень-жовтень 1911 р. з архіву Андріївського скиту на Афоні

Сергій Шумило

Метою публікації є введення до наукового обігу восьми невідомих листів ієросхимонаха Антонія (Булатовича) за березень--жовтень 1911 р., які були надіслані ним з Ефіпої на Афон ігумену Андріївського скиту схіархимандриту Ієроніму (Силіну). Цю кореспонденцію віднайдено автором статті під час роботи з архівом Андріївського скиту в 2018 р. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об'єктивності, системності, діалектичному підході до історичних явищ. Відповідно до поставленої мети й завдань було використано сукупність загально- наукових, міждисциплінарних, спеціальних методів дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що вперше до наукового обігу уведені «ефіопські» листи ієросхимонаха Антонія (Булатовича) за бе- резень--жовтень 1911 р. На основі аналізу записів у цих документах розкрито подробиці четвертої подорожі о. А. Булатовича до Ефіопії, які дотепер через брак джерел були вкрай скупі та суперечливі. Зазначається, що Булатовичем як очевидцем у листах повідомлено важливі свідчення про стан здоров'я ефіопського імператора Менеліка II (1844--1913), який тоді перебував у вкрай важкому стані, через що ширилися чутки, що він давно помер, а від його імені начебто править двійник. Із листів дізнаємося, що о. А. Булатовича було допущено до імператора для проведення молеб- ня про одужання. Вказується, що під час перебування в Ефіопії Антоній Булатович намагався заснувати тут православну місію та монастир або Подвір'я Афонського Андріївського скиту, куди мав плани переселити з Афону ченців-однодумців. Наголошено, що завдяки виявленим невідомим листам о. Антонія, по-новому розкриваються подробиці як його четвертої подорожі до Ефіопії, так і причин погіршення стосунків з ігуменом Андріївського скиту, що суттєво вплинуло на подальший перебіг подій, зародження «ім'яславського» руху та спалаху «афонської смути» в 1912 1913 рр., на чолі якої був Антоній (Булатович).

Ключові слова: Антоній Булатович, Менелік ІІ, Ієронім Силін, Борис Чемерзін, ім'яслав'я, Ефіопія, Абіссинія, Афон, Свята Гора, Андріївський скит, Ватопед, Ватопедський монастир.

UNKNOWN ETHIOPIAN LETTERS OF HIEROSCHIMONK ANTHONY (BULATOVICH) FOR MARCH-OCTOBER 1911 FROM ARCHIVE OF ST ANDREW'S SKETE ON MOUNT ATHOS

The purpose of the publication is to introduce into scientific circulation eight unknown letters of Hieroschimonk Anthony (Bulatovich) for March-October 1911, which he sent from Ethiopia to Athos to the abbot of St. Andrew's skete, Archimandrite Ieronymos (Silin), and which were first discovered by the author of the article while working with archives of St. Andrew's skete in 2018. The methodological foundations of the study are based on principles of historicism, scientific objectivity, systematicity, and dialectical approach to historical phenomena. In accordance with the goal and objectives, a combination of general scientific, interdisciplinary, and special research methods was used. The scientific novelty is that for the first time the «Ethiopian» letters of Hieroschimonk Anthony (Bulatovich) for March-October 1911 were introduced into scientific circulation. Based on the analysis of entries in these documents, the author reveals details of Father A. Bulatovich's fourth trip to Ethiopia, which until now, due to the lack of sources, have been extremely scarce and contradictory. Attention is drawn to the fact that Bulatovych, as a direct eyewitness, provides important evidence in letters about the health of the Ethiopian Emperor Menelik II (1844-1913), who at that time was in an extremely serious condition, which led to rumours that he had died long ago and that his double was allegedly ruling on his behalf. Letters reveal that Father Bulatovich was allowed to see the emperor to offer a prayer for his recovery. Attention is drawn to the little-known fact that during his stay in Ethiopia, Anthony Bulatovich tried to establish an Orthodox mission and a monastery or courtyard of the Athos St. Andrew's skete, where he planned to relocate like-minded monks from Athos. It is emphasized that discovered unknown letters of Father Anthony reveal in a new way the details of both his fourth trip to Ethiopia and reasons for the deterioration of relations with the abbot of St. Andrew's skete, which significantly influenced the further course of events, the emergence of the «Imslav movement» and the outbreak of the «Athos Troubles» in 1912-1913, led by Anthony (Bulatovich).

Key words: Antony Bulatovich, Menelik II, Jerome Silin, Boris Chemerzin, Imiaslavie, Ethiopia, Abyssinia, Mount Athos, Holy Mountain, St. Andrew's skete, Vatopedi monastery.

У статті вперше публікуються вісім невідомих листів з Ефіопії на Афон за березень- жовтень 1911 р., укладених вихідцем із дворянської родини поміщиків Лебединського повіту Харьківської губернії (нині Сумська область), колишнім командиром гусарського ескадрону та дослідником Ефіопії, а на той момент уже афонським ченцем ієросхимонахом Антонієм (в миру Олександром Ксавер'євичем Булатовичем; 1870-1919). Листи адресовані ігумену Андріївського скиту на Афоні схіархимандриту Ієроніму (Силіну; 1866-1920) Схиархимандрит Иероним (Силин). Монахологии русских обителей на Афоне. Серия: Русский Афон ХІХ- ХХ в. / Под ред. иером. Макария (Макиенко). Афон: Пантелеимонов монастырь, 2016. С. 18-19., під духовним керівництвом якого Булатович став священником і проживав деякий час у цій святогірській обителі.

Перш ніж перейти до розгляду листів о. Антонія (Булатовича), необхідно побіжно згадати як про нього, так і про події, що передували появі цих документів, а також обставини, за яких їх було вперше знайдено нами в 2018 р.

Дослідник Ефіопії, «хвацький гусар» та афонський ієросхимонах на прізвисько «Мазепа»

Біографія вихідця зі Слобожанщини, лідера «ім'яславського» руху та колишнього афонського ієросхимонаха Антонія досліджувалась досить докладно та неодноразово різними авторами. Напевно, жоден афонський чернець не удостоювався такої уваги не лише в церковних, а й у світських колах як на початку ХХ ст., так і в наш час. Навіть у знаменитому романі «Дванадцять стільців» у «Оповіданні про гусара-схимника» як прототип І. Ільф та Є. Петров за основу взяли біографію Булатовича².

Незважаючи на те, що відомо про Булатовича чимало, деякі моменти його біографії досі залишаються недостатньо вивченими.

Деякі подробиці про себе він повідомляє у своїй полемічній брошурі «Моя боротьба з ім'яборцями» Булатович А., иеросхим. Моя борьба с имяборцами на Святой Горе. Петроград: Исповедник, 1917.. Однак ці відомості нерідко мають суб'єктивний характер і потребують критичного аналізу та перевірки. Проте досі системно й цілісно не опрацьовано всі архівні джерела.

Водночас пошук та вивчення архівних документів допомогли би виявити багато невідомих чи прикрашених фактів біографії цієї людини Так, наприклад, з книги в книгу передається легенда, ніби рід Булатовичів походив від татарського касимів- ського хана Саїн-Булата (у хрещенні Симеон Бекбулатович, у чернецтві Стефан; 1616) - правнука Ахмат-хана та нащадка Чингісхана, якого Іван Грозний проголосив «великим князем всієї Русі». Однак ця красива легенда про походження Булатовичів від найближчого соратника Івана Грозного не знаходить підтвердження в архівних джерелах. Більше того, рідна сестра о. Антонія (Булатовича) - Марія Ксаверіївна (у заміж. Орбеліані; 18741980) у своїх листах повідомляла, що її «батько, Ксаверій Вікентійович Булатович, був поляк за походженням і католиком по вірі» (Letters from Princess Mary Orbeliani, до Richard Seltzer, 08.05.1973). Цей факт знаходить підтвердження в метричній книзі села Луциківка Лебединського повіту Харківської губернії, де наголошується, що «проживаючий в селі Луциківка генерал-майор Ксаверій Вікентія син Булатович римсько-католицького іспові- дання» (Державний архів Харківської області [далі - ДАХО]. Ф. 40. Оп. 105. Спр. 1099. Арк. 848). Очевидно, що «поляк» чи, швидше, полонізований білорус-католик Ксаверій Булатович із Гродненської губернії, що у Західній Білорусі, який перейшов у XIX ст. на російську службу, не мав жодного відношення до касимівського хана Саїн- Булата. Як не мають до нього відношення й інші представники цього прізвища, досить поширеного в Білорусі, Польщі, Чорногорії та Сербії. Цю легенду спростовує і недворянське походження роду Булатовичів. У «Родовій книзі потомствених дворян Харківської губернії» зазначається, що за визначенням Харківського дворянського зібрання 1872 р. «рід Булатович затверджений у дворянстві за заслугами родоначальника полковника Ксаверія Вікентьєва сина Булатович» (Родословная книга потомственных дворян Харьковской губернии. Ч. 2. Т. 1. ДАХО. Ф. 14. Оп. 11. Од. зб. 2.). Згідно з цим документом, за військові заслуги «Булатовича з дружиною Євгенією та сином Олександром, за власними заслугами, внесено до другої частини дворянської родоводної книги». Таким чином, рід Булатовичів, очевидно, не мав спадкового дворянського походження й лише в 1872 р. полковник К. Булатович, який служив до цього командиром піхотного полку в повітовому місті Лебедин Харківської губернії (нині Сумська обл.), отримав жаловане дворянство, яке набувалось завдяки вислузі чинів..

Широко відомим в Російський імперії О. Булатович, який ще під час служби в лейб- гвардії гусарському полку отримав від товаришів по службі прізвисько «Мазепа» Киселев А. Белые пятна в биографиях Булатовичей... С. 68., став після 1896 р., коли вперше побував в Ефіопії. Зокрема в квітні 1896 р. як кур'єр він здійснив пробіг на верблюдах із Джибуті в Харер, подолавши за 3 доби і 18 годин відстань у понад 350 верст по гористій пустелі, що раніше нікому не вдавалось. У 1897-1899 рр. він був військовим помічником ефіопського імператора Менеліка II у його війні з південними племенами. Завдяки йому в Ефіопії було зроблено низку географічних відкриттів. Ці та інші свої пригоди в Африці він докладно описав, здобувши великої популярності після їхнього видання в Російській імперії Булатович А. От Энтото до реки Баро.; Булатович А. Из Абиссинии через страну Каффа на озеро Рудольфа...; Булатович А. С войсками Менелика II.; Булатович А. Третье путешествие по Эфиопии.. Згодом, у 1911 р., вже будучи ієросхімонахом Анто- нієм, він спробував повторити свою експедицію до Ефіопії, а після повернення звідти, в 1912-1913 рр., очолив на Афоні т. зв. «ім'яславський» рух, який прийнято в літературі також називати «афонською смутою» чи «бунтом», який російським військам довелося придушувати за допомогою силових методівПоловинкин С. Хроника Афонского дела. С. 7-42; Алфеев И. Имяславие. С. 457-495; Шумило С. Булато- вичники. Енциклопедія сучасної України. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. Т. 3 («Біо»-«Бя»). С. 574-575; Шумило С. Неизвестное письмо иеросхимонаха Антония (Булатовича)... С. 94-117; Шкаровский М. Имяславская смута. История Русского Свято-Пантелеимонова монастыря на Афоне с 1912 до 2015 гг. Серия: Русский Афон XIX-XX вв. Афон: Пантелеимонов монастырь, 2015. Т. 6. С. 20-107..

Опубліковані тут листи о. Антонія (Булатовича) за 1911 р. стосуються його четвертої експедиції до Ефіопії й були виявлені нами в 2018 р. під час обстеження архіву Андріївського скиту, що нині зберігається у Ватопедському монастирі на Афоні.

Андріївський скит на Афоні

Андріївський скит був заснований на Г орі Афон у 1841 р. на місці старовинної келії «Серай», яка належала Ватопедському монастирю. Сама келія існувала з Х ст. і була по- свячна на честь прп. Антонія Великого Шумило С. Обитель Апостола Андрія Первозванного на Афоні. Міжнародний інститут афонської спадщини - The International Institute of the Athonite Legacy. URL: https://afon.org.ua/uk/obitel-apostola-andriya-pervozvan- nogo-na-afoni.html.. Близько 1651 р. у ній оселився колишній Константинопольський патріарх Афанасій (Пателарій; 1597-1654), який і відновив її. Його доля була тісно пов'язана з Україною, де він двічі зустрічався з гетьманом Богданом Хмельницьким, надавши йому та всьому козацькому війську благословення та легітимацію на «священну війну» під гаслами оборони віри Каптерев Н. Приезд бывшего Константинопольского Патриарха Афанасия Пателара в Москву в 1653 г. Чтения в Обществе любителей духовного просвещения. 1889. № 10. С. 358-385; Hofmann G. Griechische Patriarchen und romische Papste 2,2: Patriarch Athanasios Patellaros: seine Stellung zur romischen Kirche. Rome, 1930. T. 19. Р. 210-280; Ammann A. Athanase III Patellaros, Patriarche de Constantinople, ex-catholique et saint russe. Revue des Etudes Slaves. 1951. Vol. 28. P. 7-16; Афанасий Пателар в Москве и на Украине. Греческие документы и рукописи, иконы и памятники прикладного искусства московских собраний: Выставка: [Каталог] = Greek documents and manuscripts, icons and applied art objects from Moscow depositories. Міжнародна конференція «Крит, Восточное Средиземноморье в России в XVII в.» / Упор. та відпов. ред. Б. Фонкич, авт. каталогу І. Вишневська та ін. Москва: Индрик, 1995. С. 24-29; Ченцова В. Источники фонда «Сношения России с Грецией» РГАДА по истории международных отношений в Восточной и Юго-Восточной Европе в 50-е гг. XVII в. Москва: Инслав. РАН, 2000. С. 162-164.. Він помер і був похований в «козацькому» Мгарському монастирі на Полтавщині, де згодом його нетлінні мощі набули особливого пошанування серед козаків та місцевого населення Шумило С. Розвиток українсько-афонських духовно-культурних зв'язків у XVII - першій третині ХІХ ст. Дис. на здобуття наук. ступеня кандидата історичних наук за спец. 26.00.01 «Теорія та історія культури» за напрямом - історичні науки [на правах рукопису]. Київ: Нац. академія керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури України, 2021. С. 81-82.. Близько 1766 р. інший Константинопольський патріарх Серафим II (Анін), перебуваючи на спокої, оселився в згаданій афон- ській келії й значно розширив і розбудував її. Відтоді за келією утвердилась назва «Серай» (тур. - палац). У 1769 р. він закликав грецьке населення повстати проти турків. Після провалу повстання в 1776 р. змушений був залишити Афон і оселився в Мгарському монастирі на Полтавщині, де раніше упокоївся його попередник свт. Афанасій III (Пателарій). Він так само спочив у цьому монастирі в грудні 1779 р. Bappouvq М. То OtKoupeviKO Патріархєіо, екбооЕц XeXavStov. Athens, 2006. С. 117; Шумило С. Прп. Паисий Величковский и Запорожская Сечь. Малоизвестные письма прп. Паисия Величковского к Кошевому атаману Войска Запорожского Петру Калнышевскому. Киев-Серпухов: Международный институт афонского наследия в Украине; «Наследие Православного Востока», 2015. С. 78-79.

Від 1841 р. келія «Серай» розбудовується вихідцями з Російської імперії як слов'янська обитель, що в 1849 р., з благословення Константинопольського патріарха Анфіма, була перетворена на самоврядний спільножительний скит на честь Апостола Андрія Первозванного Шумило С. Обитель Апостола Андрія Первозванного на Афоні. URL: https://afon.org.ua/uk/obitel-apostola- andriya-pervozvannogo-na-afoni.html.. Відтоді починається період розквіту скиту, який тривав до 1913 р., коли в ньому стався т. зв. «ім'яславський бунт», очолений ієросхим. Антонієм (Булатовичем) Половинкин С. Хроника Афонского дела... С. 7-42; Алфеев И. Имяславие... С. 457-495; Шумило С. Неизвестное письмо иеросхимонаха Антония (Булатовича)... С. 94-117; Шкаровский М. Имяславская смута. С. 20-107.. Остаточний занепад скиту припадає на др. пол. ХХ ст. Останній ігумен обителі о. Михаїл (Дмитрієв) помер у 1962 р. Схиархимандрит Михаил (Дмитриев). Монахологии русских обителей на Афоне. Серия: Русский Афон ХІХ- ХХ в. / Под ред. иером. Макария (Макиенко). Афон: Пантелеимонов монастырь, 2016. С. 564-566. Після нього ігумена більше не обирали, оскільки в скиту залишалося всього п'ять перестарілих ченців. Коли в 1971 р. помер останній із них - о. Самсон, історія слов'янського скиту зупинилася Шумило С., Шкаровский М., Данилец Ю., Гайденко П. Афонский старец из Закарпатья. Иеросхимонах Аввакум (Вакаров) и его время: 1899-1972. Київ: Международный институт афонского наследия, 2019. С. 248-250.. Близько 20 років колись величний і один із найбільших афонських скитів (на поч. ХХ ст. нараховував понад 800 ченців) стояв повністю полишеним, почалося його руйнування. До тяжкого становища додалася ще й страшна пожежа 1958 р., яка не припинялася три доби, знищивши чимало будівель обителі Шумило С. Обитель Апостола Андрія Первозванного на Афоні. URL: https://afon.org.ua/uk/obitel-apostola-and- riya-pervozvannogo-na-afoni.html.. У вогні загинула значна частина багатої бібліотеки й архіву скиту, а те, що залишилося, тривалий час лежало посеред руїн фактично під відкритим небом, зазнаючи непоправного ушкодження від дощів, сонця та пилу.

Виявлення та дослідження архіву Андріївського скиту на Афоні

Довгий час вважалось, що архів і бібліотека Андріївського скиту були повністю втрачені. Проте їхні залишки виявили й врятували нові грецькі ченці, які заселились у скит після 1992 р. У 2003 р. збережені книги й документи були зібрані ченцями в дерев'яні ящики й із благословіння ігумена Ватопедського монастиря архімандрита Єфрема (Куцу) перенесені до цієї древньої обителі, якій підпорядковується Андріївський скит. Але оскільки серед грецького братства Ватопеду не було кому розібратися з таким масивом слов'яномовних документів і книг, вони ще 14 років пролежали запечатаними в ящиках. Лише в лютому 2017 р. з благословення ігумена Єфрема упорядкуванням архіву Андріївського скиту почав займатись український монах Філарет (Ольшанський), який до того успішно впорядкував там збережені залишки колеції слов'янських книг із бібліотеки Андріївського скиту.

С.В. Шумило з ігуменом афонського Ватопедського монастиря архімандритом Єфремом (Куцу), березень 2018 р.

На весні 2018 р. на запрошення о. Філарета до роботи з документами архіву Андріївського скиту долучився директор Міжнародного інституту афонської спадщини С.В. Шумило. Було розібрано частину ящиків (яких було бл. 50), очищено від пилу та попередньо розсортовано за темами по різних папках частину документів. Оскільки понад 20 років архів перебував у напівзруйнованому закинутому корпусі, фактично під відкритим небом, велика кількість документів (бл. 15%) від постійного попадання дощу згнила або була сильно уражена грибками й плісневою та не підлягала відновленню. Тому найпершим заданиям було відсортувати документи за станом збережуваності. До того ж, майже в усіх ящиках документи, книги, брошури та журнали були хаотично скидані разом, тож довелося ще й перебирати, щоб відокремити документи від усього іншого. Потім треба було відсортувати окремо листування, господарські документи, монахології, поминальні диптихи, господарські документи, чеки й листи про пожертви тощо. Масив документів за попередніми висновками складав понад 140000 одиниць. Усю цю роботу о. Філарету доводилось виконувати фактично самому. Він виявив і зібрав ув окремі папки документи про кожного дікея (скитоначальника), найбільш відомих скитських насельників, окремо було зібрано документи з теми «ім'яслав'я». Тоді ж нами було віднайдено та відкладено до окремої папки вісім листів о. Антонія (Булатовича) за 1911 р. до ігумена Андріївського скиту схі- архимандрита Ієроніма (Силіна), які вперше публікуціються в цьому випуску.

С.В. Шумило в бібліотеці Андріївського скиту при Ватопедському монастирі на Афоні, березень 2018 р.

У 2019 р. о. Філарет (Ольшанський), провівши послушником у Ватопедському монастирі майже чотири роки, повернувся до України, де невдовзі (прийнявши постриг з ім'ям Іов) став ігуменом Ново-Афонського Свято-Воскресенського монастиря у Львові. Подальшу роботу з впорядкування архіву Андріївського скиту за пропозицією о. Філарета було передано молодому монаху Діадоху (Кривицькому). На його прохання Міжнародний інститут афонської спадщини розробив та запропонував детальний план робіт із систематизації та забезпечення збережуваності архіву Андріївського скиту, який передбачав здійснення комплексу робіт, а саме: реконструкцію, класифікацію, опис та каталогізацію актів за базовими та формальними ознаками відповідно до загальноприйнятої методики, організації зберігання та оцифрування архіву. Була сформована робоча група у складі українських науковців С. Шумила, Є. Чернухіна та П. Гайденка, яка 13 березня 2020 р. на запрошення ігумена Ватопедського монастиря архім. Єфрема (Куцу) прибула на Афон для чергового фахового огляду документів і переговорів про початок спільної комплексної роботи з впорядкування архіву. За результатами проведених переговорів було отримано благословення ігумена та досягнута домовленість про початок таких робіт із травня місяця. Проте 16 березня постановою уряду Греції по всій країні було запроваджено жорсткі протиепідемічні заходи в рамках загальнонаціонального карантину з метою запобігання поширенню пандемії коронавірусу COVID-19. Цими обмеженнями було заборонено перебування на Афоні всіх осіб, які не є приписаними до монастирів; також заборонялося вільне пересування територією Афону та відвідування його паломниками. Карантинні обмеження тривали понад рік. У кінці травня 2021 р. через ускладнення від хвороби до реанімації потрапив ігумен Ватопедського монастиря о. Єфрем, який пробув на лікуванні та реабілітації понад три з половиною місяці.

Лише в жовтні 2021 р. Міжнародний інститут афонської спадщини поновив переговори про продовження робіт в архіві Андріївського скиту. З цією метою на кінець лютого 2022 р. була запланована чергова поїздка на Афон делегації українських науковців у складі С. Шумила та О. Алфьорова та у супровроводі консула Консульства України в Салоніках О. Сосонюка. Також за посередництва цих українських колег було запрошено до про- єкту дослідника з Італії М. Талалая. Проте через початок 24 лютого 2022 р. повномас- штабного вторгнення та війни РФ проти України запланована на 26 лютого експедиція української делегації на Афон була скасована, а проєкт тимчасово призупинено.

Із масиву документів архіву Андріївського скиту, що нині зберігаються у Ватопед- ському монастирі, серед найцікавіших нам вдалося встигнути ввести у науковий обіг «Книгу збору милостині» за 1761-1764 рр., де ватопедські ченці фіксували всі отримані від представників українського козацтва та духовенства пожертви під час своїх подорожей Слобожанщиною та Гетьманщиною за 60-ті рр. XVIII ст. Шумило С. «Книга збору милостині» за 1761-1764 рр. з архіву Ватопедського монастиря як джерело до історії українсько-афонських зв'язків у XVIII ст. Український історичний журнал. 2023. № 3 (570). С. 164-175. Інші виявлені документи потребують подальших досліджень та публікації.

Листи о. Антонія (Булатовича) за березень-жовтень 1911 р.

Публіковані тут вісім «ефіопських» листів о. Антонія (Булатовича) за 1911 р., які були виявлені нами в 2018 р., були відскановані та передані автору цієї статті для оприлюднення ще в 2020 р. На їх ексклюзивну публікацію в Україні було надане благословення ігумена Ватопедського монастиря о. Єфрема. Тоді ж вони були набрані за допомоги О. Різні- ченка. Їх видання було заплановане на березень 2022 р., проте через початок повномас- штабної війни Росії проти України заплановану публікацію довелося відкласти. Пізніше були знайдені ще три невідомі листи о. Антонія (Булатовича), які не увійшли до цієї публікації. Листи за березень-жовтень 1911 р. написані російською мовою, рукописним шрифтом із характерним для автора почерком, у дореформеній орфографії, що діяла до 1918 р. Листи на білих аркушах паперу, сім із них написані чорними чорнилами, один (за 16 травня 1911 р.) - сірим олівцем. Збереженість листів доволі добра. Перший лист за березень-квітень 1911 р. відправлений о. Антонієм (Булатовичем) із Константинополя, де він зупинився по дорозі з Афону до Ефіопії. Лист написаний на одному аркуші з обох сторін. Судячи з нього, в Константинополі у березні 1911 р. автор відвідав Подвір'я Андріївського скиту, де зустрівся з економом та ченцями, і двічі служив у храмі в константинопольському передмісті Сан-Стефано. Також він повідомляє про зустріч із першим секретарем російського посольства С. Боткіним, із яким обговорив долю метоха Андріївського скиту з земельною ділянкою біля м. Кавала у Фракії. Зустрічався з командиром мореплавного канонерського човна «Донець» М. Каськівим та настоятелем російської посольської церкви в Константинополі архімандритом Іоною (Вуколовим). Цей лист вперше розкриває плани Булатовича заснувати в Ефопії окремий монастир чи подвір'я Андріївського скиту. За офіційною версією, він відпросився в ігумена Андріївського скита поїхати до Ефіопії, щоб провідати там свого «названого сина» Ваську, якого врятував від смерті та всиновив у 1890-ті рр. під час одного зі своїх походів до Абісинії² Шумило С. Неизвестное письмо иеросхимонаха Антония (Булатовича)... С. 101.. Водночас, за словами секретаря російської посольської місії в Абісинії Б. Чемерзіна, «одним із завдань прибуття» до Ефіопії було з'ясувати, використовуючи свої давні дружні стосунки з Менеліком ІІ, що «імператор живий і що всі чутки про підміну давно померлого джанхоя нібито схожим на нього абіссинцем хибні» Архів зовнішньої політики Росії (далі - АЗПР). «Греческий стол». Спр. 678. Доверительное письмо поверенного в делах посольства России в Эфиопии Б. Чемерзина от 15 декабря 1911 г. товарищу министра иностранных дел России А. Нератову. Публ. за: А.К. Булатович. Третье путешествие по Эфиопии. Москва: Глав. ред. вост. лит., 1987. Восточная литература. URL: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Aethiopien/Bulatovich4/1-20/14. phtml?id=6684..

Про свої наміри заснувати там окремий монастир чи подвір'я, судячи з усього, Анто- ній (Булатович) не розкривав перед ігуменом до того, як вирушив у подорож. Уперше таку ідею він озвучує перед ігуменом у листі з Константинополя, апелюючи до того, що обговорював її з настоятелем російської посольської церкви архім. Іоною (Вуколовим): «Я былъ у него и онъ просилъ передать Вамъ отъ его имени, что желательно было бы для васъ устроить при миссіи въ Абиссиніи (російська посольська місія в Абісинії - С.Ш.) по- дворьице съ Іеромонахомщ 2 півчими и церковку. Что оно должно окупиться, а нужда большая, такъ какъ посольскую церковь съ штатомъ не устроятъ, такъ какъ расходъ бу- детъ по сміті громадный, а церковь нужна» (лист за березень-квітень 1911 р.). Це важли- ве уточнення, яке розкриває справжні наміри о. Антонія щодо його четвертої експедиції до Ефіопії.

1. Другий лист від 16 травня 1911 р. також написаний на одному аркуші з двох сторін. У ньому Антоній (Булатович) повідомляє, що у цей день він разом із ченцем Ієронімом прибув потягом до ефіопського міста Дире-Дауа. Тут закінчувалась залізнична колія й далі до столиці Ефіопії м. Аддіс-Абеба треба було добиратися на мулах верхи близько 500 верст. Із метою продовження подорожі вони купили намет (за 36 руб.), двох мулів (за 100 руб.) та найняли ще трьох мулів (за 50 руб.) для перевезення вантажу з речами, а також найняли двох слуг (за 25 руб.). Булатович уточнює, що по дорозі до Ефіопії він зупинявся на два тижні в портовому місті Суец, що біля південного входу в Суецький канал. Тут вони проживали на подвір'ї Синайського монастиря. Звідси французьким пароплавом рушили до Єгипту. Отримавши дозвіл капітана, він мав змогу 8 травня відслужити літургію в наметі на кораблі. У листі Антоній (Булатович) просить ігумена Андріївського скиту вислати гроші, а також надіслати дві писані на дереві ікони Іверської Богородиці - одну в подарунок для Мерши Нахусеная (бл. 1850-1937) - губернатора Дире-Дава та радника ефіопського імператора Менеліка II, а другу - для Ато-Йосипа, консула Ефіопії в Джибуті та секретаря імператора. За словами Булатовича, останній забезпечив їм безкоштовний проїзд потягом до м. Дире-Дауа по Ефіопсько-Джибутійській залізниці. У наступному листі від 18 червня 1911 р., написаному на двох аркушах з обох сторін, Антоній (Булатович) повідомляє, що живе в столиці Ефіопії м. Аддіс-Абеба на утриманні секретаря російської посольської місії Б. Чемерзіна, який «кормить и насъ и муловъ и относится съ крайнимъ гостепріимствомь». За його словами, Чемерзін «устраиваетъ церковку въ отдТльномъ домикТ, но мы Престола освящать не будемъ, а будемъ служить на АнтиминсТ». Також у листі Антоній (Булатович) згадує, що він та о. Ієронім важко захворіли: «лихорадка мучитъ каждую ночь и къ утру черезъ силу служу». Антоній повідомляє, що в столиці мав зустріч із місцевим абуною (верховним єпископом) Ефіопської Церкви Матеосом, який «крайне былъ ласковъ». Під час зустрічі він звернувся до єпископа з проханням допомогти йому організувати для тяжко хворого імператора Менеліка II служіння водосвятного молебню про зцілення. Як пише Булатович, «онъ съ любовію къ этому отнесся и обТщалъ похлопотать. Это трудно потому, что къ Императору совершенно никого не пускаютъ и онъ лежитъ безъ языка и въ совершенномъ параличТ». Також він повідомляє, що у нього заплановане офіційне представлення перед шістнадцятирічним престолонаслідником Іясу Лідж, онуком Менеліка II, який внаслідок важкої хвороби імператора виконував обов'язки формального управителя країною.

2. Найбільш інформативним та цікавим є лист на двох аркушах від 6 серпня 1911 р. У ньому о. Антоній (Булатович) повідомляє, що 28 липня він нарешті був допущений до хворого імператора, для якого відслужив молебень про зцілення. Про це в листі він повідомляє так: «28 го числа Іюля былъ допущенъ во внутреннія покои дворца къ болящему Императору Менелику ІІ, который послТ третьего апоплексическаго удара окончательно разбитъ параличемъ. Языкъ отнялся, и руки, и ноги, чуть только лТвая рука дТйствуетъ». За словами Булатовича, він перед Іверською іконою Богородиці, яку привіз із собою з Афону, «совершилъ предъ ней во дворцТ краткое моленіе и освятилъ воду изъ Живонос- наго Царьградскаго источника и окропилъ водою Св. Икону и затТмъ Императора напо- илъ Св. водою и далъ (ему) приложиться къ ИконТ Матери Божіей, затТмъ по просьбТ свиты всего болящаго окропилъ Св. водою, и спину, и грудь, и голову, и руки, и ноги (икону оставилъ ему)». Як зазначає далі Булатович: «съ тТхъ поръ я его не видалъ, но кажется молебенъ подТйствовалъ благотворно, хотя я в нихъ видимыхъ рТзкихъ перемТнъ въ здаровіи не оказалось» Деталі цієї справи описані в листі Б. Чемерзіна від 15 грудня 1911 р. на ім'я товариша міністра закордонних справ А. Нератова: «Широко задуманные планы о. Антония (Булатовича), как это можно было и предвидеть, не получили осуществления. По окончании своей болезни, длившейся около двух месяцев, названный монах немедленно пожелал приступить к исцелению недуга императора Менелика II, для каковой цели им были привезены несколько чудотворных икон, освященное масло и святая вода. Однако проникнуть к строго оберегаемому от общения с европейцами джанхою оказалось далеко не так просто, как это представлялось о. Антонию. Несмотря на формальное разрешение, данное в моем присутствии Лиджем Ясу на официальной аудиенции, прием откладывался со дня на день, и заветное желание о. Антония исполнилось лишь на четвертый месяц его пребывания в Аддис-Абебе. Допущенные наконец к больному, о. Антоний со своим спутником монахом Иеронимом отслужили молебен, окропили и даже растирали тело императора святою водою и елеем, прикладывали чудотворные иконы, но никакого улучшения в состоянии здоровья Менелика не достигли. Единственным результатом их посещения было то, что с очевидностью было установлено, что император жив и что все слухи о подмене давно скончавшегося будто бы джанхоя похожим на него абиссинцем ложны» (АЗПР. «Греческий стол». Спр. 678. Довірчий лист Б. Чемерзіна від 15 грудня 1911 р. ...)..

Лист ієросхім. Антонія (Булатовича) від від 6 серпня 1911 р.

У цьому ж листі, представивши як успішну свою місію зі зцілення імператора, Булатович вперше більш детально наважується озвучити ігумену Андріївського скиту свою ідею щодо створення афонського скитського подвір'я в Ефіопії. Зокрема, він пише: «Не знаю, заводить ли річь о подворьи. Съ одной стороны есть тутъ не в далекі удобнейшее місто для скита безмольнаго и въ Адисъ-Абабе хорошо бы устроить подворье миссіонерское - съ Церковью и школой. Насчетъ осуществленія оно возможно при условіи что Св. Синодъ благословитъ учрежденіе сего. Тогда можно съ благословенія Св. Синода дмлать воззва- нія въ газетахъ, направляя жертвы въ нашъ скитъ “на православную миссію въ Абисси- ніи”. Это паралельно умножило бы и доходы Скита. Кромі того, по поселеніи въ Адисъ- Абабі можно было бы завести корреспонденцію. И такъ по мірі доходовъ развивалась бы и діятельность Миссіи. Была бы построена небольшая но красивая церковь. Была бы устроена начальная школа для абис. дітей. Абиссинскіе учителя рублей за 10 въ місяць научили бы ихъ грамоті абиссинской, арифметикі. Первымъ началамъ географіи - какъ въ деревенскихъ школахъ и закону Божію, и началамъ русск. яз. Подворье снабжало бы скитянъ в^мъ необходимымъ, а скитъ снабжалъ бы рыбою подворье. Была бы лавочка церковныхъ предметовъ и проч. и масла и вина. Однимъ словомъ діла бы нашлось и потребность иміть здісь православную миссію ясно ощущается и выражается не только русскими, но и многими абиссинамы. Но съ другой стороны меня устрашаетъ основать такое великое діло, відая и обратную сторону медали и немощь нашу монашескую и удобопреклонность но гріху».

Закінчує Булатович цей лист такими словами: «Во всякомъ случаі начну, или не начну, удастся что или не удастся, но если живъ и здоровъ буду, то въ октябрі вьііду отсюда на Афонъ».

3. У наступному листі за серпень 1911 р., написаному на одному аркуші й позначеному грифом «Секретно», о. Антоній (Булатович) в ігумена Андріївського скиту просить «Игуменскаго и Отческаго благословенія или не благословенія на устройство Православной Миссіи въ Абиссиніи и на подачу о семъ предметі докладной записки Правительству нашему». В листі він пропонує заснувати в столиці Ефіопії: 1) православну «школу начальную съ учителями абиссинцами изъ ученыхъ ихъ, но подъ нашимъ наблюдешемъ»; 2) відкрити православну церкву; 3) відкрити «миссіонерскій пунктъ въ языческой землі» для проповіді православ'я серед нехристиянського населення країни. Для започаткування справи, за його словами, на перших порах знадобиться надіслати до Ефіопії в якості помічників чоловік 6-7.

Антоній (Булатович) вказує, що начебто Б. Чемерзін попросив його викласти все це в детальній доповідній записці, «которую онъ пошлетъ Правительству, которое если одоб- ритъ и призоветъ меня на осуществленіе, то и діло въ шляпі». Але тут таки Булатович зазначає, що не маючи на це благословення від ігумена Андріївського скиту, він не наважується писати доповідну записку, бо інакше доведеться цю справу вести не від імені Скита, а від свого «на власний страх і ризик», і тоді Собор старців Андріївського скиту не підтримає це починання. «Конечно, - пише він, - если бы обитель это сділала, то это весьма высоко поставило бы ее и въ глазахъ Государя, и Святійшаго Синода, и Патріарха, и всего Правительства русскаго». І далі зазначає: «но, судя по настроенію старцевъ, сомніва- юсь, чтобы они рішились на это».

Лист ієросхім. Антонія (Булатовича) від 18 серпня 1911 р.

4. У листі від 18 серпня 1911 р., написаному на одному аркуші з обох сторін і позначеному грифом «Секретнійше», о. Антоній повідомляє ігумену Андріївського скиту про конфлікт з іншим афонським ченцем о. Ієронімом, з яким вони разом прибули до Ефіопії. Як наголошує Булатович, о. Ієронім «подъ моимъ вфцініемь и въ подчиненіи мні не находится, ибо отказался подчиняться моему главному требованію не ість мяса». Чи дійсно причиною конфлікту стало саме це - невідомо. Проте, з листа ми дізнаємося, що в цій ситуації Б. Чемерзін заступився за Ієроніма й відмовився виконати прохання Булатовича відпровадити того назад на Афон. «Я выразилъ недоумініе Бор. Ал., что онъ вмішивает- ся въ наши діла, но онъ стоялъ на своемъ, хотя и 1еронимъ даже просилъ его отпустить его на Афонъ», - пише Антоній Булатович. За його словами, Б. Чемерзін перевів о. Ієроніма до іншого будинку, де той виконував для нього різні доручення (переписував листи тощ^о).

5. У черговому листі від 26 серпня 1911 р., написаному на двох аркушах, Антоній (Булатович) повідомляє про певне покращення стану здоров'я ефіопського імператора: «Спішу сообщить радостную вість: Императоръ Менеликъ послі молебна сталъ немного поправляться, и даже на костыляхъ сталъ мочь ділать нісколько шаговъ, чего раньше отнюдь не могъ, но языкъ все еще нГмъ» Водночас Б. Чемерзін у своїх доненсеннях повідомляв, що після молебню «никакого улучшения в состоянии здоровья Менелика не достигли» (АЗПР. «Греческий стол». Спр. 678. Довірчий лист Б. Чемерзіна від 15 грудня 1911 р. ...).. Також у листі, з приводу відкриття подвір'я Андріївського скиту в Ефіопії, він пише ігумену: «Теперь я жду не дождусь телеграммы и денегъ - возвращаться, такъ возвращаться, или что либо заводить, такъ заводить». Крім того, в листі до ігумена він доволі гостро критикує ідею настоятеля пофарбувати головний собор Андріївського скиту на Афоні: «берегитесь, чтобы не испортить всего собора, если сділають недостаточно художественно, или не въ выдержанномъ стилі. Не дай Богъ аляповатости и безвкусицы - даромъ деньги пропадутъ и опозорятъ».

6. Останній лист, від 8 жовтня 1911 р., написаний на одному аркуші, доволі короткий. У ньому Антоній (Булатович) повідомляє, що 8 жовтня він отримав телеграму від ігумена Андріївського скиту, в якій той наполягав, щоб він якнайшвидше залишив Ефіопію та повернувся на Афон. Із листа також відомо, що чернець Ієронім тоді вже залишив Ефіопію та вирушив назад на Святу Гору. Булатович підтверджує, що вимогу покинути Ефіопію він виконає, як тільки зможе побачитись зі своїм «названим сином» Василем. Також у листі він наголошує: «Денегъ займу. Изъ телеграммы вижу, что Вы просимыхъ мною де- негъ не выслали. Вижу тоже, что вы, получивъ мое письмо, долго не рішались, что ответить. Значитъ такъ угодно Богу, но только все таки жаль, потому что случай былъ хорошій что нибудь устроить. Но вероятно это крестъ для меня не посильный».

***

До віднайдення цих листів о. Антонія (Булатовича) свідчення про четверту його подорож до Ефіопії були вкрай скупі та суперечливі. Єдиним більш-менш докладним оповіданням про ці мандри було донесення Б. Чемерзіна від 15 грудня 1911 р. АЗПР. «Греческий стол». Спр. 678. Довірчий лист Б. Чемерзіна від 15 грудня 1911 р. ..., деталі якого ми розглянули в іншій статті Шумило С. Неизвестное письмо иеросхимонаха Антония (Булатовича). С. 101-102..

Згідно зі свідченннями Б. Чемерзіна, о. Антоній (Булатович) так і не зміг реалізувати жодного зі своїх задумів і повністю розчарований залишив Ефіопію 8 грудня 1911 р. АЗПР. «Греческий стол». Спр. 678. Довірчий лист Б. Чемерзіна від 15 грудня 1911 р. ... За місяць, 8 січня 1912 р., він повернувся на Афон, де невдовзі очолив групу вигнаних із Фі- ваїдського скиту опозиційних ченців-ім'яславців Булатович Антоний, иеросхим. Моя борьба с имяборцами... С. 15..

Дії ігумена Ієроніма (Силіна), який не підтримав ідею переселення андріївських ченців до Ефіопії, спричинили до провалу планів о. Антонія щодо «ефіопського проєкту», його підтримки та фінансування з боку російського Синоду та Уряду. Все це могло призвести до розчарування та образи, які вже за кілька місяців вилилися у відвертий конфлікт, а ще через півроку - в насильницьке видворення о. Ієроніма з Андріївського скиту прихильниками о. Антонія (Булатовича), з чого почалася «афонська смута» 1912-1913 рр.

Опубліковані тут листи о. Антонія (Булатовича) до ігумена Андріївського скиту архім. Ієроніма (Силіна) за березень-жовтень 1911 р. по новому розкривають невідомі подробиці як його четвертої подорожі до Ефіопії, так і причини погіршення стосунків з ігуменом, що суттєво вплинуло на подальший перебіг подій.

Публікацію тексту листів о. Антонія (Булатовича) здійснено мовою оригіналу відповідно до орфографії, що діяла в Російській імперії до 1918 р., зі збереженням літер «і», «і», «ъ». Пунктуація, стиль та помилки автора, допущені в тексті документів, не виправлялися. Збережені авторські закреслення та виправлення, які позначені відповідними коментарями.

Оскільки виявлені документи на момент їх підготовки до публікації в 2021 р. ще не були описані та каталогізовані, тому відсутні вказівки на архівні шифри. Так само, оскільки аркуші листів на той момент не були пронумеровані, то кожний аркуш листа нумерується по-новому з арк. 1.

References

листи ієросхимонаха антонія булатовича

Alfeev, I. (2009). Imiaslavie. Pravoslavna entsyklopediia [The Name-Glorifiers. Orthodox encyclopaedia]. Moscow, Russia.

Alfeev, I. (2013). Svyashchennaya tajna Cerkvi: Vvedenie v istoriyu i problematiku imiaslavskih spo- rov. [Sacred mystery of the Church: Introduction to the history and problematics of the name-glorifiers disputes]. St. Petersburg, Russia.

Chentsova, V. (2000). Ystochnyky fonda «Snoshenyia Rossyy s Hretsyei» RHADA po ystoryy mezh- dunarodnykh otnoshenyi v Vostochnoi y Yuho-Vostochnoi Evrope v 50-e hh. XVII v. [Sources of the fund «Russia's relations with Greece» of the Russian state archive of documents on the history of international relations in Eastern and South-Eastern Europe in the 50s of the 17^th c.]. Moscow, Russia.

Fonkich, B. (1991). Grechesko-russkie svyazi ser. XVI - nach. XVIII v.: Grecheskie dokumenty mos- kovskih hranilishch: Katalog vystavki [Greek-Russian relations in the middle of the 16^th - the early 18^th c.: Greek documents from Moscow depositories: Exhibition catalogue]. Moscow, Russia.

Izhitsky, G. (2013). Imiaslavec: Ocherk o duhovnom i zhiznennom puti Aleksandra Ksaverevicha Bu- latovicha [Name-glorifier: An essay on the spiritual and life path of Alexander Bulatovich]. Kharkov, Ukraine.

Kiselev, A. (2014). Belye pyatna v biografiyah Bulatovichej [White spots in the biographies of Bulatovich]. Sumy, Ukraine.

Polovinkin, S. (1995). Hronika Afonskogo dela [Chronicle of the Athonite cause]. Nachala: Almanah - Origins: Almanac, 1-4, P. 7-42. Moscow, Russia.

Polovinkin, S. (2001). Antonij Bulatovich. Pravoslavna entsyklopediia [Antony Bulatovich. Orthodox encyclopaedia]. Moscow, Russia.

Senina, T. (2013). Poslednij vizantiec. Religiozno-filosofskaya mysl ieroskhimonaha Antoniya (Bula- tovicha) i ee vizantijskij kontekst [The last Byzantine. Religious-philosophical thought of Hieroskhimo- nakh Anthony (Bulatovich) and its Byzantine context]. St. Petersburg, Russia.

Shkarovsky, M. (2015). Imiaslavskaya smuta. Ystoryia Russkoho na Afone Sviato-Panteleymonova monastyria s 1735 do 1912 hoda [The name-glorifiers turmoil. History of the Russian Saint Panteleimon Monastery on Mount Athos from 1735 to 1912]. Mount Athos, Greece.

Shumylo, S. (2015). Prp. Paisij Velichkovskij i poslednij Koshevoj ataman Zaporozhskoj Sechi P. Kal- nyshevskij: maloizvestnye pisma [Prp. Paisii Velichkovsky and the last Koshevoy ataman of the Zaporo- zhian Sich P. Kalnyshevsky: little-known letters]. Orientalia Christiana Cracoviensia: czasopismo nauko- we - Orientalia Christiana Cracoviensia: an academic journal, 7, P. 27-57. Krakow, Poland.

Shumylo, S. (2015). Prp. Paisij Velichkovskij i Zaporozhskaya Sech. Maloizvestnye pisma prp. Paisiya Velichkovskogo k Koshevomu atamanu Vojska Zaporozhskogo Petru Kalnyshevskomu [Prp. Paisii Velich- kovsky and the Zaporizhian Sich. Little-known letters of Prp. Paisii Velichkovsky to the Koshevoy ataman of the Zaporozhian Army Pyotr Kalnyshevsky]. Kyiv, Ukraine.

Shumylo, S. (2020). Neizvestnoe pismo ieroskhimonaha Antoniya (Bulatovicha) na imya imperatora Nikolaya II kak istochnik k istorii skita «Chernyj Vyr» i «imyaslavskih sporov» na Afone [The unknown letter of Hieroschimonakh Anthony (Bulatovich) to emperor Nicholas II as a source for the history of the skete « Chernyj Vyr» and the «name-glorifiers disputes» on Athos]. Vestnik PSTGU. Seriya II: Istoriya. Is- toriya Russkoj Pravoslavnoj Cerkvi - Bulletin of OSTHU. Series II: History, History of the Russian Orthodox Church, ІІ (95), P. 94-117. Moscow, Russia.

Shumylo, S. (2021). Rozvytok ukrainsko-afonskykh dukhovno-kulturnykh zviazkiv u XVII - per. tre- tyni XIX st. [The development of Ukrainian-Athos spiritual and cultural relations in the 17^th - the first third of the 19^th c.]. Kyiv, Ukraine.

Shumylo, S. (2023). Knyha zboru mylostyni za 1761-1764 rr. z arkhivu Vatopedskoho monastyria yak dzherelo do istorii ukrainsko-afonskykh zviazkiv u XVIII st. [The alms collection book for 1761-1764 from archives of the Vatopedi monastery as a source for the history of Ukrainian-Athos relations in the 18^th c.]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal - Ukrainian historical jhournal, 3 (570), P. 164-175. Kyiv, Ukraine.

Shumylo, S., Shkarovsky, M., Danilets, Y., Gaidenko, P. (2019). Afonskij starec iz Zakarpatya. Iero- skhimonah Avvakum (Vakarov) i ego vremya: 1899-1972 [The Athonite elder from Zakarpattya. Hiero- schemamonk Avvakum (Vakarov) and his times: 1899-1972]. Kyiv, Ukraine.

Bappouvp, M. (2006). To Оікоирєуїко Патріархєіо, єкбооєц XeXavStov [The Ecumenical Patriarchate, Helandion publications]. Athens, Greece.

Размещено на Allbest.ru