9

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні напрями індуїзму

Вішнуїзм. Початок виникнення вішнуїзму відносять до III-IV ст., коли з'явилися пурани збірники міфологічних сюжетів та ритуальних приписів. Бог Вішну згадується ще в Ригведі, там він виступає як скромний покровитель землеробства і скотарства, а також чоловічої сили для продовження роду. В боротьбі вищого ведичного бога Індіри з його ворогом Врітрою Вішну надає Індірі вирішальну допомогу. Ім'я його також належить до одного з імен бога Сонця. Вважають, що він взагалі, так би мовити, "доарійського походження", що це ім'я якогось дравідського божества. Поступово зростає авторитет Вішну в Упанішадах. І вже незаперечно вказується на його верховність серед богів у "Махабхараті", там його допомога богові Індірі виступає як успадкування верховенства. Саме в "Махабхараті" висловлюється ідея аватари (зниження, спускання) сходження божества на землю, втілення його в земну форму. Вішну перевтілювався 24 рази, десять з них вважаються найбільш важливими.

Перше перевтілення Матсья-аватара пов'язано із всесвітнім потопом, який мав знищити всіх людей на Землі. Вішну, аби врятувати людство, надіслав благочестивому Ману ковчег. Зробив він це, перевтілившись у велику рибу, до рогу якої був при в'язаний ковчег. Разом із врятуванням благочестивого Ману були врятовані і Веди.

Друге перевтілення Вішну відбулося тоді, коли в боротьбі богів з демонами останні стали брати гору. Боги попросили у Вішну напій безсмертя (амриту). Для цього треба було збити океан так, як збивають молоко для одержання масла.

У третьому перевтіленні Вішну був вепром Варахаром, що врятував Землю, яка потопала в океані.

Четвертого разу Вішну став людиною-левом Нрісінхом, який переміг демона, що нищив богів і якого не могли вбити ні Бог, ні людина, ні тварина. Нрісінх одночасно був трьома ними.

П'яте перевтілення було знову пов'язане з рятуванням світу від демонів. Демон Балі захопив усі три світи: підземний, земний і небесний. Жар охопив усіх богів, їм не було місця в світі. Тоді Вішну перетворився на вамана-карлика, прийшов до Балі і попросив у нього стільки землі, скільки вмістять його три кроки. Балі змилостивився. Карлик, маючи надприродні можливості, ступив з неба на землю, а Балі змушений був оселитися під землею.

У шостому перевтіленні Вішну діє вже на землі. Між брахманам і кшатріями точилася боротьба за владу. Щоб допомогти першим, Вішну перетворився на брахмана Пара-шураму ("Рама з сокирою"), 21 раз він ставав на прю з кшатріями і нарешті переміг. Далі Вішну перевтілюється у Раму, який переміг злого демона-ракшасу Равана (розповідь про подвиги Рами лягла в основу славнозвісної поеми "Рамаяна").

У восьмому перетворенні Вішну постає в образі Крішни героя племені удавів. Ця аватара одна з найпопуляриіших, а Крішна став улюбленим персонажем багатьох творів. Культ Крішни набув такої популярності, що його послідовники виділились у самостійну гілку крішнаїзм.

Дев'ята аватара в образі Будди є результатом включення в індуїзм буддійських уявлень. Десята у вигляді Калки відображає уявлення про те, що Вішну в кінці віку Калі з'явиться у вигляді вершника і зруйнує всі нещастя, відновить лад і справедливість на землі.

У пізньому індуїзмі культ Вішну поступово набуває дедалі більшого значення, його образ витісняє не тільки дрібніших богів, а й самого Брахму. Брахма зробив свою справу створив світ, тепер головна роль належить його охоронцеві Вішну.

Розвиток вішнуїзму в середині І тис. до н. е. відзначився появою в ньому тенденції до монотеїзму, що знайшло вираз у приниженні авторитету численних нижчих богів. Внаслідок цього виник рух бхакті, ідея якого особлива любов, довір'я до бога, внутрішня релігійність, яка не потребує старанного дотримання ритуальних положень, а якраз останнє так характерне для індуїзму. Можливість звернення до бога без допомоги жерців і жертв була демократичним проголошенням рівності всіх віруючих перед богом. Рух бхакті набрав значного поширення в ХП-ХТТ ст. У XIV ст. було створено священну книгу руху Бхатіратнавалі. Були й інші сектантські рухи. Так, у XII ст. релігійний діяч Рамануджа (пом. у 1137 р.) став засновником секти шрівайшнавів, яка додержувалась бхактійських принципів. Секта існує ще й досі серед численних вішнуїстських спрямувань. Від вішнуїзму потім відокремилася ще одна впливова течія індуїзму, яка набрала особливої популярності в наші часи крішнаїзм, який вшановує Вішну в образі обожнюваного героя народного епосу Крішни.

Вішнуїзм відігав значну роль у розвитку індійської релігійної думки, майже тисячу років він вів лінію поєднання брахманізму з релігійною традицією доведичних культів, які продовжували існування після злиття дравідської і більш ранньої культури з арійською.

Шиваїзм. Шиваїзм, як і вішнуїзм, має давнє коріння в індуїстській релігійній традиції. Деякі дослідники вважають Шиву одним з богів корінного населення Індії, яке жило в басейні Гангу ще до приходу арійців. Але шиваїзм, як напрям індуїзму, що набрав самостійного значення, утворився лише в перших століттях нової ери. З самого початку свого існування і протягом усього періоду його розвитку утворювались різні групи, течії і секти шиваїзму, таким роздробленим він лишається й тепер. Образ Шиви є продуктом індуїстського перероблення стародавньо-індійського бога родючості. І водночас він виступає як уособлення руйнівних сил природи. Соціальна функція Шиви бог кари за гріхи. Таке подвійно ускладнене трактування Шиви в індуїзмі все ж в остаточному схиляється до підкріплення його позитивних рис. Саме значення слова "шива" в санскриті означає милосердний, доброзичливий. Сам Шива звичайно зображується у вигляді аскета, заглибленого у самоспоглядання, або ж у вигляді багаторукого бога, що танцює у вогняному колі.

Як то і годиться всемогутньому богові, Шива, як і Вішну, здатний перевтілюватися. При чому його здатність робити це теж надзвичайно універсальна: він може виступати у вигляді будь-якого божества, у будь-якому образі. Шива зображується у індійській іконографії у вигляді самітника з трьома очима і чотирма руками. Чотири руки показують його могутність. А третє око виникло так: Шива сидів на Гімалаях, глибоко замислившись. Раптом ззаду до нього підійшла його дружина Ума (Калі) і закрила йому очі, від чого весь світ поринув у темряву. І тоді виникло третє око, яке запалало, мов Сонце, і спалило все живе на Гімалаях. Зображення Шиви мальовниче: крім третього ока у нього на лобі півмісяць, у волоссі жіноча голівка, з якої витікає Ганг, кобри обвивають руки, ноги і шию, а біля нього стоїть насторожі білий бик Нанду. Шива сидить на тигровій шкірі, на шиї у нього намисто з людських черепів, а в руках він тримає тризубець. Цей атрибут прийшов, мабуть, з далеких південних стародавньоукраїнських степів, з аріями, які декілька тисяч років тому вирушили звідти до Азії.

У нього три дружини: Калі - "Чорна", Дурга - "Неприступна" і Парваті - "Дочка гори". Вони то закохані, то кровожерливі.

Важливе місце в шиваїзмі посідає культ родючості. Бог Шива разом з однією із своїх трьох дружин Калі є носієм шакті творчого початку, який забезпечує появу всього живого в природі. Калі розглядається також і як іпостась Шиви в жіночому вигляді. Друга стає об'єктом поклоніння як Богиня-матір, що контролює і стимулює всяке народження. Ось тому в шиваїстському культі існують окремі церемонії вклоніння символічним зображенням чоловічих і жіночих геніталіїв (статевих органів). В індуїстському, точніше - шиваїстському пантеоні жінка Шива-Калі (Дурга, Деві, Парваті, її власне ім'я Ума) має і самостійне значення. Якось її батько зневажив Шиву, Калі на знак протесту спалила себе на вогнищі, за що отримала ще одне ім'я Саті (Доброчинна). Згодом вона народилася вдруге як дочка Гімалаїв і отримала ім'я Хаймаваті сестри Гангу.

Особливості індуїстського культу. Вішнуїзм і шиваїзм мають практично спільний культ, відмінності лише в тому, якому богові йде поклоніння. Звідси особливості магічних і молитовних формул. Звідси і різниця у фетишах, ідолах, зображеннях богів. А майже всі магічні прийоми тотожні. Незначність культових розбіжностей виключають антагонізми між вішнуїстами і шиваїстами, участь у культових церемоніях у них буває спільною.

У Ведах розроблені вимоги до мирського життя індуса від народження і до смерті. На будь-який випадок життя є свій обряд, і він має бути виконаний точно. Саме ці обряди, церемонії та ритуали роблять людину індусом. Саме вони об'єднали всі народи Індії, які перебувають під впливом індуїзму, в одну індійську цивілізацію.

Індуїстські положення про виявлення в кожному божестві сутності вищого божества давали можливість без ускладнень вирішити проблему ставлення до культів численних місцевих богів.

Усі місцеві релігії Індії утворились на основі найстародавніших племенних релігій. При поширенні ведичної релігії, а потім брахманізму вони не були знищені і не зникли самі по собі, а природно включилися в культи, що набрали над ними зверхності. Навіть буддизм не зміг їх уникнути, тим більше їх асимілював індуїзм. Ось тому в індуїзмі і виникла множинність культів, яка навіть іноді буває приводом відомих нам тверджень, що індуїзм сам по собі - просто комплекс різних релігії.

У кожній місцевій общині індусів існує своя система анімістичних уявлень: духи живуть всюди навколо селища людей, вони активно втручаються в життя своїх живих родичів, є духи-покровителі, є лиховісні. Здебільшого вони жіночого роду; чоловічі божества це їхні супутники. Багато з них мають власні імена і розрізняються за родом діяльності: наприклад, богиня холери, богиня віспи, богиня гончарів, богиня ковалів тощо.

індуїзм вішнуїзм шива культ

Вигляд цих богів здебільшого умовний. Це каміння, горби, озера, але є й кам'яні чи глиняні ідоли. Храми такі самі примітивні, як і боги, дуже часто - це проста хижа. Культ теж простий: прості жертви, прості молитви. Часто до богів звертаються тільки в разі потреби. Урочистими бувають богослужіння, коли в жертву приносять тварину; тоді м'ясо з'їдають учасники жертви. У місцевих храмах звичайно відбуваються родинні обряди, пов'язані з народженням, укладенням шлюбу і похованням. У них звичайно бере участь велика кількість людей, щедро оплачуються різні магічні церемонії і жерці.

Як уже говорилося, поглиблення вчення про сансару в індуїзмі тривало весь час. Віками не змінювалось уявлення про те, що перевтілення душі померлого залежить від дотримання ними дхарми, карма визначає долю душі, яка перевтілюється, і зливається Атман з Абсолютом. Великого значення надавалось поховальним обрядам, зокрема спалюванню трупа на березі священної річки Ганг, куди потім кидають попіл від поховального вогнища.

Індуїзм політеїстичний. І ця його риса особливо яскраво виражається в індуїстському культі. Майже кожен індуїстський храм має пріоритетне божество, свою систему церемоній і богослужінь, присвячених саме цьому божеству. І це зовсім не виключає поклоніння в цьому ж храмі іншим богам. Немає гори, скелі, річки, печери, незвичного дерева, які не мали б свого власного місцевого духа, немає найменшого села, яке не мало б свого особливого покровителя грамадевату, який навіть походячи з великого пантеону, має для місцевих віруючих особливі якості, невідомі іншим віруючим, зауважує відомий знавець релігії Індії А. Барт.

Завершуючи обрядову характеристику індуїзму, звернемо увагу на обрядові норми, які викликають негативні явища в суспільстві.

Йдеться, по-перше, про ранні шлюби, коли дівчинка стає жінкою у 8-9 років, а звідси фізіологічно небезпечне раннє материнство. По-друге, індуїзм забороняє повторний обряд шлюбу вдовам, що прирікало на довічну безшлюбність чимало жінок.

Для поклоніння індуїстським богам вищого рангу споруджено великі храми з величною архітектурою, деякі з них є витвором мистецтва. Обов'язковим атрибутом храмів є скульптури Вішни, Шиви, Калі, Крішни, вони пишно обставлені й обслуговуються відповідною кількістю жерців та інших служителів.

Існує два загальноіндуїстські щорічні свята: веснхолі й осенідівалі. Всі інші свята встановлені на честь окремих богів, у кожній місцевості своє. Свята індусів складаються з урочистих церемоній і жертвоприношень. Діють ці храми і в буденні дні. Жерці, що чергують у них, задовольняють релігійні потреби як прихожая, так і прочан, а останніх завжди чимало. Прочанство становить для віруючих цілу подію в житті, оскільки це пов'язане з тривалою мандрівкою і щедрим пожертвуванням.

Під терміном "індуїзм" раніше розуміли все нехристиянське і немусульманське в Індії. Потім цей термін уточнили: індуїзм стали розглядати як релігійний комплекс, а також певну соціальну структуру і духовну культуру, що виростає на цьому комплексі. Самі прихильники цієї релігії називають її "хінцу-дхарма", розуміючи під дхармою не просто релігію, а закон, обов'язок у найширшому розумінні цього слова. Користуючись сучасною термінологією, можна сказати, що в такому аспекті індуїзм - це певний спосіб життя. Ми будемо користуватися терміном "індуїзм" для означення специфічної національної релігії з глибокою національною традицією, яка поширена в Індії. Прибічники індуїзму називаються індусами, цей термін слід відрізняти від терміна "індієць", який означає певну національність. Проте фактично майже кожний індієць є індусом.

Історія індуїзму починається десь у другій половині ІІ-го тис. до н. е. і триває в наш час. Майже три з половиною тисячоліття індуїзм відігравав позитивну роль у розвитку і збереженні національної духовної культури. Через міграції населення, війни, іноземне панування, внутрішні чвари, філософські і релігійні пошуки індуїзм проніс і зберіг індійський національний менталітет. У цьому його незаперечна заслуга.

Наявність в індуїзмі численних течій і напрямів, його релігійна розмаїтість полегшує його контактування з іншими релігіями. Він відкритий для всіх релігій, індуїст може молитися в будь-якому храмі разом з віруючим іншої релігії і щиро вклонятися його богам. Цей універсалізм індуїзму дав йому багато переваг перед іншими релігіями, яким важко позбутися вікової спадщини релігійної нетерпимості. Одночасно слід згадати і про тяжке звинувачення індуїзму в тому, що релігійна неоднорідність, наявність численних сект і напрямів у ньому були негативним фактором у боротьбі з іноземними загарбниками. Це обвинувачення індуїзму в тому, чого він не зробив. Воно дуже спірне.

Лише об'єктивний історичний аналіз може дати повну картину боротьби прогресивних і реакційних сторін індуїзму.

Другою незаперечною якістю індуїзму є його широкий духовний діапазон. Він зачепив і намагався осмислити найширше коло духовних проблем, проблем ставлення людей одне до одного, до суспільства, природи і Бога. Він заклав традиції філософської думки Індії, глибоко вплинув на мислення індійців, зробив вагомий внесок у розвиток філософської культури людства.

М. Ганді вважав індуїзм пошуками "істини в собі" без насильницького перетворення світу. Вихідним принципом філософської концепції Ганді є ідея божественної реальності, яка ототожнюється з істиною.

Беттані, англійський історик релігій Сходу, дуже влучно характеризував індуїзм, коли назвав його всеохоплюючою релігією. Він вважає, що термін індуїзм не означає ні віри, ні раси, ні церкви, ні народу. В нього входять і послідовники ведійської філософії, високородні брахмани, представники нижчих каст, що вклоняються різним богам індуського пантеону, напівварварські (за його виразом) аборигени, що не знають індуської міфології і поклоняються під час хвороби чи якої небезпеки будь-якому каменю.

Реформізм і індуїзм. Тенденція до реформування індуїзму, яка проявилася зокрема в сикхізмі, супроводилася невпинною появою великої кількості сект. Утворення сект пов'язане з особливостями соціального і національного розвитку народів Індії, а також з поширенням давно вже існуючого в індуїзмі інституту гуру. Цей інститут постійно вдосконалювався і набирав досвіду. Поступово роль гуру зростає. Він уже не тільки індивідуальний наставник, який навчав свого вихованця правил касти, він привласнює собі й певні жрецькі права, стає посередником між віруючими і богом, він сам є втіленням бога з належним у такому становищі авторитетом. Гуру стає віровчителем, він коментує традиційне вчення і вносить свої доповнення. І ось він уже віровчитель, пророк, глава общини зі своїми особливостями віровчення і культу. Звичайно такі поправки дуже добре враховують усі соціально-політичні обставини, психологічні особливості віруючих, їх інтереси. Багато сект використовують містично-епотичні моменти індуїстського віровчення, вони проповідують культ жіночого початку всього існуючого, культ шакті. Інші пов'язані з оргаїстичними культами Калі.

Таких дрібних сект, часом розміром з общину, в індуїзмі безліч, часто вони існують стільки, скільки живе й проповідує гуру. Але є й більш стійкі об'єднання, які утворюють цілі течії і мають певне суспільне значення.

Економічний і політичний розвиток Індії в XIX ст. в умовах англійської колонізації і включення країни в орбіту європейської цивілізації, зародження і розвитку національно-визвольного руху спричинили в індійській культурі реформаційні тенденції. Ці тенденції виявилися і в галузі релігії, в індуїзмі.

У 1828 р. філософ і релігійний діяч раджа Раммохан Рай (1772 чи 1774-1833) заснував у Калькутті Товариство Брахми ("Брахмо самадж"). Метою цього товариства було поширення релігійно-філософської системи, яка, виходячи з рівності усіх людей перед богом, проголошувала необхідність створення єдиної монотеїстичної релігії.

Така релігія стане основою прогресу суспільства і утвердиться лише через освіту. Учасники "Брахмо Самадж" заперечували багато основних положень індуїзму: поклоніння ідолам, виправдання каст, самоспалювання вдів, дитячі шлюби тощо. До цього товариства пристало багато прогресивних діячів індійської культури, свого часу його головою був відомий індійський письменник і громадський діяч Рабіндранат Тагор. З початку XX ст. діяльність товариства поступово згасає.

Другим значним товариством індійських релігійних реформаторів було "Ар'я Самадж" (Товариство аріїв). Його засновником був релігійний реформатор і просвітитель Деянда Сарасваті (1824-1883). Традиційну для індійських просвітителів критичну платформу щодо індуїзму Сарасваті доповнив вимогою повернення до релігії стародавніх аріїв, до Вед. У зв'язку з цим склалась тенденція алегоричного розуміння Вед, пошуків у них зашифрованих передбачень тощо. "Ар'я Самадж" слід розглядати також як реакцію індуїзму на поширення в Індії ісламу і християнства. Це пояснює його активну місіонерську діяльність серед прибічників інших релігій. Намагаючись реформувати індуїзм, "Ар'я Самадж" залишається вірним його основним принципам, навіть поділяє індуїстське ставлення до каст.

Якщо в 1891 р. до товариства входило 40 тис. членів, у 1911 р. - близько 250 тис, то в 50-х роках їх уже було близько одного мільйона.

Одним з видатних реформістів індуїзму в XIX ст. був Рамакрішна (1834-1886). Справжнє ім'я Гададхар Чаттерджі. Рамакрішна був вихідцем з брахманістської родини. Він успадкував від батьків ревний релігійний фанатизм, який створив йому авторитет серед віруючих і сприяв поширенню його вчення. Рамакрішна вчив, що Бог є єдиною реальністю, душа людини частина Бога, а весь світ - це не більше, ніж ілюзія. Тобто, на його думку, всі релігії однаково істинні і заслуговують поваги, тому можна поклонятися різним богам, і - це й буде поклоніння Богові.

Рамакрішна підкреслював, що метою земного життя людини є осягнення Бога через бхакті, але не шляхом аскетичного зречення від життя. Потрібна активна участь у житті, виконання своїх обов'язків. Служити Богові це служити людині, бо в кожній із них є Бог. Таким чином Рамакрішна обґрунтував ідеї гуманізму, суспільної активності, зокрема в його часи участі в національно-визвольному русі.

Створена Рамакрішною релігійно-філософська система була синтезом індуїзму та індійської філософії. Він використовував положення й інших релігій. А головне він добре відчував характер і потреби індійського національного життя і відобразив їх у своїй системі. Вчення Рамакрішни продовжив його учень Нарендрант Датта (18631902), який взяв собі в чернецтві ім'я Вівекананда.

Біографія Вівеканаиди, який одержав ще за життя титул свамі (святого) добре розроблена в індійській літературі. Так, повідомляється, що він народився 12 січня 1863 р.06 годині 49 хвилин на сході сонця. Біограф перелічує безліч фантастичних пригод і випадків у житті святого, пов'язаних нібито з його зв'язками з потойбічним світом. Він всюди і завжди виступає як мудрий і справедливий гуру, ніколи ні в чому не помиляється. Вівекананда вважав учення Веданти найбільш досконалим досягненням індуїзму 1 всього релігійного розвитку в цілому, його логічним підсумком.

У Веданті поєднано суть усіх віровчень, вони цілком відповідають сучасній науці, між ними немає ніяких суперечок. Але людство цього не розуміє, воно ще перебуває в "дитячому садку" релігії. Людство має створити живу, міцну та істинну релігію "вклоняючися Духові в Дусі". Релігії мають об'єднуватися.

Вівекананда чітко висловив своє негативне ставлення до каст, критикував ті релігійні положення, які виправдовували касти і ті релігійні обряди, які підкреслювали кастові відмінності. Він казав, що "наша релігія на кухні, наш Бог кухонний горщик, наша релігія в словах: "не доторкайся до мене, я святий".

Своїм ученням Вівекананда осучаснив Веданту, бувши ідеологом національної і релігійної рівності, національного відродження індійського народу, що боровся за незалежність Індії, вважаючи головним у цій боротьбі ведичне виховання.

Вівекананда активно пропагував індуїзм за межами Індії. У 1893 р. він виїздив до Великобританії, Японії, США, виступав на Міжнародному релігійному конгресі в Чикаго. У 1897 р. Вівекананда заснував товариство "Місія Рамакрішни", яке започаткувало чимало індуїстських общин і монастирів у Європі і США. Ця "Місія" активно діє і в наші часи, сприяючи поширенню неоіндуїзму як новітньої релігії в усьому світі. Індуїзм у реформованому вигляді активно підтримується прогресивними національними колами країн. До нього зверталися такі видатні діячі Індії, як М. Гадці, Д. Неру, Індіра Ганді та ін.

Індуїзм поняття значно ширше, ніж релігія. Це й цілком оригінальний комплекс віровчення і культу, широкий філософський погляд на життя, і ціла соціологія, специфічний спосіб життя, який глибоко увійшов у суспільні відносини, в побут. Для індуїстів (індусів) їхня релігія охоплює все, цілком заповнює духовний світ, стає його синонімом. Будь-яке явище природи чи суспільного життя має сакральний характер і це переконання індуїста апріорі відкидає будь-яке інше пояснення.

Відомий лінгвіст і дослідник Сходу Макс Мюллер ще в середині XIX ст. писав про індуїзм, що він як релігія розвалюється і йому лишилося жити зовсім небагато. Але передбачення великого лінгвіста не збулось.

Індуїзм вражає масштабністю свого впливу.85 % населення сучасної Індії сповідує індуїзм, він поширений у Пакистані, Бангладеші, Шрі-Ланці, Непалі, Індонезії, ряді країн Південної Африки. Є прихильники індуїзму серед європейців та американців, які сповідують його найчастіше в реформованих чи модернізованих варіантах.

Проте не все, що виходить з індуїзму, придатне всім і навіть індійському народові. Маленька ілюстрація. Д. Кінг-Хіл в книзі "Кінець двадцятого віку" пише, що систематичне голодування індійського народу поглиблюється релігійними заборонами. їм було б досить, якби не було численних заборон. Тут заборонено вбивати пацюків, бо в ньому може жити те, що було колись людиною, а павуки заїдають майже третину врожаю зерна. А те, що не з'їли павуки, піде на їжу священним коровам.

Історичні масштаби індуїзму 3,5 тис. років існування і етнографічні. Він поширений серед кількох сотень націй, народностей і племінних груп, які розмовляють 845 мовами і діалектами; демографічні під його впливом перебуває майже 1 /6 частина людства. Його виняткова релігійна відкритість дає підстави спитати: а чи не є індуїзм світовою релігією?

Справді, індуїзм разом з іудаїзмом та зороастризмом належить до найдавніших релігій світу, які заклали основу всіх віровчень і культових засад. Але відігравши вагому роль в історії релігії, індуїзм світовою релігією не став, оскільки з самого початку свого існування був призначений для духовного обслуговування одного народу індійців. До того ж і не всього народу, бо представники касти недоторканних не мали права спілкуватися з Богом.

Індуїзм можна було б назвати світовою релігією індійського світу, бо світ цей немалий і йому ще, мабуть, доведеться сказати вагоме слово в історії цивілізації на нашій планеті. Принагідно відзначимо, що й наші прадавні українські предки арії, що проживали в Причорноморських степах, нагадують нам про глибоку спорідненість українського та індійського народів.

Размещено на Allbest.ru