Сакральна темпоральність: витоки та особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра релігієзнавства

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Сакральна темпоральність: витоки та особливості

Пасічник О.С.,

кандидат філософських наук, доцент

Сакральне сприйняття часу притаманне всім без виключенням релігійним традиціям та віруванням. Мета даного дослідження - простежити, наскільки це можливо, витоки та особливості такого поняття як сакральний час. Об'єктом дослідження є сприйняття часу в межах релігійних традицій, предметом - вчення, що описують час в цих релігійних традиціях. Важливим завданням також ми вважаємо встановити витоки уявлень про час взагалі і сакральний час зокрема в межах релігійного світосприйняття.

Сакральний час завжди протиставляється «профанній тривалості», є певною ієрофанією, на противагу буденності. Було встановлено наступні особливості сакрального часу. Прив'язаність до профанного часу, явленість через опосередкованість профанного часу. Сакральний час може існувати тільки на фоні профанного. Сакральний час уособлює собою зв'язок з вічністю, є істино реальним, звільнений від полону профанного часу. Це - «вічне тепер». Структурно сакральний час складається з миттєвостей, вторгнень потойбічного світу, він має різну сакральну насиченість, інтенсивність.

Поняття часу взагалі з'являється в архаїчний період розвитку людства в першу чергу під впливом Місяця. Саме цикл Місяця став першою часовою одиницею. Час в широкому значенні можна розуміти як аналог космічної ритміки, відповідно, першим еквівалентом часу був саме Місяць.

Також було встановлено наступні особливості сакральної події, що розгортається в часі. Минуле трансформується в теперішнє, відбувається фіксація тотожності минулого та теперішнього. Трансформація темпоральності здійснюється в контексті виконання сакрально значимих ритуалів. В основі сакрально значимої події лежить архетип - ностальгія повернення до «вічного тепер».

Ключові слова: час, ієрофанія, архетип, Місяць, тиждень, цикл.

SACRED TEMPORALITY: ORIGINS AND FEATURES

Pasichnik O.S., candidate of philosophical sciences, Associate Professor Department of religious studies Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv)

The sacred perception of time is present in all religious traditions and beliefs without exceptions. The aim of this research is to take as much of an in-depth look into origins and features of the concept of sacred temporality as possible. The object of this research is perception of time within the boundaries of religious traditions while the subject is studies that describe time in these religous traditions. An important task is to determine the origins of beliefs related to time in general and sacred temporality within the boundaries of religious worldview in particular.

Sacred temporality is a broad, heterogenous concept that can be discussed only as far as its many definitions go; it is always opposed to profane continuation and remains regarded as a hierophany of sorts that exists in spite of everyday life. The established featues of sacred temporality are its connections to “profane time” and manifestation through its indirecteness, as it can only exist on the background of profane time. Sacred temporality embodies the connection to eternity, something truly real and free from the bounds ofpro- fane; sort of a “forever in the moment”, structurally it is comprised of instancies, invasions of the afterlife and therefore it features different intensity.

The concept of time is formed during the archaic period of humanity's development thanks to the influence of the Moon first and foremost, as its cycles gave birth to the first unit of measurement for time. In a broader sense time can be perceived as an analogy of cosmic rythmics, hence the Moon performing the role of its first equivalent.

According to our studies, the concept of a week appears upon it being found to vaguely correspond to one offour phases of the moon, with days of the week being named after celestial bodies - the Sun, the Moon, and five planets which are visible to the naked eye: Mercury, Venus, Mars, Jupiter, and Saturn. There's no coincidence in these particular planets being associated with deities in ancient times since they appeared to move through the sky as opposed to nearly immovable stars.

In addition to it features of the sacred event that is unfolding within time include the past being transformed into the present & the fixation of the similarities between the two. The transformation of temporality takes place within the context of performing sacredly significant rituals, with the basis of sacred event being the archetype of experiencing nostaligia over returning to “forever present”. In additon to this the exact way of numbers acquiring sacred significance in religious traditions has been uncovered.

Keywords: time, hierophany, archetype, Moon, week, cycle.

Вступ

Сакральне сприйняття часу притаманне всім без виключенням релігійним традиціям та віруванням. Мета даного дослідження - простежити, наскільки це можливо, витоки та особливості такого поняття як сакральний час. Об'єктом дослідження є сприйняття часу в межах релігійних традицій, предметом - вчення, що описують час в цих релігійних традиціях. Важливим завданням також ми вважаємо встановити витоки уявлень про час взагалі і сакральний час зокрема в межах релігійного світосприйняття.

В природничо-науковому підході до визначення сутності часу та простору прийнято виокремлювати, передусім, об'єктивність і реальність, тобто незалежність від людської свідомості та діяльності [4, с. 7]. В контексті даного дослідження ми, з одного боку, рішуче відкидаємо такий підхід (адже він приводить до розуміння часу як «речі у собі»), з іншого - намагаємось знайти об'єктивний субстрат, на основі якого і існують уявлення про сакральний час в межах релігійних традицій (і, якщо узагальнювати, то можна ставити питання ширше - звідки взагалі береться поняття про час в людській свідомості).

Поняття сакрального часу та його характерні риси

Говорячи про сакральний час, ми повинні мати на увазі, що це - гетерогенне, розмите поняття. Мову можна вести лише про численні його визначення. З одного боку, сакральний час протиставляється «профанній тривалості», з іншого боку, ця тривалість сама поділяється на різні типи, відповідно до того, йдеться про архаїчні чи модерні суспільства [2, с. 435].

Для архаїчної свідомості час не є гомогенним. Навіть не кажучи про його можливі ієрофанізації, «час як такий постає в багатьох формах, має різну інтенсивність і численні призначення» [2, с. 436]. Так, наприклад, Леві-Брюль у даяків помітив різні типи часу, кожний з яких надає особливого смислу різним відрізкам одного й того ж дня: 1) Схід Сонця: час сприятливий для початку справи; діти, що народилися, будуть щасливими; однак неможна полювати, мандрувати, бо спіткає невдача; 2) близько 9 години ранку: недобрий час, нічого не починати, окрім мандрівки - тоді не турбуватись про розбійників; 3) полудень - дуже сприятливий час; 4) третя година дня - час битв, сприятливий для ворогів, розбійників, мисливців, рибалок, несприятливий для мандрівників; 5) захід Сонця - короткий відрізок «щасливого часу» [2, с. 436-437]. Можна наводити багато подібних прикладів, оскільки кожна релігія має свої щасливі та нещасливі періоди.

Таким чином, говорячи про можливі визначення сакрального часу, наведемо наступні варіанти його розуміння:

1) Час, упродовж якого здійснюються ритуали (наприклад, церковний календар). Через будь-яку значущу діяльність (наприклад, мисливство, риболовство і т.д.) первісної людини, яка втілюється в ритуалі.

2) Міфічний час - відтворюється через опосередкованість ритуалу, має власний архетип. Це - таємничий час, витоковий час, «перша миттєвість», ієрофанія часу. Створення Всесвіту, що набуває постійного повторення.

3) Аналог космічних ритмів, щорічне відтворення космогонії. Як зазначає М. Еліаде, «...космологічне значення карнавальної оргії з приводу кінця року підтверджується тим фактом, що за хаосом завжди стається нове творення Космосу. Всі ці періодичні церемоніали здійснюють, у більш-менш прозорих формах, символічне повторення творіння» [2, с. 448]. З цього приводу можна згадати думку Р. Генона про те, що такий тип святкування «нормалізує», певною мірою, сам безлад і інтегрує його до всезагального порядку [1, с. 175].

4) В контексті відповідності сакральному простору. Тут сакральні час-простір розуміються як прастан, стан цілісності, нерозчленованості буття.

5) Час як аналог вічності, прачас. Смислові пласти вічності - те, що не обмежене в часі, перебуває без кінця; те, що є настільки досконалим, що ми не можемо нічого додати або забрати (сюди можна віднести і тугу за «золотим часом», яка присутня в багатьох культурах); те, що ніколи не змінюється. Стан незмінності, «миттєвість, позбавлена тривалості».

6) В християнській традиції - історичний час Ісуса Христа як сакральний час. «Пристрасті Христа, його смерть і воскресіння не просто пригадуються під час богослужінь Страсного Тижня; вони справді відбуваються у цей момент на очах вірних. Справжній християнин мусить почуватися сучасником цих трансісторичних подій, позаяк теофанічний час, повторюючись, стає для нього теперішнім часом» [2, с. 440].

Таким чином, ми можемо виокремити наступні характерні риси сакрального часу:

1) Прив'язаність до профанного часу, явленість через опосередкованість профанного часу. Сакральний час - крапковий (як правило, позначений канонічно визнаним календарем певної релігійної традиції). Профанний час - безперервний, тривалий. Але сакральний час може існувати тільки на фоні профанного.

2) Сакральний час уособлює собою зв'язок з вічністю, профанний час є збитковим, вимушеним пристанищем людини.

3) Сакральний час є істино реальним, звільнений від полону профанного часу. Це - «вічне тепер».

4) Можна сказати, що структурно сакральний час складається з миттєвостей, вторгнень потойбічного світу.

5) Гетерогенність проявів сакрального часу. Він має різну сакральну насиченість, інтенсивність. Епохальні миттєвості є свідченнями сакралізації. Періодичність сакральних подій, наприклад, завдяки імітації віруючими відтво- рюваності дій архетипічного героя в ритуалі.

6) Безперервність та єдність ієрофанічного часу.

7) Нерегулярне повторення. Так, «старий», профанний, історичний час може бути скасований, а міфічний, «новий», відроджений час усталений повторенням космогонії навіть упродовж року [2, с. 453].

8) Регенерація часу (відтворення), щорічне повторення космогонії (в контексті архаїчної свідомості). Неможливо перебільшити значення прагнення - помітного в будь-якому архаїчному суспільстві (і не тільки архаїчному), відновити міфічний час, «золотий час». Це відтворення відбувається внаслідок ритуалу.

сакральна темпоральність релігійне світосприйняття

Взаємовпливи місяця і часу в релігійних традиціях

На відміну від Сонця, яке завжди незмінне і дорівнює собі, Місяць є світилом, що зростає, зменшується та зникає. Таким чином, його життя підпорядковане загальному закону становлення, народження та смерті [2, с. 183]. І це зближує символіку Місяця з людиною: як і людина, він народжується і з часом помирає. На три ночі небо лишається без місяця (до речі, символіка воскресіння, яка широко використовується в християнстві, очевидно, своєю основою має саме особливості місячного циклу. Про зв'язок Місяця з ідеєю смерті/безсмертя/воскресіння більш детально у Дж. Фрезера) [5]. Варто відзначити, що багато з місячних божеств є одночасно хтонічними і поховальними божествами. З «відкриттям» землеробства померлі переходять на Місяць або відправляються під землю, щоб відродитися й накопичити сили для нового існування [2, с. 201]. Таким чином, фази Місяця являли конкретний час, відмінний від астрономічного часу (що орієнтується на Сонце), який, як зауважує М. Еліаде, був усвідомлений значно пізніше [2, с. 183] (до речі, в цьому полягає і можливе пояснення величезної тривалості життя персонажів біблійних міфів: якщо припустити, що давні семіти використовували саме місячний а не сонячний календар, то дов- готривалість життя Адама в 930 не років, а місяців не виглядає чимось незвичайно довгим). З давніх часів людина дізналася про зв'язок Місяця з приливами та відливами, а також - з фізіологічним циклом людини (особливо - жінки). Таким чином, Місяць розумівся в архаїчній свідомості як покровитель жінок (Сонце - уособлення чоловіка, звідси - можливість трактування їх священного шлюбу). Час в широкому значення можна розуміти як аналог космічної ритміки, відповідно, першим еквівалентом часу був саме Місяць.

Отже, підсумуємо щодо обставин взаємозв'язку Місяця і часу:

1) Місяць знаходиться на небосхилі рівно 28 діб 8 годин, оглядає весь зодіак. В релігійній традиції стає еталоном виміру часу. Місячний календар широко використовується в релігійних традиціях (визначення сакральних дат/свят саме за місячним календарем в ісламі, за комбінованим сонячно-місячним - в християнстві).

2) Інтегративність Місяця. Імпульс Місяця та його ритми зводять до спільного знаменника нескінчену кількість смислів. Як початок року (все що починається в день нового Місяця повинно щасливо закінчуватись). Також

Місяць пов'язаний з народженням, смертю, символікою води, жінки, плодючості і т.д.

3) Драматична доля Місяця сприймається як прообраз людського існування. Людина відтворює власне життя по аналогії з Місяцем, ототожнює себе з ним.

Якщо ми говоримо про іншу одиницю часу, тиждень, то тут можемо зазначити наступне. Сам тиждень приблизно відповідає одній з чотирьох фаз місяця, самі дні тижня зазвичай присвячувались небесним тілам. Ці тіла - Сонце, Місяць та п'ять видимих неозброєним оком планет сонячної системи - Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн. Невипадково планети з давніх часів було прийнято асоціювати з божествами, оскільки, на відміну від майже нерухомих зірок, вони відчутно рухались зоряним небом (а отже, згідно з міркуваннями арахаїчної людини, мають свою волю). В деяких європейських мовах відображено традицію пов'язувати дні тижня з божествами. Так, можемо згадати такі мови як англійська (Saturday - день Сатурна/субота, Thursday - день Тора/четвер, Sunday - день Сонця/неділя), французька (mardi - день Марса/вівторок, mercredi - день Меркурія/середа), іспанська (El martes - день Марса/вівторок, El miйrcoles

- день Меркурія/середа), італійська (martedi - день Марса/вівторок, mercoledi - день Меркурія/ середа). Втім, співвіднесеність міфологічних імен божеств з назвами небесних тіл (планет, Сонця та Місяця) та назвами днів тижня

- тема для окремого міждисциплінарного (релігієзнавство/ культурологія/філологія) дослідження, якої зараз ми торкатись не будемо.

Можемо навести ще цікаву думку Х. Кер- лота, про те, що поділ на сім днів тижня походить від уявлення про час як про аналогію з напрямами (тиждень, 7 днів - 7 напрямків простору - по два в різні боки кожного виміру і центр). В такій схемі неділя (або, у іудеїв, субота, загалом - день відпочинку) відповідає центру. Центр як відсутність простору та часу, цілковита неоформленість, «містичне ніщо» [3, с. 127-128]. На нашу думку, подібні два підходи можуть доповнювати одне одного, і жодним чином протиріччя між ними немає.

Сакральна подія в часі

Сакрально значима подія - це те, що наявне лише миттєвість, актуальна миттєвість на фоні плину часу. Будь-яка подія - лакуна, яку заповнює і миттєво вивільнює імпульс сакрального часу. Кожна сакрально значима подія несе іскру сакральності, є ієрофанічною (в термінології М. Еліаде) [6]. Виявляється така подія як одкровення.

Можемо виділити наступні основні характеристики сакральної події:

1) На одну мить минуле трансформується в теперішнє, відбувається фіксація тотожності минулого та теперішнього.

2) Трансформація темпоральності здійснюється в контексті виконання сакрально значимих ритуалів (Наприклад, святкування Великодня має наступні сакральні значення, що втілюються в певних ритуалах: - сімейно побутове значення; - проходження ангелу смерті повз будинків євреїв; - згадка про вихід з єгипетського полону).

3) Трансісторичність. Коли подія історична - вона певною мірою знецінює сакральність.

4) В основі сакрально значимої події лежить архетип - ностальгія повернення до першопочаткового часу.

Одкровення теж може розглядатись як подія в історії. Явлення одкровення відбувається через основоположників, пророків, адептів релігійних традицій. Знак присутності сакрального в світі профанного. Локалізується в часі, втручання Бога в історію та фіксується в священних текстах.

Проблема тлумачення чисел, їх смислова символіка в релігійних традиціях

З проблемою часовості в релігійних традиціях нерозривно пов'язується і проблема чисел. Можемо говорити про три варіанти тлумачення чисел:

1) Онтологічне тлумачення - число як основоположний принцип, похідними якого є простір і час. З цього приводу можна згадати Піфагора і піфагорейців, з їх тезою про те, що «все є число». Синтез поєднання межі і безмежності.

2) Математичне тлумачення - число як кількість, за допомогою якої щось обчислюється. Позначення певної величини. Уявлення про число як про міру відліку (біблійний перепис як страшний гріх перед Богом і т.д.).

3) Феноменологічне тлумачення - числа як вербально чи невербально відтворювані елементарні фіксації поєднання профанного простору і часу. Оскільки є контакт з сакральним простором і часом, числа можуть набувати сакрального статусу [3, 574-582]. Саме в цьому ключі ми і розглянемо нижче числову символіку.

Слід зауважити, що розуміння конкретних чисел можуть різнитися в залежності від конкретної релігійної традиції. Але в широкому смислі, можемо констатувати наступні символічні значення чисел.

0, нуль - символізує нескінченість, вічність, абсолютну потенційність і неактуалізованість.

1, одиниця - число Бога (саме Бога з великої літери, серед атрибутів якого передбачається, що він один єдиний на весь Всесвіт). Символізує крапку, уособлення мудрості, також - символ досконалості. Розділяючись на фрагменти, одиниця приводить до різноманіття. Першопричина створення світу в багатьох релігійних традиціях. Духовна єдність, спільна для всіх істот. В езотерично-астрологічній традиції - Сонце.

2, двійка - число жінки, Місяця, дуалізму. Уособлення матері, води, контрастності. Початок розділення, поява конфлікту протиставлення. Сакральне число у давніх єгиптян - два пов'язані між собою елемента, що відтворюють гармонію.

3, трійка - символ божественої повноти (зокрема, в межах християнської традиції), прихована множинність, знак започаткування множинності. Вирішення конфлікту дуалізму, результат впливу єдності на дуальність (можна з цього приводу згадати філософську систему Г.-Ф. Гегеля). Виявлення іпостасі Бога, уособлення трьох часів, теперішнього, майбутнього і минулого. Символ духовності і мудрості.

4, четвірка - кватернер. Варто відзначити особливу амбівалентність цього числа. Символ профанного простору, космічне число землі. Прихований ключ до всього речовинного світу, гармонійність цього світу.

5, п'ятірка - символізує шлюб. За Плутархом - поєднання чоловічого (3) і жіночого (2) чисел. В алхімічній традиції - символ людини (чотири кінцівки плюс голова). З п'яти частин складається людина: тепло, отвори, вода, тіло, дихання. Органи чуття. В буддизмі ми можемо говорити про 5 скандх.

6, шістка - уособлює шість напрямків простору. У Піфагора - позначає сотворення світу. В авраамічних релігіях ми можемо говорити про шість днів творіння. Символ завершеності, шестикінечна зірка в іудаїзмі.

7, сімка - повнота, досконалість, вища ступінь завершеності. Сім мудреців, чудес світу, хлібів і т.д. Лунарний місяць 28 днів, тиждень - 7 днів, 7 кольорів, 7 тонів в музиці. Період вагітності також кратний семи: 7 на 40 днів у людини (у миші - 7 на 3, зайця - 7 на 4, кішки - 7 на 8 і т.д.). Так зване універсальне число в психології - 7 +- 2, 7 чакр в індуїстській традиції і т.д. Універсальність сімки, винятковість в більшості релігійних традицій. Уособлення таємниці.

8, вісімка - уособлює собою гармонію, як божествене правосуддя (в оккультизмі) так і людське. Згода, узгодженість, уособлення долі. Опосередкована форма між квадратом (земним порядком) і колом (небесним порядком), баланс протилежних сил, регенерація. Ной - 8-е покоління від Адама.

9, дев'ятка - межа і обмеження всіх початкових простих чисел. Обмеження властиві людині, символ матеріальної природи, агресивний, руйнівний знак. Складний образ трьох світів (тричі по три), число людини.

10, десятка - число матерії, таємниця природи. Повернення до одиниці.

Висновки

Отже, підсумуємо. Сакральний час - гетерогенне, розмите поняття. Мову можна вести лише про числені його визначення. Сакральний час завжди протиставляється «профанній тривалості», є певною ієрофані- єю, на противагу буденності. Було встановлено наступні особливості сакрального часу. Прив'язаність до профанного часу, явленість через опосередкованість профанного часу, сакральний час може існувати тільки на фоні профанного. Сакральний час уособлює собою зв'язок з вічністю, є істино реальним, звільнений від полону профанного часу. Це - «вічне тепер». Структурно сакральний час складається з миттєвостей, вторгнень потойбічного світу, він має різну сакральну насиченість, інтенсивність. Регенерація сакрального часу (відтворення), щорічне повторення космогонії.

Поняття часу взагалі з'являється в архаїчний період розвитку людства в першу чергу під впливом Місяця. Саме цикл Місяця став першою часовою одиницею. Час в широкому значення можна розуміти як аналог космічної ритміки, відповідно, першим еквівалентом часу був саме Місяць.

Щодо тижня було встановлено наступне. Тиждень приблизно відповідає одній з чотирьох фаз Місяця, самі дні тижня зазвичай присвячувались небесним тілам. Ці тіла - Сонце, Місяць та п'ять видимих неозброєним оком планет сонячної системи - Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн. Невипадково планети з давніх часів було прийнято асоціювати з божествами, оскільки, на відміну від майже нерухомих зірок, вони відчутно рухались зоряним небом.

Також було встановлено наступні особливості сакральної події, що розгортається в часі. Минуле трансформується в теперішнє, відбувається фіксація тотожності минулого та теперішнього. Трансформація темпоральності здійснюється в контексті виконання сакрально значимих ритуалів. Трансісторичність. В основі сакрально значимої події лежить архетип - ностальгія повернення до «вічного тепер». Також було встановлено, яким чином числа набувають сакрального значення в релігійних традиціях.

Список використаних джерел

1. Генон Р. 2002. Символы священной науки. «Беловодье», Москва.

2. Еліаде М. 2016. Трактат з історії релігій. ДУХ І ЛІТЕРА, Київ.

3. Керлот Х. 1994. Словарь символов. «REFL- Ьоок», Москва.

4. Ковалев С. Н., Гижа А. В. 2004. Феномен времени и его интерпретация. Коллегиум, Харьков.

5. Фрэзер Дж. 2003. Фольклор в Ветхом Завете. АСТ, Москва.

6. Элиаде М. 1994. Священное и мирское. Изд- во МГУ, Москва.

4. Kovalyov S. N., Gizha A. V. 2004. Phenomenon of time and its interpretation. Kollegium, Kharkiv.

5. Frazer Dzh. 2003. Fol'klor v Vetkhom Zavete. AST, Moskva. (James George Frazer, 1918, Folk-lore in the Old Testament)

6. Eliade M. 1994. Svyaschennoe i mirskoe. Izd-vo MGU, Moskva. (Eliade M., 1957, The Sacred and the Profane: The Nature of Religion)

Размещено на Allbest.ru