Конфлікт єпископів Інокентія Винницького та Яна Малаховського Довкола унійної церкви

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНФЛІКТ ЄПИСКОПІВ ІНОКЕНТІЯ ВИННИЦЬКОГО ТА ЯНА МАЛАХОВСЬКОГО ДОВКОЛА УНІЙНОЇ ЦЕРКВИ

Алессандро Бокколіні

доктор історії, факультет гуманітарних наук, комунікацій і туризму, Університет Тушія (Вітербо, Італія),

Анотація

малаховський винницький конфлікт церковний

Мета дослідження - проаналізувати перебіг конфлікту між єпископами унійної церкви Яном Малаховським та Інокентієм Винницьким наприкінці XVII ст. Місцем пастирського служіння для обох було визначено один і той самий єпископат Перемишля, але першого призначив Рим, а другого - король. Конфлікт набув такої сили й непримиренності, що врахувати повністю інтереси сторін було дуже складно, це загрожувало розривом дипломатичних відносин між Короною Польською та Римом, підривало основи Брестської унії. Тема протистояння чітко простежується в листуванні, особливо в 1691 р., між королем Яном III Собеським і кардиналом-протектором Корони Польської Карло Барберіні.

У статті використано такі методику та підходи, як систематичний і критичний аналіз листів, що зберігаються у Ватиканській апостольській бібліотеці, у поєднанні з деякими документами з архіву Священної конґреґації пропаґанди віри. Із цих матеріалів випливають чимало деталей конфлікту між сановниками унійної церкви в Україні, а також між їхніми покровителями в Римі та Варшаві. Суперечка спалахнула після докору, зробленого Малаховським Винницькому, із приводу того, що останній не демонстрував вірності католицькому обряду. Утім ця історія мала свій підтекст, адже йшлося про складне переплетіння прероґатив короля та римської церкви, на які впливала політика Московського патріархату. Дослідження цього церковного спору на підставі вивчення листування польського монарха й кардинала Барберіні раніше не проводилися, що зумовлює наукову новизну статті.

Висновки. Упродовж багатьох років у розв'язанні зазначеного конфлікту брали участь як Священна конґреґація пропаґанди віри та апостольські нунції у Варшаві, так і сам король Ян III Собеський. При цьому всі сторони були зацікавлені в конструктивному й мирному вирішенні суперечки між єпископами. Що, зрештою, і призвело до позитивного результату.

Ключові слова: унійна церква, Ян Малаховський, Інокентій Винницький, Карло Барберіні, Ян ІІІ Собеський.

Abstract

Alessandro Boccolini

Ph. D.,

Faculty of Humanities, Communications and Tourism, Tuscia University (Viterbo, Italy)

CONFLICT OF BISHOPS INOKENTII VYNNYTSKYIAND YAN MALAKHOVSKYI AROUND THE UNION CHURCH

The purpose of this research is to analyze one of the problems that have counterposed the Church of Rome to the Warsaw court during the Early Modern Period, specifically related to the question of Ukrainians Uniat. It is an issue that this investigation addresses through a case study that emerges clearly within the correspondence exchanged - especially in 1691 - between Jan III Sobieski and the Protector of the Kingdom, Cardinal Carlo Barberini. The systematic and critical reading of these missives, kept in the Vatican Apostolic Library, combined with some documents preserved in the archive of the Sacred Congregation for the Propagation of the Faith, is the method we used to reflect on the tensions existing between the courts of Rome and Warsaw around the Ukrainian Uniats. The central theme of the correspondence was the dispute arose between the uniat bishop Malakhovskyi and Vynnytskyi, bishop who recently had left the schism to embrace Catholicism. Both had been destined for the pastoral care of the same bishopric, but the first had been appointed by Rome, the second one by the King. Immediately the cohabitation became extremely difficult to manage. This conflict - arose after a reprimand made by Malakhovskyi to Vynnytskyi who was not demonstrating loyalty to Catholic practices, - hid more complex dynamics. These concerned the royal privileges, the prerogatives of the Church of Rome and the influence of the neighboring patriarchate of Moscow, to be considered within a very strategical territory such as Ukraine at that time. Reconstruction of the course and nature of the conflict generates a scholar novelty of the study. Conclusion. For many years, this problem engaged the Sacred Congregation for the Propagation of the Faith, the apostolic nuncios at the Polish court and Jan III Sobieski, all of them interested in finding a satisfactory solution to the dispute between the two bishops. The dualism between Malakhovskyi and Vynnytskyi was a very complex deal that threatened to break the diplomatic relations existing between the Polish and roman courts, endangering even the basis of the Union of Brest.

Keywords: Uniat Church, Yan Malakhovskyi, Inokentii Vynnytskyi, Carlo Barberini, Jan III Sobieski.

Одним із першорядних серед низки питань, щодо яких Рим контактував із королівським двором Речі Посполитої, було становище унійної церкви. Про це свідчить значна кореспонденція між королем Яном III Собеським та кардиналом-протектором Корони Польської (Cardinale-Protettore del Regno Polacco) Карло Барберіні¹. Церковну унію, що розпочалася зі сповіді віри папі Климентові VIII, виконаної 23 грудня 1595 р. володимирським єпископом Іпатієм Потієм (1541--1613 рр.) Про листування Я. Собеського та К.Барберіні докл. див.: Platania G. Polonia e Curia Romana: Correspondenza di Giovanni III Sobieski Re di Polonia con Carlo Barberini Protettore del Regno (1681-1696) // Acta Barberiniana. -- №2. -- Viterbo, 2011. На тему церковної унії див.: Alcuni Cenni Sui «Ruteni Uniti» Nelle Carte di Propaganda Fide, in Roma e il Papato nel Medioevo: Studi in onore di Massimo Miglio, Percezioni, Scambi, Pratiche, a cura di Amedeo de Vincentiis. -- Vol.275. -- Roma, 2012. -- Р.671--681; Platania G. Rzeczpospolita, Europa e Santa Sede Fra Intese ed Ostilitа. -- Viterbo, 2018; Idem. Viaggio Politico, Viaggio Religioso: Nunzi Pontifici e la Questione degli “Uniati” al Tempo di Jan II Kazimierz Wasa (1648--1668) Attraverso i Documenti della Sacra Congregazione de Propaganda Fide // Itinera clericorum: Kulturotwфrcze i religijne aspekty podrфzy duchownych / Ed. D.Quirini- Popiawska, L.Burkiewicz. -- Krakфw, 2014. -- S.323--342; Rzeczpospolita i Kongregacja Szerzenia Wiary w Czasach Wazфw // Rzeczpospolita Wielu Wyznan. -- T.1 -- Krakфw, 2009. -- S.212--251. Archivio Storico de Propaganda Fide (далі -- APF). -- Scritture Originali riferite nelle Congregazioni Generali (далі -- SOCG). -- Vol.337: Relazioni di Polonia in materia di religione. -- F.89r., майбутнім київським митрополитом, і Кирилом Терлецьким, луцьким єпископом (1585--1607 рр.) Климент VIII оприлюднив буллу «Magnus Dominus et laudabilis nimis», прославляючи рішення вірян унійної церкви про визнання покровительства Рима (див.: APF. -- SOCG. -- Vol.336: Compendio della bolla di Clemente VIII spedita l'anno 1595 per l'unione de' Ruteni con la Santa Romana Chiesa. -- F.3r -- 4r)., було офіційно затверджено наступного року Берестейським синодом (собором). Ця подія відразу викликала напруження на українських теренах, які перебували у стані доволі нестабільної політичної й конфесійної рівноваги.

Інтереси варшавського двору, вплив сусіднього Московського патріархату, увага Святого престолу і Священної конґреґації пропаґанди віри Архів Священної конґреґації пропаґанди віри є цінним джерелом для реконструкції заплутаних подій, пов'язаних із вірянами унійної церкви. Ці документи, звичайно, датовані аж із року створення конґреґації (див.: Kowalsky N., Metzler J. Inventory of the Historical Archives of the Congregation for the Evangelization of Peoples of «De Propaganda Fide». -- Cittа del Vaticano, 1988). були тими факторами, котрі визначали міжконфесійну конфліктність цієї частини Східної Європи від часів Берестейського собору. Поле зіткнень цих чинників залишалося незмінним аж до кінця XVII ст. Символічно також, що конфлікт спалахнув між двома місцевими церковниками: з одного боку Яном Малаховським Унійний єпископ Перемишля (1669--1691 рр). Докл. див.: Gams P.B. Series Episcoporum Ecclesiae Catholicae. -- Graz, 1957. -- P.363., а з іншого -- Інокентієм Винницьким Про нього див.: Балик Б. Інокентій Іван Винницький єпископ перемиський, самбірський, сяніцький (1680--1700). -- Рим, 1978; Marusyn M. Die Vereinigung der Peremysler und Lemberger Eparchien mit dem Apostolischen Sthule. -- Roma, 1951., загрожуючи розірванням дипломатичних відносини між королівським і папським дворами.

Конфлікт між єпископами бере свої витоки з часів нунціатури в Польщі монсеньйора Франческо Мартеллі (1675-1681 рр.) Див.: Wojtyska H.D. Acta Nuntiaturae Polonae Tomus I de Fontibus (...). -- Romae, 1990. -- Р.10, 275--276, 388--390 (бібліографія). Також див.: Weber Ch. Legati e Governatori dello Stato Pontificio (1550--1809) // Pubblicazioni degli Archivi di Stato, Sussidi 7, Ministero per і beni Culturali e Ambientali: Ufficio Centrale per i Beni Archivistici. -- Roma, 1994. -- Р.763--764., і докладно відображений у документах архіву кардинала-протектора Корони Польської Карло Барберіні, якому було доручено залагодження суперечки.

Перемишльський єпископ Ян Малаховський, що отримав офіційне затвердження від королівської влади Унійний єпископ із 1670 р., із того часу, коли король Польщі Міхал Корибут Вишневецький, «затвердив вибір на єпископат парафій Перемишля особу отця Яна Малаховського, які, своєю чисельністю наближаються до п'яти тисяч, про що його святість була поінформована» (див.: APF. -- Acta Sacrae Congregationis de Propaganda Fide. -- Vol.39: Relationes Eminentissimi Cardinali Ursini, Romae 1 decembris 1670. - F.232v - 233r)., був головним ґенератором конфлікту, звинувативши свого візаві Інокентія Винницького, у минулому православного, який незадовго до того перейшов в унію, у неналежному ставленні до ратифікованих у Бересті 1596 р. положень. Інцидент приховував набагато більший комплекс проблем у стосунках унійної церкви з Варшавою й Ватиканом, що показала подальша діяльність залучених Священною конґреґацією пропаґанди віри папських представників при дворі Яна ІІІ Собеського, а також кардинала Барберіні та П'єра Луїджі Руйтера, посланця варшавського двору при Римській курії Листування між аґентом Польщі в Римі П'єром Луїджі Руйтером та кардиналом Карло Барберіні зберігається в Апостольській бібліотеці Ватикану, у Барберініанському фонді: Biblioteca Apostolica Vaticana. -- Barberiniano Latino (далі -- BAV. -- Barb. Lat.). -- 6639: Lettere autografe di Pier Luigi Ruitz (anche Pietro Ruyter), agente, scritte da Roma dal 9 novembre 1686 al 20 febbraio 1684 al cardinale Carlo Barberini. -- F.1r -- 76v.. Усі ці зацікавлені особи прагнули знайти конструктивне розв'язання неприємного казусу.

Початок суперечці поклав лист Франческо Мартеллі до кардинала Альдерано Чибо, державного секретаря папи Інокентія XI від 6 лютого 1679 р. Нунцій повідомив Рим про висловлене королем бажання замінити літнього перемишльського єпископа Яна Малаховського молодим та амбітним Інокентієм Винницьким, колишнім товаришем королівської гусарії, племінником Антонія Винницького, що в 1650--1679 рр. був офіційно оголошений єпископом-розкольником.

Ці наміри видавалися папському представникові доволі сумнівними, адже кардинал був твердо переконаний, що карколомний перехід нового претендента від військової служби до єпископського служіння «не робив можливим хороший результат догляду за паствою» й не давав «найбажанішого плоду для здоров'я душі» APF. -- Scritture riferite nei Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. -- Vol.2: Francesco Martelli a Alderano Cybo, Grodno 6 febbraio 1679. -- F.68r («passaggio immediato dalla professione militare all'ecclesiastica et al grado episcopale [...] frutto che si doveva desiderare per la salute dell'anime»). Навчався у Краківському університеті, Ґраці, Перуджі, Кременці, Ґнезно, Сандомирі й Велюні, абатстві Єнджеюв. Під час правління Владислава IV Вази обіймав посаду королівського секретаря. У 1674 р. став очільником архієпархії у Ґнезно, а 17 березня 1681 р. призначений львівським архієпископом. Докл. див.: Nitecki P. Biskupi Koscioia w Polsce: Siownik Biograficzny. -- Warszawa, 1992. -- S.124.. Думка Мартеллі роздратувала польського монарха, який без зайвої дипломатичності нагадав про львівського католицького єпископа Константія Самуеля Липського (бл. 1622--1698 рр.)¹¹, котрий був визнаний чудовим священником і пастирем, хоча й мав у минулому жовнірську кар'єру. Слід, однак, сказати, що спільні геополітичні інтереси у протистоянні турецькому просуванню в Дунайсько-Балканському реґіоні тримали Рим і Варшаву в міцному альянсі та спонукали на деякий час пригасити сварку між єпископами. Незважаючи на це, Мартеллі не оминув нагоди надіслати 11 вересня 1680 р. докладний звіт про інцидент як Священній конґреґації пропаґанди віри, так і кардиналові Чибо APF. -- Congregazioni particolari. Polonia. -- Vol.30: Francesco Martelli a Alderano Cybo, Varsavia 11 settembre 1680. -- F.168r -- 169v..

13 листопада того ж року Мартеллі знову написав до кардинала Чибо про тиск, який чинився на нього королем, і що той попросив його знайти швидке розв'язання цієї проблеми. Собеський закликав Винницького «відбути покарання через схизму, адже він ще не опублікував заяви про свій перехід» («щойно навернений зі схизми, але офіційно поки що не оголосив про свій перехід») Ibid. -- F.168r («a pena convertito dallo scisma e che ancora non ha pubblicata la sua conversione»)., щоб останній був визнаний суфраґаном унійного єпископа Малаховського. Примітно, що підтвердження цього король вимагав ще до того, як у Римі було затверджено перехід Винницького з православ'я до унії, не враховуючи, наскільки небезпечним це може стати для конфесійної практики унійної церкви. Водночас треба відзначити, що монарх продовжував і надалі зберігати прихильність та симпатію до персони Малаховського.

Мартеллі, залишивши відкритим простір для маневру в переговорах із Собеським, попередив Священну конґреґацію пропаґанди віри про всі тонкощі та проблеми, що стосувалися як неоднозначності фіґури самого Винницького, так і становища, в яке потрапив старий єпископ Малаховський, котрий мав великий авторитет, навернувши до унії чимало православних вірян і свого часу перебував у конкурентних стосунках із колишнім єпископом Антонієм Винницьким, дядьком Інокентія Ibid. -- Congregazioni Particolari. Ruteni. -- Vol.25: Opizio Pallavicini a Edoardo Cybo, Varsavia 2 aprile 1681. -- F.178r («che ha in quella Diocesi il suo gregge cattolico e che ha convertiti molti scismatici, combattendo sempre con la sua estrema povertа e colle opposizioni continue del pseudo Vescovo Winnicki ora defunto il quale era prepotente con le sue ricchezze»).. На цей конфлікт нашарувалася ще одна проблема у стосунках Рима й Варшави, пов'язана з переходом на унію львівського єпископа («єпископ львівський, який перейшов до унії, але таємно» Ibid. («vescovo greco di Leopoli quale aveva fatta giа la professione della fede ma occultamente»).), котрий, однак, не мав благословення Ватикану, лише підтвердження від короля Ibid. -- Congregazioni Particolari. Ruteni. -- Vol.30: Francesco Martelli a Alderano Cybo, Varsavia 13 novembre 1680. -- F.170v -- 171r..

Зіткнувшись із численними проблемами, Ян Собеський пом'якшив тон своїх вимог, повідомивши кардиналові Барберіні, що справа навернення Винницького на латинський обряд не дійшла певності. Водночас, декларуючи свій інтерес до «отримання плоду, який змушує нас сподіватися на священну унію» («отримання справедливого результату, фундаментального для священної унії» Ibid. -- F.171r («si conseguisse il frutto che si fa sperare per la santa unione»).), король вніс прохання про надання єпископату Винницькому до порядку денного польського сейму, скликаного у червні 1680 р., про що повідомляв Мартеллі у звіті до Священної конґреґації пропаґанди віри Ibid. -- Congregazioni Particolari. Ruteni. -- Vol.25: Relazione alla Dieta, giugno 1680. -- F.79r -- 96r.. У цій справі нунцій не міг виступати в парламенті без дозволу Святого престолу, повідомивши про це листами від 6 листопада 1680 р. короля та державного секретаря Чибо Ibid. -- Vol.25: Francesco Martelli a Jan III Sobieski, Varsavia 6 novembre 1680. -- F.158r--v..

Ватикан вельми серйозно сприймав ситуацію довкола номінування єпископів, про що свідчить той факт, що над розв'язанням конфлікту працювала не лише Священна конґреґація пропаґанди віри, але й особисто понтифік, який мав ухвалити «рішення великого значення для пропаґанди нашої святої віри» («таке важливе рішення для нашої святої віри»), тільки якби це ґарантувало «здоров'я багатьох душ, які б легко були навернуті до істинної віри добрим прикладом і доброю відданістю» Ibid. -- F.158r («salute di tante anime che facilmente si ridurrebbero alla vera fede mediante l'esempio e la buona devozione»)..

Із самого початку, однак, багато обставин не віщували легкого вирішення проблеми. Конфлікт Малаховського й Винницького загострився взимку 1680 р., після смерті дядька Інокентія, перемишльського єпископа Антонія Винницького. Непорозуміння між Варшавою та Римом поглибилися у зв'язку з початком каденції нового нунція Опіціо Паллавічині, який, щойно отримавши призначення, написав Собеському листа, в якому в недипломатичній манері заявив, що йому відомі від його попередника всі обставини цієї справи, нагадавши при цьому, що питання номінування молодого Винницького було подане на розгляд парламенту, «після чого його більше не обговорювали» Ibid. -- Congregazioni particolari. Ruteni. -- Vol.30: Opizio Pallavicini a Jan III Sobieski, Varsavia 6 agosto 1680. -- F.24r--v («dopo la quale non si и poi piщ trattato»)..

Із поля зору Паллавічині -- напевно, більш поінформованого в політичних питаннях, ніж Мартеллі -- не вислизнули розбіжності між Яном Собеським і Святим престолом щодо цього питання. Від самого початку однак нунцій чітко усвідомлював, що вирішення проблеми виходить за рамки його особистих можливостей та повноважень, хоча Собеський буквально бомбардував його проханнями, сподіваючись на «швидку відповідь і рішення щодо інформації, яка тут додається, і що його величність говорить мені, щоб я сам доклав до цього руку» Ibid. -- Congregazioni particolari. Ruteni. -- Vol.25: Opizio Pallavicini ad Alderano Cybo, Varsavia 13 novembre 1680. -- F.170r («risposta e risoluzione sopra l'informazione che viene qui congiunta originalmente e che sua Maestа mi accenna di avere steso di sua propria mano»).. Нунцій зауважував, що він неодмінно запитає інструкції у цій справі від Рима, але не може дати жодної відповіді від себе особисто Ibid. -- Congregazioni particolari. Ruteni. -- Vol.25: Opizio Pallavicini a Jan III Sobieski, Varsavia 6 novembre 1680. -- F.158r.. Не знаючи, як саме діяти у цій делікатній ситуації, Паллавічині вирішив перекласти справу її вирішення в руки Священної конґреґації пропаґанди віри Ibid. -- Congregazioni particolari. Ruteni. -- Vol.25: Opizio Pallavicini ad Alderano Cybo, Varsavia 13 novembre 1680. -- F.170v..

У Римі тим часом мали серйозні сумніви в тому, що «Винницький виконає те, що обіцяє» Ibid. -- Congregazioni particolari. Ruteni. -- Vol.25: Opizio Pallavicini a Jan III Sobieski, Varsavia 6 novembre 1680. -- F.158r («che il Vinnicki adempierа quanto promette»)., попри те, що король продовжував запевняти в його заслугах. У пошуках варіантів вирішення конфлікту Паллавічині пригадав прецедент у схожій справі, що виник в африканських єпархіях часів донатистів. Представник папи подав ідею про те, щоб «за обома був закріплений титул єпископа Перемишля, увіряючи відповідальність за старих вірян старому єпископові, а Винницькому -- відповідальність за нових парафіян, навернутих до унії» Ibid. -- Congregazione Particolari. Polonia. -- Vol.25: Opizio Pallavicini ai Cardinali della Congregazione de Propaganda Fide, Varsavia 2 aprile 1682. -- F.178r -- 182r («rimanessero l'uno e l'altro vescovo di Premislia, cioи l'unito ed il Vinnicki, venendo pero egli all'unione con che al primo rimanessero tutti li vecchi uniti et al Vinnicki tutti quelli che venissero nuovamente all'unione»)..

Проект був сприйнятий у Римі з великою увагою, але певні бюрократичні труднощі вповільнювали процес ухвалення остаточного рішення. Свої причини бути обережним і поступливим мав також Собеський: напередодні вирішального зіткнення з османцями король побоювався, що будь-які різкі дії в конфесійній сфері можуть збурити православні еліти в той самий час, коли він провадить важливі переговори про «союз із московитами й тягне козаків на службу Республіці» Ibid. -- Scritture riferite nei Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. -- Vol.2: Opizio Pallavicini a Edoardo Cybo, Varsavia 9 gennaio 1682. -- F.77r («la lega con i Moscoviti e tirare i Cosacchi al servizio della Repubblica»)..

Заклопотаність короля воєнно-політичними справами відтермінувала зіткнення між Винницьким і Малаховським, про що свідчить лист кардинала Барберіні з липня 1689 р., адресований кардиналові Альтьєрі. «До теперішнього часу, -- писав Барберіні, -- у справі про призначення єпископа я не отримав листів ані від короля, ані від Таленті, королівського секретаря» Ibid. -- Scritture riferite nei Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. -- Vol.2: Carlo Barberini a Angelo Paluzzo Paluzzi degli Albertoni, Roma 9 luglio 1689. -- F. n.n. (copia) («sin qui intorno ad esso и stata scritta cos'alcuna nй da Sua Maestа nй dal Signor Talenti»)..

Ситуація повторилася в 1690 р., коли проблема призначення знову стала актуальною. Саме у цей час кардинал Барберіні отримав призначення до комісії, що керувала справами Священної конґреґації пропаґанди віри Окрім кардинала Барберіні, до складу комісії входили кардинали Палуццо Палуцці Альтієрі дельї Альбертоні [1623--1698 рр.], Емануель де Бульйон де ла Тур д'Овернь [помер 1714 р.], Жан Баттіста Спінола [1647-1719 рр.], Федеріко Бальдескі Колонна [1625-1691 рр.], Франческо Нерлі [1636-1708 рр.], Джироламо Казаната [1620-1700 рр.], Фабріціо Спада [1633-1717 рр.], Фердінандо д'Адда [1649-1719 рр.].. Із цього моменту він став посередником та активним переговорником між Римом і Варшавою.

У листі, надісланому до Таленті, Барберіні від імені інших членів конґреґації нагадав королівському секретареві, що в минулому Собеський особисто запевняв Рим щодо надійності Винницького, і що останній повинен був поважати літнього єпископа Малаховського, «не втручаючись у половину призначеної (Малаховському -- А.Б.) єпархії» APF. - Scritture riferite nei Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. - Vol.2: Carlo Barberini a Tommaso Talenti, Roma 14 marzo 1690. - F.305r («toccargli la metа della diocesi a lui assegnata»)..

По суті, конґреґація спонукала молодого єпископа чинити постійний тиск на свого суперника, який був змушений жити і працювати в повній бідності. Значною мірою така ситуація була спричинена тим, що Ян III, згідно з домовленостями, досягнутими ще в 1682 р. з нунцієм Паллавічині щодо рівноправності обох єпископів, не надавав йому належної плати. Ця ситуація явно не вдовольняла Винницького, котрий, за словами нового нунція Сантакроче, продовжував збурювати прихожан, що знаходилися під пастирською опікою Малаховського («церкви під керівництвом Малаховського» Ibid. - Scritture riferite nei Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. - Vol.2: Andrea Santacroce a Angelo Paluzzo Paluzzi degli Albertoni, Varsavia 3 gennaio 1691. - F.319r - 320r.).

Інші закиди на адресу молодого єпископа стосувалися його неоднозначного й незрозумілого ставлення до обряду віри. У своїх заявах він оголошував себе то православним, то вірним Апостольському престолу; застереження щодо цього були викладені в реляції кардинала Барберіні і прочитані у Священній конґреґації пропаґанди віри 7 серпня 1690 р. під час загальних зборів Ibid. -- Acta Sacrae Congregationis de Propaganda Fide. -- Vol.60: Relationis Eminentissimi Barberini, Roma 7 agosto 1690. -- F.194r -- 197r.. Якби перехід Винницького з православ'я на унію був остаточним і щирим, цей акт мав би бути оголошений через офіційну декларацію й дотримання всіх канонів Берестейського собору.

Малаховський, користуючись заклопотаністю короля війною з турками, самостійно проголосив своїм коад'ютором василіанина Порфирія Кульчицького. Це був сміливий акт, за допомогою якого старий єпископ хотів забезпечити правонаступництво своєї посади, обравши для цього свого власного кандидата. Водночас Малаховський дедалі рішучіше намагався витіснити Винницького з Перемишльської єпархії Ibid. - F.194r--v.. Щоправда, ці дії єпископа мали мінімальний ефект, оскільки Собеський негайно підтвердив королівську протекцію Винницького.

Зі свого боку нунцій підтримував дії єпископа Малаховського: він фактично дорікнув його опонентові, що той не висловив власної чіткої позиції щодо унії, з іншого -- публічно оголошував, що не схвалює вчинків Винницького щодо старого єпископа. У той самий час матеріальні труднощі останнього посилювалися. Король, на прохання нунція Сантакроче, намагався полегшити скрутне становище Малаховського, надавши старому єпископові грошову допомогу й нагадавши Винницькому про зобов'язання сплачувати щорічну субсидію 4000 флоринів своєму суперникові Ibid. -- Scritture riferite nel Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. -- Vol.2: Jan III Sobieski a Angelo Paluzzo Paluzzi degli Albertoni, Varsavia 3 gennaio 1691. -- F.319r -- 320r..

Ці події не були помічені Священною конґреґацією пропаґанди віри, але кардинал Барберіні звернувся до Таленті, зауважуючи необхідність пояснити «конґреґації причини, які спонукали монарха до милосердя щодо монсеньйора Винницького, підкресливши, що Собеський зробить усе, щоб захистити монсеньйора Малаховського. Тим часом, необхідно, щоб Винницький прилюдно зізнався у своїй вірі» BAV. -- Barb. Lat. -- 6651: Carlo Barberini a Tommaso Talenti, Roma 21 ottobre 1690. -- F.153v («a questa Sacra Congregazione di Propaganda i motivi che ha Sua Maestа di camminar con qualche morbidezza con Monsignor Winnichi Greco, ma che non mancherа per questo quando venga alla Corte di procurar la soddisfazione dovuta a Monsignor Malachowski Greco Unito. In tanto pero non dovrebbe Monsignor Winnicki tirar piщ inanzi a far la professione della fede, come и tenuto»)..

Отже справа дедалі загострювалася і ставала складнішою до розв'язання. Невизначена й неоднозначна поведінка Винницького зіштовхнулася з жорсткою лінією нунція, який водночас засудив нерозважливу поведінку Яна ІІІ, котрий, за його словами, робив «значну шкоду для унії». Зрештою чітка протидія представника папи переконала молодого єпископа прийняти довгоочікуване рішення: у листі, надісланому королеві й католицькому духівництву, колишній православний і новонавернений уніат писав, що «прийняв священний союз, з великим посиленням католицької віри, щоб тепер уся єпархія і вся шляхта була навернена до унії» APF. -- Scritture riferite nei Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. -- Vol.2: Andrea Santacroce a Edoardo Cybo, Varsavia 23 maggio 1691. -- F.331r -- 332r («aver finalmente indotta tutta la sua diocesi sia la nobiltа come il clero ad abbracciare la santa unione con guadagno alla religione cattolica d'una infinitа d'anime»).. Цим листом Винницький остаточно оголосив своє підпорядкування римській церкві.

Попервах учинок Винницького здійняв ейфорію. 23 травня 1691 р. кардинал Сантакроче із захопленням писав секретареві Священної конґреґації пропаґанди віри Едоардо Чибо, що вся заслуга цього цілком і повністю належить позиції короля Ibid. -- F.331r -- 332r («dovevasi totalmente ascrivere un tanto acquisto»).. Проте заява Винницького збентежила Малаховського та Франческо Бонесану Франческо Джамбаттіста Бонесана (1649--1709 рр.), викладач у Папському вірменському колеґіумі у Львові, де він згодом став ректором [1678--1690 рр.]. Був також єпископом Каяццо [1689--1690 рр.], Комо [1695--1709 рр.]. За 1689--1690 рр. обійняв посаду інтернунція у Варшаві після від'їзду Джакомо Кантельмі. Див.: Ciampi S. Bibliografia Critica delle Antiche Reciproche Corrispondenze Politiche, Ecclesiastiche, Scientifiche, Letterarie, Artistiche dell'Italia colla Russia, Polonia ed Altre Parni Settentrionali. -- T.1--3. -- Firenze, 1834--1839. -- Vol.II. -- Р.93; De Daugnon F.F. Gli Italiani in Polonia dal X secolo al XVIII: Notizie Storiche con Brevi Cenni Genealogici Araldici e Biografici. -- Vol.II. -- Crema, 1905. -- Р.172; Theiner A. Vetera Monumenta Poloniae et Magni Ducatus Lithuaniae Gentiumque Finitimarum Historia Illustrantia. -- Vol.III. -- Romae, 1863. -- Р.721--724; Welykyj A.G. Litterae Nuntiorum Apostolicorum Historiam Ucrainae Illustrantes (1550--1850). -- Vol.XIV: 1684--1694. -- Romae, 1977. -- Р.10., ректора Вірменського колегіуму Львова, які не були переконані у щирості єпископа, котрий у минулому вже неодноразово декларував бажання й готовність приєднатися до унії, а потім відмовлявся. Ця поведінка, за їхніми словами, приховувала особисті інтереси молодого та амбітного єпископа, що завдяки цій неоднозначності впродовж тривалого часу здобув чимало переваг і привілеїв. Крім того, вони побоювалися, що «Винницький удасться до будь-яких засобів та не матиме іншого виходу, як звільнитися від утисків, яких він зазнає за те, що не проголосив себе прихильником унії, і здобуде спірне єпископство з миром» APF. -- Scritture riferite nei Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. -- Vol.2: Andrea Santacroce a Edoardo Cybo, Varsavia 23 maggio 1691. -- F.132r («il Vinnicki tenti ogni arte e non abbia altro fine che di liberarsi dalle molestie che riceve per non essersi manifestato e guadagnare con ogni quiete il contraddetto vescovato»)..

Чергове напруження несподівано отримало шанс на мирне розв'язання у серпні 1691 р. з раптовою смертю холмського унійного єпископа Августина (Олександра) Лодзяти (1655-1691 рр.), про що був негайно поінформований кардинал Барберіні Ibid. -- Scritture riferite nei Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. -- Vol.2: Carlo Maurizio Vota a Carlo Barberini, Collegio Moldavia 9 novembre 1691. -- F.349r.. Згідно з королівськими диспозиціями, Малаховський мав переїхати до більш прибуткової й заможної Холмської єпархії, тоді як Винницький залишався б у Перемишлі BAV. -- Barb. Lat. -- 6623: Jan III Sobieski a Carlo Barberini, Zuikiew 8 agosto 1691. -- F.113r.. Потрібно було, однак, чекати 9 листопада 1691 р., коли на врочистій церемонії при королівському дворі Винницький мав остаточно відмовитися від православ'я і приєднатися до унії.

Із визнанням віри Винницьким, здавалося, зникали, як писав королівський секретар Таленті в листі до Барберіні від 21 листопада 1691 р., «усі розбіжності між Винницьким, греко-католицьким єпископом Перемишля і монсеньйором

Малаховським, уже призначеним до єпископату Холма» Ibid. -- 6562: Tommaso Talenti a Carlo Barberini, Jaworфw 21 novembre 1691. -- F.140r («tutte le differenze che vertevano tra monsignor Vinnichi, vescovo greco di Premislia e monsignor Malacoski, con la promozione di questo al vescovato di Chelma»).. Незважаючи на це, деякі листи, написані Таленті до Барберіні, фіксують роздратування Яна ІІІ втручанням Священної конґреґації пропаґанди віри й нунціатури у Варшаві. Конґреґація, схоже, хотіла завадити переходу Малаховського на нову кафедру, стверджуючи, що «він повинен залишатися в єпархії Перемишля, і через тривалу службу там раніше, і тому, що він занадто старий, щоб прийняти новий єпископат» Ibid. -- F.140v («resti nella diocesi Premislense, tanto per la pratica che tiene in quel vescovato, come pure avendo fatto altre volte instanza d'un coadiutore, non и piщ capace a montare ad altri vescovati»).. З іншого боку, секретар нунціатури Франческо Бентіні Народився у Фавентані 9 жовтня 1660 р. Доктор utriusque iuris, апостольський вікарій у Сенеґаллії (1714 р.). Поїхав до Польщі як аґент нунція Андреа Сантакроче разом зі Франческо Порталупі з Мілана, помічником того ж папського представника. При виїзді з Варшави Сантакроче, щоб перейти на іншу посаду, просив Бентіні замінити його в очікуванні прибуття з Рима нового нунція. Він залишався на своєму місці з 27 травня по 26 червня 1696 р. (див.: De Daugnon F.F. Gli Italiani in Polonia dal X secolo al XVIII: Notizie Storiche con Brevi Cenni Genealogici Araldici e Biografici. -- Vol.II. -- Р.321; Platania G. Gli Ultimi Sobieski e Roma: Fasti e Miserie di Una Famiglia Reale Polacca Tra sei e Settecento (1699-1715). - Roma, 1990. - Р.87, 474; Wojtyska H.D. Acta Nuntiaturae Polonae Tomus I de Fontibus (...). - Romae, 1990. - Р.283-284)., який, за розпорядженням Сантакроче, виступив проти наказу конґреґації, заявляючи, що королівський двір дійшов думки, нібито нунціатура «думає про просування іншої особи до цього єпископату» BAV. - Barb. Lat. - 6562: Tommaso Talenti a Carlo Barberini, Jaworфw 1 novembre 1691. - F.130v («pensi promuovere qualche altro soggetto a questo vescovato»)..

Суперечка, що, здавалося б, уже була вичерпана, поновилася тепер із потенційно тривожнішими і драматичнішими наслідками. Барберіні у своєму подвійному амплуа кардинала-протектора Корони Польської і члена комісії кардиналів, яка керувала Священною конґреґацією пропаґанди віри, у співпраці з королівським представником Руйтером, заходився вчергове працювати над подоланням нових перешкод. Мета полягала в тому, щоб відновити гармонію всередині унійної громади й запобігти «поверненню цих народів до схизми», а «не кидати на вітер, -- як писав Таленті, -- усі зусилля його величності, що багато років були віддані такій святій справі» Ibid. - 6562: Tommaso Talenti a Carlo Barberini, Jaworфw 21 novembre 1691. - F.141r («quei popoli non tornino allo scisma, e per non gettare al vento tutte le applicazioni di Sua Maestа impiegate tanti anni per un'opera cosi santa»)..

У нових умовах Варшава не схвалювала не тільки зусилля Малаховського, наголошуючи, «що він сам є причиною своїх бід» Ibid. - 6562: Tommaso Talenti a Carlo Barberini, Jaworфw 5 dicembre 1691. - F.150r., але й дії конґреґації, які загрожували тим, що «всі ці народи, котрі приєдналися до лона церкви», могли відійти назад до православ'я. Іншими словами, Собеський відкрито взявся захищати молодого єпископа, уважаючи його гідним прелатом, здатним розсудливо керувати єпархією, на відміну від нунціатури, котра відгукувалася про нього «багатьма наклепами супроти нього» Ibid..

Король, віддаючи Малаховському холмське єпископство, був переконаний, що він зможе вичерпати конфлікт, навіть попри, як писав Таленті, «загальне розуміння, що монсеньйор Малаховський багато у чому сам був винуватцем своїх бід» Ibid. -- 6562: Tommaso Talenti a Carlo Barberini, Jaworфw 26 dicembre 1691. -- F.157r.. Таку оцінку було повторно висловлено ще 26 грудня 1691 р., коли королівський секретар охарактеризував новопоставленого предстоятеля як «дуже тривожного і складного священика» Ibid. - F.157r--v., через якого виникли непорозуміння між королем, нунціатурою та Священною конґреґацією пропаґанди віри. Для Таленті, котрий говорив від імені Собеського, усе це було неприйнятним почасти тому, що він кинув тінь на Винницького, якого вважали «високодостойним прелатом, незважаючи на те, що він показав свою нездатність керувати єпископством Перемишля» Ibid. («prelato in vero degno, non ostante che cost! abbino fatto apparire l'incapacitа sua per governare il vescovato di Premislia»)..

Таленті знову попросив Барберіні подумати, «в якому жалю він (Винницький -- А.Б.) перебуває через такий наклеп на нього після тривалої праці, стількох витрат і збитків, щоб привести всю свою велику єпархію до найсвятішої унії» Ibid. -- F.158r--v.. Також Таленті просив кардинала, аби до розв'язання цієї справи доклав руку королівський представник у Римі Руйтер.

Втручання, слід зазначити, дало очікуваний результат і вже на початку наступного року суперечку можна було вважати повністю вичерпаною. Однак залишилися сумніви щодо щирості проголошеного Винницьким приєднання до унії. Зокрема у примаса Міхала Стефана Радзейовського (1645-- 1705 рр.) Призначений єпископом Вармії 23 вересня 1680 р., потім апостольським адміністратором Самбійської єпархії й, нарешті, кардиналом Святої римської церкви під назвою Санта Марія делла Паче (21 травня 1687 р.) і примасом Ґнезна з 17 липня 1688 р. (див.: Rachuba A. Michai Radziejowski // Polski Siownik Biograficzny. -- T.30. -- Wrociaw, 1987. -- S.66--76; Nitecki P. Biskupi Koscioia w Polsce: Siownik Biograficzny. -- Warszawa, 1992. -- S.176).. Він поділився ними в листі до Барберіні, пишучи, що Винницький «щиро відмовився від схизми», заявивши, що готовий судити про це тільки після оприлюднення «доктрини, якої він учить людей» APF. -- Scritture riferite nei Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. -- Vol.2: Michai Radziejowski a Carlo Barberini, Radziewica 23 ottobre 1691. -- F.353r -- 354r..

Кардинал Сантакроче, зокрема, оскаржив рішення конґреґації, котра нав'язала єпархії як єдино можливого кандидата саме Винницького, пішовши таким чином проти звичаю, відповідно до якого на теренах, що не так давно перейшли до унії, належало призначати лише унійного прелата, у той час, як молодий єпископ, номінований на підставі самого лише королівського указу, мав у своєму підпорядкуванні кілька парафій, що не визнали верховенства Рима. Це була лінія поведінки, яку сповідували всі представники понтифіка в нунціатурі. Сантакроче був налаштований подібним чином і тому рішучіше критикував указ, підписаний у 1681 р., як такий, що принижував церковну владу на користь світської. Ці важливі рішення, по суті, відбувалися без дотримання вимог Брестської унії, та схилялися лише на користь королівської влади, а отже вважалися Римом нелеґітимними; навіть зараз, коли перехід до унії відбувся згідно з канонічними правилами, Римська курія не поспішала змінювати цю позицію.

Така логіка змусила конґреґацію, яка все ще не мала довіри до персони Винницького, переглянути прийняте рішення й підшукати претендента на пост коад'ютора, котрий би влаштував як Святий престол, так і Собеського. Ним, зрештою, став далекий родич єпископа отець Антонін Жолкевський, монах-василіанин, що отримав докторський ступінь у червні 1690 р. в колегіумі папи Урбана в Римі Жолкевський вступив до колеґіуму 6 грудня 1687 р., щоб покинути його 26 червня 1690 р. після того, як «отримав ступінь доктора» (див.: Welykyj A.G. Acta S.C. de Propaganda Fide. Ecclesiam Catholicam Ucrainae et Bielarusjae Spectantia. -- Vol.II: 1667--1710. -- Romae, 1954. -- Р.91).. Проте план не знайшов ефективної реалізації, особливо після втручання отця Бонесани -- щойно призначеного єпископом Каяццо, потенційного кандидата на очільника нунціатури у Варшаві Чутку про це відразу відкинув кардинал Барберіні, який писав Таленті: «Після того, як був призначений цей отець Бонесана до одного з єпископатів королівства Неаполя, малоймовірно, що він може бути призначений апостольським нунцієм у цьому королівстві (тобто Польському -- А.Б.), тоді як ті церкви теж вимагають постійного проживання пасторів, і для нунціїв не прийнято надавати таку посаду, окрім того випадку, якщо вони не були in partibus infidelium (мали єпархії на території, підконтрольній Османській імперії), де духівники не були зобов'язані проживати» (див.: BAV. -- Barb. Lat. -- 6651: Carlo Barberini a Tommaso Talenti, Roma 18 ottobre 1691. -- F.252r).. Останній попереджав Священну конґреґацію пропаґанди віри, що таке рішення могло збурити «шляхетство русинської єпархії, яка має привілей обирати свого власного пастиря» APF. -- Scritture riferite nei Congressi. Moscovia, Polonia e Ruteni. -- Vol.2: Francesco Bonesana a Edoardo Cybo, s.l. 10 giugno 1692. -- F.386r..

Важливо підкреслити, що Бонесана сумнівався щодо можливого збурення шляхти й вірян через рішення призначити єпископові коад'ютором визначену Римом особу. Він зазначав, що, попри всі підозри, Винницький поводився дуже гідно, відповідно до законів унії, дотримувався канонів римської церкви Ibud. («egregiamente e che corrispondono le sue buone operazioni alla dichiarazione fatta della sua unione colla Santa Chiesa Romana per la quale indefessamente s'affatica»).. Перша ознака того, що колишній православний єпископ поступово починав сприйматися в позитивному ключі, завдячувала безумовній підтримці, яку завжди виявляв до молодого церковника польський король.

Після переходу Малаховського («від природи дуже занепокоєного» BAV. -- Barb. Lat. -- 6562: Tommaso Talenti a Carlo Barberini, Jaworow 21 novembre 1691. - F.140r.) до Холмської єпархії після смерті його попередника, преподобного Олександра Лодзяти Кардинала Барберіні про смерть унійного єпископа з Холма Лодзяти повідомив сам Ян Собеський (див.: Ibid. -- 6623: Jan III Sobieski a Carlo Barberini, Zol 8 agosto 1691. -- F.113r)., залишилося лише сподіватися, що міркування, висловлені отцем Бонесаною Із цього приводу Томмазо Таленті ще в листопаді 1691 р. скаржився польському монархові на кардинала Барберіні за невиправдані заяви, зроблені Священною конґреґацією пропаґанди віри, яка виступала проти прийняття похилого єпископа Малаховського до нового єпископату у Холмі. Насправді, як писав королівський секретар, «його величність тепер закрив усі відмінності, які були між монсеньйором Винницьким, єпископом Перемишля та монсеньйором Малаховським із просуванням останнього до єпископату Холма. Тепер його величність відчуває засмучення, що Священна конґреґація виступає проти цього рішення, бажаючи, щоб його (тобто Малаховського -- А.Б.) повернули до єпархії Перемишля, як за багато років служби у цьому єпископстві, так і за те, що він занадто старий для роботи в іншому єпископстві». В оригіналі: «la Maestа Sua ormai sopite tutte le differenze che vertevano tra monsignor Vinicki, vescovo greco di Premislia e monsignor Malacoski, con la promozione di questo al vescovato di Chelma, quando con sommo dispiacere sente che la Sacra Congregazione si oppone e che vuole onninamente che resti nella diocesi Premislense, tanto per la pratica che tiene in quel vescovato, come pure avendo fatto altre volte instanza d'un coadiutore, non и piщ capace a montare ad altri vescovati» (див.: Ibid. -- 6562: Tommaso Talenti a Carlo Barberini, Jaworow 21 novembre 1691. -- F.140r)., справдяться. Урешті-решт, після дванадцяти років унійна Перемишльська єпархія остаточно повернулася (1692 р.) під єдиновладний контроль єдиного єпископа, хоча вже незабаром з'явилися нові проблеми, які вимагали втручання Священної конґреґації пропаґанди віри, про що Барберіні навдовзі повідомляв Радзейовського Ibid. -- 6651: Carlo Barberini a MichaJ Radziejowski, Roma 16 agosto 1692. -- F.377v -- 378r..

У липні 1694 р. папа Інокентій XII закликав кардиналів конґреґації обговорити нову проблему, що виникла довкола єпископа Винницького. Незважаючи на те, що прелат був «щиро підпорядкований і досконало слухався всіх наказів, які блаженніший надсилав згаданому монсеньйору та містяться в указі Священної конґреґації» Ibid. -- 6652: Carlo Barberini a Carlo Maurizio Vota, Roma 17 luglio 1694. -- F.66v., остання була стурбована появою нового друкованого катехізису, який без дозволу Рима розповсюджував в єпархії молодий єпископ. Ця проблема загрожувала перекреслити всі попередні зусилля, зроблені Римом для заспокоєння унійної церкви в Короні Польській. Із папської столиці було надіслано наказ негайно вилучити всі примірники неканонічного видання, а самовладного єпископа закликали спрямувати свої зусилля на те, аби «поширювати новий катехізис із ретельністю й пунктуальністю» Ibid. - F.67r., відповідно до відомого «написаного кардиналом Белларміно або отцем єзуїтів Канісіо» Ibid. - 6652: Carlo Maurizio Vota a Jan III Sobieski, Romae 28 julii 1694. - F.71v..

Новопоставлений єпископ, здавалося, діяв так із власної недосвідченості та необережності, накликаючи на себе невдоволення Рима. Його поведінка коштувала нунцію Сантакроче офіційної догани від папського престолу, а кардиналові Спада, новому державному секретареві папи, було доручено донести до папського представника необхідність «стежити за виконанням кожного з вищезазначених пунктів і зберігати вірність його святості наскільки це можливо, передавши спочатку документи про скасування катехізису і впорядкувати та видати новий в установленій формі» Ibid. -- 6652: Carlo Barberini a Carlo Maurizio Vota, Roma 17 luglio 1694. -- F.67r.. Неканонічний катехізис мав бути вилучений і замінений версією, затвердженою церковними владами «imprimatur» (лат. «дозвіл Рима до друку»).

Інші питання, що були в той час на порядку денному відносин між Римом та Варшавою, такі, як «право номінування» («jus nominandi»), пов'язані з призначеннями єпископів та абатів, чекали більш оперативного вирішення. Саме тому справа Винницького поступово відійшла на другий план і зникла з кореспонденції короля та кардинала Барберіні, хоча останній наприкінці жовтня 1694 р. повернувся до неї в листі до отця Карло Мауріціо Воти, духівника Яна III, скаржачись на відсутність реакції єпископа щодо заміни катехізису: «Винницький ще не відповів на моє послання, але, запевнивши вашу світлість у його постійному намірі виконувати те, чого бажає Священна конґреґація пропаґанди віри, я чекаю зустрічей, щоб віддати йому заслужено належне» Ibid. -- 6652: Carlo Barberini a Carlo Maurizio Vota, Grottaferrata 27 ottobre 1694. -- F.96v -- 97r.. Запевнення, яке єзуїт дав Барберіні, виявилися достатнім для того, щоб покласти край тривалому конфлікту, тоді як суперечка щодо «jus nominandi» залишалася відкритою «Щодо справи абатств я відповідаю іншим листом, адресованим його величності, змушуючи мене зробити те, що вимагалося від мене. Тому навколо цієї справи мені не залишається нічого.

Що стосується справи Винницького, то про її залагодження недвозначно свідчить лист, який Барберіні відправив примасові Радзейовському 7 листопада 1692 р., де він попередив, що негайно повідомить Священну конґреґацію пропаґанди віри про швидку готовність, яку демонструє єпископ, бажаючи виправити катехізис, додавши задля більшої певності, що він не сумнівався в добрих намірах прелата, оскільки їх було засвідчено «вашим високопреосвященством»іншого, як підкреслити велику заслугу його величності й Ваш ентузіазм, який підтримував його. Нунцій повинен буде визнати, що мати гарні стосунки з Вами корисно для Святого престолу, як я часто писав до самого нунція та кардинала Спади». В оригіналі: «Per l'affare dell'Abbazie io pur rispondo coll'altra congiunta a Sua Maestа riserbandomi di bene adempire le mie parti in tempo opportuno scorsi che dovranno passare altri pochi giorni delle correnti vacanze. Si che intorno a questo negozio non mi accade di replicar per ora altro se non che non ho lasciato ne lascero di fare spiccare il gran merito di Sua Maestа et il zelo di Vostra Paternitа che l'ha cosi ben secondata, onde avrа motivo Monsignor Nunzio di riconoscere ch'и gran vantaggio della Santa Sede di passar con lei ogni piщ buona corrispondenza, come io gli scrissi et ho piщ di una volta attestato al Signor Cardinale Spada» (див.: Ibid. - 6652: Carlo Barberini a Carlo Maurizio Vota, Grottaferrata 6 novembre 1694. - F.100r).

⁶⁹ Ibid. - 6651: Carlo Barberini a MichaJ Radziejowski, Grottaferrata 7 novembre 1692. - F.410r..

References

1. Alcuni Cenni Sui “Ruteni Uniti” Nelle Carte di Propaganda Fide. (2012). Roma e il Papato nel Medioevo: Studi in onore di Massimo Miglio, I, Percezioni, Scambi, Pratiche, a cura di Amedeo de Vincentiis, 275, 671-681. Roma. [in Italian].

2. Balyk, B. (1978). Inokentii Ivan Vynnytskyi: Yepyskop premyskyi, sambirskyi, sian- itskyi, 1680-1700. Rym. [in Ukrainian].

3. Ciampi, S. (2018). Bibliografia Critica delle Antiche Reciproche Corrispondenze Politiche, Ecclesiastiche, Scientifiche, Letterarie, Artistiche dell'Italia colla Russia, Polonia ed Altre Parni Settentrionali, 1-3, Firenze, 1834-1839, vol.II. [in Italian].

4. De Daugnon, F.F. (1905). Gli Italiani in Polonia dal Xsecolo al XVIII. Notizie Storiche con Brevi Cenni Genealogici Araldici e Biografici, vol.II. [in Italian].

5. Gams, P.B. (1957). Series Episcoporum Ecclesiae Catholicae. Graz. [in Latin].

6. Kowalsky, N., & Metzler, J. (1988). Inventory of the Historical Archives of the Congregation for the Evangelization of Peoples of “De Propaganda Fide”. Cittа del Vaticano.

7. Marusyn, M. (1951). Die Vereinigung der Peremysler und Lemberger Eparchien mit dem Apostolischen Sthule. Roma. [in German].

8. Nitecki, P. (1992). Biskupi KoscioJa w Polsce: SJownik Biograficzny. Przedm. kard. Henryka Gulbinowicza. Warszawa. [in Polish].

9. Platania, G. (2011). Polonia e Curia Romana: Correspondenza di Giovanni III Sobieski Re di Polonia con Carlo Barberini Protettore del Regno (1681-1696). Acta Barberiniana, 2. Viterbo. [in Italian].

10. Platania, G. (1990). Gli Ultimi Sobieski e Roma: Fasti e Miserie di Una Famiglia Reale Polacca Tra sei e Settecento (1699-1715). Roma. [in Italian].

11. Platania, G. (2014). Viaggio Politico, Viaggio Religioso: Nunzi Pontifici e la Questione degli “Uniati” al Tempo di Jan II Kazimierz Wasa (1648-1668) Attraverso i Documenti della Sacra Congregazione de Propaganda Fide. D.Quirini-PopJawska & L. Burkiewicz (Eds.). Itinera cleri- corum: Kulturotwфrcze i religijne aspektypodrфzy duchownych, 323-342. Krakow. [in Italian].

12. Platania, G. (2018). Rzeczpospolita, Europa e Santa Sede Fra Intese ed Ostilitа. Viterbo. [in Italian].

13. Rachuba, A. (1987). MichaJ Radziejowski. Polski Slownik Biograficzny, 30, 66-76. WrocJaw. [in Polish].