Спроба відтворення собороправності в синодальну епоху православної церкви в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПРОБА ВІДТВОРЕННЯ СОБОРОПРАВНОСТІ В СИНОДАЛЬНУ ЕПОХУ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ

Петренко А. А.

Уперше архієрейський собор, чиї єпархії були на теренах сучасної України, в синодальну епоху Руської Православної Церкви відбувся в Києві у вересні 1884 року, і мав він регламентовану назву: З'їзд архієпископів Південно-Західного краю.

Задекларованою метою З'їзду було напрацювання заходів щодо: послаблення іновір'я в південно-західних єпархіях РПЦ, боротьба проти штундизму, розвиток Православної Церкви в регіоні та зміцнення православної віри серед народу [10, с. 31]. І. К. Смолич висловлював думку, що Київський з'їзд підносив його ініціатора К. Побєдоносцева, який нібито “вистрибував із історії" задля того, щоб повернути соборність в управлінні Церквою як безпечну форму її існування [11, с. 270]. Але ухвалені документи З'їзду не були розповсюджені по всій території РПЦ, тому вони “не стали на заваді подальшого поширення сектантства” [11, с. 288].

На нашу думку, актуальність відтворення З'їзду та аналіз його положень полягають у спробі розглянути їх сучасними історичними методами, що обумовлено релігійними процесами в сучасній Україні, де Православ'я залишається домінуючою конфесією в державі, хоча в той самий час і збільшується чисельність інослав'я.

У процесі реконструкції Київського з'їзду 1884 року перед нами постають наступні завдання. По-перше, визначити роль київського митрополита Платона (Городецького), який очолив З'їзд. По-друге, виявити основні методи боротьби із сектантством, задекларовані З'їздом. По-третє, з'ясувати, яким був внесок напрацьованих документів З'їзду в духовно- інтелектуальну історію Київської митрополії.

Ми пропонуємо застосувати методи: структурний, порівняльно-історичний та конкретно-історичний у декодуванні архівних джерел З' їзду, які зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського в персональному архіві митрополита Платона (Городецького) [2; 5]. Це надасть можливість актуалізувати значимість З' їзду і дозволить простежити діяльність київського митрополита для сучасних історико-церковних студій у сфері духовної історії України. Також, використовуючи метод персоналізації, ми можемо виявити поліконтекстуальність особи самого архієрея.

Ідея проведення першого обласного з'їзду архієреїв належала обер-прокурору К. Побєдоносцеву, який у листі до Одеського та Херсонського єпископа Никанора висловлював бажання скликати його саме в Києві: “У меня мысль такая (о чем на днях буду писать в Киев): мог бы старец митрополит Киевский собрать к себе епископов тех епархий, где штунда появилась, для общего совещания о мерах” [8, с. 275]. Але посередник між обер-прокурором та київським митрополитом Платоном не знав, як відбуватиметься з' їзд, і запитував у митрополита: “О каком виде штундизма пойдет речь?.. В каких облачениях явиться на собор?” [3, арк. 9]. Усю процедуру проведення обласного З'їзду архієреїв було покладено на київського митрополита Платона (Городецького).

21 липня 1884 року до Петербурга Святішому Синоду митрополит Платон (Городецький) пише прохання про скликання в Києві наради єпископів з метою обговорення заходів щодо боротьби зі штундистами. З' їзд розпочали 8 вересня (ст. ст.), до дня святкування храмового свята у Київському кафедральному соборі та 50-річного ювілею Університету святого Володимира. Можемо припустити, що дату обрано митрополитом не випадково. Архіпастирю була притаманна ідея відродження та збереження образу Святої Русі на Київській митрополії [4, арк. 2], тому святкування цих двох урочистостей могло символічно акцентувати на наступність величі справи просвітника та хрестителя Русі рівноапостольного князя Володимира із запланованими справами архієрейського з'їзду.

У призначений час до Києва прибули єпископи: Херсонський, Кишинівський, Подільський, Волинський, Могильовський, Чернігівський, Катеринославський і Полтавський (вікарій), також були присутні вікарії Київської митрополії - єпископи Чигиринський та Уманський.

На першому засіданні З' їзду був присутній обер- прокурор К. Побєдоносцев, і, як з' ясувалося, “соборні обговорення відразу набули вигляду діалогу виключно між обер-прокурором та київським митрополитом, який дуже швидко зайшов у глухий кут. Річ у тім, що митрополит Платон у своїй вступній промові окреслив коло завдань собору надто широко (на думку Побєдоносцева). У будь-якому разі Побєдоносцеву стало зрозуміло, що єпископи хочуть обговорювати проблеми, які надто далеко стоять від того, що окреслив Святіший Синод” [8, с. 280]. Побєдоносцев залишив З' їзд, і це дало можливість архіпастирям на наступних засіданнях діяти без особливого тиску представника світської влади.

Київський з'їзд тривав по 2 жовтня, на ньому було створено два документи: “Постанови” [2] та коротке “Пастирське послання” [9].

Постанови З' їзду мали наступні напрямки: а) загальне ослаблення існуючого в південно-західних єпархіях іновір'я; б) ослаблення штундизму до припинення згубного впливу його на місцевих православних жителів; в) розвиток Православ'я; г) зміцнення Православ'я серед народу.

Задля досягнення цього архієпископи мали на меті використати адміністративно-правовий примус державних та церковних органів влади. Фактично собор єпископів прямо й документально визнавав реальну ситуацію церковно-державних відносин у Російській імперії в синодальну епоху - внутрішньо-церковні проблеми можуть бути вирішені простим владно- адміністративним примусом: “... признали необходимым привнести и такие мероприятия, которые могут получить обязательную силу только от Высшего Гражданского Правительства для пользы Святой Церкви” [2, арк. 1]. При цьому архієреї Київського з'їзду “руководствовались примером отцев Карфагенского собора, которые по обстоятельствам Православной Церкви, страдавшей в их время от еретиков, посылали своих уполномоченных к благочестивейшим греческим царям для объявления им положения дел и испрошения у них помощи к обузданию еретиков. “Поелику, - говорили они, - епископский и мирный образ действования на таковых, т. е. на еретиков, был употреблен, и они не могли отвещати против истины, обратились к нелепым насильственным поступкам...: то Царскому человеколюбию надлежит попещися, чтобы Кафолическая Церковь, благочестною утробою Христу Их (благочестивейших Самодержцев) родившая и крепостию веры воспитавшая, была ограждены их промышлением...” (див. Карф. Соб. прав., 104.)” [2, арк. 1зв.]. Ця промова підкреслювала значимість та канонічність самого З'їзду архієреїв, на якому використовувалися елементи промов давніх християнських помісних соборів, і підтвердженням цього є порівняння з Карфагенським собором.

У самих постановах архієреї передбачали за допомогою державних органів домогтися наступного: застосовувати виселення інославних; забороняти використовувати розкольникам православний священицький одяг, як у разі заборон військових атрибутів; обмежувати прозелітизм сектантів через “кого слід” [2, арк. 3]; просити, щоб цивільне начальство виконувало закон про побудову молитовних будинків; переносити базари та ярмарки на будні дні, а продаж алкогольних виробів дозволяти після завершення літургій у місцевих храмах; вершити суди і вилучати штрафи з інославних; тільки після прийняття Православ' я давати дозвіл іноземцям селитися на території з православним населенням; засновувати церковнопарафіяльні школи; посилити викладання Закону Божого в світських навчальних закладах. Як бачимо, постанови мали задіяти різні адміністративно- правові важелі, але чітко не було прописано, які закони потрібно посилити або ухвалити, тому приписи мали більш рекомендований характер із метою подальшого обговорення та утвердження у вищих церковних та державних органах влади.

Після узгодження їх зі Святішим Синодом тільки одна постанова силу набула чинності, а саме: було відновлено державний закон 1869 року про те, що за будівництва іновірних церков губернська влада зобов'язувалася попередньо домовлятися з єпархіальним начальством (ст. 247 Статуту про будівництво) [8, с. 284].

Інша група постанов залучала церковні органи влади. Так, передбачалося єпархіальним єпископам створювати сприятливі умови на місіонерську та релігійно-просвітительську роботи. Задля цього слід було здійснити підготовку потрібних кадрів; залучати “здібних та розсудливих” [2, арк. 3] духовних та мирських осіб, “особливих місіонерів” [2, арк. 2], яких потрібно було нагороджувати окремим грошовим окладом (не вказувалося, з яких джерел його вилучати); стежити за моральним станом духовенства.

Загальну роботу в боротьбі зі штундизмом було покладено на священство, від якого вимагалося з великими подробицями викладати патріотичну історію та вчення про розколи та єресі; пояснювати православне вчення; запровадити окремий збір коштів на допомогу нужденним, щоб ті не захоплювалися “приманкою корисливості” [2, арк. 2] в штундизмі; старанно виконувати свій священицький обов'язок, особливо приділяти увагу Таїнству сповіді. Задля цього потрібно було розповсюджувати брошури і друкувати листівки; створювати бібліотеки при парафіях, засновувати просвітительсько-місіонерські братства або товариства, церковнопарафіяльні школи; використовувати при парафіях елементи місіонерсько-просвітительської атрибутики, як-от: унісонний спів на богослужінні, розписне зображення з історії Святого Письма та церковно-патріотичних подій у храмах.

Єпископи визнавали, що найкращою проповіддю є благочестиве життя самого пастиря, тому поряд із практичними приписами священнослужителям, З'їздом було визначено, що священики самостійно несуть відповідальність за свою паству [2, арк. 13].

За парафіяльним духовенством повинні були стежити окружні та монастирські благочинні і доносити єпархіальному керівництву про всі проступки підвідомчого їм духовенства. Щоб провадити неупереджені духовні слідства, приписувалося створювати комісії з трьох членів із метою унеможливити упереджені висновки. Остання низка приписів підносила реформи “духовних управлінь та благочинних” [7, арк. 221-221зв.], які запровадив Платон (Городецький) ще на початку свого митрополитства в Київській єпархії.

З'їзд звертав увагу на майбутніх священників - семінаристів, яким було рекомендовано проповідувати і пояснювати основи віри доступною мовою, зрозумілою як грамотним, та і неграмотним людям.

Наприкінці визначалося, щоб “все гражданские начальники, правители и судии, особенно находящиеся в ближайшем отношении к народу в Юго-Западном крае, были, по мудрому совету, данному благочестивым Иофором Моисею, люди способные, боящиеся Бога, правдивые, ненавидящие корысть (Исх. 18, 21-22), дабы они не только судили людем в правду, но и старались словом и примером своей жизни способствовать утверждению в народе святой веры и христианской нравственности; ибо по замечанию премудрого сына Сирахова: каков правитель народа, таковы и служащие при нем; и каков начальствующий над городом, таковы и все живущие в нем (Сир. 10, 2.)” [2, арк. 11].

На З' їзді архієпископів Південно-Західного краю було складено Пастирське послання, яке за змістом містило короткі рекомендації Постанов. З часом його опублікували в “Київських Єпархіальних відомостях” [9, с. 13].

Виконання постанов З'їзду Святіший Синод залишив до розгляду єпархіальних єпископів Південно- Західного краю Російської імперії. Документ Постанов ніколи не був опублікований і зберігається в особистому архіві митрополита Платона (Городецького). Оцінку Київського з'їзду 1884 року К. Побєдоносцев дав наступну: “Слишком много веса дано вызываемым от гражданской власти, и по этому предмету многое указано столь несообразно с обстоятельствами времени и с отношениями сложившими в последние годы. Все это нисколько не удивило меня, ибо я на первый раз и не ожидал ничего иного. Я смотрел на это совещание как на первый опыт” [8, с. 284]. Ці слова є прямим свідченням того, що З' їзд архієпископів Південно-Західного краю в Києві був першим у історії синодального періоду Православної Церкви в Україні архієрейським собором, який став зразком до проведення інших, але не таких масштабних, обласних архієрейських з'їздів у Казані та Іркутську [8, с. 271]. Проте, чого чекав від З'їзду обер- прокурор від самого початку, знаходимо в його висловлюванні ще до проведення собору: “Доседе светская власть. А что Церковь [?] Надо бы ей явить себя миру” [8, с. 274], тобто сподівання на вирішення проблеми поширення штундизму силами самої Церкви не справдилися. У митрополита Платона (Городецького) була інша позиція, він у синхронній дії державних та церковних інституцій розмежував сфери їхнього впливу на суспільство. Постанови З'їзду не порушували існуючу централізацію церковної влади і не змінювали церковно-державну систему, яка зосереджувалася у Святішому Синоді, обер-прокурорі, єпархіальних єпископах. Невиправдання сподівань К. Побєдоносцева можна пояснити тим, що З' їзд архієпископів Південно-Західного краю був на боці консервативних поглядів митрополита Платона (Городецького), обґрунтовуючи позицію існування Церкви в формі централізації із залученням державних інституцій. Самі постанови були пронизані ранніми поглядами архіпастиря, що “покращення суспільства мусить розпочинатися із внутрішньої сторони життя, а не із зовнішньої” [1, арк. 2].

Запропоновані київським митрополитом Платоном методи боротьби із сектантством мали залучити адміністративно-правовий примус державних та церковних органів влади, на що Святішому Синоду потрібно було виробляти підтверджувальну законодавчу базу, але положення не здобули загального визнання в РПЦ. Запропонована політика боротьби із сектантством митрополита Платона (Городецького) мала поширення в Київській єпархії, що сприяло обмеженню штундизму та єресі [6].

Отже, на основі архівних джерел нами розглянуто і простежено головну причину проведення та основні положення нормативних документів З' їзду архієпископів Південно-Західного краю 1884 року в Києві, задекларованою метою якого були заходи щодо: послаблення іновір'я в південно-західних єпархіях РПЦ, боротьба проти штундизму, розвиток Православної Церкви в регіоні та зміцнення православної віри в народі.

З'ясовано, що Київський з'їзд 1884 року став першим обласним архієпископським з' їздом, який увібрав елементи архієрейського собору на прикладі давніх християнських помісних соборів. Відбувся З'їзд з ініціативи обер-прокурора К. Побєдоносцева, але мав регламент запропонований митрополитом Платоном (Городецьким).

Відтворено процес проведення З' їзду, де домінуючу роль відіграв київський митрополит Платон (Городецький). На З'їзді архієпископів Південно- Західного краю було створено два нормативних документи: “Постанови” та коротке “Окружне послання”.

Доведено, що запропоновані постанови залучали адміністративно-правовий примус державних та церковних органів влади, хоча чітко не було прописано, які державні закони потрібно посилити або ухвалити, тому приписи мали більш рекомендований характер до подальшого обговорення та утвердження на Святішому Синоді. Постанови З'їзду зміцнювали централізацію церковної влади і не змінювали існуючу церковно- державну систему.

Встановлено, що сформульовані і вирішені З' їздом завдання мали на меті покращення адміністративного устрою та зміцнення позицій у єпархіях Православної Церкви на теренах сучасної України. Крім того, постанови ввібрали консервативні погляди митрополита Платона (Городецького), обґрунтовуючи позицію існування Церкви за будь-яких умов та за різних відносин із державою. Однак, після узгодження зі Святішим Синодом тільки одна постанова набула чинності, а саме: було відновлено державний закон 1869 року про те, що за будівництва іновірних церков губернська влада зобов'язувалася попередньо домовитися з єпархіальним начальством (ст. 247 Статуту про будівництво). Виконання інших постанов залишалося на совісті єпископів Південно-Західного краю.

Обґрунтовано, що за своїм контентом Постанови та Послання не порушували церковно-канонічні норми Руської Православної Церкви і максимально регулювали існуючу взаємодію Церкви з Державою.

Численні факти дають нам підставу вважати, що найважливішою справою митрополита Платона (Городецького) в Києві було самостійне одночасне відновлення класичної ідеї давньої канонічної собороправності Православної Церкви в Україні. Це підносило Київську єпархію на церковно- адміністративному рівні і демонструвало, що собороправність Православної Церкви може існувати за централізованого адміністративного її устрою.

Усе це нам доводить, що архіпастир був блискучим церковним адміністратором своєї епохи і увійшов він у історію як визначний церковний діяч ХІХ ст. Служіння митрополита Платона багатогранне. Окрім переліченого, воно включало ще багато іншого, що залишилися поза межами нашого дослідження. І це саме по собі підкреслює значущість особистості митрополита Платона та потребу ретельного дослідження його життя та діяльності.

церковний київський митрополит архієпископ

Список використаних джерел

1. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. - Ф.174 Платон Городецький. 1816-1901 рр. - Оп. 1. - Спр. 594-600. Дело о рассмотрении вопроса относительно улучшения приходов духовенства, 20 октября 1880 г. - 30 апреля 1881 г. - 7 од.зб. - 20 арк.

2. Там само. - Оп. 1. - Спр. 823-824. Постановление совещания архиепископов Юго-Западного края по вопросу появления и распространения штундизма и мерах борьбы с ним; послание участников совещания к православным (черновики), сентябрь 1884 г. - 20+8 арк.

3. Там само. - Оп.2. - Спр. 2587. Никонор, еп. Херсонский и Одесский - Платону митрополиту Киевскому и Галицкому. Письма, 17 июня 1884. - 9 арк.

4. Там само. - Спр. 3225-3229. Платон митрополит Киевский и Галицкий - Исидору, митрополиту Новгородскому и Петербургскому. Письма. 16 октября 1881 - 24 июля 1888 г. - 5 од.зб. - 10 арк.

5. Там само. - Спр. 3480. Платон митрополит Киевский и Галицкий - Постановление иерархов епархий съезда и их послание о мерах по ослаблению влияния и расширения сектантства, особенно штундизма. Сентябрь 1884 г. Киев. Копии в 3-х и 2-х экземплярах. - 66 арк.

6. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - Київська духовна консисторія. - Ф. 127. - Оп. 690. - Спр. 79 (1892 р.). - 39 арк.

7. Там само. - Канцелярія Київського митрополита. - Ф. 182. - Оп. 1. - Спр. 213. Настольный реестр Канцелярии Киевского Митрополита за 1882 г. - 221-221 арк.

8. Диакон Димитрий Пашков. Соборы епископов при К. П. Победоносцеве // Богословский Вестник. - М.: ПСТБИ, 1999. - Вып. 4. - С. 269-293.

9. Киевские епархиальные ведомости за 1885 г. издаваемыя при Киевской духовной академии. - К.: Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, Михайловская ул. собств. дом, 1884. - 1122 с.

10. Петренко А. А. Архиерейский съезд 1884 года в Киеве при митрополите Платоне (Городецком) // Социально-гуманитарный вестник Юга России. - 2013. - № 11. - С. 28-37.

11. История Русской Церкви. - Кн.8: Смолич И. К. История Русской Церкви. П00-1917. - Ч. 1. - 798 с.

Размещено на Allbest.ru