Гносеологічні аспекти інформації в космологічній системі світоустрою

Key words: information, information intervention cosmological system.

Як відомо, складовою частиною і невід'ємною умовою життєдіяльності є інформаційне середовище, в якому відбувається утворення, накопичення та обмін інформації, а також стрімкий, динамізуючий процес взаємодії між різними суб'єктами комунікації. Для того, щоб розібратися в сутності цього питання варто розглянути визначення поняття інформації, не зважаючи на те, що в літературі їх не один десяток, більшість з них не пов'язані між собою.

Російський академік М. Моісеєв вважає, що не може бути суворого і універсального визначення інформації, в силу широти цього терміну і різноманітності застосування [14]. Тому варто розглянути найбільш розповсюджені та прийнятні поняття і їх семантичне походження. Ситуацію погіршує і те, що це слово іноземного походження. Тому варто знайти такий образ, що найбільш повно пояснює його та розкриває зміст.

Інформація (від лат. Informatio - «роз'яснення, уявлення, поняття про щось», від лат. Informare - «надавати вид, форму, навчати; мислити, уявляти») - відомості, незалежно від форми їх подання, що сприймаються людиною або спеціальними пристроями як віддзеркалення фактів матеріального світу в процесі комунікації [11, с.8]. Перше визначення (informatio - інформування, роз'яснення, виклад) допомагає зрозуміти це слово в загальновживаній, побутовій формі. Це різні відомості, дані, незалежно від форми їх викладу. Друге визначення (informare - надавати форму) є для нас більш прийнятним, оскільки безпосередньо вказує на те, що інформація має пряме відношення до форми.

Згідно міжнародних стандартів поняття «інформація» визначається як: знання про предмети, факти, ідеї і т.п., якими можуть обмінюватися люди в рамках конкретного контексту (ISO/ IEC10746-2:1996) [4]; знання щодо фактів, подій, речей, ідей і понять, які в певному контексті мають конкретний зміст (ISO/ IEC 2382 до:2015) [4].

Певною мірою можна вважати, що інформація характеризує і відображає життєдіяльність, обумовлює визнання її необхідною та обов'язковою ознакою розумної діяльності. Більш високий рівень інформаційного прояву становить комунікативний процес, який створює основу спілкування, закладає необхідні умови для управління, координує спільну діяльність, вносить необхідні корективи та багато іншого.

Проте, всі чинні підходи до розуміння комунікації, з певним допуском можна зарахувати до однієї з двох парадигм: механістичної або діяльнісно-інтеракційної. Парадигмою американський фізик і філософ Томас Кун (1922-1996) вважав систему близьких поглядів вчених за основними принципами [12]. Механістична парадигма сприймає комунікацію як односпрямований процес кодування та передавання інформації від джерела (ініціатора) до приймання і декодування її одержувачем (адресатом). Натомість, діяльнісно-інтеракційна парадигма представляє собою більш розвинутий організаційний рівень комунікації, який досягається діяльністю декількох її учасників. Саме в її процесі вони утворюють спільні або допускають подібні погляди на речі та дії з ними [16].

Уявити суспільство без спілкування неможливо. Воно безпосередньо визначає його різновиди і є тим процесом, який і забезпечує утворення суспільства. Ми живимо в світі комунікації, пише Г. Почепцов, 70 відсотків свого часу людина витрачає на спілкування [15]. Без ефективної комунікації неможливо уявити суспільне відтворення, водночас зупинились би процеси на транспорті, зв'язку, в енергетичному секторі, на виробництві, сільському господарстві і таке інше. Тому, забезпечення належного рівня комунікативного процесу надзвичайно важливо, як для суспільного розвитку, в цілому, так і окремого індивіда.

Проте, необхідно усвідомлювати, організація будь-якого процесу, включаючи також комунікативний, неможлива без з'ясування його природи, побудови моделі, пов'язаної з вивченням структури, факторів, які впливають на цей процес, встановлення системних механізмів, окремих елементів та розпорядчих актів, що становлять його основу.

Більше того, інформаційний обмін у комунікативному процесі не тільки визначає досягнутий рівень спілкування, а, що значно важливіше, безпосереднє впливає на життєдіяльність, рівень розумної діяльності, породжуючи соціум і навколишній матеріальний світ. Останнє твердження, наскільки б не було несподіваним і футуристичним, насправді узгоджується з основними теософськими доктринами і підтверджується сучасними науковими дослідженнями.

Спробуємо обґрунтувати наше розуміння цього на прикладах. Єдиним і всеохоплюючим джерелом духовного натхнення протягом багатьох віків для християн усього світу є Біблія. Будувати віру і систему знань про навколишній світ і про себе, потрібно насамперед на Святому Писанні, тобто Божественним одкровенням і його апостолів. Біблія має силу змінювати життя людей, давати їм моральні сили, посилювати терпіння, зміцнювати і підбадьорювати їх. Вона розповідає про те, яким є світ і як ми можемо пізнати його. Вона відкриває справжній сенс людського життя, висвітлює всі сторони буття. Саме Біблія вчить любити Бога та інших людей, виявляючи цю любов у своєму повсякденному житті. Навіть у XXI ст. ця книга залишається сучасною і актуальною. Розвиток науки, новітні наукові відкриття не спростовують, а навпаки не рідко підтверджують її точність і передбачення. Біблія говорить про наше минуле, теперішнє і майбутнє. Довіра до цієї книги більшості християн абсолютна, і саме свідченням цього є проголошення ЮНЕСКО 2003 р. «Роком Біблії».

Михайло Драгоманов, Іван Франко та деякі інші представники українського народного та демократичного руху, а так само і такі вчені, як: Михайло Грушевський, Варвара Ясевич-Бородаевська, виявляли симпатію до євангельського руху, вважаючи його самобутнім виявленням мрії про справедливість і щастя, формою нового демократичного життя і правління, початком процесу, який зможе оновити духовно-моральне життя суспільства.

«Віра від слухання, а слухання від Слова Божого», - стверджує апостол Павло у своєму Посланні до Римлян [3]. Господь хоче, щоб кожен міг почути Його слово рідною мовою. Це було підтверджено в день П'ятидесятниці - день народження Церкви Христової, коли апостоли отримали дар Святого Духу проповідувати радісну звістку - Євангелію різними мовами народів, котрі слухали їх.

В Євангелії від Іоанна передається звернення Господа до юде- їв, книжників і фарисеїв, людей, досвідчених у знанні Мойсеєвого закону, що високо стояли на сходах тодішньої освіченості. Місце цього Євангелія у богословській та теологічній думці є унікальним, адже сам його текст - це не тільки і не стільки опис життя і заповідей Ісуса Христа, скільки виклад Його бесід з учнями. У першій главі Св. Іоанн вносить ідею універсальної творчої сили Слова:

Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог.

Воно було споконвіку у Бога.

Усе через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталось, що сталось.

В Ньому було життя, і життя було світом людям [2].

Як по іншому можна сприймати це, як не усвідомлення визначального значення інформації (слова) в світоутворенні і його розвитку. Все вибудовується з первинної інформації, яка є рушійною силою, а також його джерелом. З цього виходить, що сутність творця проявляється в інформаційній змістовності його впливу на сутність, матеріалізуючи і втілюючи в різні об'єкти певний енергетичний рівень і свідомість: живий, рослинний або фізичний. І далі, в пункті 14. послання вказується на те, що інформація здатна матеріалізовуватись, перетворюючись в тіло: «14. І Слово тілом стало і оселилося між нас, - і бачили ми славу Його, славу як Єдинородного від Отця, - повне благодаті й істини»[2].

Питанню світоутворення присвячені також сакральні рядки Книги Буття, що відноситься до Старого Заповіту і відкриває п'ятикнижжя Мойсея, де описуються події у хронологічному порядку з причинно-наслідковими зв'язками: «І сказав Бог: так буде світло. І стало світло. І побачив Бог світло, що він гарний; і Бог відділив світло від темряви. І назвав Бог світло днем, а темряву вночі. І був вечір, і був ранок, день перший.

І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона воду від води. І створив Бог твердь; і відділив воду, що під твердю, від води, яка над твердю. І стало так. І назвав Бог твердь небом. І був вечір, і був ранок, день другий.

І сказав Бог: так збереться вода, яка під небом, в одне місце, і так з'явиться суша. І стало так. І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями. І побачив Бог, що це добре. І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, що розсіває насіння, дерево овочеве, що за родом своїм плід, що насіння його на землі. І стало так» [1].

В усіх діяннях зі створення світу наявний інформаційний код, який сприймається нами як «слово», завдячуючи якому відбуваються всі зазначені дії і тому є головним інструментом Творця, на який вказано в посланні.

Багато паралелей, щодо питання світоутворення знаходиться між Біблією та іншими теософськими вченнями, наприклад Біблією і Кораном, які часто використовуються, щоб показати схожість двох текстів. Проте об'єктивний, неупереджений аналіз доводить, що створення світу в Корані описується не так, як у Біблії. У ньому міститься більш прийнятна, для сучасного читача, інформація про первісне існування єдиної газоподібної маси (дур- хан), елементи якої, хоча і сполучені спочатку (ратг), потім стають окремими елементами (фатг). Цей принцип відображений у сурі «Фусилат» (41:11): «І Аллах зійшов до неба, яке було як дим» [18].

Ідею одночасною еволюції небес і землі, можна почерпнути в сурі «Аль-Анбія» (21:30): «Хіба невірні не бачать, що небеса і земля були з'єднаними, а потім Ми їх розділили» [18]. Процес поділу призвів до утворення багатьох світів. Концепція про багатьох світах зустрічається в Корані багато разів після того, як вона висловлюється в другому вірші сури «Фатіха» (1:2): «Хвала Аллаху, Господу світів» [7].

Не можна не зауважити, що приведений у Корані порядок світоутворення концептуально багато в чому співпадає з сучасними науковими гіпотезами про існування первинної туманності і процесів вторинного синтезу елементів, які потім перетворилися в галактики, зірки і планети в процесі подальшого поділу. Коран говорить також і про творіння, що знаходиться між небом і землею, наприклад, у сурі «Аль-Фурган» (25:59) читаємо: «Аллах - той, хто створив небеса і землю і все, що між ними». Це відповідає сучасним відкриттям - існування «мостів» матерії, що перебувають поза організованих астрономічних систем.

Наведене свідчить на користь первинного плану світоустрою, який реалізується за участю інформаційного втручання, носієм якого є слово. Стиль, яким викладені сакральні тексти, становить найважливіше джерело Божого Одкровення для всіх християн. Безумовно, необхідно враховувати його алегоричний характер, який розраховано і пристосовано для віруючих, не залежно від рівня освіченості, культури, людей середньовіччя або тих, хто має сучасні погляди.

Особливий характер сакральних текстів, подекуди з використанням метафізичних алегорій і абстрактних понять, відмічає Людвіг Отт: «Оскільки Священний Письменник не має наміру подавати з науковою точністю дійсне пристрій речей і послідовність роботи творіння, але передає знання в популярній формі, відповідної мови і поглядами перед наукового розвитку його часу, повідомлення не повинно розцінюватися або вимірюватися, як якщо б було висловлено на мові, який є строго науковим. Біблійне повідомлення про тривалість або послідовності творіння - тільки літературна форма викладу релігійних істин про те, що весь світ був викликаний до буття творчим словом Бога. Священний Письменник використовував для цієї мети перед наукову картину Всесвіту, що існувала в його час» [13].

Ісіодор Епштейн, в роботі «Юдаїзм» (1939), підкреслюючи змістовність і обумовленість Божого творіння, пише: «Питання про те, чи виник світ «ex nihilo» (з нічого) або з якоїсь вже існуючої субстанції, належить, по суті, філософії і до іудаїзму прямого відношення не має. У вченні про творіння іудаїзм лише підкреслює, що всесвіт і все, що в ній знаходиться, не сліпа випадковість, не результат довільної комбінації атомів, а творіння Бога» [9].

Аж до XX ст. більшість вчених дотримувалася думки про нескінченність часу і простору. Крім того, на їхнє переконання, Всесвіту притаманна статичність і однорідність. Ідею про безмежність Всесвіту в просторі висунув англійський вчений Ісаак Ньютон (1643-1727), яку пізніше суттєво доповнили і розвинули німецький філософом Еммануїл Кант (1724-1804) і П'єр-Сімон Лаплас (1749-1827) - французький математик і астроном, один із творців теорії ймовірності і відсутності часових меж.

Маючи прогресивні погляди, у них, незалежно один від одного, виникла гіпотеза про те, що прародителькою Сонячної системи є розпечена газово-пилова туманність, яка повільно обертається навколо щільного ядра в центрі. Під впливом сил взаємного тяжіння туманність почала сплющуватися біля полюсів і перетворилась на величезний диск. Щільність їх була рівномірною, тому відбулося розшарування на окремі газові кільця. Надалі кожне кільце почало згущуватися і перетворюватися в єдиний газовий згусток, що обертається навколо своєї осі. Згодом згустки охололи і перетворилися в планети, а кільця навколо них - в супутники. Основна частина туманності залишилася в центрі і стала Сонцем [10, с.5].

Однак вже в XIX ст. виявилася недостатність цієї гіпотези, відомої як «небулярна гіпотеза Канта-Лапласа», через те, що вона не завжди могла пояснити нові дані в науці, але цінність її все ще велика.

Ось уже понад сто років як у науковому мисленні зайняла панівне становище еволюційна, уніформістська модель, згідно до якої, наш всесвіт досяг сучасного високоорганізованого стану в процесі природного розвитку. Оскільки природні процеси мають загальний і постійний характер, то таке еволюційний розвиток викладається в загальному контексті уніформізму (від лат. uniformis - подібний). Відповідно до еволюційної моделі, нині існуючий світ був спочатку безладним і лише поступово, з плином часу, ставав все більш організованим і складним. Якщо вірна гіпотеза еволюції, то в природі повинен діяти якийсь відновлю- вальний принцип: закон виникнення впорядкованості з хаосу, і розвитку вищого порядку - з нижчого. Оскільки, згідно з вченням уніформізму, такий закон, як і раніше в силі, то вчені повинні мати можливість спостерігати його і кількісно вимірювати.

На протилежність цьому, якщо світ у даний час виснажується, то яким чином був він запущений із самого початку? Найбільш імовірною відповіддю на це питання є його навмисне творіння. Не зважаючи на те, що доступні запаси енергії постійно зменшуються, загальна кількість енергії у всесвіті все таки залишається незмінною, але абсолютно недоступною для використання.

Якби всесвіт був нескінченно стародавнім, то, як вимагає другий закон термодинаміки, кінець наступив би вже зараз, оскільки в нашому світі ніяких процесів виникнення енергії не відбувається. Отже, і сам світ не міг виникнути спонтанно, а повинен був бути створений зовнішнім втручанням за допомогою таких процесів, які в даний час не відбуваються [21].

Подальший розвиток фізична космологія зазнала після створення А. Ейнштейном спеціальної та загальної теорій відносності, де знайшли своє математичне відображення революційні на той час зміни у поглядах на простір і час, які природно виникли під час спроб пояснити незалежність швидкості світла від руху спостерігача відносно джерела. Згідно із цими поглядами, простір і час не є абсолютними та незалежними один від одного, а залежать від руху спостерігачів які їх вимірюють. Наступним важливим етапом для розвитку фізичної космології стала гіпотеза А. Ейнштейна про зв'язок геометричних характеристик простору-часу та енергетичних характеристик матерії-енергії та імпульсу [17].

Інформаційні технології розглядають імпульс як стрибок інтенсивності сигналу; або - один із процесів перетворення аналогового на цифровий сигнал, що свідчить на користь його інфор- маційності.

У 1922 р. О. Фрідман знайшов розв'язку рівнянь загальної теорії відносності А. Ейнштейна, створивши першу з нестаціонарних моделей Всесвіту для однорідного і ізотропного розподілу речовини, що відповідає реальному розподілу речовини на найбільших доступних для спостереження масштабах, і показав що Всесвіт не є стаціонарним - середня густина змінюється з часом [20].

Після створення інфляційної моделі, стало можливим пояснити механізм Великого Вибуху та деякі характеристики Всесвіту, серед яких - залежність усередненої по всьому просторі амплітуди неоднородностей густини від їх масштабу. Кульмінацією розвитку фізичної космології, стало відкриття неоднорідного розподілу температури залишкового випромінювання по кутових координатах в супутниковому експерименті «COBE» та «WMAP». Наявність таких неоднородностей передбачалась теоретично. На сьогоднішній момент космологія достатньо успішно пояснює розвиток Всесвіту від моменту Великого Вибуху до сьогоднішніх днів, кількісно описуючи всі його характеристики, і є наукою що стрімко розвивається [19].

Найбільш популярною теорією виникнення Всесвіту - теорія струн. Вона передбачає, що матерію і взаємодії можна описати як певний набір часток, що діляться на кілька груп: кварки, лептони, бозони. Ці частинки є, по суті, цеглинками світобудови, так як вони настільки малі, що їх не можна розділити на складові. Відмінною рисою теорії струн стає твердження про те, що такі цеглинки не є частинками, а ультрамікроскопічними струнами, що здійснюють коливання, на різній частоті. Для розуміння теорії слід усвідомити, що струни не є ніякої матерією, це енергія. Отже, теорія струн робить висновок, що всі елементи Всесвіту складаються з енергії.

Відомо, що енергія визначає рух матерії. Цей рух може бути якісно різним, в залежності від цього енергія поділяється на механічну, ядерну, електромагнітну та іншу. Ясно, що енергія не є незалежним явищем. Вона є лише властивістю матерії, яка утворюється у вакуумі з інфоквантів (кварки, лептони, бозони), найменших неподільних частин, з'єднуючись в певній послідовності, вони утворили всі фізичні частинки, а також хімічні елементи.

З цієї причини енергія не може бути первинною ні по відношенню до інфоквантів, ні до інформації, ні до знання. Енергія - всього лише властивість інформації, її характеристика. Оскільки енергія є скалярною величиною, запасена енергія може бути дуже велика, але нею не завжди можна скористатися.

На відміну від енергії, сила - векторна величина, що є мірою механічної дії одного тіла на інше або інші тіла. Цей вплив може бути як між безпосередньо контактуючими тілами, так і тілами, що знаходяться на відстані один від одного. Саме сила, що міститься в інформації, може змінити інші структури або пласти інформації, деформувавши їх, змінивши їх вплив або частково зруйнувавши.

Всесвітньо відомий американський математик, творець теорії інформації, основоположник кібернетики Норберт Вінер, вважав, що: «Інформація це не матерія і не енергія, інформація - це інформація» [6]. Розглядаючи інформацію на одному рівні з матерією і енергією, як необхідну субстанцію всіх речей і явищ у світі, він відносив її до найфундаментальніших базисів. Інформація володіє ще одною унікальною властивістю, - передаючись з одного місця в інше, вона не зникає з того місця, звідки її передали. На відміну від матерії і енергії, - для них виконуються закони збереження.

За останні кілька десятиріч накопичена величезна маса наукової інформації. Такі найважливіші технологічні досягнення, як дослідження будови ядра і всесвіту, космічні польоти, винаходи мікропроцесорної технології, застосування інформаційних технологій, лазера і багато ін., значно розвинули наше уявлення про всесвіт, дали можливість робити експерименти, про які раніше можна було тільки мріяти.

Отже, відкриваючи нові можливості інформаційного простору, ми все більше пізнаємо природу світоустрою. Інформація є первинною по відношенню до енергії, матерії та до сили. Слово «знання» - еквівалент до іноземного слова «інформація», а знання є силою, що не підлягає сумніву. Проте головне, щоб інформація - знання мала в собі певний вектор впливу, тільки тоді інформація буде володіти силою. Звичайно, ще краще, якщо ця інформація буде нести в собі енергію високої позитивної якості.

Список використаних джерел та літератури

1. Біблія Онлайн; Буття, розділ 1. URL: https://www.bibleonline.ru/bible/ ukr/01/01/

2. Біблія Онлайн; Від Івана, розділ 1. URL: https://www.bibleonline.ru/ bible/ukr/43/01/

3. Біблія Онлайн; До римлян, розділ 10. URL: https://www.bibleonline.ru/ bible/ukr/52/10/

4. Википедия; Информация. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9 8%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D0 %B8%D1%8F

5. Лаплас П.С. Изложение системы мира. Ленинград: Наука, 1982. 376 с.

6. Виннер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине; или Кибернетика и общество. 2-е изд. Москва: Наука, 1983. 344 с.

7. Вікіпедія; Сура Аль-Фатіха. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0% A1%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%90%D0%BB%D1%8C-%D0%A4%D 0%B0%D1%82%D1%96%D1%85%D0%B0

8. ГОСТ7.0-99 Информационно-библиотечная деятельность, библиография. Термины и определения.

9. Исиодор Эпштейн. Глава 14. Иудаизм Талмуда // Иудаизм. Букинистическое издание. 2004.

10. Кант Е. Твори: в шести томах. Київ: Думка, 1963. Т. 1. 543 с.

11. Когаловский М.Р. Глоссарий по информационному обществу / под общ. ред. Ю.Е. Хохлова. Москва: Ин-т развития информационного общества, 2009. 160 с.

12. Кун Т. Структура наукових революцій. Київ: Port-Royal, 2001. 228 с.

13. Людвиг Отт. Основные положения католической догматики: учеб. по- соб. Москва, 2011. 338 с.

14. Моисеев Н.Н. Расставание с простотой. Москва: АГРАФ, 1998. С. 98.

15. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. Київ: Видавничий центр «Київський університет», 1999. 301 с.

16. Русаков А.Ю. Информационно-коммуникативные технологии в социокультурных контекстах различных исторических эпох // Вопросы культурологии. 2008. № 4. С. 21-25.

17. Сажин М.В. Современная космология в популярном изложении. URSS. 2002. 240 с.

18. Створення світу. URL: http://znaimo.com.ua/%D0%A1%D1%82%D0% B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%81%D 0%B2%D1%96%D1%82%D1%83

19. Хокинг С. Мир в ореховой скорлупке. Москва: Амфора, 2011. 220 с.

20. Фридман А.А. Мир как пространство и время // О кривизне пространства; О возможности мира с постоянной отрицательной кривизной пространства. Материалы и статьи о жизни и творчестве А.А. Фридмана / В.А. Стеклов, В.А. Фок, Я.Б. Зельдович. URSS. 2015. Изд. 6. 152 с.

21. Morris G. Genesis Flood. 1961. URL: https://www.bookdepository.com/ Genesis-Flood-Henry-Morris/9780852340066/

Размещено на Allbest.ru