Теологічні передумови кредології

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 241.511:265.31/.34

Теологічні передумови кредології

Дарина Марціновська

Івано-Франківськ

У статті з філософських, релігієзнавчих та теологічних позицій аналізується екуменічний потенціал кредології як релігієзнавчої науки про віру. Розглядаються конфесійні варіанти християнського розуміння феномену релігійної віри, їх спільне богословське підґрунтя та особливі риси.

При допомозі аналізу досвіду теології і християнської філософії у формуванні та обґрунтуванні релігійної віри розкривається католицький дискурс кредології та розуміння нею феномену віри, що сприяє глибшому пізнанню християнського віровчення та пошуку спільних екуменічних рис у християнських конфесіях із застосуванням їх філософської і релігієзнавчої рефлексій, що сприяє синтезу віроповчального (доктринального) і раціонально-філософського тлумачення віри.

З'ясовується екуменічна роль кредології як інтегрального ідентифікатора християнської релігії через особливості інтерпретації віри в католицизмі ХХ - початку ХХІ століття. Проаналізовано домінантні тенденції вчення кредології у працях провідних вітчизняних і зарубіжних теологів, філософів і релігієзнавців та розкрито засади їх навчання віри, основу якого складає раціональне тлумачення передумов віри.

Ключові слова: кредологія, релігійна віра, християнське вчення, екуменізм, релігієзнавство, філософія, теологія.

Daruna Marzinovska

Theological preconditions of kredology

The article on philosophical, religious and theological positions analyzes the ecumenical potential of kredology as a religious science of faith. The confessional variants of Christian understanding of the phenomenon of religious faith, their common theological foundation and special features are considered.

By analyzing the experience of theology and Christian philosophy in the formation and justification of religious faith, the Catholic discourse of kredology and its understanding of the phenomenon of faith are revealed, which promotes a deeper understanding of Christian doctrine and the search for common ecumenical features in Christian denominations with the use of their philosophical and religious-reflective reflections. Through analysis of the experience of theology and Christian philosophy in the formation and justification of religious faith, the Catholic discourse of kredology and its understanding of the phenomenon of faith are revealed, which promotes a deeper understanding of Christian doctrine and the search for common ecumenical features in Christian denominations with the use of their philosophical and religious-reflective reflections.

The dominant tendencies of the teaching of kredology in the writings of leading domestic and foreign theologians, philosophers and religious scholars have been analyzed and the principles of their teaching of faith are revealed, the basis of which is the rational interpretation of the theological beliefs of the faith. It is proved that the theological preconditions of kredology, as actualization of faith, are characterized by active dynamism of structural components of creed, among which as the dominant is the need for structuring the „ hierarchy of religious teachings “, without which the fullness of the Christian faith is rapidly becoming amorphous.

Keywords: kredology, religious faith, Christian doctrine, ecumenism, religious studies, philosophy, theology.

Постановка проблеми і стан її дослідження. Феномену релігійної віри в релігієзнавстві, філософії та теології відводиться одне із провідних місць. Зокрема, в сучасній теології християнська віра трактується за своєю природою перш за все як духовне явище, яке тісно пов'язане із природою людини - із совістю та духовністю, а вже в результаті релігійно-культової діяльності воно набуває як світоглядного наповнення, так і суспільної дії. Тому слушно твердить Є. Кононенко, що поняття релігійної віри виступає центральним, сенсовитворювальним елементом релігійної духовності та має багатозначне наповнення, а тому є надто складним для остаточного його осягнення [12, с. 108]. віра кредологія конфесійний

Релігійна віра є таким специфічним феноменом людського буття, що, актуалізуючись в суто духовній сфері, засвідчує прагнення людини до трансценденції та її самоствердження як духовної істоти, що спрямована до комунікації з Богом. Разом з тим, релігійна віра знаходить підтвердження своєї справжності лише на суспільному рівні, тож вона є феноменом духовно-суспільним. Проявляючись на суспільному рівні, релігійна віра стає основою цілої релігійної системи, впливаючи не лише на релігійну діяльність, але, щонайбільше, на віроповчальні засади тієї чи іншої конфесії. З іншого ж боку, феномен релігійної віри важко піддається фіксації та верифікації звичними методами набуття та перевірки достовірності людського досвіду та знання. Але від наявності і сили релігійної віри залежить доля історичних релігій та утворення нових, оскільки віра виступає ядром релігійної ідентичності, значущим засобом (механізмом) самовизначення суб'єктів суспільних процесів у світі. Тому нами був застосований комплексний підхід до аналізу феномену релігійної віри, який реалізований нами на прикладі католицизму [19]. Це посприяло запровадженню в науковий обіг інтегруючого терміну «кредологія» у значенні «вчення про віру», в основі якого лежить латинська назва християнського «Символу віри» - «Credo», і яким нами позначаються віронавчальні теоретичні програми, що спрямовані на формування й обґрунтування змісту релігійної віри та її розуміння [15; 17, с. 113-114]. Ці теоретичні програми, як свідчить досвід теології і християнської філософії, спрямовані на формування й обґрунтування розуміння релігійної віри і сприяють глибшому пізнанню віри та пошуку спільних екуменічних рис у християнських конфесіях із застосуванням їх філософської і релігієзнавчої рефлексії, зокрема, комплексу спільних для конфесій раціональних аргументів віри, які є результатом синтезування віроповчального (доктринального) і раціонально-філософського тлумачення віри.

Слід наголосити, що на відміну від західної традиції вживання терміну «кредологія», коли ним католицькі чи протестантські мислителі позначають вчення про нормативну віроповчальну базу (наприклад: Символ віри, основні віронавчальні положення, тощо) тієї чи іншої конфесії, то російські автори застосовують цей термін для означення, скажімо Є. Волков [6], альтернативного «Основам православної культури» - навчального курсу, який би враховував і порівнював різні системи віровчення. Тому вживання терміну «кредологія» у нашому контексті хоча і є ситуативно наближеним до католицького його розуміння, все ж суттєво відрізняється тим, що ми наголошуємо не на результативній, а на функціональній його характеристиці. Це сприяє виділенню тих чи інших придатних для формування й обґрунтування католицького розуміння феномену релігійної віри елементів теоретичного знання із різноманітних гуманітарних та теологічних галузей. Тож «кредологія» у нас постає як можливий комплексний синтез різноманітних елементів теоретичних напрацювань різних галузей теологічної науки, доповнених інтерпретаціями кредологічних проблем гуманітарними та природничими науками, спрямованими на формування й обґрунтування ефективного католицького розуміння феномену релігійної віри. Таке розуміння кредології узгоджується із сучасними тенденціями у справі обґрунтування й інтерпретації католицького розуміння релігійної віри в сучасному католицизмі та із тими трендами в сучасному релігієзнавстві, що спрямовані на симфонічну співпрацю із релігійним середовищем і релігійним досвідом в осмисленні релігійних феноменів [19, с. 9]. Відтак таке трактування кредології не тільки забезпечує гармонійну співпрацю теології і релігієзнавства із релігійним середовищем в осмисленні релігійних феноменів, але й відповідає сучасним тенденціям в обґрунтуванні й інтерпретації розуміння релігійної віри в сучасному католицизмі. Отже, кредологія - це гуманітарна наука, яка вивчає основи віри, релігії і релігійної віри християнина на основі синтезу теоретичних і віроповчальних постулатів Католицької Церкви та «кредологічних» напрацювань гуманітарних наук [16, с. 12-13]. Так, від філософії теологія отримує епістемологічну можливість раціонального пізнання й обґрунтування віри, завдяки чому, як стверджує К. Ранер, теологія отримує необхідний ступінь рефлексії над вірою і тим самим її інтелектуальна особиста відповідальність означає присутність науковості, що складає основу інтелектуального виправдання віри [26, с. 12-13]. При цьому К. Ранер використав трансцендентну рефлексію як філософський інструмент для доведення духовного характеру людської природи, котра є трансцендентною за своєю суттю і під якою він розуміє готовність сприймати Одкровення як первинне джерело віри [26, с. 15]. Історичний аспект філософської антропології через Одкровення доволі тісно пов'язаний із богословським релігієзнавством - складовою дисципліною релігієзнавства, котре „ґрунтується на авторитеті Святого Письма, вірі в його богонатхненність та незаперечність божественного“ [30, с. 35, 37].

Тому, наголошує К. Ранер, не може існувати філософія абсолютно вільною від богослов'я [26, с. 32-34]. Бо філософія постає, на думку сучасного російського філософа С. Чернова, як „дволикий Янус: одним обличчям вона повернута до науки, а іншим - до релігії. Наукова пристрасть до розмірковування спрямована тут на абсолютне“ [29, с. 21]. Виходячи з цього, дослідження феномену християнської віри потребує творчого поєднання підходів богословського релігієзнавства й філософії до цього феномену.

Бачення теологією, богословським релігієзнавством і філософією феномену релігійної віри сьогодні є важливою й актуальною методологічною науковою проблемою. Поєднання результатів аналізу проблеми цими трьома галузями науки допомагає глибше зрозуміти закономірності й засади духовного буття людини - релігійної віри, релігійної істини [11, с. 94-95]. На цьому гносеологічному шляху саме феномен релігійної віри - віри в Бога як джерела релігії - є спільним як за предметом, так і за об'єктом дослідження теології, богословського релігієзнавства й філософії [3, с. 70].

Проблемі місця теологічного підходу у трактуванні феномену релігійної віри в українській науці відводиться велике значення з огляду на глибоко закорінені тисячолітні традиції українського християнського віровизнання, яке ґрунтується на вірі людини в існування Вищого Начала, що керує і корегує те, що відбувається в житті [4]. При цьому, згідно зі згаданим вище відомим висловом святого Августина, віра виступає джерелом розуміння та пізнання істин, а розуміння, усвідомлення істин, з іншого боку, виступає джерелом поглиблення віри: «Розумій, щоб вірити, вір, щоб розуміти» [20, с. 12-13]. Цей гносеологічний заклик св. Августина щодо віри набуває особливої актуальності сьогодні, коли в християнському світі відчуваються, за висловом папи Бенедикта XVI, «втома віри» - ослаблення віри, зумовлене сучасними секулярними викликами і впливами на духовний світ віри. Саме тому напередодні п'ятдесятої річниці початку роботи Другого (ІІ) Ватиканського собору Папа Бенедикт XVI проголосив початок Року віри, оприлюднивши з цієї нагоди спеціальний «Апостольський лист „Motu propio data” „Двері віри“ - „Porta Fidei“ для проголошення Року віри» (11.10.1012 р.). Оголошуючи Рік віри, Папа висловив бажання, щоб ця подія «змогла стати доброю нагодою до зрозуміння, що тексти, отримані нами як спадщина отців собору, не втратили своєї цінності і блиску», а тим самим папа продовжив розпочату собором справу нової євангелізації як перевіреного впродовж останнього століття дієвого засобу подолання «втоми віри» [5, с. 6].

Запрошуючи вступити в Рік віри, понтифік пригадує, що феномен віри є невід'ємною, притаманною рисою людського буття, потребою людини пошуку «вічного, істинного і незмінного. ...Ця потреба є постійним покликанням до пошуку Бога як вічної Істини, незгладимо вписаним у серце людини». Тому папа підкреслює, що «людський розум, фактично, несе у собі потребу вирушати на пошуки» Істини - Ісуса Христа, «кого б ми не шукали, якби Він раніше не пішов назустріч нам» і до цієї зустрічі саме віра запрошує людину і відкриває у всій повноті її сутність [22, п. 10].

У своєму листі Папа вживає образ дверей віри (Дії: 14, 27) - вступу до Церкви - переступити поріг яких сьогодні допомагає нове проголошення слова Божого - нова євангелізація як засіб відродження віри, «віра в Ісуса Христа, який є шляхом для отримання остаточного спасіння», оскільки сьогодні «глибока криза віри вразила багатьох людей». Тому Папа висловлює бажання, щоб «цей Рік пробудив у кожному вірному прагнення до визнання віри в повноті з оновленим переконанням, з упевненістю і надією», яку дав ІІ Ватиканський собор і дає сьогодні Католицька Церква [22, п. 1]. Сам феномен християнської віри папа розглядає як свідчення і зобов'язання християнина, котрий «ніколи не може вважати свою віру приватною справою. Віра - це вибір буття з Богом, життя з Ним. Оце „буття з Ним“ вказує на розуміння причин, щоб вірити». При цьому, наголошує понтифік, віра, «саме тому що є свобідним актом, вимагає також соціальної відповідальності за те, у що людина вірить. Церква у день П'ятидесятниці з цілковитою ясністю демонструє цей суспільний вимір віри і відважне її проголошення кожній людині. Це дар Святого Духа, що робить нас здатними до місії і підсилює наше свідчення, чинячи його відвертим і відважним». Тому Папа справедливо відносить саме Церкву до основного суб'єкту віри християнської спільноти, оскільки у цій колективній формі віри «кожна особа отримує хрещення, ефективний знак приєднання до спільноти вірних, щоб осягнути спасіння» [22, п. 10].

Загалом, проголошення Католицькою церквою Року віри мало на меті досягнення як еклезіологічної (зміцнення Церкви), так і теологічної й віронавчальної цілі, а тому Папа бачив цей Рік віри як вираження «спільного зобов'язання заново відкрити і вивчити фундаментальний зміст віри, систематичний і органічний синтез якої знаходиться у Катехизмі Католицької церкви», в якому католики отримали багатство науки церкви і який є «записом різноманітних шляхів, якими церква роздумувала над вірою і розвивала доктрину, щоб запропонувати вірним певність у їхньому житті вірою», а також виразником і свідченням присутності й поєднання в науці віри «раціонально певного, наукових і технічних відкриттів». Це засвідчує, що «Церква ніколи не боялася демонструвати, що між вірою та правдивою наукою не може бути суперечностей, бо вони обоє, хоч і різними шляхами, ведуть до правди» [22, п. 10]. Відтак, слушно наголошує Папа, Рік віри покликаний стати доброю нагодою, щоб пригадати історію християнської віри, яка характеризується незбагненною таємницею переплетення святості і гріха, яке зрозуміти допомагає Ісус Христос, в якому «знаходять справжнє світло приклади віри, що мали місце впродовж цих двох тисяч років історії спасіння» людства [22, п. 13].

Тому віру Папа розглядає як щось вроджене, як систему захисту, як своєрідне «небесне материнство», а релігія постає у світлі «сходинок» підняття в процесі зростання розуміння священного, нумінозного, представленого в аврамічних релігіях Словом Божим (Тора, Біблія, Коран). Не випадково саме юдео-християнсько-ісламське уявлення про світ, як про сотворене, за висновком англійського богослова Джона Полкінхорна, «дозволило науці розцвісти в Європі XVII століття, а не в античній Греції чи середньовічному Китаї, незважаючи на величні інтелектуальні досягнення цих двох цивілізацій». При цьому автор, маючи на увазі саме авраамічні релігії і погоджуючись з тим, що дійсно експериментальні дослідження є засадничим методом наукової практики, слушно стверджує, що «далеко не всі релігійні традиції дійсно можуть служити етичною базою для таких досліджень» [24, с. 17¬18]. Відтак теологія, яка здавна використовує раціональні методи доведення істинності віри, що засвідчує, зокрема, середньовічна церковна схоластика, є безпосередньою спадкоємицею античної філософії і своєрідною «лабораторією, у якій вироблявся знаменитий європейський раціоналізм, зокрема ...раціоналізм позитивістського ґатунку» [1, с. 12].

Існують переконання, що віра є обов'язковим елементом свідомості людини [ 7, с. 234]. Згідно з цими переконаннями, можна сказати, що людей «невіруючих» у принципі немає. Тобто тут ми маємо справу з природною загальнолюдською тенденцією вірити. Не всі вірять в одне й те ж, але всі вірять у що-небудь і «...знайти людину, котра ні в що не вірить, є неможливо» [13, с. 4].

Важливе онтологічно-гносеологічне уточнення суті феномену віри зробив кардинал Мирослав-Іван Любачівський, який розглядав віру як дар Бога, при допомозі якого людина осягає пізнання самого всемогутнього Бога, котрого людина своїм природним розумом не спроможна пізнати [14, с. 15-17]. Відтак з точки зору християнської теології, віра, зокрема віра в Бога, є невід'ємним елементом природи кожної людини [9, с. 117]. При цьому віронавчальні домінанти в теології є нерозривно пов'язані з пошуком їх раціональних підтверджень, чи обґрунтувань на основі релігійної практики і релігійного досвіду в тому числі і духовного, молитовного, оскільки, за висновком видатного англійського богослова архиєпископа Уільямса Роуена, «богослов'я відноситься до релігійної практики, як граматика до мови», а тому «богослов'я - наука критична, навіть недовірлива. Вона прагне відшукати сенс молитовних звернень, висловлених „перед обличчям Божим“, звернень повних смиренності і самоприниження», аналізуючи їх через строгі релігійні судження [27, с. 29-30]. Цей висновок щодо раціонального підходу до релігійного досвіду виявляється навіть на прикладі сприйняття католицькою теологією містичного феномену чуда як надприродного і священного явища чи предмету, котре теологія досліджує не лише з ірраціональних, але й з раціональних позицій [18].

Яскравим прикладом несуперечності з точки зору теології віри і науки слугує апологетичний твір відомого українського католицького богослова отця Йосифа Сліпого (майбутнього кардинала і Глави УГКЦ) «Віра і наука» (1935), яким автор відповів на закиди щодо суперечностей між вірою і наукою та в якому доводить їхню спорідненість і одностайність, котра грунтується на святості та істинності науки Христа [28, с. 8-9]. Автор трактує віру і науку як «два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори, ..як два невідлучні товариші», котрі удосконалювали знання історії, її мораль і життєві вимоги. Вони є спорідненими вже за своєю ціллю і між ними не може бути протиріч: кожна ставить собі за ціль пізнання правди, істини, а тому, на переконання богослова, віра не обмежує свободи науки, як «рецензент не обмежує свободи автора твору». Він тільки виправляє його помилки, як одна наука поправляє іншу, і ніхто не бачить в цьому якогось поневолення. Аналогічно відбувається коли віра поправляє науку [28, с. 43].

Отож, найвагомішим підгрунтям і аргументом на користь доповнюваності теологічного і релігієзнавчого та філософського підходів до релігійної віри є синтез віри і розуму, на чому також наголошував Папа Іван Павло ІІ в енцикліці „Fides et Ratio“ - „Віра і Розум“, підкреслюючи неприпустимість як радикалізації наукового раціоналізму, що шкодить вірі, так і відкидання раціонального обгрунтування віри [9, с. 67-68]. Також і підлаштування людиною своєї життєвої філософії, а відтак і віри, до людських вчинків і уподобань, на переконання кардинала Фултона Джона Шіна, приводить до втрати і загасання «світла істин віри» на особистому рівні [31, с. 26].

Вище згаданий Карл Ранер - один із провідних католицьких теологів ХХ століття - під вірою в найзагальнішому сенсі розуміє «прийняття у вільний спосіб висловлень будь-якої особи, беручи до уваги довіру, якою вона наділена. Тим самим . у вірі завжди йдеться про стосунки між особами, які повністю залежать від надійності того, кому вірять. Віра в тому розумінні відрізняється від віри, що спирається на доведення і від безпосереднього парадоксу сліпої довіри». Відтак в теологічному розумінні віри «.сам Бог є Тим, хто є вірогідним, якому віримо і в кого віримо, очевидно визнаючи, що Він сам себе об'являє (об'явлення) і що . вірогідними зі свого боку є свідки, покликані самим Богом. Ті формальні властивості є спільними для християнського і загального поняття віри» [ 25, с. 81]. Тому віра, в сенсі християнської теології, можлива виключно за допомогою Св. Духа (Ді.: 16, 14 і 21; 1 Кор.: 3, 16-18) і полягає у безперечно вільній, розумній і абсолютній відповіді на питання буття, через яку визнаємо правду про Боже Об'явлення, яке цілковито звершилося в Ісусі Христі (Ів.: 20, 31; Рим.: 10, 9). При цьому невід'ємною складовою віри виступає покірне віддання Богові самих себе (Рим.: 1, 5; 16, 26) і свого майбутнього (Рим.: 6, 8; Євр.: 11, 1). Тому, як твердить Джеральд О'Коллінз, від віри, як характеристики християнської релігійної ідентичності, є невіддільним поняття «аналізу віри», тобто «.. .вивчення спонук, що спрямовують нас до віри в Бога, котрий із власної волі об'явився в Ісусі Христі» [21, с. 15]. Саме таке системне екзистенційно-антропологічне і трансцендентне розуміння віри набуло глибокого розвитку в Карла Ранера, який іменує віру «надприродним екзистенціалом», фундаментальною характеристикою людського буття, завдяки якій «людина сприймає саму себе і оточуючий світ у світлі благодаті Божої». Це сприйняття є активним не лише з боку людини, яка слухає голос совісті, але й цей голос свідчить, що, згідно християнської віри, Бог є не мовчазний, а «промовляючий» до людини - він дає їй своє слово, своє Одкровення, даючи, тим самим, відповідь на вічне абсолютне питання призначення людини, і «таким чином заповнює наявну в людині нестачу буття», що, в кінцевому підсумку, зумовлює «обоження» людини через її причетність до життя Бога Ісуса Христа [8, с. ХІХ-ХХІ].

Відтак в католицькому трактуванні віра є невіддільною від людського буття - від екзистенції («екзистенціалу» - згідно формулювання К. Ранера), а тому вона невіддільна від життя християнина і виражається у понятті «жити вірою», що сприяє зростанню справжньої величі людини [10, с. 11]. Запорукою цьому якраз і є віра в Ісуса Христа, котра, як підкреслює папа Бенедикт XVI, дарує людині нове буття - «нове народження» і «нове майбутнє в Ісусі Христі» [32, с. 23], адже завдяки вірі, яка є тією «особистою прихильністю, вірністю, що охоплює всі наші здібності», християни приймають заповіді Христа і саме віра чинить їх «здатними розпізнавати дари доброго та щедрого Бога», його любов, яку раціонально розпізнається в Ісусі Христі [2, с. 1]. Через Христову жертву грішник отримує оправдання і мир з Богом і новий доступ до спілкування з Ним», стаючи праведним завдяки вірі у воскреслого Христа (1 Кор.: 15, 14). Саме ця засада складає ядро Павлового вчення про оправдання вірою в Ісуса Христа [23, с. 183 і 189].

Висновок. Загалом, теологічні передумови кредології як актуалізації віри характеризуються активним динамізмом її структурних складових, серед яких провідний теолог Католицької церкви ХХ століття Карл Ранер як домінанту виділяє необхідність структурування «ієрархії істин», без чого повнота християнської віри швидко стає аморфною. Тому, на його переконання, сьогодні на противагу невірству потрібне нове коротке засвідчення християнських істин, відділивши від них другорядне за прикладом Апостольського Символу віри [26, с. 619-620]. При цьому він турбується про формування нової формули віри, яка б узгоджувалась із сучасними підходами до неї та відповідала на існуючі виклики. В цій формулі віри він пропонує виділити три складові: богословську, антропологічну і футурологічну як синтез «трансцендентного досвіду Бога» і «повсякденного пізнання і свободи людини» задля досягнення «людської трансценденції» на основі «самоповідомлення (самооткровення) Бога», представленого в Ісусі Христі [26, с. 626-633].

Запропонована Карлом Ранером формула віри є певним підсумковим, інтегральним поглядом на зміст головних засад кредології - науки про феномен християнської віри, яка висловлює основну сутність реальності цієї науки, до якої є відкритим доступ як з боку наукового і екзистенційного досвіду людини, так і з боку теології і доктринального вчення Католицької церкви, котра розглядає віру як субстанцію речей, які людина надіється набути, як свідчення невидимого, першопричини буття, вияв уродженої релігійності як прагнення до віри, яка є навичкою розуму і його досвідом, шляхом до істини, основою того знання, яке робить людину вільною.

Література

1. Абрамович С. Д. Біблія та формування сакрального простору європейської мистецької культури: монографія / Семен Абрамович. - К.: Видавничий дім Дмитра Бурого, 2011. - 150 с.

2. Бенедикт XVI. Про віру, любов та Великий Піст / Бенедикт XVI // Католицький вісник. - 2012. - №20 (545). - С. 1.

3. Василенко Л. И. Введение в философию религии / Л. И. Василенко. - М.: Изд-во ПСТГУ, 2009. - 326 с.

4. Великий А.-Г. Релігія і церква - основні рушії української історії / Атаназій - Григорій Великий // Релігія в житті українського народу. - Мюнхен - Рим - Париж, 1966. - С. 3-38.

5. Вислоцька А. Рік віри та нова євангелізація, або Над чим роздумує Синод єпископів Католицької Церкви / Вислоцька Ангеліна // Католицький вісник, 2012. - №20 (545). - С. 6-7.

6. Волков Е. Н. Верования и сомнения: светские и религиозные (по мотивам К. Поппера) / Е. Н. Волков // Конфессии и межконфессиональные отношения в истории и традиции: материалы Всероссийской научной конференции (Самара, 12-13 декабря 2008 г.) / отв. редактор А. А. Бельцер. - Самара, 2009. - С. 154-174.

7. Волков Ю. Г. Человек: Энциклопедический словарь / Ю. Г. Волков, В. С. Поликарпов - М.: Гардарики, 2000. - С. 234.

8. Горелов А. Карл Ранер о Боге и человеке / Александр Горелов // Ранер К. Основание веры. Введение в христианское богословие / Карл Ранер; пер. с нем. - М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, 2006. - С. ХУ-ХХІ. - (Серия «Современное богословие»).

9. Іван Павло ІІ. Енцикліка «Fides et Ratio» святішого отця Івана Павла ІІ до єпископів Католицької Церкви про співвідношення віри й розуму / Іван Павло ІІ. - Київ, Львів: Кайрос, Свічадо, 2000. - 152 с.

10. Кардинал Равазі Д. Реколекції з папою / Кардинал Джанфранко Равазі / за матеріалами «Радіо Ватикан» // Католицький вісник. - 2013. - №5 (554); 10 березня - 17 березня. - С. 11.

11. Кияк С. Феномен релігії: діалектика взаємин теології, релігієзнавства і філософії релігії / Святослав Кияк // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. - Івано-Франківськ, 2011. - Випуск ХІІІ. - С. 91-95.

12. Кононенко Є. Віра як спосіб існування релігійної духовності / Є. Кононенко // Релігія в контексті духовного життя: колективна монографія / за ред. проф. А. Колодного. - К.: Українська конфедерація журналістів та Українська асоціація релігієзнавців, 2012. - С. 107-121.

13. Лукашевич М. Соціологія релігії / М. Лукашевич. - Львів: Українська академія друкарства, 1999. - 248 с.

14. Любачівський М. І. Катехизм для парохів / Мирослав Іван Любачівський. - Нью-Йорк - Мюнхен: Логос, 1961. - 358 с.

15. Марциновская Д. С. Феномен религиозной веры в католицизме : проблемы кредологии: Монография. - Saarbrucken, Deutschland: Verlag LAP LAMBERT Academic Publishing, 2014. - 99 c.

16. Марціновська Д. Кредологія: Навчально-методичні рекомендації для студентів-магістрів спеціальності «Релігієзнавство». - Івано-Франківськ: Видавець Маріітич О. І. - 2017. - 60 с.

17. Марціновська Д. Кредологія як релігієзнавча наука про віру: екуменічний дискурс // Релігія та Соціум. Міжнародний часопис. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2017. - С. 113-118.

18. Марціновська Д. С. Творчий внесок Івана Павла ІІ у розвиток соборної парадигми аджорнаменто / Дарина Марціновська // Українське релігієзнавство: Науковий збірник «Україна і Ватикан: до і після Другого Ватиканського собору». - 2013. - Вип. 66. - С. 279-286.

19. Марціновська Д. С. Феномен релігійної віри в католицизмі: проблемні дискурси ХХ - початку XXI століть: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.11 „Релігієзнавство” / Д. С. Марціновська. - Київ, 2013. - 20 с.

20. О'Коллинз Д. Фундаментальная теология / Джеральд О'Коллинз. - Санкт-Петербург: Изд-во Святого Креста. - 1993. - 315 с.

21. О'Коллінз Д. Аналіз віри / Джеральд О'Коллінз // О'Коллінз Д., Фаруджі Е. Малий теологічний словник / Джеральд О'Коллінз, Едуард Фаруджі. - Івано-Франківськ: ІФТА, 1997. - С. 15.

22. Папа Бенедикт XVI. Апостольський лист „Motu propio data” „Двері віри“ - „Porta Fidei“ для проголошення Року віри (11.10.1012 р.). [Електронний ресурс]: Католицький оглядач / Папа Бенедикт XVI. - Режим доступу: http://catholicnews.org.Ua/apostolskii-list-porta-fidei-dveri-viri#point.

23. Покорны П. Введение в Новый Завет: Обзор литературы и богословия Нового Завета / Петр Покорны, Ульрих Геккель; пер. с. нем. - М.: Изд-во ББИ, 2012. - 798 с. - (Серия «Современная библеистика»).

24. Полкинхорн Д. Наука и богословие: Введение / Джон Полкинхорн / Пер. с англ. О. Кондыриной.- М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2004. - 153 с. - (Серия «Богословие и наука»).

25. Рагнер К., Форгрімлер Г. Короткий теологічний словник / Карл Рагнер, Герберт Форгрімлер. - Львів, 1996. - 663 с.

26. Ранер К. Основание веры. Введение в христианское богословие / Карл Ранер; пер. с нем. - М.: Библейско-богословский институт св. Апостола Андрея, 2006. - 662 с. - (Серия «Современное богословие»).

27. Роуэн У. О христианском богословии / Уильямс Роуэн; пер. с англ. - М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2004. - 340 с. - (Серия «Современное богословие»).

28. Сліпий Й. Віра і наука / Отець доктор Йосиф Сліпий. - Рим: Вид-во Отців Селезіан, 1990. - 51 с.

29. Чернов С. Свобода: знание или вера? / Сергей Александрович Чернов // Вера и знание. Соотношение понятий в классической немецкой философии / отв.ред. Д. Н. Разеев. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2008. - С. 8-25.

30. Шевченко В. Богословське релігієзнавство в його предметному змісті / В. Шевченко // Дисциплінарне релігієзнавство: навчальний посібник / за наук. ред. д. філос. н., проф. Анатолія Колодного. - 2-е доопр. вид. - К., 2010. - С. 35-48.

31. Шін Ф. Д. Твоє життя вартує, щоб його прожити: Християнська філософія життя / Фалтон Дж. Шін; пер. з англ. Н. Помірко. - 2-е вид. - Жовква: Місіонер, 2010. - 344 с.

Joseph Ratzinger. Benedikt XVI. Jesus Von Nazareth. Prolog die Kindheitsgeschichten / Joseph Ratzinger. Benedikt XVI. - Freiburg - Basel - Wien: Herder, 2012. - 141 S.

Literatura

1. Abramovych S. D. Bibliia ta formuvannia sakralnoho prostoru yevropeiskoi mystetskoi kultury: monohrafiia / Semen Abramovych. - K.: Vydavnychyi dim Dmytra Buroho, 2011. - 150 s.

2. Benedykt XVI. Pro viru, liubov ta Velykyi Pist / Benedykt XVI // Katolytskyi visnyk. - 2012. - №20 (545). - S. 1.

3. Vasylenko L. Y. Vvedenye v fylosofyiu relyhyy / L. Y. Vasylenko. - M.: Yzd-vo PSTHU, 2009. - 326 s.

4. Velykyi A.-H. Relihiia i tserkva - osnovni rushii ukrainskoi istorii / Atanazii - Hryhorii Velykyi // Relihiia v zhytti ukrainskoho narodu. - Miunkhen - Rym - Paryzh, 1966. - S. 3-38.

5. Vyslotska A. Rik viry ta nova yevanhelizatsiia, abo Nad chym rozdumuie Synod yepyskopiv Katolytskoi Tserkvy / Vyslotska Anhelina // Katolytskyi visnyk, 2012. - №20 (545). - S. 6-7.

6. Volkov E. N. Verovanyia y somnenyia: svetskye y relyhyoznbie (po motyvam K. Poppera) / E. N. Volkov // Konfessyy y mezhkonfessyonalnbie otnoshenyia v ystoryy y tradytsyy: materyalbi Vserossyiskoi nauchnoi konferentsyy (Samara, 12-13 dekabria 2008 h.) / otv. redaktor A. A. Beltser. - Samara, 2009. - S. 154-174.

7. Volkov Yu. H. Chelovek: Entsyklopedycheskyi slovar / Yu. H. Volkov, V. S. Polykarpov - M.: Hardaryky, 2000. - S. 234.

8. Horelov A. Karl Raner o Bohe y cheloveke / Aleksandr Horelov // Raner K. Osnovanye verbi. Vvedenye v khrystyanskoe bohoslovye / Karl Raner; per. s nem. - M.: Bybleisko-bohoslovskyi ynstytut sv. Apostola Andreia, 2006. - S. KhV-KhKhI. - (Seryia «Sovremennoe bohoslovye»).

9. Ivan Pavlo II. Entsyklika «Fides et Ratio» sviatishoho ottsia Ivana Pavla II do yepyskopiv Katolytskoi Tserkvy pro spivvidnoshennia viry y rozumu / Ivan Pavlo II. - Kyiv, Lviv: Kairos, Svichado, 2000. - 152 s.

10. Kardynal Ravazi D. Rekolektsii z papoiu / Kardynal Dzhanfranko Ravazi / za materialamy «Radio Vatykan» // Katolytskyi visnyk. - 2013. - №5 (554); 10 bereznia - 17 bereznia. - S. 11.

11. Kyiak S. Fenomen relihii: dialektyka vzaiemyn teolohii, relihiieznavstva i filosofii relihii / Sviatoslav Kyiak // Visnyk Prykarpatskoho universytetu. Filosofski i psykholohichni nauky. - Ivano-Frankivsk, 2011. - Vypusk KhIII. - S. 91-95.

12. Kononenko Ye. Vira yak sposib isnuvannia relihiinoi dukhovnosti / Ye. Kononenko // Relihiia v konteksti dukhovnoho zhyttia: kolektyvna monohrafiia / za red. prof. A. Kolodnoho. - K.: Ukrainska konfederatsiia zhurnalistiv ta Ukrainska asotsiatsiia relihiieznavtsiv, 2012. - S. 107-121.

13. Lukashevych M. Sotsiolohiia relihii / M. Lukashevych. - Lviv: Ukrainska akademiia drukarstva, 1999. - 248 s.

14. Liubachivskyi M. I. Katekhyzm dlia parokhiv / Myroslav Ivan Liubachivskyi. - Niu-York - Miunkhen: Lohos, 1961. - 358 s.

15. Martsynovskaia D. S. Fenomen relyhyoznoi verb v katolytsyzme : problembi kredolohyy: Monohrafyia. - Saarbrucken, Deutschland: Verlag LAP LAMBERT Academic Publishing, 2014. - 99 c.

16. Martsinovska D. Kredolohiia: Navchalno-metodychni rekomendatsii dlia studentiv-mahistriv spetsialnosti «Relihiieznavstvo». - Ivano-Frankivsk: Vydavets Margitych O. I. - 2017. - 60 s.

17. Martsinovska D. Kredolohiia yak relihiieznavcha nauka pro viru: ekumenichnyi dyskurs // Relihiia ta Sotsium. Mizhnarodnyi chasopys. - Chernivtsi: Chernivetskyi nats. un-t, 2017. - S. 113-118.

18. Martsinovska D. S. Tvorchyi vnesok Ivana Pavla II u rozvytok sobornoi paradyhmy adzhornamento / Daryna Martsinovska // Ukrainske relihiieznavstvo: Naukovyi zbirnyk «Ukraina i Vatykan: do i pislia Druhoho Vatykanskoho soboru». - 2013. - Vyp. 66. - S. 279-286.

19. Martsinovska D. S. Fenomen relihiinoi viry v katolytsyzmi: problemni dyskursy KhKh - pochatku XXI stolit: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. filos. nauk: spets. 09.00.11 „Relihiieznavstvo” / D. S. Martsinovska. - Kyiv, 2013. - 20 s.

20. O'Kollynz D. Fundamentalnaia teolohyia / Dzherald O'Kollynz. - Sankt-Peterburh: Yzd-vo Sviatoho Kresta. - 1993. - 315 s.

21. O'Kollinz D. Analiz viry / Dzherald OKollinz // O'Kollinz D., Farudzhi E. Malyi teolohichnyi slovnyk / Dzherald O'Kollinz, Eduard Farudzhi. - Ivano-Frankivsk: IFTA, 1997. - S. 15.

22. Papa Benedykt XVI. Apostolskyi lyst „Motu propio data” „Dveri viry“ - „Porta Fidei“ dlia proholoshennia Roku viry (11.10.1012 r.). [Elektronnyi resurs]: Katolytskyi ohliadach / Papa Benedykt XVI. - Rezhym dostupu: http://catholicnews.org.ua/apostolskii-list-porta-fidei-dveri-viri#point.

23. Pokornb P. Vvedenye v Novbii Zavet: Obzor lyteraturb y bohoslovyia Novoho Zaveta / Petr Pokornb, Ulrykh Hekkel; per. s. nem. - M.: Yzd-vo BBY, 2012. - 798 s. - (Seryia «Sovremennaia bybleystyka»).

24. Polkynkhorn D. Nauka y bohoslovye: Vvedenye / Dzhon Polkynkh orn / Per. s anhl. O. Kondbrynoi.- M.: Bybleisko-bohoslovskyi ynstytut sv. apostola Andreia, 2004. - 153 s. - (Seryia «Bohoslovye y nauka»).

25. Rahner K., Forhrimler H. Korotkyi teolohichnyi slovnyk / Karl Rahner, Herbert Forhrimler. - Lviv, 1996. - 663 s.

26. Raner K. Osnovanye very. Vvedenye v khrystyanskoe bohoslovye / Karl Raner; per. s nem. - M.: Bybleisko- bohoslovskyi ynstytut sv. Apostola Andreia, 2006. - 662 s. - (Seryia «Sovremennoe bohoslovye»).

27. Rouen U. O khrystyanskom bohoslovyy / Uyliams Rouen; per. s anhl. - M.: Bybleisko-bohoslovskyi ynstytut sv. apostola Andreia, 2004. - 340 s. - (Seryia «Sovremennoe bohoslovye»).

28. Slipyi Y. Vira i nauka / Otets doktor Yosyf Slipyi. - Rym: Vyd-vo Ottsiv Selezian, 1990. - 51 s.

29. Chernov S. Svoboda: znanye yly vera? / Serhei Aleksandrovych Chernov // Vera y znanye. Sootnoshenye poniatyi v klassycheskoi nemetskoi fylosofyy / otv.red. D. N. Razeev. - SPb.: Yzd-vo S.-Peterb. un-ta, 2008. - S. 8-25.

30. Shevchenko V. Bohoslovske relihiieznavstvo v yoho predmetnomu zmisti / V. Shevchenko // Dystsyplinarne relihiieznavstvo: navchalnyi posibnyk / za nauk. red. d. filos. n., prof. Anatoliia Kolodnoho. - 2-e doopr. vyd. - K., 2010. - S. 35-48.

31. Shin F. D. Tvoie zhyttia vartuie, shchob yoho prozhyty: Khrystyianska filosofiia zhyttia / Falton Dzh. Shin; per. z anhl. N. Pomirko. - 2-e vyd. - Zhovkva: Misioner, 2010. - 344 s.

32. Joseph Ratzinger. Benedikt XVI. Jesus Von Nazareth. Prolog die Kindheitsgeschichten / Joseph Ratzinger. Benedikt XVI. - Freiburg - Basel - Wien: Herder, 2012. - 141 S.

Размещено на Allbest.ru