"Цероксліс" Е. Брастиньша як ідейна основа Дівтуріби в Латвії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Клайпедський університет (Литва, Клайпеда)

"Цероксліс" Е. Брастиньша як ідейна основа Дівтуріби в Латвії

Кукуре С.П.

асистент кафедри балтистики

Неоязичництво XX століття представляє собою досить широкий рух, який спостерігається в багатьох країнах Європи. На даний час він має такі масштаби, що змушує дослідників замислитися над причинами його появи. По відношенню до неоязичництва цілком слушно ставити такі ж питання, що й до інших релігій, а саме: догматика, ритуали, служителі культу, пантеон богів, календар тощо [3; 4; 5; 6]. Крім того, окремим питанням є місце неоязичництва в сучасному суспільстві, а також роль, на яку воно претендує, або фактично відіграє. Поширеність явища обумовлює актуальність його дослідження в історичному, теоретичному та практичному аспектах.

Звертання до неоязичницьких рухів балтійських народів обумовлено тим, що неоязичництво в Латвії сформувалося на початку XX століття (20-ті роки) і було чи не першою в Європі спробою звернутися до дохристиянської релігії як чинника національної самоідентифікації. Цей рух дістав назву Дієвтуріба. Його головним ідеологом був Е. Брастиньш, програмним документом - «Цероксліс. Пояснення основ дохристиянської балтійської віри».

В українському релігієзнавстві етнічні релігії балтійських народів не досліджувалися. Однією з причин є брак першоджерел. Адже більшість матеріалів, як етнографічного, так і філософського характеру, написана латиською та литовською мовами та більш поширеними європейськими мовами не перекладалася. Серед російськомовних досліджень назвемо статтю російської дослідниці, провідного наукового співробітника Інституту етнології та антропології ім. М. Миклухо-Маклая Російської Академії Наук, доктора історичних наук С.І. Рижакової «DievturTba. Религиозно-национальная идея и ее реализация в Латвии» (1999) [1]. Ця розлога робота містить багато даних щодо історії Дієвтуріби та руху її послідовників (дієвтурів). Однак головний акцент в ній робиться на зародженні ідей та етапах розвитку націоналізму в Латвії, а також на особистості Е. Брастиньша (1892-1942) як його ідеолога.

Латвійські вчені, які працювали в радянський період, не вивчали праць Е. Брастиньша через заборону згадувань про осіб, що зазнали репресій. Книги, видані до 1940 року, неодноразово вилучалися з бібліотек, знищувалися або (в кращому випадку) передавалися до спеціальних книгосховищ, закритих для більшості дослідників. Крім того, релігійні питання в філософії розглядалися з позицій атеїзму, що взагалі виключало можливість глибокого наукового дослідження проблем неоязичництва. І, нарешті, неоязичницькі пошуки Е. Брастиньша були пов'язані з питаннями латиського державотворення після отримання Латвією незалежності в 1918, що й зробило вченого «соціально небезпечним елементом», «ворогом народу» в період радянської окупації.

В контексті дисертаційного дослідження етнічних релігій балтійських народів як чинника національно- культурної самоідентифікації ми не можемо обійти увагою одну з перших в XX столітті системних спроб відродження національної релігії балтів, а саме - рух Дієвтуріба.

Пам'ятаючи, що основою будь-якого наукового дослідження мають бути достовірні факти та джерела, визначаємо мету даної статті - проаналізувати працю Е. Брастиньша «Цероксліс. Пояснення основ дохристиянської балтійської віри» - першоджерела та ідейної основи Дієвтуріби - «латиської релігії», як її називає сам Е. Брастиньш. Для цього нами було вперше здійснено переклад тексту «Цероксліса» російською [2] та українською мовами (рукопис).

Ернст Брастиньш (Ernests Brastins) - латвійський історик, археолог, професійний військовий, а також етнограф, фольклорист, художник, мистецтвознавець, журналіст - був універсально освіченим вченим, наукові інтереси якого були спрямовані на вивчення минулого свого народу. Як археолог він досліджував давні латиські городища. Результати розкопок викладено ним в фундаментальних працях, які містять детальні археологічні описи, фотографії, таблиці, карти, схеми. Не менш плідно Е. Брастиньш працював й в інших сферах. Зокрема йому вдалося записати дайни (латиські народні пісні), які не увійшли до зібрань його попередників-етнографів. Вчений також ретельно вивчав ужиткове мистецтво латишів, зокрема символіку орнаментів. Його погляди є вельми цікавими в науковому сенсі та актуальними в аспекті вивчення та практичного розв'язання проблем національної свідомості та самосвідомості балтів. Після окупації Латвії Радянським Союзом (1940) Е. Брастиньша було заарештовано як лідера контр-революційної релігійної організації та засуджено до страти. 28 січня 1942 року його розстріляли [1, с. 90].

«Цероксліс. Пояснення основ дохристиянської балтійської віри» Е .Брастиньш написав в 1932 році. Праця побудована у формі питань та відповідей. На перше питання щодо сутності Дієвтуріби, Е. Брастиньш відповідає так: «Під Дієвтурібою слід розуміти латиську релігію, особливо ж - культ Дієвса [верховного Бога - С.А^-.]. Слово «Дієвтуріба» походить від двох основ: Dievs - Бог та turet - «мати», «тримати», «зберігати». До прикладу, «зберігати розум», «зберігати честь». Показово, що Е. Брастиньш говорить про «відправлення культу», а не про віру і наполягає на тому, що Дієвтуріба - це саме культ [2].

«Цероксліс» - це короткий виклад сутності Дієвтуріби. Слово «цероксліс» означає катехизис. Е. Брастиньш наголошує на тому, що написаний ним цероксліс є коротким викладом латиського богошанування, основ, цілей та смислів цього одвічного латиського світогляду. «За допомогою цього цероксліса наша релігія предків відновлюється, щоб люди могли долучитися до давнього світогляду», - пише Е. Брастиньш [2]. Учений підкреслює, що «мудрість Дієвтуріби» засновується на народних піснях (дайнах). Е. Брастиньш вважає дайни скарбом, який належить тільки латишам: «Дайни створив сам латиський народ. Вони не були дані якимось іншим народом і не призначені для того, щоб стати надбанням іншого народу. Дайни - найпрекрасніший та найдорогоцінніший скарб, який належить лише латишам. Сьогодні ми маємо понад 500000 народних пісень, записаних з вуст носіїв нашої культури. За своє життя К. Бароне записав близько 218000 дайн. В цих народних піснях сказано все, що народ думав про Дієвса, Лайму, Мару, про шанування їх, про традиції, про урочисті обряди та про життя взагалі. У жодного народу в світі немає стільки пісень релігійного змісту, і саме тому, ще жодному народу не вдалося відновити свою національну релігію, яку успішно знищило християнство» [2].

Мусимо прокоментувати ці слова Е. Брастиньша. Культурний шлях кожного з європейських народів великою мірою залежить від того, в який спосіб цей народ прийняв християнство, наскільки сильними були та як довго трималися традиції попереднього етапу релігійних вірувань, і, нарешті, наскільки етнографи, історики цікавилися глибинними шарами національної культури та який науковий спадок залишили. Балтійські землі в XIII-XIV століттях були останніми, що зазнали християнізації шляхом військової експансії. В історичній пам'яті народу цей період відзначився, перш за все, жорстоким знищенням «рідного» та насадженням «чужинного». Дохристиянських релігіям балтів не було властиве «місіонерство», особливо у військовий спосіб, тому починаючи з XIX століття (доби романтизму) вони наполегливо зверталися до глибинних шарів своєї культури, основою якої була «рідна віра».

Важливим джерелом для створення Дієвтуріби були індійські релігійно-філософські вчення. Е. Брастиньш пише: «Латиська Дієвтуріба походить від найдавнішої арійської релігії. Арійський або індоєвропейський етнос жив близько 12 000 років тому по берегах Балтійського моря. Від нього походимо ми, латиші, латгали та онімечені пруси. Від арійського етносу (першоетносу) походять як балтійські народи, так і слов'янські, італійські, грецькі, кельтські, іранські та індійські народи» [2].

Однак, на відміну від інших народів, які, прийнявши християнство, формували культуру під його впливом, латиші, на думку Е. Брастиньша, зберегли давній релігійний світогляд. «Давнє богошанування у нас залишилося недоторканим, не спотвореним чужинними впливами, оскільки ми не лізли на чужі землі до інших народів, - пише Е. Брастиньш. - До того ж, християнство прийшло на наші землі пізніше, ніж на землі інших європейських народів. Усе це свідчить про те, що ми можемо легко відновити нашу давню віру та навчити їй інші індоєвропейські народи, які також сумують за втраченим, одвічним віровченням та культу» [2].

Далі Е. Брастиньш описує дайни, на основі змісту яких він вибудовує давню світоглядну картину світу. При цьому він підкреслює синкретичний характер давньої культури, розглядаючи дайни, з одного боку, як витвір народного поетичного та музичного мистецтва, з іншого - як складову релігійного культу. Слід сказати, що готуючись до створення «Цероксліса», протягом 1928-1929 років Е. Брастиньш видає три книги дайн за матеріалами, зібраними К. Баронсем таХ. Вісендорфом. С. Рижакова подає такі відомості про видання, які тепер є бібліографічною рідкістю: «В першій книзі - Latvju Dievadziesmas (1928) - були зібрані пісні про Дієвса, а також про інших міфологічних персонажів - Лайму, Юміса, Усіньша, Сонце, Місяць, доньок Сонця, синах Дієвса. В другій - Latvju tikumu dziemas (1929) - пісні про чесноти (tikumi), до яких Е. Брастиньш відносить добро (labums), честь (gods), а також працелюбність та кохання. Третя книга - Latvju gadskartas dziesmas (1929) - містить пісні про пори року, сонцеворот, календар, а також календарні свята та пов'язані з ними звичаї та культи [1, с. 87]. На основі дайн Е. Брастиньш створює пантеон латиських богів, найголовнішими з яких є Дієве, Лайма і Мара. Занепокоєння падінням духовної культури свого народу спонукає вченого шукати шляхи повернення до духовних першооснов. На його думку, «Дієвтуріба вчить, як треба жити, щоб не відійти від своїх духовних першооснов та від Бога. Дієвтуріба зберігає арійське уявлення про Небесного Отця - Дієвса, Лайму, яка відає долями людей та Мару - Матір усього живого. З цими божествами пов'язане все життя людини в цьому світі та світі предків. Дієве, Лайма та Мара можуть співвідноситися з такими поняттями як дух, буття, матерія. Це три одвічних начала» [2].

Е. Брастиньш розуміє, що звертається до своїх сучасників, які живуть на початку XX століття, а не за часів Середньовіччя. Для нього важливо наблизити давню віру до сприйняття її людиною цивілізації. Тому він наголошує, що давній світогляд не входить в протиріччя з сучасною йому філософією, адже дух, буття, матерія і в XX столітті сприймаються як нерозривна єдність. Тому він робить філософсько-етичний висновок: «Дієвтуріба є могутнім вченням про те, що світ створила людина для того, щоб дати початок новому життю. Тому не однаково, як ми живемо. Наше життя закладає основу життя майбутнього» [2].

Восьмий, дев'ятий, десятий розділи містять міркування вченого щодо відмінності Дієвтуріби від догматів інших релігій та важливості для латиської державності саме цієї релігії. Зауважимо, що рух Дієвтуріба формувався в перші роки здобуття Латвією незалежності. Завдання розбудови держави потребувало національної ідеї, яка була б спроможна об'єднати народ. Тому сенс і значення праці Е. Брастиньша слід оцінювати в історичному контексті початку XX з урахуванням тодішньої історичної ситуації, а не в контексті сучасного неоязичництва, яке формується на сто років пізніше, ніж Дієвтуріба.

Наступні розділи розкривають сутність поняття «Бог» в Дієвтурібі. «Що є Бог?» - ставить питання Е. Брастиньш. І відповідає: «Бог вічний, незмінний, всьому початок і смисл» [2]. За доказами вчений знову звертається до дайн, в яких, за його словами, переконливо показано, як латиші шанували Бога і яким уявляли його собі. Дієве - єдиний, хоча має багато проявів. В латиському культі Бог - власне ім'я. Найбільш точно буде називати його Отець. «З Богом, з Отцем тільки хочу йти життям і честь свою гідно берегти», - пише Е. Брастиньш. - Про двоїсте сприйняття Бога можна говорити тому, що він постає як дух і матерія, батько і матір, добре та зле начало. Всі начала з'єднуються в імені Бог» [2]. Е. Брастиньш звертає увагу на те, що не в усіх релігіях Бог розглядається як єдиний. Він наводить приклади давньоперської релігії, де Бог - дуалістичне начало, у християн - Бог триєдиний. Давні греки та римляни мали політеїстичні релігії. Вчений стверджує, що «в арійських релігіях багатобожжя виникло пізніше з ідеї єдиного Бога» [2].

Наступне питання стосується доказів існування Бога. Чи Дієве видимий? На це питання Е. Брастиньш відповідає так: «Бог невидимий та нечутний. Бог захований в природі» [2]. Бог наділений якостями, які народ вважав найкращими. Ці якості визначалися як найвище благо. Як і в попередніх судженнях, Е. Брастиньш застосовує етичні категорії, зрозумілі читачам XX століття. При цьому Бог - найвищий моральний закон, подавець усякого блага. Від Бога приходить тільки добро, зло приносить Нещастя (Нелайме) або недобрі люди. Бог допомагає людини в її праці. Тільки працелюбні люди можуть дістати допомогу від Бога. В дайнах завжди співається про те, як латиші просять Бога дати їм пораду, настанову на життєвому шляху. Найвище благо, отримане від Бога має назву Щастя від слова «лайме» - блищати, сяяти. Від цього слова походить і власне ім'я - Лайма. В латиських піснях це слово має особливе значення - удача, щастя, зустріч. Щастя дається Богом. Тому латиші завжди дякували Богу за щастя. Богошанування - це покладання на Бога та його прославлення. Для Е. Брастиньша важливо, що Дієвтуріба диктує людині певний спосіб життя. Духовними та фізичними зусиллями людина в змозі спрямувати життя в потрібному напрямку. Однак це можливо лише, якщо діяти у згоді з Богом та Його волею.

Таким чином, аналіз праці Е. Брастиньша «Цероксліс. Пояснення основ дохристиянської балтійської віри» дозволяє зробити такі висновки:

Ця робота є спробою (однією з перших в XX столітті) послідовно викласти основи неоязичницької релігії в Латвії;

Наміри відновити язичництво в Латвії були пов'язані з необхідністю розбудови незалежної держави. В цьому контексті «рідна віра» виступала як чинник національної самоідентифікації. Саме тому після окупації Латвії Радянським Союзом (1940) дієвтуріби першими зазнали репресій, а Е. Брастиньш - розстріляний;

Дієвтуріба є спробою реконструкції язичницької релігії, тому в «Церокслісі» даються пояснення щодо пантеону давніх латиських богів;

Завдання об'єднання нації та створення держави вимагають висвітлення та зрозумілого пояснення філософсько-етичних засад Дієвтуріби. Тому «Цероксліс» містить розділи, зміст яких спрямований на виховання людських чеснот, що має стати запорукою створення громадянського суспільства;

«Цероксліс» Е. Брастиньша є унікальним документом, який дозволяє зрозуміти причини та ідейні основи появи неоязичництва в XX столітті.

Список використаних джерел

дієвтуріба дохристиянський язичництво релігія

1. Рыжакова С.И. Dievturiba. Религиозно-национальная идея и ее реализация в Латвии // Неоязычество на просторах Евразии: Сб. статей / сост. Шнирельман В.А. - М.: Изд-во Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, 2001. - С. 80-113.

2. Brastins E. Cerokslis: Dievturibas katechisms / E. Brastins: translated from Latvian by Birute Lange (Sophia Kukure) [online resource]. - Access: https.//www.stihi.ru/2015/09/02/8581/date of request 20.12.2017). Printsceen.

3. Eidintas A., Bumblauskas A., Kulakauskas A., Tamosaitis M. The History ofLithaunia. - Vilnius: Eugrimas, 2015. -328 p.

4. Hinnells J.R. The Routledge Companion to the Study of Religion. - London: Routledge, 2005. - 556 p.

5. Kaljundi L. The Baltic Cruassade and the Culture of Memory, Studies of the Historical Representation of the Past. - Helsinki, 2016. - 331 p.

6. Lewis J. The Oxford Handbook of New Religions Movements. - New York: Oxford University Press, 2004. - 576 p.

Размещено на Allbest.ru