Страсті Христові у проповідях Йоаникія Ґалятовського та Лазаря Барановича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

СТРАСТІ ХРИСТОВІ У ПРОПОВІДЯХ ЙОАНИКІЯ ҐАЛЯТОВСЬКОГО ТА ЛАЗАРЯ БАРАНОВИЧА

Бомко Лілія Олександрівна - аспірантка

Львів

Анотація

Мета статті - висвітлити стильові особливості Йоаникія Ґалятовського і Лазаря Барановича на прикладі їхніх проповідей «На Страсті Христові». Методологія дослідження спирається на порівняльно-історичний підхід та метод мікроаналізу. Наукова новизна. Вперше здійснено порівняльний аналіз проповідей «На Страсті Христові» Ґалятовського й Барановича та виявлено причини мовно-стильового розмежування їхніх текстів. Висновки. Йоаникій Ґалятовський та Лазар Баранович - визначні могилянські представники зрілого бароко. Їхні погляди формувались у стінах Києво-Могилянської академії під впливом однакових навчальних курсів і схожого літературного матеріалу. Водночас кожен з них виявляє у тлумаченні Святого Письма індивідуальний творчий підхід, що виростає на ґрунті традиції: у проповідях Йоаникій Ґалятовський увиразнює принцип «Intellege, ut credas; crede ut intelligas», який сповідували західні Отці Церкви - Авґустин Блаженний, Ансельм Кентерберійський. Лазар Баранович щедрістю риторичних фігур оновлює візантійську проповідь.

Порівняння двох «Казань на Страсті Христові» («Ключ розуміння» 1659 р.) Йоаникія Ґалятовського і два «Слова на Велику П'ятницю» («Меч духовний», 1666 р.) Лазаря Барановича дає підстави виявити на глибокому емоційно-духовному тлі точки перетину проповідей обох авторів: простоту і зворушливість Йоаникія Ґалятовського у співпереживанні Христових мук, який немовби маліє, усвідомлюючи велич спасительної жертви, і риторичну вишуканість Лазаря Барановича, спрямовану на те, щоб передати муки розіп'ятого Бога.

Відтак проповіді на Страсті Христові Йоаникія Ґалятовського та Лазаря Барановича засвідчують, якими відмінними можуть бути інтерпретаційні підходи до спільних барокових образів і мотивів.

Ключові слова: зріле бароко, Страсті Христові, тлумачення, аналогія, драматичний образ.

Annotation

ґалятовський баранович казання христовий

Bomko Liliia O. - Ph.D. student, Ivan Franko National University of Lviv (Lviv, Ukraine).

THE PASSIONS OF THE CHRIST IN THE SERMONS OF IOHANNIKIY GALYATOVSKYY AND LAZAR BARANOVYCH

The purpose of the article is to highlight the stylistic features of Ioanykiy Galiatovskyy and Lazar Baranovych on the example of their sermons “On the Passion of Christ”. The research methodology is based on a comparative-historical approach and the method of microanalysis. Scientific novelty. For the first time, a comparative analysis of the sermons “On the Passion of Christ” of Galiatovskii and Baranovich was made and the reasons for the linguistic and stylistic distinction between their texts were revealed. Conclusions. Ioanykiy Galiatovskyy and Lazar Baranovych are prominent Mohyla representatives of the mature Baroque. Their views were formed within the walls of the Kyiv-Mohyla Academy, under the influence of the same training courses and similar literary material. At the same time, each of them shows in the interpretation of the Holy Scriptures an individual creative approach that grows based on tradition: in his sermons, Ioanykiy Galyatovskyy emphasizes the principle “Intellege, ut credas; crede ut intelligas”, which was professed by the Western Fathers of the Church - Blessed Augustine, Anselm of Canterbury. Lazar Baranovych renews the Byzantine sermon with the generosity of rhetorical figures.

A comparison of two “Sermons on the Passion of Christ” (“The Key of Understanding” in 1659) by Ioanykiy Galiatovskyy and two “Words for Good Friday” (“Spiritual Sword”, 1666) by Lazar Baranovych gives grounds to reveal on a deep emotional and spiritual background points of intersection of the sermons by both authors: the simplicity and touchingness of Galiatovskyy in empathizing with the sufferings of Christ, who seemed to be growing smaller, realizing the greatness of the saving sacrifice; and the rhetorical sophistication of Baranovych, aimed at conveying the sufferings of the crucified God.

Thus, the sermons on the Passion of the Christ by Ioanykiy Galiatovskyy and Lazar Baranovych testify to how can be different interpretive approaches to common baroque images and motifs.

Keywords: mature baroque, the Passion of Christ, interpretation, analogy, dramatic image.

Виклад основного матеріалу

Відомі проповідники Лазар Баранович та Йоаникій Ґалятовський жили і працювали в спільних науково-духовних осередках Києво-Могилянської колегії та Чернігівського Єлецького монастиря. Прикметно, що Л. Баранович, за спостереженнями Олени Матушек, був викладачем риторики того курсу, де навчався Й. Ґалятовський і, очевидно, вплинув на становлення його проповідництва¹. Побіч того, освіту він здобував упродовж першої половини XVII ст., а Йоаникій - у середині XVII ст².

Як правило, дослідники розмежовують проповіді Л. Барановича та Й. Ґалятовського на мовно-стильовому рівні³. За словами Н. Яковенко, вони «проповідують цілком інакше», користуються різними джерелами, а проповіді Л. Барановича «тяжіють до старосвітської традиції»⁴.

Проти розмежування проповідництва Л. Барановича з його молодшими сучасниками (Й. Ґалятовським й А. Радивиловським) виступає архиєп. І. Ісіченко, вбачаючи у його проповідях за зовнішньою традиційністю «бароковий консептизм», а відмінність стилю лише в одному - «відсутність у архієпископа новелістичних прикладів»⁵. Сподіваємося, що порівняння проповідей на Страсті Христові Л. Барановича і Й. Ґалятовського допоможе з'ясувати цю проблему.

І. Хронологія виходу їхніх збірок: Й. Ґалятовського «Ключ розуміння» (1659 р.) та Л. Барановича «Меч духовний» (1666 р.) - дає підстави розпочати аналіз від «Казання на Страсті Христові» Й. Ґалятовського. Слова Ісаї на початку проповіді налаштовують слухача/читача на смиренність у співпереживанні й уподібненні Христу:

«Вид?хомъ єгщ и не им??ше вид?нї? ни доброты, но вид?нїе єгщ безчесно ?маленно паче с[и]нщвъ ч[е]л[ов?]ч[е]скихъ, ч[е]л[ов?]къ въ я?в? сый, и оум?? терпіти м?к?»⁶, - «і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його… Направду ж Він немочі наші узяв і болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби й Бог Його вдарив поразами й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був» (Іс. 53, 2-5). Й. Ґалятовський видимо скорочує старозавітну цитату. Вступ розпочинається ще однією біблійною цитатою: «дві речі лихі Мій народ учинив: покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають» (Єр. 2: 13), у якій увага актуалізується на «жродло воды живои». Метафоричне словосполучення повторюється у вступі кілька разів, значення якого Йоаникій пояснює на прикладі: «Дл? того то Б[ог]ъ ?скаржалс? на жидов, бщ щны щставили Б[ог]а жродло воды живои, то єстъ, жродло живота вічного»⁷. А потім отеперішнює їхні гріхи: «Бщ теперъ жиды м?чат и забивают Х[рист]а, который єстъ Жродло Воды живои»⁸. Євангельська розповідь про суд Понтія Пилата над Ісусом (Мт. 27, 17-22) супроводжується авторськими окличними ремарками: «Оуважайте, якъ с?т несправедливы жиды!»⁹, що емоційно насичує проповідь і зберігає контакт з адресатом. Ще більша схвильованість, що виявляється в численних запитаннях та звертаннях до людей і до Христа, характерна для нарації, в якій автор часто застосовує «топоси жалю».

В основі «Казання на Страсті Христові» лежить відповідь на запитання, подане наприкінці вступу: «якіи м?ки задано Х[ристо]ви?». Пригадування страждань Спасителя увиразнюється в описах ран Його зневаженого тіла, починаючи з голови, поколеної терновим вінцем. На досвідчення мук Христових Й. Ґалятовський апелює здебільшого до прикладів Старого Завіту. Образ терну відкривається у цитаті з першої біблійної книги: «проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі» (1М. 3, 17-18); у переказі історії про випробування Авраама, коли Бог об'явився йому і сказав принести в жертву сина Ісаака, але впевнившись у його вірі й богобійності: «показалъ эм? Б[о]гъ в терни баранка»¹⁰ (1М. 22, 1-13).

Ще одним прикладом є Притча про виноградник, з якої проповідник відбирає такий уривок: «Виноград быст возлюбленном? на холм?, на м?ст? блаз?, и щгражденїємъ щградихъ, и на садихъ лоз? избранн?, и создахъ столпъ сред? єго, и предточилїє ископахъ в нєм, и ждах да сотворит гроздїє, сотвори же тернїє»¹¹ (Іс. 5, 5-6). Звідси тлумачення кожного образу: виноград - єврейський народ, лоза - священики, стовп - церква Соломонова, загуба - Вівтар, ягоди - цноти, себто добрі вчинки, терн - гріхи. У поясненні того, що євреї не бачили ягід, але бачили терн, за що Бог на них розсердився - лежить речення: «Может и теперъ Х[ристо] с ?скаржатис? на той виноград, на жидовскїй нарщдъ»¹².

Відтворення Страстей Ісуса Христа підсилюється ще більшою скорботою, коли мова йде про Його лице: «Гл?д?мо на лице Х[ристо]во! щбачимо п?стю побитоє!»¹³. Проповідник уводить ряд запитань, які творять певну градаційну модель плачу: «Чи не страшножъ ч[е]л[о]в?ков? бити Хр[и]ста по Лиц?? щт которого лица горы якъ воскъ топн?ютъ? перед которым Н[е]бо и земл? оут?каютъ? И на котороє лице несм?ютъ Серафими гл?д?ти, и крилами лица сво? закрываютъ?»¹⁴. Загалом, стиль проповідей на Страсті Христові Й. Ґалятовського помітно відрізняється від інших. Спрямованість не до розуму, а до почувань читача/слухача надає цим казанням: «сильного драматично-ліричного забарвлення»¹⁵. Вони стають винятковими не тільки завдяки окликам і риторичним запитанням, а передусім - у сполуці з глибинними переживаннями автора. Відкривається зворушливий образ Ісуса Христа - сильного і слабкого водночас: «Высл?халъ Х[ристо]с прозбы людскои, пришолъ на св?тъ, и показалъ людємъ лице своє. Як?южъ люде честь и якоє пошанованє чин?т Х[ристо]ви? Бют єго по лиц? за тоє, жє щнъ показалъ имъ лице своє»¹⁶.

Відтворення Ісусових мук набуває ще більшої гостроти, коли розповідається про Його бік, пробитий списом, з якого витекли Кров і Вода. Ґалятовський переповідає старозавітну історію, як Мойсей випровадив воду зі скелі (2 М. 17, 6):

«Гды оударилъ Монсей в кам?нь л?скою, на тот час з камєн? вода вытекла»¹⁷. В основі закладено пояснення, де камінь - це Христос, вода - Його кров, а третій образ, хліба, символізує Тіло Спасителя: «щтожъ теперъ той хл?бъ, Т?лщ Х[ристо]во, розрізано Копїєю»¹⁸.

Зображення ран на руках Ісусових, пробитих цвяхами, супроводжується риторичними запитаннями до Нього, у яких перша частина однакова: «чи за тоє р?ки твои до кр[и]ста жиды прибили?»¹⁹, - а друга містить відповіді, де Христос Своїми руками: створив увесь світ, тримає увесь світ, випровадив євреїв з єгипетської неволі і погромив їхніх неприятелів.

Проповідник відтворює картину страждаючого Спасителя на хресті, Який, щоби взяти людей до неба: «щбидв? р?ки свои на кр[е]ст? роспростер»²⁰. Розпростерті руки Ісуса Христа є ознакою Його молитви до Бога Отця за грішних людей і символом неосяжного вмісту. Задля спасіння звичайний хрест - «знак ганьби і смерті, перетворюється на знак слави й життя»²¹. Вже на хресті Христовому вбачаємо наближення есхатологічного неба, під яким потрібно розуміти: «духовне воскресле тіло Христа»²².

Тлумачення Святого Письма в духовному сенсі водночас містить реалістичні картини. Проповідник передає силу Ісуса Христа через Його здатність ходити по морю, на вітряних крилах і на хмарах. Звідси запитання: «якжє ч[е]л[ов?]къ важилс? прибї?ти до кр[и]ста ноги Х[ристо]вы? Которыи ход?т по мор?, на крылахъ в?три[н]ихъ, на облоках, и допч?т аспидщъ, базилишкщвъ, лвщвъ, и смокщвъ пєкєлныхъ», яке спонукає до моральної настанови - упокорюватись Христові і кланятись до Його ніг, бо «Х[ристо]с створєнє покорилъ челов?кови и под нщги єгщ нахилилъ»²³.

У частинах відображається цілісність: «гл?д?мо єще на все т?ло Х[ристо]во: щбачимо жє все т?ло Х[ристо]во! бичами и розками збито, зранено, и щкривавлєно: и жадногщ члонк? н?машъ ц?логщ»²⁴. Риторичними закликами, які переносять мучене Тіло Ісуса Христа в теперішній час, Й. Ґалятовський намагається вплинути на емоції слухача/читача. «Афективна сила»²⁵ слугує пробудженням почуттів, щоб активізувати увагу на співпереживанні. При цьому проповідник порівнює Христа з Юлієм Цезарем, тьмою та коштовною завісою. Кажучи, що Юлій мав у своєму тілі двадцять три рани, а Ісусові Христові завдали п'ять тисяч чотириста сімдесят п'ять ран, кількість яких вражає, Й. Ґалятовський нанизує образ тьми: «якжє не маєт тмитис? с[о]лнце затмилос? с[о]лнцє справедливости Хр[ис]тосъ Збавитель нашъ, м?ками щкр?тными?», - і завіси: «якъ не маєтъ шарпатися Зав?са ц[е]рковна?? Гды пошарпано коштовн?ю зав?с?, Т?ло Х[ристо]во, за которою зав?сою не могли жиды вид?ти Б[о]з[е]ства Х[ристо]вогщ»²⁶.

Якщо перше «Казання на Страсті Христові» містить відповідь щодо того, які муки завдали Ісусові, то друге репрезентує причинно-наслідковий зв'язок Сина Божого до спасіння вселюдського. Отже, для чого Він терпів? Обидва казання складені від предикаменту терпіння. В основі другого «Казання на Страсті Христові» Й. Ґалятовський називає і пояснює шість причин: «дл? которыхъ великїй боль в м?ках своихъ тєрпитъ Х[ристо]с»²⁷.

1. Христос, будучи старшим, терпить від меншого. Перша причина наскрізь моралістична. Проповідник протиставляє батька синові, пана слузі й царя підданому, наголошуючи на силі старшого і служінні меншого. І навпаки, зневага й непокора викликають «вєликїй боль»: «чи нє вєликїй єст боль щтцеви? Гды єгщ власный с[и]нъ зневажаєт, лаєтъ, и забиваєтъ»²⁸. Побудована на антитезах, проповідь постійно тримає увагу слухача/читача, не даючи звернути зі шляху - провадить через муки Христові. Водночас, Й. Ґалятовський акцентує і на Божій могутності щодо людини: «Щожъ єстъ ч[є]л[о]в?къ противъ Б[о]га; то є що м?ха противъ орла, бровка противъ Лва, робакъ против слон?, бщ якъ орєлъ м?х?, якъ Лєвъ мровк?, якъ слонь робака латво зотретъ»²⁹. Моральний сенс відкривається в настановах - відпускати гріхи так, як пробачив Ісус Христос на хресті, мовивши:

«Отче, відпусти їм, - бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23, 34).

Наступні причини зворушують деталізованими описами терпіння й упокорення в Муках Христа за Його добродійства, невинність, милосердя.

2. Проповідник повертається до Старого Завіту і пригадує те, як Мойсей випровадив євреїв з єгипетської неволі, в якій вони перебували чотириста тридцять років, до землі обітованої (Вих. 12, 3742). У контексті з'являються протиставлення злих вчинків євреїв у відповідь на добрі Христові. З них окреслюються образи жовчі й оцту: «затоє жє Х[ристо]с щборонил ихъ щт р?къ нєпрї?тєлских, корм?т Х[рис]та жовчю, и по?тъ оцтом», шати (одягу): «Обнажают Х[рист]а з

Шатъ за тоє, же Х[ристо]с здобилъ их шатам П?рп?ровыми», тернової корони:

«Клад?тъ на Х[рис]та Корон? тернов?ю за тоє, жє Х[ристо]с ихъ здобилъ коронам ѕолотыми», та хреста: «Прибивают Х[рист]а на Кр[е]ст? за тоє, же ихъ Х[ристо]с промовалъ на Маєстат Кролєвскїй»³⁰. Приклади засвідчують, що своє життя і смерть Ісус Христос присвятив іншим людям, усім без винятку: «Це буття-дляінших є вираженням Його найглибшої сутності, бо у цьому Він є персоніфікованою любов'ю Бога до людей»³¹.

3. Акцент на невинності: Ісус Христос невинний і терпить невинно. Розгорнута розповідь про Понтія Пілата, який на суді назвав Христа невинним, звертає увагу на тих, хто засудив Господа на смерть - євреях: «Щожъ жиды ?чинили? Почали волати: Кровь єгщ на насъ, и на чадах наших» (Мт. 27, 24-25).

4. Христос терпить за всі гріхи, які колись були, є зараз і будуть потім на світі. Ісус Христос милосердний, бо Він: «сам тєрпит за гріхи н[а]ши; жє бысмо мы не терп?ли»; «сам ?мираєт на Кр[е]ст?, жє бысмо мы в?чною смєртїю не ?мирали»³². Христос порівнюється з лікарем, який готує ліки для хворих. Звідси сотеріологічна перспектива, зумовлена запитанням: «Чи всі люди досягнуть неба?», - і відповіддю: не всі, а лише ті хворі, які стануть здоровими: «которыи тогщ л?карства заживають, и до ранъ своихъ прикладают»³³. Отож тільки ті досягнуть Неба, хто вірить у Христа.

5. Проповідник одночасно страждає з Ісусом Христом, змальовуючи жорстокі знущання євреїв над Його тілом, які насправді мучать ще й Його душу. Для підсилення ефекту Й. Ґалятовський покликається на історичних осіб, які характеризуються особливою жорстокістю. Серед них римський імператор Доміціан, єгипетський фараон Птолемей, біблійний вавилонський король Валтасар, князь литовський Вітольд та ін. У порівнянні наголос падає на євреїв - жорстокіших над всіма наведеними тиранами, які завдали не одну муку, а різних: «Голов? тернієм покололи: Р?ки и Ноги гвоздми пробили, Бокъ Копїєю щтворили, и все Т?ло розками и бичами зранили, так и всю Пренайс[вя]т?йш?ю Кров з Т?ла Х[ристо] вого выточили»³⁴. А далі постає картина, де повсюди Христова кров. Автор кілька разів повторює: «повно Крові» і, розширюючи історичні межі, деталізує: «Повно Кр[о]ви Х[ристо]вои на столп?, на Кр[е]ст?, на бичах, на розках, на Копїи, и на Корон? Терновой, повно Кр[о]ви Х[ристо]вои на р?кахъ, на ногах, и на с?кн?х катовских»³⁵.

6. Остання причина - продовження попередньої, бо євреї прибили Ісуса на хресті між двома розбійниками. Звідси виринає ще одне пояснення Його мук - посередність або «золота середина»: Христос завжди посередині. Згадка Його дитинства, коли Пречиста Діва з Йосифом знайшли Ісуса в єрусалимській церкві посеред єврейських вчителів, переходить в іншу - події Воскресіння і воскреслого Христа посеред апостолів.

Причини, через які Ісус Христос терпить, дають усвідомлення того, що муки Христові - тривають за межами історичного часу, тому що виникають і болять Йому за людські гріхи дотепер.

ІІ. Проповіді на Страсті Христові Л. Барановича витворюють особливо хвилюючий сюжет Христових мук, у яких Він не маліє, а навпаки - звеличується. У збірці «Меч духовний» (1666 р.) Л. Барановича є два «Слова на Велику П'ятницю». Ці тексти густо всіяні різноманітними образами і символами, слугуючи немов «покровом» для людини «від сліпучого сяйва повноти Божого об'явлення»³⁶. Найчастіше вони оживають в конкретних образах, підносячи «свідомість до сприйняття духовних речей»³⁷.

Точка перетину казань Й. Ґалятовського і Л. Барановича - в емоційночуттєвому вияві. О. Матушек назвала проповіді чернігівського письменника на Страсті Христові: «найбільш емоційно насиченими текстами в книзі»³⁸. Прикметно, що така емоційність допомагає якомога повніше відтворити образ Ісуса Христа, об'явленого в людській природі, за якою прихована Божа сутність. У першому «Слові на С[трасті]: Великый П?токъ щт Страстєхъ Хр[и] стовыхъ» Лазар Баранович вибудовує образ Христа на основі алегорії доброго пастиря. Епіграф із новозавітної цитати: «Пастир добрий кладе життя власне за вівці» (Ів. 10, 11), - стає обрамленням для подальшого викладу проповіді. На основі: Христос - Добрий Пастир, розростається образна сітка.

Христос - Двері.

Порівняння взяте з тієї ж історії про Доброго Пастиря і скріплене цитатою:

«Дверми къ Овцамъ Своимъ Х[ристо]с Пастыр Добрьї виидє»³⁹; «Я - двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде» (Ів. 10, 9).

Христос - другий Адам

Адам - перша вівця Доброго Пастиря, «пас?щис? въ Раи, первомъ Вертоград?, см[е]рть вк?си». Образ Вертограду побудований на антитезах життя і смерті: «щт Вертограда намъ см[е]рть, щт Вертограда и Животъ»; квітів руж та різки терну:

«въ м?сто Чв?тов, Рщзги. Въ м?сто Рщж, Тєрнїє». Вертоград зумовлений «унутрішньою суперечністю»⁴⁰, де першому Адамові наблизився змій у Раю, а другому, Христу - Іуда в Гетсиманському саду. Отже, Вертоград постає місцем спокуси і гріха.

Контекст підсилюється образом Христової крові, наділеної голосом: «Тамо бо гласъ Кровє вопїющє?»⁴¹, і такою чистотою, «яко здє по истинн? щт июдъ Кровїю вс? щчищаютс?»⁴². Звідси прояснюється сотеріологічний сенс Страсті: «и безъ cєгщ кровопролитї? нє было бы щставлєнї?»⁴³.

Христос - Сонце, ризи Його світло.

Поряд з тим, увага спрямована до тем: темряви дня мук Христових: «въ мрац? каплющємъ дождъ Пролї?нї? м[о]л[и]твы, и Пота яко каплєй Кровє, рызы жє єго не б?лы, разв? щт щкропаєнї? Потом крвавым чєрвлєны»⁴⁴; Ангела, який падає, не перестаючи величати Сина Божого: «Падаєтъ нашого ради востанї?»⁴⁵; дорогоцінного бісеру - життя Христового, яке Юда продав за тридцять срібняків. Л. Баранович допускає ймовірність відвернення зради, докоряючи: «нє л?чшє ли б? І?д?, Х[рист]а дєржатис? вс?мъ с[е]рдцємъ, нєжє шеєю вєрва: «продадє животъ, к?пи смєрть»⁴⁶.

Мотиви смерті як сну: «Петръ ижє ?мр?ти за Х[рист]а щб?ща, въ щбраз? см[е] рти, въ спанїи сна»⁴⁷, і сліз як води: «Камєн Петръ, єгда изъ сєгщ камєнє потєкщша слєзъ воды»⁴⁸, - відкриваються в образі апостола Петра.

Христос - Камінь: «и из Самагщ Камєн? Х[рист]а потєкщша Источники Кровє»⁴⁹.

Порівняння опосередковане великою кількістю образних нашарувань і переходів. Аналогія Ісуса Христа з каменем стрімко переходить в інші, більш детальні. Зокрема, зіставлення Тіла Христового зі землею, покликаючись на Старий Завіт: «Орали були на Хребті моїм плугатарі, поклали вони довгі борозни» (Пс. 128, 3), - вибудовує образ землі-Плоті і терну, поверх землі: «И ащє Зємл? Плоти твоє? Словє Б[о]жій, Зємл? в нєй жє бл[а]говолилъ єси жити, єси и Бл[а] га и Бл[а]гословєнна: но якщ и та вєрх? сєбє Тєрнїє носитъ»⁵⁰.

Сконцентрованість на тілесності Ісуса приводить до інтерпретацій: чотирьох «ріг» хреста, чотирьох стихій світу, які очистив Ісус Христос: землю, воду, вогонь, повітря та чотирьох рік - поту, сліз, крові й води.

Тему каменя Л. Баранович продовжує в другому Слові на Страсті Христові. Тут Спаситель - дорогоцінний камінь: «камєнїє распадєс?. Многщц?нный бщ Камєн Х[ристо]с, на Кр[е]ст? щт Гвоздїй и Копї? распадєс?»⁵¹. Слово «розпадається», від одиничного апелює до множинного, тобто - до наслідування Христа вірними християнами. Мотив наслідування пронизує усю проповідь, починаючи з біблійного епіграфа: «Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб ми пішли слідами Його» (1 Петр. 2, 21). Дорога Ісуса Христа до Голгофи, носіння хреста і терпіння мук - це шлях кожного, бо багато людей захоплюється Його чудами, але «мало хто йде услід за неславою Його хреста»⁵².

Подібно Й. Ґалятовському, але більш детально Л. Баранович описує частини тіла Христа, які постраждали найбільше. Основна частина проповіді відкриває сенс Христових мук і людську співпричетність з ними. Добровільне прийняття Його страждань і смерті повідомляє про виняткову любов Спасителя до людей. І для підкреслення цього письменник повертається до Старого Завіту, зокрема до цитування Псалмів: «блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить» (Пс. 31, 2); «Ти простір для мене робив у тісноті» (Пс. 4, 2) тощо.

Л. Баранович детально зупиняється на оспівуванні Христових очей, порівнюючи їх зі сонцем: «Очи Г[оспод]ни на Нищагщ призирающїи, заплыша кровїю. Очи єгщ св?тл?йшїи пачє с[о]лнца, помрачишса?»⁵³; вух: «Сіи Уши, яжє с?т въ М[о]л[и]тв? Пр[а]в[е]днях»⁵⁴; вуст, які розмовляють, зцілюючи: «яко Излї?с? Бл[а]г[о]датъ въ Устнах Г[о]с[по]дних»⁵⁵; «у Твоїх устах розлита краса та добро» (Пс. 44, 3).

Змалювання ран Христових на руках, ногах, ребрах та у серці емоційно підсилюється порівнянням крові з водою і з дощем: «излї?с? на Кр[е]ст? кровїю якщ Вода, сєй жє Дождъ б? Волєнъ»⁵⁶. Тут Л. Баранович трактує образи крові й води, які витікають із Каменя-Христа. Проповідник послідовно тлумачить їхнє спасенне значення для людини: «Кровь ?бо на иск?плєнїє нашє, Вод? жє на измовєнїє гр?хщвъ»⁵⁷. А тоді зупиняється на таїнствах Хрещення і Євхаристії, тим самим акцентуючи на святості Христового Тіла: «Вода бо из?вл?єт Таин? Кр[е]щ[е]на, єжє начатком єс Ц[е]ркви и вс?х є? Тайн. Кров жє щбраз?єт Таїн? Єнхаристїи, яжє всєконєчным єс Совершенством Ц[е]ркви и вс?х є? Таин»⁵⁸.

Подібну інтерпретацію спостерігаємо в Й. Ґалятовського, де спочатку проповідник говорить про камінь: «щтомъ в той каменъ оударєно копією, и вышла з нєгщ Кровь и вода», а потім переходить до Христа - образу Бога Отця, з Якого:

«Кровь и Вода выплын?ла»⁵⁹. Цікаво, що обидва письменники розвивають одну тему, йдучи різними шляхами. Л. Баранович, подаючи складні уподібнення, відразу пояснює їхній сенс. Натомість тлумачення Й. Ґалятовського не таке «відкрите», але ключові образи - каменя, води і крові, відсилають до їхніх відповідників. Автор залишає реципієнту просторовість уяви, що «живить людину, змушує її діяти»⁶⁰.

Висновки

Страсті Христові творять особливо драматичний образ Ісуса Христа. Варто відзначити, що у проповідях на Страсті Христові Й. Ґалятовського й Л. Барановича міститься чимало знаків-провісників Воскресіння. Один з них - відкриті гроби, що нагадує про «особливий знак»⁶¹ порожнього гробу. У Й. Ґалятовського запитання: «якъ не маютъ щтвор?тис? грщбы?», супроводжується новозавітною цитатою: «відчиняє, і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, - і ніхто не відчинить» (Об. 3, 7). Образ відкритих гробів втілюється в дії, а саме - зі вставанням: «якъ не маютъ вставати м[е]ртвыи, гды межи м[е]ртвыми знайд?єтс? той, который мовилъ: «Азъ єсмъ воскр[е]с[і]ниє и животъ»⁶². Схожий контекст є у Л. Барановича: «Грщбы щтвєръзщнас?, єгда сєй ижє обладашє Грщбами, воскр[є]ша? щт нихъ м[є]ртвы?, Самъ якщ єдинъ щт м[є]ртвыхъ въ Гроб? положєн»⁶³. В обох випадках прояснюється есхатологічна перспектива Царства Божого, яке уможливлюється лише після мук і смерті Ісуса Христа: «Плач Христа на землі уможливлює сміх відкупленої людини в небі»⁶⁴.

Отже, проповіді на Страсті Христові Йоаникія Ґалятовського та Лазаря Барановича містять як спільні барокові образи і мотиви, так і авторські, виявлені в емоційній перспективі їхніх творів. Л. Баранович у своїх текстах вживає велику кількість різноманітних алегорій та біблійних цитат. Найчастіше проповідник цитує Псалми та Євангеліє від Матвія, звідки й черпає образи.

Мотив терпіння у проповідях Й. Ґалятовського спирається на почуття співпереживання мук Христових. Автор майже не вживає парадоксальних метафор і складних алегорій. Драматично-чуттєві, але стримані, насичені концептами, але без надмірної пишноти, казання на Страсті Христові є винятково «простими»: автор немов навмисно маліє перед Христом, тоді як «Слова» Л. Барановича, навпаки, розростаються у складну систему концептів та образів.

Кожен з них виявляє індивідуальний творчий підхід у тлумаченні Святого Письма. Авторський стиль виростає на ґрунті традиції, яка, у свою чергу, є досить різнорідна; та літературного таланту. Барокові проповідники по різному розгортають традицію, перебуваючи всередині неї. Й. Ґалятовський - майстерний логік-схоласт, у проповідях якого увиразнюється твердження Авґустина, Ансельма Кентерберійського, «Intellege, ut credas; crede ut intelligas» (зрозумій, щоб повірити і вір, щоб зрозуміти). Натомість у Л. Барановича за надмірною густотою риторичних фігур простежується характер візантійської проповіді.

References

1. Baranovych, L. (1666). Mech dukhovnyi [The sword is spiritual]. Kyiv, Ukraine: typ. Pecher. Lavry.

2. Bida, K. (1975). Ioanykii Galiatovskii i yoho «Klyuch Razuminiia» [Ioanikiy Galiatovskyy and his “The Key of Understanding”]. Rym, Italy.

3. Brok, S. (2017). Svitle oko: dukhovnyi svitohliad sviatoho Yefrema Syriiskoho [Bright eye: the spiritual worldview of St. Ephraim]. Lviv, Ukraine: UKU.

4. Vylken, R. L. (2015). U poshukakh oblychia Bozhogo: Vedennia u bogoslovia rannoi Tserkvy [In Search of the Face of God: An Introduction to the Theology of the Early Church]. Lviv, Ukraine: UKU.

5. Huserl, E. (2009). Dosvid i sudzhennia. Doslidzhennia henealogii logiky [Experience and judgment. Research of the genealogy of logic]. Kyiv, Ukraine: PPS.

6. Galiatovskyi, Y. (1659). Kliych rozuminnia [The Key of Understanding]. Kyiv, Ukraine: Drukarnya Kyyevo-Pecherskoii lavry.

7. Isichenko, I., arhiyep. (2011). Istoriia ukrainskoi literatury: epokha Baroko (XVII- XVIII st.). Navchalnyi posibnyk dlia studentiv vyshchykh navchalnyh zakladiv [History of Ukrainian literature: the Baroque era (XVII - XVIII centuries). The textbook for students of higher educational institutions]. Lviv, Ukraine: Svyatogorets.

8. Kasper, V. (2008). Isus Khrustos [Jesus Christ]. Kyiv, Ukraine: DUKH I LITERA. Kempiiskyi, T. (2015). Nasliduvannia Khresta [Imitation of Christ]. Lviv, Ukraine: Svichado.

9. Krekoten, V. I. (1983). Opovidannia Antoniia Radyvylovskoho. Z istorii ukrainskoi novelistyky XVII st. [Stories by Anthony Radyvylovsky. From the history of Ukrainian short stories of the XVII century]. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.

10. Le Goff, Zh. (2007). Serednovichna uiava [Medieval imagination]. Lviv, Ukraine: Litopys.

11. Matushek, O. (2013). Propovidi Lazaria Baranovycha v dyskursi ukrainskoho Baroko: monohrafiia [Sermons of Lazar Baranovich in the discourse of the Ukrainian Baroque: monograph]. Kharkiv, Ukraine: Maidan.

12. Chyzhevskyi, D. (2003). Ukrainskyi literaturnyi barok: narysy [Ukrainian literary baroque: essays]. Kharkiv, Ukraine: Akta.

13. Iakovenko, N. (2017). U poshukakh Novoho neba: Zhyttia i teksty Yoanykiia Galiatovskoho [In Search of the New Heaven: The Life and Texts of Ioanikiy Galiatovskyy]. Kyiv, Ukraine: Laurus; Krytyka.

Размещено на Allbest.ru