Основні форми релігійної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні форми релігійної діяльності в Україні

В.В. Новіков

Досліджено питання, пов 'язані із визначенням поняття релігійної діяльності та її основних форм. Акцентовано, що діяльність релігійних організацій спрямована на задоволення релігійних потреб людей сповідувати і поширювати віру. Підкреслено, що чинне законодавство не розкриває поняття культової та релігійної діяльності, а перелічує випадки, в яких здійснюються обряди і церемонії.

Релігійні обряди, згідно з церковними приписами, це сукупність індивідуальних чи колективних дій вірян, які спрямовані на встановлення двосторонніх відносин між людьми і надприродними об'єктами.

Зауважимо, що у релігійній літературі під поняттям культової діяльності визначають сакральні традиції, обряди, церемонії та дійства, притаманні будь-якій релігії, тому під культовою (релігійною) діяльністю слід розуміти діяльність пов'язану із заснування молитовних будівель, здійсненням культових обрядів і церемоній, релігійним навчанням і вихованням, розповсюдженням віри, спрямовану на задоволення духовних потреб віруючих та практичних потреб функціонування релігійних організацій, що виявляється у духовній та практичній сферах. Визнається, що основними формами релігійної організації є обряд, хрещення, миропомазання, соборування, вінчання, сповідування, причастя, рукоположення. Зроблено висновок про необхідність закріплення цих форм релігійної діяльності у чинному законодавстві.

Ключові слова: релігійний культ, релігійні дії, обряд, богослужіння, таїнства, миропомазання, сповідь, вінчання.

Постановка проблеми. Орієнтація стратегічного шляху України на демократизацію і побудову соціальної і правової держави вимагає практичної реалізації конституційних положень щодо гарантії прав і свобод громадян, зокрема права на світогляд і віросповідання.

Нині зростає вплив церкви, релігійних обрядів на соціальне життя суспільства. Це свідчить про істотні зміни умов життя і підходів до релігії як чинника духовного відродження нації.

У складних умовах тривалого національного і соціального гноблення виховна і просвітницька діяльність Церкви значною мірою сприяла збереженню українського народу як нації.

У функціонуванні Церкви і релігійних організацій, які виконують роль соціального інституту, важливе значення мають духовно- моральні феномени, релігійна свідомість, релігійна психологія, морально-етичні правила. релігійний ритуал культ обряд

Значення діяльності релігійних організацій полягає у тому, що вони становлять собою колективні утворення, які діють як єдине ціле з однією метою, встановленою у законі, - задоволення релігійних потреб людей сповідувати і поширювати віру.

У своїй діяльності релігійні організації вступають у різні правовідносини, зокрема цивільно-правові, що дає підстави вважати їх колективними суб'єктами права.

Діяльність релігійних організацій здійснюється залежно від внутрішніх релігійних правил, які визначаються традиціями і належністю до певного релігійного об'єднання, яке має своє віровчення, культову практику і здійснюється у різних формах, які визначаються церковним правом.

Стан дослідження. Інтерес учених до цієї проблеми пояснюється тим, що релігійні організації сприймалися як історичний феномен, однак їх роль у духовному і моральному розвитку суспільством недооцінювалася. Питання організації діяльності Церкви і релігійних організацій, їх ролі у суспільстві були предметом досліджень багатьох учених: юристів, соціологів і теологів. Цим проблемам присвячували свої роботи О. А. Амбросімова, М. Ю. Бабій, Д. О. Вовк, В. П. Грібанов, В. С. Сіленський, М. В. Трофімчук, Ю. В. Крівенко, В. Д. Фуджечі, Л. В. Ярмол та інші. Однак їх інтереси обмежувалися проблемами взаємовідносин між державою і Церквою.

Тому виникає необхідність більш детального дослідження релігійної діяльності та її основних форм з метою розробки дієвих механізмів правового регулювання діяльності релігійних організацій для задоволення релігійних потреб громадян, що є основною метою статті.

Виклад основних положень. Головна функція релігії пов'язана із вирішенням проблем людини, яка відчуває психологічну незахищеність від життєвих негараздів, через ці причини намагається знайти захист у Бога [1, с. 75].

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» не розкриває поняття культової та іншої релігійної діяльності та її основних форм, а лише перелічує випадки і місця, в яких можуть бути здійснені обряди та церемонії.

Дотримуючись чинного, законодавства, під релігійною діяльністю слід розуміти богослужіння, релігійні церемонії, процесії, релігійні обряди, інші індивідуальні чи колективні релігійні дії, пов'язані зі сповідуванням і поширенням віри.

Релігійні обряди - це сукупність визнаних внутрішніми церковними приписами і правилами індивідуальних чи колективних дій ві- рян, спрямованих на встановлення двосторонніх відносин між людиною і надприродними об'єктами.

Виникає необхідність створення законодавчої бази для реалізації кожним права на свободу світогляду та віросповідання з урахуванням і правових норм, і релігійних, соціологічних і філософських, щоб запобігти однобічного розгляду питання. Відповідно до цього положення потрібно передбачити в спеціальних нормативних актах можливість участі військовослужбовців у релігійній діяльності, право дотримуватися обрядів та церемоній, закріпити поняття військового капелана та передбачити його права і обов'язки.

Українське законодавство практично унеможливлює доступ священиків усіх релігій до кримінально-виконавчих закладів. Керівництво виправного закладу на свій розсуд надає доступ представникам однієї чи двох релігій, при цьому абсолютно не враховується віросповідання засуджених осіб. Це порушує Мінімальні стандарти ООН поводження з в'язнями, Європейські пенітенціарні правила та інші міжнародні документи.

У релігієзнавчій літературі поняття «культ» (від лат. cultus - поклоніння) визначається як сукупність визначених сакральних традицій, обрядів, церемоній та дійств, які притаманні будь-якій релігії. Тому під релігійною (культовою) слід розуміти діяльність, пов'язану із заснуванням молитовних будівель, здійсненням релігійних (культових) обрядів і церемоній, релігійним навчанням і вихованням, поширенням віри (місіонерська діяльність), паломництвом до святих місць, та іншу діяльність, яка відповідно до віровчення вважається культовою. Під культом слід розуміти сукупність дій, за допомогою яких, на думку вірян, впливають надприродні дії з визначеною метою.

Первинною ланкою релігії є релігійна група. Вона виникає на підставі спільного здійснення релігійних обрядів, тобто символічних дій, в яких втілюються ті або інші релігійні уявлення. Історики засвідчують, що в первіснообщинному суспільстві культові дії були вплетені в процес матеріального виробництва і суспільного життя, не виділялися у самостійний вид діяльності. Коло учасників культових дій збігалося з колом учасників трудових та інших соціальних дій. Тому релігійна група за обсягом збігалася з іншими соціальними групами - племенами, родом, сусідньою общиною. Однією із істотних ознак, які відокремлювали один рід від іншого, було сумісне здійснення членами роду або племені релігійних обрядів [2, с. 43].

Поступово в релігійних групах виокремлюються спеціалісти з проведення релігійних (культових) дій (відьмаки, шамани). Вони створюють своєрідну професійну групу, яка займається таким видом діяльності, як організація і здійснення обрядів. З часом і монополізацією культової діяльності цей професійний прошарок перетворюється в особливу соціальну групу і стає частиною родової верхівки. Всі найбільш важливі події внутрішньообщинного життя і міжобщинних відносин супроводжувалися культовими або ритуальними діями. Ритуал, своєю чергою, виступає емпіричним дійством, яке має символічний характер. Крім того, це дійство суворо регламентовано. Істотна відмінність, яка відрізняє ритуал від повсякденного життя, полягає в тому, що він є сакральним аспектом діяльності [3, с. 56].

Сакральне (або священне) - це аспект діяльності, який сягає за межі звичайного та зрозумілого. Воно охоплює найвищі цінності, які виступають об'єктами поклоніння.

Ритуал застосовують в тих випадках, коли необхідно строго регламентувати дії людини. Отож, здійснюється ритуалізація діяльності релігійних, тобто упорядковується система дій, які мають символічне значення. До ритуалізованих форм діяльності релігійних організацій насамперед слід віднести обряд.

Під обрядом слід розуміти зовнішній вираз вірувань людини. Предмет релігійних вірувань людини (Бог, істота величніша) є безмежно духовний і знаходиться на невидимому щаблі, тому людині в цілому складно уявити цей предмет і формувати своє ставлення до нього без буд-якого посередництва. Посередником і є обряд. Обряд слугує для людини символом і освідченням впливу Бога на людське життя. Православна Церква вірує, що кожний обряд, виконаний в її ім'я, здійснює ту або іншу освячувальну, обновлювальну та закріплювальну дію на людину [4, с. 27].

Поняття обряду дозволяє розглянути співвідношення між ритуалом, релігією, культом і таїнством. Одним із елементів структури релігії є культ, під яким слід розуміти сукупність визначених церковними канонами і традиціями обрядів, які дають вірянам можливість безпосереднього спілкування з Богом або святими.

Чинне законодавство чітко не визначає форми та види діяльності релігійних організацій і критерії їх відповідності статутній меті - сповідування і поширення віри. Не всі види діяльності цих організацій спрямовані на досягнення мети їх створення. Результатом деяких видів діяльності є безпосереднє досягнення мети, результат інших видів - лише опосередковано слугує її досягненню. Тому діяльність релігійних організацій можна поділити на два види: релігійну і нерелігійну.

Релігійну (культову) діяльність слід розуміти як сукупність релігійних (культових) дій, пов'язаних із ставленням до надприродного: молитви, богослужіння, таїнства, обрядові, ритуальні, магічні дії. Право релігійних організацій на здійснення вказаної діяльності закріплено у ст. 21 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Згідно з цією статтею релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані у тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії без перешкод здійснюються у культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, закладах релігійних організацій, на кладовищах, у місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і за згодою адміністрації. Релігійні організації повинні дотримуватися відведених місць богослужінь, релігійних зібрань чи інших релігійних заходів, які повинні бути вільно доступними. Під час здійснення культу релігійна організація не повинна порушувати чинне законодавство і правопорядок.

Релігійна (культова) діяльність Церкви та релігійних організацій регулюється релігійними та нормами церковного права.

До релігійних (культових) дій, які мають конститутивний характер, і їх не можна відокремити від сутності релігії, без них неможливе її існування, входять Таїнства. Під Таїнствами слід розуміти релігійні (культові) дії в християнстві. За визначенням катехізису, Таїнство - це священнодійство, в якому під час видимого речового дійства невидимо подається благодать Святого Духа. Таїнства богоустановлені. Центр таїнства - дія Бога за вірою людини, зовнішня сторона в деталях може змінюватися [5, с. 274].

Таїнство, відповідно до християнського розуміння, реально вводить божественне в життя людини та сягає за межі обрядовості. До них належать: Хрещення, Миропомазання, Соборування, Вінчання, Сповідь, Причастя, Рукоположения. Ці Таїнства для фізичних осіб у багатьох випадках є традиціями та звичаями [6, с. 456].

З точки зору церковного права, Хрещення є головним у юридичному розумінні, який наділяє особу церковною правоздатністю. А. С. Павлов стверджував, що хрещення в церковному праві має значення подібне до народження для цивільного права [7, с. 76].

Енциклопедичний словник Брокгауза-Ефрона визначає Хрещення як одне з перших християнських Таїнств, яке визнається всіма християнськими віросповіданнями, хоча і не в однаковому розумінні; знаменує вступ до церковної общини, обряд складається з трикратного занурення у воду (в Східній Церкві) або обливання голови того, над ким здійснюють хрещення (в Західній Церкві), причому промовляються встановлені молитви і обов'язкові слова: «Крещается во имя Отца, Сына и св. Духа» [8, с. 696].

Магічним обрядом є також церемонія «пострижения власов». Постриг волосся у дитини при хрещенні та занурювання їх у купіль - пережиток стародавнього вірування в те, що, покладаючи до ніг божества частину свого тіла, яка наділена чудодійною можливістю росту, людина встановлює з ним тісні зв'язки [9, с. 37].

Хрещення називається Таїнством тому, що в обряді здійснюється реальне поєднання земного, яке відображається у воді, та духовного, для нас невидимого, але яке присутнє «саме в цей час і зараз», поєднує земне і небесне. Такий обряд фіксується у книзі записів надання релігійних (культових) послуг і видається Свідоцтво про хрещення. Після хрещення дитині дають ім'я, найчастіше того святого, про якого згадується в цей день.

Посвячення в релігію відповідно до віросповідання здійснюється по-різному. Наприклад, православне віросповідання - хрещення трикратним зануренням у купіль у будь-якому віці, але переважно немовлятами; католики охрещуються трикратним кропленням святою водою в будь-якому віці, переважно немовлятами. У протестантів відбувається хрещення в зрілому віці, за самостійним рішенням і з обов'язковим навчанням основи віри; іудеї здійснюють обрізання на восьмий день після народження; мусульмани тож проводять обрізання.

Миропомазання є другим елементом складного фактичного складу, з якого розпочинається церковна правосуб'єктність. Якщо Хрещення є умовою набуття правоздатності, то миропомазання є юридичним фактом, який надає хрещеній особі церковну дієздатність, тобто реальну можливість мати права і виконувати обов'язки.

У Православній Церкві Хрещення і Миропомазання здійснюються в один день, але допускається і окремо. У католиків - у віці 1215 років після катехизації - вивчення основ віри і складання іспитів на їх знання. В іудеїв у 13 років підлітка вперше викликають читати Тору. Після служби в синагогі - сімейна вечірка. У протестантів і мусульман таке таїнство відсутнє.

Причастя є завершальним фактом, відповідно до якого розпочинається вступ до Церкви. Під Причастям слід розуміти містичне спілкування вірян із Богом, а також єдність християн між собою. Церковні канони, під загрозою відлучення від Церкви, передбачають, що християнин повинен причащатися не рідше ніж раз на три тижні. Причастя для православних можливе після каяття і відпущення гріхів. Католики та протестанти можуть бути допущені до святого причастя за бажанням під час богослужіння. Іудеї та мусульмани - під час посту і паломництва.

Сповідь має важливе значення для християн, є підставою для відновлення церковної дієздатності, крім того, здійснюється таємний суд духовника. Православні мають право на сповідь у суворо відведений час -перед літургією; у аналоя - в загальній залі; без подробиць - просто потрібно назвати гріх; священик читає довільну молитву. Католики сповідаються в будь-який час; у закритій сповідальні гріх можна аналізувати зі священиком, священик дає поради та настанови, відпускає гріхи. Протестанти стверджують, що між людиною і Богом немає посередників, тому ніхто не має права відпускати гріхи [10, с. 98].

Вінчання є одним із найбільш розповсюдженим релігійних (культових) дійств.

Церковне право визначає шлюб як моногамний союз чоловіка та жінки, який становить неподільне спілкування та взаємну співучасть у божому та людському праві упродовж життя. Церква розглядає шлюб як релігійний акт, укладення та припинення якого залежить від того, до якого віросповідання належать подружжя. З кінця 9 ст. закон розпочав вимагати для дійсності шлюбу церковне вінчання, відтак встановлюється відома до нині обрядова форма вінчання як особливого церковного дійства. Церква визначає, що не шлюб є таїнством, а церковне священнодійство.

Вінчання здійснюється в храмі. Забороняється укладення шлюбу перед Великодньою чотиридесятницею, у середу й п'ятницю та під час постів: Різдвяного, Петрівки, Успенського. Вінчання заборонено ввечері, а також не допускається вінчання декількох пар разом [11, с. 40].

Православна Церква допускає шлюб лише між православними, у католиків між будь-яким християнами, а також з невіруючими. У протестантів взагалі шлюб не потребує обов'язкового церковного освячення. Іудеям бажано одружуватися на одновірцях. Мусульманин може одружитися на жінці іншої віри, а мусульманка - вийти заміж лише за мусульманина.

Рукоположения (хіротонія) - вступ члена Церкви до церковної ієрархії, перехід з однієї ієрархічної посади на іншу у православних і католиків. У протестантів воно не є таїнством, призначається на вибір. Для іудеїв та мусульман характерно, що між людиною та Богом немає посередника, є тільки люди, які отримали богословську освіту, керують молитвою та знають релігійний закон.

Соборування, своєю чергою, має більш моральне та сакральне значення, оскільки здійснюється над хворими для зцілення їх від немощів душевних і тілесних. У православних соборування не може здійснюватися віч-на-віч, необхідна присутність хоча б ще одного християнина. Те ж у католиків, але у них можливо соборування віч-на-віч. У протестантів - відсутнє.

Цивільний кодекс України (ст. 287) передбачає, що фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї священнослужителя для здійснення богослужіння та релігійного обряду.

Для релігійних організацій основною є релігійна діяльність, яка має специфічний характер. Згідно з чинним законодавством релігійні організації мають право засновувати і утримувати культові споруди і будівлі, інші місця і об'єкти, спеціально призначені для богослужінь, молитвенних і релігійних зборів, релігійного поклоніння. В цих будівлях і на територіях, які до них прилягають, релігійна організація має право здійснювати богослужіння, інші релігійні обряди і церемонії. Крім того, вони мають право проводити релігійні обряди в лікувально - профілактичних і лікарняних установах, дитячих будинках, будинках- інтернатах для людей похилого віку та інвалідів, в установах, в яких відбувають покарання у вигляді позбавлення волі (на прохання громадян, які знаходяться в таких установах) в приміщеннях, що спеціально виділяються адміністрацією установ для цієї мети. Публічні богослужіння, інші релігійні обряди і церемонії здійснюються в порядку, встановленому для проведення зборів, демонстрацій.

Крім переліченого, релігійна (культова) діяльність може бути різноманітною: будівництво достатньої кількості храмів, яка задовольняє потреби населення, числа культових споруд, нагляд за їх архітектурою, а також за обрядовістю богослужіння, іконописанням, допущення різноманітних обрядів канонізація святих, визнання мощів і чудотворних ікон, установлення свят і постів, проведення релігійних процесій щодо.

Висновок

Релігійна діяльність - це сукупність релігійно - зумовлених дій вірян, релігійних інститутів, спрямованих на задоволення духовних і практичних потреб функціонування релігійних організацій, та виявляється у:

духовній сфері - проповідницька; продукування релігійних ідей; богословсько-теологічне їх обґрунтування, інтерпретація, систематизація;

практичній сфері - культурно-просвітницька; пропаганда та поширення релігійних ідей; місіонерська, доброчинна, релігійно - освітня; виробнича і господарська діяльність.

Основні форми релігійної діяльності (обряд, хрещення, миропомазання, соборування, вінчання, сповідь, причастя) визначені церковним правом. Слушним було б закріплення цих форм релігійної діяльності у чинному законодавстві з метою утвердження церковної правосуб'єктності і удосконалення правового регулювання релігійної діяльності.

Література

1. Попова М. А. Фрейдизм и релігія / М. А. Попова. - М.: Наука, 1985. - С. 75.

2. Мчедлов М. Приоритет традиции или права? / М. Мчедлов // Религия и право. - 2003. - № 2. - С. 43.

3. Свенцицкая И. С. От общины к церкви / И. С. Свенцицкая. - М.,1984. - С. 56.

4. Марков С. О праве церкви изменять церковные постановления, обряды и обычаи, существа веры не касающиеся / С. О. Марков. - М., 1901. - С. 27.

5. Булгаков С. В. Настольная книга для священно-церковно- служителей / С. В. Булгаков. - М.: Издательский отдел Московского патриархата, 1993. - С. 1274.

6. Полный Православный богословский энциклопедический словарь, Т. ІІ. - СПб., 1992. - С. 456.

7. Павлов А. С. Курс церковного права / А. С. Павлов. - 1902. -

8. С. 76.

9. Малый энциклопедический словарь: в 4 т. Т. 3 /репринтное воспроизведение издания Брокгауза-Ефрона. - М.: Терра, 1997. - С. 696.

10. Григоренко А. Ю. Разноликая магия / А. Ю. Григоренко. - М.: Советская Россия, 1987. - С. 37.

11. Красножен М. Е. Основы церковного права / М. Е. Красножен. - М.,1992. - С. 98.

12. Брак у всех да будет честен... (О долге и обязанностях православных супругов). - М.: Образ, 2005. - С. 40.

13. Прот. Нефедов Г. Таинство и обряды Православной Церкви / Г. Нефедов. - М.: Паломник, 1999. - С. 173.

Размещено на Allbest.ru