Уявлення про "блаженство" як вид щастя в проповідях Антонія Радивиловського

Размещено на http://allbest.ru

Національна музична академія України імені П. І. Чайковського

Уявлення про «блаженство» як вид щастя в проповідях Антонія Радивиловського

Співак Володимир Васильович,

кандидат філософських наук, докторант

Анотація

Стаття присвячена дослідженню уявлень про блаженство в проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського. Показано, що на прикладі уявлень про блаженство в текстах Антонія Радивиловського ми можемо спостерігати процес формування морально-етичної парадигми української духовної культури епохи бароко. Встановлено, що у творчості Антонія Радивиловського відбилися сформовані Отцями Церкви три аспекти розуміння блаженства: едемського, небесного та земного. Повторюючи ці ідеї, Антоній Радивиловський намагається надати їм оригінального звучання й форми, додаючи до них власні міркування та насичуючи їх ідеями запозиченими з античної традиції. Так, описуючи едемське блаженство Антоній Радивиловський вдає з нього втрачений через гріх «золотий вік», активно використовуючи цей образ для моральних повчань. Небесне блаженство проповідник наповнює образами земного щастя та його благ, а земний блаженний отримує виразні риси античного мудреця, що пізнав себе, світ та сферу божественного. Антоній Радивиловський розділяє ідею обраності людей до блаженного життя на землі та небесах, однак не приймає фаталістичного її розуміння, стверджуючи активну роль людини у здобутті блаженства.

Ключові слова: українська філософія, щастя, блаженство, бароко, проповідь.

Постановка проблеми

Проблема щастя належить до основних у вітчизняній морально-етичній думці епохи бароко. Тож дослідження уявлень про щастя українських церковних мислителів XVII ст. є досить актуальним.

Розгляд текстів церковних авторів епохи бароко вказує, що їх розуміння щастя є багатоаспектним.

Щастя тлумачилося ними, як: «благословенність» доброго християнина, що супроводжувалась духовним багатством чеснот та зовнішнім благополуччям; земне щастя, пов'язане з володінням «світськими» благами; радість; посмішка фортуни тощо. Всі ці розуміння досить часто накладалися одне на одне та змішувались у єдиному сюжеті морального повчання, що ускладнює їх розмежування і осмислення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Категорія щастя не раз привертала увагу вчених, що сприяло формуванню феліциталогічних студій, як самостійного напряму досліджень. Фундаментальними працями з історії категорії щастя є дослідження В. Татаркевича [1] та Дерріна Макмехона [2]. Різним аспектам уявлень про щастя мислителів минулого присвятили свої праці Деніс Бредлі [3], М. Хорьков [4], Еріка Такер [5] та ін. Однак, ці дослідження не дають нам уявлень про розуміння щастя українськими церковними мислителями епохи бароко.

Панівний в епоху бароко церковний погляд на щастя в основному стверджував непевність земного щастя. Останнє розглядається лише як проміжна мета по відношенню до блаженства Царства небесного, вищість якого залишалась незаперечною [6]. Цьому «вищому» розумінню щастя, як блаженства ми присвятимо дане дослідження, адже охопити в межах однієї статті всі аспекти феліцитарного концепту неможливо.

Мета статті. Метою нашого дослідження є аналіз особливостей тлумачення поняття «блаженство» у проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського.

В якості основного джерела для аналізу нами було обрано рукописні та друковані проповіді Антонія Радивиловського з його збірок «Вінець Христов...» та «Югородок...». Вибір цих текстів обумовлений, як показовістю самого автора - церковного інтелектуала «могилянського кола», так і значною насиченістю його текстів філософською морально- етичною складовою.

Виклад основного матеріалу

Найвищий ступінь суб'єктивного переживання щастя в релігійному дискурсі позначається лексемою блаженство, яка досить часто виступає дублетом поняття щастя.

В грецькій мові дана категорія передавалася терміном ракаріа, в латинській ЬеаР^о, а в наслідок їх перекладу з'явилася церковнослов'янська лексема блаженство та її однокореневі відповідники [7].

Саме ж слов'янське слово «блаженство» походить від «благо», тобто, традиційно тлумачиться як залученість до блага. Так само, в давньогрецькій філософії поняття блаженства співвідноситься з розвитком вчення про природу блага. Залежно від контексту вживання цього поняття, блаженство тлумачилось як буття богів та посмертне існування душ окремих людей, безтурботне й незворушне життя мудреця-філософа, який наблизився до божественного буття тощо.

У релігійному дискурсі християнства лексема «блаженство» пов'язується з нормами праведності та свідчить про отримання «духовних дарів» від божества.

Так чи інакше, блаженство завжди виступає як стан вищого духовного задоволення та нескінченної радості, що у відповідності до вчення Августина було доступне людині в Едемі, буде доступне на небесах та може, в обмеженому вигляді, досягатись на землі праведниками.

В спадщині Антонія Радивиловського містяться згадки про всі окреслені Блаженним Августином види блаженства: едемське, небесне та земне. Про перший вид блаженства проповідник пише, що Адам був щасливим та блаженним поки перебував в раю, бо мав мир з Богом та самим собою [8, арк. 319 зв.].

Проповідник згадує про особливості едемського блаженства, зокрема, в райському саду людям були доступні всі блага світу: «Пєршїи продковє наши Адамъ й Єва, зоставали в Раю на місцу бєспєчномь, в щасливости вшєлякой оплываючомъ, а зоставали всіми достатками й дарами Божєими обдарєньї» [8, арк. 482 зв.], тож вони мали можливість вести щасливе, безтурботне життя.

Серед інших благ, перші люди володіли досконалим здоров'ям та душевними благами, втілюючи в собі античний ідеал тілесної та духовної гармонії: «Господь Бог (праві) сотворилъ пєршого чоловіка в совєршєнной моцы й кріпості вєдлугь тіла, й в совєршєнной сили й добродєтєлєхъ вєдлугь души» [8, арк. 482 зв.]. Таку досконалість Антоній Радивиловський називає щастям:«Быти силнымъ, чирствымъ, здоровымъ, чи то нє вєликая щасливость? был тымъ всімь от Бога обдарєнний Адамъ. быти розныхъ добродітєлєй дарами збогачєнимь, чи то нє вєликая щасливость // чєловєчєская. Быль оными ущєдрєнний оть Бога Продок наш Адамъ» [8, арк. 482-482 зв.].

Однак, ця «перша щасливість» була втрачена людиною внаслідок гріхопадіння, проповідник пише: «Чи долгожь продокь нашъ Адамъ, тоєй заживаль щасливости? чи долго з Богом й Агглами зоставаль в мирі? чи долго розумь єго Богу, розумови єго воля, воли пожадливость, духови тіло. послушними были? нєдолго. бо яко захотіль взыйти вишє... зступиль з місца щасливости на місцє вшєлякого нєщастя.» [8, арк. 320]. Через своє прагнення зрівнятися з Богом («хтивость годности»), Адам та Єва втратили райське блаженство «алє гды за поущєнїєм дїаволскимь, й за намовою тоєю: Будєтє як бози, І відущє добро й зло; того високого Божого титулу хтивє пожадали. ажь й на місцє такь бєспєчноє й вєсєлоє Райскоє утратили, й вшєлякой єго щасливости й достаткові. чужими зостали» [8, арк. 482 зв.].

Таким чином, «перша щасливість», вид блаженства, що мав місце до гріхопадіння характеризувалася володінням всіма матеріальними й тілесними благами, а також духовними чеснотами й благами, в тому числі й «богоспілкуванням». Це блаженство перших людей, що поступається небесному, однак значно вище за можливе земне щастя, втрачене людьми й сприймається проповідником, як образ давнього втраченого «золотого віку». Антоній Радивиловський в дусі проповідницького жанру використовує образ втраченого райського блаженства з повчальною метою, як урок для перестороги від можливих гріховних вчинків.

Вищим ступенем блаженства, якого для людини можливо досягти в майбутньому, є блаженство небесне. Природно, що для ченця Антонія Радивиловського, небесне блаженство («блаженство вічноє», «Сладость нєбєсная»... [8, арк. 213, 295], «вічноє щастя» [9, арк. 812 зв.]) вважається вищим ступенем щастя, якого стаються гідними після смерті праведники.

На небі людині будуть доступні всі блага у їх максимальному вигляді і навіть більше, небесне щастя є істинним на відміну від земного, яке часто є оманою. З цього приводу проповідник пише: «Гды тєдьі... на сємъ світі щастє з нєщастєм, вєсєлє з плачємь. завшєся лучитъ, то гдє маємъ шукати. такового щастя, с которымъ нігдься нєлучить нєщастє?... в небі. что ся ткнєть щастя бєз нєщастя, ано тамь щасливая вічность й вічная щасливость» [10, с. 1029].

Людська душа прагне цього блаженства через що ніколи не буває задоволена - «Чи нє терпимо на сємь облудномь світі вєликаго правдивой радости гладу? чи нє терпимо правдивого щастя й вєсєля нєдостатку? терпимо» [10, с. 1030]. Щодо змістовного наповнення такого правдивого щастя, проповідник, традиційно для релігійної літератури, констатує його невимовність в порівнянні з земними благами [9, арк. 812 зв.].

Так, Антоній Радивиловський пише, що праведник, який полюбив Господа, отримає на небі вічне життя й блага яких ніхто не мав й не міг мати: «Кто всімь сєрцємь своимь, всєю душею своєю, й всєю мьіслїю своєю любить Господа Бога, той вь Царствїи Нєбєсномь от нєго одєржить вінєц живота, той таких доступить добрь, якихь тутна зємли ніколи нєміль, й міти бы нє могль, хочь бы найдолшєй жиль. Чтося ткнєть одєржаня вінца живота, мовить Іаковь святый: Блажєнь мужь ижє прєтєрпить искушєнїє, злиє искушєн бывь, прїймуєть вінєць жизни, єгожє обіща Богь любящимь єго. Чтося ткнєть одєржаня добрь, яких туть на зємли шгды шбыло, німашь й нєбудєть; мовить Павєль святый: Яжє око нєвидит, й ухо теслыша, й на сєрдцє чоловіку тевзыйдоша, яжє уготоваль Бог любящимь єго. Міти в Нєбі самого Бога за державу, й за всє чого будєть прагнути сєрдцє чоловічєскоє» [8, арк. 227 зв.].

Однак, для унаочнення морального повчання, що було необхідне для кращого пояснення пастві переваг правильної поведінки, часом проповідник надає небесному блаженству цілком земного наповнення, вдаючись до «олюднення небес», наповнення сакрального простору зрозумілим для некомпетентної в богословських тонкощах людині змістом, характерним для повсякденних уявлень про щастя. Таке небесне блаженство набувало в текстах Антонія Радивиловського вигляду цілком земного щастя, але вічного та в максимально можливому (й навіть неможливому для земних умов) вигляді.

Так, посилаючись на Августина проповідник пише: «поспішаймо до Нєба сєрдцємь й умысломь; відаючи жє. тамь богатства, чєсти й слава нє подлєгают отмєнє: в чом ся колвєкь кохаєть сєрдцє наше, в чомся кохають очи, уши й инныи смыслы, всє тамь высмєнитшимъ способом зажити можємь. Вь небі єсть что колвєкь любитє, чого колвєкь жєлаєтє. Єсли утішаєт чоловіка пієнкность// Просвітяться Правєдници яко солнцє, єсли прудкость, кріпость, волность; подобны будуть Аггломь. Єсли утішаєте долгїй й здоровый животь, тамь єсть здоровая вічность, й вічноє здоровіє, бо Правєдници вь віки живуть. Єсли укріпляєть мщєє, Насытятся внєгда явится слава Господня. Єсли утішаєть напитокь, Упіются от обилия дому єго. Єсли музика, тамь Аггли бєз конца співають. Єсли прємудрость, всі будуть прємудрыми й разумными. Єсли утішаєт чоловіка на сємь світі чєсть, слава й багатство; в Нєбі всі будуть чєстны, славны й богаты.» [8, арк. 67 зв.-68].

З даного фрагменту ми можемо також зрозуміти перелік благ, які, на думку проповідника, приносять щастя людині: краса, сила, свобода, здоров'я, саме життя, тілесні втіхи (їжа, напої, музика), мудрість, честь, слава, багатство тощо. Ці блага (добра щастя), що на землі є мінливими або здатні збити людину з істинного шляху, в небі будуть доступні завжди і давати чисту насолоду. В іншому місці, знову цитуючи Августина, Антоній Радивиловський надає цим благам сакрального значення, відзначаючи, що всі земні блага замінить сам Господь, що буде виступати в ролі небесних багатств, честі, слави тощо: «Бог будє подпорою єго, єсли захочєть богатства, чєсти, славы, щастя, живота; Богъ будєть й богатствомъ, й чєстїю, й славою, й щастємь, й животомь єго» [8, арк. 228].

Святі праведники є щасливими, оскільки обрані Богом для щастя - «избраныи щаслившїи» [8, арк. 106-106 зв.], на таку людину звернув увагу Бог, який дивиться на неї «веселим оком» [8, арк. 110], - пише проповідник. Розмірковуючи про блаженність святих, зокрема мучеників, Антоній Радивиловский називає їх благословенними та вказує на те, що вони були передвічно передбачені Богом до вищого щастя (небесного блаженства) - «Єсли кто зъ мчниковъ стыхъ часу мчнїя своєго такъ добрымъ подвигомь вірьі подвизался для наслідствїя Црствїя Нбсного и єго нєйзрєчєнныхъ добръ и роскошєй которые Бгь єщє прєдь віки кождому зъ избраныхъ до Црствїя Нбсного наготоваль» [11, с. 1471].

Проте, проповідник зауважує, що передбачені вони були саме через їх вільний вибір на користь «духовного подвигу». Тож, кожен святий мученик отримав блаженство через те, що проявив подвиг: «мужєствєнно и скоро свій добрый подвигь вфы въ добываню онаго нєбєсного Ієрслиму отправоваль, жє прєзъ конєчноє прєтєрпєнїє въ мукахъ въпадши въ оный всякихъ добр, роскошєй, славы и Блжєнства вічнаго въ темъ участникомъ зосталъ... мужєствєнный и скорый былъ въ добрымъ подвизі Вфы, для осягнєня славы и блажєнства вічного» [11, с. 1476].

Тож, Антоній Радивиловський відкидає фаталістичне сприйняття блаженності християнина, як прояву виключно Божої волі, та стверджує провідне значення свідомого, вільного (хоч і передбаченого Богом) вибору людини на користь істинного щастя. Дана теза підтверджується й тим, що відповідальність за нещастя й втрату небесного блаженства й «добр вічних» перекладається на самого грішника: «О шщасливый чоловічє! признати мусиш тоє, жєсь коли грішил й кривду чинил іншим, отважилєся на утрату добръ твоихъ, далєко болшихъ, бо всі добра Нєбєсжіє чрєзъ гркъ утратилъ.» [8, арк. 523]. Так само, у владі людини з Божою поміччю виправити ситуацію покутою та добрими справами, що можуть мати характер пожертв: «якось былъ отважный на утрату добръ вшныхъ гды грішила так тепер маєшъ быти отважнымъ на утрату добръ дочасныхъ гды покутуєш!» [8, арк. 523 зв.].

Таким чином, людина за Божим обранням та своїм вибором може досягти небесного та земного блаженств. Щодо останнього, то воно в текстах Радивиловського виступає як вищий ступінь земного щастя, що досягається за життя «добрим християнином», має відношення до «споглядального» способу життя, свободи, вільного нехтування «земними спокусами» заради духовних благ та майбутньої небесної нагороди. Таке блаженство розглядається як проміжний етап на шляху до вищого блаженства.

Одним із засобів досягти земного блаженства та звільнення від скорботи є послух божественній волі, пише проповідник посилаючись на Сенеку: «быти послушнымъ Богу, єста то быти на волности, хочєшъ быти волнымъ от скорби, служи Богу. жадного праві нємаш болшого зла, яко тепослушнымъ быти Бгу, чили нє відаєшъ члчє, жє имъ кто барзій єста послушны Бгу, тымъ болшую от нєго одєржит ласку?» [11, с. 510].

Блаженна людина всі свої здібності застосовує для слави Божої та отримає за це вищу нагороду, в цьому й полягає її щастя: о щасливыи, о Благословєнни єстє, что взявши от Христа Спаситєля противу силі своєй тыи таланты, оніми купчитє ку славі Божєй, ку спасєнїю самыхъ сєбє й ближнихъ» [8, арк. 233 зв.]. Однією з ознак блаженної людини та одночасно умовою досягнення блаженства є мудрість, що є Божим даром та допомагає «догодити Богу». український духовний блаженство радивиловський

З цього приводу Антоній Радивиловський пише: «о якъ щасливиє вы єстє, коториє в сєбі маєте мудрость, она албовшъ много вам помагаєт, жє Бога хвалити можєтє.» [8, арк. 223 зв.]. Також мудрість досягається наукою і служить запорукою «блаженності» мудреця, оскільки через науку людина пізнає божественні речі й стає ближча до Бога, споглядаючи його розумом - «барзо єсть потрєбноє Хриспяномъ Прєнасвятєйшєй Троицы познанє: потеважъ Науки нашєй, й Вірьі єсть головою, причиною, й початкомъ вічной щасливости й Благословєнїя» [10, с. 132].

Тут проповідник передає сформований античністю та християнізований схоластикою образ блаженного мудреця, що пізнав «божественні і людські речі». Умовою та результатом такого пізнання є плекання різних моральних чеснот, що є ознакою блаженної людини.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Таким чином, у творчості Антонія Радивиловського відбилися сформовані Отцями Церкви три аспекти розуміння блаженства: едемського, небесного та земного.

Повторюючи ці ідеї, зокрема, активно посилаючись на Августина, Антоній Радивиловський намагається надати їм оригінального звучання й форми, додаючи до традиційних ідей про ознаки й зміст цих видів блаженства власні міркування та насичуючи їх ідеями, запозиченими з античної традиції.

Так, описуючи едемське блаженство, Антоній Радивиловський вдає з нього втрачений через гріх «золотий вік», активно використовуючи цей образ для моральних повчань.

Небесне блаженство проповідник наповнює образами земного щастя та його благ, а земний блаженний отримує виразні риси античного мудреця, що пізнав себе, світ та сферу божественного. Антоній Радивиловський розділяє ідею обраності (благословенності) людей до блаженного життя на землі та небесах, однак не приймає фаталістичного її розуміння, стверджуючи активну роль людини у здобутті блаженства і врахуванні цієї активності Господом при здійсненні Його вибору. Подальші дослідження поставленої проблематики видаються достатньо перспективними і потребують подальшої уваги.

Список використаної літератури

1. Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека / В. Татаркевич. - М.: Прогресс, 1981. - 368 с.

2. McMahon, Darrin. A History of Happiness / Darrin McMahon. - New York: Grove Press, 2006. - 544 р.

3. Bradley, Denis. Aquinas on the Twofold Human Good: Reason and Human Happiness in Aquinas's Moral Science / Denis Bradley. - Washington: Catholic University of America Press, 1997. - 610 p.

4. Хорьков М. Л. Coincidentia oppositorum и aeterna felicitas: философско-богословский синтез или параллелизм традиций? / М. Л. Хорьков // Вестник Ленинградского государственного университета им. А. С. Пушкина. - 2009. - № 3. - С. 26-35 [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://cyberleninka.ru/article/n/coincidentia- oppositorum-i-aeterna-felicitas-filosofsko-bogoslovskiy-sintez-ili-parallelizm-traditsiy

5. Tucker, Ericka. Diversity and Felicity: Hobbes's Science of Human Flourishing. / Ericka Tucker // Science et Esprit. - 2016. - № 68/1. - Р. 35-47.

6. Кошелева О. Е. Ракурсы «щастья» в России XVII-XVIII веков / О. Е. Кошелева // Казус. Индивидуальное и уникальное в истории. - Вып. 4. - М.: ОГИ, 2002. - С. 108-117 [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://ec-dejavu.ru/h/Happiness_Russia.html

7. Воркачев С. Г. Счастье как лингвокультурный концепт / С. Г. Воркачев. - М.: ИТДГК «Гнозис», 2004. - 192 с.

8. Радивиловський Антоній. «Вінець Христов...» / Антоній Радивиловський. - К.: Друкарня Києво- Печерської Лаври, 1688. - 554 арк.

9. Радивиловський Антоній. «Огородок...». Рукопис. - Книга 1 / Антоній Радивиловський, І. Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. - П. Ник. М. П. 560. т. 1. кн. 1. - 955 арк.

10. Радивиловський Антоній. «Огородок.» / Антоній Радивиловський. - К.: Друкарня Києво-Печерської Лаври, 1676. - 1128 с.

11. Радивиловський Антоній. «Вінець Христов.». Рукопис / Антоній Радивиловський., І. Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. - П. Ник. М. П. 560. т. 2. - 1615 с.

References

1. Tatarkevich, V. (1981). On the happiness and perfection of man. Moscow: Progress (in Russ.)

2. McMahon, Darrin (2006). A History of Happiness. New York: Grove Press.

3. Bradley, Denis. (1997) Aquinas on the Twofold Human Good: Reason and Human Happiness in Aquinas's Moral Science. Washington: Catholic University of America Press.

4. Khorkov, M. (2009). Coincidentia oppositorum и aeterna felicitas: Philosophical-theological synthesis or parallelism of traditions? Vestnik Leningradskogo gosudarstvennogo universiteta im. А. S. Pushkina (Bulletin of the Leningrad A. S. Pushkin State University, 3, 26-35. Retrieved from: http: //cyberleninka.ru/article/n/ coincidentia-oppositorum-i-aeterna-felicitas-filosofsko-bogoslovskiy-sintez-ili-parallelizm-traditsiy (in Russ.)

5. Tucker, Ericka. (2016). Diversity and Felicity: Hobbes's Science of Human Flourishing. Science et Esprit, 68/1, 35-47.

6. Kosheleva, O. (2002). Perspectives of "happiness" in Russia of XVII-XVIII centuries. Kasus. Individualnoie I unikalnoe v istorii (The Casus. Individual and unique in history), 4, 108-117. Retrieved from: http://ec- dejavu.ru/h/Happiness_Russia.html (in Russ.)

7. Vorkachev, S. (2004). Happiness as a linguistic culture concept. Moscow: ITDGK "Gnosis" (in Russ.)

8. Radyvylovskyi, A. (1688). The Crown of Christ. Kyiv: Typography of Kiev-Pechersk Lavra (in Ukr.)

9. Radyvylovskyi, A. (1671). Ohorodok, 1,1. Kyiv: Manuscript (in Ukr.)

10. Radyvylovskyi, A. (1676). Ohorodok. Kyiv: Typography of Kiev-Pechersk Lavra (in Ukr.)

11. Radyvylovskyi, A. (1688). The Crown of Christ, 2. Kyiv: Manuscript. (in Ukr.)

Abstract

The vision of “bliss” as a type of happiness in antoniy radivilovskiy's homiletics

Spivak Volodymyr Vasyliovych, Candidate of Sciences (Philosophy), Postdoctoral student, Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine

Introduction. The article is devoted to the research of visions about bliss as a type of happiness in the homiletics heritage of Antoniy Radivilovskiy.

This topic is an integral part of mora-ethical teaching of Ukrainian thinkers of baroque epoch. The research of it should give us more solid vision about moral philosophical part of Ukrainian spiritual culture of the 2d half of the 17th century.

Purpose. The purpose of our research is the analysis of interpretation specifics of the bliss concept in the Antoniy Radivilovskiy's homiletics heritage. Methods. Methodological framework of the research are general scientific methods of analysis and synthesis, contextual and genetic approaches, germeneutic method.

Results. It was established that three aspects of understanding of bliss defined by Church Fathers were reflected in the work of Antoniy Radivilovskiy: edenic, heavenly and earthly.

Repeating these ideas, Antoniy Radivilovskiy tries to give them the freshness of sound and form by adding his own thoughts to them and giving them ideas borrowed from antique tradition.

Antoniy Radivilovskiy divides the idea of people's chosenness for the blessed life on earthly and heavenly, however he doesn't accept fatalistic understanding of it, establishing an active role ofpeople in achieving the bliss.

Originality. For the first time, the vision of Ukrainian Church thinkers of the baroque epoch about bliss as a type of happiness was researched, taking texts of Antoniy Radivilovskiy as an example.

Conclusion. We can observe the process of forming of moral- ethical paradigm of Ukrainian spiritual culture of the baroque epoch, taking visions of Antoniy Radivilovskiy about bliss as an example. The research of the visions of Antoniy Radivilovskiy about bliss showed the potential offurther study of integral parts of the general happy life concept.

Key words: Ukrainian philosophy, happiness, bliss, baroque, homiletics.

Размещено на Allbest.ru