Давньоєгипетська релігія: космологія, космогонія, культи, обряди та містерії

Для розуміння філософсько-теургічної першооснови давньоєгипетської релігійної системи, необхідно детальніше зупинитись на висвітленні вже згадуваного доктринального поняття „Маат” у його духовно-сутнісному сенсі („ментальній матриці”).

Отже, концепція „Маат”, яка є наріжним каменем єгипетської імпліцитної релігії, розуміє (й сприймає) перш за все взаємність людських обов'язків; її витоками стали уявлення про „солідарність”, розроблені та поширені в первісній родовій общині. Однак принцип „дружелюбності” (або ж „природної доброзичливості”), що діяв у родовому суспільстві в якості „передписаного альтруїзму”, передбачав полярний розподіл світу на „своїх” та „чужих” і діяв в рамках порівняно невеликої родової групи. Концепція „Маат” виникає в принципово інших культурно-світоглядних умовах - в перших великих державах, де „обрій колективної ідентифікації” непомірно розширюється і єдиним „інтегруючим началом” є особа правителя. Якщо „дружелюбність” створює дистинктивну й горизонтальну (егалітарну) солідарність, то „Маат” формує солідарність (органічну єдність) інтегративну та вертикальну [24, с. 137].

„Маат” - це моральний інтегративний принцип, який поширює „справедливість”, що раніше діяла у вузьких межах родової групи, на всі племена, регіони, етноси й соціальні підрозділи (кластери) суспільства, на весь космос. „Маат” - одночасно і мораль, і релігія, оскільки земна держава царя мислиться (та усвідомлюється) як одна з „провінцій” всекосмічної держави верховного бога. „Маат”, разом з тим, обґрунтовує необхідність державного утворення через те, що в усіх давньосхідних ідеологіях цар виступає як захисник слабкого від свавілля сильного, як гарант домінування права (законності), зрештою, як посередник між людьми та богами.

Особливість давньоєгипетської ідеології полягає в тому, що цар, крім усього цього, гарантує своїм підданим і загробне (потойбічне) існування, домогтися котрого, залишаючись поза державною службою, неможливо. „Вертикальна солідарність” заснована на принципі взаємності й розуміється як захист нижчих верств населення вищими верствами (елітами) та послух, довіра і вдячність нижчих верств (прошарків) вищим.

„Маат” передбачає право кожної людини на справедливість, а вимоги свої поширює на всіх, включаючи й правителя. Ранні (первісні) держави виникають в таких суспільствах, де певний період часу вже існує соціальна нерівність, і беруть на себе функцію „приборкання” права сильного (природно в соціальному, а не в фізичному розумінні), створення та збереження „правового простору” [24, с. 138].

В доктринальній основі принцип „Маат” відповідає явищу, яке Е. Дюркгейм назвав „механічною солідарністю”, маючи під цим на увазі відсутність індивідуальної свідомості, її тотального співпадіння з колективною свідомістю тої чи іншої групи. Тому, по мірі розвитку індивідуалізму й паралельному занепаді державності, концепція „Маат” потрапляє в смугу кризи і - у Стародавньому Єгипті - витісняється „особистим благочестям”, тобто новим уявленням про відповідальність індивідууму безпосередньо перед богом, а не перед своїми „ближніми” й царем. „Особисте благочестя”, таким чином, діаметрально протилежне концепції „Маат”; воно є своєрідною правозвісткою „культурної революції” „осьового часу” (в розумінні К. Ясперса).

Давньоєгипетські духовно-релігійні реалії впливають, згідно з науковою позицією Я. Ассмана, з подвійного поняття (і тлумачення) релігії. Авторитетний німецький вчений- єгиптолог та культуролог методологічно розрізняє релігію в широкому та вузькому сенсі. Конкретизуючи свою аналітичну думку на прикладі феномену єгипетської релігійної системи, він відзначає, що єгипетське уявлення стосовно релігії у найбільш загальній умозоровій рецепції можна визначити формулою „творити Маат”, і будує пояснювальну схему (мал. 3), де чітко окреслені організаційна й практична сторони теургічної ідеї „розумного порядку” з точки зору її втілення (безпосереднього виконання) [1, с. 21].

Мал. 3. Схема головних сутнісних складових давньоєгипетського поняття „релігія” (за Я. Ассманом)

З наведеної Я. Ассманом схеми логічно витікає (й він сам на цьому акцентує), що поняття релігії в широкому сенсі (вести релігійне життя - значить „творити Маат”) включає в себе більш вузьке поняття релігії (вести релігійне життя - значить „умиротворювати богів”) [1, с. 21]. Далі вчений резюмує: „Два компоненти узагальнюючого поняття „релігія” і, одночасно, центральні сфери діяльності царської влади - це, з одного боку, мораль та право (тобто підтримка солідарності й статку в соціальній сфері за допомогою судочинства, турботи про підлеглих і забезпечення їхніх потреб), а з іншого боку, релігія у вузькому сенсі (тобто „умиротворення богів”, турбота про належне поводження з ними й забезпечення всім необхідним померлих)” [1, с. 21]. В якості унаочнення запропонованої теоретичної конструкції, Я. Ассман подає ще одну схему (мал. 4), яка відображає авторське бачення проблеми.

Мал. 4. Схема компонентів давньоєгипетського поняття „релігія” у феноменологічному розумінні (за Я. Ассманом)

Свої міркування науковець підсумовує наступним чином: „Подібний розподіл „релігії у широкому сенсі” (як зміцнення „Маат”) та „релігії у вузькому сенсі” (як спілкування з богами), проведений на основі аналізу уявлень, властивих самим єгиптянам, дозволяє відповісти на питання, чому в єгипетській культурі все так чи інакше залежить від релігії, визначається нею, однак, тим не менш, існують чіткі кордони між сакральним та профанним, а всі форми поводження (поведінки) із сакральним різко виділяються зі світу повсякденності. Співіснування таких протирічних феноменів саме й пояснюється наявністю у єгиптян двох понять релігії - широкого та вузького” [1, с. 22].

Повертаючись до стрижневої для давньоєгипетської релігійної системи категорії „Маат”, необхідно зазначити, що вона, в якості „розумного порядку”, керує всім сутнім й охоплює світ людей, речей, природи та космічних явищ (космологічні та космогонічні „реалії”); отже „Маат” - сенс творення тієї матеріальної форми, яку воно (тобто творення) повинно було набути за задумом Бога-Творця. Цьому сенсу сотворений матеріальний світ у його „сучасному” (мається на увазі „давньоєгипетському”) вигляді вже не відповідає [11, с. 153].

Джерела та література

1. Ассман Я. Египет: теология и благочестие ранней цивилизации. - М.: Присцельс, 1999. - 368 с.

2. Бадж У. Египетская религия. Египетская магия. - М.: Новый Акрополь, 1996. - 403 с.

3. Брэстед Д.Г. История Египта с древнейших времен до персидского завоевания: В 2-х т. - М.: Изд- во Сабашниковых, 1915. - Т. 1. - 345 с.

4. Васильев Л.И. История религий Востока: Религиозно-культурные традиции и общество. - М.: Высшая школа, 1983. - 368 с.

5. Васильев Л.С. История религий Востока. - М.: Высшая школа, 1988- 414 с.

Размещено на Allbest.ur