Поняття "богословська освіта" в релігієзнавчому осмисленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОНЯТТЯ "БОГОСЛОВСЬКА ОСВІТА" В РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ОСМИСЛЕННІ

освіта теологічний заклад конфесійний

В.Л. Хромець, канд. філос. наук, доц.

У даній статті йдеться про сучасний стан дослідження теологічної освіти в Україні у період її незалежності. Розглядаються, висвітлюються і аналізуються думки українських науковців, експертів, публіцистів відносно питання видів та форм теологічної освіти її місця в світських та конфесійних навчальних закладах. Дані погляди автор намагається об'єднати в кілька підходів та пропонує особистий погляд на дану проблему.

Ключові слова: богословська освіта, конфесійне богослов'я, світське богослов'я, вищі конфесійні навчальні заклади, вищі світські навчальні заклади, підходи до розуміння богословської освіти.

В.Л. Хромец

В данной статье речь идет о современном состоянии исследования теологического образования в Украине в период независимости. Рассматриваются, освещаются и анализируются мнения украинских ученых, экспертов, публицистов в отношении вопроса видов и форм теологического образования ее места в светских и конфессиональных учебных заведениях. Данные взгляды автор пытается объединить в несколько подходов и предлагает личный взгляд на эту проблему.

Ключевые слова: богословское образование, конфессиональное богословие, светское богословие, высшие конфессиональные учебные заведения, высшие светские учебные заведения, подходы к пониманию богословского образования.

V.L. Khromets

INTERPRETING THE NOTION "THEOLOGICAL EDUCATION" IN RELIGIOUS STUDIES

The articles deals with contemporary research of theological education in the independent Ukraine. The author examines, explains and analyzes different views of the Ukrainian scholars, experts and publicists, on the problem of types and forms of theological education, its position in secular and religious educational institutions. The author strives to unite these views into several approaches and suggests his particular point of view.

Key words: theological education, confessional theology, secular theology, confessional universities, secular universities, approaches to understanding theological education.

Поняття "богословська освіта" являється сталим терміном, який активно вживається в соціо-гуманітарних науках вцілому: педагогами, релігієзнавцями, богословами, філософам освіти тощо, зокрема й релігієзнавцями, серед яких інтерес до дослідження богословської освіти невпинно зростає. Богословська освіта вживається здебільшого у стосунку до вищої освіти, на відміну від поняття "релігійна освіта", яке переважно використовується у застосуванні до початкової та середньої освіти. Часто у цьому контексті фігурують поняття "професійна релігійна освіта" або "духовна освіта", але як перше, так і друге можуть бути синонімом до богословської освіти, коли йде мова про конфесійні вищі навчальні заклади, які створюються і діють в підпорядкуванні окремо взятої конфесії. Тут окремо слід вказати, що не можна плутати богословську освіту, як дослідження релігії "зсередини", з релігієзнавчою та філософською (філософія релігії) освітою, як дослідження релігії "ззовні". Якщо богослов'я є наукою про Бога, то релігієзнавство є наукою про релігію в усіх її проявах, а філософія релігії - наука про буття Бога та його раціональне пізнання (коротке, попереднє визначення особливостей предметної сфери цих трьох наук). У цьому зв'язку важливо вказати на те, яким є характер дослідження, бо в залежності від цього формуватиметься розуміння того, якою може бути чи повинна бути богословська освіта.

Зміст богословської освіти в нашій країні визначається дискусією навколо питання щодо розуміння світського характеру державної освітньої системи, з одного боку, і релігійний характер конфесійної освіти, з іншого. Перша - регулюється державним законодавством у сфері освіти, друга - Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" і розвивається в духовних навчальних закладах, які створюються конфесіями для задоволення своїх релігійних потреб (про це детально буде йтися в окремому підрозділі). Богословська освіта присутня як у світських, так і в конфесійних навчальних закладах, тому варто завжди враховувати ці дві реальності богословської освіти в Україні. Перший підхід в окресленні цього становища - це розмежування понять "світське богослов'я" та "конфесійне богослов'я". Даний підхід яскраво репрезентують погляди Юрія Вестеля. У своїй статі "Теологія як наука і предмет викладання: на шляху до концепції світської теологічної освіти в Україні" він зазначає: "Мова піде саме про світську, а не конфесійну теологію (яка викладається і розвивається у церковних духовних закладах), себто про таку теологію, яку є сенс викладати і вивчати в акредитованих державою ВНЗ і з якої можна захищати наукові роботи; інакше кажучи, про наукову, "об'єктивну" теологію, незалежну від церков, конфесій, деномінацій, ідеологій тощо" [3]. З позиції автора зрозуміло, що богословська освіта є в конфесійних духовних навчальних закладах, але вона протиставляється богословській освіті в світських навчальних закладах, а це означає, що в останніх богослов'я є таким, при якому не можна захищати наукові роботи, а те, що захищається, інакше кажучи, є не науковим, а тому суб'єктивним, бо є залежним від церков, конфесій, деномінацій, ідеологій тощо. Прийнявши зазначені вище умови про те, що богослов'я може розвиватися як наука лише у світському ВНЗ, Ю. Вестель вказує: "...теологія, безумовно, є наукою, однією з гуманітарних наук... це наука (або радше комплекс наук і дисциплін) про світ, людину, культуру, суспільство тощо, коли це все розглядається стосовно Бога" [3]. Таким чином, богослов'я має формуватися в контексті методології гуманітарних наук; богословська освіта є гуманітарною освітою з комплексом дисциплін про Бога та розглядає людину, світ, культуру в їх зв'язку з Богом. Підтримує підхід, що розмежовує конфесійну і світську богословську освіту, й Володимир Бондаренко. У його статті "Зближення світської та духовної шкіл в Україні: вимога часу та межі можливого" зазначається: ".світську спеціальність "богослов'я" слід розуміти як гуманітарну спеціальність з особливим акцентом на з'ясування ролі Церкви в історії цивілізації, вивчення релігійної філософії, значного блоку філологічних дисциплін тощо. Цілком очевидно, що світські фахівці з богослов'я повинні готуватися виключно світськими навчальними закладами з дотриманням усіх компонентів підготовки бакалаврів та магістрів" [1]. В Бондаренко додає до світського богослов'я історичний і філологічний блоки богословських студій. Важливим є зауваження, що і кадри мають готуватися світською системою для світської системи богословської освіти.

Інший підхід, який є своєрідною протилежністю до позиції Ю.Вестеля, пропонує і послідовно відстоює Олександр Філоненко. На його думку, висловленій у бліц-інтерв'ю "Повернення богослов'я неминуче", богослов'я в світському ВНЗ може бути лишеконфесійним: "Крім академічної відповідальності, відповідальності дослідницької, богослов має відповідальність перед церквою, перед своєю конфесією. Я не вірю у позакон- фесійне богослов'я. Мені здається, що це непродуктивне богослов'я" [10]. Крім того, що богослов має бути приналежний до якоїсь із конфесій, він повинен розвивати саме конфесійне богослов'я. Для О. Філоненка важливо не поділяти богослов'я на таке, що розвивається у світських та конфесійних навчальних закладах: і там, і там воно конфесійне, однак знаходиться в різних середовищах, а тому має дещо відмінні завдання [9], але, з іншого боку, богословське знання не зводиться ані до знання гуманітарного, ані до знання природничого: "... це більш-менш окреслений особливий рід знання, який надає підстави певній гуманітаристиці, певній філософії науки, філософії природознавства, не зводячись до них" [8]. Це позиція крайня, сам О. Філоненко її називає максималістською, бо для нього богослов'я не просто має використовувати здобутки гуманітарного і природничого знання, а саме надає підвалини для таких галузей знання. Перефразувати можна словами Юрія Чорноморця: "Теологія сьогодні знову повертається до претензій на статус мета-науки - як для природничих та гуманітарних наук, так і для філософії, яка здійснює первинне узагальнення універсального знання" [12]. Але з іншого боку: "Входячи в такий контекст,богослов'я не може претендувати на те, що воно стане цією наукою наук, яка всіх об'єднає Проявом цього має стати радикальна відкритість богослов'я всім існуючим науковим практикам, і богословський простір в університеті повинен бути з необхідністю "радикально" міждисциплінарним. Ми не повинні привносити специфічно свій метод - це метод, який повинен вступати в продуктивну розмову з усіма дослідними, освітніми практиками, які вже існують в університеті" (О. Філоненко). [9] Даний підхід розуміє богослов'я як окрему галузь наукового знання, поряд з гуманітарним, соціальним, природничим, з одного боку, а з другого боку - по відношенню до інших галузей наукового знання постає у ролі мета-науки, яка не претендує бути наукою наук, а лише має бути радикально відкритою для всіх наукових та освітніх практик, зберігаючи специфічність свого підходу. "Адже що таке християнське богослов'я? Це богослов'я, яке постає з розмірковування людини над сенсом свого життя, яке повинно починатися десь поряд з розмірковуваннями про те, що є спілкування з Живим Богом як джерелом усякої автентичності" (О. Філоненко) [8]. Даний підхід трактує богослов'я лише як конфесійне, що є відповідальним перед своєю конфесією; починається з богослов'я з формулювання відповіді на запитання про сенс життя людини та пошуку Живого Бога. Воно постає окремою галуззю наукового знання, яке є мета-наукою по відношенню до інших наук, що проявляється у радикальній міждисциплінарності. Крім того, богослов'я не зводиться до цієї міждисциплінарності, а має свій предмет, методи та підходи. Залишаються нез'ясованими процедурні моменти організації богословської освіти і богословського дослідження.

Своєрідний "третій шлях" ми зустрічаємо у підході Юрія Чорноморця. Він у статті "Яку теологію потрібно викладати в українських Університетах?" пропонує враховувати існування богослов'я у трьох формах: "По- перше, існує філософська теологія - яка є частиною філософського світогляду. По-друге, існує релігійна теологія - як теоретична частина релігійного світогляду. По-трете, існує містична теологія - це записи різного роду містичного досвіду, який був у людей релігійних та на наявність якого претендували і деякі філософи (той же Прокл). Містична теологія проблемна в тому, що вона може належати як додаткове явище і до філософії (Прокл, Мейстер Екхарт), і до теології (Ареопагітики)" [13]. Важко собі уявити, в яких навчальних дисциплінах могло би викладатися містичне богослов'я і тому воно є допоміжним в організації богословської освіти, як у світському так і у конфесійному ВНЗ. Дискусія може бути переведена в площину важливості містичного досвіду самого по собі чи в контексті спілкування з Богом самого богослова. Якщо Ю. Вестель говорить, що таке спілкування не обов'язкове до розгляду у світському ВНЗ, то О. Філоненко говорить про такий досвід як умову правильно побудованої богословської освіти у світському, а тим паче конфесійному ВНЗ. Для останнього такий досвіду розглядається як безумовно необхідний. І він буде культивуватися через залучення до аскетичних практик, участь у богослужінні, духовне спілкування (душпастерські зустрічі, реколекції тощо), індивідуальну молитву тощо. І це вже буде стосуватися позааудиторної роботи ВНЗ, якщо у конфесійному ВНЗ вона здебільшого організована, то у світському - лягатиме на самого студента. Аудиторна форма богословської освіти і в світському, і в конфесійному ВНЗ має бути організована в чітких раціональних формах: навчальний план, навчальні дисципліни, лекції, семінари, самосійна робота, заліки, іспити тощо. "Отже, якщо б Університет створив ідеальні умови для існування теологічного факультету, то мінімальним набором кафедр мали б бути чотири: філософської теології, православної теології, католицької теології, протестантської теології. Оскільки ідеальних умов чекати не доводиться, то скоріше за все необхідно розрізнити на рівні кафедр хоча б дві реальності: філософська теологія та християнська теологія (релігійна теологія, або ж просто "теологія")" [13]. Філософське богослов'я є своєрідним обов'язковим компонентом для богословської освіти у світському ВНЗ, хоча він і ставить її в залежність від релігійного (конфесійного) богослов'я. Ю. Чорноморець солідаризується з О. Філо- ненком і вважає, що тільки конфесійне богослов'я є власне богослов'ям. Пропонована організаційна структура богословської освіти є досить зручною, бо за виникнення потреби можуть додаватися освітні програми по богослов'ю інших релігійних традицій чи конфесій: ісламське (сунітське, шиїтське) богослов'я, юдейське (ортодоксальне, консервативне, реформістське) богослов'я тощо. Такий підхід до розуміння богословської освіти концептуально її не розрізняє в світському і конфесійному навчальному ВНЗ, єдине зауваження - у першому вона має бути принципово поліконфесійною (навіть якщо існує лише кафедра православного богослов'я, світський вНз має бути принципово відкритим до створення кафедри богослов'я інших традицій чи конфесій), а у другому - моноконфесійною. Не до кінця зрозуміло, чим відрізняється на виході випускник і чи потрібні функціональні розрізнення у підготовці фахівців-богословів зі світського і конфесійного навчального закладу? На це питання Ю.Чорноморець не дає прямої відповіді.

Своєрідну деконструкцію ідей О. Філоненка, Ю. Вестеля та Ю. Чорноморця здійснює Оксана Горкуша у свій статті "Теологія в освітньому ракурсі" [4]. З одного боку, вона приймає аргументи О. Філоненка та Ю. Чорноморця, що богослов'я має бути лише конфесійно визначеним, тим самим категорично відкидаючи підхід Ю. Вестеля, а з іншого боку, вона вказує та те, що конфесійне богослов'я в світському ВНЗ має бути представлене з певними застереженнями. "Однак, ми відразу помічаємо, що подібне освітнє оприсутнення конфесійної теології можливе лише за умови трансформації її цільового призначення як дисципліни для викладання (із власне релігійного висловлювання про Бога та істини віри на суто просвітницьке ознайомлення із певними релігійними теоріями). І хоча ця обставина викликає в релігійних колах очевидний чи завуальований спротив, та (й на нашу думку) кращого способу для теології (крім як уподібнитися будь-яким іншим гуманітарним дисциплінам) стати придатною дисципліною для викладання у сучасних світських освітніх закладах немає [4]. Отже, у такому розумінні богословська освіта постає як ознайомлення з певними конфесійними теоріями про Бога та про інші істини віри. О. Горкуша, повністю заперечуючи світське богослов'я в освітньому ракурсі, підтримує позицію О. Філоненка та Ю. Чорноморця, яка полягає в тому, що богослов'я в світському ВНЗ може бути лише конфесійним. Хоча вона вносить в їх позицію ряд суттєвих обмежень і застережень, з огляду на те, що конфесійне богослов'я має стати гуманітарною дисципліною і бути суто просвітницьким та інформативним (проти чого категорично виступають і О.Філоненко, і Ю. Чорноморець). Якщо послідовно виконати згадані вимоги до богословської освіти, це фактично означатиме, що в світському ВНЗ богослов'я повинно відмовитися від нормативного характеру викладу матеріалу, адже богослов не повинен говорити від імені своєї конфесії і стверджувати істинність пояснюваного. Богослову пропонується лише надавати інформацію про істини своєї конфесії, тобто виклад матеріалу повинен мати дескриптивний характер, тобто нейтральний. Такий виклад наближає теологію до релігієзнавства. Фактично, О. Горкуша пропонує релігієзнавчий підхід до віровчення певної конфесії, відмовляючи світському богослов'ю з одного боку, а з іншого - обмежуючи виклад лише інформуванням про віровчення. О. Горкуша пропонує підхід, який можна назвати "релігієзнавчим богослов'ям", яке в застосуванні до окремо взятих конфесій буде поставати як православознавство, католикознавство, баптизмознавство тощо. Такий підхід також можливий, але це вже радше конфесіологія, ніж теологія.

Позиція аналізованих вище авторів у розумінні богословської освіти стосувалася в першу чергу, присутності богослов'я у світському ВНЗ, хоча слід відзначити, що у своєму аналізі вони чітко розуміли, що слід враховувати специфіку богословської освіти в конфесійних ВНЗ, але свідомо виводили за дужки свого аналізу. З таким винесенням за дужки не погоджується Анатолій Денисенко. У своїй короткій статті-рецензії "Неспроможність університетської теології: вибрані думки з книги "Перелом в протестантській теології", в якій він реконструює погляди чехословацького теолога, викладача Принстонської богословської семінарії Йозефа Громадки. А. Денисенко, солідаризуючись з автором книги, приходить до висновків, що богослов'я належить Церкві і тому саме церковні (конфесійні) навчальні заклади у повній мірі можуть забезпечувати богословську освіту: "Університет намагається осягнути подію в історії логікою, семінарія ж не забуває і про парадокс. Проект університетської теології буде нічим іншим, як відродженням ліберальних принципів" [5]. Якщо богословська освіта у світському ВНЗ розглядає "подію" в історії крізь призму логічного, а в конфесійному ВНЗ її атрибутом є парадоксальність, то вони різні за характером, і це призводить до того, що богослов'я перестає бути церковним, а набирає рис ліберального. Співвідношення конфесійного та ліберального богослов'я є окремою методологічною проблемою: чи це два види богослов'я; чи ліберальне богослов'я - це явище, яке треба віднести до іншого роду наукового знання, або ж "богослов'я" у словосполученні "ліберальне богослов'я" потрібно ставити в реальні або умовні лапки. Ми схиляємося до останнього. Але тут слід вказати на те, що ліберальне богослов'я призвело до нового імпульсу у розвитку конфесійного богослов'я, з одного боку, а з іншого - до виникнення двох окремих галузей дослідження релігії: філософії релігії та релігієзнавства, поштовх до виникнення та оформлення яких надали погляди Г.В.Ф Гегеля та Ф. Шлеєрмахера. І якщо говорити про ліберальний проект богословської освіти в світському ВНЗ, коли ми термін богослов'я беремо в реальні чи уявні лапки, то це буде філософія релігії чи релігієзнавство. Тому маючи вже усталені терміни і більш-менш визначені межі богослов'я, філософії релігії та релігієзнавства, відразу слід називати речі своїми іменами: "богословська освіта", - коли йде мова про конфесійне богослов'я, "філософська освіта", - коли йде мова про раціональне осмислення релігії та релігійних феноменів, і "релігієз- навча освіта", - коли йдеться про світоглядно нейтральний опис історичних форм релігії та їх окремих аспектів. Тому, пройшовши це герменевтичне коло, богословська освіта у світському університеті, коли ми не підміняємо її філософською чи релігієзнавчою освітою, може бути лише конфесійною. "Чи готове теперішнє українське університетське середовище з такою ж серйозністю ставитися до Слова Божого, - запитує А. Денисенко, - у тому числі і до богослов'я? Хай на це питання дадуть відповіді ті, хто намагається створити теологічні факультети при світських університетах" [5].

Якщо давати відповідь на це запитання, то слід вказати, що українське університетське середовище (середовище світського ВНЗ) може ставитися несерйозно або індиферентно до Слова Божого, у тому числі і до богослов'я, головне, щоб серйозно до нього ставились самі богослови, які є частиною згадуваного університетського середовища, бо за аналогією фізик може несерйозно ставитися до літератури, але це не створює проблем для існування фізики і філології в межах одного університетського середовища.

Богословська освіта може ґрунтуватися лише на богослов'ї конкретної конфесії у тісному зв'язку з релігійною общиною; богословська освіта має враховувати специфіку релігійного пошуку істини: враховуючи значення віри, духовного пошуку, преклоніння перед Священним тощо. А. Денисенко репрезентує ще один підхід, конфесіоцентризм, у богословській освіті. Цей підхід розмежовує, власне, богословську освіту, конфесійну, і нібито богословську освіту - ліберальну. Згідно з таким підходом, якщо ми хочемо побудувати богословську освіту в світському ВНЗ, ми повинні, говорячи метафорично, створити семінарію в університеті. Такі приклади є в Україні, наприклад: богословське відділення ЧНУ ім. Ю. Федьковича, із закордонного досвіду - це теологічні факультети в Румунії та ще у ряді країн.

І ще один підхід у розумінні богословської освіти ми зустрічаємо в статті протоієрея Богдана Огульчанського "До постановки проблеми: що таке богослов'я в нашому університеті?" [7]. Отець Богдан підтримує функціональне розмежування конфесійної (духовної) та світської (університетської) богословської освіти. "Якщо в духовний навчальний заклад студент (звісно, ідеалізований) іде від потреби поглибити своє пізнання Бога, свої стосунки з Ним, то допитливий студент світського університету вивчатиме богослов'я скоріше з метою поєднати богословські знання із загальними, побудувати універсальний світогляд, в якому богослов'я займає почесне, але не виняткове місце" [7]. Йде мова про те, що в конфесійному навчальному закладі освіта задовольнятиме в першу чергу внутрішньоклерикальні потреби - це підготовка освічених осіб для потреб конфесії. У конфесійному навчальному закладі можна створити для цього сприятливе середовище: коли дисципліни навчального плану лише конфесійно зорієнтовані, коли навчання пов'язане із залученням до ритуальної практики, часто для обмеження зі світом ці заклади є інтернатного типу. У світському ВНЗ все навпаки: освіта міждисциплінарна (якщо міждисциплінарність відсутня, це часто розглядається як суттєвий недолік), навчання підкорене, крім професійних завдань, іще загальноосвітнім, проживання в гуртожитку передбачає спілкування з невіруючими, є можливість самому обрати місце проживання. Якщо богословська освіта з'являється в світському ВНЗ, вона не може ігнорувати цю реальність. Богослов'я в світському ВНЗ буде відрізнятися від богослов'я в конфесійному ВНЗ тільки тому, що середовище їх присутності досить відрізняється. Звичайно, можуть бути семінарії, які до богословської освіти включають значний компонент світських дисциплін, і можуть бути богословські факультети в світських університетах, котрі самоізолюються від інших факультетів і не включають у свій навчальний план нічого, крім конфесійно орієнтованих дисциплін, але якщо характерні риси богословської освіти в конфесійних та світських навчальних закладах оформити в окремі види, то ми можемо побачити запропоноване отцем Богданом розмежування на два підходи до розуміння богословської освіти - монодис- циплінарний і міждисциплінарний. У міждисциплінарному підході богословська освіта повинна прагнути до взаємодії з усією множиною наук, але найближчими партнерами для неї є, на думку отця Богдана, релігієзнавство, етика та культурологія. Релігієзнавство дає можливість розглянути міжконфесійні особливості у розумінні богословської проблематики, етика та культурологія постають спільним полем для обговорення релігійних джерел моральних та культурних цінностей. Богословська освіта спрямована на формування системного мислення та культури переживання тонких духовних, душевних, моральних порухів, осмислюючи як релігійні, так і світської здобутки вітчизняної та світової культури, яка ґрунтується на вірі та особистому спілкуванні з Богом з одного боку, а з іншого - на раціональному пізнанні, яке опирається на раціональні методи дослідження. Дане розуміння богословської освіти пропонує враховувати, як невід'ємні, два компоненти: фіде- їстський та раціональний, йде мова про конфесійний чи світський ВНЗ. Певну спорідненість у розумінні богословської освіти ми зустрічаємо у Михайла Черенкова: він також розрізняє два контексти розвитку богословської освіти у конфесійних ВНЗ та світських ВНЗ, які він, відповідно, поділяє на чисту (монодисциплінарну) та гібридну (міждисциплінарну) богословську освіту. Але, не дивлячись на специфіку реалізації богословської освіти у конфесійному та світському ВНЗ, він вказує на спільну основу. В інтерв'ю "Про типи богословської освіти і вимірювання продуктивності" М. Черенков зазначає: "В ідеальному плані теологічна освіта - це не просто освіта чи просвіта щодо теології як цікавого, але стороннього предмету; це освіта, яка ґрунтується на теологічному фундаменті. Теологічна освіта не може бути приватною ініціативою, коли хтось вирішує, що він когось буде вчити теології, хоча може бути і так, але в ідеальному плані все має починатися з теологічних засад, з теологічної традиції" [11]. М. Черенков відзначає обов'язковість зв'язку богословської освіти не просто з певною релігійною традицією, а з богослов'ям певної релігійної традиції. Іншими словами, має бути богослов'я, щоб його можна було викладати. Богослов'я не може бути приватною справою, бо релігійна традиція в ідеалі має бути зацікавлена у фахівцях, які б поєднували богословську освіту з богослов'ям релігійної традиції. Хоча залишається невирішеним питання щодо потреби у богословах, які отримали диплом світського ВНЗ. Якщо у конфесійному ВНЗ здійснюється контроль на вході, через висунення вимоги до абітурієнта, і на виході, через перевірку його знань, про що свідчить виданий диплом, то наявність такого прямого контролю в світському ВНЗ України важко собі уявити. І тут вже постає питання радше довіри до світських ВНЗ щодо невикривлення чи непривнесення того, чого немає в традиції. Конфесія ж приймає такого типу богословів, бо вони виховані у відкритості до інших наук і можуть бути творчими комунікаторами між світом і конфесією, але це питання окремої статті.

Важливим внеском у розмову про богословську освіту є думки Володимира Буреги. В інтерв'ю "Складні питання богословської освіти" він також вказує на, його словами, дві реальності богословської освіти: її розвиток у конфесійних та світських ВНЗ. Але не зважаючи на ці дві реальності, він вказує, що богословська освіта має бути конфесійно визначеною не залежно від того, в якій реальності вона розвивається. Але тут виникає певна дилема: якщо богословсько підготовлені фахівці, які закінчують конфесійні навчальні заклади, чітко зорієнтовані на самореалізацію в конфесії, яка їх готувала, то для кого готують богословів світські ВНЗ? У конфесіях немає стійкого попиту на цих фахівців, бо в них є свої випускники, які гарантовано відповідають висунутим конфесією вимогам. В. Бурега припускає, що світські навчальні заклади повинні готувати богословів для "зовнішнього застосування", наприклад, як викладачів основ християнської етики в школі. Але крім цього, богословська освіта в світському навчальному закладі виконує роль місії в освітньому контексті і суспільстві вцілому. І відповідно, богословська освіта - це освіта, пов'язана з певною конфесією, орієнтованою на задоволення як внутрішніх потреб певної конфесії, так і для зовнішніх потреб: представлення позиції конфесії через богословську освіту в світському навчальному закладі та представлення конфесії в суспільстві вцілому. Слід відзначити, що традиції богословської освіти в світському університеті у нас майже немає і виникають постійні дискусії, якою прагматичною ціллю має бути підкріплене бажання створення богословських програм у світських ВНЗ. "Тобто, з одного боку, ми бачимо зацікавленість освітян та науковців у створенні богословських вишів, але цей інтерес має дорости до чіткої зрілої концепції, яка б враховувала інтереси і конфесій, і держави, а головне - інтереси тих людей, які прийдуть сюди навчатися" [2]. В. Бурега представляє підхід могодисципілнарності богословської освіти, що означає, що і в конфесійному і в світському ВНЗ вона має представляти лише певну релігійну традицію (конфесію) і незалежно від того, в якому типі закладу викладається богослов'я, воно має репрезентувати певну конфесію. Різниця полягає не лише в кінцевому замовникові цих освітніх послуг (конфесія чи держава), а й змістовному наповненні дисциплін, бо якщо це православна богословська освіта, то вона має транслювати традицію незалежно від того, де вона реалізується.

Суголосною позиції В. Буреги є настанова єпископа Климента (Вечері). У своїй статті "Траєкторії розвитку богословської освіти" він не просто вказує на те, що богослов'я є конфесійним, а й наголошує, що найбільш природне середовище для нього - конфесійні богословські навчальні заклади. Якщо схематично відтворити хід розмірковування Владики, то виходить, що, оскільки богослов'я є лише конфесійне, а в нашій країні історично склалося, що діють конфесійні навчальні заклади, які створюються конфесією, то відповідно конфесія краще знає, яке богослов'я викладати. Оскільки богослов'я конфесії належить конфесії, той богословська освіта має розвиватися суто в конфесійних навчальних закладах. Функціонально конфесія є основним замовником підготовки богословів, тому вона краще знає, яке їй богослов'я викладати. Справді, логічно - бездоганна аргументація, якщо конфесія діє лише в рамках конфесійної структури певної юрисдикції. Говорячи в християнських термінах, це питання еклізіології і може бути інше розуміння цих питань: "У певному розумінні Церква не має власного простору, вона присутня скрізь, "посеред нас", зокрема й в Університеті" [12, с.29]. І чи може бути, що конфесійність богослов'я у світському ВНЗ може фундуватися не на "конфесійності структури" (факультету, кафедри, навчального плану), а на основі конфесійної ідентичності викладача та студента. Звичайно і у цьому зв'язку може постати дискусія навколо того, а який рівень, критерій і таке інше, цієї конфесійної ідентичності. Єписком Климент пропонує досить високі вимоги до богословів незалежно від того, в конфесійному чи світському ВНЗ він викладає. "Богослов не лише вивчає, а більш точно - пізнає Бога. Він транслює свій досвід богопізнання суспільству" [6]. На думку Владики, таку умову підготовки богослова світські ВНЗ виконати не можуть і тому вони не повинні займатися "власне" богослов'ям як фундаментальною церковною наукою, а повинні зосередитися на підготовці фахівців "навколобогословських" спеціальностей. Це, наприклад, журналісти, соціальні працівники, педагоги тощо. "В контексті всього сказаного стає зрозумілим, чому до богословського навчального закладу повинні застосовуватися особливі критерії, які відрізняють його від інших навчальних закладів. Концепція богословської освіти випливає з того, якої мети в результаті ми прагнемо досягнути. Прийнято вважати, що християнське богослов'я - це систематичний аналіз природи, замислів та дій Бога, який дозволяє частково говорити про Божественну сутність. Осягнення богослов'я здійснюється двома шляхами: логічним, через засвоєння певних богословських дисциплін, та досвідним (емпіричним), через посередництво молитви та причетність таємничому життю Церкви (єп. Климент (Вечеря))" [6]. Таке розуміння богословської освіти можна назвати класичним, з огляду на трансльованість його керівництвом конфесій та конфесійних ВНЗ. Але таке розуміння може бути доконечним, лише коли ми ототожнимо конфесійну та клерикальну освіту, де богослов'я постає як змістовна складова підготовки духовенства. У випадку України такий підхід є не дуже очевидний, бо тоді ми повинні стати на позицію, що є богослов'я УПЦ, богослов'я УПЦ КП та богослов'я УАПЦ, хай навіть і так, але тоді ми повністю повинні відмовитися від історичних форм богослов'я, як такого, що належить вірним усієї конфесії, незалежно від юрисдикційної приналежності.

Підходи до розуміння богословської освіти українськими авторами, з одного боку, досить різняться,а з іншого, можна знайти спільні позиції.

По-перше, ми зустрічаємо в практиці використання у синонімічному значенні поняття "богослов'я" та "теологія", відповідно "богословська освіта" та "теологічна освіта". Хоча існують поодинокі випадки розмежування цих понять, але немає ні логічних, ні філологічних підстав розмежовувати ці поняття. Хоча слід відзначити, що ми віддаємо перевагу терміну "богослов'я" та "богословська освіта" лише тому, що він введений в номенклатуру українського освітнього законодавства в назвах типу навчального закладу, освітньої галузі та спеціальності.

По-друге, усталеною є думка, що богослов'я повинне мати конфесійний характер, але по-різному вирішується питання, що або хто цей характер визначає. Крайня позиція полягає у тому, що конфесійне богослов'я визначається керівництвом конфесії через офіційні інститути, у тому числі через створені і контрольовані цією конфесією навчальні заклади. Проти такої позиції можна навести історичні аргументи: наприклад, Максим Сповідник є святим і визнаним богословом у православній та католицькій традиціях, вчення якого за його життя було визнане як єретичне. Якщо використати аргумент "від української дійсності", то, з огляду на три основні юрисдикції українського православ'я, вийде, що ми маємо вести мову не про православне богослов'я (власне конфесійне богослов'я), а окремо, про богослов'я Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви; і це вже не конфесійне, а юрисдикційне богослов'я. Інший край цього спектру представлений думками, що ми маємо розмежовувати два різні за своїм характером богослов'я: конфесійне і світське. Розмежування відбувається через розрізнення середовищ, в яких вони розвиваються, включаючи й освітнє. Тобто якщо богослов'я розвивається і культивується в освітніх інституціях конфесії, таке богослов'я ми називаємо конфесійним, якщо іде мова про світські інституції, то богослов'я ми називаємо світським. Формальним аргументом, чому конфесійне богослов'я не може бути в світському навчальному закладі, є такий, що Конституція вказує на світських характер української держави і стаття 35 Конституції України вказує на відділення релігійних організацій від держави та школи. Коли іде мова про конфесійне богослов'я у світському ВНЗ, йдеться, що воно може існувати поряд з іншими університетськими науками як частина освітнього середовища, і це, на нашу думу, ніяким чином не порушує принцип світськості, коли богослов'я існує "поряд", а не "над". Крім формального є і змістовний аргумент: нібито релігія це сфера ірраціонального і тому богослов'ю не місце в світському ВНЗ. Цей аргумент здійснює підміну понять, бо богослов'я, власне, і є раціональним осмисленням систематизацією різних, у тому числі й ірраціональних, досвідів у релігії. Зважаючи на обмеженість і суперечливість згадуваних крайніх позицій, ми приймаємо більш зважену точку зору, яка також стверджує конфесійний характер богослов'я, який означується не легітимацією релігійного керівництва і не приналежністю до конфесійної чи світської сфери, а конфесійною ідентичністю богослова, незалежно від того, чи знаходиться він у конфесійному або світському середовищі. І саме таке розуміння конфесійності богослов'я уможливлює існуванню міжконфесійних богословських проектів: політичне богослов'я, богослов'я звільнення тощо, або спільної роботи в межах богословських дисциплін: біблістики, літургіки, патристики тощо. Саме такій підхід не дисонує з тим, що богослови з чіткою конфесійною ідентичністю, без втрат для останньої, можуть брати участь в міжконфесійних богословських проектах: політична теологія, теологія звільнення тощо, або поєднуючись навколо обговорення якоїсь з богословських дисциплін - біблістика, літургика, патристика тощо.

По-третє, неправомірним, на нашу думку, є визначення конфесійного богослов'я виключно через організаційно-правову приналежність до певної офіційної конфесії. Звісно, не виникає жодних питань з богословською освітою в конфесійних ВНЗ, але просте перенесення цієї модель на світські ВНЗ є неправомірним, бо тоді виходить конфесійним богослов'ям є таке, що підпорядковується якійсь з офіційно зареєстрованих юрисдикцій, бо у такому випадку богословська освіта підміняється клерикальною освітою. Тому можна собі уявити, що конфесійна освіта, яка розвивається в світському ВНЗ, не маючи жодної організаційної співпраці з юрисдикцією, яка представляє конфесію, може працювати на її благо і користь.

Отже, у нашому дослідження під богословською освітою ми розуміємо досить широке за змістом поняття: це і освіта, яка визначається конкретно взятою церковною традицією (конфесією) і яка орієнтована, в першу чергу, на підготовку професіоналів в окремих областях церковного служіння (науковців, викладачів богословських вузів, вчителів недільних шкіл, кандидатів на пастирське служіння, регентів церковних хорів та інших), в центрі підготовки яких знаходиться систематичне навчання основам віри через ряд богословських предметів, а також виховання відданої Богові і Церкві людини; це також і освіта в світських навчальних закладах, яка може бути непов'язна з жодною з релігійних традицій (конфесій), яка орієнтована на підготовку професіоналів, що могли б реалізуватися на різних суспільних позацерковних посадах, наприклад як учитель релігійних предметів в державній школі чи викладач богословських дисциплін у світському університеті.

Список використаних джерел

1. Бондаренко В. Зближення світської та духовної шкіл в Україні: вимога часу та межі можливого [Текст] // Філософська Думка: Спецвипуск Sententiae II (2011). Теологія І Філософія Релігії. - Вінниця: ВНТУ, 2012. - С. 188-194.

2. Бурега В. Складні питання богословської освіти [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.religion.in.ua/main/interview/24819- volodimir-burega-skladni-pitannya-bogoslovskoyi-osviti.html. - Назва з екрану (02.10.2015).

3. Вестель Ю. Теологія як наука і предмет викладання: на шляху до концепції світської теологічної освіти в Україні [Електронний ресурс].

Режим доступу: http://www.religion.in.ua/main/daycomment/11403-teologiya- yak-nauka-i-predmet-vikladannya-na-shlyaxu-do-koncepciyi-svitskoyi- teologichnoyi-osviti-v-ukrayini.html. - Назва з екрану (02.І0.2015).

4. Горкуша О. Теологія в освітньому ракурсі [Електронний ресурс]

/ Режим доступу: http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/13393-teologiya- v-osvitnomu-rakursi.html. - Назва з екрану (02.10.2015).

5. Денисенко А. Неспроможність університетської теології: виб

рані думки з книги "Перелом у протестантській теології" [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.religion.in.ua/main/22940-

nesostoyatelnost-universitetskoj-teologii-izbrannye-mysli-iz-knigi-perelom-v- protestantskoj-teologii.html. - Назва з екрану (02.10.2015).

6. Єпископ Клімент. Траєкторії розвитку богословської освіти [Текст] // Філософська Думка: Спецвипуск Sententiae II (2011). Теологія І Філософія Релігії. - Вінниця: ВНТУ, 2012. - С.195 - 199.

7. Протоієрей Богдан Огульчанський. До постановки проблеми: що таке богослов'я в нашому університеті? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://theology.in.ua/ua/bp/discussions/theme/40231/. - Назва з екрану (02.10.2015).

8. Филоненко А. Богословие в университете: возвращение? [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://polit.ua/lectures/2010/11/22/ filonenko.html. - Назва з екрану (02.10.2015).

9. Філоненко О. Богослов в университете [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.religion.in.ua/main/interview/24450-bogoslov-v- universitete.html. - Назва з екрану (02.10.2015).

10. Филоненко А. Возвращение богословия неизбежно. [Електронний ресурс]. Режим достуру: http://theology.in.ua/ua/bp/theological_monitoring/ 38935/. - Назва з екрану (02.10.2015).

11. Черенков М.М. Про типи богословської освіти і вимірювання продуктивності. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.religion.in.ua/ main/interview/24514-pro-tipi-bogoslovskoyi-osviti-i-vimiryuvannya- produktivnosti.html. - Назва з екрану (02.10.2015).

12. Церковь - Университета: христианская миссия в пространст- веуниверситета [Текст] / Черенков М., Гореньков Д. // - Киев: Книгоноша, 2013

13. Чорноморець Ю. Яку теологію потрібно викладати в університетах? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.religion.in.ua/ main/daycomment/11650-yaku-teologiyu-potribno-vikladati-v-universitetax.html. - Назва з екрану (02.10.2015).

Размещено на Allbest.ru