Ієрархія Тернопільсько-Кременецької єпархії (1902-2022 рр.)

Размещено на http://allbest.ru

Ієрархія Тернопільсько-Кременецької єпархії (1902-2022 рр.)

Василь Хоміцький Василь Хоміцькии, здобувач кафедри всесвітньої історії і релігієзнавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, вчитель історії Староолексинецької ЗОШІ-ІІІ ст. Тернопільської обл. (Тернопіль, Україна)

Анотація

У статті досліджується діяльність православної ієрархії в Тернопільсько-Кременецькій єпархії у визначений період, на основі рішень синодів Церкви, архівних документів і використаних джерел. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, об'єктивності та логічності. Використовуються загально-наукові методи: аналіз, порівняння та узагальнення, Наукова новизна полягає в тому, що вперше досліджено діяльність православної ієрархії в Тернопільсько-Кременецькій єпархії за весь час її діяльності. Досліджено з якої дати бере свій відлік Кременецька кафедра, а відтак і єпархія. Висвітлено діяльність вікарних архієреїв, а згодом і керуючих. В процесі дослідження виявлено, що деякі вікарні Кременецькі архієреї і ченці Почаївської лаври, мали стосунки із союзом російського народу, який виступав за збереження єдиної та неподільної Росії, іншими словами займались антиукраїнською діяльністю.

Період 1902-2022 р. увінчаний І і ІІ світовими війнами, антирелігійною кампанією, відродженням Незалежної України і новітньою І вітчизняною війною між Росією і Україною. За цей час прийшлось пережити нелегкі випробування Церкві, Кременецькій кафедрі і самим архієреям. Місто Кременець славилось своїми храмами, чоловічим і жіночим духовними училищами, Богоявленським монастирем, духовною семінарією. Ба більше, Почаївською лаврою. Вікарні архієреї належну увагу приділяли духовному вихованню вірних, але були поодинокі випадки, коли духовне виховання спрямовувалось на утвердження російського космополітизму.

На початках формування Кременецької кафедри більшість духовних кадрів направлялись з Росії, що в майбутньому негативно позначилось на ментальності корінного населення і утвердження національної ідентичності. Формувалась Українська Народна Республіка, а згодом і Українська держава і потрібно було ієрархії приймати виважені кроки, щоб зберегти свою самобутність. Відбулось І відродження УАПЦ. Кременецька кафедра після радянсько-польської війни 1919-1921рр. потрапила під вплив Польщі і була підпорядкована Польській Православній Церкві. Оскільки Волинська єпархія була найбільшою в ППЦ і в ній знаходилось багато українців, вселенський патріарх зважено підійшов до надання Томосу ППЦ. ІІ світова війна внесла свої корективи, а РПЦ не хотіла втрачати свого впливу на Україну і її вірних. Тому всіма способами старалась підпорядкувати Україну собі.

Антирелігійна кампанія негативно позначилась на Кременецькій кафедрі. Остання була підпорядкована Львівській єпархії. Відтак в 1988р. після святкування тисячоліття Хрещення України, кафедра була відновлена. Єпархія в умовах Незалежної України почала відроджуватись і інституалізовувалась. Будувались і освячувались храми, засновувались монастирі, проводилась робота з молоддю і з військом, і багато інших духовних справ було зроблено за прожитий період. Тернопільсько-Кременецька єпархія впевнено дивиться в майбутнє, будує кафедральний собор і складає плани подальшого духовного розвитку краю. Докладає всіх зусиль у духовно-просвітницькій діяльності, щоб на теренах ввіреної єпархії звільнитись від впливу «руського міру», кий панує в Почаївській лаврі і ще в поодиноких храмах.

Ключові слова: ієрархія, кафедра, єпархія, вікарний єпископ, керуючий єпископ, синод, собор.

Abstract

Hierarchy of Ternopil-Kremenetsk Diocese (1902-2022)

Vasyl Khomitsky, Candidate at the Department of World History and Religious Studies Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk, History Teacher Starooleksinets Secondary School of I-III grades Ternopil region (Ternopil, Ukraine)

The article examines the activity of the Orthodox hierarchy in the Ternopil-Kremenets Diocese in a certain period, based on the decisions of Church synods, archival documents and used sources. The research methodology is based on the principles of historicism, science, objectivity and logic. General scientific methods are used: analysis, comparison and generalization.

Key words: hierarchy, chair, diocese, vicar bishop, presiding bishop, synod, cathedral.

Вступ

Постановка проблеми. Прийнято вважати, що історія Тернопільської єпархії Української Православної Церкви бере свій початок з кінця 1980-х років ХХ ст.. В м. Бережани у листопаді 1989 р. 24 священники оголосили про свій вихід з РПЦ, та перехід разом з парафіянами до складу УАПЦ На поч. 1990 р. із них почала формуватись Тернопільська єпархія. Першим правлячим архиєреєм став єпископ Тернопільський і Бучацький Василь (Боднарчук). Середина 90-х р. ХХ ст. була складним періодом в історії єпархії. У зв'язку з цим у 1995 р. священний Синод постановив розділити Тернопільську єпархію на дві рівноцінні: Тернопіль- сько-Бучацьку та Тернопільсько-Кременецьку і доручив єпископу Іову (Павлишину) із титулом Тернопільський і Кременецький опікуватись новоствореною єпархією.

Маючи всі історичні підстави в 2022 р. спростувати таке твердження, та віднайти більш глибоке коріння появи церковно-адміністративного життя в українському православ'ї на теренах Тернопільщини. Справедливо буде зауважити, що сучасна Тернопільська єпархія є спадкоємницею древньої Волинської єпархії та її вікаріату Кременецької кафедри, що офіційно бере свій початок з 16 червня 1902 р.

Внаслідок, історичного дослідження, можемо стверджувати, що Тернопільсько-Кременецька єпархія має всі церковно-історичні підстави вважатись правонаступницею Кременецького вікаріату, а м. Кременець давньою кафедрою українського православ'я на Тернопіллі.

Аналіз дослідження. Церковні історики намагались висвітлити даний період церковної історії. Були поодинокі випадки дослідження окремих духовних осіб, які мали відношення до Кременецької кафедри, а відтак і до Тернопільсько-Кременецької єпархії. Але комплексне дослідження ієрархії вищевказаної єпархії відбулось вперше. В 2022 р. в честь 120 років із дня заснування Тернопільсько-Кременецької єпархії, митрофорним протоієреєм Василем Хоміцьким було написано монографію «Нарис історії Тернопільсько-Кременецької єпархії».

Мета статті. Дослідити ієрархію і її діяльність в Тернопільсько-Кременецькій єпархії у визначений період.

Виклад основного матеріалу

Ідея автокефалії слугувала як ідеологічним оформленням політичного руху українців за Незалежність. Окремішність Української Церкви розглядалась також в площині національної безпеки. Українські релігієзнавці, зокрема А. Колодний, обґрунтовував, що «українське й російське православ'я - це два різні духовно-культурні утворення, які не можна механічно поєднати». Зауважимо, що на початку 1990-х р. автокефалія розглядалась ієрархією Київсько-Галицької митрополії також, як ефективний засіб у протистоянні із україноцентричною Греко-Католицькою Церквою.

Створення незалежної від РПЦ церковної інституції --УАПЦ, пришвидшило процес визначення ставлення до автокефалії православного духовенства в Україні. Після Помісного Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 р. розпочались переговори на предмет об'єднання двох українських Церков в одну. 22 травня 1992 р. в Києві відбувся Всеукраїнський форум на захист українського православ'я, в якому взяли участь єпископи, духовенство, миряни УПЦ і УАПЦ. Згодом митрополит Філарет (Денисенко), та його прихильники, користуючись підтримкою деяких народних депутатів України, 25-26 червня 1992 р. провели в м. Києві Всеукраїнський православний Собор, де частина УПЦ об'єдналася з частиною УАПЦ, створивши УПЦ КП. Цей екскурс в церковну історію в процесі цього дослідження дасть змогу самим переконатись, що те що відбувається зараз, мало початок в минулому.

Ієрархія Тернопільсько-Кременецької єпархії формувалась у надскладний час української історії, тому на нашу думку варто розділити досліджуваний період, на декілька підрозділів:

- 1902-1920 рр.

- 1921-1943 рр.

- 1943-1945 рр.

- 1988-2018 рр.

- 2018-2022 рр.

Етимологія слова «єпархія» означає, що це адміністративно-церковна одиниця на чолі із архиєреєм. Слід зазначити, як на початку ХХ ст. утверджувалась Російська православна церква (далі - РПЦ) в Україні. Місіонерсько-русифікаторська робота владик в Україні, щедро винагороджувалась Москвою. Майже всі вони отримували ордени, дорогі хрести з діамантами, високу платню із державної казни. Наприклад, єпископ Володимир-Волинського вікаріатства Паїсій (Виноградов) отримував із казни щороку 2500 рублів (ДАЖО. Ф. 1. Оп. 28. Спр. 274. арк. 94.125 арк.). Почаївська лавра виплачувала кошти всім правлячим архиєреям, оскільки вони вважалися її архимандритами (Левітський, 1913: 600-603). Так керуючий Волинсько-Житомирською єпархією владика Антоній (Храповиць- кий), окрім державної платні, щороку отримував від Почаївської лаври 3000 рублів (ДАЖО. Ф. 1. Оп. 50. Спр. 524.арк.68. 384 арк.).

Паїсій (Виноградов) --був першим Кременецьким єпископом. Єпископ Паісій (в світі Петро Іванович Виноградов) народився 19 (31) грудня 1837 в сім'ї диякона, в с. Ковжа, Новгородської губернії Росія (Випусники, URL: http://www.petergen.com/ bovkalo/duhov/mda.html). З 16 червня до 18 грудня 1902 р. на Кременецькій кафедрі перебував єпископ Паїсій (Виноградов). В його обов'язки входило керівництво парафіями Кременецького повіту, а також нагляд за кременецькими чоловічим і жіночими єпархіальними духовними училищами.

Особливістю цих різнорідних училищ було те, що вихованці готувались бути вчителями шкіл і в більшій мірі в Україні. Навчальний план яких передбачав вивчення російської, церковнослов'янської, грецької і латинської мови (Кременецьке, URL: https://www.pravenc.ru/text/2459003. html). Вже тоді українській мові в духовних освітніх осередках в навчальному процесі не було місця. З 18 грудня 1902 р. - владика Паісій, єпископ Туркестанський і Ташкентський. В 26 вересня 1904 р. в Алма-Аті (попередня назва - Вірний) заклав фундамет Вознесенського собору, а відтак 30 липня 1907 р. освятив. Але через три роки, а саме 22 грудня 1910 р. (за н. ст. 4 січня 1911 р.) м. Вірне піддалось страшному землетрусу. Сила підземних поштовхів становила 10 балів. Не дивлячись на стихії, Вознесенський собор вистояв (Серце духовного життя, URL: https://www. kazpravda.kz/fresh/view/serdtse-duhovnoi-zhizni- semirechya/?print=yes). Деякі секрети будівництва собору були викриті лише в 70-ті р. ХХ століття підчас реставрації. 26 грудня 1908 р. владика Паїсій помер (Івано-Предтеченський, URL: http:// uspenskiysobor.narod.ru/html/7_2_7.html).

Єпископ Димитрій (в світі Миколай Андрійович Сперовський); народився 18 (30) квітня 1865 р. село Любони, Боровицького повіту, Новгородської губернії, Росія. Вчений, мистецтвознавець, педагог, ієрарх. 2 лютого 1903 р. в Житомирському кафедральному соборі відбулась хіротонія архимандрита Димитрія на єпископа Кременецького, вікарія Волинської єпархії. При врученні архиєрейського жезла єпископ Волинський Антоній (Храповицький) сказав: «Два дари переважають в Тобі: піклування про красу і близькість до простого народу» (Димитрій, 1919). Але згодом після Кременецької кафедри в 1904р. владика взяв активну участь у монархічному русі Росії в Україні, дбав про заснування тут осередків, фактично проводив антиукраїнську діяльність.

На відкритті в Одесі відділу Союзу російських людей виголосив проповідь, в якій зазначив, що настав час і нам піднятись на захист «нашої Вітчизни». Відтак, наголосив що умовою щасливого державного життя є народність, єдність і неподільність Росії, що «Росія для російських». Владика Димитрій виступав з антисемітських позицій, стверджуючи, що євреї є «ворогами Віри і Вітчизни», маючи на увазі Росію (Степанов, иЯЬ: https://web.arcЫve. org/web/20071027081457// http://www.msmst.m/ artidetextasp?rzd=0&id=5745&tm=9). Єпископ Димитрій помер в Москві 5 травня 1923 р. (Бовкало, Здравомислов, 1998:135). Священномученик єпископ Амвросій (в світі Василь Іванович Гудко) народився 28 грудня 1867 р. на українських землях Холмщини, с. Тишовці, Томашівського повіту Люблінської губернії. В 1889 р. закінчив Холмську духовну семінарію, а відтак в 1893 р. Санкт- Петербургську духовну академію зі ступенем кандидата богослів'я (Випусники, иЯЇЬ: http://www. petergen.com/bovkalo/duhov/spbda.html). 27 липня 1901р. прибув на Волинь виконувати обов'язки ректора Волинської духовної семінарії, яка на той час розміщувалась у м. Кременець Волинської губернії (Манько, URL:https://ostrohcastle. com.ua/yepyskop-shho-pershyj-na-ostrozhchyni- propoviduvav-ukrayinskoyu-movoyu). Цей духовний освітній осередок був кузнею українського духу, саме тут з початком українізації православної церкви займались вихованням національно свідомих українців (Бачинська, 2003: 16-17). Архімандрит Амвросій в 1902р. будучи ректором Волинської духовної семінарії був призначений головою Володимир-Волинського братства, а в 1903р. - благочинним храмів чоловічого і жіночого духовних училищ і церковно-вчительської школи і головою церковно-археологічного товариства. Відтак, 12 травня 1904р. о. Амвросій був призначений єпископом Кременецьким, другим вікарієм Волинської єпархії. На протязі 5 років служіння у Волинській єпархії, владика відвідав із архієрейською візитацією десятки храмів. Проповіді єпископ Амвросій виголошував українською мовою, боровся із поширенням п'янства серед вірних на ввірених парафіях, ним був започаткований і освячений храм у с. Биківці, Шумського району (нині - Кременецького), велику увагу приділяв дисципліні серед духовенства, а також у бла- гочиннях ним були запроваджені курси для дяків-регентів (Ігумен Дамаскин, иЯЬ: https://rusk.ru/ st.php?idar=85498). Але така діяльність владики в РПЦ не сподобалась і єпископа Амвросія 27 лютого 1909р. усунули з Волині і перевели на вікарну кафедру у м. Балта Подільської губернії. Як зазначала київська газета «Рада» - головний пресовий орган свідомих українців, «... був він «мужицьким архиєреєм» і в часи відвідування парафій у проповідях вживав українську мову» (Манько, иЯЬ: https://ostrohcastle.com.ua/yepyskop-shho-pershyj-

na-ostrozhchyni-propoviduvav-ukrayinskoyu- movoyu). А згодом, 14 лютого 1914р. єпископ отримав призначення взагалі за межами українських земель - на вікарну кафедру в м. Сарапул В'ятської губернії (Амвросій, 2001: 137-138), де через 4 роки більшовики його розстріляли (ЦДА РТ Ф. 894. Оп. 1. Д. 692). В 1999р. канонізований як місцевошанований святий Казанської єпархії РПЦ, а в серпні 2000р. рішенням Ювілейного архієрейського собору РПЦ канонізований до лику новомучеників і сповідників Російських (Священномученик Амвросій, URL: https://vds. church.ua/svyatij-svyashhennomuchenik-amvrosrj- gudko-rektor-volmskoji-duxovnoji-semmariji-z- 1901-po-1904-roki). Відтак, в 2018р. священному- ченик Амвросій був занесений до складу собору Удмурдських святих (Святійшим патріархом, URL: http:|//udmeparhia.ru/2018/06/svyatejshim-patriarxom-ustanovl...li/(http://ludmeparhia. ru/2018/06/svyatejshim-patriarxom-ustanovleno- prazdnovanie-sobora-svyatyx-udmurtskoj-zemli).

Єпископ Никон (в світі Миколай Михайлович Безсонов) народився в Могильовській губернії 10 липня 1868р. в сім'ї спадкових дворян (Никон, 1962: 1139). В 1891 р. закінчив Московський Кон- стантинівський межевий інститут та Московську духовну академію із званням кандидат богослів'я (Депутати, URL: www.hrono.ru/.. .d/deputaty.html). В кінці лютого 1909р. владику Никона було призначено єпископом Кременецьким, першим вікарієм Волинської єпархії. При призначені єпископа на займану посаду, отримав таку характеристику: «людина різка, але непорушно стійка в питанні православної віри та російських національних інтересів». Очевидно, такий підбір кадрів РПЦ був спричинений російською державною політикою на окраїнах Російської імперії - тотальна русифікація через православ'я (Бессонов, URL: www.peoples.ru/.. .nikolay-bessonov). Волинь на початку ХХ ст. була одним із центрів масового монархічного руху. Єпископ Никон, не дивлячись на те, що ще до недавна називав себе «соціал-демократом», активно включився в роботу місцевих чорносотенних структур разом із архимандритом Віталієм (Марченко) (Іванов, URL: https://ruskline.ru/history/2016/06/28/ episkoprevolyucioner). Передовим загоном русифікації була чорносотенна організація «Союз російського народу» (далі - СРН). Ця організація, була створена в жовтні 1905р., в умовах революції та при загрозі усунення самодержавства. У своїх програмних положеннях передбачала збереження єдиної та неподільної Росії, самодержавства, єднання його з народом через Земський собор, войовниче православ'я та релігійна нетерпимість, російський шовінізм та антисемітизм (Радянська, 1971: 123-125).

Але будучи Кременецьким єпископом, владика Никон, поділяв думку про необхідність розширення функціонування української мови, яка офіційно визначалася як місцева. Відтак, на з'їзді вчителів Закону Божого 9-10 вересня 1910р. владика підтримав вживання рідної мови в церковно-парафіяльних школах і складання нового букваря (Сохацька, URL: https://day.kyiv.ua/uk/ artide/istoriya-i-ya/kamenie-vozopiyut). Єпископ опікувався дітьми-сиротами, допомагав їм здобути освіту. Серед таких, кременечанин Вериківський М.І., відомий композитор (Скакальський, 1943).

Окрім цього, владика Никон був обраний депутатом до IV Державної Думи. Ним був внесений законопроєкт із чотирьох параграфів, який мав змінити ставлення до української національної освіти. В українській пресі цей законопроєкт Никона називали «каміння заволало». Однак цей законопроєкт на обговорення в Думу не потрапив і російський уряд не міг піти на поступки українцям (Коваленко, URL: www.justinian.com.ua/ artikle.php). 26 січня 1913р. владику Никона було переведено на Єнисейську кафедру із збереженням депутатських повноважень (Вітренко, URL:www. zvygel.com.ua/2007_24/24_histori.shtm). У після революційний період яскраво проявляється громадянська позиція єпископа Никона. Саме за його настійливим наполяганням до Тимчасового уряду, було звільнено із заслання митрополита УГКЦ Андрія (Шептицького) (Гук, URL: www.livingrosary.org.ua/.. .o-leonid-fodorov). В липні 1917р. владика Никон зрікається єпископського сану і чернецтва і повертається в Україну (Депутати, URL: www. hrono.ru/...d/deputaty. html). В Українській Центральній Раді Бессонов М. займає посаду міністра ісповідання (Євлогій, URL: www.pravoslavie.sumy.ua/.. ./articles_so). Ім'я владики Никона заслуговує на згадку і пошану. Він один із тих, хто не лише симпатизував українському духові, а й брав у ньому діяльну участь. Запам'ятаймо його слова: ...« Я всією душею і щиро (а не язиком) люблю Україну і приїхав сюди (з Москви, куди переїхав після позбавлення священним синодом РПЦ 11-12 серпня 1917р. сану і чернецтва) всі свої сили і знання віддати на служіння справі України і її добру» (Сохацька, URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/kamenie- vozopiyut). У 1919 р. владика Никон помер.

Діонісій (в світі Констянтин Миколайович Валединський) народився 16 травня 1876 р. в м. Муромі Володимирської області, Росія (Муром, 2007: 26-33). В 1890р. закінчив Муромське духовне училище. В 1897 р. закінчив Уфимську духовну семінарію (Ергін, Свіце, 2014), а відтак закінчив Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослів'я (Митрополит Діонісій, иЯЬ: www.people.su/ua/36583). В 1913р. архимандрита Діонісія указом священного Синоду визначено бути єпископом Кременецьким, вікарієм Волинської єпархії (Власовський, иЯЪ: diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/7450/ file.pdf). В 9-ту п'ятницю після Пасхи, 2 червня 1914р. владика взяв участь в урочистому освяченні комплексу Козацьких Могил в Берестечку із заснованим тут монастирем-скитом (Лотоцький, 2003). В 1917р. був учасником Всеросійського помісного собору, як делегат чернецтва від Волинської єпархії, рішенням якого було встановлення патріаршества в РПЦ (Збори ухвал, 1994: 4). На початку 1918р. владика Діонісій був призначений тимчасово керуючим Холмською єпархією, але поки указ про призначення прибув до Кременеця, ситуація змінилась, і він отримав новий указ від патріарха Тихона (Бєллавіна) про призначення його з 3 квітня тимчасово, виконувати обов'язки керуючого новоутвореної Поліської кафедри в м. Пінськ (Діонісій, URL:https://drevo-mfo.m/ artides/11966.html). В цьому ж році взяв участь у Всеукраїнському православному соборі, як керуючий Пінською єпархією і був головою богослужбової комісії (Літопис, иЯЬ: www.russnrd.ru/ istoriya/letopis-cerkovnyh-sobytii. - 1944-god).

Директорія єпископа Діонісія приваблювала до перебудови Української Церкви на автокефальну, але як владика, так і інші архієреї Соборної контори не погодились (Олексій, 1937: 35). Владика відбув в м. Кременець із всіма оригіналами актів собору (митр. Омский, 2004: 147-148). Окрім цього, єпископ опікувався Кременецькою духовною семінарією, яка відкрилась його зусиллями в 1919 р. на основі Холмської, яка зупинилась у місті на шляху з Ростова-на-Дону, де перебувала під час І світової війни в евакуації (Кременець, иЯЬ :http://shtetlroutes.eu/m/kremenets-karta- storiko-kultumo-spadshchini). З другої половини 1919р. владика Діонісій в еміграції в Польщі (Пінська єпархія, иЯЬ: http://www.church.by/belomsskiy-ekzarhat/pmskaja-eparhrja). 15 березня 1960 р. митрополит помер (Онацький, 1958:124).

Єпископ Амвросій (в світі Олександр Миколайович Казанський) народився 10 (22) жовтня 1890р. в с. Шпилево Княгининського повіту Ниже- городської губернії в сім'ї священника. Закінчив Нижегородську духовну семінарію. 12 (24) грудня 1882р. рукоположений на священника для храму с. Низівка Василівського повіту Нижегородської губернії. Був вчителем Закону Божого в Низівській церковно-приходській школі, а 23 вересня (5 жовтня) 1895р. був прийнятий в число братії Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі, де 31 жовтня того ж року був пострижений в чернецтво з ім'ям Амвросій. 11 (24) березня 1906р. возведений в сан архимандрита (Прот. Олександр, 2010: 87-88). З 1909р. архимандрит Амвросій виконував обов'язки бібліотекаря, а з 1911р. -архіваріуса (Голубятников, 2014: 79-104). 24 травня (6 червня) 1913р. переведений на посаду настоятеля (або будівничого) Угличського Миколо-Улейминського монастиря. Згодом переведений в Московську єпархію, де серед різних обов'язків виконував обов'язки благочинного Коломенського повіту, згодом завідуючого страховим відділом по всім повітовим монастирям Московської єпархії (Прот. Олександр, 2010: 87-88). 2 лютого 1920р. хіротонізований на єпископа Кременецького, вікарія Волинської єпархії (Єпископат, иЯЬ: https://www.wikiwand.com/ ик). 4 лютого 1920р. призначений єпископом Любимським, вікарієм Ярославської єпархії 16 грудня 1921р. переведений на новостворену Вот- кинську вікарну кафедру Сарапульської єпархії. Приступив до керівництва вікаріатом 27 березня 1922 р. З січня 1923р. до 17 лютого 1924р. тимчасово керував Їжевською єпархією (Прот. Олександр, 2010: 87-88). Помер 28 квітня 1933 р. (Авраамій, 2000: 171-172).

Отже, за цей період 1902-1920 рр. був сформований Кременецький вікаріат. Відкривалась і знову закривалась Кременецька духовна семінарія. Ієрархія в більшості випадків складалась із вихідців Росії, що ускладнювало відродження українських традицій і нівелювало українську мову як таку.

Після початку революційної смути в 1917 р. розпаду Російської імперії, а згодом Радянсько- Польської війни 1919-1921 рр. м. Кременець виявилось в складі Польщі, і в міжвоєнні роки кафедра продовжила своє існування в юрисдикції Польської Православної Церкви (далі - ППЦ). В ці роки Кременець був кафедральним містом Волинської єпархії ППЦ, існувала паралельно Волинська єпархія РПЦ з кафедрою в Житомирі.

Період 1921-1943 рр.

Відтак, після вбивства митрополита Юрія (Ярошевського) 8 лютого 1923 р. митрополитом Варшавським, Волинським і всієї Польщі обрано Діонисія (Валединського) (1923-1948). За сприяння польського уряду ним було отримано патріарший і синодально-канонічний Томос Вселенської Константинопольської Патріархії від 13 листопада 1924 р., який визнав акт приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату у 1686 р. неканонічним. В складі ППЦ служили такі архієреї: Симон (Івановський) - єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії; Олексій (Громадський) - архиєпископ Волинський і Кременецький, митрополит Волинський і Житомирський, екзарх України. Єпископ Симон (Івановський) народився 1 лютого 1988р. в с. Каменка Тульської губернії, Росія, в сім'ї багатодітного священника. Навчався в училищі. По завершенні навчання вступив до Тульської духовної семінарії, а відтак до Московської духовної академії. На останньому курсі вищої школи Івановський приймає чернецтво з ім'ям Симон. Академічні студії закінчив 1912 р. зі здобуттям кандидатського ступеня за наукову працю «Старозавітне священнство до Мойсея» (Івановський, Ф. 172. К. 256. Од. 12 82 л.). Керівництво Варшавської православної митрополії призначило його ректором Волинської духовної семінарії у Кременці та настоятелем Кременецького Богоявленського монастиря. 6 квітня 1924 р. прийняв архієрейську хіротонію з призначенням на Кременецьку вікарну кафедру, зберігши при цьому посаду ректора ВДС. Виконував роль помічника митрополита Діонісія (Валединського) у Волинській єпархії. Спроби українізувати парафії Волинської єпархії, як і навчання в семінарії не підтримував (Денисенко, 2019).

Владика Симон одним із перших з числа єпископів ПАПЦ зрікся автокефалії в 1939 р. Після незаконного включення Волині до складу РПЦ, єпископа Симона, піднесено до сану архієпископа, й доручено керувати напівсамостійною Острозькою єпархією (Міненко, 2000). Помер у 1966р. у фактичній ізоляції(Аліпій (Хотовицький), 1966). Митрополит Олексій (в миру Олександр Якубович Громадський) народився 1 листопада 1882 р. в с. Докудів, Більсько-Підляшського повіту на Холмщині, в родині сільського дяка. В 1898 р. закінчив в Холмі духовне училище (Вишиванюк, иЯЬ: cyberleninka.rU/article/n/mitropoИt-aleksiy-gromadskiy-ekzarh-ukramskoy- avtonomnoy-pravoslavnoy-tserkvi-1941-1943). В 1904 р. закінчив Холмську духовну семінарію, ректором якої, в той час був, архимандрит Євло- гій (Георгієвський). В 1908р. закінчив Київську духовну академію, після завершення якої захистив дисертацію на тему: «Початок християнства в Польщі» зі ступенем кандидата богослів'я (Мельничук, 2004: 117-118). На єпископа був хіротонізований 3 вересня 1922 р. в Свято-Успенській Почаївській лаврі з призначенням на Луцьку кафедру, вікарним єпископом Волинської єпархії (Мельничук, 1922: 120-121). Єпископська хіротонія Олексія (Громадського) по часу співпала із вирішенням питання про автокефалію Православної Церкви в Польщі. Митрополит Діонисій (Валединський) і архієпископ Олексій (Громадський) в 1931 р. дали своє благословення на організацію «Товариства ім. митроп. Петра Могили», яке здійснило українізацію Православної Церкви в українськиї областях Польщі (Власовський, 1995: 77). З 15 квітня 1934 р. - архиєпископ Волинський і Кременецький. Патріаршим Місцеблюстителем митрополитом Сергієм (Страгородським) був виданий Указ про утворення Західного Екзархату в складі єпархії Волинської, Тернопільської, Галицької, Гроднен- сько-Віленської і Поліської. Згідно даному Указу Волинську єпархію розділили на дві: Волинсько- Луцьку з центром в м. Луцьк під керівництвом архієпископа Миколая (Ярушевича), який виконував обов'язки Екзарха, і Тернопільсько-Галицьку на чолі з архієпископом Олексієм (Громадським). Місцем перебування владики як і раніше залишалось м. Крем'янець (Міненко, 2000: 94-95). У Почаївській лаврі 18 серпня 1941 р. скликав архієрейську нараду, яка заснувала Українську Автономну Православну Церкву. Дана інституція визнавала підпорядкування РПЦ. Був вбитий 7 травня 1943р. (Гордієнко, иЯЬ: https://web. archive. Org/web/ 2015610202942/ http:// papers.univ. kiev.ua/istorija/artides/Murder_of_metropolitan_of_ Aleksey _Gromadsky _15418.pdf).

Період 1943-1945 рр. Кременецько-Дубенська єпархія

В 1943 році була утворена самостійна Кременецька і Дубенська єпархія в складі Української Автономної Православної Церкви, яка зберігала молитовно-євхаристичне спілкування з Московським патріархатом, але в 1945 р. була скасована. Іов (Кресович) (в світі Володимир) народився 15 вересня 1898 р., в с. Мокрець, Волинської губернії, нині Турійського району Волинської області в сім'ї священника. Всі з його родини предки-чоловіки були священнослужителями. Закінчив Мелецьке духовне училище (1913), Кременецьку духовну семінарію (1922) (Біографія, URL:https://pominovenie-iv.narod.ru/pastir.html).

Відтак, 30 жовтня 1921 р. єпископом Кременецьким Діонісієм (Валединським) рукоположений в сан диякона. Коли відбулась священича хіротонія, за відсутності документів, невідомо. З 5 березня 1922 р. о. Іов священник Свято-Миколаївського храму Кременецького Богоявленського монастиря. Згодом священника Іова в цьому ж році, було направлено бути настоятелем Свято-Троїцького храму в містечку Рохманів на Тернопільщині і одночасно виконував обов'язки проти- сектанського місіонера Кременецького повіту (Іов, URL: https://web.arhive.org/web/20070929083602/ http://www.ortho-ms.ru/ogi-bm/ps_file.ogL2_1078). 21 липня 1942 р. пострижений в чернецтво митрополитом Олексієм (Громадським) і возведений в сан архимандрита. З 24 липня 1942 р. єпископ Луцький, вікарій Волинської єпархії в юрисдикції Української автономної православної церкви.

Відтак від 6 червня 1943 р. до 12 лютого 1945 р. єпископ Кременецький і Дубенський (Іов, URL: https:// web.arhive.org/ web/20070929083602/ http://www. ortho-rus.ru/ogi-bin/ps_file.ogl?2_1078). Помер 4 грудня 1977р. у Львові, похований на Янівському цвинтарі (Іов, URL:https:// kuz3.pstbi.ccas.ru/bin/ nkws.exe/ans/nm/ ?HYZ9EJxGHoxITYZCF2JMTcC id6qUtu0Fc6S UeejituKhe CxyAHYq A5u2dOiUTaxZ MmstTXoyTaxZMmst**). Дамаскін (в світі Діонісій Макарович Малюта) народився 23 травня 1883, в с. Клебань, Брац- лавського повіту, Подільської губернії. Закінчив з похвальною грамотою Початкове народне училище. Рідний його дядько ієромонах Іорам (в миру Іля Тимофієвич Малюта), був насельником Російського Свято-Пантелеймонового монастиря на Афоні (ДАТО. Ф. 258. Оп. 3. Д. 280. Л. 12-14). Згідно Монахології монастиря, народився Дамаскин в 1850 р., вступив в Афонський Свято-Пантелеймоновий монастир в 1870р., постриг в мантію прийняв в 1875 р., в ієродиякони був рукопокладений 25 січня 1882 р., а в ієромонахи - 21 листопада 1901 р. У вищезаданому монастирі Дамаскин проходив послух на клиросі, на кораблі, келейником, на подвір'ях в Москві і в Одесі (Монахологій, 2013). У Пантелеймоновому монастирі на Афоні подвизався 43 роки, відбув до Святої Гори 25 вересня 1913 р., після чого вступив в Почаїв- ську лавру (ДАТО. Ф.258. Оп. 3. Д. 280. Л. 12-14). Як іконописець Дамаскина (Малюта), першим розпочинав розписувати Свято-Троїцький собор Почаївської Лаври, і до початку І світової війни встиг розписати притвор, вівтар і частково південну і західні стіни (Собор, URL: http://www. pochaev.org.ua/?lang=rus&pid=1386). Є підстави вважати, що навіть на фресках величного Троїчного собору в російському стилі Почаївської лаври відобразився вплив іконописної школи Афонського Свято-Пантелеймонового монастиря (Чепіль, 2010). В серпні 1920 р. на Духовному Соборі монастиря о. Дамаскин (Малюта) був вибраний намісником Почаївської лаври і возведений в сан архимандрита. На цій посаді о. Дамаскин прослужив 12 років (ДАТО. Ф. 258. Оп. 3. Д. 280. Л. 12-14). Згідно повідомлення ковельського старости у Волинське воєводське управління в Луцьку від 28 листопада 1937 р., о. Дамаскин, будучи українцем за походженням, проповіді в храмах виголошував на українській мові, підтримував відношення з Волинським українським об'єднанням, однак виступав проти перекладу богослужіння на літературну українську мову і відстоював необхідність збереження традиційного богослужіння на церковнослов'янській мові (Борщевич, 1994).

Вже в серпні 1940 р. архимандрита Дамаскина було викликано в Москву, де 22 серпня того ж року в Богоявленському соборі він був хіротизований на єпископа Житомирського. Хіротонію звершив митрополит Сергій (Страгородський), архиєпископ Сергій (Воскресенський), єпископ Симон (Івановський) і бувший єпископ Іванов- ський Олексій (Сергієв), про що свідчить доданий до справи оригінал ставленицької грамоти від 23 серпня 1940 р. № 468. Загинув в ув'язненні після 1946 р. (ОДА СБУ Ф. 6. С. 75625. Л. 154). Митрополит Дорофей (в світі - Димитрій Георгійович Филип) народився 20 жовтня 1913 р. в с. Нанково нині Хустський район Закарпатська область. Рано залишився без матері, а швидкому часі і втратив батька, який помер від ран отриманих внаслідок І світової війни. Життя проходило за дуже обмежених обставин (Дорофей, URL:http://www.ortho-ms.m/ogi-bm/ps_file. ogi?2 4121). В рідному селі закінчив школу, згодом навчався в гімназії в м. Хусті (Митрополит Дорофей,и^±Мр://терагЛу.куро1.пе^^ех. php?optюn=com_content&view=artide&id=2127:- 100-&catid=121:news). У 1951 р. возведений в сан архимандрита і призначений духівником жіночого монастиря в Мукачеві. Підчас перебування в монастирі заочно закінчив курс Ленінградської духовної семінарії і поступив в Ленінградську духовну академію (ЛДА). 12 червня 1955 р. в Бого- явленському патріаршому соборі Москви відбулась хіротонія на єпископа Кременецького (Дорофей, URL:http://www.ortho-ms.m/ogi-bm/ps_file. ogi?2 4121). В швидкому часі відбув в юрисдикцію Православної церкви в Чехословакії (автокефалія якої була проголошена патріархом Олексієм в 1951 р.) і 19 серпня цього ж року був обраний єпископом Прешівським (Словакія) (Бурега, 2007: 26). Ранком 30 грудня 1999р. митрополит Дорофей помер (Бистров, URL:http://www.cofe.m/ Ыagovest/artide.asp?headmg=32&artide=5494). Після 8-10 березня 1946р. Тернопільщина була підпорядкована Львівській єпархії РПЦ.

Період 1988-1991 рр.

В 1988 р., Кременецька вікарна єпархія була короткочасно відновлена як вікаріатство Львівської єпархії. Кременецьке вікаріатство Львівської єпархії: Марк (в світі Миколай Іванович Петровцій) народився 6 грудня 1951 р. в с. Заднєє (нині При- боржавське) Іршавського району Закарпатської області. Старший брат Дмитро був єпископом УПЦ МП і очолював в свій час новостворену Хуст- ську єпархію УПЦ МП, яку згодом очолив вже сам Марк (Петровцій). У серпні 1973 р. вступив до Московської духовної семінарії і був відразу зарахований в 4 клас. Рішенням священного Синоду РПЦ від 19 липня 1988 р. ієромонах Марк став єпископом Кременецьким, вікарієм митрополита Львівського й Тернопільського Никодима. Архієрейська хіротонія відбулася в м. Києві 28 липня, у день пам'яті св. рівноапостольного князя Володимира. Хіротонію очолив митрополит Київський і Галицький Філарет (Денисенко), патріарший екзарх України. Під керівництвом митрополита Никодима працював до кінця 1988 р., коли рішенням синоду УПЦ МП від 27 грудня цього ж року, єпископ Марк очолив новостворену Тернопільсько-Кременецьку єпархію де перебував до 10 квітня 1989р. (Данилець, иЯЬ: https://esu.com.ua/ search_artides.php?id=63687).

Митрополит Хустський і Виноградівський Марк (Петровцій) є одним з найвпливовіших архиєреїв УПЦ МП та найбільшим лобістом РПЦ в Західній Україні. Попри зростаюче бажання мешканців Закарпаття відмежуватись від діяльності московського патріархату, митрополит Марк так і не благословив припинення згадування патріарха Кирила (гундяєва), як це зробив його колега митрополит Феодор (В Мукачевській єпархії, иЯЬ: http://www.mukachevo.net/ua/news/view/3331071).

Митрополит Лазар (в світі Ростислав Пилипович Швець) народився 22 квітня 1939 р. в с. Комарин, Кременецького повіту, Волинського воєводства, Польща, сьогодні Кременецький район Тернопільська область, в селянській родині. Після закінчення школи став послушником у Духовому скиту Успенської Почаївської лаври, а відтак в Успенському Жировицькому монастирі Мінської єпархії в Білорусії. У 1957 р. вступив до Мінської духовної семінарії. Протягом 1958-1961 рр. служив у війську Радянської армії. По завершені служби, продовжив навчання і в 1964 р. закінчив Одеську духовну семінарію, в 1968 р. закінчив навчання в Ленінградській луховній академії, де здобув ступінь кандидата богослів'я за роботу: «Православно-богословський аналіз інтерпретацій книги пророка Даниїла протестанськими теологами». У 1968-1971 рр. навчався в аспірантурі при Московській духовній академії, працював референтом Відділу зовнішніх церковних відносин РПЦ (Дорошенко, иЯЬ: http://vira.in.ua/texts/ drabynko diser ru.htm). 18 квітня 1980 р. відбулась хіротонія на єпископа Аргентинського і Південноамериканського і призначений патріаршим екзархом Центральної і Південної Америки. У 1989 р. призначений архиєпископом Тернопільським і Кременецьким, керівником Тернопільської єпархії. В цей час Українська греко-католицька церква вийшла з підпілля, що спровокувало між православними і католиками в Галичині значні конфлікти, подекуди силові. Єдиним виходом із ситуації вбачалося проголошення автокефалії УПЦ МП (Дорошенко, иЯЬ: http://vira.in.ua/texts/drabynko diser ru.htm). Від 27 липня 1992 р. призначений архієпископом Сімферопольським і Кримським, а відтак і ректором Таврійської духовної семінарії. Є одним із найвпливовіших митрополитів у Російській православній церкві в Україні. Активно співпрацює з так званою владою анексованого Криму. У липні 2017-го підлеглі митрополита Лазара «благословили» на службу працівників ФСБ Росії, а 30 липня 2017, в День військово-морського флоту Росії, він сам назвав Чорноморський флот Російської Федерації - «нашим флотом» (Митрополит Сімферопольський, иЯІЬ: https://church.slidstvo.info/ profiles/mytropolyt- simferopolskyj-i-krymskyj-lazar).Митрополит

Період 1988-2018 рр.

Митрополит Василь (в світі Іван Миколайович Боднарчук) народився 28 січня 1925 р. в с. Іване-Пусте (тоді Борщівський повіт ЗУНР, за польським адмінподілом - Тернопільське воєводство), нині Борщівський район Тернопільська область, Україна. 1942 р. закінчив середню школу. З 1942 до 1944 рр. навчався у торговому технікумі м. Борщова. 13 листопада 1945 р. засуджений Військовим трибуналом у м. Чортків на 10 років позбавлення волі і 5 років позбавлення всіх громадянських прав. Покарання відбував у м. Нориль- ську Красноярського краю. У 1954 р. був звільнений. 1957 р. поступив на навчання в Саратовську духовну семінарію. 31 березня 1990р. рукоположений молодшим братом владикою Іоаном (Боднарчуком), архиєпископом Сімферопольським і Кримським Варлаамом (Ілющенко) - Український екзархат РПЦ (Протоієрей Сергій Ткачук, иЯЬ: https://stkachuk. livejoumal.com23057.html) та Вікєнтієм (Чекалі- ним), єпископом Яснополянським РІПЦ на єпископа (Православ'я, иЯЬ: https://web.arhive.org/ web/20190702202220). україна православний церква єпархія

В 1990 р. з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника) призначений на Тернопільсько-Бучацьку кафедру. 19 жовтня 1997 р. прийнятий разом з духовенством і парафіянами Тернопільсько-Бучацької єпархії до складу УПЦ Київського Патріархату та призначений єпископом Тернопільським і Бучацьким, керуючим Тернопільсько-Бучацькою єпархією. 21 січня 2006 р. митрополит Василій помер (Тернопільсько-Бучацька єпархія, иЯЬ: http://www.cerkva.info/uk/ kartaeparЫj/40-temopil-buchach/150-tb-ep.html).

Митрополит Яків (в світі - Іван Дмитрович Панчук) народився 5 жовтня 1931 р. в с. Лосятин Кременецького району Тернопільської області. Виконавши військовий обов'язок Іван Панчук вирішив піти в монастир, і у вересні 1955 р. - Іван Панчук став одним із послушників Почаївської Лаври, де ніс послух соборного паламаря. З цього часу розпочинається духовна сторінка в житті Івана Панчука. Здобуває богословську освіту у Ленінградській семінарії, а відтак і академії (Вербич, 2004). Спочатку ця ідея не сприймалася, але коли постала незалежна Українська держава, митрополит Філарет подивився на цю проблему інакше і радився з єпископом Яковом (Панчуком), питаючи: «Владико, чи варто нам відокремлюватися від Російської церкви?», на що отримав відверту відповідь: «Якщо не ми, то це обов'язково зроблять ті, хто буде після нас» (Вербич, 2004). На Соборі УПЦ 1-3 листопада 1991 р. єпископ Яків був одним з найактивніших прихильників автокефалії Української Православної Церкви. 10 червня 1992 р. єпископ Яків призначається керуючим Тернопільською єпархією. Владика Яків увійшов до складу Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату, постійним членом якого залишався до кінця свого життя. За заслуги перед Церквою у 1993 р. владика Яків був піднесений до сану архієпископа. З 12 квітня 1995 р. і до своє смерті керував Волинською єпархією, спочатку у сані архієпископа, а з листопада 1995 р. митрополита Луцького і Волинського (Рожко, 2004: 153-154).

Перебуваючи спочатку на Тернопільській, а потім на Волинській кафедрі, владика Яків зумів згуртувати вірних в лоно Української Православної Церкви Київського Патріархату. Стараннями владики було започатковано два монастирі: чоловічий у Жидичині та жіночий у Володимирі-Волинському. 16 березня 2004 р. митрополит Яків помер (Протоієрей Василь, 2006).

Архієпископ Іов (в світі -- Василь Степанович Павлишин) народився 5 червня 1956 р. в селі Конюхи Козівського району Тернопільської області. Після закінчення середньої школи навчався в Поморянському технічному училищі Львівської області. З 1971 до 1976 рр. служив в армії. З 1976 до 1981 рр. навчався у Львівському політехнічному інституті. В 1981 року поступив на навчання в Ленінградську Духовну Семінарію. У 1982 р. рукоположений архієпископом Тихвінським Мелітоном (Соловйовим) у сан диякона, а в 1983 року - в сан пресвітера.

З 1984 р. служив на парафіях с.Тараж і Комарин біля Почаєва, Кременецьке благочиння Львівсько-Тернопільської єпархії РПЦ (Помер, URL:https://risu.org.ua/ ua/mdex/aU_news/orthodox/ocu/74652). В квітні 1995 р. був пострижений в малу схиму з ім'ям Іов. Хіротонізований 11 травня 1995 р. на єпископа Кременецько-Збаразького за Божественною літургією у Володимирському кафедральному соборі міста Києва. 23 жовтня 1995 р. тимчасово призначений керуючим Хмельницькою єпархією УПЦ КП. 23 січня 2004 року піднесений до сану архієпископа. Його пастирська праця на духовній ниві була відзначена вищими церковними нагородами: Ордену Святого Архистратига Михаїла (1999 р.), Ордену св. Миколая Чудотворця (2006 р.) та Ордену Юрія Переможця (14.12.2006 р.) (Дмитрук, 2019). 13 травня 2012 року згідно з рішенням синоду (Журнал, URL: https://www.cerkva. info/church/zhurnaly-zasidannia-sviashchennoho- synodu-27-lypnia-2012-r) почислений на спокій. 8 лютого 2019р. владика Іов помер.

Архієпископ Нестор (в світі - Андрій Анатолійович Писик) народився 22 травня 1979 р. в смт. Підволочиськ Тернопільської області. Закінчив Підволочиську середню школу № 2 в 1996 р., Київську духовну семінарію в 1999 р. Київську духовну академію в 2003 р., магістратуру Чернівецького національного університету. 28 лютого 2006 р. обраний на єпископа Тернопільського і Бучацького ( Журнали, URL: www. cerkva.info URL: www.cerkva.info). 5 березня 2006 р. рукоположений в сан єпископа у Свято-Володимирівському патріаршому соборі м. Києва. 13 травня 2012 р. згідно рішенням Синоду (Журнал, 2012) призначений єдиним керуючим Тернопільсько-Бучацькою і Тернопільсько-Кременецькою єпархіями із титулом архиєпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький. Із травня 2017р. рішенням священного Синоду архиєпископ Нестор очолив об'єднану Тернопільську єпархію із титулом архиєпископ Тернопільський і Кременецький. Відтак, 25 травня 2018 р. владика призначений капеланом Пласту-Національної скаутської організації України від УПЦ КП, надалі від ПЦУ (Касіян, 2019).

Період 2018-2022 рр.

15 грудня 2018р. архиєпископ Нестор взяв участь в Об'єднавчому соборі українських православних Церков. Ця дата стала точкою відліку новітнього періоду. Адже була сформована нова церква Православна Церква України (далі - ПЦУ) і Тернопільсько-Кременецька єпархія почала діяти у нових умовах (Митрофорний прот. Василь, 2022: 158-161). Архиєпископа Нестора синод ПЦУ призначив головою Синодального управління взаємодії з молодіжно- патріотичними громадськими об'єднаннями, та заступником голови Синодальної Богословської літургічної комісії (Єпископат, иЯК: https://www. pomisna.mfo/uk/episcopate-post^/nestor-pysyk/).

Висновки

Отже ієрархія Тернопільсько-Кременецької єпархії у різні періоди церковної історії відіграла важливу роль в розвитку Церкви і Української держави. На долю єпископату Тернопільщини випала нелегка ноша, адже І і ІІ світові війни своїми фронтами проходили через її територію, потрібно було як духовно, так і матеріально підтримувати вірний народ.

1988 р. як знаковий рік в історії Тернопільсько-Кременецької єпархії відзначився відновленням церковної адміністративної одиниці - єпархії. На цей час у духовенства було багато напрацювань, тай позаду лихоліття антирелігійної «кампанії». Треба зазначити, що Почаївська лавра ні на день не зачинялась.

З проголошенням в 1991 р. Незалежності України Тернопільсько-Кременецька єпархія взялась за відродження національних святинь, чудотворних місць, відкриттям нових монастирів, утвердження української мови як богослужбової і відродження українських звичаїв.

У новітній період 2014-2022 рр. війни між Росією і Україною, між РПЦ і УПЦ КП, а відтак з грудня 2018 р. з ПЦУ. Тернопільська єпархія організувала капеланську і волонтерську службу як в військових частинах, так і серед парафіян. Проводить інтенсивну культурно-просвітницьку діяльність.

Список використаних джерел

1. Авраамій / Православна енциклопедія. М., 2000. Т. I : «О - Олексій Студит». 752 с.

2. Аліпій (Хотовицький), єпископ Вінницький і Брацлавський. Архиєпископ Симон (некролог). Журнал Московської патріархії, 1966. № 5.

3. Амвросій. Православна энциклопедш. М.: Церковно-науковий центр «Православна енциклопедія», 2001.752 с.

4. Бачинська К. Життя для добра. Рівне, 2003. 128 с.

5. Бессонов М. Біографія: веб-сайт. URL: www.peoples.m/...nikolay-bessornv (дата звернення: 17.11.2021р.).

6. Бистров Д. Митрополит Дорофей: веб-сайт. URL:http://www.cofe.ru/blagovest/article.asp?heading=32&article= 5494 (дата звернення: 04.04.2022р.).