Бути чи не бути об'єктивним: методологічний вимір принципу об’єктивності в релігієзнавчому дослідженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бути чи не бути об'єктивним: методологічний вимір принципу об'єктивності в релігієзнавчому дослідженні

Н.В. Бойчук, канд. філос. наук, асист.

Анотація

У статті аналізується можливість і доцільність застосування об'єктивного підходу в релігієзнавчому дослідженні. Автор обгрунтовує положення про те, що принцип об'єктивності не є необхідним для якісного вивчення релігійних феноменів. Більш важливим є дотримання вченим-релігієзнавцем загальноприйнятих правил наукового дослідження, а також систематична комунікація між вченими.

Ключові слова: метод, об'єктивність, суб'єктивність, релігія, раціональність, релігійне почуття, відповідальність вченого.

В статье анализируется возможность и целесообразность применения объективного подхода в религиоведческом исследовании. Автор обосновывает положение о том, что принцип объективности не есть необходимым для качественного изучения религиозных феноменов. Более важным является соблюдения ученым-религиоведом общепринятых правил научного исследования, а также систематическая коммуникация между учеными.

Ключевые слова: метод, объективность, субъективность, религия, рациональность, религиозное чувство, ответственность ученого.

The article deals with possibility and the extent practicable to invoke the objective approach for study of religion. Attemptsaremadeto substantiate the assertion that the principle of objective is not necessary for quality scientific research of religious phenomena. it is shown that it's more important to follow the basic rules for scientific research and to communicate with another scientist.

Key words: method, objectivity, subjectivity, religion, rationality, religious feeling, responsibility of scientist.

Гуманітарні науки на початку третього тисячоліття перебувають у кризовому стані. Це обумовлено низкою чинників, найважливішими серед яких є стрімкий розвиток природничих та фундаментальних знань, оскільки саме вони сприяють науково-технічному поступу, що еквівалентне покращенню умов і навіть тривалості життя людини, розширенню можливостей її діяльності. Гу- манітаристика нерідко опиняться на периферії зацікавленості наукового співтовариства, хоча питання, які в її межах шукають свого вирішення є не менш важливими. Про проблеми гуманітарного знання вже написано чимало праць, проведено десятки конференцій, семінарів, симпозіумів, навіть створено центр оновлення гуманітарних наук (TheCentreforHumanitiesInnovation) і т.д. Той факт, що наукове співтовариство так активно намагається реабілітувати соціальні та гуманітарні науки, свідчить, щонайменше, про небайдужість людини до пізнання своєї нераціональної сутності і неочевидних механізмів існування. Однією з наук, що ставить перед собою такі завдання, є релігієзнавство, науковий статус якого ще з часів його інституційного оформлення піддавався жорсткій критиці й постійним сумнівам. Передусім це обумовлювалося методологічними труднощами в дослідженні релігійних феноменів. Протягом останнього століття вчені різними способами намагалися подолати ці труднощі, але й досі не дійшли однозначних висновків у рішенні цієї проблеми. Варто наголосити, що відповідність релігієзнавчих досліджень науковим критеріям є важливим не тільки для релігієзнавців як визнання їх діяльності науковою, а й для побудови наукової картини світу, яка охоплює усі аспекти природничих та соціоісто- ричних форм. В запропонованій статті ми спробуємо з'ясувати деякі проблемні аспекти в методології релігієз- навчого дослідження, а саме можливість та доцільність застосування принципу об'єктивності у дослідженні релігії.

Проблема методу в науці про релігію ставала предметом дослідження багатьох вчених. Серед них варто виокремити праці Є. Арініна, Ф. Валінга, Ц. Вербловські, В. Добренькова, А. Забіяко, О. Краснікова, Ю. Кімелева, М. Пилаєва, М. Шахнович, Х. Хофмана, В. Хромця, І. Яблокова. Очевидно, що багато методологічних аспектів релігієзнавства ретельно досліджені й описані у доробках названих вчених і практично всі вони (і багато інших) акцентують увагу на важливості дотримання релігієзнавцем об'єктивного, незаангажованого, безпристрасного погляду у вивченні ними релігійних проявів. Однак, чи справді така об'єктивність є виправданою і чи можна довіряти результатам дослідження вченого з чіткими релігійними орієнтирами? Ці питання іманентно присутні в сучасному релігієзнавчому дискурсі і набувають все більшої актуальності у світлі новітніх нормативно-правових тенденцій в освіті, коли теологія переконливо набуває повноцінного формального наукового статусу, й, відповідно, повноважень у сфері релігієзнавчих досліджень.

Принцип об'єктивності належить до методологічного розділу релігієзнавства, тому передусім варто пояснити, які механізми формування методологічної стратегії релігієзнавчого дослідження і чи впливає на їх ефективність настанова релігійного світогляду. Сучасна наука про релігію стикається з багатьма труднощами теоретичного і практичного характеру. Намагання релігієзнавства отримати рівні права з іншими гуманітарними науками обумовлює застосування їх методів. Частково це виправдано, за умови, що поставлені дослідником завдання найкраще можуть бути вирішені з використанням певних конкретно наукових методів і підходів. Важливо зауважити також те, що в процесі дослідження завжди використовується комплекс методів, підібраних для кожної окремої дослідницької цілі індивідуально. Завдання вчених полягає не в тому, щоб винаходити методи (якщо це не є метою їх наукових розвідок), а утворенні їх комплексу з палітри вже існуючих, використання яких було б найбільш продуктивним для виконання поставленої мети.

Варто зауважити, що основною функцією метода є внутрішня організованість і врегулювання процесу пізнання чи практичного перетворення певного об'єкту. Це означає, що метод є результативним механізмом пізнавальної діяльності, який покликаний убезпечити нас від помилкових суджень та висновків і призвести до розуміння істини. "Будь-який метод виявиться неефективним, - пише В.Кохановський, - і навіть зовсім не корисним, якщо ним користуватися не як "вказівником" у науковій чи іншій формі діяльності, а як готовим шаблоном для перекроювання фактів. Головне призначення будь-якого методу - на основі відповідних принципів (вимог і настанов) забезпечити успішне вирішення конкретних пізнавальних і практичних проблем, прирощення знань, оптимальне функціонування і розвиток тих чи інших об'єктів" [11, с. 301].

На сучасному етапі розвитку науки загальноприйнятим вважається міждисциплінарний статус релігієзнавства, вважається, що його предметне поле знаходиться на стику низки інших наук і, відповідно, методологічні підходи теж є запозиченими від них. Часто саме це стає основою критики науки по релігію і обґрунтовуються думка, що релігієзнавство - це гібридна чи навіть штучна наука, яка у диференційованому вигляді існує в межах інших наук. Поява такої критики є закономірною, оскільки об'єкт релігієзнавчого дослідження - феномен релігії - має численні прояви у всіх сферах життєдіяльності людини й, відповідно, вивчається всіма соціогуманітарними науками як супровідне явище. Поза увагою залишається сама суть релігії, яку попри вагому спроби вчених і філософів різних епох так і не вдалося редукувати до психологічних механізмів чи розумових вигадок. Виходячи з цього, комплекс наукових методів і підходів вивчення релігійних феноменів включає філософські методи (аналітичний, феноменологічний герменевтичний), загальнонаукові методи (загальнологічні, теоретичні, емпіричні), конкретно наукові та міждисциплінарні методи (соціологічного, психологічного, історичного дослідження, лінгвістичного аналізу тощо). Окрім цього, в методичних рекомендаціях релігієзнавчого дослідження вказується на дотримання принципів об'єктивності, толерантності та світоглядного плюралізму. Ми спробуємо детальніше проаналізувати можливість і продуктивність застосування принципу об'єктивності в релігієзнавстві. апологетичний релігійність комунікація

Тривалий час бути об'єктивний в процесі наукового дослідження вважалося неодмінною передумовою досягнення істинного знання. Ця тенденція збереглась донині і наукою у гносеологічному вимірі вважається система об'єктивних знань [13, с. 8]. Спочатку в природознавстві, а згодом і в гуманітарних науках вчені зі всіх сил прагнули без всіляких суб'єктивних обставин вивчати світ, людей і процеси, що відбуваються між ними. Еталоном в ієрархії наукового знання протягом щонайменше трьох століть вважалася фізика (XVII - поч. XX ст.) - достатньою мірою безпристрасна наука про реальні процеси, гіпотези й теорії якої завжди можна було перевірити експериментально. Гуманітарні науки, що виникли в тіні природознавства, в той час активно боролися за свій науковий статус й, нерідко, ця боротьба супроводжувалася адаптацією, чи навіть безпосереднім перенесення методології однієї науки для вирішення завдань іншої. В релігієзнавстві цей процес виявися не таким помітним, хоча й не менш інтенсивним. Справа в тому, що наука про релігію сформувалась на основі теології, причому християнської, і той факт, що в ХІХ ст. увага вчених була зосереджена на вивченні східних, староєгипетських та первісних віруваннях на фоні закликів до різнобічного дослідження релігії свідчить про неймовірно великий крок від теології до об'єктивної науки. М.Мюллер був переконаний, що застосування порівняльного методу змінить багато усталених поглядів на походження, розвиток, особливості і занепад релігій світу. Разом із закликами до компаративного аналізу не менш звучними були слова про об'єктивність релігієзна- вчого дослідження. Переваги такого підходу перед апологетичними теологічними диспутами очевидні.

Попри все вище сказане, не зникло питання, чи достатньо релігієзнавцю бути об'єктивним? Чи можливо в такому разі досягнути головної мети науки про релігію - пізнати її сутність? Відповіді на ці питання мають різні варіації, їх можна згрупувати у двох протилежних точках зору: тих, хто є прибічниками максимальної об'єктивності, й тих, хто вивчають інші релігії з позиції власних релігійних переконань. Лавірувати між цими підходами певний час намагалися феноменологи релігії, втім їх спроби не увінчалися успіхом (принаймні у спроб створення нової універсальної методології дослідження релігії). Основними пунктами критики були проголошені принципи аісторизму та антиредукціонізму із закликами до емпатії, інтуїтивізму й інтенціональності, що аж ніяк не можливо було узгодити з тодішніми критеріями наукового знання. У світлі цього, прагнення до об'єктивності здається виправданим і багатообіцяючим. Але питання полягає в тому, що втрачається у дослідницькому горизонті, якщо вивчати лише те, що можна вивчити об'єктивно?

За визначенням "об'єктивність передбачає, що пізнання явищ здійснюється незалежно від суб'єкта пізнання, тобто відбувається відсторонення від інтересів індивіда і від всього надприродного" [12, с. 155]. Якщо відштовхуватись від такого визначення, релігієзнавче дослідження приречене на неадекватну інтерпретацію більшості релігійних феноменів. Цікавим є те, що в фізиці - еталоні науковості - об'єктивність так само неможлива, до того ж по таким же причинам. Ось наприклад корпуркулярно-хвильова природа мікрооб'єктів та зміна їх поведінки в залежності від спостерігача. Вчені- фізики визнали, що неможливо пізнати світ таким, яким він є, і те, що ми бачимо й пізнаємо, вже є з часткою нашої суб'єктивності. У зв'язку з цим у науковий обіг введений додатковий термін - об'єктність, тобто опис світу таким, яким він є поза експериментом.

В науці про релігію застосування принципу об'єктивності спочатку передбачало вивчення рівною мірою різних релігійних традиції світу, не намагаючись при цьому обґрунтувати істинність однієї чи хибність іншої, а також утримання від ціннісних суджень. Тобто вчений мав бути повністю відстороненим від об'єкту дослідження і не відтворювати в результатах дослідження судження інтуїтивного чи емоційного характеру. Такий підхід є дієвим тільки тоді, коли мається на меті вивчити окремі зовнішні раціональні вияви релігійності в культурі, суспільстві тощо. Обмежуючись дослідженням зовнішніх проявів релігії та їх дескриптивним аналізом, релігієзнавці приречені на комедійну роль вчених, які констатують очевидне. Безумовно, строго об'єктивне вивчення раціональних проявів релігії дасть всі підстави релігієзнавству стати безпретензійно гуманітарною наукою з точно визначеним об'єктом вивчення, встановленим комплексом строго наукових методів дослідження, конкретними завданням і прогнозованими результатами. Втім у такому разі ми ніколи не зможемо навіть наблизитись до розуміння сутності релігійного переживання і зрозуміти принцип становлення і розвитку релігійної системи.

Найважливіша і найскладніша когнітивна складність релігієзнавства полягає в тому, що об'єкт пізнання знаходиться і у реальному фізичному вимірі, і в смисло- життєвих підвалинах буття людини водночас. У вивченні раціональних аспектів релігії об'єктивний підхід, безумовно, є вельми продуктивним: без ціннісних суджень із застосуванням порівняльного аналізу ми зможемо отримати (і вже отримали) дуже хороші результати. Але ж такий раціонально-предметний зріз релігійності - це лише зовнішні прояви сукупності особливого виду переживань людини, названих релігійними. Це відповідає баченню багатьох авторитетних релігієзнавців. У М. Еліаде ми знаходимо поняття "ієрофанія" як прояв священного у життєвому світі людей: "...история религий, от самых примитивных до наиболее изощренных, есть не что иное, как описание иерофаний, проявлений священных реальностей. Между элементарной иеро- фанией, например проявлением священного в каком- либо объекте, камне или дереве, и иерофанией высшего порядка, какой является для христианина воплощение Бога в Иисусе Христе, есть очевидная связь преемственности. И в том и другом случае речь идет о таинственном акте, проявлении чего-то "потустороннего", какой-то реальности, не принадлежащей нашему миру, в предметах, составляющих неотъемлемую часть нашего "естественного" мира, т. в "мирском" [16, с. 17]. Навіть у цьому вислові порушується принцип об'єктивності, оскільки автор визнає існування священної реальності, що не належить нашому світові.

Таким чином, очевидними стають недоліки об'єктивного підходу, особливо у його радикальних формах. Об'єктивно про релігію ми можемо лише констатувати лише факти того, що відбувається, але не знаходити логічні зв'язки між ними, оскільки більшість з них не піддаються логічному поясненню. Наприклад, як можна пояснити протистояння природнім базовим інстинктам самозбереження чи продовження роду на релігійному підґрунті? Можна навести багато прикладів, коли люди за неймовірних обставин жертвували своїм життям заради віри. Кожного дня мільйони людей витрачають свій час, зусилля і кошти на релігію. Все це не можливо пояснити без розуміння релігійного переживання. Об'єктивно такі дії можна визначити як специфічний емоційний стан певної групи людей, проте оскільки таких людей більшість, то цей емоційний стан доведеться визнати нормальним для людини. Відповідно, або для людини нормально впадати в хибу, внаслідок чого вона поводить себе нераціонально і всупереч базовим біологічним інстинктам або ж потрібно визнати особливу сутність релігійного переживання й спробувати пояснити його іншим чином. На початку ХХ ст. це спробував зробити Р.Отто у своїй праці "Священне". Будучи протестантським теологом та істориком релігії, він прагнув розкрити сутність релігійного переживання, ґрунтуючись на власному релігійному досвіді. Р.Отто настільки високо оцінював його значимість,що вже на перших сторінках "Священного" пише: "Мы призываем вспомнить момент сильной и наивозможно односторонней религиозной возбужденности. Того, кто не может этого сделать или кто вообще не испытывал такого момента, мы просим далее не читать"[8, с. 15]. Тобто для Р.Отто наявність релігійного досвіду є первинною неодмінною умовою адекватного розуміння релігії.

Така принциповість Р.Отто виявляє ще один аспект вивчення релігійних феноменів - індивідуальна зацікавленість у об'єкті дослідження. Загальновідомо, що навіть попри численні формальні вимоги до наукових розвідок важливим, нерідко визначальним чинником успіху є самовідданість вченого науці. Тому якісне релігієзна- вче дослідження передбачає високий рівень особистої зацікавленості в розумінні сутності об'єкта вивчення. Цю позицію поділяє американський вчений Ґ. Д. Алес: "Я покладаю велику надію на те, що релігієзнавством врешті решт займатимуться ті люди, для яких релігійне мислення є особисто привабливим. Це особливо актуально у випадку, коли вивчення релігії локалізується в окремій дослідницькій галузі. Як наслідок, вчені завжди опинятимуться перед проблемою зіткнення двох проявів об'єкту свого вивчення - наукового та релігійного" [20, р. 320].Сама собою кожна релігія є річ в собі за Кантовою термінологією. Вона не доступна для повного розуміння жодній людині не залежно від її світоглядних переконань. Кожен віруючий - це одиничний прояв конкретної релігії. Звісно, існують певні теоретичні загальноприйняті норми і настанови в межах кожної релігійної традиції, утім їх втілення у реальності через окремих людей може бути дуже різноманітним: від поверхневого дотримання традицій до крайніх проявів релігійного фанатизму. Така різноманітність релігійних феноменів обумовлена особливостями світосприйняття і світопережи- ванням кожним окремим індивідом. Внутрішній духовний світ людини є живильним середовищем для релігії, поза яким її існування нівелюється і зрештою зникає. З позиції наукового дослідження бажаним для дослідника є наявність власного релігійного досвіду як найпростішого способу наблизитись до об'єкту свого вивчення.

Разом з тим, ми не закликаємо повністю позбавитись об'єктивного погляду на світ і зайняти виключно суб'єктивні позиції. Така крайність також не є продуктивним методологічним принципом. Це доводить багатовікова церковна історія, коли заангажована релігійна позиція може призвести до вибіркового розгляду фактів, їх підтасовці, застосуванню для їх обґрунтування конкретних теологічних прийомів. Втім такі самі невідповідності можуть з'являтись і в дослідженнях противників релігії. Яскравим прикладом його є радянська ре- лігієзнавча література.

Таким чином, стає очевидним, що проблема полягає не в суб'єктивності вченого, а в культурі наукового дослідження. Кожен науковець повинен усвідомлювати власну відповідальність за правильність і чесність проведеного ним дослідження, дотримуватись загально- прийнятних методологічних рекомендацій, формувати найбільш продуктивну комбінацію методів для вирішення поставлених перед собою завдань. Наукова діяльність набуває сенсу тільки в тому випадку, коли вчений спрямовує свої зусилля на досягнення істинного знання: прагне щось зрозуміти, пояснити або виправити зроблені помилки. Причому негативний результат наукового пошуку, коли гіпотеза замість доведення спростовується, є не менш цінним для наукової картини світу.

Значні труднощі у дослідженнях релігії полягають у обмежених можливостях міждисциплінарної комунікації вчених. Ця проблема загострюється ще й тому, що часто дослідження релігієзнавчого спрямування виконуються вченими іншого суміжного фаху (психологами, соціологами, лінгвістами тощо). Інформації стає настільки багато, що одній людині навіть докладаючи великих зусиль, охопити все не можливо. Це може призвести до надмірної деталізації тематики релігієзнавчих досліджень, що у свою чергу послабить цілісність науки про релігію загалом. Не дивлячись на те, що представники широкого спектру дисциплінарних спеціалізацій сформували широкий діапазон пропозицій міждисциплінарного обміну між когнітивною наукою та релігієзнавством, - на це вказує сучасна американська дослідниця Дж. Андресен, - вчені, що цікавляться даною темою часто пишуть у різних, невідомих один одному журналах. В результаті стали виникати окремі наукові клани. Подолати ці труднощі можна за допомогою підвищення рівня комунікації між вченими на відкритих наукових майданчиках. Схожу думку у вигляді імперативу знаходимо на сторінках монографії сучасного українського вченого О.Вєдрова: "Роби все залежне від тебе як соціального науковця, який продукує інтерсуб'єк- тивне чинне знання про суспільство, задля виявлення та подолання систематичних обмежень комунікації, забезпечуючи тим самим приріст свободи та раціональності для людства" [3, с. 219]. Всебічне та полідисци- плінарне бачення окремої наукової проблеми значно більше сприяє її вирішенню, аніж цензура на суб'єктивні світоглядні переконання.

Підсумовуючи, зазначимо, що навіть після тривалих дискусій і докладених десятками вченими зусиль методологічні дилеми релігієзнавців так і не знайшли свого вирішення. Методологічні парадигми вивчення релігії значною мірою залежать від суспільних настроїв щодо релігійної віри, тому нерідко трапляються крайнощі апологетичного або ж критичного дослідження релігійності. В обох випадках якість наукового дослідження знижується або ж взагалі нівелюється, оскільки його підґрунтям стають спеціально обрані факти. У сучасному вітчизняному релігієзнавстві присутні заклики до максимально об'єктивного аналізу релігійних процесів, а суб'єктивна прорелігійна позиція вважається недолі-ком. Однак, на нашу думку, суб'єктивні чинники в релігі- єзнавчому дослідженні не знижують його наукову значущість, і навіть можуть значною мірою її підвищити за умови, що вчений ретельно слідував правилам наукового дослідження, тому закликаємо не бути категоричними та упередженими до прорелігійних вчених і не пропагувати принцип об'єктивності як єдино можливий варіант релігієзнавчого дослідження.

Список використаних джерел

1. Аринин Е. И. Философия религии: принципы сущностного анализа [Текст] / Е. И. Аринин. - Архангельск:изд-во Поморского гос. унта, 1998. - 297 с.

2. Вербловски Ц. О сравнительном изучении религии: Наивные размышления простодушного не-философа[Текст] / Ц. Вербловски // Религиоведение. - 2006. - № 2. - С. 153 - 164.

3. Вєдров О. Науки про суспільство і соціальний прогрес [Текст] / О.Вєдров. - К.: Стилос, 2014. - 329 с.

4. Забияко А. П. Категория святости. Сравнительное исследование лингворелигиозных традицій [Текст] / А. П. Забияко. - М.: Московский учебник-2000, 1998. - 205 с.

5. Кимелев Ю. А. Философия религии: Систематический очерк [Текст] / Ю. А. Кимелев. - M.: Nota Bene, 1998. - 424 с.

6. Красников А. Н. Методологические проблемы религиоведения: учебное пособие [Текст] / А. Н. Красников - М.:Академический проект, 2007. - 239 с.

7. Методологические вопросы исследования религии [Текст] / В.И. Добреньков, А. А. Радутин. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - 189 с.

8. Отто Р Священное. Об иррациональном в идее божественного и его соотношении с рациональным [Текст] / Р Отто; [пер. с нем. А. Руткевич]. - СПб: АНО "Издательство С. -Петербургского университета, 2008. - 272 с.

9. Пылаев М. Категория "священное" в феноменологии религии, теологии и философии ХХ века [Текст] / М. Пылаев. - М: РГГУ, 2011. - 216 с.

10. Теоретико-методологические проблемы религиоведения: структура и функции религии [Текст] / Дзюба А. В., Хромец В. Л. // Материалы научной конференции "Четвертые Торчиновские чтения. Философия, религия и культура стран Востока", (С.-Петербург, 7-10 февраля 2007 г.) / Санкт-Петербургский государственный университет. - Санкт- Петербург: Изд-во СПбГУ, 2007. - С. 738-745.

11. Философия для аспирантов: Учебное пособие. [Текст] / В. П. Кохановский, Е. В. Золотухина, Т. Г. Лешкевич, Т. Б. Фатхи. - Изд. 2-е - Ростов н/Д: "Феникс", 2003. - 448 с.

12. Философия науки и техники: тематический словарь справочник. [Текст] / С. И. Некрасов, Н. А. Некраосва - Орёл: ОГУ,2010. - 289 с.

13. Філософія та методологія науки [Текст] / І. Добронравова, Л. Сидоренко. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. - 223 с.

14. Хоффманн X. О религии и религиоведении [Текст] / Х. Хоффманн. - Севастополь: Издательский дом "Максим", 2006. - 124 с.

15. Шахнович М. М. Сравнительный метод в феноменологическом религиоведении [Текст] / М. М. Шахнович // Компаративистика. Альманах сравнительных социогуманитарных исследований. - СПб.: Социологическое общество им. М. М. Ковалевского, 2001. - С . 92 103.

16. Элиаде М. Священное и мирское[Текст] / М.Элиаде [пер. с фр., предисл. и коммент. Н.К. Гарбовского] - М.: Изд-во МГУ, 1994. - 144 с.

17. Яблоков И. Н. Основы теоретического религиоведения / И. Н. Яблоков. - М.: Космополис, 1994. - 223 с.

18. Contemporary Approaches to the Study of Religion / Ed. by Whaling F. - Berlin etc.: Mouton, 1984. - Vol. 1. - IX, 492 p. - Vol. 2. - IX, 302 p.

19. Forman Methodological Pluralism in the Study of Religion [Text] / J.Andresen, Robert K.C. Forman // Journal of Consciousness Studies. - 7, No. 11-12 - 2000. - pp. 7-14.

20. Gregory D.Alles Religious Studies. A Global View [Text] / edited by Gregory D.Alles. - London and New York: Routlege, 2008. - 368 p.

Размещено на Allbest.ru