Особливості релігійного виховання в Київському інституті шляхетних дівчат і роль православних ієрархів у цьому процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості релігійного виховання в Київському інституті шляхетних дівчат і роль православних ієрархів у цьому процесі

Хитровська Юлія Валентинівна, доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії факультету соціології і права, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Анотація

Значення освіти в житті кожної людини важко переоцінити. Ось чому зараз важко уявити, що трохи понад сто років тому жінкам в Україні отримати освіту було вкрай складно. Загалом про формування світської жіночої освіти можна говорити лише з другої половини ХУІІІ ст. Амбітні плани російської імператриці Катерини ІІ, зокрема й щодо освіти жінок, реалізувалися через заснування Інституту шляхетних дівчат при Смольному монастирі в Петербурзі, який став певним зразком для інших інститутів, які почали відкриватись у Російській імперії, зокрема на українських землях, інкорпорованих до її складу. Так, на початку 1830-х рр. тут діяло три заклади жіночої освіти - Інститут шляхетних дівчат у Харкові, Полтаві й Одесі. Після поразки польського національно-визвольного повстання 1830-1831 рр. проти самодержавства російський уряд усвідомив, що жіночі навчальні заклади можна використати у здійсненні політики тотальної русифікації українського населення у Південно-західному краї. Саме це зумовило відкриття у Києві Інституту шляхетних дівчат у серпні 1838 р. з державною грошовою допомогою на суму 500 тис. руб. Саме він став першим і єдиним на території України жіночим середнім навчальним закладом, який відкрився завдяки урядовій підтримці.

Мета інститутського навчання полягала, перш за все, в тому, щоб «дати державі освічених жінок, добрих матерів, корисних членів сім'ї і суспільства», до того ж цілковито відданих російському самодержавству. Все це неможливо було здійснити без ретельного релігійного виховання інституток. Цьому приділяли неабияку увагу як світські, так і церковні власті.

Автор статті, спираючись на матеріали церковної періодики ХІХ - початку ХХ ст., мемуари вищого православного духовенства та колишніх вихованок Інституту шляхетних дівчат у Києві, а також спеціальну історичну літературу, досліджує особливості релігійного виховання у цьому жіночому навчальному закладі та визначає роль православних ієрархів у цьому процесі.

Ключові слова: освіта, повсякдення, Київ, Інститут шляхетних дівчат, вихованка, релігійне виховання, православний ієрарх.

Abstract

Peculiarities of religious education at Kyiv institute of noble maidens and the role of the orthodox hierarchs in this process

Khytrovska Yuliia Valentynivna Doctor of History, Professor, Professor of the Department of History of the Faculty of Sociology and Law, National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute»

The significance of education in every person's life is difficult to overestimate. That is why it is hard to imagine that just over a hundred years ago, women in Ukraine faced extreme difficulties in obtaining education. The formation of secular female education can generally be discussed only from the second half of the 18^th century. Ambitious plans of the Russian Empress Catherine II, including those related to women's education, were realized through the establishment of the Institute of Noble Maidens at the Smolny Convent in St. Petersburg, which became a model for other institutions that began to open in the Russian Empire, including the Ukrainian territories incorporated into it. Thus, in the early 1830's, three female educational institutions operated here - the Institute of Noble Maidens in Kharkiv, Poltava, and Odesa. After the defeat of the Polish national-liberation uprising in 1830-1831 against Russian autocracy, the Russian government realized that female educational institutions could be used to implement a policy of total Russification of the Ukrainian population in the Southwestern region. This led to the opening of the Institute of Noble Girls in Kyiv in August 1838 with state financial assistance amounting to 500,000 rubles. It became the first and only female secondary educational institution in Ukraine opened with government support.

The goal of institute education was, above all, to «give the state educated women, good mothers, useful members of the family and society», fully devoted to Russian autocracy. All this could not be achieved without thorough religious education of the institute students. Both secular and ecclesiastical authorities paid considerable attention to this.

Based on materials from church periodicals of the 19^th and early 20^th centuries, memoirs of the higher Orthodox clergy and former students of the Institute of Noble Girls in Kyiv, as well as special historical literature, the author of the article explores the features of religious education in this female educational institution and determines the role of Orthodox hierarchs in this process.

Keywords: education, everyday life, Kyiv, Institute of Noble Maidens, pupil, religious education, Orthodox hierarch.

Постановка проблеми

Значення освіти у житті кожної людини важко переоцінити. Не можна не погодитися з думкою Іванни Черчович, що її можна вважати, з одного боку, лінзою, крізь яку людина бачить світ, та, з іншого - компасом, за допомогою котрого вона себе в ньому знаходить і усвідомлює.

Справді важко уявити, що ще трохи понад сто років тому жінкам в Україні отримати ці ключові інструменти для самореалізації було вкрай складно. Зауважимо, що загалом світська жіноча освіта почала формуватися з другої половини ХУІІІ ст. Реформаторські плани російської імператриці Катерини ІІ, зокрема й щодо освіти жінок, втілилися через заснування Інституту шляхетних дівчат при Смольному монастирі в Петербурзі. У Російській імперії, до якої тоді входила більша частина українських земель, цей інститут став першим жіночим світським навчальним закладом. Мету інститутського навчання його засновники вбачали в тому, щоб «дати державі освічених жінок, добрих матерів, корисних членів сім'ї і суспільства». Варто зауважити, що головним методологічним підґрунтям інститутського навчання у той час стала праця німецького педагога Йоахіма Кампе «Батьківські поради моїй доньці». Основні положення, викладені в ній, відповідали тогочасним суспільним уявленням про «головне призначення жінки». Серед них, наприклад, можна знайти такі: «Бог і суспільство хотіли б, щоб жінка залежала від чоловіка, щоб вона обмежувала коло своєї діяльності домом, щоб вона визнавала свою слабкість і верховенство чоловіка у будь-яких справах та завойовувала б його любов і прихильність скромністю і покірністю». Крім здійснення «головного призначення» стати дружиною і матір'ю, випускниці інституту могли стати фрейлінами двору або працювати гувернантками. Навчалися в закладі виключно дворянки [1].

Щодо українських земель, інкорпорованих до складу Російської імперії, то вже на початку 1830-х рр. тут діяло три заклади жіночої освіти - Інститути шляхетних дівчат у Харкові, Полтаві та Одесі. Всі вони були засновані виключно завдяки місцевій ініціативі. Так, харківським інститутом опікувався «батько української прози» Григорій Квітка-Основ'яненко, полтавським - онука останнього українського гетьмана Кирила Розумовського Варвара Рєпніна, одеським - батьки майбутніх вихованок [2].

Після поразки польського національно-визвольного повстання 18301831 рр. проти самодержавства російський уряд усвідомив, що жіночі навчальні заклади можна використати для русифікації українського населення у Південно-західному краї. Про це відверто говорив 1833 р., зокрема, граф В. Левашов. Після ретельного спостереження за життям і поглядами місцевого населення, а особливо його верхівки, він доповів тодішньому імператору Миколі І про необхідні заходи, яких має вжити влада, щоб змінити ситуацію на краще. Так, на його думку, щоб виховати майбутнє покоління у дусі покори російському уряду, слід дати ґрунтовну освіту жінкам, адже їхній вплив на серця й розум власних чоловіків та дітей безмежний. Тодішній попечитель Київської шкільної округи Є. Фон-Брадке порадив владним колам взяти на себе керівництво жіночою освітою в Південно-західному краї у зв'язку з тим, що місцеві жінки підтримують у молоді вороже ставлення до російської держави. Саме це зумовило відкриття в Києві Інституту шляхетних дівчат із державною грошовою допомогою на суму 500 тис. руб. Він став першим і єдиним на території України жіночим середнім навчальним закладом, який відкрився завдяки урядовій підтримці. Однак, як зрозуміло зі сказаного, причина появи інституту полягала не в усвідомленні важливості освіти жінок для держави, а в прагненні влади спрямувати цю освіту на русифікацію краю. Хоча, з іншого боку, варто зазначити, що саме в таких інститутах формувалися майбутні основи нових жіночих навчальних закладів, а їхня діяльність мала сприяти поширенню європейської культури та утвердженню самої ідеї про необхідність жіночої освіти [3].

Все це неможливо було здійснити без ретельного релігійного виховання інституток, в якому важливе місце посідало прищеплення покори не лише майбутньому чоловіку, а й світській та церковній владі. Ось чому цьому питанню приділяли неабияку увагу як світські, так і церковні можновладці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Спеціальних наукових досліджень із даної проблематики немає. Аналіз праць, зокрема й сучасних, присвячених історії освітньої діяльності православного духовенства можна знайти в роботі «Православна церква в Україні другої половини XIX століття. Історіографія» (є окремий розділ «Освітня діяльність духовенства в Україні») під редакцією Г. Надтоки, але вони стосуються переважно церковно-приходських шкіл, про інститутську освіту в них інформації не міститься [4].

Монографія Н. Діанової «Діяльність православних архієреїв Херсонської єпархії (кінець XVIII - початок ХХ ст.)» присвячена дослідженню діяльності архієпископів Херсонської єпархії наприкінці ХVІІІ - на початку ХХ ст. У ній розглянуто церковно-релігійний та освітянський напрями просвітницької роботи ієрархів у контексті розбудови Херсонської єпархії [5]. У монографії Т. Кузнець «Православне духовенство Уманщини ХІХ - початку ХХ століття» на основі архівних та опублікованих джерел встановлені імена священнослужителів та інших членів причтів усіх парафій Уманського повіту. Прослідковується участь православного кліру в громадсько-політичному житті населення регіону упродовж ХІХ - початку ХХ ст. Містить окремий розділ «Православне духовенство Уманщини та його культурно-освітницька діяльність» [6]. В. Добровольська публікацію «Навчання в інститутах шляхетних дівчат Півдня України другої половини ХІХ - на початку ХХ століття» присвятила особливостям освітнього процесу в інститутах шляхетних дівчат Півдня України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. [7]

Загальна інформація про Київський інститут шляхетних дівчат подається у публікації Т. Сухенко «Інститути шляхетних дівчат в Україні в ХІХ столітті» [3], І. Черчович «Жіноча освіта в Україні: історичний огляд. Гендер в деталях» [1], «Київський інститут благородних дівчат: тяжкий шлях до освіти» [2], Н. Антонець «З історії діяльності інститутів шляхетних дівчат: Київський інститут шляхетних дівчат у спогадах його вихованок» [8] та Т. Булгакової «До 180-річчя відкриття Інституту шляхетних дівчат у Києві (за документами Державного архіву м. Києва)» [9].

Особливості згадування чинних законовчителів Київського інституту шляхетних дівчат на сторінках «Киевских епархиальных ведомостей» [10] визначила А. Кізлова.

Для розкриття теми статті використовувалися матеріали церковної дореволюційної преси («Київські єпархіальні відомості» (офіційна та неофіційна частини), спогади колишніх вихованок Інституту шляхетних дівчат (Наталени Королевої, Марії Лучицької), інспектора класів інституту М. Захарченка, а також єпископа Чигиринського, вікарія Київської митрополії Відомства православного сповідання Російської імперії Порфирія (Успенського) про релігійне виховання в Київському інституті шляхетних дівчат, спогади про діяльність у різних сферах, зокрема й опіку над Інститутом шляхетних дівчат у Києві, митрополита Київського і Галицького Філарета, що містяться в праці архімандрита Сергія (Василевського) «Високопреосвященний Філарет у схимі Феодосій (Амфітеатров), митрополит Київський і Галицький, та його час».

Метою статті є встановлення визначальних особливостей релігійного виховання в Інституті шляхетних дівчат у Києві, а також визначення ролі православних ієрархів у цьому процесі.

Виклад основного матеріалу

Шукати місце для приміщення закладу взявся згаданий граф В. Левашов, який зупинився на садибі між Олександрівською, Хрещатицькою, Інститутською та Садовою вулицями. На початку 1830-х рр. вона належала генерал-майору Бегічеву, який подарував її університету Святого Володимира. Граф Левашов зумів домовитися, щоб ця територія відійшла у власність Київського інституту шляхетних дівчат. Головний же корпус закладу було добудовано 1843 р. за проектом відомого архітектора В. Беретті (автор головного корпусу університету Святого Володимира, нині - КНУ імені Тараса Шевченка). Варто зауважити, що це приміщення було найзручнішим серед інших інститутів на території Україні [3]. Проте до його побудови навчальний заклад розпочав роботу в тимчасовому помешканні. Це була одноповерхова будівля на розі вулиць Липської та Інститутської [2].

Варто зауважити, що з часу відкриття інституту його вихованки завжди були під опікою монарших осіб, знатних вельмож і вищого православного духовенства. Так, як повідомляє інспектор класів Київського інституту шляхетних дівчат та член його Ради М. Захарченко в роботі «Історія Київського інституту шляхетних дівчат», при відкритті інституту, яке відбулося 22 серпня 1838 р., був присутній тодішній митрополит Київський і Галицький Філарет (Амфітеатров), котрий наприкінці заходу благословив майбутніх вихованок і керівництво навчального закладу образом Успіня Пресвятої Богородиці і виголосив промову. У ній він сказав: «Діти! Господь наш Ісус Христос сам божественними своїми руками благословив дітей, що до нього приносили матері. Їхні невинність і незлоба так були йому милі, що він благоволив наблизити їх до свого святішого серця. “Таких бо є Царство Боже”, сказав він учням своїм. Бачите, діти, які дорогі Христу душі наші. Він їх викупив своєю божественною кров'ю. Бережіть же душу в чистоті - у невинності, смиренні, в любові до Господа Бога, у покірності начальникам і наставникам вашим! Немає потреби говорити вам про благу мету цього розсадника виховання і про методи її досягнення... Інститут шляхетних дівчат засновується у давній матері міст руських, де свята колиска православної віри зберігається.» [11].

Митрополити Київські й Галицькі регулярно відвідували інститут. Про це, зокрема, повідомляли «Київські єпархіальні відомості», як правило, в рубриці «єпархіальна хроніка». Наприклад, митрополит Київський і Галицький Платон (Городецький) 1883 р. відвідував як духовні, так і світські навчальні заклади, зокрема Інститут шляхетних дівчат та деякі жіночі гімназії в Києві [12, с. 19].

Також у домовій церкві інституту здійснювалися регулярні літургії та молебні, які служили православні ієрархи. Це відбувалося на великі церковні свята та в день щорічного випускного акту. Подібних повідомлень у «Київських єпархіальних відомостях» міститься чимало. Змінювалися митрополити, єпископи, але традиція залишалася незмінною. Так, як повідомляють «Київські єпархіальні відомості», 31 травня 1898 р. у тиждень всіх святих, високопреосвященний Іоанникій (Руднєв), митрополит Київський і Галицький, відслужив літургію у Великій Лаврській церкві й того самого дня літургію та молебень в Інституті шляхетних дівчат відслужив преосвященний Сильвестр, єпископ Київський [13]. 30 травня 1904 р., у день випускного акту в домовій церкві Інституту шляхетну дівчат відслужив літургію преосвященний Платон, єпископ Чигиринський у співслужінні з архімандритом Євлогієм, кафедральним протоієреєм П. Преображенським, благочинним першого округу міста Києва протоієреєм К. Фоменком, законовчителем інституту священиком Є. Капраловим і колишнім законовчителем священиком К. Аггеєнком [14].

24 травня 1905 р. високопреосвященний Флавіан (Городецький), митрополит Київський і Галицький, відслужив літургію й молебень у церкві інституту на честь щорічного випускного акту. На цих заходах був присутній також преосвященний Платон, єпископ Чигиринський [15]. 9 червня 1907 р. митрополит Київській і Галицький Флавіан відслужив літургію в Інституті шляхетних дівчат у зв'язку зі щорічним випускним актом [16]. 30 травня 1910 р. у домовій церкві інституту відслужив літургію у зв'язку зі щорічним випускним актом преосвященний Феодосій, єпископ Уманський. Вона відбулась у співслужінні з благочинним першого округу міста Києва протоієреєм Є. Капраловим і чинним законовчителем священиком І. Артинським. Після літургії й молебню в інституті відбувся урочистий випускний акт, на якому був присутній також преосвященний Назарій, єпископ Черкаський [17]. 31 травня 1913 р. відслужив у домовій церкві інституту літургію і молебень на честь щорічного випускного акту митрополит Київський і Галицький Флавіан. Після цього він був присутній на самому випускному акті, який відбувався у залі інституту. Цей захід відвідав також блаженійший Григорій, патріарх Антіохійський [18].

31 травня 1914 р. у домовій церкві інституту літургію відслужив преосвященний Інокентій, єпископ Київський, у співслужінні з намісником Києво-Печерської Лаври архімандритом Амвросієм, протоієреєм М. Браїловським і священиками М. Фетисовим та П. Співаковим. Після літургії відбувся молебень, у якому також узяв участь кафедральний протоієрей М. Златоверховников [19]. 28 травня 1916 р. у домовій церкві інституту літургію на честь закінчення занять відслужив преосвященний Никодим, єпископ Чигиринський. У служінні взяли участь: намісник Києво-Печерської Лаври архімандрит Амвросій, митрофорний протоієрей І. Корольков, протоієрей І. Троїцький і священик П. Співаков, а також протоієреї: кафедральний - М. Златоверховников, митрофорний - К. Фоменко і Кавернинський та священик Ніженський [20].

Зауважимо, що доля домової інститутської церкви була тісно пов'язана з історією самого інституту. Як уже зазначалося, до 1842 р. навчальний заклад розміщувався у тимчасовому помешканні, там же розташовувалася його церква. Інститут відкрили в часи, коли Київським вікарним єпископом був Інокентій, який брав активну участь у цьому процесі. Так, 19 березня 1839 р., у Вербну неділю, як повідомляють «Київські єпархіальні відомості», він разом із братією Архангело-Михайлівського монастиря урочисто освятив тимчасовий Олександринський храм (домова церква інституту). Його участь в облаштуванні церкви була справді вагомою. Так, за розпорядженням єпископа було пожертвувано іконостас із Михайлівського монастиря, а ікони - з Братського-Богоявленського монастиря. За кошти самого інституту 1839 р. було придбано церковне начиння, одяг для священнослужителів та церковні книжки. Також, як зазначалося в «Київських єпархіальних відомостях», з 1839 р. по 1847 р. для богослужінь у церкву інституту призначались ієромонахи та ієродиякони з Михайлівського монастиря. Останнім духовником інституток (із ченців цього монастиря) був ієромонах Доримедонт, звільнений із цієї посади 1847 р. У постійному помешканні інституту домова церква запрацювала з 1842 р. [21].

Керували Інститутом шляхетних дівчат Рада інституту, інспектор класів та начальниця інституту, що піклувалася про «моральну освіту та бездоганну поведінку» панянок, вона ж, за потреби, могла покарати або донести на вчителів чи вихованок. Також до кожного класу приписували двох класних дам, одна з яких повинна була постійно перебувати з дівчатами [2].

Неординарні характеристики начальницям інституту (судячи з усього, доволі часто змінювалися), а також інспектору класів Шульгіну та деяким іншим особам, причетним до даного навчального закладу, дав у спогадах єпископ Чигиринський, вікарій Київської митрополії Відомства православного сповідання Російської імперії Порфирій (Успенський). Так, на його думку, начальниця інституту Голубцова (уроджена графиня Толстая, пізніше відспівував її) добре «випрямляла і зачісувала вихованок, але не могла дати їм глибокого релігійного настрою, тому що й сама його не мала» [21]. Коли вона була важко хворою і лежала на смертному одрі, класні дами і пепіньєрки читали їй французькі романи. З ними вона і перейшла у світ інший. Про її наступницю, Швидковську, Порфирій Успенський згадував так: «... жінка струнка, гарна, рум'яна, зізналася мені, що вона у Бога вірує, а щодо безсмертя своєї душі має сумніви. Чудова вихователька для дівчат! Її скоро прибрали за невідповідну поведінку.» [22]. Після неї начальницею інституту стала колишня томська губернаторша Аделаїда Родзянко. Про неї єпископ висловився так: «ні риба, ні м'ясо» [23].

Про інспектора інституту Шульгіна Порфирій (Успенський) згадував так: «... горбун, розумний, але абсолютно ненабожний» [22]. Не кращу характеристику дав єпископ й іншим особам, пов'язаним із інститутом: «.вівтарний священик Дашкевич іноді з'являвся на всенощну на підпитку, законовчитель Оглоблін, як і законовчитель у жіночій гімназії Мисловський, був кимвалом, що брязкає, але недоброгласно. Наступник його, який пізніше став ректором Чернігівської семінарії, при нападі меланхолії зарізався, а його наступник священик Мальованський, молодий вдівець, закохався в одну класну даму і одружився з нею. Чудові наставники!» [22].

Особливо непокоїло єпископа те, що при начальниці інституту Швидковській у його стіни почала «пролазити нігілістична виразка». Тому й деякі вихованки, за словами самої Швидковської, вже дозволяли собі називати Пресвяту Богоматір Марією Акимівною. Це, на його думку, свідчило про неналежне релігійне виховання. Як видно із спогадів, подібну інформацію єпископ надав митрополиту Київському і Галицькому Арсенію (Москвіну) в листі від 29 квітня 1871 р. Проте, у цих же спогадах Порфирій (Успенський) із якоюсь неприхованою вдячністю зазначав, що найкращу окрасу портретних покоїв - надрукований на папері чудовий образ Ісуса Христа, що йде по хвилях, великий, у горіховій рамі, йому подарувала вже згадувана начальниця Інституту шляхетних дівчат Варвара Василівна Швидковська. У зв'язку з цим варто згадати ще один факт: у єпископа був поміщик Микола Маркович Колмаков. Нагадаємо, що на гетьмана Івана Мазепу була накладена анафема ще 12 листопада 1708 р. за наказом Петра І, і в часи Порфирія (Успенського) гетьман однозначно вважався ворогом російської держави [22].

Портрет Івана Мазепи, який, судячи з усього, йому подобався. Його подарував Позитивно згадував єпископ двох класних дам із Інституту шляхетних дівчат у Києві Агрипіну Матвеєву і Тетяну Афанасьєву, які нерідко приходили до нього й любили розмовляти про духовні речі [22].

Він цікавився, як видно з його спогадів, не лише питаннями релігійності в інституті, а й абсолютно всім, зокрема особливостями зовнішності різних осіб, дотичних до інституту, та й самих вихованок. За його словами, в Київському інституті шляхетних дівчат він бачив серед вихованок багато таких, у яких голови дуже великі, особливо у дівчини Вуїч. Інспектор Шульгін на питання єпископа «якого вони племені», відповів, що ці вихованки переважно сербки, які походять із родин, котрі переселились у Російську імперію з Сербії. Варто зауважити, що за етнічною належністю сам Порфирій (Успенський) був меря [22].

Також, за спостереженнями єпископа, гімназистки, які ходять на навчання з батьківських будинків, здоровіші й свіжіші, аніж інститутки, замкнені в чотирьох стінах. Дворянки, на його думку, не такі гарні, як міщанки та купецькі доньки. Але всі вони цнотливі та релігійні. Не всіх учителів вихованки люблять, а тим, кого люблять, надсилають дитячі подарунки [22].

Вступали дівчата до інституту з 9 до 14 років. Іспитів не складали, їх приймали на навчання за рекомендацією дворянських зборів. Вже з часом панянок сортували у класи відповідно до рівня їхніх знань. Навчальна програма складалася з трьох класів, у кожному з яких навчалися два роки. Щоб перейти в наступний клас, інститутки складали іспити, також до уваги бралася їхня поведінка. Найголовніше для дівчат було в майбутньому стати зразковими дружинами та матерями. Тому перевагу надавали гуманітарним дисциплінам, природничі викладали досить стисло. Навчали таким предметам: Закон Божий греко-російського, римо-католицького та лютеранського сповідань (залежно від віросповідання вихованки), російська мова та література, історія й географія, арифметика, початкові основи фізики, природнича історія в обмеженому обсязі), польська, французька та німецька мови, малювання й каліграфія, музика та співи, танці, рукоділля [2].

З огляду на «основне призначення» жінки - бути дружиною і матір'ю - у суспільстві побутувала думка, що у вихованні дівчат до уваги варто брати більше «серце», аніж знання й розум. Недаремно у дівочих навчальних закладах, у тому числі й в Інституті шляхетних дівчат у Києві, Закон Божий довго був серед головних навчальних дисциплін [1].

Щодо особливостей релігійного виховання в інституті важливі спогади залишила майбутня українська письменниця, мистецтвознавця та археологиня, колишня вихованка Інституту шляхетних дівчат в Києві (провчилася лише два роки) Наталена Королева, римо-католицького віросповідання, донька власника великих маєтків на Чернігівщині, ентомолога, члена французької Академії наук польського графа Адріяна-Георга Дуніна-Борковського та матері-іспанки. Як згадувала Королева, інститут був доволі віротерпимим, хоча тут навряд чи стали б терпіти когось, хто активно пропагував атеїзм. Неправославні вихованки мали можливість задовольнити свої духовні потреби. Так, католичка Ноель (сама Наталена Королева) при кожній нагоді відвідувала римо-католицьку капличку, особливо, коли їй було важко на душі. Інститутська обслуга, переважно православні, причому щиро віруючі люди, нічого ворожого й поганого в такому «латинському католицизмі» не вбачали. Не була винятком і подруга Ноелі, сестра милосердя Аліна: «невідомі речі цікавили молоду сестричку, вона залюбки приглядалася до латинських молитовників, гарних ажурних образочків, знала і про “Анґелюс”, адже бачила, як Ноель припиняла працю або читання, коли вітер теплими осінніми вечорами заносив у відчинені вікна голос дзвонів католицького костела» [23].

Проте, незважаючи на віротерпимість, основою релігійного виховання інституток все ж було православ'я. Це особливо відчувалося напередодні великих церковних свят. Як згадувала Наталена: «У першому тижні Великого посту не було лекцій, зате ходилося до церкви двічі денно. На безконечно довгих православних Службах Божих мусили бути всі вихованки, незалежно від того, якого сповідання вони тримались. Цим, так би мовити, доповнювались «міцні підвалини релігійного виховання» [23]. Також замість обов'язково вправлятись півгодини у мові з класовими дамами, у ці дні читали Євангелію» [23].

Розпорядок дня вихованок в інституті був дуже насиченим: дівчата вставали о 6:00, молилися і снідали, з 8:00 до 9:00 - готувалися до уроків. Після завершення занять, з 18:00 до 19:00 - відпочинок, з 19:00 до 21:00 - підготовка домашніх завдань та заняття рукоділлям, о 21:00 - вечеря, молитва, відпочинок і сон [2].

Як зазначає Наталена Королева, уроки завжди починалися молитвою, яку мала відчитати чергова (варто зауважити, що віросповідання чергової при цьому до уваги абсолютно не бралося). У зв'язку з цим траплялися й доволі кумедні випадки. Так, одного разу Наталена сама стала жертвою жарту, прочитавши замість потрібної молитви жартівливу «молитву юнкера» (начебто вона належала перу Михайла Лермонтова). Цей текст дала їй інша вихованка. Як зауважує Королева, на диво, «репресій» і на цей раз не було (виходить, що це був не перший неприємний випадок, що трапився з нею протягом навчання в інституті). На її думку, напевно вчителі вже боялися її зачіпати, а, можливо, й справді повірили, що вона не розуміла прочитаного.

А до того, що вона не перехрестилася, мадам Рапне, очевидно, одна з класних дам, уже звикла, бо дівчину ніяк не можна було примусити хреститися ні в церкві, ані за обов'язковою молитвою. Щодо мусульманки й кількох протестанток, які були у класі Наталени, то їхній «протест» проти того, щоб хреститися, не викликав репресій. Тим більше, що «іновірки» слухняно вичитували православні молитви, коли надходила їхня черга бути «черговою у класі» [23].

Що ближче було до Великодня, за спогадами Королевої, то інтенсивнішим ставало «релігійне виховання». Всі православні вихованки «говіли» й усі разом причащалися (сповідь та причастя відбувалися лише раз протягом року, згідно зі статутом) [23].

Як згадувала Наталена, розвагою третього тижня посту було «тріо» - виконавиці мали виходити на середину церкви під час Передосвященної Служби Божої. Вона так про це писала: «Цього року тріо набувало тим більшої незвичайності, що його мали співати Витовська, Шах-Герей і Медина-Челі (сама Королева). Тобто лише одна Катря була православна й розуміла, що саме співатиме, Айша Шах-Гирей - татарка й мусульманка, як і Медина-Челі - католичка, були для православних інституток “поганками” і, здавалося, не мали б що тут робити. Але ж Шах-Герей мала найкраще на весь інститут сопрано, а Ноель несподівано мусила замінити хвору Ольгу Ріман, бо в класі не знайшлося інше меццо-сопрано» [23]. «Поганки-іновірки» енергійно відмахувалися від участі в тріо й шукали підтримки навіть у православного отця Феодора, якого вихованки вважали добродушною людиною і щиро любили. О. Феодор, вислухавши їхні протести і поклавши обидві руки на своєму череві, коротко сказав: «“Всякое диханіє да хвалить Господа”, - тож це, дівиці, пусте, що ви - чужовірні. Ви ж у Бога вірите, то, співаючи слова православні, у серці своєму моліться Богам своїм. От воно буде й гаразд і всім Богам “приятно”!» Отже, цей захід, незважаючи на згадані перешкоди, все ж відбувся. Але перед його початком мусульманку та католичку ретельно проконтролювала лютеранка фройлін Оттилія [23].

Через кілька тижнів після цих подій Наталена, разом із сестрою Аліною зголосилася прибирати церкву перед великодньою відправою. І знову потрапила в незручну ситуацію. Вона вирішила прикрасити найгарнішими квітами - гіацинтами й конваліями (а наймоднішими в Києві у той час були лілеї-«ґаризі» з довгими зеленкуватими квітами) - вівтар. Але на порозі «дияконських дверей» на неї накинулось, розмахуючи руками, кілька служниць із буфетницею Настею на чолі: виявилося, що ставити квіти на православний вівтар не можна й жінці загалом заборонено до нього наближатися. Буфетниця Настя сказала, всміхаючись: «Бачите, панночко, у нас жінку вважають ліпшою від пса, але гіршу від кота, бо ж псам до церкви зовсім не вільно, а кіт сміє й до вівтаря, якщо там бувають миші» [23].

Навіть через багато років Наталена не забула того глибокого враження, яке справила на неї перша православна великодня відправа: «Чудові, на перше враження зовсім нецерковні, наскрізь просякнуті радістю й урочистістю київські великодні співи славнозвісних Веделевих ірмосів, що ще й досі як слід не оцінені й ніде не знані в Європі, хвилювали, підносили, викликаючи тремтіння серця...» [23]. Проте, незважаючи на це душевне піднесення, як зазначає Королева, витримати довгу відправу було фізично вкрай важко, адже урочисту Службу Божу співали дуже повільно: щоб чітко чути кожне речення й розібрати кожне слово. Але саме тому майже ніхто з православних до кінця не витримував перебування в піднесеному молитовному настрої. Також до втоми від довгої служби додавалася в рази більша втома від того, що «потрібно було стояти рівно, струнко, не спиратись усією вагою тіла тільки на якусь одну ногу, не горбитись, не спускати голови, руки тримати “коробочкою”, обов'язково складені на висоті стану» [23]. За порядком пильнували виховательки, переважно іновірки, тому їм дозволялося сидіти. Щодо самих дівчат-інституток, то вони такого привілею не мали [23].

У спогадах єпископ Чигиринський, вікарій Київської митрополії Відомства православного сповідання Російської імперії Порфирій (Успенський) про релігійне виховання в Інституті шляхетних дівчат у Києві згадував, що саме за його наполяганнями в закладі припинили ставати на коліна під час недільних служб. Також він запровадив святкування храмового свята 23 квітня і сам служив божественну літургію, чому, за його словами, раділи вихованки, великі та малі [22].

Проте, незважаючи на місіонерські зусилля православних проповідників, вони іноді мали й несподівані для них наслідки: наверталися у православ'я не учениці-іновірки, а вчителі. Так, за спогадами Королевої, німкеня-лютеранка, яку дівчата запам'ятали через її незвичайну доброту, «наприкінці життя прийняла православ'я й постриглась у черниці у київському Покровському монастирі. Тоді постав освячений традицією звичай: усі інститутки, скінчивши курс, конче складали візиту преподобній матері Єлисаветі, пані Ельзі Нідман» [23].

Також обов'язковим ритуалом для дівчат - вже не вихованок, а випускниць, були відвідини Лаврських печер, де Наталена набралася вражень для своїх «Легенд старокиївських» [23].

За її спогадами, курс релігійної науки завершувався екзаменом із Закону Божого. Його цілком демократично приймав цілий конклав: два архієреї, старенький ігумен Видубицького монастиря, православний священик, протестантський пастор та католицький ксьондз. Найгіршу славу, як згадувала Королева, як екзаменатор отримав протестантський пастор, який «чіплявся до кожної вихованки як суддя на допиті» [23]. Натомість ксьондз не лише поблажливо ставився до дівчат, але й сам часто підказував відповіді якійсь «потопаючій». За його проханням, Наталені дозволили відповідати на екзамені латиною (православна, тим більше старослов'янська термінологія, давалися їй складно). Варто зазначити, що в такому рішенні містився певний прихований сенс, адже, як подейкували, грізний пастор-лютеранин не дуже добре знався на латині. Присутній на екзамені єпископ Платон зацікавився вимовою дівчини й екзаменаційні випробовування перетворилися на філологічний диспут [23].

Про складання іспиту з Закону Божого розповіла в мемуарах й інша колишня вихованка Київського інституту шляхетних дівчат Марія Лучицька - майбутня відома перекладачка. За її спогадами, першим екзаменом був Закон Божий. Він відбувався дуже урочисто, в присутності архієрея: «... Мене викликали доволі пізно, на літеру “Т”. Архієрей відразу спантеличив мене питанням: “Скажіть мені перш за все, донько моя, яка найвища чеснота жінки?” Я починаю перераховувати: “Доброта, смирення, поблажливість, терпіння, працелюбність, самовідданість”, але на всі відповіді отримую негативне похитування головою. У відчаї я із благанням дивлюсь на інспектора Шульгіна, але замість того, щоб допомогти мені, він зі здивуванням знизував плечима. Я замовкаю. Так, ви не знаєте, дочко моя? Каже архієрей. Найкраща чеснота жінки - мовчання. І приказка каже: “Слово - срібло, а мовчання - золото”. Раджу вам це запам'ятати» [24, с. 50]. Щодо інспектора Шульгіна, напевно, слова єпископа Порфирія (Успенського), висловлені в спогадах, про відсутність у нього особливої побожності, правда, тому він мало цікавився і замислювався над подібними речами й не зміг підказати правильну відповідь вихованці.

Нормальною практикою на іспитах із Закону Божого в інституті була присутність православних ієрархів. Про такі відвідини надають багато інформації «Київські єпархіальні відомості». Так, протоієрей Петро Орловський у статті «Мої спогади про спочилого в Бозі 21 грудня 1857 р. митрополита Київського і Галицького Філарета», опублікованій у «Київських єпархіальних відомостях», повідомив, що на екзамен із Закону Божого до вихованок Інституту шляхетних дівчат з 1851 р. митрополит Філарет відряджав вікарія, єпископа Чигиринського [25, с. 36].

За даними «Київських єпархіальних відомостей», митрополит Київській і Галицький Платон у травні - першій половині червня 1885 р. був присутній на іспитах у різних навчальних закладах Києва. 2 червня був він і в Інституті шляхетних дівчат у Києві. У ході цього візиту з промовою до випускниць закладу звернувся тодішній інспектор інституту Рафальський. Після неї митрополит виступив із коротким зверненням, у якому рекомендував інституткам прислухатися до порад інспектора й зі свого боку також дав кілька вказівок і настанов [26]. 4 червня 1901 р., як повідомляють «Київські єпархіальні відомості», преосвященний Сергій, єпископ Уманський, був присутній на екзамені з Закону Божого в Інституті шляхетних дівчат у Києві. Після його закінчення він роздав вихованкам книжки духовно-морального змісту й хрестики. Також дав настанову про любов як християнський подвиг [27, с. 587].

Єпископ Чигиринський Платон повідомив у доповіді митрополиту Київському і Галицькому Флавіану про стан викладання Закону Божого та релігійно-морального виховання в середніх навчальних закладах, у тому числі про відвідування іспитів із Закону Божого 1903-1904 рр. академічного року, зокрема й у Київському інституті шляхетних дівчат [28].

Дані про викладання Закону Божого в Інституті шляхетних дівчат й результати екзамену з цього предмету наводить у спогадах єпископ Порфирій (Успенський). Схожу інформацію він надав тодішньому митрополиту Київському і Галицькому Арсенію у листі від 29 квітня 1871 р. За його спогадами, на нього було покладено обов'язок спостерігати за ходом і станом духовно-моральної освіти як у духовних, так і в світських навчальних закладах у Київській єпархії. Але при цьому ніхто йому не розтлумачив, як він повинен спостерігати за всім цим. Як згадував Порфирій Успенський, одного разу в листі тодішній митрополит Київський і Галицький Арсеній звернувся до нього з проханням доставити йому інформацію щодо стану світських навчальних закладів у Києві. На що він відповів, що ніяких даних щодо цього він надати митрополиту не може, адже він не інспектор і не попечитель цих закладів, там не буває і квартир учнів та учениць не відвідує; а отже ні стану думок, ані поведінки їхньої не знає, а вчительських та інспекторських оцінок вимагати не вправі; за чутками ж ні про кого й ні про що не судить. За його словами, керівництво цих закладів лише раз на рік запрошувало його на екзамен із Закону Божого. Саме про це й лише про це єпископ надав інформацію митрополиту [22].

Як згадував єпископ, у всіх жіночих училищах дівиці-випускниці добре читають по-слов'янськи і розуміють усе, про що читають, твердо знають символ віри й багато молитов, по білетах відповідають упевнено. Особливо підкупило єпископа, що у хвилини відповіді на щоках вихованок з'являвся «непорочний рум'янець» [22].

Він констатував, що не сумнівається в добрій моральності гімназисток, інституток і попівен, але жалкує про скудність духовного поживку, який їм дається. На його думку, Закон Божий викладається в неповному обсязі, до того ж нецікаво: «.Ні апостольські, ні соборні правила, хоч би небагато і головні, невідомі їм, церковні співи: догматики, стихіри, слави, ірмоси тощо не пояснюються їм; про антихриста вони нічого не відають; десять заповідей старозавітних знають твердо, а про християнські чесноти, самопожертви, про любов до ворогів, смирення тощо не мають потрібного розуміння; доблесті християнських жінок, мирянок та монахинь, не розповідаються їм; замість історії російської церкви вони знають лише сухі та бліді біографії російських митрополитів та патріархів...» [22].

Архімандрит Сергій (Василевський) у роботі «Високопреосвященний Філарет у схимі Феодосій (Амфітеатров), митрополит Київський і Галицький, та його час» присвятив увагу ставленню митрополита Філарета до світських навчальних закладів, які діяли в Києві. Серед них: університет Святого Володимира, почесним членом якого він був, Кадетський корпус та Інститут шляхетних дівчат. Як зазначає архімандрит Сергій, митрополит Філарет був присутній на екзаменах в Інституті шляхетних дівчат. У цьому навчальному закладі він звертав увагу переважно на релігійний стан вихованок. За словами архімандрита, зі звичними простотою і смиренням звертався він до вихованок із питаннями, які стосувалися цього стану: «.Так, при відповіді про молитву Господню, він запитував про самі молитви, які хто знає і вдома читає; запитував чи є у кожної вихованки ікона і навіть хрестик на шиї.» [29]. Митрополит привозив в інститут чимало молитовників, іконок, хрестиків і роздавав їх вихованкам [29].

Також архімандрит Сергій зазначає, що митрополит дбав, щоб духовні особи, які служили в інституті, були носіями виключно високих моральних чеснот. Як розповів йому митрополит Антоній (Храповицький), Філарет у розмові з однією з начальниць інституту, яка приїхала просити його про призначення на одну із названих посад свого ставленика, зазначив: «Хороший він то хороший, це я сам знаю, - як ви занадто розхвалили його; ось що я скажу: хай він хороший, проте для вашого закладу не зовсім придатний!!!» [29]. Коли ж, після цих слів, начальниця зрозуміла, що, швидше за все, він не задовольнить її прохання, почала доводити і пояснювати йому свою позицію. На що митрополит Філарет звернувся до неї з такими словами: «та ви, як видно, дуже добре знаєте моє єпархіальне, принаймні, тутешнє міське духовенство...; на відміну від мене, бо я ваших працівників в інституті не знаю, до того ж, як ви самі знаєте, я ніколи і не питав: хто у вас там і які класні дами, та інші посадові особи... Я лише впевнений, що ви самі ж їх вибирали за особистим баченням, тож думаю, що і сама Рада, звичайно, надавала вам у цій справі головне і майже виключне право, як начальниці і як жінці, що може знати особисті якості і чесноти кандидаток-жінок на ту чи іншу посаду. Не можу я сказати нічого певного і про працевлаштованих у вашому інституті чоловіків - викладачів, обрання яких залежить від Ради і затвердження попечителя. Я знаю і повинен знати лише те, що вихованки ваші складають мою паству - юну, що вони за своїм походженням благородним, невинні овечки серед всього дорослого мого стада, ввіреного моєму пастирському нагляду во спасіння. Ось чому і приставника пастиря в огорожі потрібно обирати мені самому, а не за вказівкою і призначенням зі сторони, хоча б і вашої, як начальниці. Я прошу вас і даю пастирську пораду вам та іншим, в управління закладом поставленим особам, щоб ви всі поставилися з увагою та повагою до того пастиря, якого я сам оберу і призначу, і за якого наперед ручаюсь, що він виправдає і моє, і ваше бажання для блага вашого закладу...» [29].

За словами архімандрита Сергія, був іще випадок, про який нам повідомив сам о. протоієрей NN (так називає його архімандрит). Він хотів звернутися до митрополита Філарета, щоб той замінив його на іншу особу через погане до нього ставлення в інституті. Виявилося, що митрополит уже знав про цю справу. Поговорив із ним, пожалував йому золотий наперсний хрест і з того часу в інституті до нього почали нормально ставитись і він там залишався на службі. Як згадує архімандрит Сергій, коли він прочитав про цей випадок покійному митрополиту Антонію без зазначення імені цього протоієрея, він чітко сам назвав його ім'я і розповів, чому цю людину недолюблювали в інституті. За словами Антонія, як «...справжній хохол він тримав себе у певних ситуаціях неделікатно у спілкуванні й висловлювався своїм звичним малоросійським говором, використовуючи іноді слова, що різали вухо. За це незадоволені ним були начальниця і особливо класні дами, а вихованки навпаки його навіть любили за батьківську простоту.» [28]. Також, за спогадами митрополита Антонія, митрополит Філарет, коли дізнався про причину такого ставлення, спочатку пожартував: «От уже цей люд жіночий - капризний і примхливий... Ось хоч переродись для них... Не подобається, бачиш, їм говір малоросійський. який же їм хотілось би чути. напевно, щось типу польського пршипршикання, як влучно висловлюється Іпатич (Віктор Іпатович Аскоченський). Натомість, малоросійський багато у чому близький до церковно-слов'янського, да і у висловлюваннях він стислий, але дуже змістовний.» [29]. А потім застеріг на майбутнє Антонія, щоб той був дуже обережним у діяльності й не піддавався на подібні прохання таких осіб, як згадувана начальниця інституту. Ось що він сказав: «А що я зрозумів особливо тут - серед різних народностей. католицизм так і готовий задавити православ'я, полонізм - витіснити російську і малоросійську національність, папство і шляхетство - заїсть заживо все селянство. все це я побачив у справах єпархіальних, але це ж я бачу й у інших прошарках суспільства, у тому числі й у навчальних закладах. Добре, що це зрозуміли зверху і вирішили поставити все на російський лад. Так і ти оберігай свій двір овечий, а в огорожу інших нема потреби тобі ходити та й не годиться. » [29].

Висновки

Отже, релігійному вихованню в Інституті шляхетних дівчат у Києві приділялася велика увага. Воно покладалося як на світських осіб (начальницю інституту, інспектора класів, класних дам), так і на церковних (законовчителя, священика домової інститутської церкви, духівника). Наглядачами за дотриманням норм такого виховання були православні ієрархи, які, як видно з матеріалів офіційної церковної преси тих часів, мемуарів колишніх вихованок, інспектора класів М. Захарченка, представників вищого православного духовенства, регулярно відвідували інститут, виступали там із промовами, особливо на щорічному випускному акті, в домовій церкві інституту служили літургії та молебні на великі церковні свята та на честь щорічного випускного акту, дарували вихованкам предмети релігійного культу, були присутні на екзаменах із Закону Божого. Митрополити Київські й Галицькі пильно стежили за призначеннями духовних осіб, які служили в інституті, звертали увагу на те, щоб ті були носіями високих моральних чеснот, тісно спілкувалися з начальницями закладу. Проте, судячи зі спогадів, зокрема єпископа Порфирія (Успенського), не завжди в реальному житті все так було.

Незважаючи на елементи релігійної терпимості в інституті, атеїстичні прояви тут цілком виключалися. Проте, незважаючи на віротерпимість, основою релігійного виховання інституток все ж було православ'я. Це особливо відчувалося напередодні великих церковних свят. Так, що ближче було до Великодня, то інтенсивнішим ставав процес «релігійного виховання». Всі православні вихованки «говіли» й усі разом причащалися. Таким чином, в інституті спостерігалася практика певного воцерковлення вихованок, тобто долучення їх до соборного життя православної церкви. Інститутки мали дотримуватися християнських обов'язків, зокрема регулярно відвідувати богослужіння (за спогадами колишніх вихованок, фізично витримати їх було вкрай важко), молитися, поститися, відзначати православні свята. Також обов'язковим ритуалом для дівчат - уже не вихованок, а випускниць, були відвідини Лаврських печер. Щодо навчальної програми, то вона поєднувала освітній і виховний процеси. При цьому домінування релігійно-моральної, тобто виховної складової, супроводжувалося певним скороченням загальноосвітньої програми підготовки інституток. Не варто забувати й про русифікаторську місію держави у цьому навчальному закладі. Недаремно саме він став першим і єдиним на території України жіночим середнім навчальним закладом, який відкрився завдяки урядовій підтримці. З огляду на «основне призначення» жінки - бути дружиною і матір'ю - в Інституті шляхетних дівчат у Києві, як і в інших жіночих навчальних закладах, Закон Божий досить довго був серед головних навчальних дисциплін. Нормальною практикою на екзаменах із Закону Божого в інституті була присутність вищого православного духовенства. Про такі відвідини надають багато інформації «Київські єпархіальні відомості». Проте не варто забувати, що у ХІХ ст. особливої альтернативи в освітній сфері жінкам знайти було практично нереально. Хоча, з іншого боку, саме в таких інститутах формувалися майбутні основи нових жіночих навчальних закладів, а їхня діяльність мала сприяти поширенню європейської культури та утвердженню самої ідеї про необхідність жіночої освіти.

Література

1. Черчович І. Жіноча освіта в Україні: історичний огляд. Гендер в деталях.

2. Київський інститут благородних дівчат: тяжкий шлях до освіти.

3. Сухенко Т. Інститути шляхетних дівчат в Україні в ХІХ столітті.

4. Православна церква в Україні другої половини XIX століття. Історіографія / За ред. Г.М. Надтоки. Київ, 2018. 208 с.

5. Діанова Н. Діяльність православних архієреїв Херсонської єпархії (кінець XVIII - початок ХХ ст.): монографія. Одеса: Одес. нац. ун-т ім. І.І. Мечникова, 2022. 206 с.

6. Кузнець Т. Православне духовенство Уманщини XIX - початку XX століття. Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. 607 с.

7. Добровольська В. Навчання в інститутах шляхетних дівчат Півдня України другої половини ХІХ - на початку ХХ століття // Історичний архів. 2009. Вип. 3. С. 114-117.

8. Антонець Н. З історії діяльності інститутів шляхетних дівчат: Київський інститут шляхетних дівчат у спогадах його вихованок // Педагогіка та психологія. 2011. Вип. 39. С.112-119.

9. Булгакова Т. До 180-річчя відкриття Інституту шляхетних дівчат у Києві (за документами Державного архіву м. Києва). Архіви України. 2018. № 5-6. С. 41-45.

10. Кізлова А. Чинні законовчителі Київського інституту шляхетних дівчат у публікаціях «Киевских епархиальных ведомостей» останньої третини XIX - початку XX ст. // Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис. 2020. Чис. 22. С. 31-35.

11. Захарченко М. История Киевского института благородных девиц (1838-1888). Киев, 1889. С. 22.

12. Киевская епархия в 1883 году // Киевские епархиальные ведомости. 1884. Вып. 1 (15 января). Ч. неоф. С. 17-28.

13. 31 мая // Киевские епархиальные ведомости. 1898. Вып. 13 (1 июля). Ч. Неоф. С. 559.

14. Архиерейское богослужение в церкви Киевского Николаевского женского института // Киевские епархиальные ведомости. 1904. Вып. 23 (6 июня). Ч. неоф. С. 559.

15. Архиерейские богослужения // Киевские епархиальные ведомости. 1905. Вып. 23 (5 июня). С. 585-586.

16. Торжественные богослужения // Киевские епархиальные ведомости. 1907. Вып. 24 (17 июня). Ч. неоф. С. 559.

17. Архиерейское богослужение в Киевском женском институте // Киевские епархиальные ведомости. 1910. Вып. 23 (6 июня). Ч. неоф. С. 578.

18. Торжественное богослужение и акт в Киевском женском институте Императора Николая I // Киевские епархиальные ведомости. 1913. Вып. 23 (9 июня). Ч. неоф. С. 641.