Похвала Богородиці з українського рукописного казання на Благовіщення XVII ст.: парадигма марійних образів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут книгознавства

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського

Похвала Богородиці з українського рукописного казання на Благовіщення XVII ст.: парадигма марійних образів

Ольга Максимчук

кандидат філологічних наук

науковий співробітник

відділ стародруків та рідкісних видань

Анотація

проповідь благовіщення марійний образ

Мета дослідження. У статті проаналізовано репрезентацію постаті Діви Марії у проповіді на Благовіщення, що походить з українського рукописного збірника казань барокової доби Деякі результати дослідження були представлені під час доповіді на XI науковій конференції «Українська писемність та мова в манускриптах і друкарстві» (10 листопада 2020 р., Музей книги і друкарства України, м. Київ).. Методологія. У дослідженні використано принципи системного, передовсім культурно-історичного, підходу, задіяно описовий, компаративістичний та герменевтичний методи, застосовано методику «пильного» читання (close reading). Наукова новизна. Простежено формування полігенезисної парадигми марійних образів на прикладі неопублікованого казання, що походить із малодослідженої в українській науці пам'ятки XVII ст. Виявлено ознаки творчої адаптації анонімним автором характерних рис барокового казання у своєму «благовіщенському» слові. На основі наведених цитат з біблійного тексту, зокрема їх мовної організації, простежено рецептивну стратегію проповідника щодо Святого Письма. Висновки. Анонімний проповідник, імітуючи, як у євангельському претексті, розмову Марії з ангелом, вкладає в уста небесного посланця похвалу Богородиці, у якій її представлено сповненою Божої ласки захисницею і помічницею християн. Автор використовує при цьому біблійні образи і цитати, приміром, апелюючи до книги Пісні пісень, відшукуючи в Старому Завіті прообрази новозавітньої історії, які він називає «фиґурами», а також послуговується як традиційною, так і оригінальною богородичною символікою. Діва Марія постає не лише новою Євою чи Юдитою, а й відважною Амазонкою, яка приборкує Цербера, чи добрим самарянином. Порівняння Марії з вежею Давида, обвішаною щитами, - звичний прийом в українській бароковій літературі; він має на меті представити Пресвяту Діву як небесну заступницю християн, що боронить їх від нападів ворогів - і звичайних, земних, і духовних. Натомість використання такої богородичної метафори, як Марія - морська зоря, свідчить про орієнтування українського проповідника на західні (католицькі) взірці.

Ключові слова: Благовіщення, проповідь, рукопис, Богородиця, Пісня пісень.

Olha Maksymchuk, PhD in Philological Sciences, Research Associate, Ancient and Rare Books Department, Institute of Book Studies, Vernadsky National Library of Ukraine

Laudation of the Mother of God in the 17th-century Ukrainian manuscript sermon on the feast of the annunciation

Abstract

Purpose of the article. The paper concerns the representation of the Virgin Mary in the Ukrainian homily on the Annunciation preserved in the collection of Baroque manuscript sermons. Combination of culture-historical approach with descriptive, comparative and hermeneutic methods as well as "close reading" strategy are applied. Results of the study. Following the evangelical text, the anonymous preacher imitates the dialogue between Saint Mary and the angel Gabriel. In the laudation of the Blessed Virgin that the author puts into the angel's mouth, Mary is depicted as a protector and helper of all Christians being fulfilled with the divine mercy. Using some quotations and paraphrases from the Old Testament, in particular from the Song of Songs, the author creates the system of images prefiguring the Mother of God. For example, to describe her majesty and power the author elaborates metaphors of Mary as David's tower with shields alluding to Cant. 4:4 and Mary as king's carriage escorted by mighty warriors alluding to Cant. 3:7. Shields and other weapon stand for the virtues of the Blessed Virgin, whereas soldiers prefigure the heavenly host. Comparison of Mary with the tower of David is a common topos in the Ukrainian Baroque literature where the Mother of God is represented as a voivode defending and supporting in battles. In the anonymous sermon, Mary is also compared to such female Bible characters as Eve, Rebecca, Esther, and Judith. The last two women are famous for their struggle against the enemies of the people of Israel so that their function in the sermon is to underline Mary's role as a defender of Christians, which is repeatedly postulated by the author. Some other examples of imagery concerning the Blessed Virgin are not borrowed directly from the Bible but originate from the rich Christian culture (Mary as Star of the Sea) or the Classical mythology (Mary as an Amazon). Scientific novelty. Based on unpublished source material, the research demonstrates polygenetic nature of Marian symbols used by the unknown Ukrainian author of the Baroque period.

Keywords: Annunciation, sermon, manuscript, the Virgin Mary, the Song of Songs.

Постановка проблеми

Благовіщення відзначається на спомин новозавітної події з першого розділу Євангелія від Луки: ангел Гавриїл зійшов із небес до галілейського містечка Назарета, щоб повідомити Діві Марії «благу звістку» - вона стане матір'ю Божого Сина, який вічно царюватиме на Давидовому престолі (Лк. 1:26-38). Благовіщення належить до неперехідних свят, тобто має фіксовану дату відзначення - 25 березня за Григоріанським і 7 квітня за Юліанським календарями, тобто рівно за дев'ять місяців до Різдва, адже вважається, що саме на Благовіщення, після своєї згоди з Божою волею, Марія зачала Спасителя. У православній традиції Благовіщення належить до дванадесятих свят, тобто до дванадцяти найважливіших після Великодня Господських і Богородичних свят церковного календаря. Оскільки «головною героїнею» Благовіщення є Богородиця, то і саме свято вважають марійним. Однак первісно, у ранньохристиянський період, відвідини ангелом Марії зазвичай відзначали в контексті народження Христа, а тому Благовіщення згадували лише «разом з Різдвом або коротко перед ним», не відділяючи його «від богопочитаня Ісуса» [17, с. 34]. Усталення Благовіщення як окремішнього свята припадає на VII-XI ст., приблизно у той самий час, коли постають і починають розвиватися церковна гімнологія та Богородичний іконопис [17, с. 33].

Одним із основних сталих мотивів у текстах, присвячених Благовіщенню, є похвала Богородиці. Уславлення Марії у богослужбових піснеспівах, проповідях, духовних віршах зазвичай відсилає до перших слів Архангела Гавриїла: «Радій, благодатная, Господь із тобою!» (Лк. 1:28). «Радій!» - звична форма привітання у давньогрецькій мові, якою було написано Новий Завіт. Вона здобула широке використання в акафістах, зокрема й богородичних, кожен ікос яких містить хайретизми, тобто звертання до святого із закликом «Радуйся!». Закономірно, що хайретизми використовувалися в гомілетичних текстах, присвячених святу Благовіщення: наприклад, їх можна побачити у проповідях Василія Селевкійського та Германа Константинопольського [див.: 3, с. 19]. Непоодинокими є звертання «Радуйся!» в каноні Благовіщеню, створеному Феофаном Нікейським [12, арк. 166 зв. - 167].

Казання на Благовіщення можна побачити в численних перекладних та оригінальних гомілетичних збірках ранньомодерної України. Проповіді на це свято трапляються, наприклад, в Учительних Євангеліях - як у перекладних, так і у власному творінні Кирила Транквіліона Ставровецького. Авторські «слова» на Благовіщення створили також визначні українські проповідники II пол. XVII ст. Йоаникій Галятовський («Ключ разумінія» 1665 р.), Лазар Баранович (Трубы на дни нарочитыя» 1674 р.), Антоній Радивиловський («Огородок Маріи Богородицы» 1676 р.). У староукраїнських рукописних пам'ятках також можна знайти анонімні проповіді, приурочені до цього свята. Серед таких джерел - збірник казань, що його М. Петров датує поч. XVII ст. [15, с. 95]; книжка зберігається у фонді Києво-Печерської лаври Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського Шифр зберігання пам'ятки: фонд 306 (Києво-Печерська лаври), од. зб. 286/73 П; див. про неї каталог М. Петрова «Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве», вип. 2 [15, с. 95-96].. Мета нашої студії - розглянути представлення образу Діви Марії в ангельській похвалі з українського казання на Благовіщення, виявленого у цьому збірнику.

Виклад основного матеріалу дослідження

До складу лаврської бібліотеки пам'ятка потрапила, очевидно, на поч. XVIII ст., як випливає з покрайнього запису на першому аркуші книги: «По смерти ієромонаха Ігнатія Лавришевича придана до книг библіотеки святой лавры Печерскія року 1720 мая 20» (тут і далі правопис адаптовано, скорочення і титли розкрито, кириличні цифри подано арабськими, пунктуацію осучаснено; цю маргіналію наводить у своєму каталозі й М. Петров [Там само]). Ще кілька провенієнцій у книзі свідчать, що іншим її власником був Спиридон Ясницький [8, арк. 1, 211, 503, див. також: 15, с. 95]. Формат рукописної книжки - у четвірку, оправа шкіряна. Рукопис складається із 594 аркушів, серед яких два літерних (арк. 104а та 400а). Фоліація закінчується цифрою 590. Ряд аркушів у книзі чисті; на звороті арк. 56 наклеєно вирізану з друкованої книжки заставку з рослинним орнаментом та двома профільними зображеннями маскаронів. Книга написана півуставом, але на арк. 277-281 зв. використано скоропис. Назви казань, ініціали в тексті, деякі слова на позначення структурних елементів проповідей, як правило, виділено циноброю.

Питання авторства анонімних казань з лаврського збірника залишається відкритим. Можливим є вплив якогось західного першоджерела. Про поширеність практик використання, наприклад, польських казань як взірців в українській ранньобароковій традиції свідчить інший рукописний збірник з бібліотеки Києво-Печерської лаври, описаний М. Петровом. Так, каталогізуючи рукопис, датований I пол. XVII ст., назву якого дослідник визначає як «Книга третяя казаня розны», він зазначає, що, за спостереженнями С. Голубєва, ці проповіді є переробкою казань Петра Скарги, адаптованою для православного читача [15, с. 98]. Нині книжка також зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ф. 306, од. зб. 289/61 П). Що ж до рукописної збірки казань, про яку ідеться у цій статті, то безпосередніх запозичень в українській проповіді на Благовіщення з відповідного казання «na dzien Zwiastowania» Марії польського єзуїта Петра Скарги, а також благовіщенських проповідей-постилл іншого єзуїта Якуба Вуєка та протестанта Микола Рея виявити не вдалося.

Дослідники звертають увагу на незвичну форму організації більшості анонімних «слів» у збірнику. Так, Ю. Олешко зауважує, що після заголовку проповіді зазвичай наводиться її зміст, який автор називає «розділеніє речи», після нього - «коротка цитата зі Святого Письма (як епіграф до проповіді), далі - «фигоура», тобто коротка історія, яка є ключем до прочитання ідеї казання» [13, с. 153].

Виокремлення змісту проповіді в осібну структурну частину дійсно досить незвичне явище в українському оригінальному проповідництві того часу. У цілому виглядає на те, що анонімні казання уже мають деякі риси новітнього типу барокової проповіді, який розвинувся в українській гомілетичній традиції XVII ст. у творчості випускників Києво-Могилянського колегіуму (дискусію щодо доречності використання на його позначення терміну «латино-польський тип проповіді» викладено у колективному матеріалі «Кого наслідували українські проповідники XVII ст. - греків, римлян чи поляків?», опублікованому у виданні «Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки», 2015, т. 176 [10]). Наприклад, «фиґура» у казаннях відіграє роль своєрідного вступу, або ексордіуму; показово, що хоч висновок у них не виділено як окрему частину, проте у кількох «словах» на берегах аркуша навпроти останніх речень дописано латиною, можливо, рукою котрогось із читачів, «conclusia» чи «konklusio». У такий спосіб реципієнт намагається підлаштувати уже готовий текст під звичну для нього структурну схему.

Простежуються деякі західні впливи і на образно-мотивному рівні анонімних проповідей: автор користується античною міфологією, наприклад, порівнюючи Діву Марію з амазонкою, яка вбиває триголового Цербера. Однак послуговуючись навіть біблійною символікою, проповідник часом дозволяє собі доволі незвичні метафори, які свідчать про відхід від традиціоналістського мислення на користь оригінальності та творчої вигадки, поетики консепту, характерної для барокового стилю письма: приміром, автор називає Богородицю торбинкою доброго самарянина-Христа, із якої той дістає два динарії, тобто являє дві свої природи - людську та божественну (див.: Лк. 10:35) [8, арк. 76 зв.].

Сукупність проповідей у збірнику умовно можна поділити на дві частини: першу з них (арк. 1-306) складають переважно анонімні тексти, серед яких також два казання Іоанна Золотоуста та одне Феофілакта, єпископа Тавроменії, другу частину (арк. 307-560) складають перекладні святоотецькі слова. У першій групі маємо такі казання: анонімні 1) на Різдво, 2) на святого Стефана, 3) про ізбієнних немовлят, 4) на Стрітення, 5) на Благовіщення, 6) на в'їзд до Єрусалима (Цвітну неділю), 7) «омилія» Феофілакта Карамея, архієпископа Тавроменії Сикелійської на страсті Христові, 8) анонімне казання на Воскресіння Христове, 9) Іоанна Золотоуста казання на тему «Вначалк бк слово» та проти аріан і духоборців, 10) Іоанна Золотоуста казання про Мойсеєвого змія та про Святу Трійцю, далі - знову анонімні казання 11) на Фомину неділю, 12) про милосердя Господнє та Овечу купіль (ймовірно, на неділю Розслабленого - назва не дописана), 13) на неділю 5-ту по Воскресінні Христовому про самарянку, 14) на неділю 6-ту по Воскресінні Христовому про сліпонародженого, 15) на Вознесіння, 16) на неділю 25-ту (по зісланні Святого Духа), 17) на неділю всіх святих Божих, 18) на Різдво Іоанна Предтечі, 19) перше на Преображення, 20) друге на Преображення, 21) на Успіння, 22) початок ще однієї проповіді на Преображення; 23) продовження якоїсь проповіді без початку, - як видається, на Михаїла, 24) казання на неділю блудного сина. М. Петров називає іншу кількість - 22 проповіді [15, с. 96] - можливо, не рахуючи неповні казання на Михаїла та Преображення.

Умовна друга частина збірника охоплює 41 перекладне «слово»: Афанасія Олександрійського на Стрітення, Іоанна Золотоуста два «слова» про праведного Лазаря, Василія Селевкійського про Лазаря чотириденного, Ісихія Єрусалимського про Лазаря чотириденного, Андрія Критського на Цвітоносну неділю, початок бесіди Кирила Олександрійського на Цвітоносну неділю, «слово» без заголовка й автора про смоковницю (належить Іоанну Золотоустому [7]), Єпифанія Кипрського на погребіння Христове та про Йосифа Ариматейського, слово на Воскресіння Христове без зазначення автора (очевидно, належне Григорію Богослову [4; див. також: 15, с. 96]), Аркадія Кипрського на відновлення храму святого великомученика Георгія, Григорія Прусійського (у рукописі - Просійського) на Різдво Іоанна Предтечі, оповідь про муки верховних апостолів Петра і Павла, ймовірно, апокрифічного походження, похвала Іллі Іоанна Золотоуста, «слова» на Преображення Анастасія Синайського, Іоанна Дамаскина, Єфрема Сиріна, Іоанна Золотоуста (два «слова»), Прокла Константинопольського та одне «слово» без зазначення автора, Андрія Критського на Успіння (два «слова», друге - незавершене), «слово» на ангельський собор (автор не вказаний), Григорія Ниського на Обрізання Господнє, Іоанна Золотоустого, Василія Великого, Григорія Богослова на Хрещення, Феофілакта Болгарського на Введення Богородиці до храму, Германа Константинопольського похвала Богородиці на Введення до храму, Іоанна Золотоустого у неділю праотців, Кирила Олександрійського про трьох отроків та Даниїла, Іоанна Золотоустого про блаженного Філогонія Антіохійського (воно ж шосте слово «Проти аномеїв»), Афанасія Олександрійського, Епіфанія (очевидно, Кіпрського), Іоанна Золотоустого, Прокла Константинопольського, Григорія Неокесарійського, Григорія Ниського на Різдво, Іоанна Золотоустого на Луки 2: 2-4 про перепис Квірінія.

Казання на Благовіщення вміщене у першій половині збірника на аркушах 67 зв. - 77 зв. Його повна назва «Казаня на Благовіщеніє Пресвятыя Владичица нашея Богородица». Мова проповіді, як і інших анонімних казань зі збірника, - староукраїнська. Біблійний фрагмент, використаний як епіграф чи мотто, у проповіді на Благовіщення, узятий з першого розділу Євангелія від Луки: «Послан єст аггел Гавриил от Бога в місто» (Лк. 1:26). Цитата, порівняно з церковнослов'янським текстом Біблії, дещо видозмінена, можливо, автор наводить її з пам'яті; до порівняння - цей же стих у Євангелії львівського друку 1636 р. Для порівняння використано львівське Євангеліє, оскільки воно також належить першій половині XVII ст., тобто у часових рамках є найближчим до гіпотетитчної дати появи аналізованої проповіді.: «В місяц же шестый, послан бысть аггел Гавріил от Бога, в град Галілейскій, єму же имя Назарет» [6, арк. 185 зв.]. Прикметно, що писець замінив церковнослов'янізм «град» на лексему «місто» (очевидно, під впливом української розмовної мови Подібний переклад церковнословянізму можна побачити і в Пересопницькому Євангелії (XVI ст.), визначної пам'ятки староукраїнської літературної мови: «Въ місяць пакь шестыи послан єсть аггель Гавріиль от Бога до міста Галилеиского, которому жь то имя Назареть» [14, с. 782].); крім того, він навів неповне речення, можливо, задля економії місця, а можливо, з метою наголосити на тому, що складатиме основу проповіді, а саме: мотиві посланництва Гавриїла до Марії.

Ця ж метафора - архангела як посла - простежується і у вступі («фиіурі») проповіді, у якому автор порівнює Гавриїла зі слугою Авраама, якого той послав на пошуки дружини для свого сина. Паралелізми сюжетів та мотивів зі Старого й Нового Завітів становлять один з основних нараційних прийомів автора казання.

Зміст проповіді, або «речи розділеніє», вказує на те, що вона поділена на шість основних частин, а саме: 1) «О причинах и скутках вьплощенія»; 2) «О аггелі, благовествующем вьплощеніє»; 3) «О Пречистой Діві, до которой было тоє благовіщеніє»; 4) «О отповіди пресвятой Дівьі»; 5) «О панні, которая зачнет, и якым способом»; 6) «О двоякой натурі, которая ся уродит з сдным, то єст дві натурі але єдина пръсона, єдна ипостась» [8, арк. 67 зв.]. Ці частини не однакові за розміром (наприклад, перша займає майже три з половиною аркуші тексту, тоді як остання - менше одного аркуша). До того ж їхній опис у «розділеніи», на початку проповіді, не завжди точно відповідає справжньому змісту частини: наприклад, у шостому фрагменті казання майже не йдеться про дві іпостасі Христа (окрім однієї фрази про «весіля... Бозской натуры з нашим чловіченством» «в пресвятой утробі Маріа Дівици» [8, арк. 77 зв.]), натомість детальніший виклад церковного вчення про двоіпостасність Боголюдини можна побачити в четвертій та п'ятій частинах казання [8, арк. 76-76 зв.].

Центральне місце в образній системі проповіді закономірно займає Богородиця. Автор казання пропонує у тексті своєрідну імітацію розмови між Марією та ангелом; утім, репліки не йдуть одна за одною, як у діалозі, а уведені до гомілетичної оповіді, у якій автор почергово звертається то до Марії, то до Гавриїла: «Тепер, о душе моя, повтаряй подивеня и сама з собою розсуди, єсли барзій, ніж пред тым, панна ся дивовала, кды себі знагла аггела предстоячого виділа и так з собою розмовляючого слышала. Що розумієш, як теж и що она тут мовила? Як тоє будет, поневаж я мужа не знаю? Тут знову помітно, що автор не цитує дослівно, а переповідає своїми словами біблійний текст; до порівняння див. Лк. 1:34 з львівського Євангелія (1636): «Како будет сє, понеже мужа не знаю» [6, арк. 186]. Парафраз у проповіді демонструє деяку схожість із перекладом цього фрагмента староукраїнською мовою у Пересопницькому Євангелії: «И якожь тоє буде, къли я мужа не знаю» [14, с. 784]. И що ж мовиш, аггеле; що твоя за розмова; що ми за новину оповідаєш?» [8, арк. 75].

Діалогічність оповіді пов'язана насамперед із біблійним текстом, до якого відсилає проповідник, адже подію Благовіщення в Євангелії представлено саме через розмову ангела з Дівою Марією. Очевидно, так само під впливом цього євангельського фрагмента канон на свято Благовіщення Феофана Нікейського має особливу форму, подібну до діалогу: пісні канону поділено на репліки, перед якими зазначено мовця - «Богородица» та «Аггел» [12, арк. 164 зв. - 168 зв.].

Відтворення діалогу характерне також для різних святоотецьких «слів» на тему Благовіщення. Наприклад, «слово» Іоанна Золотоуста «И царьскых таин праздьньство праздьньствуєм днесь» [18, с. 192195], що трапляється у різних за походженням церковнослов'янських пам'ятках [див.: 17, с. 7], характеризується досить жвавою розмовою Гавриїла з Марією шляхом частої зміни «тих, що говорять і короткості їх висказів» [17, с. 16]. Чималий за обсягом та, як вважає І. Франко, первісно віршований за формою діалог [21, с. 62] можна побачити й у благовіщенському «слові» Іоанна Дамаскина («Ньінішнему честному и царьскому сьбранію»), яке також приписувалося то патріарху Герману, то Іоанну Золотоусту; церковнослов'янський текст цього «слова» із супровідними коментарями, зокрема щодо його авторства, був доданий до компаративістичної розвідки І. Франка «Благовіщення: порівняльний дослід біблійної теми» [21].

Очевидно, анонімна проповідь з лаврського рукописного збірника компонувалася з огляду на ту ж традицію відтворення історії Благовіщення у форматі розмови Марії та посланого до неї ангела. Третя частина казання, яку в змісті названо «О Пречистой Діві до которой было тоє благовіщеніє», у самому тексті проповіді озаглавлена як «Розмова Пречистой Богородицы з аггелом». Саме у ній проповідник детально розважає над словами ангельського вітання; починаючи від цитування Євангелія він переходить до поширеної, заснованої на старозавітній образності похвали Богородиці, вкладаючи її в уста Гавриїлу. «Приступім юж до розмовы, которую міл аггел з Пресвятою Дівою Марією. Послухайте, що з собою мовят: радуйся, витай полная ласки До порівняння, цитата Лк. 1:28 з львівського Євангелія (1636): «И вшед к ней аггел, рече: Радуйся, обрадованная, Господь с тобою; благословена ты в женах» [6, арк. 185 зв.]., аггел, кды пришол до панны, пречистую панну якобы шануючи и боячися єй, покорным себе пред нею чинячи, так до ней мовил» [8, арк. 73].

Прикметно, що тут, згадуючи ангельське привітання, автор відходить від церковнослов'янського тексту Біблії; ймовірно, на його переказ цього біблійного фрагменту справили вплив польськомовні переклади Святого Письма (словосполучення «повна ласки» трапляється у польських перекладах, зроблених католиками, наприклад, у Біблії Якуба Вуєка: «B^dz pozdrowiona laski pelna» [26, с. 1183]). Можливо, проповідник вирішив використати цей вислів, оскільки він має додаткові семантичні конотації порівняно з його церковнослов'янським відповідником («Радуйся, обрадованая»). Утім, автор таки використовує вітання «Радуйся!» з церковнослов'янського перекладу, - очевидно, через те, що воно було добре впізнаваним у контексті Благовіщення та давно увійшло до православної марійної парадигми, зокрема через хайретизми у церковній гімнографії.

Варто зазначити, що не лише анонімний автор казання з рукописного збірника використовує фразу «повна ласки» у словах ангельського привітання Марії: подібне словосполучення трапляється також у проповіді на Успіння віденського православного проповідника Леонтія Карповича «Претож єє посланец и воєвода двору небесного называет обрадованъною, тот єст ласки полною» [9, арк. 34 ненум.]. Це свідчить про те, що проповідники-«русини» XVII ст. могли послуговуватися не лише церковнослов'янським перекладом Святого Письма, прийнятим в богослужбовій практиці, а й, взоруючись на іншомовні Біблії, перефразовувати власними словами біблійні цитати.

Далі, у казанні анонімного українського автора, Гавриїл пояснює, чому він назвав Марію сповненою ласки. Очевидно, під впливом якогось апокрифічного передання проповідник відтворює історію про одвічне обрання Богородиці: ще перед створенням світу Пресвята Трійця, передбачивши гріхопадіння Адама, на таємній раді вирішила надіслати воплочене Слово на землю та обрало Йому за матір Марію. Таким чином Божа ласка призначила їй стати родителькою Христа, сповненою чеснот та захищеною від гріха. «Оттол я тебе полною ласкы и морем, в котороє всіх благословенств небесных жродла, потокы и рікьі впадают, слушне называю», - говорить їй ангел [8, арк. 73-73 зв.]. Марія як духовне море - поширена в українській бароковій культурі метафора; трапляється вона і в церковних богослужбових текстах. Наприклад, у шостому ікосі Акафісту Богородиці про неї співається: «Радуйся, море, потопившеє фараона мыслънаго» [16, арк. 23]; під мисленним, тобто духовним фараоном, мається на увазі, очевидно, диявол. Те, як українські інтелектуали витлумачували ім'я Марії, теж могло стати причиною популярності метафори Марії - безкрайнього моря. Так, у польськомовній католицькій екзегезі того часу трапляється думка, що Марія перекладається як море [25, с. 303] чи Пані моря [26, с. 179]. З цією тезою могли бути ознайомлені й українські автори XVII ст. Окрім того, пов'язаним із морською тематикою є титулування Богородиці як Stella Maris, тобто Морська Зоря, прийняте в католицькій церкві. Єзуїт Якуб Вуєк у своїй постиллі на Благовіщення, посилаючись на авторитет Бернара, ймовірно - Бернара Клервоського, якому приписували авторство латинського гімну «Ave, maris stella» [24], величає Марію дороговказною «gwiazd^ morsk^», яка провадить християн через житейське море до Ісуса [26, с. 179]. Можна припустити, що іменування Марії морською зорею, нехарактерне для православної гімнографії, у творах православних авторів свідчить про західні впливи, поширені в українській гомілетиці.

Саме така метафора трапляється в аналізованому анонімному казанні на Благовіщення. У його завершальній частині проповідник звертається до Богородиці з таким славослів'ям: «Ты єстес дверы раю, моря звізда и месяца світ, и овшем оздобная, як місяц, выбранная, як солнце, а єще над солнце світлійшая» [8, арк. 77 зв.]. Порівняння Марії із морською зорею засвідчує західні впливи на образно-мотивному рівні творчості українського проповідника. До речі, образ Марії-зірки, що скеровує вірних хвилями житейського моря, бачимо у благовіщенському казанні ще одного казнодії I пол. XVII ст. - Кирила Транквіліона Ставровецького, що теж може вказувати на ймовірні латиномовні джерела його творчих інспірацій [19, арк. 123 зв. III рах.].

Як випливає з наведеного прикінцевого фрагмента анонімної проповіді, крім морської тематики, серед марійних образів, якими послуговується автор казання, є також метафори, що походять зі старозавітної книги Пісні пісень (зокрема зіставлення Марії з місяцем і сонцем відсилає до Пісн. 6:10). Утім, це не єдиний випадок актуалізації пісне-пісенного інтертексту в проповіді. До марійної символіки, базованої на цій біблійній книзі, автор вдається і у вже згаданій третій частині казання, яка є розгорнутою похвалою Марії від ангела. Пояснивши, чому Гавриїл величає Богородицю сповненою ласки, проповідник вкладає в уста небесного вісника інші означення Марії, використовуючи Пісню пісень як джерело прообразів, які, на його думку, свідчать про Божу Матір: «Ты бовім єстес оная вежа Давидова зо всіх сторон оборонная, с которой высокости и потугы тысяча тисячій тарчий цнот розных и вся зброя духовная походит» [8, арк. 73 зв.]. Проповідник називає прототип новозавітної постаті чи події фігурою, про що свідчить маргіналія на аркуші навпроти зацитованого фрагмента: «Фиґура о Пречистой Діві». Там же вказано, що цей прообраз узято з п'ятого розділу Пісні пісень. Насправді згадка про Давидову вежу зі щитами трапляється у Пісн. 4:4. Вона є частиною біблійного васфу, присвяченого піснепісенній нареченій.

Васф - це специфічний жанр східної поезії, що характеризується деталізованою описовістю - людини, ландшафту, події. Вивчаючи використання васфу в Біблії, дослідники визначають його як «вірш чи віршований фрагмент, що описує за допомогою серії образів частини чоловічого або жіночого тіла» [23, с. 225]. Васф у Пісні пісень характеризується тим, що молоді наречені, оспівуючи вроду одне одного, порівнюють риси коханої людини з елементами довкілля, реаліями природного та рукотворного світу, який їх оточує. Метафори з пісне-пісенного васфу привертають увагу своєю екзотичністю, оригінальними зіставленнями, що можуть видатися для сучасного читача дещо дивними та неочікуваними.

Отже, у васфі з четвертого розділу Пісні пісень молодий закоханий, вихваляючи свою дівчину, порівнює її шию з вежею Давида, прикрашеною щитами. Наводячи у своєму казанні цей біблійний фрагмент, український проповідник знову-таки подає його не дослівно, а переповідає власними словами, очевидно, користуючись не тільки церковнослов'янським текстом Святого Письма Див. Пісн. 4:4 в Острозькій Біблії: «Яко столп Давидов шія твоя, създан в Фалпиофі. Тысяща щитов висит на нем, и вся стрелы силных» [2, арк. 45 зв. III рах.]).. Парафраз пісне-пісенної цитати у проповіді супроводжується її потрактуванням: щити - це численні чесноти Богородиці, та й інша зброя має саме духовний вимір. Отже, для автора казання на Благовіщення підтримка й охорона Богородиці стосується боротьби не з фізичними неприятелями, наприклад, ворожим військом, а із диявольськими підступами.

Уявлення про Діву Марію як захисницю християн мало значне поширення на теренах України. Одним із найбільш шанованих марійних празників стало свято Покрови Пресвятої Богородиці, що відзначається на спомин оборони Константинополя від іновірних загарбників: за переданням, заступництво Марії врятувало Царгород від захоплення ворожим військом. У православній гімнографії цій події присвячено Акафіст Покрову Пресвятої Богородиці. Як могутня захисниця Марія оспівується у кондаку «Взбранной воєводі»; його виконують зокрема і у складі канону на свято Благовіщення [Канон, арк. 166 зв.]. Разом із тим, в українській бароковій літературі задля того, щоб представити Богородицю потужною союзницею, здатною захистити від ворогів - і тілесних, і духовних, автори неодноразово зверталися до символіки з Пісні пісень, передовсім до образу вежі Давида, прикрашеної зброєю. Приміром, до такого марійного трактування стиха Пісн. 4:4 вдаються Лазар Баранович [1, арк. 11 зв., арк. 40 зв., арк. 85, арк. 283], Димитрій Туптало [20, с. 236], Іоанн Максимович [11, арк. 6 ненум. зв., арк. 94 зв.] тощо. Автор анонімного казання на Благовіщен- ня цілком вписується в цю інтерпретаційну стратегію, вбачаючи у піснепісенній нареченій прообраз Богородиці та використовуючи для її похвали фрагмент із жіночого васфу, що містить доволі екзотичну метафору дівчини - оборонної вежі.

Більше того, далі у промові ангела можна побачити ще один «мілітаристичний» образ із Пісні пісень, який автор так само «допасовує» до постаті Діви Марії: «Ты єстес оный маєстат царскый, в котором он, кроткый и покорный Соломон, будет сідіти, которого шест десят барзо силных израилчиков стерегут, пред которым шест десят тися- чий херувимов и велмож небесных пръших завше предстоят» [8, арк. 73 зв.]. Проповідник порівнює Богородицю із троном царя Соломона, тобто небесного Володаря - Ісуса. Образ Марії як престолу для Христа є знаним у східному християнстві і відображений, наприклад, в окремому іконографічному типі «Престол Премудрості» [5, с. 94]. У цьому ж випадку проповідник, очевидно, відсилає до стиха з Пісн. 3:7, у якому ідеться про носилки ізраїльського царя та його варту. Метафора Марії-«маєстату», заснована на образності із Пісні пісень, представляє Богородицю могутньою та сильною завдяки численним ангелам (прообразами яких є шістдесят ізраїльських воїнів), що оточують її як живий престол Бога-Сина.

Щоби продовжити свою похвалу на адресу Богородиці, ангел зіставляє її з деякими старозавітними жінками, а саме: Юдитою, Естер та Ревекою. У такий спосіб проповідник знову вдається до свого улюбленого прийому - відшукування відповідностей поміж персоналіями та подіями зі Старого та Нового Завітів. Прикметно, що він порівнює Марію зокрема з тими жінками (Юдитою та Естер), що врятували ізраїльський люд від ворогів. Їхня заслуга - допомога своєму народу в скрутний час - екстраполюється і на Богородицю, яка так само має підтримувати в біді вірних християн.

Традиційним для благовіщенської теми і на рівні богослужбових текстів, і у численних святоотецьких проповідях та інших творах, присвячених Благовіщенню, є порівняння Марії зі ще одним старозавітним жіночим персонажем - Євою. Узвичаєними стають антиномічні паралелі: як через Єву гріх увійшов у світ, так через другу Єву - Марію - у світ прийшов Спаситель, який визволив людей від гріха. Український проповідник демонструє використання схожих образотворчих прийомів: «Побудило нікдьіс пекло діавола, который Євву покусил и, звівши єи, всего світа широкость великым небезпеченством потурбовал. Так и тепер небо аггела до Пречистой Дівьі посьілаєт для поздоровєня, жебы еи поздоровивши, всему світу спасеніє ознаймил» [8, арк. 71 зв.]. В ангельській похвалі Марії автор продовжує цю думку і звертає увагу на пророцтво, яке Господь оповістив після гріхопадіння перших людей (Бут. 3:15): «В самом бовім раю о тебі реченно, которая зотрет главу твою, скоро ся гріх уродил был, скоро діавол звіл был, мы зараз розуміли и мыслили, же ты то оная амазонка потужная міла быти, которая мілась оного треглавного цербера съкрушити» [8, арк. 73 зв.].

Месіаністичне, а відтак і богородичне потрактування стиха з книги Буття 3:15 («Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп'ястися йому в п'яту») набуло поширення в християнській екзегезі, а тому його присутність в анонімному казанні на Благовіщення цілком відповідає узвичаєному прочитанню біблійного інтер- тексту. Однак особливим є те, що автор наголошує на могутності Марії, яка, мов антична героїня, перемагає давнє чудовисько. Алюзії до книги Буття слугують для того, щоб представити Богородицю «воєводою» і захисницею християн, яка змагається із силами зла. Цій самій меті призначене й апелювання до пісне-пісенних образів вежі Давида та оточеного воїнами «маєстату», тобто трону, що їх знаходимо у промові-похвалі від імені небесного посланця Гавриїла. Знову-таки, суперником, проти якого змагається Богородиця та небесне військо, виступає у проповіді сам диявол; на відміну від деяких інших текстів українського бароко, створених у часи воєнних лихоліть, автор анонімного казання не розглядає Марію як союзницю у справжніх земних битвах, а вбачає її захисницею у духовному світі від інфернального зла.

Висновки

Анонімне «слово» на Благовіщення, яке входить до складу рукописного збірника казань, датованого М. Перовим поч. XVII ст., є прикладом наближення української гомілетичної практики до барокової проповіді західного зразка, зокрема на образно-мотивному рівні (консептизм, використання античної міфології). Цю тенденцію можна простежити на прикладі формування у проповіді образу Богородиці. Впливи західної, латинської традиції засвідчуються деякими виразно католицькими за походженням стилістичними фігурами, наприклад, іменуванням Марії морською зорею, що є калькою з латинського богородичного епітету «Stella Maris». Наведені у казанні цитати зі Святого Письма, які стосуються постаті Діви Марії, засвідчують, що проповідник не дослідно наводить церковнослов'янський біблійний текст, а вносить у нього зміни, зокрема лексичні, що наближає його до староукраїнської літературної мови; можливо, автор взорувався також на польські переклади Біблії.

Ще одна риса благовіщенської проповіді - її діалогічність, імітація розмови Богородиці з архангелом Гавриїлом відповідно до євангельського претексту та інших можливих джерел (гімнографічних, гомілетичних, апокрифічних), на які орієнтувався проповідник. Автор вкладає в уста ангелу урочисте віншування, присвячене Марії. Похвала Богородиці містить низку метафор та порівнянь, які представляють Марію мужньою захисницею християн. Образ Богородиці-боронительки створено зокрема і за допомогою парафразів з Пісні пісень; так, автор називає її вежею Давида, прикрашеною щитами (Пісн. 4:4), та троном Соломона, що його охороняють найпотужніші воїни (Пісн. 3:7). Використання такої «мілітаристичної» образності у стосунку до Діви Марії було характерним для інших українських ранньомодерних авторів. У казанні на Благовіщення автор не виходить поза межі суто духовного потрактування подібної образності: Марія виступає передовсім як переможниця диявола, про що свідчить, приміром, цитування старозавітного пророцтва про насіння жінки, яке зітре голову давньому змієві - Сатані та гріху (Бут. 3:15). У цілому ж казання на Благовіщення, хоч і дещо незвичне за формою (на початку наведено його зміст, а замість вступу подано так звану «фиґуру» - приклад-прототип зі Старого Завіту, що розкриває додаткові сенси новозавітної події), утім, своїм стилем і образно-мотивним наповненням, зокрема, парадигмою марійних образів, переважно вписується в річище української проповіді доби Бароко.

Список бібліографічних посилань

1. Баранович Лазар. Трубы на дни нарочитыя. Київ: Друкарня Києво-Печерської лаври, 1674. [10], 406, [4] арк.

2. Библіа сирЬ ч книги Ветхаго и Нового ЗавЬта по языку словенску. Острог: Друкарня К.К. Острозького; друк І. Федорова, 1581. [8], 276, 180, 30, 56, 78 арк.

3. Воробьев К.В. Акафист Пресвятой Богородице в греческом и славянском богослужении византийского обряда (IX-XV вв.): дис. ... канд. богословия / Московская духовная академия. Сергиев Посад, 2018. 232 с.

4. Григорий Богослов. Слова. Слово 1: на Пасху и о своем промедлении. URL: https://azbyka.rU/otechnik/Grigorij_Bogoslov/slovo/1.

5. Дем'янчук А.Л. Богородиця в українському іконному малярстві (ХІ-ХІХ століття). Основні іконографічні типи. Вісник ХДАДМ. 2016. № 3. С. 85-95.

6. Євангеліон, сиріч Благовпстіє богодухновенных евангелист. Львів: Друкарня Львівського братства, 1636. [12], 412, [3] арк.

7. Иоанн Златоуст. Беседа 108. Беседа на притчу о смоковнице. Spuria. URL: http://www.odinblago.ru/sv_otci/ioann_zlatoust/8_2/108.

8. Казаня на Благовіщеніє Пересвятыя Владичица нашея Богородица. Збірник проповідей та святоотецьких слів XVII ст.: рукопис. Інститут рукопису НБУВ, ф. 306, од. зб. 286/73 П. Арк. 67 зв. - 77 зв.

9. Карпович Леонтій. Казанье двоє. Одно на Преображеніє..., другое на Успеніє. Єв'є: Друкарня братства,1615. [50] арк.

10. Кого наслідували українські проповідники XVII ст. - греків, римлян чи поляків? Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки. 2015. Т. 176. С. 31-36.

11. Максимович Іоанн. Богородице Діво. Чернігів : Друкарня Троїцько-Іллінського монастиря, 1707. [16], 297 арк.

12. Миніа, місяц март. Москва: Друкарський двір, 1691. [1], 248 арк.

13. Олешко Ю. Лінгвістична атрибуція казань XVII ст. в староукраїнській літературній мові. Мова і культура 2014. Вип. 17, т. 2. С. 152-157.

14. Пересопницьке Євангеліє - витоки і сьогодення. Київ: «АДЕФ-Україна», 2011. 1724 с.

15. Петров Н. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. Москва: Университетская типография, 1896. Вып. 2. 290 с.

16. Пречестныи акафістьі и прочіа спасителныа молбы. Київ: Друкарня Києво-Печерської лаври, 1663. [2], 244 арк.

17. Свенціцький І. «Архаггелови віщання Маріи» і благовіщенська містерія (проба історії літературної теми). Записки наукового товариства ім. Шевченка / під ред. М. Грушевського. 1907. Т. LXXVI (76). С. 5-38.

18. Срезневский И. Древние памятники русского письма и языка (X-XIV веков). Общее повременное обозрение. Санкт-Петребург: Тип. Императорской академии наук, 1863. 1299,VIII с., 42 л. ил.

19. Ставровецький Кирило Транквіліон. Євангеліє учителноє. Романів: Друкарня Кирила Транквіліона Ставровецького, 1619. [8], 363, 181 арк.

20. Туптало Димитрій. Комедія на Успеніє Богородицы. Драма українська / Володимир Рєзанов. Київ: З друкарні Української Академії Наук, 1928. Випуск 5: Драматизовані легенди агіографічні. С. 189-238.

21. Франко І. Благовіщення. Порівняльний дослід біблійної теми / упоряд., публ., передм. і прим. Я. Мельник. Львів: Видавництво УКУ, 2009. 130, [2].

22. Biblia to iest ksi^gi Starego y Nowego Testamentu... / przez D. lakuba Wuyka... wydane. W Krakowie: Drukarnia Jazarzowa, 1599. [36], 1479, [52] s.

23. Falk M. The Wasf. A Feminist Companion to the Song of Songs / edited by A. Brenner. Sheffield: JSOT Press, 1993. P. 225-233.

24. Henry H. Ave Maris Stella. The Catholic Encyclopedia. Vol. 2. New York: Robert Appleton Company, 1907. URL: http://www.newadvent.org/cathen/02149a.htm.

25. Starowolski Szymon. Swiqtnica Pahska zamykajqca w sobie kazania na uroczystoci Swiqt calego roku. W Krakowie: W Drukarniey Krzysztofa Schedla, 1645. [8] k., 878 s., [9] k. URL: https://fbc.pionier.net.pl/details/nnnq9tw.

26. Wujek JakubPostilla catholica. W Krakowie : W Drukarni Siebeneycherowey, 1584. [8], 241, [3], 243-514, [4], 515-702, [32] s. URL: https://www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/493144/edition/421197/content.

References

1. Baranovych, L. (1674). Truby na dni narochityia [Trumpets for Major Feast Days]. Kyiv, Ukraine: Drukarnia Kyievo-Pecherskoi lavry. [In Church Slavonic].

2. Biblia (1581) [Bible]. Ostroh, Ukraine: Drukarnia K. K. Ostrozkoho. [In Church Slavonic].

3. Vorobev, K.V. (2018). Akafist Presviatoi Bogoroditce v grecheskom i slavianskom bogosluzhenii vizantiiskogo obriada (IX-XV vv.): dissertatciia [Akathist to the Most Holy Theotokos in Greek and Slavic divine services of the Byzantine rite: dissertation]. Sergiev Posad, Russia: Moskovskaia dukhovnaia. akademiia. [In Russian].

4. Grigorii Bogoslov. Slova. Slovo 1: na Pashu i o svoem promedlenii. [Sermons. Sermon 1: On Easter day and about the delay]. Retrieved from: https:// azbyka.ru/otechnik/Grigorij_Bogoslov/slovo/1 [In Russian].

5. Demianchuk, A.L. (2016). Bohorodytsia v ukrainskomu ikonnomu maliarstvi (XI-XIX stolittia). Osnovni ikonohrafichni typy. [The Mother of God in the Ukrainian icon painting (XI-XIX centuries). Main iconographic types]. In Visnyk KhDADM, 3, 85-95. [In Ukrainian].

6. Yevanhelion, syrich Blahovistiie bohodukhnovennykh yevanhelyst (1636). [The Gospel, or Good News of the God inspired evangelists]. Lviv, Ukraine: Drukarnia Lvivskoho bratstva. [In Church Slavonic].

7. Ioann Zlatoust. Beseda 108. Beseda na pritchu o smokovnitce. Spuria. [Homily 108. Homily on the parable of the fig tree. Spuria] Retrieved from: http://www.odinblago.ru/sv_otci/ioann_zlatoust/8_2/108 [In Russian].

8. Kazania na Blahovishcheniie Peresviatyia Vladychytsa nasheia Bohorodytsa. [Sermon on the Annunciation of the Most holy Mother of God, our Queen]. In Zbirnykpropovidei ta sviatootetskykh slivXVIIst.: rukopys [Collection of sermons and patristic homilies from the 17^th c.: manuscript] (ff. 67 verso - 77 verso). Institute of Manuscripts, V.I. Vernadskyi National Library of Ukraine, fund 306, unit 286/73 Petrov. [In Old Ukrainian].

9. Karpovych, L. (1615). Kazane dvoie. Odno na Preobrazheniie ..., druhoie na Uspeniie. [Two sermons. The first one is on the Transfiguration, the second one is on the Dormition]. Vievis, Lithuania: Drukarnia bratstva [In Old Ruthenian].

10. Koho nasliduvaly ukrainski propovidnyky XVII st. - hrekiv, rymlian chy poliakiv? [Who did the Ukrainian Preachers Follow in the XVIIth Century - the Greeks, Romans or Polish?] (2015). In Naukovi Zapysky NaUKMA. Filolohichni nauky, 176, 31-36. [In Ukrainian].

11. Maksymovych, I. (1707). Bohorodytse Divo. [The Virgin Mother of God]. Chernihiv, Ukraine: Drukarnia Troitsko-Illinskoho monastyria. [In Church Slavonic].

12. Minia, mesiats mart. [Menology for March] (1691). Moscow, Russia: Drukars'kij dvir. [In Church Slavonic].

13. Oleshko, Yu. (2014). Linhvistychna atrybutsiia kazan XVII st. v staroukrainskii literaturnii movi. [Linguistic attribution of sermons of the 17^th c. in the old Ukrainian literary language]. In Mova i Kultura, 17(2), 152-157. [In Ukrainian].

14. Peresopnytske Yevanheliie - vytoky i sohodennia. [The Peresopnytsia Gospel - beginnings and the present time] (2011). Kyiv, Ukraine: "ADEF-Ukraina". [In Old Ukrainian].

15. Petrov, N. (1896). Opisanie rukopisnykh sobranii, nakhodiashchikhsia v gorode Kieve. [Description of manuscript collections held in Kyiv] (Is. 2). Moscow, Russia: Universitetskaia tipografiia. [In Russian].

16. Prechestnyi akafisty iprochia spasitelnya molby. [Akathist himns and other prayers of salvation] (1663). Kyiv. Ukraine: Drukarnia Kyievo-Pecherskoi lavry. [In Church Slavonic].

17. Sventsitskyi, I. (1907). "Arkhahhelovi veshchaniia Marii" i blahovishchenska misteriia (proba istorii literaturnoi temy). ["Archangel's message to Mary" and the Annunciation mistery (an essay on the history of literary theme)]. Zapysky Naukovoho Tovarystva Im. Shevchenka, 76, 5-38. [In Ukrainian].

18. Sreznevskii, I. (1863). Drevnie pamiatniki russkogo pisma i jazyka (X-XIV vekov). Obshchee povremennoe obozrenie. [Ancient monuments of Russian writing and language. A general time-based overview]. Sankt-Petreburg, Russia: Tip. Imperatorskoi akademii nauk. [In Russian].

19. Stavrovetskyi, K.T. (1619). Yevanheliie uchytelnoie [The Didactic Gospel]. Rokhmaniv, Ukraine: Drukarnia Kyryla Trankviliona Stavrovetskoho. [In Church Slavonic].

20. Tuptalo, D. (1928). Komediia na Uspeniie Bohoroditsy. [A comedy on the Dormition of the Mother of God]. In Riezanov, V. Drama ukrainska [Ukrainian drama] (Issue 5: Dramatyzovani lehendy ahiohrafichni [Hagiographic dramatic legends], pp. 189-238). Kyiv, Ukraine: Z drukarni Ukrainskoi Akademii Nauk. [In Church Slavonic].

21. Franko, I. (2009). Blahovishchennia. Porivnialnyi doslid bibliinoi temy [Annunciation. Comparative study of the biblical theme] (Ya. Melnyk, Ed.). Lviv, Ukraine: Vydavnytstvo UKU. [In Ukrainian].

22. Biblia to iest ksi^gi Staregoy Nowego Testamentu (1599). Krakow, Poland: Drukarnia Jazarzowa. [In Polish].

23. Falk, M. (1993). The Wasf. In A. Brenner (Ed.), A Feminist Companion to the Song of Songs (pp. 225-233). Sheffield, UK: JSOT Press. [In English].

24. Henry, H. (1907). Ave Maris Stella. In The Catholic Encyclopedia (vol. 2). New York, USA: Robert Appleton Company. Retrieved from: http://www.newadvent.org/cathen/02149a.htm [In English].

25. Starowolski, Sz. (1645). Swiqtnica Panska zamykajqca w sobie kazania na uroczystosci swiqt calego roku. Krakow, Poland: W Drukarniey Krzysztofa Schedla. [In Polish].

26. Wujek, J. (1584). Postilla catholica. Krakow, Poland: W Drukarni Siebeneycherowey. [In Polish].

Размещено на Allbest.ru