Проблема цілісності людини в християнстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема цілісності людини в християнстві

К.М. Вергелес, канд. філос. наук, доц.

Аннотация

В статье анализируется одна из главных проблем христианской традиции - проблема целостности человека. Особое внимание автор обращает на "утраченную целостность" Адама и Евы, на пути и возможности обновления человеческой сущности. Человек является единственным духовным существом в мире и от нее зависит состояние этого мира, состояние социумов, людей. Анализи¬руются модели человека, в том числе и христианская модель человека, а также понятие "целостности" и "целостного человека".

Ключевые слова: человек, целостность, духовность, дух, душа, плоть, тело, бытия, добро, зло.

Summary

душа людина цілісний

The article analyzes one of the main problems of the Christian tradition - the problem of human integrity. Author pays special attention to "the lost integrity" of Adam and Eve, in the ways and possibilities of renovation of human nature. Man is the only creature in the spiritual world and it affects the state of the world, state societies, people. Analyzed model rights, including the Christian model of man, and the concept of "integrity" and "the whole man."

Keywords: man, integrity, spirituality, spirit, soul, body, body, life, good, evil.

Актуальність теми дослідження. Сьогодення України в зв'язку з розбудовою громадянського суспільства все більше і більше актуалізує проблему індивідуального розвитку людини. Людина у пострадянському просторі відчуває себе позбавленою цілісності та відчуває нагальну потребу у формуванні власної ідентичності, в баченні реального майбутнього, в усвідомленні мети і смислів власного життя. Очевидно, все це й спрямовує дослідницький інтерес до проблеми ідеалу цілісної людини, до теорій та концепцій щодо досконалої, гармонійної й самодостатньої людини. Перша чверть ХХІ століття продемонструвала перемогу свободи наших громадян у виборі взірців соціального росту та пошуках особистого місця в житті. Людина починає все більше довіряти тільки власній інтуїції - суб'єктивному методу осмислення самої себе, своїх прагнень, мрій та бажань, а також осмисленню світу. Важливим є те, що наших громадян вже не влаштовує та відносність істини, добра і краси, з якою доводиться стикатися в українській дійсності, люди прагнуть абсолютного. Але для кожної людини залишається таємницею її власний внутрішній світ й виникають питання: з чого складається моє "я", з яких частин, як вони пов'язані одна з одною, чи можливою є їх гармонійна єдність та ін.? Виникнення інтересу людини до самої себе як цілісності, до таємниці осягнення самобуття ставить перед нею таку важливу проблему, як взаємовідносини між духовним, душевним і матеріальним. Аналіз цієї трихотомії, так чи інакше, допомагає людині у виборі магістрального шляху свого становлення, визначенні моральних орієнтирів, цінностей та смислу свого життя.

Ступінь розробленості проблеми. Одним із головних положень християнської релігії є, що вибір духовного шляху залежить, як від людини, так і від Бога. Ще за часів апостолів і дотепер християнське богослов'я створило великий корпус текстів про природу, сутність і розвиток людини. Більша частина цих текстів стосується теми устрою людини та іншим проблемам - наприклад, Послання ап. Павла різним церквам, що знаходиться у Новому Завіті. Певна частина богословських текстів безпосередньо стосується нашої теми - праця Антонія Великого "Настанови про життя у Христі" [1], Григорія Нисського "Про устрій людини" [5], Немесія Емесського "Про природу людини" [9], Св. Ігнатія (Брянчанінова) "Слово про людину" [6], Григорія Богослова "Слово про природу людини" [2], арх. Кіпріана (Керна) "Антропологія св. Григорія Палами" [7], Луки (Войно-Ясенецького) "Дух, душа і тіло" [8] та ін. Розгляд проблеми людини як єдності продовжили представники російської релігійної філософії - М. Бердяєв, С. Булгаков, В. Зеньковський, І. Ільїн, Л. Карсавін, О. Лосєв, В. Лосський, Вас. Розанов, Вол. Соловйов, Є. Трубецькой, П. Флоренський, С. Франк та ін. Серед сучасних авторів, як вітчизняних, так і зарубіжних, які зверталися до вищезазначеної проблеми, слід назвати праці В. Бібіхіна, А. Гордієнка, В. Горського, Б. Ємельянова, Л. Конотоп, С. Кримського, С. Хоружого та ін.

Метою статті є аналіз християнського вчення про формування досконалої людини, про шляхи досягнення духовної цілісності.

Філософсько-релігієзнавчий аналіз проблеми людини дозволяє виділити три гранично загальних моделі людини: одномірну, двомірну і трьохмірну. Що стосується першої - одномірної моделі людини, то вона є достатньо простою - людина складається або з духу (спірітуалізм) й тоді все в людині є тільки чистою видимістю, або з матерії (матеріалізм) й тоді психіка людини - одна із функцій мозку. Що стосується наступної, двомірної моделі (дуалізм), тоді в людині об'єднані два начала, що не виводяться одне із одного, а саме - йдеться про душу і плоть, де душа - це ентелехія тіла, а плоть - матерія тіла. Вони діють разом і, в такий спосіб, утворюють ціле (тіло). Що стосується духу, то він у дуальній моделі описується як один із моментів душі: дух - це розумна душа, вища її частина. У двомірній моделі під поняттям "душевність" розуміється максимальний розвиток усіх якостей душі, а в душу "входять" емоції, зовнішні та внутрішні почуття, розум, воля, віра та інтуїція. Дослідно неможливо встановити, наскільки щільно душа зливається з плоттю й чи здатна вона, за власним бажанням, "виходити" з тіла, поставати вільним духом, насичувати себе змістом духовного світу.

Християнська релігія виходить із найскладнішої моделі людини - трьохмірної. В такій моделі чітко виділені три начала - дух, душа і плоть. Відповідно протиставляються ідеальні типи духовної, душевної й плотської людини. Християнство розглядає тіло як ціле, тобто як поєднання духу, душі та плоті. Душа містить у собі сенсорні почуття, інтелект і волю, а дух людини тлумачиться як триєдність віри, інтуїції та совісті. У ранньому християнстві конкурували поміж собою дві онтології людської тілесності - гностична і біблійна. Так, для представників платонізму і гностиків тіло виступає як джерело зла та нещастя, що заважають пізнавати Бога. Знаходження духу в плоті - це покарання за гріх, чим більш гріховною є людина, тим більш неприємною є форма, в якій перебуває її душа.

І навпаки, в Біблії душа і плоть - це взаємодоповнюючі аспекти особистості людини, що ніколи не існують один без одного; тіло - це храм духу, без тіла неможливо покарати чи нагородити людину за її вчинки. Розвиток інтелектуальної сфери людини не обов'язково призводить до духовності, навпаки, може призупинити цей ріст. Кількість знання не навчає розуму, розумінню подій та речей в їх власній сутності, інтелект як такий не робить людину духовною істотою. Плоть і дух можуть боротися поміж собою, що, в багатьох випадках, призводить до дисгармонії в людині. Якщо дух в людині нерозвинений, тоді така людина, фактично, не здатна до містичного й інтуїтивного осягнення Універсуму, а також неспроможна жити за законами совісті. Свобода надається людині для вибору - або реалізувати свої можливості для піднесення до Божественного, або впасти, деградувати до тваринного стану.

Аналіз філософської, релігійної літератури, що стосується тлумачення людини як цілісності відкриває багаті творчі традиції та можливості в теоретичній спадщині як українських, так і зарубіжних дослідників. Водночас нові життєві реалії ХХІ століття не тільки актуалізують проблему досконалої людини, але й вимагають нового прочитання християнського ідеалу гармонійної людини. І, в зв'язку з цим, виникає ціла низка питань: чи можливим є різні типи "гармонійної людини"? Чи рівноцінними є ці типи? Чи був Адам досконалим? І т.п.

На нашу думку, непроясненим й дотепер залишається таке питання: чи є християнська традиція у розумінні ідеалу людину моністичною та монолітною? Або християнська традиція постійно поповнюється множинністю альтернативних підходів до цієї проблеми? Яким є сучасний духовний потенціал християнського вчення про людини, смисл та мету її життя?

Слід зазначити, що в українському релігієзнавстві недостатньо репрезентовано філософське осмислення християнського вчення про шляхи осягнення духовного досвіду, про можливості розгортання духовної сутності людини.

Одним із ключових моментів є розрізнення абсолютної гармонійної досконалості Бога як повноти Буття й відносна гармонійна досконалість Адама. Досконалість Адама, як і його нащадків, не слід розуміти як остаточну завершеність та повноту, оскільки людина не є актуальною нескінченністю ні у фізичному, ні в ментальному, духовно-творчому відношеннях. Homo Sapience постійно еволюціонує і якщо людина здатна постати відносно досконалою, то тоді сама міра досконалості людини буде змінюватися в історичному плані, проходити різні еволюційні рівні. Вочевидь, досконалість безгріховного Адама - це тільки перша сходинка відносної досконалості та умовної гармонійності людини, яка еволюціонує. Можливо, існують різноманітні види гармонійної цілісності людини, але все одно - всі вони виступають як рівноцінні.

Людина, завдяки духу, не може задовольнитися існуючими умовами існування і завжди порушує завіти, закони, межі, які встановлені Буттям як таким. Гріх завжди виступає як необхідний наслідок і атрибут свободи людини. Головною причиною порушення гармонії духу, душі й плоті є феномен людської свободи.

У кожному соціумі, як в сучасності, так і в минулому, існують та існували індивіди, цілісності яких необхідно розрізняти та розподіляти між наступними типами. Так, наприклад, тоталітарне суспільство обумовлює масову появу людей-колективістів суто тоталітарної орієнтації; індивідуалістичне суспільство - людей з егоїстичними спрямуваннями; соціум, який руйнується - людей з парціальною цілісністю. Можна стверджувати, що домінанта, яка склалася, зміниться на протилежну для того, щоб згідно з законом заперечення запереченням, знову-таки з'явитися у поновленому вигляді. Масового прояву гармонійного типу цілісності історія людства ще не продемонструвала. У всі часи з'являлися тільки одиниці - гармонійні та досконалі, високо розвинуті люди.

Отже, актуальним постає питання: що таке цілісність? На нашу думку, цілісність виступає як міра єдності цілого та його частин. Можна виділити тоталітарні, парціальні й соборні види. Щодо поняття "людська цілісність", то в ньому необхідно розрізняти: по-перше, людей тоталітарної орієнтації (як позитивно духовних, так і негативно духовних); по-друге, плотських людей тоталітарної орієнтації; по-третє, парціальних людей, цілісність яких є нестійкою, а плоть і дух невпевнено взаємодіють одне з одним; по-четверте, гармонійних людей, в яких дух, душа і тіло взаємодіють оптимально (соборно) та постійно.

В сучасному християнстві існують чотири позиції щодо характеру цілісності першої людини: 1) Адам був сотворений недосконалим, але в майбутньому він буде розвиватися та постане гармонійною цілісною людиною; 2) ніколи не було, не існує й не може існувати гармонійно-цілісної людини, тому що в родовій людині гріх є не менш універсальним, ніж любов і добро; 3) безгріховний Адам є взірцем, вічним ідеалом гармонійної людини, але тільки після гріхопадіння люди постали недосконалими; 4) на самому глибинному та неосягненому рівні людського духу втілена софійна гармонія; кожна людина, у своїй духовній сутності, єБожественним задумом ідеальної гармонійної особистості певного типу.

Однією з можливостей людини поєднатися з Богом і світом є християнська сім'я. Першою формою соціальної цілісності є патріархальна родина, яка виникла, за християнською традицією, через статеву порушеність андрогена Адама. Християнська родина - це тоталітарна форма цілісності, вона в історичному плані складалася у формах аскетичної й чернечої родини, в якій головним є дух, а плоть розглядається як найбільший гріх, який необхідно спокутувати та знищувати у сфері сімейного спілкування. Важливим є те, що релігійний шлюб, завдяки "братській" любові, допомагає визначитися в цілісності релігійної особистості через брата, друга та вийти до цілісності власного буття, до Бога й світу. Християнська теологія дедукує мету та смисл життя віруючої людини з біблійного поняття релігії як "віри у можливість поновити священний союз із Богом", що був втрачений Адамом і Євою.

Існують дві гіпотези, що суперечать одна одній. У першій йдеться про те, що на початку людської історії з'явився прототип гармонійної людини, потім із неї, завдяки розподілу на окремі компоненти і через різноманітну рекомбінацію частин, виникли і зараз існують всі відомі типи цілісності людей. Друга гіпотеза, навпаки, висхідний соборний генотип розглядає як вигадку чистої води і наполягає на тому, що соборної людини не існувало, від початку склалося все розмаїття типів людської цілісності, але існує можливість, що всі існуючі типи об'єднаються у масовій "надлюдині" нового, досконалого і гармонійного типу. Так, у християнстві XIX-XX ст. ці гіпотези набувають форму чотирьох альтернатив - Адам був сотворений недосконалим, але в майбутньому з нього розвіється гармонійна цілісна людина; гармонійно-цілісної людини ніколи не існувало, тому що у родовій людині гріх є таким же універсальним, як добро і любов; безгрішний Адам є дійсним взірцем і вічним ідеалом гармонійної людини, а після гріхопадіння люди стали недосконалими; на самому глибинному й неосяжному рівні людського духу втілена софійна гармонія - всіляка людина за своєю духовною сутністю є Божественним проектом ідеальної гармонійної особистості специфічного типу. На нашу думку, синтез цих двох альтернатив є можливою. Необхідно розрізняти абсолютну гармонійну досконалість Бога як повноти Буття і відносну гармонійну досконалість Адама, Боголюдини Ісуса Христа і будь-якої людини гармонійного складу.

Досконалість Адама та його нащадків не можна мислити як остаточну завершеність та повноту, оскільки людина не є актуальною нескінченністю в фізико- метричному, ментальному, духовно-творчому і технічному планах. Homo sapience постійно еволюціонує і, якщо людина здатна стати відносно досконалою, то міра досконалості людини змінюється в процесі історичного руху людства, проходить різноманітні еволюційні рівні. Можливо, що досконалість безгрішного Адама є лише першою сходинкою відносної досконалості та умовної гармонійності людини, яка постійно еволюціонує. І, в такий же спосіб, можуть існувати рівноцінні різновиди гармонійної цілісності людини. Діалектичний підхід надає можливості для пояснення дисгармонійного кенозису абсолютної субстанції та наступне відродження її гармонійної повноти таким універсальним принципом - нескінченне і конечне проявляються одне через одне. Всіляка людська досконалість періодично відчуває кенозис (постає дисгармонійною, недосконалою й т.п.) для того, щоб потім знову відродитися у поновленій формі.

Теоретичне ігнорування нижчої сходинки досконалості Адама у порівнянні з вищим рівнем "надлюдини майбутнього" (в інтерпретаціях К. Маркса і Ф. Ніцше) призводить до неточного твердження, що Адам був недосконалим, але досконалою постане людина в майбутньому. Навпаки, якщо переключити теоретичну увагу на релятивність (неповноту) всілякої людської досконалості, можна побачити те, що безумовно гармонійної людини не було, вона не існує й не буде існувати. Віртуальна гармонійна цілісність завжди є в сутності людини у формі або слабкої, або сильної потенції. Ось у цій рівновазі, що періодично виникає і зникає з різних причин, слід виявляти логічну основу поняття "гармонійної й цілісної людини". Порушення ж гармонії, при перевазі однієї із протилежних сутнісних сил означає тимчасову перемогу і пріоритетну реалізацію в людині або духовної, або душевної, або плотської тенденцій. Очевидно, що, навіть, у маргіналах існує "констелляція" такого роду тенденцій, які іноді, хоча б і на миттєвості, приходять до рівноваги гармонійного плану. Але, у повсякденному житті ми бачимо в людях обмеження проявів їх багатої сутності й не можемо вловити миттєвостей гармонії їх віртуальної софійної цілісності.

Що стосується сутності гріхопадіння, то з численних тлумачень, найбільш вірогідним є наступне: заборонене дерево в раю символізує право і пріоритет повноти Буття вирішувати питання добра і зла, замість обмеження людини. До гріхопадіння людина бачила і розуміла добро і зло не самостійно, а завдяки поясненням Бога. Заборонений плід, який вкусили Адам і Єва, дав їм право самим вирішувати, що є добром, а що є злом. Таким чином, Адам і Єва перебрали на себе функції Бога, спробували порівняти себе до нескінченного Буття. З вченням про перворідний гріх Адама і Єви пов'язано уявлення про те, що весь світ (як об'єкт людської творчості) є розколотим, надтріснутим, аритмічним. Людина порушила гармонію своєї внутрішньої організації й, в такий спосіб, втратила вроджений дар до істинно-досконалого створення ідей і речей.

Головною причиною гріхопадіння є "дуновіння в Адама Духу Божого", у феномені його свободи. Людина виступає як унікальна цілісність, яка, завдяки цьому духу, не може задовольнятися наявними умовами існування і повсякчасно переступає через встановлені завіти, канони, межі. Перехід духу людини за встановлені кордони означає порушення гармонії духу, душі й плоті, а повернення поновленого духу у встановлені межі - це відродження цілісності людини у певній новій якості. Адам і Єва, які були сотворені як вільні істоти, не могли не согрішити і гріх виступає наслідком і атрибутом свободи людини.

Важливим є те, що в християнській традиції існують два пояснення щодо статевої недосконалості людства. По-перше, йдеться про те, що праотець людства був гармонійно-цілісним андрогеном і через гріхопадіння розпався на дві протилежних статі. Поновити статеву гармонію у кожній людині може тільки Бог, коли, після кінця світу, відбудеться воскресіння всіх померлих. Друге пояснення полягає в тому, що основою для нього є уявленням про цілісність людства як гармонійної рівноваги від початку відокремлених статей. Бог одразу "заклав" розподіл людей за їх статтю і розмноження через шлюб. Гріхопадіння підкорило Адама і Єву гріховним бажанням, але чоловіки і жінки здатні повернутися до висхідної гармонії через просвітлення власної плоті.

Одним із важливих підходів до цього питання є гностичний. Гностики розвинули "сильний" варіант ідеї андрогена у формі концепції метафізичного маскулінізма - андроген є таким чоловіче-жіночою одно природною істотою, в якій "жіночий план" репрезентовано тільки невеликою частиною тіла - ребром. Отже, людина має чоловічу стать, а жінка є принципово частковою і похідною від чоловічої тотальності. Доволі поширеним є також "слабкий" варіант ідеї асиметрії чоловічого і жіночого - у порушенні висхідної гармонійної статевої рівноваги повинна Єва, тому Бог й перевів її у слабку стать та полишив безпосередньої пов'язаності з Богом. До ХІХ століття природу статевого диморфізму виводили з біологічних і психофізіологічних особливостей чоловіків і жінок. Особливо популярними були вчення та теорії щодо соціальної ієрархії статей з переважаючим значенням чоловіків (Платон, Аристотель, І. Кант, І.-Г. Фіхте, Гегель, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше та ін.). Тільки на межі ХІХ-ХХ ст. у філософській думці, як Сходу, так і Заходу, обґрунтовується необхідність взаєморозуміння, взаємоповаги і рівності між чоловіком і жінкою.

Християнська традиція висвітлює "симфонію" людської екзистенції як уподібнення Богові. Люди не за власним розсудом визначають кінцеву мету свого життя, її визначив творець - Бог, який очікує, що люди будуть любити та славити його. Тому, в християнській традиції людина "відбудеться", тобто, вона постане духовною істотою, якщо тільки буде служити Богу. Людина - це тріада (дух, душа, тіло) й тому її завданням є славити Бога й духом, й душею, й тілом.

Християнство наголошує, що сам процес становлення релігійної цілісності людини є піднесенням від первісного рівня духовного "діяння" (релігійної освіти і виховання) через стадію накопичення духовного досвіду і, нарешті, до вищого рівня духовного мислення (творчості), якого досягають тільки релігійні діячі (пророки, святі, ченці). Якщо розглядати питання щодо формування типових життєвих ідеалів, то слід зазначити, що існують три полярні моделі. По-перше, моделі "про- роцького одкровення", по-друге - моделі "собору" та по-третє, моделі "масової самодіяльності". У будь-якому соціумі відбувається боротьба між ідеалами-конкурентами, одні з них спрямовані на стабілізацію існуючих взірців цілісності життя; а інші - на їх перетворення, заміну або знищення. Сам смисл життя виступає як процес, що формує ідеали та містить у собі: осмислення життя; підведення вибудованого інтегрального образу під який-небудь загальновизнаний тип людської цілісності; співставлення цього типу з необхідним ідеалом гармонійної цілісності; розробку тактики й стратегії власного життя, що пов'язані з визнаним ідеалом. Уточнення життєвого шляху вимагає осмислення тих стадій, що вже завершилися та вибору нової стадії гармонійного життя. Слід підкреслити, що смисл життя водночас є проективним і ретроспективним. Формами надання смислу слугують особливі мовні матриці, що походять від несвідомих архетипів.

Список використаних джерел

1. Антоний Великий. Наставления о жизни во Христе /Антоний Великий. - Добротолюбие. - В 12 т. - Т. 1. - М.: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1993. - Т. 1. - С. 17-62.

2. Григорий Богослов. Беседа 21 к эфесянам /Григорий Богослов. - Иже во святых отца нашего Григория Богослова, архиепископа Константинопольского. - В 2 т. - Т.1. - СПб.: Изд-во П.П. Сойкина, 1991. - С. 120-147. [Т. 1. - 596 с.; Т. 2. - 680 с.].

3. Григорий Нисский. О молитве. / Григорий Нисский. - М.: Изд-во Московского подворья Св.-Троицкой Сергиевой Лавры, 1999. - 108 с.

4. Григорий Нисский. Об устроении человека./Григорий Нисский. - СПб.: Аксиома, 1995. - 176 с.

5. Игнатий (Брянчанинов). Слово о смерти./Игнатий (Брянчанинов). М.: Р. 8, 1991. - 298 с.

6. Киприан (Керн). Патрология./Киприан (Керн). - Киев: Изд-во им. Св. Льва, папы Римского, 2003. - 304 с.

7. Лука, архиепископ. (Войно-Ясенецкий В.Ф.) Дух, душа, те- ло./Лука, архиепископ. (Войно-Ясенецкий В.Ф.) - М.: Православный Свято-Тихоновский институт, 2000. - 137 с.

8. Немесий Эмесский. О природе человека./Немесий Эмесский. - M.: Учебно-информационный экуменистический центр ап. Павла, 1996. 204 с.

Размещено на Allbest.ru