Етносоціальний портрет українських православних ієрархів на тлі епохи Просвітництва
Розкрито особливості діяльності українських православних ієрархів епохи Просвітництва. Зазначено, що головними провідниками й представниками цієї доби стали вихованці Києво-Могилянської академії, яка формувала у своїх учнів стійку просвітницьку позицію.
| Рубрика | Религия и мифология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.05.2020 |
| Размер файла | 1,5 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЕТНОСОЦІАЛЬНИЙ ПОРТРЕТ УКРАЇНСЬКИХ ПРАВОСЛАВНИХ ІЄРАРХІВ НА ТЛІ ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА
Світлана Кагамлик
Київ
В статті розкрито характерні риси та особливості діяльності українських православних ієрархів епохи Просвітництва. Зазначено, що головними провідниками й визначними представниками цієї доби стали вихованці Києво-Могилянської академії, яка формувала у своїх учнів стійку просвітницьку позицію. Це яскраво засвідчує творча спадщина українських православних ієрархів, які на ті часи вели провід у всіх сферах суспільного життя. Зроблено висновок, що українські архієреї усвідомлювали свою головну місію в тому, щоб бути ревними просвітниками - засновниками і патронами навчальних закладів, завзятими книголюбами, активними проповідниками. Цими якостями вирізнялися українські архієреї, розкриваючи своєю діяльністю сутність епохи Просвітництва.
Ключові слова: етносоціальний портрет, українські православні ієрархи, епоха Просвітництва, Києво-Могилянська академія, церковна еліта.
XVШ ст. увійшло в історію України як доба Просвітництва. її головними провідниками й визначними представниками стали вихованці Києво-Могилянської академії, яка формувала у своїх учнів стійку просвітницьку позицію. Це яскраво засвідчує творча спадщина українських православних ієрархів, які на ті часи вели провід у всіх сферах суспільного життя.
Задаючись питанням, як ставилися до просвітництва діячі тієї епохи, сучасний учений І. Торбаков проаналізував різні аспекти діяльності вихованців Києво-Могилянської академії в Україні та в Росії. «З середини 18 століття, - пише дослідник, - дієслово «просвічувати» означало передусім «багато перекладати», «багато писати», «багато видавати». Адже етимологічна основа поняття «світло» - завжди асоціювалася на Русі з навчанням, а останнє - з книгою»1. Цю думку продовжила В. Нічик: «18 століття осмислювалося як століття книги, розуму, навчання. Передбачалося, що цей процес включає і написання книги і її переклад, і видання, і тлумачення, і розуміння, і навчання, а відтак, вдосконалення і переображення як окремої людини, так і всього суспільства, тобто послідовну співдію і теоретичного і практичного розуму»2.
У даній статті автор ставить за мету на матеріалах творчої спадщини українських ієрархів XVШ ст. розкрити їхнє розуміння просвітництва в окремих сферах архієрейської діяльності - запровадження освіти, книжкової справи, проповідництва, ставлення до Альма-матері - Києво- Могилянської академії, тощо.
Архієрей - просвітник
Ставлення до просвітництва як сфери інтелектуальної діяльності, спрямованої на підвищення освітнього рівня народу, було властиве ще для діячів XVII ст., починаючи від митрополита Петра Могили. Це добре усвідомлювали й архієреї XVШ ст. Як видно з окремих творів і листування, особливу увагу вони надавали справі освіченості довіреної їм пастви. Так, Київський архієпископ Варлаам Ванатович вбачав в освіті головний засіб викорінення антиморальних вчинків духовенства. 13 листопада 1723 р. він видав розпорядження про обов'язкове навчання дітей духовенства у Києво-Могилянської академії «для наученія латинскаго языка и изысканы премудрости, яже есть всему благу корень и человеческому житію добрая наставница»3. Після того як Синод в серпні 1721 р. заборонив друкувати конклюзії з філософії та богослов'я, архієпископ Варлаам звернувся в липні 1728 р. до Синоду з поданням, у якому вказував, що від цих конклюзій і дедикацій «происходить будет Коллегіи училищной похвала со учителями по трудолюбію и ученію, а ученикам к ученію умножатися охота и возрастати будет любомудріе».
Київський митрополит Арсеній Могилянський, який 1758 р. увів шнурову книгу на збір пожертв для будівництва нової академічної бурси, наголошував у передмові на важливості цієї благочинної акції: «имія же неусипное попеченіе о благостроеніи пастви нашея, которое посредством учительних людей получается, також о приращеніи ползи отічеству и о просвіщеніи науками умов малороссійского шляхетства».
Київський архієпископ Варлаам Ванатович
Київський митрополит Арсеній Могилянський
Приклад київських ієрархів щодо розвитку освіти на українських землях наслідували й зверхники інших єпархій, які відкривали на місцях колегіуми за зразком Києво-Могилянської академії. Так, уже в перших указах Переяславського і Бориспільського єпископа Арсенія Берла наголошувалося, що будівництво та улаштування Переяславського колегіуму - «общая потреба, а не наша персональная архиерейская, так со всего обшества и вспомоществование к строению сказанных школ бьггь должно»6. Докладаючи всіх зусиль для започаткування колегіуму, Берло так наголошував на важливості його відкриття: «В тіх же училищах, як даст Бог устроить, священническія и церковно-причетническія діти святаго ученія иміют обучатися, что будет к большей славі и прославленію имени Божія, к пользі же отечества»7.
Як висловлювався хіротонований 1776 р. на єпископа Переяславського і Бориспільського Іларіон Кондратковський, «первой и самой главнійшій есть долг Архіерея и пастыря - тщится о просвіщеніи паствы своя»8. Показове бачення преосвященним системи викладання, що видно з його листа до Могильовської духовної консисторії від 5 листопада 1797 р., у якому він дає свої конкретні пропозиції щодо найоптимальнішого викладу шкільних предметів у місцевій семінарії9. Особливого значення у процесі підготовки майбутніх високоосвічених пастирів Іларіон Кондратковський надавав викладанню богослов'я: «Не неизвістно, что духовныя на том болі предметі учреждаются, чтобы, народ получив в свою паству, быть ему учителями, наставниками и проповедниками и утверждать-бы оной поученіями в благонравіи, в благочестіи и честности»10.
Настановлені на російські єпархії архієреї з вихованців Києво-Могилянської академії не менш ревно ставилися до своїх просвітницьких обов'язків, убачаючи своїм першочерговим завданням відкриття латинських шкіл за прикладом своєї «Альма-матері». Зокрема, висвячений Цей та інші, представлені у цій статті, портрети українських православних ієрархів взяті з портретної галереї Київської православної богословської академії УПЦ КП.
1758 р. на єпископа В'ятського і Великопермського Варфоломій Любарський відразу відновив діяльність В'ятської семінарії, започаткованої його попередником Лаврентієм Горкою. Пізніше в донесенні Синоду він так мотивував свої дії: «В самом началЪ прибьітія моего в епархію за нужднЪйшш и самопотребнЪйшей долг наш почли мы упадшее за антецессора нашого покойнаго преосвященного Антонія епископа Вятского, по притчинам крайних невозможностей, славяно-латинского діалекта ученіе паки в цвЪтущее благосостояніе возобновить»11.
Єпископ Білоруський і Могильовський Архієпископ Новгородський і Великолуцький Георгій Кониський Феофан Прокопович
український православний просвітництво
Висвячений 26 вересня 1742 р. на митрополита Тобольського і всього Сибіру Антоній Нарожницький в листі до Синоду вказував, що в його єпархії, де проживало багато розкольників і людей різних вірувань, потрібно було для підготовки освічених священиків відкрити «на первый случай самую скудную семінарію с философіей и богословіем»12. Настановлений у 1767 р. на Воронезьку кафедру єпископ Тихін Якубовський склав інструкцію для місцевої семінарії, в якій вказував, що на учнів не варто діяти погрозами, а «увещанием, изъяснением пользы Церкви святой, отечеству и самим учащимся, от учения проистекающей»13.
На важливості відкриття семінарії особливо наголошував і єпископ Білоруський і Могильовський Георгій Кониський. Вже в першому своєму донесенні до С.-Петербургу від 3 лютого 1756 р. він підкреслив: «семинарии для священнических детей весьма нужно быть...»14, а у листі до імператорського духівника від 19 травня 1757 р. заявив, що семінарія йому важливіша, ніж будівництво церкви, і саме в ній він бачить засіб для порятунку православ'я в Білорусі15. Ці слова білоруського архіпастиря-українця абсолютно суголосні з тими, які століттям раніше висловив Київський ієрарх Іов Борецький, що засвідчує спадкоємність просвітницьких установок українських ієрархів.
У творах і листуванні українських архієреїв XVMI ст. часто трапляються вислови, що розвиток освіти послужить на «общее благо», «в пользу отечеству». Крім започаткування навчальних закладів й опікування ними, на «общее благо» мали служити й інші заняття, зокрема написання творів на користь Церкви.
Варто зазначити, що на початку XVMI ст. Петро І в дусі західної традиції епохи Просвітництва, що базувалася на теорії суспільного договору, проголосив «общее благо» головним принципом своєї реформаційної діяльності. З тих пір в політичному лексиконі Росії вже не вибували терміни «общее благо или добро», «общая или всенародная польза» й ін. подібні варіанти16. На «общее благо» мали працювати всі категорії населення. Особливо популярною у ці часи стає ідея залежності суспільного розвитку від поширення освіти. Особливе місце в її розробці належало архієпископу Новгородському і Великолуцькому Феофану Прокоповичу, який вважав освіту й знання джерелом могутності та добробуту суспільства. Його погляди щодо користі освіти «для блага вітчизни» знайшли яскраве відображення у відомому трактаті «Духовний Регламент», де, зокрема, ішлося: «когда нЪт свЪта ученія, то нельзя быть и церкви доброму поведенію, и нельзя не быть и нестроенію, и многим, смЪха достойным суевЪртм, еще же, роздорам и пребезумным ересям, а посему вельми ко исправленію церквЪ полезно сіе, дабы всякій епископ имЪл в домЪ или при домЪ своем школу для дЪтей священнических или и прочіих, в надежду священства определенных»17.
Лейтмотивом ставлення Феофана Прокоповича до освіти, як необхідної умови для суспільного розвитку, може бути його вислів із листа до професорів Києво-Могилянської академії (близько 1716 р.) «Хай просвіта хвилює вік»18. Свого роду апологією освіти є й інший твір Прокоповича - «Разговор гражданина с крестьянином и певцом», де стверджується перемога знання над невіглаством19.
Архієрей - вихованець Києво-Могилянської академії
Показове особливе ставлення українських архієреїв до своєї Альма-матері - Києво- Могилянської академії, яке вони висловлювали в листуванні й підтверджували своїми діями.
Київський митрополит Арсеній Могилянський, який своєю грамотою від 1 червня 1764 р. увів нову навчальну інструкцію для Києво-Могилянської академії, наголошував на її меті: «ИмЪя пастырское попеченіе о учрежденіи в той Академіи нашей добрих порядков ко утвержденію и разширенію полезных церквЪ святЪй ученій, тамо производимых»20.
Варто зазначити, що в уведених до наказів українських депутатів Комісії Нового Уложення окремих пунктах, які стосувалися Києво-Могилянської академії, митрополит Арсеній просив урівняти Київську Академію з Московською «.. .в разсужденіи толь изобильной пользы от ученія, в Академіи Кіевской производимаго». Також він зауважував на тій користі, яку вона приносить для держави: «В государственных дЪлах тЪм больше пользы от онаго ученія чувствовать можно, чЪм вящщую ревность и усердіе обучающееся в Академіи Кіевской юношество к оным дЪлам оказывает»21.
Єпископу Смоленському і Дорогобузькому Гедеону Вишневському належить відома похвала Києво-Могилянській академії, заслугою якої був розвиток освіти в усій Російській імперії: «Изобиловала всегда учеными людьми діецезія вашего Преосвященства Академія Кіевская и имЪла себЪ честь сицевую, что оть нея, аки с преславных оных Афин, вся Россія источник премудрости почерпала, и вся своя новозаведенныя училищныя колоніи напоила и израстила»22. Звертаючись 17 липня 1739 р. у листі до архієпископа Київського і Галицького Рафаїла Заборовського з проханням направити викладачів для Смоленської семінарії, єпископ Гедеон наголошував на значущості цього акту: «Умножит же и еще себе славу [Академія - прим. авт.], егда и в смоленскую, от нея ж насажденную колонію и уже довольными одЪянную классами, изведет на жатву делателей і вспоможет собирать плоды богоугодныя и душеспасительныя»23.
Архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Іоанн Максимович
Митрополит Ростовський і Ярославський Димитрій Туптало
За прикладом Києво-Могилянської академії, яку її учні та викладачі за античною традицією часто називали «Київськими Афінами», «Геліконом», «Парнасом», ієрархи - засновники колегіумів - також намагалися звеличити свої навчальні заклади. Так, у передмові до збірника «Алфавіт рифмами сложенный» (Чернігів, 1705) міститься присвята Чернігівському колегіуму, у якій Іоанн Максимович називає його «Чернігівськими Афінами»24. Його наступник - архієпископ Антоній Стаховський у листі до Рафаїла Корсака від 4 листопада 1716 р. повідомляв: «Оучилищ Коллегіум ЧернЪговского давно суть отверзтые дверы, в ня же не мало студентов вшедши, сладчайшим пр[е]м[у]дрыя Палляды оуслаждаются оученыем и не тЪсно вмещаются»25.
Прикметно, що в тогочасній освітній практиці склалася традиція відзначення пам'яті свого патрона-засновника: звеличуючи ієрархів, які опікувалися Києво-Могилянською кадемією та створеними на її зразок навчальними закладами, останні тривалий час носили їх імена: Києво- Могилянська академія - на честь Петра Могили, Києво-Могиляно-Заборовська академія - на честь Рафаїла Заборовського, Колегіум архієпископо-Максимовичевський Чернігівський - на честь Іоанна Максимовича, Тихоріанська академія (Харківський колегіум) - на честь Єпифанія Тихорського, Берліанський (Переяславський) колегіум, - на честь Арсенія Берла.
Архієрей - книголюб
Окреслюючи духовні пріоритети українських архієреїв ранньомодерного часу, варто зазначити також їх особливе ставлення до книги. Любов до книг, розуміння їх значення та високої художньої вартості вони винесли ще зі стін Києво-Могилянської академії та зберігали потім усе життя.
Свій творчий доробок на благо Православної Церкви українські преосвященні розцінювали як головну справу свого життя. Показовим у цьому контексті є позиція архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Лазаря Барановича. «Единственное мое желаніе, - писав він у листі до Печерського архімандрита Інокентія Гізеля, - чтобы оставить по себе труды мои на пользу церкви Божіей и заслужить от людей добрую память»26. Прикметна також образна характеристика своїх творів, яку подав Баранович у своєму листуванні: «Мой труд - щенок против льва; но пусть и он тявкает на супостата, а потом заревет лев, а между тем Бог затрубит моими, или паче своими трубами <...>. Все основано на исторических свидетельствах; желательно только, чтобы слова были нЪжнЪе елея и онЄ будут обнаженными мечами27.
Все своє життя присвятив роботі з книгами митрополит Ростовський і Ярославський Димитрій Туптало. Як писав він у своїй духовній: «не стяжевал именія и мшелоимства, кроме книг святых»28. Святитель так любив літературну справу, що просив чорнові рукописи своїх творів покласти разом із ним в могилу29. Стефан Яворський в листі до Димитрія Туптали від 19 грудня 1707 р. так охарактеризував значення його літературної праці: «Вы совершили и совершаете дело, которое не может уничтожить ни гнев Зевса, ни огонь, ни ржавчина, снедающая железо»30.
Показовий також вислів Феофана Прокоповича з вірша «До читача, прихильного до книжки Квяткевича», який характеризує ставлення автора до книги: «Книжку проглянувши цю, не змарнуєш дозвілля, читачу, - Схожа на квітку вона з плодом, захованим в ній»31.
Ставлення архієреїв до книги, бажання розпорядитися нею з просвітницькою чи благодійною метою фіксують написи на книгах. Так, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Антоній Стаховський залишив у подарунок для своєї резиденції Євангеліє московського друку 1703 р., про що свідчив запис: «Року божого 1720 постройся сіе євангеліє тщаніем и иждивеніем келейным недостойнаго архієпископа чернеговскаго Антонія Стаховскаго до храму Св. Страстотерпец Бориса и Глеба в дом архіерейскій в чернегове град, за отпущеніе грехов»32.
Проте найбільшим книголюбом можна вважати митрополита Рязанського і Муромського Стефана Яворського. Яскравим тому підтвердженням є його зворушлива поезія «Прощання з книгами»: «Идите, милые книги, прежде так часто находившіяся в моих руках! Идите счастливо, уже иных умы питайте и нектар ваш изливайте другим! Вы были моим богатством, моею славою, моим раем, моим утешеніем. Вы меня прославили, дали имени моему известность, чрез вас снискал я любовь великих мужей»33. Латиномовний вірш Яворського був складовою його тестаменту, згідно з яким він вирішив передати заснованому ним Ніжинському Благовіщенському монастиреві свій найцінніший спадок - колекцію книг, зібраних упродовж життя. Тестамент містив детальні вказівки щодо зберігання книг, зазначаючи, що за їх розтрату винуватця чекає прокляття34.
Архієрей - проповідник
Митрополит Рязанський і Муромський Стефан Яворський
Важливого значення уваги київські й інші українські преосвященні надавали розвитку проповідництва, добре розуміючи його велике виховне та просвітницьке значення.
Київський митрополит Арсеній Могилянський, реалізуючи настанови Петра Могили щодо розвитку проповідництва в Києво-Могилянській академії, зобов'язав 1758 р. її викладачів говорити проповіді у всі недільні дні, зазначаючи, що завдяки цьому «ученикам же и народу знатное удовольствіе и польза сугубая будет»35. Визначаючи особливу роль проповідників, Могилянський закріпив за ними привілейоване становище: «яко учителным людям и трудящимся в проповеди слова Божія, в тех монастырях быть соборними, по наместниках первими»36.
Димитрій Туптало - один із найкращих проповідників свого часу, порівнюючи богословів- просвітників із ченцями-пустельниками, так оцінював роль проповідництва в суспільному житті: «Овии (пустинножители) имуще благодать, о себе точию попечение имеют. Иные же (учители и слова Божия проповедники) инех души ползовати тщатся; сии онЄх много преимЄют»37.
Святитель наголошував, що завдання архієрея - не лише в тому, щоб виголошувати проповіді в храмі, а й зберегти їх для народу у формі надрукованого збірника: «Моему сану (егоже несм достоин) надлежит слово Божіе проповедати не точію языком, но и пишущею рукою. То мое дело, то мое званіе, то моя должностье»38. У листі до свого друга Стефана Яворського від 24 лютого 1708 р. Димитрій Туптало радив йому зібрати й опублікувати власні проповіді, вказуючи, що «хоць и труд множайший поднимется, но и воздаяніе немало от Бога уготуется»39.
Іларіон Кондратковський, котрий обіймав почергово Переяславську, Новгород-Сіверську і Могильовську єпархії, радив своїм підопічним, яких заходів варто вжити в місцевих навчальних закладах, зокрема в Могильовській духовній семінарії, для розвитку проповідництва на користь народу - «утверждать-бы оной поученіями в благонравіи, в благочестіи и честности»40.
В'ятський єпископ Антоній Ілляшевич, турбуючись розвитком проповідництва у своїй єпархії, намагався стимулювати вчителів, охочих стати проповідниками, додатковими коштами за кожну виголошену проповідь - «дабы наибольшую им к тому охоту и ревностнейшее к снисканію в сложеніи проповЪдей каждому от времени до времени лучшаго искусства раченіе придать»41.
Варто зазначити, що, підкреслюючи велике значення проповіді для суспільства, архієреї- проповідники XVNI ст., на відміну від своїх попередників, по іншому визначали її мету і форми виголошення. Так, Феофан Прокопович, критично сприймаючи наслідування польської схоластичної риторики, у «Духовному регламенті» ставив перед проповідниками вимогу простоти, зрозумілості і практичної користі, зокрема, щоб вони проповідували «с доводами Священнаго Писания о покаянии, об исправлении жития, о почитании властей, истребляли суеверия, вкореняли в сердца людские страх Божий»42. Подібним чином Георгій Кониський у першому слові перед білоруською паствою сформулював свою програму проповідницької діяльності. Зазначаючи, що «проповедь на стража-епископа наложена, яко долг некий»43, архієрей продовжував: «свидетельствуюсь Богом живым, что басней и вымыслов человеческих говорить пред вами не стану, и прений более вредных, нежели полезных, предлагать вам не захочу ... долг мой говорить вам «словеса Господня, словеса чиста»44.
Отже, творча спадщина українських ієрархів XVШ ст. підтверджує, що вони у своїй діяльності були переконаними просвітниками. їхня позиція була цілком свідомою й виходила з тих установок, які сформувала в них Києво-Могилянська академія. Вищі церковні діячі з її вихованців усвідомлювали свою головну місію в тому, щоб бути ревними просвітниками - засновниками і патронами навчальних закладів, книголюбами, активними проповідниками. Цими якостями вирізнялися українські архієреї, розкриваючи своєю діяльністю сутність епохи Просвітництва.
Література
1 Торбаков И. Б. Литературно-издательская деятельность воспитанников Киево-Могилянской академии (Петербург 1760-1780) // Философская и социологическая мысль. - 1991. - № 10. - С. 113-114.
2 Нічик В. М. Києво-Могилянська академія і німецька культура. - К., 2001. - С. 96.
3 Пясецкий А. Время Варлаама Ванатовича, архиепископа Киевского и Галицкого,в истории Полтавской епархии: (1722-1730) // Полтавские епархиальные ведомости. - 1897. - № 8-10. - С. 334.
4 Києво-Могилянська академія в іменах XVII--XVIII ст.: Енциклопедичне видання / Упор. З. І. Хижняк. - К., 2001. - С. 99.
5 Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. - Отделение ІІ / Под ред. Н. И. Петрова. - Т ІІІ.- К., 1906. - С. 243.
6 Павловский И. Ф. Из первой поры существования Переяславской семинарии // Полтавские епархиальные ведомости. - 1878. - № 2. - С. 94.
7 Лазаревский А. Из семейной хроники Берлов // Киевская старина. - 1899. - Январь. - С. 114.
8 Горючко П. Иларион Кондратковский, епископ Могилевский и Полоцкий. - Могилев, 1902. - С. 7-8.
9 Там само. - С. 8.
10 Там само.
Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. - Т ІІ. - К., 1905.- С. 427-428.
12 Києво-Могилянська академія в іменах. - С. 385.
13 Никольский П. В. Инструкция преосвященнаго Тихона ІІ, данная Воронежской духовной семинарии // Воронежские епархиальные ведомости. - 1898. - № 11.- С. 483-485.
14 Буглаков М. Преосвященный Георгий Конисский, архиепископ Могилевский. - Минск, 2000. - С. 107.
15 Матвіїшин Я. О. Нові матеріали до біографії Георгія Кониського (1717-1795) // Рукописна та книжкова спадщина України. - 1993. - № 1. - С. 44.
16 Шарф Клаус. Монархия, основанная на законе, вместо деспотии. Трансфер и адаптация европейских идей и эволюция воззрений на государство в России в эпоху Просвещения // «Вводя нравы и обычаи Европейские в Европейском народе»: к проблеме адаптации западных идей и практик в Российской империи / отв. сост. А. В. Доронин. - М., 2008. - С. 33.
17 [Прокопович Феофан]. Духовный Регламент. - М., 1804. - С. 31, пор. 47.
18 Прокопович Феофан. Філософські твори в трьох томах. - Т 3. - К., 1981. - С. 200.
19 Литвинов В. Чи був Теофан Прокопович раннім просвітником? // Київська Академія. - Ч. 2-3. - К., 2006. - С. 67.
Посилання
1 Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. - Т ІІ. - К., 1905. - С. 281-283.
2 Там само. - Т ІІІ. - К., 1906. - С. 425.
3 Цит. за: Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем, Академиею. - К., 1856. - Ч. 2. - С. 87.
4 Там само.
5 Посохова Л. Ю. На перехресті культур, традицій, епох. Православні колегіуми України наприкінці XVII - на початку ХІХ ст. - Харків, 2011. - С. 90.
6 Листування духовних осіб з архіву князя В. Д. Голіцина до впливової шляхетської родини Корсаків з української козацької старшини, родичів гетьмана Івана Самойловича, за 1713-1773 роки // Труды Черниговской губернской архивной комиссии. 1909-1910 гг. - Вып. 8. - Чернигов, 1911. - С. 132.
7 Письма преосвященного Лазаря Барановича. - Чернигов, 1865. - С. 80.
8 Там само. - С. 143-144.
9 Иерархи Ростовско-ярославской паствы в преемственном порядке, с 992 года до настоящего времени.
- Ярославль, 1864. - С. 181.
10 Заседание Черниговской губернской архивной комиссии, посвященное памяти святителя Димитрия, митрополита Ростовского // Труды Черниговской губернской архивной комиссии. 1909-1910 гг. - Вып. 8. - Чернигов, 1911. - С. 27.
11 Федотова М. А. Эпистолярное наследие Димитрия Ростовского. - М., 2005.- С. 252.
12 Прокопович Феофан. Філософські твори в трьох томах. - Т 3. - С. 349.
13 [Филарет (Гумилевский)]. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. - Кн. 2. - Чернигов, 1873. - С. 52.
14 Рункевич С. Учреждение и первоначальное устройство святейшего правительствующего Синода (1721-1725). - СПб., 1900. - С. 172.
15 Маслов С. Библиотека Стефана Яворского. - К., 1914. - С. 23.
16 Корольков К. Арсений Могилянский, митрополитКиевский, и егозаботы об улучшении проповеднического дела (во второй половине ХУІІІ века) // Киевские епархиальные ведомости. - 1875. - № 12. - С. 413.
17 Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. - Т ІІ. - С. 283.
18 Федотова М. А. Эпистолярное наследие Димитрия Ростовского. - С. 140.
19 Шляпкин И. А. Св. Димитрий Ростовский и его время (1651-1709 гг.). - СПб., 1891. - С. 438.
20 Федотова М. А. Эпистолярное наследие Димитрия Ростовского. - С. 142-143.
21 Горючко П. Иларион Кондратковский, епископ Могилевский и Полоцкий. - С. 8.
22 Харлампович К. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. - Т 1. - Казань, 1914. - С. 750.
23 [Прокопович Феофан]. Духовный регламент. - С. 66-67.
24 Слова и речи Слова и речи Георгия Конисского, архиепископа Могилевского. - Могилев, 1892. - С. 57.
25 Там само. - С. 58.
В статье раскрыты характерные черты и особенности деятельности украинских православных иерархов эпохи Просвещения. Отмечено, что главными проводниками и выдающимися представителями этой эпохи стали воспитанники Киево-Могилянской академии, сформировавшей у своих учеников стойкую просветительскую позицию. Об этом ярко свидетельствует творческое наследие украинских православных иерархов, которые в те времена были ведущими деятелями во всех сферах общественной жизни. Сделан вывод, что украинские архиереи осознавали свою главную миссию в том, чтобы быть ревностными просветителями - учредителями и патронами учебных заведений, большими книголюбами, активными проповедниками. Эти качества отличали украинских архиереев, определяющих своей деятельностью сущность эпохи Просвещения.
Ключевые слова: этносоциальный портрет, украинские православные иерархи, эпоха Просвещения, Киево-Могилянская академия, церковная элита.
The features and characteristics of the activities of the Ukrainian Orthodox hierarchs of the Enlightenment are reveals in the article. It is emphasizes, that the main conductors and prominent representatives of this age were pupils of the Kyiv-Mohyla Academy, which formed a stable educational position among its students. This clearly testifies to the creative heritage of Ukrainian Orthodox hierarchs, who at that time led the leadership in all spheres of public life. It is concluded, that the Ukrainian bishops realized their main mission to be zealous educators - founders and patrons of schools, great book lovers, active preachers. These qualities distinguished Ukrainian bishops, revealing the essence of the Enlightenment.
Keywords: Ethnosocial portrait, Ukrainian Orthodox hierarchs, Enlightenment, Kyiv-Mohyla Academy, Church elite.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Сутність християнського місіонерства, його витоки та мета, етапи розвитку, видатні представники. Російські імператори та їхнє ставлення до місіонерської діяльності. Українські православні місіонери в Поволзькій місії. Заснування Іркутської єпархії.
диссертация [181,4 K], добавлен 01.04.2009Боротьба православних на сеймах і її здобутки. Акт конфедерації православних і протестантів 1599 р. Православні братства в боротьбі з унією, окатоличення й спольщення православної української шляхти. Українське козацтво в обороні Православної Церкви.
дипломная работа [154,8 K], добавлен 10.03.2014Дослідження православних таїнств - найважливіших культових подій: покаяння, хрещення, миропомазання, причастя, шлюб, єлеоосвячення. Окреслення походження та історичного розвитку таїнств, аналіз найголовніших моментів проведення та символіки таїнств.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 17.01.2010Особливості реформаційного руху в Україні. Основі напрямки діяльності православних братств. Львівська братська школа. Контрреформаційні рухи в країні. Причини поразки Реформації у Польщі. Розвиток релігійного вільнодумства й зміцнення католицької церкви.
презентация [322,6 K], добавлен 29.01.2014Характеристика епохи Реформації - епохи виникнення протестантизму, його подальше розповсюдження. Релігійний зміст протестантизму. Напрями сучасного протестантизму: лютеранин, кальвінізм, англіканство, їх представники. Тенденції в сучасному протестантизмі.
реферат [32,6 K], добавлен 21.06.2009Особливості відображення апокрифічних подій гріхопадіння перших людей та їхнього вигнання з раю у череді українських легенд, що були складені у різних місцях України. Розгляд цікавих варіантів осмислення в українських легендах повалення Сатанаїла з неба.
реферат [31,1 K], добавлен 28.11.2010Ставлення до статків, багатства і фінансової стабільності в різних країнах. Протестантські традиції дотримання контрактів, що сприяли підвищенню рівня довіри та готовності до співпраці. Зміни в економічному плані у так званих "православних" країнах.
реферат [16,8 K], добавлен 06.04.2016Становище православ’я в другій половині 90-х років ХХ ст.. Відновлення греко-католицької церкви, її конфлікт з православ`ям. Структура, конфлікти та розвиток православних церков в Галичині. Сучасний стан Київського патріархату в Галичині з 1996 р..
курсовая работа [40,3 K], добавлен 29.07.2008Прояв екзистенційного характеру експлікації феномена стражденності у Святому Письмі, зразках святоотчого богослов’я та у творчості православних і православно-орієнтованих мислителів. Осмислення людської гріховності та ствердження її онтологічних причин.
статья [29,6 K], добавлен 21.09.2017Знайомство з основними проблемами помісності української церкви, їх викладення у працях І. Огієнка. Аналіз ідеї створення помісної церкви в творах католицьких авторів. Погляди глав сучасних патріархатів, Московського патріархату та кардинала Гузара.
реферат [54,8 K], добавлен 20.06.2012
