Канонічна процедура посилання та відкликання східних священнослужителів на території, де нема єрархічних структур Української Греко-Католицької Церкви

Єпархіяльний єпископ, приналежний до УГКЦ, видаючи грамоту виписання (прямий перехід) або дозвіл на переїзд (тимчасовий переїзд) власному священнослужителеві, який виявив бажання працювати в іншій єпархії чи екзархаті УГКЦ, для правосильности свого юридичного акту не потребує отримання ні згоди, ні поради від будь-кого. Однак коли приналежний до УГКЦ єпархіяльний єпископ має видати грамоту виписання (прямий перехід) власному священнослужителеві, який виявив бажання працювати в іншій єпархії/екзархаті/дієцезії, приналежній до іншої Церкви свого права, то для правосильности власного юридичного акту такий єпископ потребує отримати згоду від Глави УГКЦ (кан. 365, § 2 ККСЦ). Крім того, коли український єрарх, приналежний до УГКЦ, має видати дозвіл на переїзд (тимчасовий переїзд) власного священнослужителя для праці в єпархії/екзархаті/дієцезії іншої Церкви свого права для вірних УГКЦ, він повинен передати справу Главі УГКЦ (кан. 193, § 3 ККСЦ).

Хоч у другій главі десятого титулу східного законодавства такої вимоги й не передбачено, все-таки, коли справа стосується душпастирської опіки над вірними УГКЦ, які перебувають на територіях, де немає установленої єрархічної структури УГКЦ, заходить мова про т. зв. «договір праці священнослужителя», який мають укласти два єпархіяльні єпископи (той, хто відпускає, і той, хто приймає священнослужителя).

Згідно з кан. 360, § 1 ККСЦ, для священика, який переїжджає на тимчасову працю до іншої єпархії чи екзархату, має бути укладена письмова угода між його єпархіяльним єпископом і єпархіяльним єпископом приймаючої єпархії. У такому договорі, згідно з кан. 362, § 2 ККСЦ, слід вказувати також права цього священнослужителя в разі його повернення до власної єрархічної структури.

Натомість коли йдеться про священнослужителя, який належить до єрархічної структури УГКЦ у межах канонічної території її Предстоятеля, договір про тимчасовий переїзд священнослужителя до іншої єпархії/екзархату/дієцезії іншої Церкви свого права для праці серед емігрантів має укладатися не між двома єпархіяльними єпископами, а між Главою УГКЦ і єпархіяльним/дієцезіяльним єпископом єпархії/дієцезії, до якої переїжджає священнослужитель. Канонічну підставу для вищевказаної думки можна віднайти в кан. 193, § 3 ККСЦ.

Канон 193, § 2 ККСЦ накладає на єпархіяльного єпископа обов'язок надати вірним іншої Церкви свого права, присутнісь яких на своїй території він ствердить, священнослужителів чи парохів (коли мова про пароха, слід вважати, що йдеться про особову парафію) або навіть призначити їм синкела, який є вірним тієї ж Церкви свого права, що й вірні-миряни. Про те саме каже й латинське законодавство в кан. 383, § 2 Кодексу канонічного права (далі ККП), тому латинський єпископ, як суб'єкт цього законодавства, застосуватиме цей канон.

Східний кодекс іде в цьому питанні ще далі, додаючи в § 3 кан. 193, що єпархіяльний єпископ, якщо хоче призначити священнослужителя чи навіть утворити особову парафію для вірних, приналежних до патріяршої чи верховноархиєпископської Церкви, повинен «...встановити відносини з Патріярхами, в цьому зацікавленими, і за їх згодою діяти власною владою». На жаль, у латинському праві цього параграфа немає, тому може статися, що зацікавлений місцевий латинський єпископ буде звертатися лише до правлячого архиєрея, священнослужителя якого запрошує до праці для емігрантів вірних УГКЦ. Однак в Інструкції Erga migrantes caritas Christi, 55 чітко вказано, що зацікавлений єпископ має звертатися до Патріярха.

Тому слід вважати, що коли мова йде про тимчасовий переїзд священнослужителя в іншу єпархію до праці для емігрантів вірних УГКЦ, він особисто та його правлячий архиєрей, коли отримає повідомлення про такий намір, повинні звернутись до Глави УГКЦ. Звичайно, латинський єрарх, дізнавшись про існування цього параграфа в ККСЦ, може сказати, що не зобов'язаний виконувати норми східного права, тому що його зобов'язує лише ККП. Однак, згідно з існуючою практикою інтерпретації, яка стосується кан. 1499 ККСЦ і кан. 17 ККП, він усе-таки повинен звернутися до Предстоятеля УГКЦ. Інструкція Erga migrantes caritas Christi, 55 також дає підстави вважати саме так. Якщо ж латинський архиєрей таки наполягатиме на тому, що має контактувати тільки з архиєреєм священнослужителя, то вже український владика, будучи підпорядкований східному праву (кан. 1 ККСЦ), повинен передати справу Блаженнішому. Тому можна сподіватися на те, що в майбутньому договори про послугу священнослужителя УГКЦ в латинській дієцезії будуть укладатися між Предстоятелем УГКЦ і дієцезіяльним єпископом. У такому договорі має бути вказано спосіб відкликання такого священнослужителя або єрархією УГКЦ, або латинською стороною, а також мають гарантуватися права, про які йдеться в кан. 362, § 2 ККСЦ.

Послідовне приписання священнослужителя. Послідовне приписання священнослужителя включає два способи зміни церковної юрисдикції: (1) т. зв. прямий перехід, тобто остаточне виписання священнослужителя з однієї єпархії чи екзархату і приписання назавжди до іншої нової церковної одиниці (кан. 359 ККСЦ) і (2) т. зв. тимчасовий переїзд духовної особи, яка, зберігаючи початкове приписання до власної єпархії чи екзархату, деякий час душпастирює в іншій церковній одиниці. Наслідком тимчасового переїзду може бути або остаточне (нове) приписання до тої єпархії чи екзархату, де священнослужитель працював останнім часом, або його повернення до єрархічної структури, де він зберігає своє первинне приписання (кан. 360 ККСЦ).

У разі прямого переходу священнослужителя слід передбачити такі три випадки.

(а)Прямий перехід духовної особи може відбутися до єрархічної одиниці тієї самої Церкви свого права, яка розміщена в межах території патріяршої Церкви чи поза нею. Наприклад, усередині УГКЦ: священнослужитель УГКЦ звільняється з-під юрисдикції власного єпархіяльного єпископа і переходять під юрисдикцію іншого українського греко-католицького єпископа.

(б)Прямий перехід духовної особи може відбутися до єрархічної одиниці, приналежної до іншої Церкви свого права. Така канонічна процедура вимагає, щоб було отримано згоду вищої над єпархіяльним єпископом церковної влади, передбаченої партикулярним правом (кан. 365, § 2 ККСЦ). Наприклад: єпархіяльний єпископ, перш ніж видати грамоту виписання священнослужителя з-під власної юрисдикції, повинен отримати письмову згоду Глави УГКЦ. Лише після того він може видати грамоту про виписання, і тим самим священик звільняється з-під юрисдикції власного єпархіяльного єпископа, приналежного до УГКЦ, і переходять під юрисдикцію, наприклад, латинського єпископа, який видає грамоту приписання.

(в)Прямий перехід духовної особи до єрархічної одиниці, приналежної до іншої Церкви свого права, а також перехід вказаної особи як вірного до цієї Церкви свого права згідно з кан. 32 ККСЦ. У цій ситуації головним елементом, на який слід звернути увагу, є географічна територія, що на ній виконують свою юрисдикцію два єпархіяльні єпископи. В одному випадку ці єпархіяльні єпископи двох різних єпархій/дієцезій виконують свою юрисдикцію на території однієї й тої самої держави, а в іншому випадку вони виконують владу управління у двох різних державах.

Для кращого розуміння викладеного вище розгляньмо кілька прикладів. Першим може бути ситуація, коли приналежний до УГКЦ священнослужитель, бажаючи перейти працювати до латинської дієцезії, яка міститься на території тої самої держави, що і його первинна єпархія чи екзархат, хоче також стати членом цієї Церкви. У цьому випадку, крім грамоти виписання, виданої єпархіяльним єпископом, разом із дозволом вищої влади, про яку йдеться в кан. 365, § 2 ККСЦ, і грамоти приписання від дієцезіяльного єпископа, необхідно також отримати письмові дозволи обох єпархіяльних єпископів на такий перехід з однієї Церкви свого права до іншої Церкви свого права (кан. 32, § 2 ККСЦ).

Іншим прикладом може бути ситуація, коли священнослужитель, приналежний до УГКЦ, крім того, що бажає перейти працювати під юрисдикцію латинської дієцезії, яка знаходиться в іншій державі, а не тій, де є його первинна єпархія чи екзархат, хоче також стати членом цієї Церкви. У такому випадку, крім грамоти виписання, виданої єпархіяльним єпископом, разом із дозволом вищої влади, про яку мова в кан. 365, § 2 ККСЦ, і грамоти приписання від дієцезіяльного єпископа, необхідно отримати письмовий дозвіл від Апостольської Столиці (кан. 32, § 1 ККСЦ). Під поняттям «Апостольська Столиця» слід розуміти Конгрегацію для Східних Церков, коли мова йде про УГКЦ поза межами території патріяршої Церкви, або ж Департамент у справах відносин із державами Другого відділу Державного секретаріяту Ватикану, коли мова йде про УГКЦ у межах патріяршої Церкви.

Ще одним прикладом є випадок, коли приналежний до УГКЦ священнослужитель бажає перейти працювати під юрисдикцію латинської дієцезії, незалежно від її географічного місцезнаходження, залишаючись при тому вірним УГКЦ, із наміром душпастирювати для латинських вірних. У такому випадку, крім дозволів від компетентних церковних влад, необхідно отримати дозвіл на біритуалізм, який видає Конгрегація для Східних Церков.

Тимчасовий переїзд. Насамперед необхідно підкреслити відмінності, між переходом і переїздом священнослужителя для праці до іншої єпархії чи екзархату. Перша з них пов'язана з часом служіння поза межами власної єпархії чи екзархату. У випадку переходу, при дотриманні канонічних приписів, послідовне приписання настає відразу. Натомість у разі тимчасового переїзду найвищий законодавець передбачає певний термін такого служіння духовної особи поза межами власної єпархії чи екзархату.