Становище Української греко-католицької церкви та її вірних у Польській Народній Республіці (кінець 1940 - початок 1990-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поморська академія

Становище Української греко-католицької церкви та її вірних у Польській Народній Республіці (кінець 1940 -- початок 1990-х рр.)

Роман Дрозд габілітований доктор, професор історії

Слупськ, Польща

Анотація

Мета дослідження - висвітлення основних напрямів діяльності духівництва та ві- рян УГКЦ після депортації українського населення на західні та північні землі Польщі в 1947 р. Методологія. Використано методи історичного дослідження, зокрема критичний (щодо архівних та опублікованих джерел), усталених поглядів у сучасній історіографії, бібліографічний аналіз (в основному щодо польської історіографії), а також статистичні, географічні, соціологічні. Наукова новизна. У сучасній Україні обмаль праць, в яких висвітлюється становище греко-католиків у Польській Народній Республіці та їх прагнення до відновлення діяльності Української греко-католицької церкви. У Польщі цією темою цікавляться історики українського походження.

Однак цілісного висвітлення долі греко-католицької конфесії в період комуністичного правління немає. Висновки. По Другій світовій війні польська влада наслідувала приклад СРСР, прагнучи ліквідувати на своїй території Українську греко-католицьку церкву. Після акції «Вісла» поширилося уявлення щодо остаточного розв'язання проблеми УГКЦ. Юридично влада її не визнавала, утім вона існувала фактично - без структур, ієрархів, майна. Вірні та окремі священики намагалися відновити діяльність своєї церкви не тільки на нових місцях поселення після депортації, але також і на рідних землях.

Однак комуністична держава чинила перешкоди, допомагаючи Польській православній церкві «перехоплювати» греко-католиків. Натомість римо-католицьке духівництво та ієрархи ставилися до греко-католицького питання по-різному: одні виступали за ліквідацію цього обряду, а інші допомагали в його відродженні. Велику роль відіграв особисто Папа Римський Іван Павло II, який сприяв греко-католикам, а також деякі римо-католицькі ієрархи і священики. Завдяки цим факторам стало можливе не тільки юридичне відновлення Української греко-католицької церкви в Польщі після 1989 р., але також її розвиток.

Ключові слова: УГКЦ, греко-католики, українці, Польща.

Abstract

Roman DROZD

Doctor Habilitated,

History Professor,

Pomeranian University

(Slupsk, Poland),

The Situation of the Ukrainian Greek Catholic Church and Its Followers in the Polish People's Republic (Late 1940s -- Early 1990s)

The purpose of the research is to discuss the main activities of the clergy and the faithful of the Ukrainian Greek Catholic Church after the deportation of the Ukrainian population to the western and northern parts of Poland in 1947. The research methodology. Criticism of both archival and published sources including the established views in the historiography constitute the main methods of this historical research. Bibliographic analysis, including that of Polish historiography as well as statistical, geographical and sociological methods of analysis were also used. The scientific novelty. The situation of Greek Catholics in the Polish People' Republic and their desire to resume the activities of the Ukrainian Greek Catholic Church is a topic that is poorly covered in the publications that have appeared in Ukraine. In Poland, in fact, only historians of Ukrainian origin deal with this question. However, no monograph has come out that would comprehensively cover the fate of the Greek Catholic Church in the period of People's Poland. Conclusions. After World War II, the communist authorities in Poland aimed to eradicate the Ukrainian Greek Catholic Church from Poland following the footsteps of the USSR. Unlike the Soviet authorities, the Polish Communists claimed that the deportation of the Ukrainian population to Soviet Ukraine as well as to western and northern Poland as part of the Vistula Action, finally would solve the problem of the Ukrainian Greek Catholic Church. The authorities did not legally recognize it, but in fact it existed, though without structures, hierarchs and property. Its existence was possible, in principle, only with the involvement of the faithful and some priests who did not want to leave their native rite. They began to try to resume the activities of their Church not only in the new place of settlement after the deportation, but also in their native lands. However, this was opposed by the communist government, which helped the Polish Orthodox Church to intercept Greek Catholics. In turn, the attitude of Roman Catholic clergy and the hierarchs toward the Greek Catholic varied considerably. Some would welcome the liquidation of this rite, while others helped in its restoration. The role of Pope John Paul II was invaluable. He supported the Greek Catholics as well as some of the Roman Catholic hierarchs and Polish priests who provided the Greek Catholics with hospitality and allowed them to establish Greek Catholic institutions which were parishes in fact. The above mentioned factors made legal reactivation of the Greek Catholic Church in Poland after 1989 possible as well as its further development.

Keywords: Ukrainian Greek Catholic Church, Greek Catholic, Ukrainians, Poland.

9 вересня 1944 р. між Польським комітетом національного визволення та урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки було підписано угоду про обмін населенням. Згідно з документом, українці повинні були покинути Польщу, а на їх місце мали прибути поляки з УРСР Про історію греко-католицької церкви в Польщі див.: Hatagida I. Mi^dzy Moskw^, Warszaw^ i Watykanem: Dzieje Kosciola greckokatolickiego w Polsce 1944-1970. -Warszawa, 2013; Drozd R. Polityka wladz wobec ludnosci ukrainskiej w Polsce w latach 1944-1989. - Warszawa, 2001.. Незважаючи на формально добровільний характер переселення, насправді воно здійснювалося методами адміністративного й фізичного примусу та охопило українців як греко-католиків, так і православних.

Греко-католицьких архієреїв єпископа-ординарія Йосафата (Коциловського), єпископа Григорія (Лакоту), а також більшість духовних виселили у СРСР Hatagida I. Represje wobec duchowienstwa Kosciola greckokatolickiego na terytorium dzisiejszej Polski w latach 19391957 (rekonesans historiograficzny i dalsze perspektywy badan) // Litopys: Materialy i studia Ukrainskiego Towarzystwa Historycznego w Polsce. - 2011. - №1. - S.105-127.. Було ліквідовано майже всі релігійні організації Місило Є. Греко-католицька церква у Польщі (1944-1947) // Україна і Польща між минулим і майбутнім. - Л., 1991. - С.104-106; Гарасим I. Греко-католицька церква напередодні та після акції «Вісла» // У пошуках правди про акцію «Вісла» / Упор. М.Козак. - Перемишль, 1998. - С.21; Zrodla z dziejow Cerkwi Greckokatolickiej w Polsce w latach 1944-1989. - T.1 / Opr. B.Huk. - Przemysl, 2007. Див. також: Hatagida I. Wykaz parafii przemyskiej diecezji greckokatolickiej w Polsce oraz skladu osobowego kapituly tejze diecezji z 1946 r. (dokumenty z Archiwum Akt Nowych) // Mi^dzy Odr^ i Dnieprem: Wyznania i narody. - Cz.II / Pod red. T.Stegnera. - Gdansk, 2000. - S.266-304.. Ті, хто залишився, не змирилися з таким станом речей. Спробу правового врегулювання діяльності Української греко-католицької церкви в Польщі взяли на себе головні керівники капітули, котрі уникнули арешту. Утім обрати головного вікарія не вдалося Див.: Pelec P. Polozenie prawne Kosciola greckokatolickiego w Polsce w latach 1945-1981 // Wi^z. - 1992. - №7; Stppien S. Kosciol greckokatolicki w Polsce po II wojnie swiatowej i w czasach wspolczesnych (do roku 1989) // Polska - Ukraina: 1000 lat s^siedztwa. - T.4. - Przemysl, 1998.. У такій ситуації опікун греко-католиків Папа Римський Пій XII 10 грудня 1946 р. призначив кардинала Августа Глонда делегатом Апостольського престолу для східних церков у Польщі, а Конгрегація у справах східних церков забезпечила його відповідними інструкціями. Тим самим він ставав покровителем духівництва, вірних і майна УГКЦ у Польщі. В останній день березня 1947 р. призначив священика Василя Гриника Генеральним вікарієм Перемишльської єпархії, а і квітня о. Андрія Злупку - Генеральним вікарієм Апостольської адміністрації на Лемківщині Місило Є. Греко-католицька церква... - С.111-113.. Після смерті кардинала А.Глонда ці повноваження продовжено не було. духівництво католицький церква юридичний

Влада комуністичної Польщі не надала юридичних форм фактичній забороні існування УГКЦ, як це було зроблено у СРСР, Чехословаччині, Румунії Wojewoda Z. Zarys historii Kosciola greckokatolickiego w Polsce w latach 1944-1989. -Krakow, 1994. - S.24-26; Lesiow M. Rola kulturotworcza ukrainskiej Cerkwi Greckokatolickiej. - Lublin, 1999. - S.20. Див. також: Bitas I. Likwidacja Greckokatolickiej Diecezji Przemyskiej oraz tragiczne losy jej ordynariusza biskupa Jozafata Kocylowskiego w kontekscie polityki wyznaniowej ZSRR // Polska - Ukraina: 1000 lat s^siedztwa. - T.III. - Przemysl, 1996. - S.277-289.. Існувало уявлення, що виселення греко-католиків до СРСР, а також розсіювання їх на західних і північних землях у рамках акції «Вісла» автоматично вирішило проблему. Вочевидь на таке бачення вплинула позиція римо-католицької церкви, в єдності з котрою перебувала УГКЦ, адже після заборони діяльності довелося б відповідати на реакцію з боку Святого престолу, що мав дуже великий авторитет у польському суспільстві. Заборона УГКЦ стала б одночасно офіційним проголошенням запуску всієї антирелігійної машини, а це вороже сприйняли б усі церкви та конфесійні спілки в Польщі. Виселення українців подавалося як боротьба з націоналістичним підпіллям, а не акція релігійного характеру.

Відсутність юридичної заборони з часом давала можливість духівництву й віруючим клопотати про відновлення діяльності церкви. Зі 150 тис. депортованих у рамках акції «Вісла» українців три чверті становили саме греко-католики. Священнослужителі, скориставшись біритуалізмом, прагнули охопити вірних пастирською опікою та служінням на нових місцях поселення Archiwum Panstwowe w Olsztynie. - Urz^d Wojewodzki (далі - UW). - Sygn.303.. Показовою тут стала позиція о. Мирослава Ріпецького, який у покинутій школі у Хшануві, в одному з приміщень, відведених йому для проживання, облаштував каплицю й на початку липня і947 р. провів перше богослужіння. Це місто швидко набуло значення релігійного центру греко-католиків, куди (особливо під час великих свят) збиралися віруючі з

Вармії, Мазур та інших регіонів Haiagida I. Kosciol greckokatolicki i jego wierni narodowosci ukrainskiej na Zachodnich i Polnocnych Ziemiach Polski w latach 1947-1957 // Ziemie Zachodnie i Polnocne Polski w okresie stalinowskim / Pod red. Cz.Os^kowskiego. - Zielona Gora, 1999. - S.159-160. Див. також: Sytuacja wyznaniowa Ukraincow na zachodnich i polnocnych ziemiach Polski w latach 1947-1957 // Ukraincy w najnowszych dziejach Polski (1918-1989). - T.I / Pod red. R.Drozda. - Slupsk; Warszawa, 2000. - S.159-180.. Однак особливу активність у відновлення діяльності УГКЦ в нових умовах виявляв священик В.Гриник, котрий почав відправляти обряди у Циґанку й періодично у Квасові. Тільки в 1956 р. з'явилися умови для нагадування греко-католиками про свої права Див.: Odnowienie duszpasterstwa greckokatolickiego w Polsce 1956-1957 (dokumenty) / Opr. I.Halagida // Bazylianskie Studia Historyczne. - T.1. - Warszawa, 2011.. 14 листопада того року В.Гриник вручив примасу петицію греко-католицького духівництва, в якій від імені віруючих постулювалося не тільки відродження УГКЦ в Польщі, але й заявлялося про майно, що за указом від 28 вересня 1949 р. було прийняте державною скарбницею. Підписанти зажадали проведення богослужінь у колишньому греко-католицькому соборі в Перемишлі, а також у церквах у Кракові, Сяніку, Ярославлі, Любачеві, Криниці Дзюбина С. І стверди діло рук наших: Спогади. - Варшава, 1995. - С.258-260.. 29 листопада священики В.Гриник і М.Ріпецький подали примасу Стефану Вишинському петицію, в якій повторили попередні вимоги про повернення УГКЦ вилученого майна та виплату компенсації за зруйновані храми Archiwum Akt Nowych (далі - AAN). - Urz^d do spraw wyznan (далі - Ud/sW). - Sygn.30/613..

Влада, однак, була далекою від відновлення діяльності церкви, мотивуючи таку свою позицію політичними й економічними міркуваннями. Польща виявилася єдиною соціалістичною країною, в якій ані формально, ані фактично не було скасоване це віросповідання (у СРСР його ліквідували 1946 р., у Румунії - 1949 р., а у Чехословаччині - у 1950 р.). Тому вважалося, що «ймовірний дозвіл на діяльність греко-католицького віровизнання в Польщі означатиме створення єдиного організованого та леґального центру греко-католицизму в Європі (Центрально-Східній - Р.Д.), який служитиме опорою для Ватикану і де знаходитиметься його головний центр. Цей факт міг би мати великий вплив на релігійну ситуацію та настрої гре- ко-католицького населення у СРСР, Чехословаччині й Румунії». Також були побоювання, що відродження церкви спричинить не тільки питання повернення вилученого майна, але виплату компенсацій за будівлі, знесені або використовувані іншими установами. У такій ситуації Управління у справах віросповідань не погоджувалося на відновлення УГКЦ у цілому, а також на призначення адміністраторів і ґенераль- них вікаріїв, на створення єпархії й консисторії єпископа. Проте, визнаючи необхідність ліквідації «небажаного та навіть небезпечного явища», яким є існування в державі «релігійного підпілля», Управління у справах віросповідань зважало на деякі вимоги українського греко-католицького населення щодо задоволення релігійних потреб. 14 березня 1957 р. відбулася аудієнція священиків В.Гриника й М.Денька у примаса, на якій він повідомив, що урядова сторона погоджується відкрити невелику кількість греко-католицьких установ на західних і північних землях ПНР, але виступає проти реституції УГКЦ Див.: Majkowicz T. Kosciol greckokatolicki w PRL // Polska - Ukraina: 1000 lat s^siedztwa. - T.1. - Przemysl, 1990; Гарасим I. Нарис вибраних аспектів історії Греко-католицької церкви в Польщі (1945-1985) // Зустрічі. - 1990. - №5/6. - С.24-25..

Згода з боку держави на відкриття перших греко-католицьких парафій обумовлювалася суто практичними причинами - влада будь-що намагалася запобігти поверненню українського населення в рідні місця. А для цього треба було задовольнити основні потреби українців, що їх вони мали на колишніх теренах проживання. Існувало розуміння, що без поступок греко-католикам важко говорити про швидку адаптацію українців на західних і північних землях ПНР. Саме з цієї причини було ухвалено рішення про відкриття греко-католицьких парафій. У 1957 р. за згодою державних і церковних властей створено їх 17, а наступного року - ще 15. Однак подальше зростання вже значно сповільнилося. Так, у 1959 р. власті погодилися на створення 5, у 1960 р. - 2, у 1961 р. - і, у 1962 р. - 2, у 1963 р. - і, у 1964 р. - 4 парафій Гарасим I. Греко-католицька церква... - С.25..

І все ж саме з цього моменту почалося відродження УГКЦ. Вона поширилася не тільки на території Західної та Північної Польщі, а також у Жешувській області. У Команьчі (поблизу Сяніка) вже 1949 р. в місцевій церкві священик Омелян Камелюк після свого звільнення з табору в Явожно відновив греко-католицькі богослужіння. По 1956 р. служби за цим обрядом відродив парох Іван Височанський у Кремпній (район Ясельський), відтак у Висові й Лосю (район Горлицький) AAN. - Ud/sW. - Sygn.69/42., а священик Зенон Злочовський - у Хломчі (район Сяніцький), Кальникові (район Перемишльський), у Мриґлоді, Сяніку, Загір'ю (район Сяніцький) Ibid. - Sygn.41/573.. Проведення богослужінь у цих храмах здійснювалося на підставі дозволу місцевих римо-католиць- ких парафіяльних священиків. УГКЦ не була офіційно ліквідованою та визнавалася Святим престолом, проте перестала бути фактичною власницею храмів у цих населених пунктах, адже тепер вони належали римо-католицькій церкві, котра зайняла їх після виселення греко-католиків. Тож доводилося прохати римо-католицького священика дозволити молитву у колишній своїй церкві.

Зниження числа відкритих парафій було пов'язано з відходом влади від ідеї жовтня 1956-го року (тобто політичної «відлиги»), а також з опором частини римо-като- лицьких священнослужителів і відсутністю достатньої кількості греко-католицьких парохів. Бувало, частина з них, що матеріально стабілізувалися, виконували функції настоятелів і, усвідомлюючи неґативне ставлення до українців, відмовлялися повертатися на греко-католицизм Документи до історії Української греко-католицької церкви у Польщі 1947-1960-х рр. (З архіву о. митрата Мирослава Ріпецького) / Упор. В.Лаба. - Л., 1996. - Док. №122. - С.162-163.. В їхньому випадку поворот до попереднього обряду означав би відчутне погіршення умов пастирства та зниження доходів, оскільки спочатку греко-католицькі священики не мали всіх пастирських повноважень (не могли, зокрема, без дозволу місцевого священика хрестити, вінчати, ховати померлих). Ситуація змінилася 17 жовтня 1958 р., коли кардинал С.Вишинський надав усі належні права, як і раніше, 16 греко-католицьким священикам. Деякі з них, як В.Гриник, також почали таємне навчання катехизму. Однак Управління у справах віросповідань припинило цю практику й доручило президіям повітових національних рад викликати греко-католицьких парохів на «бесіду» та в разі визнання ними повноважень настоятелів заборонити виконувати служіння в греко-католицькому обряді, звернутися до відповідних єпископів-ординаріїв із завданням видачі належних указівок AAN. - Ud/sW. - Sygn.30/613.. Зі архівних документів випливає, що такі «бесіди» проводилися, але священнослужителі не втратили своїх повноважень Ibid. - Sygn.69/42..

8 вересня 1967 р. примас призначив В.Гриника ґенеральним вікарієм для вірних греко-католицького обряду. Таке рішення було половинчастим, оскільки греко-католики очікували на власного єпископа. Проте це був їх безпосередній керівник, котрий міг тепер організовувати пастирські справи, представляти громаду перед примасами, іншими ієрархами, а також перед владою, хоч вона й не визнавала цю кандидатуру. Це надихало греко-католиків на подальші дії. Особливо на своїх правах вони наголошували під час суспільно-політичних криз. 21 вересня 1968 р. вірні з Перемишля звернулися з петицією до вищих державних органів та до місцевої влади, вимагаючи повернути василіанам церкву на Засянні, де тоді вже розміщувалася архівна установа. При цьому вони наполягали на тому, щоб до моменту переїзду архіву віддати їм церкву на Блонях у Перемишлі, котра не використовувалася Ibid. - Sygn.131/286.. Звичайно, влада на це не погодилася, але Жешувське управління у справах віросповідань також запропонувало «ізолювати навіть із допомогою адміністративних заходів греко-католицьких священиків від Жешувської області». У 1971 р. греко-католики, натхненні висловлюваннями у Сеймі прем'єр-міністра П.Ярошевича, який 23 грудня 1970 р. оголосив про прагнення до повної нормалізації відносин між державою й церквою, почали збір підписів під петицією щодо відродження УГКЦ у Польщі та повернення 23 об'єктів, у тому числі кафедрального собору в Перемишлі. 25 лютого наступного року петицію з підписами 3692 осіб із 53 населених пунктів країни було передано очільникові уряду Ibid. - Sygn.131/285.. Утім відповіддю на неї стала відмова. Так само, як і на прохання греко-католиків із Команьчі про повернення церкви Ibid. - Sygn.131/283.. Такі свої дії влада обумовлювала фактом «морально-політичної єдності нації», що почала проявлятися в розмиванні національних відмінностей, у тому числі конфесійних, а також у пропаґандистському гаслі про мононаціональну державу. Крім того, у 1977 р. УГКЦ у Польщі зазнала важкої втрати, адже 31 травня помер отець-мітрат В.Гриник. Але вже 14 червня примас С.Вишинський призначив ґенеральним вікарієм священика С.Дзюбину, який продовжив зусилля свого попередника щодо леґалізації греко-католицької церкви у ПНР.

Від початку 1980-х рр. політика влади щодо УГКЦ змінилася, відродивши сподівання вірян на леґалізацію своєї конфесії. Вже 25 вересня 1980 р. ініціативна група з Перемишля звернулася до державних органів, вимагаючи узаконення церкві й повернення кафедрального собору Rusakiewicz M. Przyczyny i skutki procesu reemigracji Ukraincow na tereny poludniowo-wschodniej Polski (ze szczegolnym uwzgl^dnieniem miasta Przemysla) // Oboz. - 1990. - №17. - S.52.. Влада ще була далекою від реалізації цих бажань, проте в її підходах відбулися певні трансформації. Справа про відкриття нових греко-католицьких парафій залежала від згоди церковних властей Дзюбина С. І стверди діло рук наших. - Док. №132. - С.428-430.. Тому духівництво й вірні свої прохання спрямовували в основному до них. У січні 1981 р. предстоятель С.Вишинський підтримав зусилля ченців василіан повернути їм монастирські будівлі та церкву в Перемишлі, свого часу передані місцевому архіву AAN. - Ud/sW. - Sygn.131/288., але не погодився на реституцію собору, зайнятого кармелітами Дзюбина С. І стверди діло рук наших. - Док. №137. - С.434-435.. Було відмовлено в розгляді прохання С.Дзюбини щодо проведення там греко-католицьких богослужінь, з яким той звернувся до ордену босих кармелітів Там само. - Док. №141. - С.439-440.. 26 серпня 1981 р. створений раніше Громадський комітет віруючих УГКЦ у Польщі повідомив новому примасові єпископові Юзефові Ґлемпу кілька постулатів щодо становища греко-католиків у ПНР. Поряд із більшою автономією для своєї церкви вимагали також відновлення Перемишльської єпархії й повернення собору, передачу у власність греко-католицьких храмів, які використовувалися різними нерелігійними установами або іншими конфесіями, охорону релігійних пам'яток східного обряду із забезпеченням цілісності їх зовнішнього та внутрішнього вигляду O tozsamosc grekokatolikцw: Zbiцr dokumentцw z historii Cerkwi greckokatolickiej w Polsce. - Warszawa, 1992. - S.34-36..

У той час церковна влада Польщі не була готова прийняти та реалізувати ці вимоги. Звичайно, примас повинен був рахуватися з позицією як світської влади, так і єпископів, більшість яких виступали проти призначення окремого греко-като- лицького ієрарха Sorokowski A. Ukrainscy katolicy i prawoslawni w Polsce po roku 1945 // Suchasnist. - London, 1989. - №3/4. - S.21.. Крім того, деякі достойники не допускали створення нових гре- ко-католицьких парафій. Такі випадки відомі з Любачева, Розділля, Криниці (тут вірні навіть звернулися по допомогу до Папи Римського Івана Павла II). Ю.Ґлемп наважився на деякі кроки. Зокрема він створив два вікаріати: Північний (у складі Ольштинського й Кошалінського деканатів) і Південний (Вроцлавсько-Леґницький, Перемишльський деканати). Ґенеральним вікарієм першого призначив Й.Романка, а другого - І.Мартиняка. С.Дзюбина зберіг титул вікарія Перемишльської капітули, присвоєний йому митрополитом Йосифом (Сліпим) Дзюбина С. І стверди діло рук наших. - Док. №163. - С.466-467.. Це рішення не узгоджувалося з державними органами, однак вони поставилися до нього за принципом «меншого зла», оскільки альтернативою могло стати призначення єпископа греко-католицької Перемишльської єпархії, котра номінально існувала Archiwum Panstwowe w Koszalinie (далі - APK). - UW. - Sygn.400 (spis II/19)..

Загальні зміни були лише питанням часу. їх засвідчила присутність на похоронах кардинала С.Вишинського верховного архієпископа УГКЦ М.Любачівського, котрий, перебуваючи в Перемишлі, висвятив двох молодих священиків. Це були перші в післявоєнній історії УГКЦ у Польщі висвячення у цьому обряді, адже досі священнослужителів для греко-католиків висвячували римо-католицькі єпископи Дзюбина С. І стверди діло рук наших. - С.228.. 6 березня 1984 р. на конференції польського єпископату з листом виступила група світських греко-католицьких активістів. Вони вимагали призначення єпископів-ординаріїв із головним осідком у Перемишлі й, наприклад, у Варшаві, підвідомчих греко-като- лицькому єпископу та з правом брати участь у конференціях польського єпископату, а також можливість проводити богослужіння у відновленому до попереднього вигляду кафедральному соборі Перемишля, повернення греко-католицьких церков на південно-східних теренах країни тощо O tozsamosc grekokatolikцw... - S.37-44..

Ці вимоги залишилися без відповіді. Проте від обрання папи Івана Павла II загальне ставлення Апостольського престолу до прагнень греко-католиків стало набагато прихильнішим Hwat I. Ukrainski Kosciцl Katolicki, Watykan i Zwi^zek Radziecki w czasie pontyfikatu Jana Pawla II // Spotkania. - 1987. - №33/34 - S.79-92.. Яскравим прикладом слугували регулярні візити до ПНР із Ватикану гре- ко-католицького єпископа М.Марусина, одночасно секретаря Конгрегації східних церков, котрі відбувалися з 1984 р. Упродовж чотирьох таких приїздів він висвячував нових священиків, відвідував греко-католицькі парафії. Для віруючих і духівництва ці зустрічі мали важливе психологічне значення, оскільки свідчили, що Святий престол пам'ятає про них та опікується ними. Проблема УГКЦ, в якій станом на 1983 р. налічувалося 70 парафій, що їх обслуговували 47 священиків, виходила на державний рівень O tozsamosc grekokatolikцw... - S.11; Гарасим I. Греко-католицька церква... - С.27.. Звичайно, ці візити відбувалися з відома влади, яка ще не мала однозначної позиції у греко-католицькому питанні. З одного боку, не чинилися перешкоди у заснуванні нових структур і в поїздках духівництва за кордон, в їхніх контактах з ієрархами, давалися дозволи на організовані виїзди греко-католиків у Рим, більшість з яких не поверталися до Польщі. Однак, з іншого боку, влада виступала проти леґалізації церкви і створення парафій та інших інституцій, за духівництвом вівся таємний нагляд та знову почалося надання підтримки православній конфесії в розширенні її мережі APK. - UW (Wydzial d/s wyznan). - Spis 2. - №19.. Прикладом може бути згода властей на створення православного приходу в Перемишлі й будівництво православного храму у Криниці. У вересні 1983 р. засновано православну Перемишльсько-Новосондецьку єпархію з головним осідком у Сяніку. Для православної церкви це було відновлення скасованої 1946 р. Краківсько-Лемківської єпархії, але влада таким кроком радше прагнула викликати конфлікт між католиками і православними. і березня 1989 р. засновано Люблінсько-Холмську православну єпархію, що виглядало як історична справедливість, тобто відновлення структури, ліквідованої 1946 р. До її складу ввійшли 27 парафій WysockiJ. Ukraincy na Lubelszczyznie w latach 1944-1989. - Lublin, 2011. - S.184..

Незважаючи на протидію, УГКЦ у Польщі посилювалася, що було наслідком економічної кризи у країнах комуністичного блоку, особливо у СРСР. 8 і і7 жовтня 1987 р. відбулися римські зустрічі польських та українських єпископів, на яких глава греко-католиків кардинал М.Любачівський і примас Ю.Ґлемп у рамках примирення промовили фразу: «Прощаємо та просимо прощення». Справжнім проривом у цьому контексті стало відзначення в 1988 р. 1000-ліття хрещення Русі-України на Ясній Ґурі за участі греко-католицької ієрархії із Заходу та з України. Очолили врочистості кардинал М.Любачівський і примас Ю.Ґлемп. Більшість греко-католиків уважали, що з цієї нагоди Рим призначить для них єпископа. Лише 16 вересня 1989 р. священик І.Мартиняк був висвячений на єпископа і став єпископом-помічником примаса для греко-католиків, а з 19 січня 1991 р. - єпископом Перемишльської греко-католицької єпархії. Таким чином відбулося повне відновлення УГКЦ у Польщі.

Отже комуністичній владі так і не вдалося ліквідувати греко-католицьку церкву та асимілювати всіх українців. її не визнавали юридично, хоча фактично вона продовжувала існувати - без структур, без ієрархів, без майна. Частина духівництва та вірних, які ревно зберігали свій обряд, стали ядром для виживання. Великою виявилася також роль Папи Римського Івана Павла II, котрий сприяв греко-католикам, як і деякі римо-католицькі ієрархи і священики в Польщі, що надавали їм можливість фактично створювати свої парафії. Саме завдяки цим факторам після 1989 р. стало можливим не тільки юридичне відновлення УГКЦ, але також її всебічний розвиток.

References

1. Bilas, I. (1996). Likwidacja Greckokatolickiej Diecezji Przemyskiej oraz tragiczne losy jej ordynariusza biskupa Jozafata Kocylowskiego w kontekscie polityki wyznaniowej ZSRR. Polska - Ukraina 1000 latsqsiedztwa, III. Przemysl. [in Polish]. Czech, M. (1992). O tozsamosc grekokatolikow:ZbiordokumentowzhistoriiCerkwi greckokatolickiejwPolsce. Warszawa. [in Polish].

2. Drozd, R. (2001). Polityka wladz wobecludnosci ukrainskiej w Polsce w latach 1944-1989. Warszawa. [in Polish].

3. Halagida, I. (1999). Kosciol greckokatolicki i jego wierni narodowosci ukrainskiej na Zachodnich i Polnocnych Ziemiach Polski w latach 1947-1957. ZiemieZachodnie iPolnocnePolskiwokresiestalinowskim. Zielona Gora. [in Polish].

4. Halagida, I. (2000). Sytuacja wyznaniowa Ukraincow na zachodnich i polnocnych ziemiach Polski w latach 1947-1957. Ukraincy w najnowszych dziejach Polski (1918-1989), I(ed. R.Drozd). Slupsk; Warszawa. [in Polish].

5. Halagida, I. (2000). Wykaz parafii przemyskiej diecezji greckokatolickiej w Polsce oraz skladu osobowego kapituly tejze diecezji z 1946 r. (dokumenty z Archiwum Akt Nowych). MigdzyOdrqiDnieprem: Wyznaniainarody,II(ed. T.Stegner). Gdansk. [in Polish].

6. Halagida, I. (2011). Odnowienie duszpasterstwa greckokatolickiego w Polsce 1956-1957 (dokumenty). Bazylianskie Studia Historyczne, 1. Warszawa.

7. Halagida, I. (2011). Represje wobec duchowienstwa Kosciola greckokatolickiego na terytorium dzisiejszej Polski w latach 1939-1957 (rekonesans historiograficzny i dalsze perspektywy badan). Litopys: Materially i studia Ukrainskiego Towarzystwa Historycznego wPolsce, 1. [in Polish].

8. Halagida, I. (2013). Migdzy Moskwq, JWrszawq i Watykanem: Dzieje Kosciola greckokatolickiego w Polsce 1944-1970. Warszawa. [in Polish].

9. Harasym, I. (1990) Narys vybranykh aspektiv istorii Hreko-katolytskoi tserkvy u Polshchi (1945-1985). Zustrichi, 5-6. [in Ukrainian].

10. Harasym, I. (1998). Hreko-katolytska tserkva naperedodni ta pisla aktsii „Visla”. Uposhukakhpravdypro aktsiiu „ Vista”. Peremyshl. [in Ukrainian].

11. Huk, B. (2007). Zrцdla zdziejцw Cerkwi GreckokatotickiejwPotsce wlatach 1944-1989,1. Przemysl. [in Polish].

12. Hwat, I. (1987). Ukrainski Kosciol Katolicki, Watykan i Zwi^zek Radziecki w czasie pontyfikatu Jana Pawla II. Spotkania,33-34. [in Polish].

13. Laba, V. (1996). Dokumenty do istorii Ukrainskoi hreko-katolytskoi tserkvy u Polshchi 1947-1960-kh rr. (z arkhivu o. mitrata Myroslava Ripetskoho). Lviv. [in Ukrainian]. Lesiow, M. (1999). Rola kulturotwцrcza ukrainskiej Cerkwi Greckokatolickiej. Lublin. [in Polish].

14. Majkowicz, T. (1990). Kosciol greckokatolicki w PRL. Polska - Ukraina 1000latsqsiedztwa, 1. Przemysl. [in Polish].

15. Misylo, Ye. (1991). Hreko-katolytska tserkva u Polshchi (1944--1947). Ukraina iPolshcha mizh mynulym imaibutnim. Lviv, [in Ukrainian].

16. Pelec, P. (1992). Polozenie prawne Kosciola greckokatolickiego w Polsce w latach 1945-1981. Wigz, 7. [in Polish].

17. Rusakiewicz, M. (1990). Przyczyny i skutki procesu reemigracji Ukraincow na tereny poludniowo-wschodniej Polski (ze szczegol- nym uwzgl^dnieniem miasta Przemysla). Obцz, 17. [in Polish].

18. Sorokowski, A. (1989). Ukrainscy katolicy i prawoslawni w Polsce po roku 1945. Suchasnist, 3-4. [in Polish].

19. St^pien, S. (1998). Kosciol greckokatolicki w Polsce po II wojnie swiatowej i w czasach wspolczesnych (do roku 1989). Polska - Ukraina: 1000latsqsiedztwa, 4. Przemysl. [in Polish].

20. Wojewoda, Z. (1994). Zarys historii Kosciola greckokatolickiego w Polsce w latach 1944-1989. Krakow. [in Polish].

21. Wysocki, J. (2011). Ukraincy naLubelszczyznie wlatach 1944-1989. Lublin. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru