Будова римо-католицьких і протестантських пісенників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Будова римо-католицьких і протестантських пісенників

Європейські католицькі та протестантські збірки з духовними піснями були відомі на східнослов'янських землях з другої половини XVI ст., а то й раніше. Ці видання використовувалися католики й протестанти, що жили на теренах Речі Посполитої та Московської держави. У XVI - ХІХ ст. католицька та протестантська духовна пісенність слугувала джерелом формування духовно-пісенного репертуару українських, білоруських, російських православних та уніатів. Римо-католики та протестанти, що мешкали на східнослов'янських землях, за рідким винятком, репрезентували іноземну традицію і не були включені в загальний процес культуротворення. Безумовно, католицька та протестантська культура також впливали на розвиток східнослов'янської пісенності, особливо польська традиція, що в XVI - ХІХ ст. була потужним підживлювачем української та білоруської пісенності. Однак у процесі формування національного духовно-пісенного репертуару чільними були православна та унійна (греко-католицька) конфесії: у XVIII - ХІХ ст. не могло бути україномовного римо-католицького чи російськомовного протестантського духовно-пісенного репертуару. У ХХ ст. картина змінюється, і нетрадиційні для цих теренів християнські конфесії, які раніше репрезентували національні меншини, включаються в загальнонаціональний процес піс- нетворення. Відповідно, виникає потреба у літературі катехитичного змісту, літургічних книгах, збірках для богослужбового співу, написаних мовою чільної нації, а не національних меншин.

Формування римо-католицького репертуару на пострадянському просторі припадає на період, коли внаслідок літургічної реформи ІІ Ватиканського Собору (1962-1965) було дозволено відправляти богослужіння не латинською, а національними мовами. Також Собором було визначено, що головним критерієм відповідності літургії її сутності є повна, свідома та активна участь у ній всієї церковної громади, а не лише священика. Наслідком цих змін стало повсюдне поширення церковного співу усіх мирян, який замінив спів професійного церковного хору, що призвело до корінної трансформації римо-католицької богослужбової музики. У країнах, де католицизм є традиційною конфесією, за основу нового літургічного репертуару було взято апробовані часом пісні національними мовами, які ще з XVI ст. звучали на богослужінні, але до середини ХХ ст. не мали офіційного статусу літургічних. Піснеспіви оновленої католицької літургії також були відомі у СРСР до 90-х рр. ХХ ст. у національних меншинах, де виконувалися польською, німецькою або іншими мовами, і саме ці пісенні твори стали підґрунтям нового українського, білоруського та російського римо-католицького репертуару, що почав активно розвиватися з 90-х рр. ХХ ст.

В Україні перші збірки почали друкуватися з початку 1990-х рр. Це були пісенники з текстами найбільш уживаних творів, укладені у різних парафіях України для власних потреб. Місцева церковна влада надавала їм статус видань для внутрішнього користування. Перед укладачами стояло завдання передусім створити пісенний репертуар українською мовою, їх найменше цікавили питання упорядкування збірок, позаяк апробована століттями структура пісенника комплексного типу потребувала лише наповнення піснеспівами та піснями, які б відповідали критеріям літургічної музики, визначеним документами ІІ Ватиканського Собору. Втім, перші українські видання також не були позбавлені креативності у вирішенні питань організації пісенного репертуару в збірках.

Формування українського римо-католицького репертуару у більшій частині українських регіонів відбувалося під значним впливом польського. Першими збірками, якими користувалися українські римо- католики у добу Незалежності, були польські пісенники. Часто популярні католицькі пісні просто перекладалися українською (у регіонах з домінуванням російської мови - російською). Однією зі збірок, де засвідчено подібну практику - нотований «Церковний співаник» (Чернівці, 2002) [323], основний репертуар якого складають перекладені пісні з популярного пісенника Я. Седлецького [350]. Стосовно структури пісенника, то в одинадцяти розділах зібрано твори до церковних свят та періодів літургічного року (Адвент, Різдво, Великий піст, Великдень, Вознесіння, Зіслання Св. Духа, Св. Трійці, Серця Ісуса, Христа-Царя), євхаристичні та богородичні пісні. У додатку вміщено кілька традиційних та молодіжних українських пісень, а також пісні, написані укладачем збірки. Цей пісенник не є літургічною книгою комплексного типу, бо у ньому відсутні й частини ординарія меси, молебні, пісні до усіх свят, у тому числі не для церковного вжитку. Однак він цілком відповідає поставленим завданням зберегти традиції духовного співу старшого покоління католиків для молоді, одночасно оновивши її через переклад українською мовою. Більш вузькі завдання обмежили репертуар найуживанішими творами, а саме: а) піснями до головних церковних свят літургічного календаря; б) євхаристичними піснями, що є однією з найпоширеніших груп творів у пісенниках через розвинений католицький культ Св. Євхаристії; в) піснями до Богородиці загального змісту, без прив'язки до церковних свят.

Утім, більшість українських римо-католицьких пісенників орієнтовані на книгу комплексного типу. У виданні «Християнський пісенник» (Познань-Гнівань, 1995) [322] на початку збірника йдуть малий катехізис, тексти літургії, молебнів та молитов. Щодо пісенної частини, то вона розпочинається піснями на свята та періоди літургічного року (Адвент, Різдво, Великий піст, Великдень, Зіслання Св. Духа), далі йде велика група євхаристичних пісень, що належать до річного кола богослужінь (свято Св. Євхаристії відзначається у четвер після Св. Трійці). У цьому пісеннику євхаристичні пісні є цілком самостійною групою, що може виконуватися упродовж року, особливо у звичайний період, під час обряду причастя. Після євхаристичних йдуть богородичні пісні, пісні до святих, похоронні (усього 2 твори) і найчисленніша група пісень різного змісту, передусім прославного. Таким чином, цей збірник, що відрізняється стильовою строкатістю (у збірку вміщено як класичні, так і сучасні «молодіжні» пісні) та некласичною формою запису іншомовних текстів (польські й латинські пісні транслітеровано кирилицею), орієнтований на універсальну структуру, яку має пісенник комплексного типу. Втім, при першому знайомстві це не є очевидним, оскільки у змісті лише молитовно-катехитична частина записана згідно порядку їх розташування у збірці, а загальний список усіх пісень подано за абеткою, що не дає уявлення про загальну структуру збірки.

Ненотований «Парафіяльний пісенник» (Київ, 1999) [284] має структуру, максимально наближену до пісенника комплексного типу. Розпочинається він текстом літургії, далі йдуть пісні на свята та періоди літур- гічного року (Адвент, Різдво, Великий піст, Вербну неділю, Великдень, Вознесіння, Зіслання Св. Духа, свято Серця Ісуса); євхаристичні пісні та пісні на принесення дарів, які у даному контексті інтерпретовано не як твори річного кола богослужінь до свята Св. Євхаристії, а як пісні на конкретні моменти богослужіння, що можуть виконуватися протягом звичайного періоду літургічного року; пісні подяки і прославлення; пісні, що виконуються протягом року; гімни; пісні до Богородиці і святих; пісні за померлих. Другу частину збірки розпочинають «Інші пісні», де записано твори, що характеризують даний церковний осередок, опікуваний францисканцями. Він орієнтований на молодіжне душепастирство, а тому у збірці є багато францисканських пісень, паломницьких пісень, канонів (невеликих творів у формі канону, що прийшли з осередку з м. Тезе (Франція), які є популярними у всьому католицькому світі), пісень різного змісту; завершують цю частину дві групи популярних світських пісень - українських і російських. Їх включення у пісенник було викликано практикою співу в паломництвах та на інших молодіжних зібраннях не лише духовних, а й світських пісень; втім, у другому виданні їх вже було вилучено. Додамо також, що для зручності користування всередині кожної групи пісні розташовано за абеткою, подібно до класичного польського пісенника Я. Седлецького. Наприкінці збірки вміщено популярні молебні, що виконуються протягом року. Упорядкування пісень у збірнику «Парафіяльний пісенник» виявилося дуже вдалим, і через кілька років його було перевидано (Київ, 2006) [285]. Загальне впорядкування у збірці залишилося без змін, було лише вилучено та додано кілька пісенних груп, зокрема прибрано світські пісні, змінено розташування груп пісень подяки і прославлення та пісень, що виконуються протягом року. Після церковних гімнів додано шлюбні пісні та пісні на свята й урочистості (Богоявлення, святої Родини, Новий рік).

Розглянуті вище католицькі пісенники є більшою чи меншою мірою наближені до книги універсального типу. При цьому відсутність нот не дає їм можливість стати повноцінним виданням, оскільки лише нотовані частини ординарія меси та інших непісенних форм роблять його насправді універсальним. Першим українським виданням, що отримало статус літургічного, став пісенник «Літургійні співи» (Київ, 1998) [280]. Відповідаючи його призначенню, на початку та наприкінці збірки містилися акламації та співані частини богослужіння нестрофіч- ної форми, латинські григоріанські піснеспіви й літанії. Церковні пісні містилися у середині збірки і включали твори на Адвент, Різдво, Великий піст, Вербну неділю, Великдень, Вознесіння, до Св. Духа, до Найс- вятішого Серця Ісуса, євхаристичні, богородичні та святим, пісні, що виконуються протягом року, гімни, пісні за померлих. У межах кожної групи пісні розміщено за абеткою. Такий тип збірника вже можна було б уважати пісенником універсального типу, якби не одне «але». Вимоги до якості духовних пісень у літургічній збірці значно обмежили кількість пісенних творів, що не давало можливості користуватися лише ним. Саме тому в українських католицьких парафіях продовжують виходити різні збірки з духовними піснями, частину з яких було описано вище. У 2001 р. у Києві виходить збірка «Вгору серця» [258], яка є розширеним виданням пісенника «Літургійні співи». Включення до нього більшої кількості пісень, переважно «молодіжних» полегшеного музичного стилю, не дозволило цьому виданню зберегти статус літургічного. При цьому структурування збірки, попри деяку непослідовність розташування розділів, відповідає усім критеріям пісенника комплексного типу. Співаник «Вгору серця» відкривається піснями на основні свята та періоди літургічного року (Адвент, Різдво та свята різдвяного періоду, Великий піст, Великий тиждень, Великдень, Вознесіння, Зіслання Св. Духа, Св. Трійці, свято Найсвятішого Серця Ісуса), далі йдуть євхаристичні пісні, пісні до Ісуса, пісні на приготування дарів, пісні хвали і подяки, пісні, що виконуються протягом року, богородичні пісні загального змісту і до богородичних свят, пісні до святих, пісні до обрядів хрещення, вінчання, поховання та пісні за померлих. В останній частині збірки розміщено молебні, гімни, принагідні пісні, утреня та вечірня за померлих, літургічні піснеспіви нестрофічної форми. Розташування пісень у кожній групі традиційно йде за абеткою. Велика кількість творів, у тому числі духовних пісень, попри усі недоліки, зробила цю збірку популярною у католицькому середовищі, а тому вживаною і донині.

Відсутність українських католицьких пісенників, що мають апробацію церковної влади, спричинила подальші пошуки церковних музикантів у царині музично-літургічних книг. У Луцьку виходять збірки «Співаймо Господу» (2014) [318] та «Requiem aeternam» (2015) [349], у яких зібрано та гармонізовано переважно літургічні співи непісенних форм. Строфічні твори посідають лише незначну частину збірок, при цьому вони трактуються не як пісні, а як гімни. Лише у 2016 р. виходить збірка «Psallite Deo» [348], у якій зібрано пісні для літургічного виконання. На жаль, це зібрання є кроком назад у порівнянні зі співаником «Вгору серця». Хоча формально видання має більшість розділів, необхідних для пісенників комплексного типу, якість музичного матеріалу (у збірник зібрано усі пісні українською мовою, якими користуються в парафіях, без якісного відбору) та відсутність важливого для католицьких видань змісту з тематичною та літургічною рубрикацією (у книзі є лише алфавітний покажчик пісень, як у протестантських виданнях) знижують літургічну вартісність цього видання. Видавці справедливо вважають його експериментальним, але й досі в Україні відсутній пісенник комплексного типу літургічного призначення, який би мав апробацію церковної влади. Найбільш досконалим під оглдяом рубрикації є видання «Вгору серця», де на українському матеріалі відтворено загальні принципи упорядкування римо-католицьких пісенників комплексного типу.

Процес становлення римо-католицького репертуару, що відбувався в Україні, був подібний на всьому пострадянському просторі. Розвиток католицької пісенності в азіатській частині Росії присвячено монографічне дослідження Ю. Фіденко [202], у якому авторка аналізує музичний репертуар католицьких приходів цього регіону, починаючи від 1990-хх рр. дотепер. Основний акцент у монографії приділено музичному компоненту католицького богослужіння, щодо структури пісенників, то їм присвячено лише невеличкий параграф. Утім, подані там відомості яскраво репрезентують процес укладання перших збірок і дають уявлення щодо їхньої структури. католицький протестантський пісенник

Однією з перших католицьких збірок на теренах азіатської частини Росії був пісенник «Прославим Господа» початку 1990-х рр., привезений священиками з Казахстану, що використовувався на богослужінні омської громади. У цьому пісеннику біло зібрано 241 піснеспів, у якому ноти були записані вручну, а текст набрано на друкарці. Пісенник містив традиційний для католицьких видань репертуар, а саме «головні періоди літургічного року (Адвент, Різдво, Великий Піст, Великдень, Святий Дух), піснеспіви прослави та подяки, надії та прохання, основні етапи літургії, на честь Ісуса Христа і Марії» [202, с. 68-69].

Нотований збірник «Мы» (1994-1995) парафії Св. Якова у Південно-Сахалінську містить 82 твори, записані від руки. У пісеннику «після співів меси наведено пісні на честь Ісуса і Марії, а потім популярні великодні та різдвяні гімни. Завершується випуск кількома корейськими піснеспівами з підрядковими ієрогліфами і транскрипцією російськими літерами» [202, с. 70].

Дослідниця розповідає історію виникнення збірки «Величит душа моя Господа» з м. Владивосток: біля її витоків лежать аркуші з піснеспівами, роздруковані у 1992 р. священиками для перших вірян. У 1994 р. вийшло перше видання збірки (40 творів), у 1998 р. - друге (більше 130 творів). На жаль, у монографії не зазначено основні структурні розділи пісенника, однак вказано, що це видання було ретельно відредаговане і широко вживане у парафіях азіатської частини Росії [202, с. 69-70]. На основі цих даних ми можемо зробити висновок, що воно мало усі або більшість компонентів пісенника комплексного типу.

Першим зразком російського католицького пісенника, що здобув не локальне, а загальнонаціональне значення, стала збірка «Сборник церковных песнопений» (Рим-Люблин, 1994) [314]. Це видання було першою спробою систематизації російських католицьких піснеспівів. Воно носило пошуковий характер, що засвідчили подальші видання, куди не увійшла доволі велика частина розміщених у ньому пісень та піснеспі- вів. Збірник відкривається піснеспівами до літургії, далі йде гімнарій (розділ, куди вміщено переклади російською мовою латинських гімнів - творів строфічної форми, що традиційно виконуються у богослужіннях добового кола). У третій, найбільшій за обсягом частині розміщено духовні пісні та гімни: спочатку йдуть пісні до свят та основних періодів літургічного року (Адвент, Різдво, Великий піст, Вербна неділя, Великий Четвер, Велика П'ятниця, Велика Субота, Великдень, Вознесіння, Зіслання Св. Духа, Св. Трійця), далі вміщено пісні на честь Ісуса Христа, євхаристичні, богородичні, пісні на честь ангелів, святих та мучеників, літанії, ранкові та вечірні молитви, пісні до обрядів хрещення, вінчання, поховання, пісні за померлих. В останній частині збірки вміщено молодіжні пісні. Упорядкування пісень в середині кожного розділу є вільним, лише «молодіжні» пісні розташовано за абеткою.

Видання «Сборник церковных песнопений» формально відповідає багатьом критеріям пісенника комплексного типу, проте навіть у структурі, а не лише у самих піснеспівах, є кілька штучних елементів, що свідчать про інтелектуальний, а не літургічно-практичний підхід до його укладання. Абсолютно штучним розділом є гімнарій, у якому зібрано російські переклади латинських гімнів з офіція (богослужіння добового кола) з оригінальними григоріанськими мелодіями. Також некоректним є розміщення пісень до Ісуса Христа перед євхаристичними, бо вони відмежовуються від церковного календаря (нагадаємо, що свято Св. Євхаристії йде після свята Св. Трійці), чого ніколи не було у пісенниках із традиційних католицьких країн¹. Репрезентована в російській збірці послідовність розташування тематичних груп пісень відбилася і на українських пісенниках, зокрема на виданнях «Парафіяльний пісенник» та «Вгору серця», укладачі яких були знайомі з російським виданням. Разом з тим, у збірці цілком слушно було відокремлено класичний репертуар від молодіжного, чого не вдалося уникнути укладачам пісенника «Вгору серця», що вийшов значно пізніше.

Недоліки збірки «Сборник церковных песнопений» було враховано у виданні «Воспойте Господу» (Москва, 2005) [261] - першому російському пісеннику, що мав офіційну апробацію церковної влади як літу- ргічний. У цій книзі було зібрано усі піснеспіви, більша частина яких є пісенними творами, необхідними для використання на літургії, паралі- тургічних відправах та інших обрядах. У виданні було враховано досвід збірки «Сборник церковных песнопений», зокрема було узято багато пі- снеспівів та збережено багато рубрик. Пісенник розпочинається незмінними піснеспівами ординарія, потім йдуть піснеспіви та духовні пісні до свят та основних періодів літургічного року (Адвент, Різдво (у розділі є також твори на інші свята різдвяного циклу), Великий піст (укладачами виділяються усі особливі дні цього періоду до Великоднього Три- дення), Великоднє Тридення, великодній період (Великдень, Вознесін- ня, Зіслання Св. Духа, звичайний час), далі слідують євхаристичні піснеспіви, піснеспіви на честь Богородиці, на честь ангелів та святих, завершують збірку твори до таїнств хрещення та шлюбу, до обрядів поклоніння Св. Дарам та Хресної дороги, літанії, заупокійні обряди. Молодіжні пісні не увійшли до збірки «Воспойте Господу». Твори, що входили до гімнарію, уміщено у відповідні розділи свят річного кола.

Уклад пісенника відповідає усім критеріям літургічної збірки й охоплює усі сфери церковного життя християнина. Втім, він дещо відрізняється від класичних католицьких пісенників: у ньому проглядається тенденція дослівного слідування церковному календарю, як записано в літургічних книгах, якими користуються священики, в той час як у пісенниках, орієнтованих на простих мирян, розташування пісень до конкретних свят є більш спрощеним. Так, у класичних католицьких виданнях, зокрема в пісеннику Я. Седлецького, після пісень на свята Св. Трійці, що входить до великоднього циклу, йдуть пісні на свята Св. Євхаристії, Найсвятішого Серця Ісуса, хоча формально вони нале- Див. пісенник Я. Седлецького [350], у якому пісні на свято Св. Євхаристії передують пісням до свята Найсвятішого Серця Ісуса Христа, відповідно до хроно-логічної послідовності церковних свят. жать до звичайного літургічного періоду і повинні б міститися в розділі з піснями, що співаються протягом року. У російському пісеннику їх винесено до розділу «Звичайний час», що формально відповідає церковному календарю, проте суперечить усталеним католицьким традиціям. Також дещо штучним виглядає виділення обрядів виставлення Св. Дарів та Хресної дороги в окремі рубрики, бо зазвичай вони долучені до інших літургічних обрядів (процесії на Вербну неділю, Великдень, свято Св. Євхаристії та ін.) та побожних практик (вервиця, «Ангел Господень», гіркі жалі тощо).

Цікавим є упорядкування піснеспівів у межах кожної тематичної групи: на початку розділу містяться переклади латинських піснеспівів, покладених на григоріанські мелодії, далі йдуть пісенні твори, при цьому твори у кожній з підгруп розташовано за абеткою. Цим укладачі збірок хотіли розмежувати канонічні (згідно з тридентським розумінням літургічності, тобто до постанов ІІ Ватиканського Собору) і неканонічні (тобто колишні паралітургічні) піснеспіви. Таке розташування є нетиповим для католицьких пісенників, оскільки і григоріанські, і пісенні твори у католицьких країнах вже давно стали єдиним музично-літургічним цілим. Це свідчить про молодість російської католицької традиції, у якій протягом століть не відбувався загальноєвропейський процес плекання пісенних творів, призначених для літургічного виконання.

Якщо різниця між українським та російським римо-католицьким духовно-пісенним репертуаром є суттєвою, оскільки вона була тісно пов'язана з історичним розвитком кожної з традицій¹, то ці відмінності найменше відбилися на структурі пісенників, які в процесі формування орієнтувалися на усталені та апробовані часом європейські зразки, а тому швидко набули класичних форм католицького пісенника комплексного типу.

Отже, на пострадянському просторі було достатньо швидко створено католицький пісенник комплексного типу, у якому зібрано пісне- співи й пісні для літургічних потреб та паралітургічних і позалітургіч- них молитовних практик. Це стало можливим завдяки орієнтації на європейські зразки, які треба було лише «наповнити» національним духовно-пісенним репертуаром. Експерименти зі структуруванням пісенників на початковому етапі були пов'язані з прагненням відображати реальну літургічну практику католицьких приходів та хибними уявленнями укладачів перших пісенників про літургічний спів. Нинішня форма Про це детальніше у статті автора [65]. католицьких пісенників є відображенням стану усвідомлення музичного компоненту католицького церковного співу в контексті власних національних традицій, вона є, на нашу думку, проміжною і буде у подальшому допрацьовуватися.

Формування оновленої протестантської традиції на теренах Російської імперії, куди входила більша частина українських та білоруських земель, припадає на початок ХХ ст. Біля витоків російської баптистської пісенності стояв засновник Всеросійського союзу євангельських християн Іван Проханов, творець та перекладач сотень духовних пісень. Він був автором та укладачем збірок «Гусли», «Песни християнина», «Тимпаны», «Кимвалы», «Заря жизни», «Свирель Давида», «Песни первых христиан», «Новые напевы», «Песни Анны», «Песни глубины», «Песни союза», «Божьи песни», з яких дві останні не було завершено. Як зазначає їх автор у своїх спогадах, кожна з книг була присвячена різним аспектам християнського життя: наприклад, книга «Песни первых христиан» написана під кутом зору первісного християнства; твори з книги «Песни Анны» були призначені для жінок (пісні написано у пам'ять дружини, яка померла у 1919 р.); у книзі «Божьи песни» описано Божі атрибути та ставлення до Нього людської душі; у збірці «Песни союза» зібрано твори з різних церков Росії, у яких відображено специфічні риси різних національних традицій [171, с. 140-142]. На основі цих книг І. Проханов у 1927-1928 р. видав збірку «Десятисборник», до першого тому якої увійшла збірка «Гусли», другий - «Песни християнина», «Тимпаны», «Кимвалы», «Новые напевы», третій - «Песни первых христиан», «Заря жизни», «Свирель Давида», «Песни Анны», «Песни глубины». Усі пісенні твори у збірках надруковано у вигляді партитур.

Збірка «Гусли», перше видання якої вийшло 1902 р., у складі «Десятисборника» [264], мала 13 розділів («Любов Божа і Його велич», «Заклик до віри і нового життя», «Моління і прохання», «Хвала і подяки», «Перші кроки віри», «Почуття віри», «Світ Божий і християнська радість», «Шлях віри», «Плоди і подвиги віри», «Сподівання віри», «Пісні на різні випадки християнського життя», «Дитячі пісні», «Різні пісне співи»), а також додатки. Якщо перші десять розділів мають реальне групування, то останні три - віртуальне, тобто вони згруповані тематично лише у змісті. Серед віртуальних розділів важливим є одинадцятий - «Пісні на різні випадки християнського життя», що містить пісні на християнські свята (Різдво, Великдень, Вознесіння, Новий рік), на освячення часу (ранкові гімни, вечірні гімни, трапезні гімни), церковні таїнства (хрещення, хлібопереломлення, шлюб, смерть та поховання). Окрім тематичного, видання має й абетковий покажчик. Отже, «Гусли» є зразковим виданням протестантського пісенника комплексного типу. Його особливістю є поєднання реального та віртуального тематичного групування пісень, що трапляється вкрай рідко. Інші дев'ять збірників І. Проханова є тематичними і не належать до видань комплексного типу, саме тому вони мають лише алфавітний покажчик.

У СРСР баптистська церква переслідувалася чи не найбільше, і протягом тривалого часу не було підготовлено до друку жодної збірки. Лише у 1978 р. було випущено зібрання піснеспівів «Песнь Возрождения», яка пізніше неодноразово перевидавалася. Трохи раніше, у 1971 р., було видано нотований збірник «Песни христиан» (Том 1) [288, с. 3].

Після розпаду СРСР було відновлено друк баптистських видань, і на початку ХХІ ст. було видано оновленні пісенники з тими самим назвами. У 2002 р. виходять ненотована збірка «Песнь Возрождения» [290] та її нотований варіант «Песни христиан» (Том 1), що містили 800 пісенних творів¹, у яких для зручності користування було використано єдину нумерацію. У численних перевиданнях ненотованої збірки «Песнь Возрождения» кількість творів поступово збільшувалося («Песнь Возрождения 2000» «Песнь Возрождения 2500» «Песнь Возрождения 2800» «Песнь Возрождения 3300» та ін.) і нині сягнуло 5000 («Песнь Возрождения 5000»). Щодо збірки «Песни христиан», то її було перевидано у 2009 р. [288] з невеликими видозмінами, при цьому кількість творів залишилася незмінною.

Охарактеризуємо збірку «Песнь Возрождения» та її нотований варіант «Песни христиан» (Том 1) як видання, яке є зразком баптистського пісенника комплексного типу, на який так чи інакше орієнтуються усі інші. У виданнях пісенні твори зібрано у 30 тематичних груп, що значно більше, ніж в «Гуслях» І. Проханова. Наведемо їх усі, оскільки вони є типовими для баптистських пісенників: «Перед початком зборів», «Молитовні», «Божа любов і велич», «Хвала і подяка», «Християнська радість», «Віра та сподівання», «Слідування за Христом», «Про Біблію», «Про Церкву», «Заклик до праці», «Заклик до покаяння», «Для новонаве- рнених», «На хрещення», «На переломлення хліба», «Страждання і У нових протестантських церквах використовуються два типи пісенників: перший тип, у якому містяться гімни, записані у вигляді партитури на двох нотоно- сцях - для професійного хору, другий тип (з текстами пісень) - для загального співу усіх прихожан. У пісенниках для загального співу записувалися лише твори строфі-чної форми (пісні), у виданнях для хору - хорові твори строфічної (гімни) та на-скрізної (хорові концерти) форми, співвідношення творів обох типів у збірках могло варіюватися від однакової їх кількості до повної відсутності хорових концертів. смерть Христа», «На висвячення [священиків]», «На шлюб», «Християнська родина», «На поховання», «Небесні обителі», «Втіха і підбадьорення скорботним, в'язням і стражденним з волі Божої», «Різдво Христове», «На Новий рік», «Воскресіння Христове», «Про Дух Святий», «Жниварські», «Друге пришестя Христа», «Різні християнські свята», «Привітальні та прощальні», «Наприкінці зборів».

Отже, баптистські збірки мають три великих тематичних блоки пі- снеспівів, що охоплюють усі сфери християнського життя і 1) пов'язані безпосередньо з проведенням богослужіння (пісні на початок та кінець богослужіння, пісні на календарні та інші свята); 2) мають сакральний вимір через освячення людини у церковних таїнствах та обрядах (хрещення, шлюб, священство тощо); є 3) творами, що стверджують основні постулати віри, є актуальними для людини у повсякденному житті і є її відповіддю на Божу любов (пісні по Біблію, Церкву, віру, покаяння, праця тощо). Твори третьої групи можуть виконуватися на богослужінні і поза ним, в залежності від змісту пісень та від конкретних потреб вірян.

Відзначимо превалювання у збірках пісенних творів третьої тематичної групи, що є характерною рисою усіх протестантських пісенників, у яких переважає репертуар віронавчального та морально-етичного змісту. Також характерною його рисою є наявність вузькоконфесійних груп пісень, зокрема пісні на свято жнив та про друге пришестя Ісуса Христа. У пісеннику «Песни христиан», як в інших баптистських виданнях, відсутні традиційні для католицьких та православних пісенників богородичні пісні та пісні до святих, місце яких посіли твори іншої тематики, актуальної для протестантського віровчення. Стосовно загальної структури пісенника, відзначимо системність її укладу: пісні на початку богослужіння розпочинають збірку, прикінцеві її завершують, утворюючи своєрідну арку, яка має, окрім практичного, й символічний зміст (початок і кінець богослужіння співвідносяться з початком і кінцем збірки, що символізує повноту людського буття у її церковному та нецерковному вимірах). У виданні збільшено вагу пісень прославного та повчального змісту, відповідно, значно менше місця посідають піснеспі- ви календарного циклу, оскільки для баптистів у богослужінні важливішим є акцент на християнському житті кожного члена спільноти, а не на відтворенні життєвого шляху Ісуса Христа. Саме тому пісні календарного циклу розміщено у другій половині збірки, а їхня кількість є невеликою у порівнянні з іншими групами пісень; до того ж пісні пасій- ного змісту знаходяться не серед творів, приурочених до календарних свят, а серед пісень до церковних таїнств та обрядів (страждання і смерть Ісуса Христа розглядаються у контексті обряду переломлення хліба). Також, подібно до сучасних європейських та американських збірок, у виданнях «Песнь Возрождения» та «Песни христиан» відсутній розділ із псалтирними піснями, які під час формування протестантського репертуару посідали важливе місце. Це є суголосним сучасній церковній практиці на лише баптистів, а й інших протестантських течій.

У подальших перевиданнях збірки «Песнь Возрождения», у тому числі українських та білоруських, загальний принцип упорядкування принципово не змінювався, оскільки він відповідав і сучасним європейським та американським зразкам, і потребам російської баптистської церкви.

Українські баптистські збірки почали укладатися трохи пізніше, ніж пісенники І. Проханова. Під оглядом змісту та структури перших українських баптистських пісенників, що вийшли у 1920-30-х рр. у («Пісні паломника», «Арфа», «Рідні мелодії», «Голос Сіону», «Арфа Сіо- ну», ін.)¹, то ми лише маємо відомості при ці видання, а тому проаналізувати принципи їх упорядкування наразі не можемо.

Продовження розвитку української протестантської духовно- пісенної традиції у повоєнну добу відбувається у діаспорі, де важливе місце посідає нотована збірка «Євангельський співаник Відродження» (Чикаго, США, 1954) [271]. Ця збірка є пісенником комплексного типу, подібно до розглянутої вище «Песнь Возрождения». Рубрикація видання «Євангельський співаник Відродження» є більш деталізованою: 726 творів розподілено на 54 тематичних розділи, при цьому тематичні групи вказано лише у змісті. У самій збірці усі твори йдуть відповідно до них, однак наочного поділу у вигляді заголовків в збірці немає; в кожній тематичній групі пісні розташовані довільно. Порядок тематичних груп багато у чому є подібним до російського видання: перша та остання група - пісні на початок та закінчення богослужіння; переважна більшість пісень присвячена питанням віровчення та стосункам Бога і людини (розділи «Спаситель і спасіння», «Пастир і вівці», «Церква», «Божий провід», «Божа охорона», «Небо», «Вічність», ін.), християнським чеснотам («Самовіддача», «Спокій і злагода», «Життя за вірою», «Радість і потіха», ін.). Є групи пісень, присвячені церковним таїнствам та обрядам («Хрищення», «Посвячення молитовного диму», «Весільні», «Похоронні»). Пісень до церковного календаря небагато (загальнохристиянські свята («Різдво Христове», «Великодні») та баптистські («Свято жнив»)), і, на відміну від пісенника «Песнь Возрождения», вони не утворюють окремі тематичні групи, Більше інформації про ці збірки див. у вступі до пісенника «Євангельський співаник відродження» [271], а також у четвертому розділі роботи. а розкидані по всій збірці. У пісеннику є не лише гімни строфічної форми, а й наскрізної (хорові концерти)¹; вони окремо не виділяються, чергуючись зі строфічними гімнами, оскільки головний принцип групування творів - тематичний, а не музично-жанровий Хорові концерти ми знаходимо в збірках І. Проханова, але вони не увійшли до збірки «Песни христиан», де усі твори - строфічної форми. Жанрова атрибуція творів зі вказівкою на виконавський склад є в збірці «Гу-сли» І. Проханова..

Однією зі знакових фігур української протестантської (баптистської) традиції ХХ ст. був Сергій Бичковський (1913 - 1998) - автор більш ніж 500 хорових творів, написаних у польській (від початку регентської діяльності на рідній Волині, яка у той час входила до складу Польщі), німецький та канадський періоди свого життя. С. Бичковський є укладачем численних збірок (багато з них є самвидавом і надруковані за допомогою гектографу та літографу), де він виступає автором музики, написаної на власні вірші та вірші своїх братів по вірі, а також на тексти зі Св. Письма: «Джерело духовних пісень» (1933), «Зоря» (Варшава, Польща, 1936), «Пісні пробудження» (Варшава, Польща, 1941; доповнене видання - 1943), «Мелодії скитальця» (Німеччина, 1947), «Рідна пісня на чужині» (Німеччина, 1948), «Нові пісні» (Торонто, Канада, 1953), трича- стинний співаник «Пісні ласки» (Торонто, Канада, перший том без вказівки року видання, 1969, 1977), співаник «Пісні спасених» (Львів, 1992), який є четвертою частиною видання «Пісні ласки» [8]; [98].

Пісенником комплексного типу є збірка «Рідна пісня на чужині» (1948) [250], де С. Бичковський виступає передусім як укладач, а також і автор багатьох творів. Тематика пісень збірки є типовою для протестантських видань, а тому подібною до розглянутого раніше збірника «Євангельський співаник Відродження» (пісні віронавчальні, прославні, молитовні, до свят та обрядів тощо), однак між цими виданнями є одна суттєва різниця. Якщо у «Євангельському співанику Відродження» порядок зазначених у змісті тематичних груп є реальним, то у співанику «Рідна пісня на чужині» використано віртуальний принцип упорядкування: при довільному порядку розташування творів збірки у змісті вони згруповані тематично. При цьому й назви тематичних груп, і твори у межах кожної тематичної групи розташовано за абеткою. У збірці також є й абетковий покажчик. У пісенниках «Пісні ласки» (друга [248] та третя [249] збірки, що вийшли у 1969 та 1977 рр.), які містять відповідно 31 та 46 пісень, твори також розташовані у вільному порядку, а наприкінці збірки у змісті їх згруповано за алфавітом з позначенням відповідної сторінки. Тематичний покажчик відсутній, це пов'язано передусім з малою кількістю пісень. Збірки «Пісні ласки» не є пісенником комплексного типу, оскільки їх основне завдання - ознайомлення з новим репертуаром.

Серед сучасних авторських українських видань вкажемо на збірку «Звуки благодаті» (Луцьк, 2005) [260] Дмитра Воєводи - автора, що писав композиції для євангельських християн у радянські часи. Збірка має 66 хорових творів, серед яких значне місце посідають пісні-гімни, більшість текстів з яких написано автором музики. Структура збірки (вільний порядок творів та алфавітний покажчик наприкінці) та стилістка музичних композицій є близькими до творів С. Бичковського. Як і більшість авторських видань, ця збірка не є пісенником комплексного типу.

Ще до проголошення Україною незалежності наприкінці 1980-х рр. відновилося видання баптистських пісенників, одним з яких стала «Євангельська пісня» (Київ, 1988) [270]. У цьому виданні було зібрано багато пісенних творів з видань діаспори, які мали стати основою репертуару для баптистських громад, які щойно почали відновлювати свою діяльність. У збірці міститься 388 хорових партитур (гімнів та хорових концертів), які розподілено на 20 тематичних груп. Після двох перших («Хвала і подяка», «Велич і любов Божа») йде блок пісень до християнських свят, у тому числі суто баптистських, та періодів церковного року («Різдво», «Новий рік», «Страждання Христа», «Воскресіння Христа», «На свято Трійці», «На свято Жнив», «На свято Єднання»); з пісень до таїнств є лише група «Весільні». Друга половина видання відкривається піснями на початок зібрання і завершується на кінець зібрання. Між ними - пісні віронавчального змісту, молитовні, прославні, благальні та у різних потребах («Молитовні», «Сімейно-молитовні», «Християнське життя», «Пробудження, спасіння, віра», «Небесні оселі», «Вітальні і прощальні», «Різні», «Посвячення молитовного дому»). Пісні всередині кожної групи розташовані у вільному порядку. Збірник «Євангельська пісня» є першим, на той момент експериментальним виданням, однак він, безумовно, є пісенником комплексного типу. Попри слідування традиціям, його упорядкування є не зовсім типовим для інших протестантських видань: розташування пісень календарного циклу єдиними блоком у першій половині пісенника є більш характерним для католицьких, а не баптистських друків.

У 1997 р. у Києві виходить збірка «Євангельські пісні» [272], що налічує 521 хоровий твір, яка суттєво різниться від попередньої, хоча й містить частину її репертуару. «Євангельські пісні», як і попереднє видання, також є пісенником комплексного типу, а його структура з усіх розглянутих видань, на нашу думку, є найбільш логічною та послідовною. У пісеннику 13 великих тематичних груп, з яких три мають підгрупи. Перші три групи («Хвала і поклоніння», «Велич і любов Божа», «Молитовні») мають вступний характер, одночасно вони є квінтесенцією баптистського віровчення; наступні три групи є вираженням основних віх богослужіння, центром якого є проголошення Слова Божого («Початок богослужіння», «Боже Слово», «Закінчення богослужіння»). Сьома група («Ісус Христос») поділяється на 7 тематичних груп, що подають основні віхи земного життя Ісуса Христа та есхатологічний вимір місії («Народження», «Життя і служіння», «Страждання», «Спасіння та відкуплення», «Воскресіння», «Вознесіння», «Другий прихід»). Зазначимо, що цей розділ не ідентичний аналогічним у католицьких пісенниках, оскільки основний акцент тут зроблено не на подіях, а їх значенні в житті людини. Восьмий розділ («Дух Святий») є невеликий за обсягом, натомість наступний («Життя Церкви») містить велику кількість пісенних творів, які згруповано у 14 тематичних груп, серед яких є пісні на різні таїнства й обряди, деякі свята («Церква», «Хрищення», «Рукопокла- дання», «Посвячення дому молитви», «Молитва за Україну», «Символі віри», «Вінчання», «Сімейно-молитовні», «Дитячі», «Вітальні і прощальні», «Новий рік», «Свято жнив», «Заклик до праці», «Місіонерські»). Наступні чотири розділи належать не до життя общини, а охоплюють різні аспекти індивідуального життя християнина (розділи «Заклик до покаяння», «Християнське життя» (підрозділи «Посвячення», «Господь - добрий пастир», «Слідування за Господом», «Божа вірність, охорона»), «Християнська радість», «Небесні оселі». Запропонований укладачами розподіл пісенних творів яскраво демонструє сутнісні риси пісенника комплексного типу, у якому охоплено усі можливі вияви (інтелектуальний, чуттєвий) людської природи у її ставленні до Бога у колективному (церковно-общинному) та індивідуальному вимірах.

На відміну від баптистів, які серед інших протестантських громад посідають чільне місце на пострадянському просторі, лютерани є значно менш чисельною конфесією, яка до 90-х рр. ХХ ст. була конфесією німецької національної меншини. Національна складова лютеранських громад змінилася з часів розпаду СРСР, коли до лютеранської конфесії приєдналося чимало віруючих, що не належали до жодної церкви, які себе знайшли саме у лютеранстві. Цей чинник спонукав до створення музич- но-літургічної книги з піснеспівами для нових вірян, що не розуміли німецьку мову. Після пробного видання у Петербурзі у 2007 р. виходить нотована збірка «Сборник песнопений Евангелическо-лютеранской Церкви» [309], призначена для задоволення потреб лютеранських громад на усьому пострадянському просторі. Це видання є пісенником комплексного типу, де зібрано не лише піснеспіви на літургію, а й молитви, катехізис, відомості про авторів творів, представлених у збірці.

Зазначимо, що лютеранські пісенники частково споріднені з католицькими, особливо у календарній частині з деталізацією церковних свят (від Адвента до Св. Трійці), а також у розділі з незмінними пісне- співами літургії (ординарій), які залишилися від католицької меси. Однак у цілому тематика лютеранських збірок є протестантською, що знайшло відображення у структурі пісенників. Видання «Сборник песнопений Евангелическо-лютеранской Церкви» має такі розділи: після вступного розділу недільних піснеспівів йдуть пісні на церковні свята та періоди літургічного року (Адвент, Різдво, Новий рік, Великий піст, Великдень, Вознесіння, Зіслання Св. Духа, Св. Трійця, кінець церковного року), потім розташовано пісні до церковних таїнств та обрядів (хрещення, причастя, конфірмація, висвячення священиків, шлюб), далі йдуть пісні різноманітної тематики, пов'язані з різними аспектами християнського життя («Творіння та насущний хліб», «Ранкові піснеспіви», «Вечірні піснеспіви», «Навернення та покаяння», «Церква та спілкування святих», «Віра та виправдання», «Освячення та слідування за Христом», «Хрест та розрада», «Смерть та вічне життя», «Хвала і подяка», завершують збірку літургічні піснеспіви нестрофічної форми (ординарій) та пі- снеспіви Тезе, популярні і серед католиків, і серед протестантів.

Отже, російський лютеранський пісенник комплексного типу відповідає усім критеріям такого роду видань і відображає специфіку лютеранської конфесії, яка зберегла у богослужінні багато елементів католицької літургії, що відбилося у структурі пісенника. З іншого боку, у структурі лютеранської збірки також є багато тематичних розділів, які споріднюють його з іншими протестантськими конфесіями, відображаючи основні положення протестантського віровчення.

На жаль, на сьогоднішній день відсутнє аналогічне видання для українських лютеран, що відправляють богослужіння українською мовою, яким доводиться задовольнятися іншими пісенниками. Зазначимо однак, що в українській лютеранській традиції у ХХ ст. був прецедент видання україномовної нотованої збірки пісень «Український євангельський співаник» (Станіславів, 1933) [321]. Це видання не є типовим пісенником комплексного типу, бо містить, за рідким винятком, лише пісенні твори, хоча тематично охоплює усі сфери духовного життя християнина. Структура збірки, що налічує чотири великих розділи, є типовою для лютеранських видань. Розпочинають збірку вступні пісні, в яких сконцентровано основні постулати лютеранського віровчення. У першому розділі («Церковний рік») зібрано твори до свят та періодів лі- тургічного року (Різдво, Новий рік, Богоявлення, Великий піст, Великдень, Вознесіння, Зіслання Св. Духа, Св. Трійця), другий розділ («Церква») охоплює тематику християнських таїнств (хрещення, покаянні, причастя, шлюб), а також містить пісні до Бога та Ісуса Христа прослав- ного характеру. У третьому розділі («Місія») містяться пісні, що розповідають про християнські чесноти (віра, надія, любов) та пісні подяки, хвали та прохання, четвертий розділ («Послідні справи») охоплює тематику смерті. Завершують збірник пісні-гімни, у тому числі знаменитий «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

У підсумку зазначимо, що баптистські пісенники з національним репертуаром у Російській імперії з'явилися на початку ХХ ст. і наслідували структуру європейських та американських видань. Після тривалої перерви у розвитку пісенної традиції унаслідок переслідування протестантів у СРСР, коли пісенність розвивалася у підпіллі або за межами країни у діаспорі, у 1990-х рр. баптистську традицію церковного співу було відновлено. Швидке створення нових баптистських пісенників комплексного типу стало можливим завдяки багатому репертуару, створеному у 1910-1920-х рр. у Росії та 1930-1940-х рр. в українській діаспорі, а також наявності усталених форм пісенників, апробованих у церковній практиці Європи та Америки. Щодо лютеранської пісенності, то її кодифікація у пісеннику комплексного типу відбулася за схемою, аналогічною тій, що була у римо-католицькій традиції.

Отже, структурні компоненти у сучасних католицьких та протестантських пісенниках на пострадянському просторі аналогічні європейським та американським зразкам, на які орієнтувалися укладачі перших збірок. Деякі відмінності в структуруванні відображають специфіку національної практики, де ці конфесії не є чільними, а тому адаптація запозиченого та створення нового пісенного матеріалу, а також структурування музично-літургічних книг відбувається дещо повільніше. На сьогоднішній день можна сказати, що на пострадянському просторі у цілому завершено кодифікацію пісенного матеріалу в католицькій та протестантських церквах. Це сталося завдяки друкам пісенників комплексного типу практично у кожній із названих конфесій, які відзначили черговий рубіжний етап розвитку власної духовно-пісенної традиції.

Размещено на Allbest.ru