Соціальна доктрина адвентистів сьомого дня як фактор впливу на суспільно-освітні процеси України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна доктрина адвентистів сьомого дня як фактор впливу на суспільно-освітні процеси України

Куриляк В.В. аспірантка кафедри історії, Національний університет «Острозька академія»

Анотація

Розглянуто соціальну інтеграцію пізньопротестантських церков в Україні в період з 1991 по 2018 рр. Встановлено, що протестантські конфесії виробили такі шляхи інтеграції в соціум, які в наслідку визначили їх обличчя на наступні десятиліття. В основному їх ідентифікують за наступними критеріями: благодійність, християнську освіту, реабілітаційні центри для алко- та наркозалежних та різні гуманітарні програми для малозахищених верств українського суспільства, особливо у сфері освіти. Встановлено, що українському протестантизму притаманний динамізм, який з часу здобуття Україною незалежності сприяв посиленню відкритості по відношенню до світу і активному входженню в суспільне життя.

Ключові слова: пізньопротестантські церкви, соціальна інтеграція протестантизму.

Abstract

The paper considers the social integration of the Late Protestant churches in Ukraine in the period from 1991 to 2018. It has been established that Protestant denominations have developed such ways of integration into society, which will later determine their face for the next decades. Most of them are infected by the following criteria: charity, Christian education, rehabilitation centers for alcohol and drug addicts, and various humanitarian programs for the less protected segments of Ukrainian society, especially in education. It has been established that Ukrainian Protestantism is inherent in dynamism, which since Ukraine gained independence has contributed to increased openness towards the world and active entry into public life.

Keywords: late Protestant churches, social integration of Protestantism.

пізньопротестантський церква гуманітарний освіта

Постановка проблеми. Актуальність досліджуваної тематики зумовлена тим, що сучасний протестантизм на території незалежної України зумів перетворитися в потужну соціально-освітню інституцію. Крім того, за неповні три десятиліття пізньопротестантські церкви безповоротно зайняли суспільно-гуманітарну та освітню нішу в українському суспільстві. Однією з найактивніших учасниць в суспільно-освітньому розвитку української держави є Церква адвентистів сьомого дня. Унікальність соціальної роботи адвентистів полягає у тому, що вони намагаються відповідати на потреби суспільства, не користуючись важелями політичних інституцій держави. Завдяки чітко сформованій та легалізованій соціальній доктрині Церква АСД зумовила новий виток в історії розвиту протестантизму в Україні, зумівши за дуже короткий період створити численні навчальні заклади по всій території України. Відповідно аналіз діяльності адвентистських освітніх закладів є об'єктом нашого дослідження, а предметом соціальна доктрина Адвентистів сьомого дня.

Мета статті визначається її актуальністю та передбачає виконання аналізу адвентистської соціальної доктрини як фактору впливу на суспільно-освітні процеси України.

Основними завданнями статті є:

1. Визначення відмінностей між стратегічними складовими державних та адвентистських освітніх структур.

2. Огляд діяльності освітніх закладів Церкви адвентистів сьомого дня в Україні;

3. Загальний аналіз соціальної доктрини Адвентистів сьомого дня як фактору впливу на суспільно-освітні процеси України.

Виклад основного матеріалу. Зміст навчальних та робочих програм державних та адвентистських освітніх закладів за професійною складовою є майже ідентичними, оскільки ліцензії на відкриття спеціальностей надає усім вищим навчальним закладам Міністерство освіти та науки України. Тоді виникає запитання, в чому є різниця між державним та адвентистським освітнім закладом. Основні відмінності між державними та адвентистськими навчальними закладами можна побачити у статутах та стратегічних складових. Порівняльний аналіз стратегічних складових державної та адвентистської освіти представлено в табл.1.

Таблиця 1. Порівняльний аналіз стратегічних складових державного [1] та адвентистського [2] вищих освітніх закладів

Освітня структура церкви Адвентистів сьомого дня на сьогоднішній день має повний цикл освітнього процесу, який включає навчальні та підготовчі заклади різного рівня акредитації. Така структура складається з дитячих садочків, шкіл, вузів, духовних вузів і різнопрофільних курсів. Щодо внутрішнього наповнення навчального процесу - адвентисти вважають, що у процесі освіти людина здобуває знання і переймає цінності, які накопичила наука і культура. Обидва зазначених напрямки не ігноруються адвентистами, з точки зору того, що це є світський вплив, навпаки адвентисти осмислюють їх відповідно до критеріїв блага, творчості та духовного спрямування.

Учасники освітнього процесу церкви АСД стверджують, що «християнин у своєму духовному житті та церква у своїй самоідентифікації у світі віддають перевагу відкриттю та релігійному досвіду, а культура є мовою, завдяки якій церковна структура взаємодіє з суспільством. Крім того, з точки зору адвентистів, саме наука та її досягнення тільки тоді зможуть бути використані на благо людині, коли їх першовідкривач займає творчу моральну позицію, яка ґрунтується на визнанні Бога як Творця світу» [3]. Саме тому в адвентистських навчальних закладах викладається креаціонізм як альтернатива теорії еволюціонізму. Крім того, у своїй статті дослідник Є. Буга зазначає, що для адвентиста є природнім ділитися з оточуючими усяким надбанням - матеріальним, інтелектуальним і духовним багатством, надаючи їм будь-яку підтримку» [4].

Більше того, кожна освітня одиниця адвентистської церкви повинна намагатися досягти єдності між знанням та етикою, оскільки: «освітня система в державі повинна бути націлена на творення такого освітнього середовища, яке б благотворно впливало на розвиток особистості в цілому ... сприяючи формуванню духовного світу, етичних цінностей і уявлень» [3]. Саме така система освіти шляхом саморозкриття особистості людини допоможе їй знайти себе та своє місце в соціумі. Також варто зазначити, що важливою складовою освітньої системи церкви АСД є надання пріоритету виховання над навчанням.

Щодо поєднання світської та релігійної освіти, церква висловлює наступну позицію, яка полягає у тому, що: «церква з задоволенням сприймає засновану на Конституції тверду позицію держави відносно чіткого поділу релігійної та світської освіти, оскільки тільки повне розділення світської і релігійної освітніх систем дозволить зберегти принцип відділення Церкви від держави, а також міжконфесійну злагоду в її багатоконфесійній і багатонаціональній країні, саме такою є Україна.

Таким чином, висловлюючи свою лояльність до вищезазначеного принципу, церква не вважає правильним впровадження християнської або будь-якої іншої світоглядної моделі в якості основотвірної для духовного життя суспільства. Саме тому державна освіта в Україні завжди повинна залишатися світською та повністю незалежною як від явного, так і від прихованого впливу однієї або декількох релігійних традицій чи груп.

Більше того, на думку церкви, державні органи управління освітою своїми рішеннями повинні сприяти реалізації права на свободу вибору змісту освіти. Світська освіта має будуватися з урахуванням надання можливості реалізовувати своє право на свободу віросповідання. У державних освітніх установах неприпустима пропаганда атеїзму і насадження релігійних поглядів, які є властивими будь-якій конфесії. Також неприпустимо викладання у світських освітніх установах однієї культури, релігії або атеїстичних поглядів як єдино істинних [3].

У той же час церква повністю погоджується з тим, що релігійна освіта дітей може бути частиною навчальних програм в школах чи гімназіях, які засновані релігійними організаціями. Батьки і діти в цьому випадку добровільно обирають спрямованість шкіл. Школи, які сформовані на принципах релігійної етики, вельми позитивно впливають на розвиток у дитячому характері благородних характеристик, вольових якостей та естетичного смаку.

У таких школах у порівнянні з державними та муніципальними установами, набагато легше прищеплюються високі принципи моралі і духовності, а також ефективніше діє система профілактики шкідливих звичок і вища ступінь довірчих відносин між педагогом і учнем. Тому Церква закликає державні органи управління освітою не тільки не перешкоджати відкриттю церковних шкіл, але й всіляко сприяти в отриманні ними державної акредитації та подоланні всіляких труднощів, серед яких перше місце займає проблема оплати праці вчителя. Церква вважає, що викладання дисциплін у відповідності з державно-освітнім стандартом в таких церковних школах може фінансуватися з бюджетних коштів, оскільки батьки учнів є такими ж платниками податків, як і інші громадяни держави. Дисципліни ж релігійного характеру повинні фінансуватися за рахунок коштів засновників або батьків [3].

Таким чином світські освітні та релігійні структури можуть співпрацювати на благо суспільству, виховуючи гідних громадян. Саме тому релігійним навчальним закладам слід прагнути до підвищення коефіцієнту дотримання принципів освітніх програм та підвищення якості методичного забезпечення навчального процесу. Світські ж навчальні заклади могли б збагатитися за рахунок ознайомлення з виховними технологіями, які використовуються в релігійних освітніх установах. На думку Івана Чернушки, за часів постмодерну зростає недовіра пересічних школярів і студентів до всіх систем знань, цінностей, вірувань і моральних установок. У цих умовах неефективним буде нав'язування власного світогляду навіть дітям з віруючих сімей. Тим більше на сьогодні є неможливим тиск на звичайних школярів і студентів. Єдиний спосіб доведення істинності власного світогляду у християн - це практична реалізація положень, які вони декларають [5]. Саме це повинно бути базисною установкою при складанні освітніх програм в установах, які знаходяться під шефством релігійних організацій. Також Іван Чернушка зауважує, що перспективи, які відкриваються з прийняттям нового закону про вищу освіту і постановою кабінету міністрів України про порядок визнання дипломів вищих духовних закладів, можуть викликати новий етап розвитку адвентистської освіти в Україні [5].

У той же час у відповідності з річною доповіддю екс-президента Української уніонної конференції Церкви адвентистів сьомого дня Віктора Алєксєєнка церковна структура АСД в сьогоднішніх воєнних реаліях, а саме війни на Сході і фінансової кризи, у свою чергу, не має морального права віддавати на розвиток освітнього комплексу більше, ніж на допомогу постраждалим в зоні АТО

Саме тому освітня структура ЦАСД в Україні не може бути такою всеосяжною і розвиненою, як того вимагає специфіка глобальних викликів епохи постмодерну [5].

До адвентистської освітньої сітки належать Київська середня загальноосвітня школа «Досвітня зоря», Дніпровський духовно-освітній центр, школа «Молодіжного лідера» і навчально- виховний комплекс «Джерело мудрості», загальноосвітня школа І-Ш ступеня і дошкільний навчальний заклад с. Парпурівці Вінницькій області [8] та багато інших, які намагаються реалізувати концепти та принципи адвентистської освіти в Україні.

З приводу духовних навчальних закладів влучно висловлюється дослідник Іван Чернушка, який стверджує, що «невід'ємною складовою освітньої системи ЦАСД є духовні вузи, які є відкритими академічними спільнотами. Сьогодні профільне навчання і духовне виховання студентів здійснюється в Буковинському біблійному інституті (ББІ), Місіонерській школі при Буковинському біблійному інституті, духовній семінарії в м. Буча, Східно-Українському біблійному інституті (ВУБІ) в Донецьку і Луганську (діяльність яких на даний момент призупинена), а також коледжі євангельського служіння в м. Черкаси. Відповідно завдяки духовним вузам церква має власних служителів, не потребуючи запрошення служителів з-за кордону, які не завжди можуть бути ефективними місіонерами в чужій для них культурі.

Яскравим прикладом втілення принципів адвентистської освіти є створений адвентистами навчальний заклад - Український гуманітарний інститут. У відповідності з рейтингом МОН, у підпорядкуванні якого знаходиться ВНЗ «Український гуманітарний інститут», у 2015 році цей заклад отримав 7-е місце в рейтингу приватних ВНЗ України, що сприяло отриманню ним позитивного відгуку від Міжнародної акредитаційної комісії і вступу до Міжнародної асоціації навчальних закладів. За останні роки Український гуманітарний інститут зміг отримати якісно нову основу для впровадження освітньої діяльності, а саме: можливість організації навчання іноземних громадян відповідно до напрямів і спеціальностей згідно з акредитованим кількісним обсягом (40 осіб). Таким чином, діти адвентистів можуть здобувати не тільки початкову і середню, а й вищу освіту в установах, які засновані Церквою АСД [5].

Більше того, аналізуючи інституалізацію протестантських церков в незалежній Україні (починаючи з 1991 року), доктор філософських наук Петро Яроцький зауважив, що важливою сферою майже всіх пізньопротестанських церков стала їхня соціально-гуманітарна діяльність, яка одночасно корелює з вертикальним богослов'ям. Це, у свою чергу, є характеристикою їхньої горизонтальної сутності, яка відтворює діяльність церков як соціальних інститутів шляхом зміщення акцентів з культової практики на гуманітарну сферу [9].

В українських реаліях, як тільки пізньо- протестантські церкви, у тому числі адвентисти, баптисти, п'ятидесятники, увійшли в пострадянські умови свободи віросповідання, в громадах стався поступовий перехід від місіонерства заради поповнення кількості членів церкви до складнішого розуміння місії, яке включає різні напрямки громадської «горизонталі». І церквам необхідно її осмислити з богословської і доктринальної точки зору.

Станом на 2008 рік згідно з дослідженнями Петра Яроцького Церква АСД в Україні лише одна з усіх протестантських церков, яка має ґрунтовно розроблене соціальне вчення, в якому чітко сформульовано її ставлення до держави, суспільства, політики, влади, економіки, культури, християнської етики і світського права, глобальних проблем сучасності, екуменізму та секуляризації [9; 10].

Що ж являє собою соціальна доктрина українських адвентистів, яка була опублікована в 2002 році? Вона включає в себе короткий виклад історії ЦАСД, яка демонструє, що з самого початку її виникнення лідери і місіонери керувалися прагненням відповідати на потреби суспільства і, незважаючи на есхатологічну спрямованість свого світогляду, перетворювати світ на краще, наскільки це можливо, тут і зараз за прикладом служіння Ісуса Христа. Констатується, що спочатку адвентисти багато уваги приділяли служінню в таких сферах як освіта, охорона здоров'я і благодійність [14]. Така увага до соціального служіння призвела до того, що вже на момент публікації українськими адвентистами документа про соціальне вчення, ЦАСД належали «понад 6 тисяч середніх і вищих навчальних закладів по всьому світу, в яких навчається понад мільйон осіб» [11].

Історія українського адвентизму містить важкі періоди для течії, пов'язані з переслідуваннями з боку радянської влади і виживанням у підпіллі. Відповідно, щоб налагодити зв'язки та позиціонувати себе в суспільному спектрі, відстоюючи свої позиції у соціальному служінні, ЦАСД із набуттям релігійної свободи довелося буквально «надолужувати» цей досвід. Проте, Церква «відкриває свої перші загальноосвітні та духовні установи як початкової, так і вищої освіти, будує видавництво та друкарню, радіо, створює благодійні фонди і асоціації, відкриває центри з профілактики алкогольної, нікотинової, наркотичної залежності», починаючи з 1990-х років [12].

У документі про соціальне вчення ЦАСД підкреслюється, що соціальним злом є також результати гріхопадіння, а значить, зусилля з боротьби зі злом заради відновлення образу Божого в людині і людстві неминуче повинні стосуватися і соціальної сфери. Адвентисти констатували деякі гострі проблеми сучасного суспільства. У їх числі - знеособлення людини у масі, «повсюдна вузька спеціалізація і фрагментарність світогляду», а також різні соціальні і ціннісні контрасти. Ідеалом і підставою особистої та суспільної моралі для Церкви АСД, як видно з документу про соціальне вчення, є десять біблійних заповідей. А однією з цілей діяльності церкви у світі - сприяння вдосконаленню світу і відродження християнської моралі в суспільстві.

Послідовність такого повернення світу від гріховного, занепалого стану до втілення задуму Божого виглядає гранично чіткою: 1. Людина. 2. Сім'я. 3. Церква. 4. Товариство. 5. Держава. Далі - світове співтовариство, тобто, щоб християнський вплив був ефективним у світі, він має йти від основи до вершини послідовно, усі позитивні перетворення починаються з особистості і малих спільнот, за які люди несуть першочергову відповідальність, і лише потім поширюються на ширші співтовариства.

Звичайно, соціальне вчення - не панацея і не гарант рішення усіх суспільних проблем. Більше того, «церква не може запропонувати цьому світу бездоганну модель або форму соціального або політичного розвитку, це не входить в її компетенцію, однак це не означає, що Церква не має свого бачення соціальної справедливості і судження про те, наскільки сучасне суспільство відповідає принципам Євангелія. Блага звістка завжди була пов'язана із реальним життям людини і тому завжди вимагала втілення віри в конкретних принципах людського співжиття» [11].

У соціальному вченні адвентисти вибудовують перелік тих сфер і напрямків, у яких вони можуть співпрацювати з державою на благо людини і суспільства. Серед цих сфер - підтримка інституту сім'ї, збереження в суспільстві моральних норм, співпраця у галузі культурного, морального, духовного виховання та освіти, турбота про здоров'я, захист прав і свобод людини, миротворчість, справи милосердя [3].

Як можна переконатися, практично у всіх перерахованих напрямках присутній фактор виховання або освіти, без якого неможливо формувати представників суспільства, здатних його позитивно перетворювати. І не дивно, що українські адвентисти віддають одну з найважливіших ролей саме християнській освіті. Так, кандидат філософських наук Іван Чернушка зазначає: «Першим особливим напрямком місіонерської діяльності Церкви АСД є освіта» [5].

Щоб запобігти релігійному екстремізму, поглибленню розколу між конфесіями, маніпулюванню довірливістю дітей через пропозицію «одноманітності» і «правильності» якихось одних релігійних поглядів, слід обмежитися, відзначають богослови, в загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах викладанням релігієзнавства як світської або академічної дисципліни. Церква АСД вважає також можливим релігійну освіту в освітніх установах, але факультативно, на добровільних засадах, за згодою батьків і учнів. Акцентується увага на тому, що тут повинні бути рівні права і можливості у викладанні релігії для всіх діючих в Україні конфесій. Творці Основ дотримуються думки, що релігійна освіта дітей може бути частиною навчальних програм, але тільки в освітніх установах, заснованих релігійними організаціями на принципах релігійної етики.

Звертається увага на те, що саме в таких школах легше формується моральність і духовність, ефективніше діє система профілактики шкідливих звичок, виявляється вищий ступінь довіри між педагогом і учнем. Тому Церква закликає уряд створити всі можливості для відкриття й акредитації духовних навчальних закладів. У адвентистів чітка позиція щодо світської або релігійної освіти: обидві системи можуть і повинні взаємодіяти, збагачуючи один одного шляхом обміну досвідом, інформацією та освітніми методиками і технологіями» [13].

Таким чином на основі виконаного аналізу соціальної доктрини церкви Адвентистів сьомого дня як фактору впливу на суспільно- освітні процеси України виявлено, що основним завданням державних освітніх закладів є формування високоосвіченої, національно свідомої... особистості, здатної... діяти згідно з принципами добра та справедливості. В той час як навчальний освітній заклад церкви АСД за основу бере підготовку студентів до усвідомленого активного служіння Богу та суспільству шляхом реалізації своїх особистісних та професійних якостей, сформованих та набутих завдяки академічним, науковим, виховним програмам на основі християнської філософії освіти. Тобто державні та адвентистські заклади реалізують однакові цілі, однак підхід до їх досягнення різний. Світський заклад реалізує принципи чесної особистості через академічні знання, а християнська освіт намагається сформувати доброчесного громадянина шляхом реалізації професійних якостей.

В результаті оглядового аналізу адвентистської освітньої діяльності виявлено, що церква АСД має духовні навчальні заклади, навчально-виховні комплекси (дитячі садочки, школи) та вищий освітній заклад «Український гуманітарний інститут». Кожен із згаданих у дослідженні закладів паралельно із державною (предметною) освітньою програмою впроваджує в освітній процес предмети духовної компоненти, такі як: етика сімейних відносин, християнське лідерство, духовне становлення фахівця і т.д. з метою формування у молодого покоління якостей справжнього християнина і відповідального громадянина.

В результаті загального аналізу соціальної доктрини Адвентистів сьомого дня встановлено, що доктрина скерована спрямована відповідати на потреби суспільства, незважаючи на есхатологічну спрямованість свого світогляду, перетворювати світ на краще за прикладом служіння Ісуса Христа. Основними напрямками свого служіння суспільству адвентисти виділяють сфери освіти, здоров'я та благодійності.

Список використаних джерел

1. `Національний університет «Києво-Могилянська академія»

2. `Український гуманітарний інститут'.

3. `Основы социального учения - Заокский: Источник жизни', 2003, 215 с.

4. Буга Є.В. 2013. `Соціальні доктрини протестантизму в контексті соціокультурних перетворень українського суспільства', Наукові праці Чорноморського державного університету ім. Петра Могили комплексу «Києво--Могилянська академія», №213, с.35-40.

5. Чернушка І.Г. 2016. `Сучасний стан та основні тенденції розвитку адвентизму в Україні': дис. канд. філос. наук: 09.00.11 - релігієзнавство, Рівне, 187 с.

6. Шаповал, Е., 2016. `Протестанты из Донбасса. Протестанты оказались одной из наиболее патриотичных социальных групп на охваченном войной востоке страны', «Новое время».

7. `Дніпропетровський духовно-освітній центр', Восточно-Днепровская конференція Церкви АСД.

8. `Навчально-виховний комплекс «Джерело мудрості»'.

9. Яроцький П.Л., 2008. `Стан пізньопротестантських конфесій', Відділення релігієзнавства Інституту філософі ім. Г.С. Сковороди НАН України, №46, с.302-331.

10. Яроцький П.Л., Решетніков Ю.Е. 2005. `Інституалізація протестантизму як вихід у світ', Українське релігієзнавство, №35, с.238-261.

11. Жукалюк М.А., Любащенко В.І. 2003. `История Церкви христиан Адвентистов седьмого дня в Украине', Київ: Джерело життя, 320 с.

12. Любащенко В. 2017. `Протестантський погляд на суспільне життя в сучасній Україні', Реформація і протестантизм: український контекст: зб. наук. ст., К.: Саміт-Книга, с.451-466.

13. Колодний А., Яроцький П. 2008. `Історія Релігії в Україні. Том 6. Пізній Протестантизм', Київ: Сурма.

14. `Соціальна доктрина Церкви АСД та її практична реалізація', 2008, Історія релігії в Україні: Пізній протестантизм в Україні, Київ: Сурма.

Размещено на Allbest.ru