"…Мав велике довір’я і признання за працю від митрополита Шептицького" (Штрихи до портрета священика, педагога о. Василя Лициняка)

Размещено на http://allbest.ru

«…Мав велике довір'я і признання за працю від митрополита Шептицького» (Штрихи до портрета священика, педагога о. Василя Лициняка)

Дмитро Герцюк

Могутня постать митрополита Андрея Шептицького, його усебічна церковно-суспільна діяльність стала віддзеркаленням великої ролі і значення греко-католицької церкви у розбудові українського національно-релігійного життя у першій половині ХХ ст. Навколо церковного лідера і його справи згуртувалося прогресивне українське духовенство Галичини, яке своєю працею у складних соціополітичних умовах значною мірою спричинилося національно-духовному поступу українців краю.

До цієї славної когорти свяшенослужителів по праву належить відомий релігійний діяч, педагог, філантроп о. Василь Лициняк - довголітний соратник, однодумець митрополита Андрея Шептицького.

Василь Лициняк народився 25 листопада 1873 р. у с. Сурохів Ярославського повіту (нині Підкарпатське воєводство, Польша) у селянській сім'ї. Село належало до Ярославського деканату Перемиської єпархії, в якому мешкало понад тисячу осіб греко-католицького обряду. Принагідно зауважимо, що у цьому селі містився маєток шляхетського роду графів Фредрів, де народився дід Митрополита Андрея Шептицього - Александер Фредро, класик польської літератури, комедіограф, поет.

Після закінчення початкової школи у рідному селі, В. Лициняк навчався у Ярославській гімназії, студіював богослов'я у Відні, Львові та Перемишлі. 1897 року був рукопокладений в сан священика і упродовж наступних більше півстоліття свого життя присвятив справі духовної просвіти рідного народу.

Душпастирську діяльність о. В. Лициняк розпочав на Сокальщині, де виконував обов'язки сотрудника (помічника) о. Кирила Селецького - пароха с. Жужелі. З іменем цього непересічного в історії греко-католицької церкви священика пов'язана низка ініціатив та починань у ділянці суспільної опіки дітей та молоді, різнопланової громадсько-виховної роботи церковних інституцій серед української спільноти Галичини. На початку 1890-х рр. він за зразком католицьких чернечих чинів уклав статут і виступив засновником першого апостольського згромадження монахинь у східному обряді - згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, яке за мету своєї діяльності поставило релігійне виховання молоді та надання церковно-харитативної допомоги на парафіях [5].

У 1893 р. у приміщенні першого монастиря Сестер Служебниць у с. Жужелі була заснована перша у Галичині українська захоронка, де дітей із селянських родин навчали елементарної грамоти, молитов, Катехизму. Згодом ідея організації захоронок/дитячих садків стала однією із важливих справ організованого українського жіноцтва у ділянці національного виховання української дитини.

Отримавши від Митрополичого Ординаріату у Львові визнання прокуратора Сестер Служебниць, о. К. Сілецький розвинув активну діяльність щодо розбудови цього чернечого згромадження, ініціював відкриття нових монастирів, захоронок, притулків для немічних і хворих.

Власне до започаткованої у 90-х рр. ХІХ ст. К. Сілецьким опікунсько-доброчинної роботи церковних інституцій серед дітей та дорослих долучився і о. В. Лициняк. Набутий досвід, усвідомлення суспільної ваги та значення цієї праці визначило подальші пріоритети його душпастирської й філантропічної діяльності.

У 1899 р. о. В. Лициняка було перенесено у м. Ярослав, де у місцевій реальній гімназії він виконував обов'язки катехита для учнів греко-католицької віри. Крім виховної роботи з учнями, отець активно долучився до культурно-просвітницької діяльності серед українського населення. Заснована ним у передмісті Ярослава читальня «Просвіти» стала дієвим осередком українського національного життя.

У 1905 році митрополит Андрей Шептицький, зважаючи на активність молодого священика, його неабиякі організаторські і здібності, запросив о. В. Лициняка на працю до Львова. Йому випала нагода долучитися до багатьох важливих суспільно-церковних і культурно-освітніх справ, ініційованих і підриманих митрополитом, виконувати різні обов'язки у громадських об'єднаннях і товариствах, братися за відповідальні ділянки національно-релігійного життя галицьких українців першої половини ХХ ст.

Одним із перших відповідальних доручень Митрополита для о. В. Лициняка стала його виховна праця як греко-католицького катехита у польських середніх школах міста Львова, зокрема, ІІІ і ХІ польських гімназіях. Ця місія виявилася далеко непростою. Українському священику прийшлося зіштовхнутися із складною ситуацією ополячення української шкільної молоді, великим спротивом шкільних властей, директорів гімназій щодо відповідного навчально-виховного наповнення шкільної програми з релігії для учнів греко-католиків.

Про висліди його сподвижницької праці на цьому поприщі так напише у своїх спогадах відомий вчений, педагог, культурно-освітній діяч на еміграції В. Стецюк: «Своїм глибоким вирозумінням, тактом та підходом до тієї молоді о. Лициняк зумів приєднати її не тільки до своєї Церкви, але й до своєї національної спільноти так, що багато з тих спольшених уже гімназистів стало пізніше національно-свідомими і діяльними громадянами української спільноти» [6].

Деякий час В. Лициняк виконував обов'язки віце-ректора й духовника Львівської духовної семінарії Святого духа, за настановою митрополита Андрея Шептицького зайнявся організацією сиротинців.

Особливо слід виокремити його активну опікунчо-доброчинну діяльність у роки першої світової війни. Важка доба воєнного лихоліття принесла на терени Галичини і Північної Буковини одну із найбільших гуманітарних катастроф ХХ ст., яка забрала десятки тисяч людських життів, спринила такі негативні соціальні явища як голод, хвороби, розруху. Вкрай гостро постала проблема допомоги дітям-сиротам, які залишилися без батьківської опіки, а також інвалідам, вдовам.

Разом з іншими українськими громадськими діячами, о. В. Лициняк долучився до створення харитативних товариств та організацій, які взяли на себе обов'язок надавати матеріальну та моральну підтримку всім тим, хто внаслідок війни залишився без елементарних засобів існування.

У 1915 р. було створено у Львові Український комітет допомоги вдовам і сиротам, зусиллями якого у листопаді цього ж року завдяки заходам та агітації о. В. Лициняка у місті відкрився притулок для сиріт [2]. “Заснування такого закладу, - зазначалося у зверненні цього Комітету, - є справою наглою, пекучою, справою не тільки гуманітарною, а й з національного боку надзвичайно важною, якої не вільно довше відкладати” [3]. сподвижник лициняк гімназія педагогічний

У 1914 р. о. В. Лициняк очолив Український жіночий комітет допомоги пораненим воякам Легіону Українських січових стрільців, завданням якого було ширення національної свідомості, надання допомоги у розшуках рідних, постачання часописів, молитовників та ін. літератури.

Священик В. Лициняк був автором статуту і одним із засновників товариства під назвою “Захист для сиріт ім. Митрополита Андрія гр. Шептицького” у Львові. Перші загальні збори цього товариства, яке метою своєї діяльності означило виховання сиріт, позбавлених батьківської опіки, відбулися у митрополичій палаті 23.03.1918 р. [1].

Основою для започаткування діяльності “Захисту…” став фонд для українських сиріт ім. митрополита А. Шептицького, утвореного зусиллями української громадськості у 1917 р. Його ініціатори, серед яких був і о. В. Лициняк, у такий спосіб бажали вшанувати повернення митрополита із заслання. “У хвилі, коли на нашій землі виросли десятки тисяч могил, коли тисячі бездомних сиріт тиняються і блукають по зруйнованих оселях, - говорилося у зверненні до українського народу спеціально створеного з цією метою комітету, - на нас лежить обов'язок утворити всенародну інституцію для українських сиріт в честь Того, що на сім полі добродійности присвічував нам великодушним приміром”[8, с.121].

Про перебіг створення цього фонду, а також висвітлення підготовки та організації зустрічі митрополита у рідному місті детально описано у раритетному на сто-годні виданні під назвою “Царський в'язень”, автором якого, як свідчать окремі джерела, є власне священик В. Лициняк [7, с. 240].

Цей дар від української спільноти, який нараховував 312 тис. австрійських крон, був переданий на руки митрополита відразу після його прибуття у вересні 1917 р. до Львова.

За словами о. В. Лициняка, як очевидця цієї події, “зворушений Митрополит дякував за всі докази любові і привязання для його особи, а зокрема був видимо вдоволений, що саме таку ціль вибрано для його звеличання; заявив зараз тоді, що доля наших сиріт лежить йому дуже на серці і що зі свойого боку причиниться до збільшення сього фонду, який, як висловився в своїй скромности, „має одну тільки хибу, а саме сю, що надано йому моє ім'я" [1, с. 79]

Свою обіцянку щодо поповнення фонду митрополит виконав. Завдяки його допомозі Товариство у 1918 р. придбало лісове майно Посіч-Майдан у Богородчанському повіті (3670 моргів лісу), а у 1920 р. закупив митрополит для «Захисту…» 232 морги орної землі в Зарваниці Теребовлянського повіту і заснував там хліборобсько-ремісничу школу. Щедра митрополича опіка Товаристворм дозволила Товариству успішно реалізовувати свої статутні завдання.

Для прикладу, у 1925/1926 н. р. “Захист для сиріт ім. Митрополита Андрія гр. Шептицького” утримував у Львові сиротинець, де знайшли соціальний захист 120 дівчат-сиріт різного віку - від учениць початкових класів народної школи до учениць старших класів учительської семінарії [1, c.83].

У 1920-х рр. опікувався дитячими притулками, багатьма доброчинними (“Українське крайове товариство охорони дітей та опіки над молоддю”, “Товариство вакаційних осель”, “Українська захоронка” та ін.) й економічними установами (Торговельно-промисловий дім “Достава”, Торговельно-промислове товариство “Союзний базар”. Страхове товариство “Карпатія” та ін.

У 1930 р. за дорученням Митрополита Шептицького о. В.Лициняк перебрав управу приватної дівочої учительської семінарії СС Василіянок у Львові. Відкрита у 1922 р. ця професійна школа готувала педагогічні кадри для навчальних закладів, що знаходилися під орудою Сестер Чину св. Василія (монастирських шкіл, шкіл вправ, захоронок, сиротинці тощо). Більше того, належний рівень організації навчального процесу, наявність кваліфікованого викладацького персоналу дозволив семінарії здобути право прилюдности, що урівнювало випускників семінарії із випускниками державних вчительських семінарій і уможливлювало їхнє працевлаштування у різних навчальних закладах тогочасної Польщі, надавало їй популярності серед української молоді.

На початку 1930-х років польська влада у контексті репресивних антиукраїнських акцій виношувала плани закриття цієї семінарії. Призначення на посаду директора навчального закладу о. В. Лициняка врятувало школу від її ліквідації. «Правда, - як пише у своїх споминах згадуваний вже нами д-р В. Стецюк, - польська влада не щадила йому за це різних прикростей, але мусіла числитися з його авторитетом і, зокрема, з авторитетом Великого Митрополита, патрона цієї школи» [6].

Подібне завдання йому прийшлося розв'язувати і щодо долі іншої української навчальної інституції. У 1934 р.о. В. Лициняк став на чолі Української жіночої гімназії СС Василіянок у Львові.

Нелегкий період переживала ця славетна школа, яка виховала не одну сотню прогресивного жіноцтва, активного у всіх сферах українського життя галицького краю. Національна налаштованість викладачів та учнів закладу стала об'єктом переслідувань, залякувань, цькування з боку польської влади, жорсткого контролю, несподіваних перевірок польської шкільної кураторії. Все це кінцево привело до позбавлення у 1933 р. гімназії повних прав прилюдности і небезпеки її закриття.

Власне у таких непростих суспільних реаліях довелося новому директорові вести провід цього українського приватного навчального закладу. Знову звернемося до спогадів викладачів гімназії. У «Пропам'ятній книзі гімназії Сестер Василіянок у Львові», що побачила світ з нагоди з'їзду колишніх професорів та випускників закладу у 1980 р. у Львові, Василь Лев, очевидець цих подій, вчитель польської та української мов у гімназії, згодом відомий український вчений-педагог на еміграції, згадуючи директора, називає його людину глибоких гуманних ідеалів, який, «своїм тактовним, розважним поступуванням і священичою повагою зберіг школу перед закриттям і позбавленням молоді здобувати освіту і знання» [7,c. 50].

Вже через рік свого урядування йому вдалося повернути гімназії права публічності, вжити дієві організаційно-дидактичні заходи щодо вдосконалення навчально-виховного процесу, зрештою, провести реорганізацію закладу згідно з новим польським законом про шкільництво від 1932 року. Починаючи з 1933/34 н.р., розпочався набір на базі шестирічної початкової школи у чотирирічну гімназію, а з 1937/1938 н.р. при гімназії був відкритий перший клас загальноосвітнього ліцею.

У 1939 році, на початку липня, відбувся останній випуск учениць української гімназії СС Василіянок у Львові. Яскрава і глибока проповідь директора школи о. Василя Лициняка на Святочній Службі Божій з нагоди завершення шкільного року виявилася “лебединою піснею” як для нього, багаторічного катехита і директора гімназії, так його школи, як національної і релігійно-виховної установи, яка упродовж 33-х років свого існування «видала стільки ідейних одиниць та відданих нашій національній справі жінок і матерів».

«Кожна проповідь о. директора Лициняка до молоді, - пише В. Стецюк, - завжди мала свою виховну мету, але та остання проповідь, що виголосив о. Лициняк за два місяці перед вибухом другої світової війни, була б наче передвісником того лихоліття, що незабаром зустріло й українську молодь і український народ. В ній він згадав про переслідування християн, вказав на героїчну смерть св. Апостолів, що не злякалися нести в світ Христової Істини та навіть понесли мученику смерть в ім'я цієї святої Правди» [6].

З приходом радянської влади у вересні 1939 р. гімназія СС Василіянок як така перестала існувати. Деякий час, з метою задоволення освітніх потреб учнівської молоді, дирекція школи на чолі з В. Лициняком намагалася зберегти заклад, організувати навчання у змінених, далеко несприятливих для релігійного закладу умовах.

Із навчального плану були усунені такі дисципліни як релігія, польська мова, натомість збільшено години на вивчення української мови, почалося впровадження російської мови, педагогічний колектив поповнювався вчителями зі східних областей України.

Все більше гімназія перебудовувалася на радянський лад і з початком 1940 р. її остаточно було перемінено на десятирічну загальноосвітню школу. Отця Василя Лициняка усунено з посади, призначено нового радянського директора і за порадою митрополита Шептицького, щоб уникнути політичних гонінь, він залишив загалом педагогічну працю.

У подальшому часі о. В. Лициняк працював у Митрополичій консисторії як крилошанин, брав активну участь у підготовці і проведенні у 1940-1941 рр. Львівського Архиєпархіяльного Собору.

У 1944 р. він був скерований на душпастирську працю на Лемківщину, де виконував функції священика і крилошанина Апостольської візитатури на Лемківщині до початку у 1947 р. процесів депортації українців з їх етнічних територій. Тоді польська влада перенесла о. В. Лициняка до Тарнова, де до останніх днів свого життя працював на місцевій парафії. 1 березня 1951 р. серце цього українського сподвижника національно-духовного відродження української людности, вірного слуги української Церкви, соратника митрополита Андрея Шептицького перестало битися. Його ім'я і діяльність по праву належить до кращих взірців вірного служіння українські справі.

Бібліографія

1.Лициняк В. Товариство «Захист імені Митрополита графа Шептицького для сиріт у Львові (його початки і розвиток на початок 1925 р.) // Богословія. - 1926. - № 3. - С.78-84.

2.Лициняк В. У справі сиріт // Львівські Архиєпархіальні Відомості. -1931. № 8.

3.Мазур О., Патер І. Львів у роки Першої світвої війни [Електроннний ресур]. - Режим доступу: http://map.lviv.ua/statti/mazur.html

4. о. Василь Лициняк (Пам'яті великого громадянина) //Свобода. - 1951. - Ч. 116.

5. Сайко О. Отець Кирило Сілецький [Електроннний ресур]. - Режим доступу: http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/xx_st/seletskyj

6.Стецюк В. Отець Директор: Пам'яті визначного священика, педагога і філянтропа о. Василя Лициняка, крилошанина та почесного прелата Української Греко-Католицької Митрополичої Консисторії у Львові // Свобода. - 1963. - Ч. 119.

7. Пропам'ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові /Український архів. - Т.ХХІІ. - Ню-Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1980. - 334 с.

8.Царський в`язень. 1914-1918 / Спогади. - Львів: Накладом Комітету «Живого пам'ятника», 1918. - 226 с.

Размещено на Allbest.ru