Феномен проповідницького слова в українській православній традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Феномен проповідницького слова в українській православній традиції

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

Мельничук Юлія Іванівна

Житомир - 2013

Робота виконана на кафедрі філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Саух Петро Юрійович, Житомирський державний університет імені Івана Франка, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Филипович Людмила Олександрівна, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, завідувач відділом історії релігії та практичного релігієзнавства;

кандидат філософських наук, доцент Піціль Орест Степанович, Житомирський національний агроекологічний університет, доцент кафедри філософії.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Здобуття незалежності України, проголошення й утвердження в українській державі правових і світоглядних свобод детермінувало процес відродження релігії як соціально-історичного й духовного феномена, а також фокусування уваги громадської та наукової спільноти на досягненнях християнства на українських землях, зокрема в українській проповідницькій культурі - явищі, в якому поєднано традиції православної церкви і національної духовності.

Проповідницька культура в українській православній традиції постає одним з ключових чинників у процесі формування смисложиттєвої парадигми комплексних ідей, прагнень віруючого, які в межах православної системи координат визначають основні напрями розвитку людини й суспільства, пріоритети і місцевого, і загального значення. Актуальність усвідомлення феномена проповідництва увиразнюється не лише наявністю нових методологічних підходів до трактування релігії як знакової системи, а й необхідністю аналізу розвитку вітчизняної проповідницької традиції в контексті процесів адаптації українського православ'я до сучасних соціокультурних умов.

Одним із шляхів відповіді православ'я на виклики сучасності є використання потенціалу динамічної природи проповідницького слова, форм і засобів проповідництва, які потребують наукового аналізу. Зокрема, йдеться про те, що церква в контексті активізації місіонерської діяльності активно послуговується ресурсами радіо- та телебачення, Інтернету, друкованих видань для віровчення та, відповідно, для повчання адептів.

Феномен проповідницького слова, сутність якого окреслена його триєдиним статусом як інформаційно-символічного носія, засобу комунікації й обов'язкової складової обрядовості, перебуває в центрі наукового зацікавлення учених вже тривалий час. З'ясування особливостей української православної проповіді передбачає опрацювання дотичних до означеної проблеми досліджень українських і зарубіжних дослідників, де висвітлено лінгвістичну відносносність та лінгвістично-прагматичні особливості проповідей, національну своєрідність релігійних текстів, архетипи національної культури та філософії, особливості християнських ціннісних орієнтацій, православний модернізм.

У цілому, не применшуючи наукової значущості праць, у яких досліджено християнську (й зокрема православну) проповідь, на разі у вітчизняному релігієзнавстві відсутній комплексний аналіз сутності та ролі проповідницького слова в українській православній церкві; залишається не з'ясованою специфіка православної проповіді та її характерні особливості; не визначені основні трансформації української православної проповіді, які відбуваються під тиском сучасних цивілізаційних змін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах наукової програми кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка "Випробування людського буття: класичний і посткласичний дискурс" (НДР № 0111U000154).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є релігієзнавчий аналіз сутності проповідницького слова, його впливу на свідомість віруючих, виявлення особливостей трансформації православної проповіді як складової культу Східного християнства і його української традиції.

Для досягнення поставленої мети передбачено виконання таких дослідницьких завдань:

- визначити ступінь наукової розробки проблеми, проаналізувати філософсько-соціальні характеристики феномена проповідницького слова в українській православній традиції;

- охарактеризувати атрибути проповіді в ретроспективі її існування й особливості проповідницької діяльності української православної церкви;

- виявити сугестивні та світоглядні впливи православної проповіді в Україні на почуття й свідомість віруючих;

- простежити трансформацію української православної проповіді у просторі й часі.

Об'єктом дослідження є проповідницьке слово в українській православній традиції.

Предмет дослідження - філософсько-релігієзнавчі характеристики проповідницького слова, його вплив на свідомість віруючих і трансформацію православної проповіді в сучасному соціокультурному просторі.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Українську православну проповідь проаналізовано в контексті філософії релігії, з одного боку, розглянувши феномен релігії як складне світоглядне явище культури, з іншого - визначивши його духовний зміст крізь призму соціально-моральних аспектів життєдіяльності людини.

З огляду на те, що дослідження виконано на межі різних галузей гуманітарних наук, філософії, психології релігії, історії, феноменології та соціології релігії, методологічну основу дисертації складають загальнонаукові та релігієзнавчі дослідницькі принципи.

Зокрема, дотримання принципів об'єктивності, толерантності як базових підходів вітчизняної релігієзнавчої науки, уможливило неупереджений розгляд української православної проповідницької традиції, осмислення процесу її становлення та розвитку. Застосування принципу історизму дало можливість прослідкувати історичні умови виникнення, існування феномена та трансформаційні тенденції проповіді в українському православ'ї.

Особливості предмету дослідження зумовили його аналіз у міждисциплінарній площині та звернення до філософських, історичних і богословських джерел. Підхід автора до досліджуваної проблеми визначила, по-перше, сучасна філософсько-релігієзнавча парадигма, дослідницькі принципи якої розроблені у працях: вітчизняних філософів і релігієзнавців (І. Богачевської, Є. Дулумана, А. Колодного, В. Лубського, О. Піціля, П. Сауха, М. Стадника, Л. Филипович, В. Шинкарука, Л. Шугаєвої та ін.), російських релігієзнавців і філософів (М. Бердяєва, О. Лосева, В. Францева та ін.), а також мислителів минулого (В. Гумбольдта, О. Потебні, А. Шопенгауера, К. Юнга та ін.). По-друге, специфіка предмету дослідження зумовила звернення до творів богословських авторів, проповідей представників української православної церкви минулого (Іларіона, Іоаникія Галятовського, Інокентія Херсонського, Василя Липківського та ін.) та сучасного українського духовенства.

Об'єкт і предмет дослідження обумовили вибір теоретико-методологічних засад і методів його проведення, що забезпечує поєднання загальнонаукових та конкретнонаукових дослідницьких методів пізнання. Метод компаративізму використано під час аналізу виникнення і трансформації проповідницького слова в українській православній традиції. Системний метод застосовано під час дослідження концептуалізації проповіді як цілісного феномена українського православ'я. За допомогою структурно-функціонального методу розкрито багаторівневу сутнісну характеристику проповіді, особливості функціонування феномена у просторово-часових координатах, визначено характер впливу проповідницького слова на релігійну свідомість православних. Історико-генезисний аналіз застосовано під час дослідження різних етапів становлення і розвитку православної проповіді. Завдяки герменевтичному методу здійснено інтерпретацію проповідницького слова через смисловий контекст культури і суспільства, в якому воно існує.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що вперше в українському релігієзнавстві проведений комплексний аналіз феномена проповідницького слова в українській православній традиції, розкрита його сутність, сугестивний вияв, ретроспектива існування у межах діяльності представників української православної церкви, тенденції та перспективи розвитку досліджуваного феномена в сучасному українському православ'ї.

Проведення філософсько-релігієзнавчого аналізу уможливило формулювання низки положень, які конкретизують наукову новизну дослідження:

- набуло подальшого розвитку положення про те, що феномен проповідницького слова розуміється як дуалістичної природи явище, яке охоплює: внутрішню (семіотично-символічну) та зовнішню (експресивно-риторичну) сутності. Контекстуалізація православної проповіді ґрунтується на взаємозв'язку православної догматики та суспільних норм, котрі репрезентують суб'єктивну реальність віруючої людини, відображаючись у творчо-діяльнісному процесі пошуку православним українцем відповідей на екзистенційні виклики соціуму;

- встановлено, що українська православна проповідь має дидактичний характер, а в умовах сьогодення, набуває ознак індивідуалізованого, діалогічного проповідницького слова із чітко спостережуваною суспільною складовою. У сучасному православ'ї проповідь постає як елемент церковного богослужіння (УПЦ (МП)); явище, що не повинне суперечити встановленим канонам (УПЦ (КП)); основа духовного оздоровлення сучасного суспільства (УАПЦ). Поглиблено твердження про взаємозв'язок проповідницького слова із його символічним наповненням, що співвідноситься з архетипами та їх інтерпретацією проповідником, діяльність якого спрямована на забезпечення посередництва між адептом і абсолютом;

- поглиблено розуміння того, що сугестивний вплив проповідницького слова зумовлений психологічними особливостями людини, її переживаннями та емоціями; він виявляється під час застосування священнослужителями православної психотерапії, підґрунтям якої є світосприйняття, що базується на православній вірі, духовному, аскетичному досвіді української православної церкви;

- вперше проаналізовано трансформацію православної проповіді в сучасному соціокультурному просторі, що спричинена соціальними викликами та потребами збереження автентичності церкви. Модернізація досліджуваного феномена відбувається як в теоретичній сфері - розширенні спектру висвітлюваних тем, зміщенні акценту з дотримання догматичного віровчення на пояснення сучасних проблем, які цікавлять адептів, так і в практичній сфері - використанні нових способів трансляції інформації (друкованих видань, теле- та радіопрограм, Інтерет-порталів), посиленні функціональної ролі проповіді у церкві й суспільстві.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження дають можливість розкрити механізми впливу проповіді на релігійну свідомість християн. Осмислення функціонування української православної проповіді в суспільстві сприятиме поглибленню розуміння особливостей феномена, його впливу на формування людини як духовно багатої особистості.

Основні положення дисертації можуть бути використані на практиці під час викладання навчальних курсів і спецкурсів з релігієзнавства, філософії релігії, психології релігії, історії релігії. Висновки дослідження дозволяють прогнозувати можливі напрями розвитку проповіді в українському православ'ї, що свідчить не лише про науково-теоретичне, а й про практичне значення дослідження.

Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержано автором самостійно, на основі власних досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації викладено в доповідях на таких всеукраїнських та міжнародних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених, аспірантів, студентів "Сучасна інформаційна Україна: інформатика, економіка, філософія" (2010 р., м. Донецьк), VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні питання реформування правової системи України" (2011 р., м. Луцьк), ХХХ Міжнародній науково-практичній конференції "Розвиток засобів комунікації як чинник трансформації сучасного релігійного життя" (2011 р., м. Донецьк), ІІ Всеукраїнській відео конференції "Модернізація освіти для сталого розвитку" (2011 р., м. Рівне), Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми соціально-гуманітарних наук" (2011 р., м. Дніпропетровськ), І Всеукраїнській науково-практичній конференції "Придніпровські соціально-гуманітарні читання" (2012 р., м. Запоріжжя), Другій всеукраїнській науковій конференції "Досягнення соціально-гуманітарних наук в сучасній Україні" (2012 р., м. Дніпропетровськ).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 12 одноосібних наукових праць, серед яких 5 статей у фахових виданнях.

Структура дисертації і послідовність викладення матеріалу означеної проблеми зумовлені логікою дослідження, яку, в свою чергу, визначають мета і завдання роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, який складається із 269 найменувань. Основний зміст роботи викладений на 162 сторінках.

проповідницьке слово український православний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів роботи, публікації, структура й обсяг дисертації.

У першому розділі "Феномен проповідницького слова як предмет філософського пізнання", що складається із двох підрозділів, досліджено стан вивчення проблеми у науковій літературі, проаналізовано напрацювання релігієзнавців, лінгвістів, філософів, теологів, пов'язані з розумінням поняття "проповідь", "сутність проповідницького слова", "герменевтична особливість проповіді". Поряд з цим, у розділі сформульовано основні теоретико-методологічні засади дисертації.

У підрозділі 1. 1. "Стан вивчення проблеми та джерельна база дослідження" здійснено науково-теоретичне осмислення української православної проповіді, яка має характер багатовікового соціокультурного надбання українського народу, яке зародилося і розвивалося у межах східнохристиянської традиції.

З метою систематизації дослідницького матеріалу з окресленої проблематики запропоновано диференціювати останній. Праці, що опосередковано стосуються феномена проповіді та присвячені висвітленню проблеми лінгвістичної відносності (Е. Сепір та В. фон Гумбольдт); проблеми мови літургії (Т. Горбаченко, Н. Мечковська, І. Огієнко); аналізу внутрішньої форми слова (О. Потебня, І. Богачевська, Т. Горбаченко, В. Русанівський); особливостей проповідницького слова як ораторського жанру та різновиду мистецтва (М. Бахтін, Ф. Бацевич, І. Іваньо).

Іншу групу складають наукові студії, у яких акцентованими є такі аспекти проблеми, як: національна своєрідність релігійних текстів (П. Гнатенко, А. Денисенко, О. Потебня), концепція національного характеру й українського менталітету (А. Денисенко, М. Попович), архетипи національної культури та філософії (С. Кримський, Н. Хамітов). Студії вітчизняних релігієзнавців, у яких потрактовано особливості християнських ціннісних орієнтацій (Є. Дулуман, М. Стадник, П. Саух, О. Піціль, Л. Шугаєва, А. Черній, П. Яроцький та ін.), а також розтлумачено природу феномена мови та слова у християнській комунікативній системі (Т. Біленко, І. Богачевська, А. Колодний та ін.). Наукові студії з проблем православного модернізму (зокрема, йдеться про роботи Ю. Зуєва, М. Копаниці, В. Танчера, Л. Шапошникова) в яких проаналізовано соціальну і морально-етичну доктрину православ'я. Підкреслено особливу наукову цінність публікацій В. Нічик, І. Іваньо, Л. Копаниці та ін.

У концептуальному плані значна увага надавалася дослідженням провідних українських філософів І. Богачевської, А. Герасимчука, С. Здіорука, А. Колодного, В. Лубського, О. Поліщук, О. Піціля, П. Сауха, М. Стадника, Л. Филипович, Л. Шугаєвої та ін.

До опрацьованих джерел входять проповіді, конфесійні посібники, матеріали християнської періодики, інформація, що розміщена на офіційних сайтах церков, постанови синоду, звернення православних ієрархів. Аналіз таких джерел уможливив виявлення сутності та специфіки православної проповіді в Україні. Окрім зазначеного, вагомим є внесок у розробку проблеми проповідництва українських та російських істориків богословської думки XX століття - І. Огієнка, С. Ярмуся, О. Меня, С. Булгакова, погляди яких було враховано під час філософсько-релігієзнавчого аналізу явища.

Аналіз джерельної бази, визначеної у дисертаційному дослідженні, свідчить, що в сучасному релігієзнавстві до сьогодні немає комплексного дослідження української проповідницької традиції. Наукове зацікавлення дослідників історії релігій, філософії релігії та соціології релігії зводиться переважно до аналізу окремих аспектів проповіді. Меншою мірою у наукових розвідках відображено сучасний етап розвитку проповідницького слова в українській православній традиції та його цілісне сприйняття. Недостатньо опрацьованими залишаються й питання, пов'язані з мистецтвом проповідування, інтерпретацією наділеного сакральним змістом проповідницького слова, його сприйняттям адептом та впливом на слухацький загал.

Міждисциплінарний, комплексний характер дослідження зумовив його поліметодологічність, що втілюється у поєднанні системного та історичного підходів під час аналізу православної проповіді. Використання історичного підходу в дисертації викликане необхідністю визначити історичні чинники формування, етапи становлення та основні тенденції розвитку української православної проповіді.

У підрозділі 1. 2. "Герменевтична сутність проповідницького слова" з'ясовано, що виголошений проповідником текст, наділений символізмом й інформацією, яка стосується суспільних норм, розрахований на те, щоб його сприйняв адепт. Символічне навантаження проповіді сприяє виникненню специфічної взаємодії автора тексту і реципієнта, зумовлює особливості екзегетики та герменевтики. Така взаємодія реалізується через красномовну майстерність представника церкви, а проповідь у цьому контексті постає потужним засобом духовного впливу на людину та трансляції трансцендентної сутності виголошеної проповіді.

Дуалістичність проповідницького слова реалізується шляхом матеріалізації в конкретних діях (йдеться про норми поведінки особи). Лише за таких умов зміст буде сприйнятий реципієнтом однозначно. Про це дає підстави стверджувати використання шаблонів у вступній та завершальній частинах проповіді.

Встановлено, що носії релігійного вірування у когнітивному стані сприймають контекст виголошеного слова. При цьому природні засоби мови, які в ньому використані, виступають інтерпретацією релігійного досвіду в контексті окремої трансценденції. Вплив на адепта відбувається лише за наявності індивідуально-конкретного переживання, яке виявляється у смисловому навантаженні проповіді.

На підставі аналізу проповіді як комунікативно-семіотичного процесу виокремлено її компоненти: знаковий засіб (проповідь), значення (текст), інтерпретатори (слухачі, які сприймають суцільний знаковий текст) й інтерпретанти (адепти, які інтерпретують систему знаків, використаних у проповіді). Суб'єктивна зумовленість тлумачення проповіді полягає в однозначному трактуванні значення виголошеного суб'єктами мовної (чи мовленнєвої) взаємодії.

Стверджується, що застосування представником духовенства під час виголошення проповіді мовних знаків (зокрема української мови) як особливих семіотичних систем, сприяє усвідомленню інформації, яка розрахована на реципієнта та має соціокультурне спрямування. Внутрішню сутність феномена, реалізує сенс виголошеного тексту, що наповнений смислосимволічним значенням та пов'язаний із присутнім у ньому абсолютом. У контексті такого трактування проповідник постає посередником між символом й адептом, який його сприймає. Поряд з цим у текстах проповідей репрезентовано й пояснення, в індивідуальній інтерпретації представника церкви, символічно наповненої інформації.

У другому розділі "Проповідь в українській православній церкві" здійснено аналіз історії українського православного проповідництва, місця проповіді в системі храмового дійства, сакрального вияву феномена крізь призму представленої у ній ідеальної моделі людського існування та її антипода - буденного життя.

У підрозділі 2. 1. "Ретроспектива проповідницької діяльності української православної церкви" встановлено, що у зразках проповідей, виголошених на хронологічному зрізі від часу утвердження християнських догматів у Київській Русі до сьогодення, об'єктивно представлено найбільш істотні процеси релігійно-церковного комплексу християнства. Огляд історії українського православного проповідництва дає підстави стверджувати, що у проповідях відображено дії, процеси й тенденції, властиві для тогочасного суспільства, що так або інакше стосувалися церкви.

Доведено, що православна проповідь на українському ґрунті відзначається такими функціями: по-перше, вона забезпечує навчання основ віровчення, надає можливість адепту отримати знання про сутність й особливості православного віровчення; по-друге, дає змогу прищеплювати парафіянам відповідний тип мислення і світогляду, спонукає до діяльності, спрямованої на зміцнення віри та виду поведінки, що є властивим для авторитетів.

Проповідницька діяльність представників української православної церкви у ретроспективі дає можливість виокремити особливості проповіді: а) православна проповідь виникає в межах традиційної української культури, базується на Біблії і тих догматах (непорушних істинах віри), які усталені протягом століть досвідом Церкви, а відповіді на складні питання сучасного життя людини органічно пов'язуються зі Святим Письмом; б) слово було й залишається індивідуалізованим, оскільки його потрактовуємо як важливе джерело інформації та засіб навчання, соціально-етичного виховання, формування суспільної думки; в) специфічний вияв досліджуваного явища полягає у використанні розмовної мови (української) під час виголошення проповіді; г) коло порушених проблем у проповіді є варіативним, пристосованим до потреб адептів української православної церкви та віддзеркалює етапи історичного розвитку суспільства.

Динамічна сутність проповіді окреслена відображенням у ній концептуальних ідей, що стосуються соціальних та морально-етичних акцентів християнина.

У підрозділі 2. 2. "Проповідь у системі храмового дійства" відзначається, що слово функціонує та виявляється у різних сферах суспільного буття, та чи не найдієвіше демонструє свої сенсотворні особливості у храмовому, церковному дійстві, де для нього заздалегідь завбачено сприятливі умови. У контексті цього проповідь розглядається автором не лише, як необхідний обрядовий елемент, а й як співдієвий чинник храмових дійства.

З'ясовано, що проповідь як трансцендентне явище має значні можливості для відтворення комплексу символів християнського богослужіння. У співдії з іншими елементами храмового дійства вона витворює світоглядну площину, сприяє осмисленості обрядової дії й надає їй живої, образно-динамічної сутності. Проповідь постає одним із динамізуючих й оживляючих феноменів культу українського православ'я, що руйнує усталений консерватизм релігійних канонів і традицій церкви.

У підрозділі 2. 3. "Семіотико-символічна характеристика феномена проповідницького слова" встановлено, що сакральна сила феномена проповідницького слова не може мислитись поза конкретним втіленням (поєднанні образного мислення та звукового матеріалу).

Виявлено, що сутність сакрального тексту детермінована потребами віруючих, які задовільняє проповідник. Будь-яке слово може бути і піднесеним до сакральних висот і спрофанованим (коли його використовують для передавання негативного відтінку значення). Сакральна проповідницька практика завбачує досягнення безпосереднього надчуттєвого "спілкування" й "єднання" з Богом в емоційно-забарвленому тексті.

Усвідомлення віруючими інформації, яку виголошує та наділяє сакральними смислами проповідник, вмотивовує можливість адептів бути впевненими у причинності до абсолюту, зрозумілості реалій повсякденного життя. Акцентується, що в процесі сприйняття тексту проповіді відбувається розширення значення християнської символіки у напрямку раціоналізації смислів і поглибленні містичного споглядання.

У підрозділі 2. 4. "Сугестивний вияв української православної проповіді" проповідницьке слово осмислюється як феномен, який має психологічну структуру, реалізується крізь призму релігійного світогляду та віри.

Сприйняття проповідницького слова залежить від домінування психічних елементів і має ступінь глибини, зумовлений індивідуально-психологічним станом адепта та проникненням трансцендентної сутності, проте детермінований ступенем віри слухача. Переживання й емоції людини, що окреслюють її психологічний стан, є суб'єктивними чинниками, які відіграють пріоритетну роль на структурному рівні релігійності адептів. Віруюча людина, слухаючи повчання чи настанови проповідника, довіряє їм з огляду на власну інтуїцію та чуттєві переживання.

У контексті з'ясування причин формування релігійності констатуємо, що для адептів властиві особисті мотиви формування віри, тобто внутрішнього психологічного стану людини, який окреслює відношення останньої до предмету віри. Залежно від сили віри людини, вплив проповідницького слова на неї буде сильнішим чи слабшим. Задоволення релігійних потреб адепта, постає мотивуючим чинником, який використовують проповідники. Зазначено, що у тексті сучасної української православної проповіді відображений спектр гносеологічних, аксіологічних, психологічних та соціальних проблем.

У третьому розділі "Трансформація проповіді в сучасному соціокультурному просторі" розглянуто місце і значення, особливості трансформації української православної проповіді у культовій практиці сучасного християнства (зокрема українського православ'я).

У підрозділі 3. 1. "Соціальні аспекти природи проповідницького слова", зауважується, що історичне становлення та розвиток християнської обрядовості демонструє функціонування суспільно-історичних детермінант, які не тільки реалізують певні характеристики феномена, а й формують його визначальні чинники.

Упродовж історії функціонування української православної церкви у проповіді були представлені ті реалії сучасності, що є показовими для розуміння їх відображення у світогляді людей. Такі моменти можемо простежити упродовж усієї історії розвитку феномена від проповідей Іларіона до текстів, виголошених представниками сучасного українського духовенства. Життєві константи православної проповіді пов'язуються з постійною мінливістю соціальних реалій, співмірно із духовним розвитком суспільства трансформуються та перебувають у динаміці загальних процесів християнства.

З'ясовано, що у соціально-культурному аспекті проповідь мислиться як фіксація морально-етичних, релігійних норм поведінки, у яких виражено рівень осмислення духовності у теоретичному вияві та практичному застосуванні.

У підрозділі 3. 2. "Православна проповідь у контексті сучасного цивілізаційного процесу" виявлено, що проповідь на сучасному етапі розвитку українського православ'я, зазнає модифікацій відповідно до перетворень у суспільстві: у ній можна чітко простежити реагування на зміни у суспільному житті, соціальному оточенні та імперативі часу, що вказує на адаптацію церкви до умов постійного розвитку суспільства, трансформацій у ньому, детермінованих науковим і культурним прогресом.

Представники православного духовенства вважають однією із своїх заслуг дотримання принципу вірності історичним традиціям, проте в умовах сьогодення церковні діячі намагаються викладати "християнські істини" відповідно до вимог часу та потреб слухачів. Українська православна церква сформувала власну позицію у різних сферах суспільного життя, а представники духовенства мають можливість висвітлювати її, використовуючи проповідь.

Поява й функціонування проповідницького слова детерміновані засобами творчої діяльності й особистісного світосприйняття проповідника. Зазначені сутності забезпечують необхідні умови для існування феномена української православної проповіді, який має конфесійно-церковну специфіку в соціокультурному просторі.

Встановлено, що на сучасному етапі розвитку православна проповідь відповідає таким вимогам: по-перше, є підготовленою, наповненою морально-практичними настановами; по-друге, містить сотеріологічне вчення та пояснення догматів православ'я; по-третє, проповідник власним прикладом стверджує християнські цінності.

У підрозділі 3. 3. "Тенденції та перспективи розвитку проповіді в Українському православ'ї" доводиться, що модифікацію сучасної православної проповіді в Україні варто аналізувати у теоретичному та функціональному зрізах.

У теоретичному контексті герменевтичний вияв православної проповіді, базується на раціональному обґрунтуванні етичних норм, спрямованому на подолання суперечностей у сприйнятті загальнолюдських цінностей та догматів віри, що успадковані внаслідок реалізації механізму традицій. Завдяки останнім відбувається виявлення хибних смислів, зумовлених перекручуванням інформації. У проповідях, виголошених представниками різних православних конфесій, репрезентовані пояснення адептам догматів, основ культової діяльності.

Одним із рівнів трансформації православної проповіді є поява у її текстах раціонального осмислення догматів віри, виявлення свободи розуму в пошуках істини. Сучасні проповідники обстоюють можливість взаємодоповнення релігії й науки з огляду на те, що кожному явищу властиві сутність та значення, а їх наукова інтерпретація ґрунтується на принципі причинності, релігійна ж - на переконанні.

Представник духовенства не заперечує знання, здобуті людиною впродовж історії розвитку цивілізації, а використовує їх у діалогічному співвідношенні з богослов'ям. Такий взаємозв'язок уможливлює більш широке розкриття істини та є підтвердженням появи у досліджуваному феномені вільнодумних ідей. Важливим залишається поширення соціального вчення та його пояснення, тому сьогоденні проповідники звертають увагу на суспільні проблеми та виявлення альтернатив їх вирішення дотримуючись соціальної доктрини.

Іншим зрізом трансформації української православної проповіді є її функціональний вияв, котрий стосується засобів трансляції інформації та модифікації в аспекті функціонування виголошеного тесту. Означену зміну феномена пов'язують зі способами поширення проповідницького слова не лише як елемента храмового дійства, а й як складника позацерковної реальності, що не впливає на збереження усталених норм та їх дотримання. Позалітургійний вжиток проповіді відбувається шляхом залучення представниками духовенства різних засобів поширення інформації, як-от: друкованих видань, засобів масової інформації, Інтернету, теле- та радіопростору, а також у ході співпраці з громадськими організаціями.

ВИСНОВКИ

Функціонування проповідницького слова відбувається за обставин такої мовленнєвої ситуації, коли мовець та адепт, не відокремлені від простору та часу, однозначно розуміють виголошене крізь призму суб'єктивної інтерпретації. З огляду на це увиразнюється вимога опрацювання інтерпретації проповіді й проповідництва, аналізу особливостей української православної проповідницької традиції, наповненості церковних промов шляхом розгляду специфіки досліджуваного феномена, реалізації у ньому сакральної сутності, а також розкриття природи проповідницького слова як напряму церковно-мистецької діяльності уможливлює формулювання таких основних висновків:

1. Українська православна проповідь потрактовується як дуалістичної природи явище, яке охоплює: внутрішню (семіотично-символічну, наповнення слова, пов'язане із трансцендентним) та зовнішню (експресивно-риторичну, використання семіотичної системи української мови) сутності, у яких відтворено взаємодію змісту та форми; особливості історії розвитку (історична зумовленість становлення українського етносу) та соціокультурне призначення. Досліджуваний феномен постає як закономірний ретранслятор багатовікових соціокультурних, духовних традицій, у яких репрезентовано соціальні трансформації українського етносу в складних умовах його розвитку.

2. У процесі історичного розвитку українська православна проповідь поступово набувала ознак індивідуалізованого, діалогічного проповідницького слова із суспільною складовою. Актуальним аспектом розвитку феномена проповіді визнано питання щодо його виголошення розмовною мовою (зрозумілою адепту), вирішення якого сприяє збереженню ідентичності та самобутності українського народу. Водночас сакральне реалізується у проповіді не лише внаслідок залучення біблійних образів, а й завдяки розкриттю аксіологічних й онтологічних аспектів людського життя в межах української культури та релігійної традиції. Взаємозв'язок слова із його символічним наповненням визначено як співвідношення архетипів з їх інтерпретацією проповідником і творення самого символу.

3. Сугестивний вплив проповіді зумовлений світоглядно-пізнавальними особливостями адепта, його емоціями і переживаннями у процесі пізнання світу. Проповідник створює образи та формує суб'єктивне уявлення, яке відповідає потребам індивідуальної свідомості та передбачає не об'єктивне оцінювання, а перетворення матеріального світу крізь призму знання про існування надприродних сил. Віра у проповідницьке слово залежить від домінування психічних елементів і має ступінь глибини, зумовлений індивідуально-психологічним станом адепта та проникненням трансцендентної сутності, проте детермінована ступенем віри слухача.

4. Розгорнута одночасно із трансформаційними перетвореннями в українській державі та, відповідно, суспільстві модифікація православної проповіді має два напрями - теоретичний та функціональний. Теоретична тенденція розвитку аналізованого феномена охоплює його соціальний (звернення уваги на проблеми українського соціокультурного простору) та герменевтичний (передбачає раціональне обґрунтування етичних норм, спрямування на подолання суперечностей у сприйнятті загальнолюдських цінностей та догматів віри) рівні.

Функціональний напрям трансформації української православної проповіді стосується удосконалення способів передавання інформації (активізація зв'язків церкви зі світськими інформаційними виданнями сприяє розширенню аудиторії шляхом збільшення способів для поширення проповіді - це стосується і друкованих засобів масової інформації, і теле- та радіопрограм, Інтерет-порталів). Проповідь на сучасному етапі розвитку мислиться як цілісне самодостатнє, світоглядне явище культури, що стає джерелом роздумів та формує можливість для особистості екзистенційного співвіднесення життєвих ситуацій із її змістом.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Мельничук Ю. І. Соціально-психологічна зумовленість української православної проповіді // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - К., 2011. - Вип. 55. - С. 319 - 326.

Мельничук Ю. І. Соціальні аспекти природи проповідницького слова // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - К., 2012. - Вип. 56. - С. 327 - 332.

Мельничук Ю. І. Православна проповідь у контексті сучасного цивілізаційного процесу // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - К., 2012.- Вип. 58. - С. 487 - 491.

Мельничук Ю. І. Дуалістична сутність проповідницького слова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Житомир, 2012. - Вип. 61 - С. 24 - 32.

Мельничук Ю. І. Тенденції та перспективи розвитку проповіді в Українському православ'ї // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Житомир, 2012. - Вип. 62 - С. 56 - 64.

Мельничук Ю. І. Українська православна проповідь як самочинник формування національної самосвідомості // Наукові записки. Серія "Історичне релігієзнавство". - Вип. 2. Острог, 2010. - С. 113 - 120.

Мельничук Ю. І. Морально-правові та релігійні уявлення про суспільство у проповіді Іларіона "Слово про закон і благодать" // Матеріали VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні питання реформування правової системи України". ВНУ ім. Лесі Українки. - м. Луцьк, червень 2011. - С. 41 - 56.

Мельничук Ю. І. Тенденції розвитку української православної проповіді в умовах глобалізації // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції розвиток засобів комунікації як чинник трансформації сучасного релігійного життя. - Донецьк, 9 грудня 2011р. - С. 35 - 40.

Мельничук Ю. І. Українська православна проповідь в системі храмового дійства // Актуальні проблеми соціально-гуманітарних наук: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (м. Дніпропетровськ, 17 грудня 2011 р.): у 2-х частинах. - Дніпропетровськ: ТОВ "Інновація", 2011. - Ч. 2. - С. 25 - 27.

Мельничук Ю. І. Викладання курсів морально-етичного спрямування як засіб формування всебічно розвиненої особистості // Нова педагогічна думка: науково-методичний журнал. Спецвипуск. Грудень 2011 р. - Рівне, 2011. - С. 87 - 88.

Мельничук Ю. І. Дуалістична зумовленість проповідницького слова в українській православній традиції // Придніпровські соціально-гуманітарні читання: матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 24 березня 2012 р.): у 2-х частинах. - Запоріжжя, 2012. - Ч. 2. - С. 56 - 58.

Мельничук Ю. І. Православна проповідь у контексті сучасного цивілізаційного процесу // Друга всеукраїнська наукова конференція "Досягнення соціально-гуманітарних наук в сучасній Україні" (м. Дніпропетровськ, 28 квітня 2012 р.): у 3-х частинах. - Дніпропетровськ: ТОВ "Інновація", 2012. - Ч. 2. - С. 105 - 107.

АНОТАЦІЯ

Мельничук Ю. І. Феномен проповідницького слова в українській православній традиції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Житомирський державний університет імені Івана Франка. - Житомир, 2013.

Дисертація є цілісним філософсько-релігієзнавчим дослідженням соціально-духовних витоків, особливостей трансформації української православної проповіді в сучасному соціокультурному просторі.

У дослідженні з'ясовано сутність проповіді в ретроспективі її існування й особливості проповідницької діяльності української православної церкви, її соціальної детермінації, сакралізації виголошеного слова.

Виявлено сугестивний вплив проповіді, зумовлений світоглядно-гносеологічними особливостями адептів, їх переживаннями та емоціями у процесі пізнання світу. Проповідь відрізняється від усіх інших складових служби своєю динамічністю, індивідуальною неповторністю. Багатогранність феномена окреслена диференціацією її функціональних, світоглядних та герменевтичних зрізів.

Досліджено трансформацію української православної проповіді та визначено особливості розвитку феномена в сучасному соціокультурному просторі України.

Ключові слова: проповідь, сакральність, символ, соціокультурний простір, православна традиція, феномен проповідницького слова, трансформація проповіді.

АННОТАЦИЯ

Мельничук Ю. И. Феномен проповеднического слова в украинской православной традиции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. - Житомирский государственный университет имени Ивана Франко. - Житомир, 2013.

Диссертация является целостным философско-религиоведческих исследованием, в котором осуществлена комплексная трактовка феномена проповеднического слова в украинской православной традиции.

Украинская православная проповедь изучена в русле философии религии путем, с одной стороны, трактовки феномена религии как автономного, с другой - определения его духовного содержания сквозь призму социальноморальных аспектов жизнедеятельности человека. В диссертации используется принцип историзма, мировоззренческого плюрализма, толерантности и объективизма.

Междисциплинарный характер исследования базируется на использовании исторического и системного подходов к анализу православной проповеди. Применение принципа историзма в диссертации вызвано необходимостью отобразить исторические условия развития и трансформационные тенденции проповеди в украинском православии.

Определено герменевтическую сущность проповеди, ее социальную детерминацию, сакрализацию произнесенного слова и его суггестивный характер. Анализ ретроспективы проповеднической деятельности представителей православной церкви способствовал выявлению философско- религиоведческих характеристик феномена и специфических особенностей православной проповеди на украинской почве.

Выяснено, что для феномена присуще наличие не только внутренней сущности, но и контекстуальной, в которой отражены вербальные и невербальные, историко-культурные, психологические и социальные аспекты выявления. Проповедническое слово является элементом символично закодированной системы, основой которой есть национальный язык. Функционирование проповеднического слова происходит в условиях полноценной речевой канонической ситуации, когда говорящий и адепт не отделены от пространства и времени и воспринимают произнесенное сквозь призму субъективной интерпретации.

В диссертации выявлены различные трансформации православной проповеди, одной из которых является появление в ее текстах рационального осмысления догматов веры, возможность взаимодополнения религии научными знаниями.

Ключевые слова: проповедь, сакральность, символ, социокультурное пространство, православная традиция, феномен проповеднического слова, трансформация проповеди.

SUMMARY

Melnychuk Y. I. The phenomenon of the preaching word in Ukrainian Orthodox tradition. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in Philosophy by speciality 09.00.11 - Study of Religion. - Zhytomyr Ivan Franko State University, Ministry of education, science, youth and sports of Ukraine, Zhytomyr, 2013.

The dissertation is a complete philosophic and religious research which contains a complex interpretation of the phenomenon of the preaching word in Ukrainian Orthodox tradition.

The research founds out the hermeneutic nature of the preach, its social determination, sacralisation of delivered word and its suggestive nature. The author analyzing the preach as a communicative and semiotic process distinguished the following significant components: the symbol means (preach), sense (text), interpreter (listeners who perceive a continuous symbol text) and interpreters (adherents who interpret a system of symbols used in the preach). The duality of the preaching word is realized by materializing in concrete actions. The analysis of the preaching retrospective of the Orthodox Church representatives helped to identify the philosophical and social characteristics of the phenomenon and the specific characteristics of the preach in the Ukrainian Orthodox tradition.

The transformational characteristics of the phenomenon in modern social and cultural space of Ukraine on the theoretical and functional levels of existence were revealed. The new trends of the Ukrainian Orthodox preach were also pointed out.

Key words: preach, sacrament, symbol, social and cultural space, the Orthodox tradition, the phenomenon of the preaching word, the transformation of the preach, the sense of the preaching word.

Размещено на Allbest.ru