Особливості процесу інституалізації антитринітаризму в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Становлення українського антитринітаризму, його трансформація є наслідком історичних, географічних, етнокультурних, соціополітичних і демографічних чинників. Ґенеза українського антитринітаризму детермінована ренесансно-реформаційними тенденціями, розташуванням України на перехресті різних культур і релігій, реаліями соціально-економічного, політичного і духовного поступу, ідеологічно-організаційними процесами у Католицькій, Греко-католицькій і Православній церквах, вітчизняною суспільно-економічною нестабільністю і реорганізацією українського суспільства у кінці ХХ-на початку ХХІ століття.

У процесі дослідження сучасного стану і тенденції розвитку антитринітарних громад виявлена стійка мережа їх об'єднань у різних регіонах України, наявність прихожан, кліру, віросповідних та організаційних засад. Це зокрема, Свідки Єгови, Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони), Церква Об'єднання (Церква Муна), Церква Нового Єрусалиму та інші. Історичні особливості антитринітарних церков і рухів, періоди штучного застою їх еволюції, суттєво обмежили присутність в Україні течвй, зорієнтованих на владні, правлячі кола, високий соціальний статус. Тому більшу поширеність отримали церкви і течії, які генетично зв' язані із радикальною традицією, адаптовані до суспільно-політичної нестабільності, ситуації правової поміркованості, звернуті до соціальних низів. Долаючи тиск не лише з боку офіційних, а й споріднених, а й споріднених релігійних організацій, антитринітаризм сформував тип віруючого з високою релігійною домінантою. Для нього статус послідовності набув своєрідної трансформації, яка суттєво нейтралізувала його моральні наслідки і навіть перевела в оптимістичну площину. При цьому спрацював механізм соціально-психологічної адаптації, пов'язаний не лише з історичними умовами зародження та еволюції, а також доктринальними особливостями антитринітаризму, своєрідним світобаченням його адептів.

Оригінальною модифікацією антитринітаризму постає вчення Свідків Єгови. Копцентуальна подібність цих течій є очевидною при співставленні учень про догмат Святої Трійці та природу Христа.

Релігійна організація Свідків Єгови в Україні має чітку управлінську систему і структуру, яка відповідає міжнародним стандартам, що склалися упродовж останніх років її існування. Разом із тим, в релігійній організації відбуваються досить радикальні інноваційні зміни у віровченні, зокрема в його стрімкому відході від екстремістського есхатологізму до поміркованої соціально-етичної спрямованості [1, с.312-349]. Молоде покоління керівників знімає з себе відповідальність за есхатологічні прорахунки, соціальний песимізм, радикальні і навіть екстремістські позиції своїх попередників. Відбувається кардинальна переорієнтація Свідків Єгових з позицій „актуальної есхатології” до поміркованих, реалістичних суджень і висновків; з позицій віджилої хронологічної есхатології на морально-етичні цінності, толеризується ставлення до інших церков і релігій - християнських і нехристиянських.

На ідейно-світоглядній платформі антитринітаризму побудоване й віровчення Церкви Ісуса Христа святих останніх днів. Станом на 1 січня 2013 р. в Україні налічується 58 приходів мормонів (найбільша кількість громад знаходиться у Харківській і Донецькій областях та м. Києві). Церква Ісуса Христа святих останніх днів має чітко виражені риси структурованої релігійної організації.

Виразником радикальної традиції в антитринітаризмі є Церква Об'єднання, яка, як домінуюча антитринітарна течія на Сході, знайшла своє поширення в Україні.

На ідейних традиціях антитринітаризму побудовані віровчення нових течій, які у 90-х рр. ХХ ст. знову або вперше заявляють про себе в Україні. Однак лише деякі з них, зокрема Церква Нового Єрусалиму, Церква саєнтології роблять чергову спробу вписатися у конфесійне розмаїття українського суспільства. Водночас ці течії не пропонують принципово нових вчень. Вони, або зміщують акценти у тих чи інших антитринітарних засадах, або синтезують різні віровчення [2, с. 131].

Адаптований до сучасних умов життя, український антитринітаризм - це рух міський і переважно молодіжний, зорієнтований на середній клас, гнучке місіонерство і прозелітизм, синтетичні доктринальні елементи, міжконфесійну діяльність. Чимало груп взагалі виникає і діє в старих спільнотах, прагнучи максимальної адаптації до їх вчення і практики. Особливою новизною для багатьох антитринітарних спільнот сучасної України є практика прийняття у деякі новостворені громади осіб, які виявляють власне, подекуди навіть нетрадиційне розуміння окремих засад вчення. Хоча це цілком відповідає висхідним еволюційним принципам і сутності антитринітаризму.

Водночас, новим для антитринітарного середовища України є відкрите існування й активна проповідь зарубіжних місій, присутність яких за умов царату і державного атеїзму була просто неможливою. Причому, кількість цих місій неухильно зростає. Прагнучи уникнути суперечностей у релігійному середовищі України, вони акцентують увагу на фундаментальних ідеях і засадах, що є спільними для всіх християнських конфесій. Крім євангелізаційних і філантропічних, вони здійснюють культурні й пропагандистські акції, що, на думку лідерів багатьох громад, є важливою умовою підвищення авторитету церков.

Активність зарубіжного місіонерства - явище закономірне для всіх відкритих суспільств. Україна з її давніми християнськими традиціями і наявністю антитринітарних течій іноземного походження є зручним об'єктом зовнішнього впливу. Не випадково в кінці 90-х. рр. ХХ ст. з більше 4 тис. місій, що існували у світі, 900 спрямовувалося на країни СНД. Більшість місій є міжрелігійними; ті місії, які пов' язані з певною течією, не завжди вписуються у культурні традиції вітчизняного антитринітаризму. Вони проповідують більш відкриті, синтетичні вчення, часом обмежені абстрактною етичною програмою. Цей нетиповий для України чинник може вплинути на духовну ідентичність українських спільнот у напрямку лібералізації їх богослов' я та перенесення ваги з індивідуально-виховного процесу на масові галасливі акції. Ідейно-консервативна етносно- інтровертна природа вітчизняного антитринітаризму вступає у суперечливість з цими західними моделями. Оскільки більшість нових течій і громад асоціюються із західним впливом, вони сприймаються старими осередками як нетрадиційні, навіть єретичні.

Крім того, сьогодні мова йде про прагнення вітчизняного антитринітарного руху до універсалізму, поширення свого впливу у суспільстві. Це повною мірою відповідає природні церкви, спрямованої на максимальне об'єднання віруючих як на релігійній, так і нерелігійній основі, на всеохопленість їхнього життя. Інтенсивність життя у багатьох осередках підтримує також практика „малого збору”: хатніх молитовних зібрань у будні дні для невеликих груп віруючих, як правило мешканців одного району, що діють паралельно із общинними зібраннями. В таких громадах особливо зручно експерементувати з новими формами індивідуальної релігійної практики, перевіряти здібності віруючих і готувати кожного члена до служіння. Наприклад, Церква Ісуса Христа святих останнііх днів рекомендуєвикористовувати сімейну раду як ефективний інструмент спілкування між батьками й дітьми, щоб поліпшити сімейний клімат і взаєморозуміння. Важливою рисою є відвідування членів Церкви, яке здійснюється парами чоловіків - домашніми вчителями - для надання духовної підтримки і допомоги всій сім'ї, а також парами жінок, візитними вчительками, для надання підтримки жінкам вдома. Існує практика духовних вечорів, на яких зустрічаються зацікавлені члени Церкви і можуть обговорювати питання, які їх хвилюють, з фахівцями в галузі сім' ї та шлюбу. Хоча кількість пасивних членів антитринітарного руху завжди була меншою, ніж у православ'ї, католицизмі та протестантизмі, тенденція посилення культової діяльності, пропаганда основ віровчення кожному віруючому виявляється сьогодні особливо виразно. Пошук нових форм допомагає у знятті небажаних наслідків процесу пропаганди, водночас у збереженні традиційної моделі екстенсивного розвитку конфесії, її внутрішніх модифікацій.

Процес інституалізації антитринітаризму супроводжується поступовим кількісним збільшенням та оновленням його керівництва. У 2010 р. у свідків Єгови служителів культу було 2388 осіб на 1055 громад, а в Церкві Ісуса Христа святих останніх днів на 58 громад припадає 531 священик. При цьому акцентувано увагу на рішучому омолодженні керівників. Вже сьогодні на зміну колишнім лідерам, які не мали вищої чи спеціальної релігійної освіти, були налаштовані на інтровертність общинного життя, не завжди готові до відкритого діалогу з державою, прийшло чимало молодих, мобільних, відкритих осіб. Якщо у 70-80-х рр. ХХ ст. при рекомендації на керівну посаду підкреслювали страждальницьке минуле кандидата (арешт, ув'язнення, заслання), то сьогодні - його вік, освіту, фах, знання мов, вміння діяти з урахуванням сучасних потреб церкви.

Особливого значення надається збереженню ідеалу сім'ї як домашньої церкви. Вона постає тут не стільки доктринальною, скільки етико-практичною категорією. Домашня церква за структурою і змістом відтворює релігійну громаду. Розлучення категорично засуджується, причому неважливо, обоє чи тільки один із подружжя входить до громади (єдина причина для розлучення, прийнята свідками - порушення подружньої вірності.) Вони закликають вчитися улагоджувати сімейні проблеми і дають з цього приводу поради. Так, якщо свідок є в подружжі із людиною, яка не поділяє його вірувань, йому радять виявляти ніжність і щиру повагу, проповідуючи в такий спосіб свою віру на ділі. Засуджується будь-яке зловживання часом, навіть у релігійному служінні, якщо це йде на шкоду сімейним чи батьківським обов'язкам. Вивчення організації юристами показало, що в сім'ях, де чоловік або жінка є членом цієї організації, кількість розлучень не перевищує 5%.

Однак структурні зміни конфесії, динаміка життя великих міст, вплив зарубіжних місій, нових общинних моделей створюють загрозу ідеалу домашньої церкви. В деяких, особливо нових течіях розлучення вже не вважається гріхом, а в окремих випадках громади не відмовляють у членстві парам, які перебувають у громадянському шлюбі. Проте в релігійному просторі лишаються організації, побудовані на консервативних засадах та з жорсткою регламентацією сімейних відносин. Саме на таких принципах побудовані мунітські сім'ї, які вважаються одними з найбільш міцних у світі. Таке визнання вони отримали завдяки послідовному впровадженню ідеї виховання незайманості, оскільки подружня зрада вважається найстрашнішим гріхом, а також розробці програми, зверненої до моральних цінностей. релігійний антитринітаризм реформаційний

Стан і динаміка сучасного антитринітаризму в Україні свідчать про наявність позитивного соціокультурного потенціалу конфесії. Вона прагне розщирити межі діяльності у суспільному, духовному, національному, міжконфесійному житті країни, розглядати таку діяльність як невід' ємну складову свого світорозуміння. Спостерігається усвідомлена тенденція щодо зміцнення позицій антитринітарних осередків України на шляху їх максимальної адаптації до нових реалій життя, урізноманітнення форм і методів євангелізації, піднесення рівня пропаганди, професійної теологічної освіти віруючих, гнучкої міжконфесійної позиції. Для самих антитринітаріїв релігійна практика виступає невід'ємною складовою суспільної і також спрямована на посилення ролі конфесії у соціокультурному житті. Однак говорити про зміни релігійної ситуації в Україні передчасно. Антитринітаризм об'єктивно (через тривалий історичний конфлікт з класичними християнськими конфесіями) і суб'єктивно (традиційною віддаленістю від державно-політичних сфер буття) займає в Україні все ще позицію очікування, свідомо уникаючи кардинальних змін у своїх структурах, стосунках з іншими релігіями і суспільством загалом. Більшість антитринітарних течій прагне дотримуватися зваженого балансу між старим і новим, світським і релігійним у своєму житті. Сучасний період розвитку конфесій в Україні підтверджує процес оцерковлення вітчизняного антитринітаризму. І хоча антитрінітаризм продовжує функціонувати в режимі перманентних внутрішніх модифікацій, що відповідає його генетичній природі та висхідним євангельським принципам, його подальше просування у бік інституалізації, відмови від партикуляризму - явище закономірне.

Література

1. Докаш В.І. Кінець світу: еволюція протестанської інтерпретації. - Чернівці, 2007. - С. 312-349.

2. Саентология: справочная работа, представленая Международной Церковью Саентологии. - Копенгаген, 1998. - С. 131.

Размещено на Allbest.ru