Настоятель Троїце-Іллінського монастиря Георгій (Смельницький) як один із ідеологів ІПЦ на Чернігівщині: за матеріалами слідчих справ

30 жовтня 1929 р. його відправили етапом до Новосибірська Там само. Арк. 31., оскільки 14 жовтня він був засуджений до «высылки в ППОГПУ Сибирь, сроком на три года» Там само. Арк. 33., відбував заслання в селі Кам'янка Богучанського району Канського округу

Сибірського краю На сьогодні - Богучанський р-н Красноярського краю. У той час село налічувало 167 дворів., до Чернігова повернувся тільки в січні 1933 року, а вже 8 лютого його вкотре було арештовано й поміщено в Чернігівський Допр.

Із матеріалів допиту свідків і самого о. Георгія стає зрозумілим, що, перебуваючи в ув'язненні й на засланні, він обмінювався листами з єпископом Дамаскіним, листування це стосувалося Декларації митрополита Сергія від 29 липня 1927 р., оприлюдненої Сергієм після арешту, і що архімандрит Георгій не згоден із її змістом і з тією формою легалізації Православної Церкви, яку в результаті митрополит Сергій обрав. На допиті 9 березня 1933 р. архімандрит Георгій відверто говорить: «Считаю себя приверженцем старо-славянской ориентации, на декларацию смотрю отрицательно и не рассматриваю этот документ как потенциальный документ, а как выражение своего отношения - персонального по отношению к Соввласти Тобто - неправочинний, є лише вираженням приватного, особистого ставлення митр. Сергія до радянської влади. У цьому контексті вираз «потенційний документ» означає «має силу документа».. Пока этот документ, т. е. декларация не будет подтверждена Собором, обязательным его для себя считать не могу» Спр. 12443. Арк. 10 зв.. Відбувши шестирічний термін покарання за участь у «соборному» обговоренні проєкту декларації 1926 року, він не міг погодитися з декларацією 1927 р., прийнятою кулуарно митрополитом Сергієм і невеликою групою архієреїв без обговорення з іншим єпископатом.

Про ставлення до чинної влади він висловлюється так само прямо: «К Соввласти я отношусь как к власти посланной богом Так у тексті. Виділене лінією - підкреслено червоним олівцем рукою слідчого., в то же время, учитывая безбожную сущность власти считаю, что Соввласть послана богом в наказание за грехи человеческие, по промыслу божьему» Спр. 12443. Арк. 10 зв.. Його дуже турбує духовний стан народу після 15-річного панування богоборчої влади: «По возвращении из ссылки домой, меня интересовала степень религиозности верующей массы, с какой целью по дороге из тайги я заехал в г. Красноярск, где увидел, что церкви в г. Красноярске закрыты, кроме одного старого собора, находившегося в конце города и одного молитвенного дома» Там само. Арк. 12.. «Особенно тяжелое впечатление на меня произвело положение религиозности в г. Чернигове, где ни одной православной церкви нет» Там само..

В обвинувальному висновку сказано: «Возвратившись из ссылки в конце января с. г. Смельницкий, проживая на территории Черниговской области, нигде не регистрировался и находился на нелегальном положении, проводя активную антисоветскую агитацию провокационного характера.

В беседе с церковниками Смельницкий высказывал свою непримиримую враждебность к власти советов, заявляя «Соввласть послана богом за грехи человечества». Причисляя себя к последователям реакционного движения церковников «истинно православных», вел соответствующую работу среди церковников» Там само. Арк. 14.. А тому «на основании вышеизложенного ... дело № 333 ... направить в Судтройку при Коллегии ГПУ УССР с ходатайством о заключении гр- на Смельницкого Г.В. в концлагерь сроком на пять лет» Там само. Арк. 14-15..

Дивно, але, як і в разі першого арешту в 1924 р., судова трійка 22 травня 1933 р. ухвалює несподіване рішення: «Смельницкого Георгия Васильевича из-под стражи освободить. Дело прекратить и сдать в архив» Там само. Арк. 16.. Після тримісячного ув'язнення отець Георгій виходить із в'язниці, але не повертається до Чернігова, а поселяється в Козельці. Відпущений йому Богом нетривалий час він присвячує активному церковному служінню й проповіді слова Божого духовно стражденній пастві.

25 липня 1936 р. в межах всесоюзної «справи ІПЦ» в Чернігові було розпочато великий процес проти «непоминаючих» митрополита Сергія (Страгородського) чернігівських священиків і активних мирян. Слідство тривало майже рік і закінчилося 2 червня 1937 р. засудженням усіх підслідних на різні терміни ув'язнення в концтаборах Спр. 8754, 8755.. Це були священики, які служили в Свято-Іллінській церкві на Троїцьких горах - єдиному в місті храмі, що залишився православним. Уціліли тільки ті, хто на той час уже не служив відкрито й перебував на нелегальному становищі, як згадуваний на початку статті ігумен Аліпій (Яковенко) Шуміло В. Істинно-Православна Церква на Чернігівщині та ігумен Аліпій (Яковенко). Сіверянський літопис. 2020. № 1. С. 124-137..

Архімандрита Георгія було заарештовано 19 червня 1937 р., через 17 днів після закінчення чернігівської «справи ІПЦ». В «Постановлении о принятии дела к производству» сказано: «Смельницкий, являясь руководителем нелегальной к-р организации ИПЦ проводит активную организационную работу, распространяет провокационные слухи пораженческого характера» Спр. 11514. Арк. 1.. У постанові про арешт ще більш конкретно, із зазначенням географії діяльності: проводить «активную организационную работу в части формирования нелегальных к.р. ячеек И.П.Ц. на территории Козелецкого, Нежинского и Черниговского районов», «может влиять на ход следствия или скрыться от суда и следствия» Там само. Арк. 8..

У справі № 34025 нараховуєтся всього 54 аркуші, більшість матеріалів - свідчення, що підтверджують приналежність архімандрита Георгія до руху «непоминаючих», кілька протоколів допиту самого о. Георгія.

Ось одне з показань свідків, священика с. Хмільниця Чернігівського р-ну Віталія Новожилова: «Резко высказывался против ... митр. Сергия Нижегородского, обвиняя его в том, что он не умеет руководить церковью, в результате чего имеет место разорение церквей. . высказывал свои оппозиционные взгляды по отношению к легально-существующей церкви, подчеркнув при этом, что он в силу своего положения как бесприходный - формально никому не подчинен по церковной линии и религиозные требы выполняет не только в Козельце, но и в окружающих селах. ... выражал сожаление, что в Управлении православной церкви находится митрополит Сергий, а не митрополит Филип, который в свое время открыто выступил против б. царя, Иоанна Грозного» Там само. Арк. 13 зв.-14..

Уперше о. Георгія допитали 20 червня, наступного дня після арешту, заповнивши лише анкету з особистими даними ув'язненого, потім - докладний допит 23 червня. Підписи під сторінками протоколу зроблені красивим розгонистим почерком, як це характерно для духовенства старої, дореволюційної школи. Він тримається впевнено, ніяких імен не називає, крім тих, хто вже був заарештований або засуджений. На питання: «Ваше отношение к легально существующим религиозным группам?» Тобто до легалізованого митр. Сергієм Синоду і парафій, які визнали Декларацію про лояльність радянській владі. він відповідає: «Никакого отношения к ним не имею, т. к. декларации митрополита Сергия об отношении к соввласти не признаю, - считаю, что этот документ является и носит субъективный характер, в то время как такого рода документы должны предварительно быть обсуждены собором церкви» Спр. 11514. Арк. 21 зв..

Після цього, згідно зі слідчою справою, - пауза майже на 4 місяці. Важко повірити, що за цей час його жодного разу не допитували.

Третій А фактично - другий, оскільки заповнення анкети навряд чи доречно вважати допитом. і останній допит проведено 16 жовтня: з усього видно, що його катували, сили вже закінчуються - підписи зроблені кострубато, безсилою рукою.

Своїх поглядів він не зрікся, але контрреволюційними їх визнав. По суті, так і було - радянська влада знищувала своїх ідейних супротивників, за термінологією більшовиків - контрреволюціонерів, тому вважати це визнання слабкістю навряд чи доречно.

Зі свідчень уже засудженого у «справі ІПЦ» ієромонаха Єфрема (Кислого), допитаного через арешт о. Георгія, стало відомо, що в 1926 р. архімандрит Георгій був близький до відомого церковного письменника Сергія Нілуса Спр. 11514. Арк. 17-17 зв., який перебував на засланні в Чернігові.

Архімандрит Георгій підтвердив, що зустрічався з С.О. Нілусом також і в себе на квартирі, обговорював із ним становище Православної Церкви в СРСР і зокрема - ситуацію в Чернігівській єпархії, що склалася після арештів єпископів Пахомія і Дамаскіна Там само. Арк. 23-23 зв.. Він підтвердив, що, перебуваючи в ув'язненні, отримував від єпископа Дамаскіна листи з роздумами про церковне життя: «Находясь в ИТЛ, я получил письмо от епископа Дамаскина, который был в ссылке в Туруханском крае. Дамаскин б[ывший]вр[еменно] управляющий] Черниговской епархии ... последователь ИПЦ. [В письме] он меня информировал о положении дел в церковной жизни, об издании митрополитом Сергием декларации духовной, о переходе на легальные формы работы, и тогда он дал установку о нашем отрицательном отношении к этой декларации и тем самым ввел меня в курс жизни» Там само. Арк. 25 зв.. Підтвердив, що після листування з єпископом Дамаскіним і «на основе этих указаний» він приєднався до «нашей контрреволюционной организации ИПЦ» і став одним із її ідеологів на Чернігівщині.

На питання, «какую контрреволюционную работу Вы проводили», він відповів: «Учитывая религиозные убеждения на селе, я всю свою контрреволюционную деятельность перенес на село, где под видом исполнения религиозных треб проводил антисоветскую деятельность, убеждая верующих о наличии в советском союзе «гонения» на православную веру и «незаконное» закрытие церквей.

После того как в прессе было объявлено постановление о всесоюзной переписи населения я как сам также проинформировал членов контрреволюционной организации ИПЦ об агитации среди населения, чтобы при переписи записывались верующими.

Я имел ввиду, что после переписи и уточнения статистических данных о наличии верующих, правительство разрешит открыть церкви и предоставит духовенству [право] проводить свою деятельность. В связи с моей агитацией и агитацией членов ИПЦ . дало результаты, так как в тех селах, где проведена была эта работа, крестьянство в большинстве случаев записалось «верующими» Там само. Арк. 27..

Про нову «сталінську» Конституцію він зазначив: «После опубликования проекта новой конституции и принятия ее на 8 чрезвычайном Всесоюзном съезде Советов - я предложил нелегальной контрреволюционной организации ИПЦ, а также и сам, распространять провокационные слухи о том, что Конституция это обман, никакой свободы нет, в частности, ссылаясь на 124 ст. Конституции «Статья 124. В целях обеспечения за гражданами свободы совести церковь в СССР отделена от государства и школа от церкви. Свобода отправления религиозных культов и свобода антирелигиозной пропаганды признаются за всеми гражданами. Статья 125. В соответствии с интересами трудящихся и в целях укрепления социалистического строя гражданам СССР гарантируется законом: а) свобода слова; б) свобода печати; в) свобода собраний и митингов; г) свобода уличных шествий и демонстраций. Эти права граждан обеспечиваются предоставлением трудящимся и их организациям типографий, запасов бумаги, общественных зданий, улиц, средств связи и других материальных условий, необходимых для их осуществления». Див.: Конституция (основной закон) Союза Советских Социалистических Республик. Утверждена Чрезвычайным VIII съездом Советов Союза ССР 5 декабря 1936 года., доказывал, что свободной веры нет, т. к. соввласть церкви закрывает и не предоставляет верующим, где бы можно было исполнить религиозные обряды. Я тем самым умышленно дискредитировал основной Закон советской власти» Спр. 11514. Арк. 27.. Потрібно розуміти, що протоколи допиту записувалися не заарештованим, а з його слів слідчим - так і в тих формулюваннях, як це було вигідно в інтересах слідчої справи. Такі фрази, як «умышленно дискредитировал», «распространял провокационные слухи» і т. п. в устах підслідного або не звучали зовсім, або промовлялися інакше.

29 грудня 1937 р. у справі був винесений обвинувальний висновок, в якому, зокрема, говорилося: «Являясь активным членом нелегальной контрреволюционной монархической организации «Истинно православных церковников», отбывая наказание за контрреволюционную деятельность, продолжал поддерживать организационную связь с руководителем ИПЦ - Дамаскиным Цедриком, осужденным в 1935 г. к 10 г. ИТЛ, членами ИПЦ... Возвратившись из ИТЛ в Чернигов, Смельницкий ... в г. Козелец создал нелегальную группу ИПЦ ... сам и через лиц, вовлеченных им в к-р организацию распространял слухи с целью дискредитации новой Конституции, доказывая, что «Соввласть обманывает трудящихся» Там само. Арк. 28.і т. д. У той же день Трійкою при Чернігівському облуправлінні НКВС УРСР архімандрита Георгія Смельницького засуджено до розстрілу.

Так, засуджений уперше в 1927 р. за зберігання декларації митрополита Сергія «антисоветского содержания» до трьох років концтабору і трьох років заслання, - через десять років, у 1937 р., він був засуджений до розстрілу за невизнання вже «советской» декларації митрополита Сергія.

«Я руководствовался своими убеждениями», - сказав він слідчому на допиті Там само. Арк. 21., а переконання ці полягали в тому, щоб «не замалчивать того противоречия, какое существует между нами, православными, и коммунистами-большевиками, управляющими Союзом, ставящими своей задачей борьбу с Богом».

31 жовтня 1937 року вирок був приведений у виконання Там само. Арк. 32..

References

Akty Svyatejshego Tikhona, Patriarkha Moskovskogo i vseya Rossii, pozdnejshie dokumenty' i perepiska o kanonicheskom preemstve vy'sshej czerkovnoj vlasti. 19171943 gg. [Acts of His Holiness Tikhon, Patriarch of Moscow and All Russia, later documents and correspondence on the canonical succession of the supreme church authority. 1917-1943]. (1994). Moscow, Russia.

Derzhavnyi arkhiv Chernihivskoi oblasti [State Archive of Chernihiv Oblast]. F. Р-8840. Op. 3. Spr. 11905; Spr. 12443; Spr. 11514, Spr. 11397.

E.L. [Lopushanskaya E.]. (1971). Episkopy' ispovedniki [BishopsConfessors]. San Francisco, USA.

Kosik, O. (2009). Istinny'j voyn Khrystov: Knyha o sviashchennomuchenyke epyskope Damaskyne (Tsedryke) [The true warrior of Christ: a book about the holy martyr Bishop Damascene (Zedric)]. Moscow, Russia.

Morenets, V. (2017). Chernihivshchyna [Chernihiv region]. Persha khvylia. Kamianets-Podilskyi, Ukraine.

Puczko, V. (2002). Glukhovskij episkop Damaskin [Glukhovsky bishop of Damascus]. Moskovskij zhurnal - Moscow magazine, 10.

Simentov, Yu., Yatsura, M. (1968). Chernihivshchyna v roky hromadianskoi viiny [Chemihiv region during the Civil War]. Kraieznavchi materialy z istorii Chernihivshchyny. Kyiv, Ukraine.

Tryhub, O. (2009). Rozghrom ukrainskoi tserkovnoi opozytsii v Rosiiskii pravoslavnii tserkvi (1922-1939 rr.) [The defeat of the Ukrainian church opposition in the Russian Orthodox Church (1922-1939)]. Nikolaev, Ukraine.

Tsentralnyi arkhiv Federalnoi sluzhby bezpeky Rosiiskoi Federatsii [Central Archive of the Federal Security Service of the Russian Federation]. F. Н-3677. Т. 7.

Czerkov' v svodkakh OGPU [Church in OGPU reports]. (2020). Istoricheskie materialy'. URL: http://istmat.info/node/8765.

Chernosvistova, M. (2014). Bol'sheviki v Chernigove [Bolsheviks in Chernihiv]. Krasny'j terror glazami ochevidczev. Moscow, Russia.

Shtejfon, B. (1928). Krizis dobrovol'chestva [The crisis of volunteering]. Belgrade, Serbia.

Shumilo, V. (2001). Skhiarkhymandrit Lavrentii i eho vremia: ocherk tserkovnoi istorii Chernihovshchiny (1868-1950 hh.) [Schiarchimandrite Lavrenty and his time: an outline of the church history of Chernihiv region (1868-1950)]. Chernigiv, Ukraine

Shumilo, V. (2012). «Preterpevy'j do koncza»: zhizneopisanie svyashhennomuchenika episkopa Damaskina (1878-1937) [“Enduring to the end”: biography of the holy martyr Bishop Damascus (1878-1937)]. Vera y Zhyzn - Faith and Life. 19.

Shumilo, V. (2020). Istynno-Pravoslavna Tserkva na Chernihivshchyni tiihumen Ali- pii (Iakovenko) [The True Orthodox Churchin Chernihiv Regionis the Abbot Alipi (Yakovenko)]. Siverianskyi litopys - Siberian Chronicle. 1.

Abstract

The superior of the holy trinity and st. Elias Monastery George Ismelnitskyl as one of the ideological leaders of the toc itrue Orthodox church! in the Chernihiv region, according to the investigative reports of the secret police

Shumilo Vitaliy V. - Editor-in-Chief of the scientific journal «The Chernihivian Athens», academic secretary of the Lazar Baranovych Research Institute of Religion's History, T. H. Shevchenko National University «Chernihiv Colehium» (Chernihiv,).

The aim of this article is the construction of the biography of one of the best known and most authoritative church activists in the Chernihiv area from 1920's-1930's, Archimandrite George(Smelnitsky), executed by firing squad on October 31 by the decision of the judicial troika of the Chernihiv Higher Administration of the NKVD of the Ukrainian Soviet Republic, for belonging to the «counterrevolutionary» organization of the True Orthodox Church. Due to the repression of religion and the Church in the Soviet Union practically no information was preserved concerning Archimandrite George, thus the primary sources for reconstructing an accurate biography are the investigative reports of the Chernihiv OGPU, since the various forms containing personal data, the accounts of witnesses and other documents contain information about Smelnitsky and his family. Research methods included comparing the often conflicting information found in the forms, reports and witness' accounts with what is known about the current events and circumstances of the time, so as to compile a single, accurate account.

This article presents the first analysis of and scholarly approach to the investigative reports concerning Archimandrite George (Smelnitsky) from 1926, 1930 and 1937, concerning his brother, Nikolas Smelnitsky, from 1931, and of other active members of the Chernihiv TOC, thus providing us with the first real biography of this well-known church leader. Archimandrite George (Smelnitsky) was born in a large clergy family, he had four brothers and two sisters. He completed the Chernihiv theological school and the Chernihiv seminary, and studied at the Kiev Theological Academy. He was drafted in 1916 and finished a military officers' school in Odessa, and fought on the front lines during World War I. In 1919 he joined the White Army, but refused to emigrate with it in 1920, choosing instead to return to Chernihiv., where he pronounced his monastic vows and was ordained a priest in 1923. Ideologically he was close to Archbishop Pachomius (Kedrov), the Chernihiv diocesan bishop of the time, as well as to Bishop Damascene (Tsedrik). From 1923, after the expulsion of these Chernihiv bishops from Ukraine and their subsequent arrest. Archimandrite George carried out the duties of the «church administrator» of the Chernihiv diocese. He ws one of the ideological leaders of the TOC, along with such authoritative church leaders as Abbot (Igumen) Lavrenty (Proskura) and Alypyi (Yakovlenko).

Keywords: Archimandrite George (Smelnitsky), Archbishop Pahomiy (Kedrov), BishopDamaskin (Tsedrik), Abbot (Igumen) Lavrentiy (Proskura), Abbot (Igumen) Alypiy (Yakovenko), True Orthodox Church, Catacomb Church, Sergianism, Hesychasm, Chernihiv Diocese, Chernihiv Region.

Размещено на Allbest.ru