Освоєння міфологічного дискурсу дитячою міською субкультурою: медіумічні практики

Ну, и говоришь <...>: “Приди, приди, приди” <...> должен послышаться шорох и какое-нибудь неприличное слово -- это как бы матюкливый гномик. Ну, такого никогда не было. Еще какой-то был один гномик, я не помню, какой именно -- там надо было конфетку привязывать <...> и она по идее потом мокрая должна быть: облизывал. Еще была Пиковая Дама <...> берешь осколок зеркала и помадой рисуешь лесенку и тоже говоришь там какие-то такие слова, типа: “Приди к нам, пожалуйста”. Ну, и она как бы начинает спускаться по лесенке. Очевидцы говорят, что действительно спускалось какое-то белое пятнышко <...>» (МР); «Это было в пионерском лагере, где-то лет в 10--12. Значит, тихий час, все сидят на кроватяхи с такой правдоподобностью рассказывают, что кто-то из их друзей кого-то вызывал и приходил маленький гномик <...> и с таким наслаждением его описывают, как будто бы они действительно его видели <...> и все реально верили, что сейчас вот какой-то гномик откуда-то полезет <...> мы выбирали смельчаков, чтобы там накрылись одеялом <...> вызывали гномика, Пиковую Даму, духов каких-то тоже вызывали <...> но больше наслаждения ты получал от пересказов, что вот кто-то вызывал, кто-то кого-то видел <...>» (МЛ); «<...> нам с сестрой было лет 8--10. Одна девочка со двора съездила в пионерский лагерь летом и она говорит: “Давайте-ка погадаем <...> вызовем матюкливого гнома”. Для нас это казалось гадание, ну, запретное что-то, без всякого взрослого присутствия. Мы собрались в темном соседнем подъезде, это было днем, когда родители были на работе. Взяли две ниточки потолще, завязали на них узелки <...> гномик должен был спотыкаться об эти узелочки и материться. И натягивали их, завязывали ниточки на пальцы <...> и все дружно говорили: “Матюкливый гномик, появись!” -- три раза надо было сказать. Должна была ниточка проседать -- это матюкливый гномик пошел. Нам было страшно, ведь это было в темноте. Понятное дело, что это та девочка двигала пальцами потихоньку, чтоб нитка прогнулась. И тут эта девочка начинает говорить <...> мы напряглись, а это материлась девочка, и когда мы поняли, то начали дико орать и смеяться! <...> Пиковая Дама -- это зеркало, рядом с ним карту, зеркало должно было запотеть -- вот она идет, тоже в темной комнате сидели и говорили: “Пиковая Дама, появись!” Смысл ее вызывания я не поняла, но все испугались <...> мы потом плохо спали ночью. Нас страшили старшие девчонки, что дух может остаться и ночью тебя пугать, а эта Дама даже может душить» (АП); «<...> это было во дворе, поскольку нам надо было найти укромное место <...> можно было вызвать так называемого “матюкальника” <...> надо накрыться каким-нибудь полотенцем или еще чем-то, потому что по всем стенам, по полотенцу и по всему будут написаны ругательные слова <...> нас было человек восемь, в основном девочки <...> а Пиковую Даму вызывали в лагере. И там, ну, вот в комнате, собственно говоря, когда уже дежурные легли спать, бралось определенное количество, у нас с собой были свечи <...> и надо было два зеркала <...> перед зеркалом становишься со свечкой, одно зеркало должно быть сзади, другое -- впереди <...> должна была быть эта карта <...> вот ты смотришь в одно зеркало и когда ты увидишь Пиковую Даму сзади, надо было еще прочитать там какое-нибудь заклинание, вродетам: “Мы вызываем Пиковую Даму” и так далее. Но это в основном делалось индивидуально: то есть один человек говорит это, а все остальные просто смотрят <...> часть народу визжала очень сильно, когда как бы кто-то стоял и ты не видишь: видит он в зеркале кого-либо или нет, а он может соврать: “О-о, я вижу Пиковую Даму!” И, собственно говоря, крики, вопли <...> мне даже казалось, что я видела. Я не видела женщину, я видела просто какую-то тень <...> Кровавую Мэри надо вызывать: один человек в одной комнате, и это обычно делалось перед зеркалом в туалете <...> ты подходишь к зеркалу, стаешь, должны гореть там две свечки, говоришь: “Кровавая Мэри!”, оборачиваешься вокруг себя, “Кровавая Мэри”, оборачиваешься вокруг себя, “Кровавая Мэри”, и снова оборачиваешься. Потом должна появиться Кровавая Мэри и тебя убить <...> тебе страшно, но потом это, естественно, заканчивается шутками <...> у нас тоже во дворе <...> рассказывали, что если вызвать лепрекона, можно найти горшочек с золотом <...>» (АС); «<...> нам було років по 5 -- 6, ми визивали матірного гноміка. Ми зачинилися в туалеті, треба було, щоб обов'язково було темно, взяли дзеркало, на яке видушили зубної пасти <...> десь хтось почув, що так викликають матірного гноміка: давайте і ми собі викличем <...> була тільки дівоча компанія <...> страшно було, бо ти ж не знаєш, що буде, тобто все одно очікування, що він прийде <...> і ніби його сліди були на дзеркалі, ну, ніби він як походив по тій пасті зубній <...> але я не знаю, чи то хтось з дівчат, може, робив пальцями <...> головним було, що він має прийти і поматюкати» (АН); «<...> були тільки дівчата <...> ми заходили в темний під'їзд, хтось один стояв на шухері ззовні, а решта всі всередині. Тоді всі малювали крейдою коло і в це коло ставили камінчик. І далі треба було всім разом три рази сказати <...> “Пиковая Дама, появись!” І на третій раз іноді не встигали говорити -- так лякалися. На третій раз вважали, що якщо сказати, то вона має з'явитися або, може, хтось побачить, або камінчик перевернеться -- значить вона з'явилась. Ну, зазвичай або хтось спускався по сходах, або хтось лякався і всі вибігали з криком, але взагалі ми Пікову Даму дуже боялися: ми думали, що вночі якщо подивитись в дзеркало, можна її побачити, от, що це такий образ, схожий до образу відьми, і боялись <...> а один раз я пішла з батьками в гості <...> там був хлопець <...> старший від мене. І от ми з ним викликали лепрекона <...> він мене вчив, а я боялась страшенно <...>» (ТМ).

Як бачимо, «героями» дитячих «викликань» є насамперед персонажі різних міфологічних систем: загальноєвропейський гном, ірландський лепрекон і набагато пізніший персонаж міських легенд -- Кривава Мері. Пікова Дама не є міфологічним персонажем у класичному розумінні, проте володіє всіма його ознаками [докладіте див. 13, с. 17--19]. До того ж респонденти самі порівнюють Пікову Даму з деякими персонажами української «нижчої» міфології, зокрема з відьмою.

Приманювання будь-якого духу, «викликання» його з «іншого» світу реалізується за допомогою предмета-медіатора, у якому прослідковується зв'язок з образом міфологічного персонажа: свічки, дзеркало, крейда, помада, туалетна вода (духи), цукерки, певна гральна карта, нитка, чашка води або чаю.

Важливим є також дотримання етикетних норм спілкування з духом, передусім створення відповідних умов для його появи за допомогою згаданих магічних атрибутів. Далі -- «викликання» його за допомогою вербальної формули. У деяких текстах фігурують заборони сміятися або говорити під час ритуалу; також наголошується на необхідності бути поряд один з одним чи триматися за руки.

Джерела знань про цих персонажів можуть бути найрізноманітніші -- як література і кіноіндустрія, так і основне джерело: безпосередня передача знання від дитини до дитини. За словами А. Топоркова, дитяча міфологія «є сучасною, тобто функціонує в рамках безрелігійного індустріального суспільства XX ст.», і водночас «творчість сучасних дітей якимось чином відтворює суттєві риси традиційних міфологій, з якими вона, однак, явно не пов'язана генетично» [12].

Медіумічні практики дітей мають і свій особливий хронотоп. Так, заслуговують на увагу самі локуси, у яких відтворюються «викликання» (так само, як і тексти дитячих «страшилок»): темна кімната, туалет, під'їзд, кімната в піонерському таборі, а також особливий період: тиха година, час, коли батьків немає вдома. Якщо наявні умови не відповідають «викликанню», їх створюють, наприклад, накриваючись ковдрою (рушником). Тобто це свого роду «межові» локуси всередині квартири, сімейного обжитого світу, що маркуються як страшні, або ж місця за межами «свого» простору, на які дорослими накладено заборону відвідування -- під загрозою покарання. На думку І. Разумової, існують місця, які в дитячому сприйнятті наділяються властивостями особливої привабливості, таємничості, придатності для ігор, до того ж приховані від очей дорослих: коридори, комірчини, горища тощо [10, с. 149--150]. Згідно з И. Хейзингою, винятковість і відособленість гри виявляються характерним чином саме в таємничості, якою гра себе оточує: «уже маленькі діти підвищують принадність своїх ігор, роблячи з них “секрет”. Це гра для нас, а не для інших... усередині сфери гри закони і звичаї світу повсякденності сили не мають» [15, с. 23]. Такі страшні й секретні місця для практик «викликання» діти обирають не випадково. Як констатує психолог М. Осоріна, колективне відвідування «страшних місць» є «однією з найбільш ранніх спроб самостійного дослідження та емоційного проживання значущих елементів навколишнього середовища і формування дитячого міфу про світ». Вона зазначає, що з п'яти-шести років діти навмисно відвідують «страшні місця» поза домом, щоб постояти «на кордоні знайомого й обжитого денного світу і входу в інший світ» та відчути «екзистенційний жах», який із часом переростає в категорію «жахливо цікавого» [9].

Часто в аналізованих текстах трапляється опис пережитого відчуття, яке можна сформулювати так: «і страшно, і смішно», «страшно, але цікаво», «страшно, але захоплююче». Майже всі респонденти зауважували, що «викликання», незважаючи на пережитий страх зустрічі з інфернальною істотою і побоювання покарання з боку дорослих, у результаті супроводжувалися сміхом і дружніми веселощами, як і під час інших ігор. Сама комунікативна ситуація ніби створювала необхідні умови для успішної реалізації функцій явища «викликання». Тобто пережитий разом страх і наступна розрядка зближували дітей емоційно, а перебування разом у забороненому, темному, «страшному» просторі, який ніби стискався під час проведення ритуалу (діти бралися за руки, ставали ближче один до одного), об'єднувало групу викликаючих і фізично. Як результат, до дитини приходило розуміння того, що здійснювати щось заборонене і боятися разом -- це цікава, захоплююча гра.

2. Спіритичні сеанси

Якщо власне «викликання» різних міфологічних персонажів не має на меті щось дізнатися, зазирнути в майбутнє, знайти відповіді на нагальні питання, то спіритичні сеанси, за словами інформантів, найчастіше здійснювали з конкретною метою: отримати відповідь на певне питання, навіть якщо останнє мало жартівливий характер.

Найцікавішим нам видається текст, записаний від респондента старшого покоління, який відображає особливості історичної дійсності в СРСР у середині 1980-х років і її сприйняття тодішньої молоддю: «<...> ми вызывали дух Блаватської <...> я вчилася в Кіровограді, Кіровоградський педуніверситет <...> із Литви приїхав студент, з яким я дружила, і от він привіз відбитки праць Блаватської <...> тоді підпільні такі, заборонені <...> і він розповідав нам про Блаватську <...> одного разу, гадаючи <...> ми вирішили, що ми будемо не на долю, а на майбутнє -- про те, що буде з нашою долею, нашою роботою, з країною <...> і керував цим всім цей прибалтієць, це ж були більш вільні люди на той час <...> було блюдечко, стрілочки, такий білий аркуш паперу великий, посередині блюдечко стояло. А потім біля кожного <...> від цього блюдечка стрілочка малювалася. І, наприклад, задавалося якесь питання і всі напружено мали думати над цим питанням <...> а тоді оце блюдечко <...> спочатку воно ніби стояло на місці, а потім таке відчуття, що воно ніби зсунулося, але уже коли воно дійсно почало їздити туди-сюди, це для нас була така ейфорія! Перший раз, коли ми це побачили, ми злякалися <...> отакий стіл великий стояв і аркуш паперу лежав -- ніхто не міг рухати!» (АБ).

Очевидно, що в цьому випадку носієм інформації про спіритичний сеанс, а також джерелом знань про заборонену літературу є прийшлий, чужа людина ззовні -- житель Литви, який у тій спільноті провінційного міста асоціювався зі свободою, про яку тоді ще не говорили вголос. У згаданому випадку «викликання» духу відомого філософа й містика О. Блаватської, чиї праці були недоступні тогочасним кіровоградським студентам, до того ж перебували під забороною, може бути почасти порівняне з освоєнням дітьми забороненої сфери страшного під загрозою покарання з боку дорослих (батьків). Тільки в цьому випадку загроза покарання була серйознішою, і «викликання» духу О. Блаватської мало характер прихованого протесту, опозиції до влади.

Інші записані тексти цілком однотипні, зокрема: «<„.>мы писали на листе бумаги какие-то буквы, полукругом рисовали алфавит. Это делается на столе или на полу и свечки ставишь вокруг. Брали тарелочку и два человека ее держали с двух сторон, и тарелка должна была сама ходить от буквы к букве. Мы, кажется, то ли Гоголя, то ли Толстого вызывали, им нужно было вопросы задавать. Тарелочка двигалась. Было стремно, ведь это духи, и в темной комнате, сначала было страшно, но все заканчивалось истерическим хохотом <...>» (АП); «Были одни девочки <...> расчертили картонку, написали на ней буквы и цифры <...> на нитку, нужна была именно белая, подвесили иголку, и держа иголку на весу, так чтоб она кончиком касалась картонки, задавали вопросы <...> от “Во сколько лет замуж выйду?” и “Как мужа будут звать?” до “Живет ли у нас в доме домовой?” <...> Иголка соответственно буквы и цифры показывала. Весело не было, но и страшно не особо.

Было любопытно!» (М). Як бачимо, усе відбувається приблизно за однією схемою, у чомусь схожою з практикою «викликання» міфологічних персонажів. Але якщо в останній важливішим усе ж таки видається сама участь, а не результат (адже гном і Пікова Дама можуть так і не з'явитися або ж їх очікування стає настільки страшним, що гра переривається), то участь у спіритичних сеансах націлена саме на результат. Крім того, такі сеанси несуть у собі ще й прогностичну функцію: учасники прагнуть дізнатися майбутнє або уточнити окремі реалії сьогодення.

У деяких текстах спостерігається поєднання традиційних дівочих ворожінь і спіритичних сеансів, коли викликають міфологічного персонажа -- «матюкливого гномика», але спосіб контакту з ним такий самий, як з духами, -- за допомогою своєрідного аналогу спіритичної дошки: «<...> ми збиралися в однієї з однокласниць, коли батьків не було <...> казали у нас: “матюкливый гномик ”... російською мовою казали <...> він асоціювався з чимось злим, я пам'ятаю, що це не добрий персонаж <...> брали два дівочих дзеркала, на столі ставили одне навпроти одного. Потім брали аркуш паперу, там якісь букви писали по колу. І ще щось говорили, але я вже не пам'ятаю <...> шторки закривалися, щоб було максимально темно <...> нам здалося, що він приходив, бо десь щось почало стукати, грюкати <...> було страшно <...> ми сприйняли, що він це прийшов, і тікали в іншу кімнату, а потім заглядали, чи там нікого немає» (CM).

Інформації про те, як візуалізуються персонажі медіумічних практик та яким чином проявляють себе, у записаних наративах майже не міститься. Різні гноми, як правило, заявляють про себе або відбитками слідів, або нецензурною лайкою, або ж випивають залишену їм воду та з'їдають цукерку. Більш-менш чіткі та певні функціональні характеристики має Пікова Дама, яка може задушити, подряпати, прийти вночі уві сні та налякати. її специфічність у наявних наративах окреслюється тим, що цей персонаж, з одного боку, є ніби річчю, яка ожила -- картою, а з другого, -- це жіночий міфологічний персонаж, що акумулує в собі риси традиційної відьми.

Близькими до спіритичних сеансів є також різноманітні дитячі ігри з дзеркалами та свічками, ворожіння дівчат на майбутнього нареченого, які побутували у традиційній сільській культурі. Так, А. Топорков зауважує, що і в місті дитячий фольклор продовжує відчувати вплив традиційної культури: наприклад, за допомогою літніх поїздок до родичів у село, міграцій сільського населення в міста [13, с. 15]. Не випадково, що «викликання» інформанти також називають «ворожіннями». Тобто створюючи власну міфологію та ігрову культуру, міська дитина ще й освоює традиційний культурний простір, включаючи його елементи у свою повсякденність.

Отже, явище дитячих медіумічних практик, а саме -- «викликання» надприродних істот, характерне для дитячо-підліткової субкультури пізньорадянського періоду, не було винятком і для української міської традиції. Воно розглядається як таке, що перебуває на межі магії, міфології та гри, поєднуючи їхні елементи. З одного боку, розглядувані медіумічні практики генетично споріднені з дівочими любовним ворожінням, а з другого, -- увібрали в себе традиції міських спіритичних сеансів. До того ж вони охоплюють весь доступний матеріал з фольклорного фонду, насамперед з традиційних міфологічних уявлень, які різними шляхами потрапляють до дитячої та дівочої міських субкультур.

Записані інтерв'ю дозволяють класифікувати «викликання» на два типи: власне «викликання» міфологічних персонажів і спіритичні сеанси. В обох видах використовується весь арсенал магічної атрибутики та дій: свічки, дзеркала, накреслення кола крейдою, маятник (голка на ниточці), триразове повторення -- заклик духу з іншого світу тощо. Усі «викликання» об'єднує ідея можливого контакту з іншим світом, керування надприродними істотами, що досягається виконанням магічних дій. Для персонажного складу дитячих медіумічних практик характерна певна еклектичність. Зокрема, він представлений істотами з різних міфологічних традицій, персонажами міських легенд, образами відомих особистостей та ін. Основними функціями, що їх виконують розглянуті форми дитячого міського дозвілля, є ініціальна, соціалізуюча, пізнавальна, прогностична (стосується загалом тільки спіритичних сеансів).

На наш погляд, слід звернути увагу й на деякі закономірності, наявні в більшості текстів, та спробувати проаналізувати їх у майбутньому. По-перше -- це тендерний аспект: духів викликають, як правило, тільки дівчатка, на що вказують самі інформанти; по-друге -- переважна більшість респондентів (включно з тими, чиї тексти не залучено безпосередньо до цього дослідження) походить із периферії -- з невеликих районних (зрідка -- обласних) центрів, але не з великих міст. І останнє: якщо тексти відтворюються інформантом рідною українською мовою, то, власне, формули «викликання» духів і назви персонажів озвучуються російською. Можливо, це свідчить про те, що в 1970-х -- на початку 1990-х років російська мова була спільною для міжнаціонального спілкування, зокрема в піонерських, а згодом просто літніх таборах, де відпочивали діти з усіх республік колишнього СРСР, і звідки привозили додому знання з різних галузей дитячого фольклору. У майбутньому цікавим видається також простежити еволюцію репертуару «викликання» різних істот від покоління, дослідженого в цій статті або старшого, до покоління сучасних дітей -- тобто з'ясувати механізми успадкування та відтворення явища дитячих «викликань», виявити зміни в їхньому персонажному складі тощо.

дитячий субкультура міфологічний медіумічний

Література

1. Байдуж М. II. Городская демонология в постсоветский период / М. И. Байдуж // Актуальные проблемы исторических исследований: взгляд молодых ученых: материалы научного форума. - Новосибирск. 2011. - С. 269-276.

2. Борисов С. Б. Культурантропология девичества. Морфология и генезис девичьей составляющей современной неофициальной детско- подростковой культуры [Электронный ресурс] / С. Б. Борисов. - Режим доступа: http:// anthropology.ru/ru/texts/borissv/girlhd_0.html.

3. Борисов С. Б. Мир русского девичества. 70- 90 годы XX века / Сергей Борисович Борисов. - М.. 2002. - 343 с.

4. Борисов С. Б. Энциклопедический словарь русского детства: в 2 т. / Сергей Борисович Борисов. - Шадринск. 2008. - 518 с.

5. Буйских Ю. Тайные праздники детей в мире городской семьи: между игрой, мифологией и магией / Ю. Буйских // Sventes siuolaikiniame mieste = Festivals in the modern city: straipsniu rinkinys. - Vilnius. 2013. - S. 138-149.

6. Бычкова E. «Вызвать Бабку-Монетницу»: от игровых к магическим практикам / Е. Бычкова // Фетиш и табу: антропология денег в России. - М., 2013. - С. 256-268.

7. Дандес А. Кровавая Мэри в зеркале: ритуал и половое созревание / Алан Дандес // Фольклор: семиотика и/или психоанализ. - М., 2003. - С. 231-250.

8. Лойтер С. Детская повествовательная традиция [Электронный ресурс] / С. Лойтер // Между нар. науч. конференция «Рябининские чтения-95»: сб. докладов. - Петрозаводск. 1997. - Режим доступа: http://kizhi.karelia.ru/library/ ry abinin-1995/142. html.

9. Осорина М. В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых [Электронный ресурс] / Марина Осорина. - С.Пб.. 2008. - Режим доступа: www.psi-gram.livejournal.com/69546.html.

10. Розумова II. А. Потаенное знание современной русской семьи. Быт. Фольклор. История / Ирина Разумова. - М„ 2001. - 376 с.

11. Соловьева А. А. Детские «вызывания» в Пудожском районе [Электронный ресурс] / А. А. Соловьева // Живая старина. - 2005. - № 5. - Режим доступа: http://cmb.rsuh.ru/article. html?id=66578.

12. Топорков А. Детские секреты в научном освещении (Обзор современной литературы по детскому фольклору) [Электронный ресурс] / А. Топорков // НЛО. - 2000. - № 45. - Режим доступа: http://magazines.russ.ru/nlo/2000/45/ topork-pr.html.

13. Топорков А. Пиковая Дама в детском фольклоре / А. Топорков // Русский школьный фольклор. От «вызываний» Пиковой Дамы до семейных рассказов. - М„ 1998. - С. 15-55.

14. Трыкова О. Ю. О современном состоянии жанров детского фольклора [Электронный ресурс] / О. Ю. Трыкова. - Режим доступа: http://vestnik.yspu.org/releases/doskolnoe_ obrazovanie/12_5/.

15. Хейзинга П. Homo Ludens. В тени завтрашнего дня / Йохан Хейзинга; пер. с нидерл. - М., 1992.-464 с.

16. Чередникова М. П. «Голос детства из дальней дали...» (Игра, магия, миф в детской культуре) / Манна Павловна Чередникова. - М„ 2002. - 224 с.

17. Чередникова М. П. Современная русская детская мифология в контексте фактов традиционной культуры и детской психологии / Манна Павловна Чередникова. - Ульяновск, 1995. - 253 с.

18. Anglickiene L. Siuolaikinis mokslcivip folkloras / Laima Anglickiene. Grazina Skabeikyte-Kazlauskiene, Jurgita Macijauskaite-Bonda. Ingrida Slcpaviciutc. - Vilnius. 2013. - 374 p.

19. Armitage M. «All About Mary»: Children's use of the toilet ghost story as a mechanism for dealing with fear, but fear of what? / Marc Armitage // Contemporary Legend. - 2006. - № 9. - P. 1-27.

20. Bayduzh M. The Queen of Spades and her «sister» Bloody Mary in urban Russian legends / M. Bazduyh // In print.

21. Kulakauskiene D. Pirmoji magi]os praktika moksleiviu gyvenime: dvaseliu kvietimai / Dovile Kulakauskiene // Lietuviu Folklore Raidos Tendencies. Tautosakos darbai. - 2008. - 35. - S. 134-150.

22. Norder D. The Face in the Mirror: Looking at Bloody Mary, Mary Worth and Other Variants of a Modern Legend [Електронний ресурс] / Dan Norder. - 1999, 2003. - Режим доступу: http://web.ar- chive.org/web/20070430222448/http://www.mytho- logyweb.com/bloodymary.html.

Список інформантів

АН, 1987 р. н. (народилася в м. Сарни Рівненської обл., проживала в м. Валки Харківської обл., з 2005 р. мешкає в м. Києві). Записала Ю. Буйських у 2013 р.

АП, 1981 р. н. (народилася в м. Токмаку Запорізької обл., мешкає в м. Харкові з кінця 1990-х рр.). Записала Ю. Буйських у 2013 р.

АС, 1989 р. н. (народилася і мешкає в м. Києві). Записала Ю. Буйських у 2013 р.

ЛБ, 1960 р. н. (народилася у Чернігівській обл., донедавна проживала в м. Кіровограді). Записала Ю. Буйських у 2013 р.

М, 1983 р. н. (народилася в м. Краснодоні Луганської обл., мешкає в м. Києві з 2006 р.) Записала Ю. Буйських у 2013 р.

МЛ, 1975 р. н. (народилася в м. Мелітополі Запорізької обл., мешкає в м. Києві із середини 1990-х рр.). Записала Ю. Буйських у 2012 р.

МР, 1990 р. н. (народилася в м. Макіївці Донецької обл., мешкає в м. Києві з 2012 р.) Записала Т. Момот у 2013 р.

СМ, 1986 р. н. (народилася в м. Харцизьку Донецької обл., мешкає в м. Києві з 2010 р.) Записала Ю. Буйських у 2013 р.

ТМ, 1988 р. н. (народилася в м. Вінниці, мешкає в м. Києві з 2010 р.) Записала Ю. Буйських у 2013 р.

Размещено на Allbest.ru