Релігійні системи Ірану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігійні системи Ірану

релігія зороастризм іран

Релігія давнього Ірану -- зороастризм

Виникнення зороастризму. Іранське нагір'я це обширні степові простори, бідні на воду і рослинність, обмежені горами, біля яких і виникали життєві центри племен, що з III тис. до н.е. переходили до осілого землеробства і скотарства.

На початку II тис. до н.е. на цю територію проникають індоіранці, арії. Звідси потім пішла назва цієї країни Іран -- "країна аріїв".

Є припущення, що предками індоіранських племен були протоіндоіранці, народ, який жив у IV тис. до н.е. десь у південноукраїнських степах і на схід від Волги. На початку III, а може, і на початку II тис. до н.е. вони розділилися на два різномовних народи: індоарійців і протоіранців. Перші відійшли на північ Індії і далі, а другі зайняли територію теперішнього північно-східного Ірану.

Існує інше припущення. Вважають, що прабатьківщиною іранських племен є територія теперішньої Середньої Азії. Розподіл індоіранської спільності на індійську та іранську відбувся на початку II тис. до н.е., коли пройшла перша хвиля індійської міграції через Афганістан і на початку І тис. до н.е., коли хвиля міграції була скерована на Афганістан та Іран.

У І тис. до н.е. там утвердились мідійські та еломітські племена, перші -- на півночі, другі -- на півдні. У IX--VIII ст. до н.е. вони утворюють велику кількість міст-держав. Тривалий час цей народ був під владою Ассирії.

На початку VII ст. до н.е. на цій території виникає держава Мідія. Вона швидко зміцнюється, навіть разом з Вавилонією в 616-605 рр. до н.е. руйнує Ассирію. Мідія стає світовою державою. У 550 р. до н.е. Мідія втрачає свої позиції, зазнавши поразки у війні з підлеглим їй царством Персидою. Влада в країні стала належати перській династії Ахеменідів. Країна стала називатись Персією. У 558 р. до н.е. в Персії почав царювати Кір II (558-530 рр. до н.е.). Він остаточно об'єднав усі перські племена, повністю звільнився від мідійського панування. Потім Кір II захопив Мідію (550-549 рр. до н.е.), Лідію (546 р. до н.е.), вийшов до Егейського моря, підкорив значну частину Середньої Азії (545-539 рр. до н.е.), завоював Вавилонію (539 р. до н.е.). Своє вторгнення до Вавилонії Кір II пояснив тим, що її цар Набонід виявив неповагу до богів своєї країни. Після завоювання Кір II сам приніс жертви богу Мардуку і заявив, що він отримав царство від нього. Незабаром під владу персів перейшло все східне Середземномор'я (Сирія, Фінікія, Палестина). У 530 р. до н.е. Кір II загинув під час походу в Середню Азію, владу успадкував його син Камбіс (530-522 рр. до н.е.). У 525 р. до н.е. він завоював Єгипет. Камбіс, як і його батько, теж визнав чужих богів, вклонявся єгипетським богам, оголосив себе фараоном і коронувався за єгипетськими звичаями з участю єгипетських жерців. Після невдалого походу до Ефіопії помер у 522 р. до н.е. на шляху до Персії при досить загадкових обставинах.

З 522 р. до н.е. царем став Дарій І (522-486 рр. до н.е.), який поширив владу Персії на Фракію і Македонію, на значну частину Північної Індії, але зазнав поразки від скіфів. Так поступово в VI ст. до н.е. Персія стає світовою державою.

Усе правління династії Ахеменідів було періодом постійних війн проти повстань підкорених народів. Дарій І вів наполегливу роботу по внутрішньому впорядкуванню держави. Він створив єдину систему управління імперією, поділивши її на сатрапи із загарбаних країн. У них зберігалися місцеві закони, релігія і культура. У державі Ахеменідів, в умовах релігійної строкатості, існувала досить широка віротерпимість.

Після завоювання нових територій і народів перські царі зберігали традиційні релігії, приносили місцевим богам жертви, брали участь у релігійних церемоніях місцевих храмів, підтримували місцеве жрецтво. Отже, перська держава була країною з різними релігіями, на які покладалося завдання служити єдиному цареві. Це було незручно і неефективно. Назрівала потреба в єдиній релігії і в єдиному богові.

Ще за часів Дарія І почалися греко-перські війни, які тривали з 500 до 449 рр. до н.е. Вони значно послабили державу Ахеменідів, і в 330 р. до н.е. її завоював Александр Македонський.

Але повернемося до часів розквіту цієї держави.

Потребу в єдиній релігії, як виявилося, задовольнити було не так уже й важко. Отже, була потреба в єдиній релігії, яка об'єднувала б цю клаптикову світову державу. Така релігія потрібна була і для обґрунтування династичних прав тих членів династії, які добиралися до престолу. Справа в тому, що коли Дарій став царем, його батько і дід ще були живі, тож права на престол у нього були досить умовні. Його син Ксеркс, у свою чергу, мав династичні проблеми. Він став царем, незважаючи на те, що жив його старший брат Артобазан, який був сином Дарія від першої дружини. Ці обставини призвели до жорстокої боротьби за владу, і в цій боротьбі і Дарій, і Ксеркс мали спиратися на релігію. Це теж стимулювало релігійні пошуки.

Походження зороастризму становить предмет тривалих наукових суперечок. Одні вчені вважать, що зороастризм виник спочатку на заході Ірану, в Мідії, і звідти поширився на схід. Це мідійська концепція походження зороастризму. Інші твердять, що зороастризм виник на сході Ірану, в Бактрії (тепер -- Середня Азія). Звідти він поширився на захід, аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Остання точка зору переважає в сучасному сходознавстві.

Так чи інакше, але вже ст. до н.е. у стародавньому Ірані виникло релігійне вчення, яке зв'язують з ім'ям мислителя Заратуштри, який начебто одержав це вчення шляхом одкровення. Ця релігія дістала назву зороастризму.

Цю релігію ще називають маздеїзмом від імені верховного Ахура-Мазди, або ж релігією Авести від назви її священної книги; прибічників її часто звуть вогнепоклонниками за підкреслено важливе значення культу вогню. Зороастризм -- перша з релігій одкровення, тобто релігій, учення яких одержано пророком від єдиного, неповторного Бога. За нею йдуть іудаїзм, християнство та іслам.

Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби племен східного Ірану за традиційну племінну демократію, яку не визнавав ахаменідський захід. Саме тоді у вченні Заратуштри були сформульовані певні демократичні мотиви, а сам зороастризм був ідейною основою значних народних рухів.

Зороастризм мав ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва політичним об'єднанням у стабільну державу з міцною владою. Для цього потрібен був якщо не цілковитий монотеїзм, то хоч би стала тенденція до нього.

Зороастризм спочатку рішуче заперечував усі культи всіх народів, стверджуючи лише культ Ахура-Мазди. Але він не міг не увібрати в себе попередню культову традицію. Поступово дозороастрійські божества індоіранських племен знаходять собі місце в зороастрійському культі, дозороастрійська культова творчість вливається в зороастрійські культові тексти.

Якщо виникнення зороастризму має відчутні "білі плями", то його становлення як державної релігії за часів Дарія і Ксеркса більш-менш зрозуміле.

Аналізуючи напис, що зберігся на двох кам'яних таблицях -- "Антидевівський напис Ксеркса", В.Струве висунув припущення, що Ксеркс здійснив релігійну реформу, усунувши культи місцевих племінних богів-девів і запровадив зороастризм, визнавши єдиним богом Ахура-Мазду. Але це ще не було торжеством зороастризму, бо Дарій і Ксеркс боролися з культом старих богів-девів, але водночас підтримували жертовні ритуали магів, зблизили їх з новим культом Авести. Проте вони ще не були цілковитими зороастрійцям. їх не згадує Авеста, бо редактори Авести, мабуть, відкидали намагання і Дарія, і Ксеркса самим стати посередниками між Ахура-Маздою і людством замість Заратуштри. В епоху Ахеменідів на сході Ірану Заратуштра був ще невідомий, релігія Ахеменідів ще не була зороастризмом. В.Струве вважає, що релігія ахеменідів і релігія Зороастра мали лише спільне джерело.

Інший історик стародавнього Ірану, М.Дандамаєв, вважає, що в ахеменідському Ірані існували три релігії: перського народу, ахеменідських царів і магів. Першою був комплекс дозороастрійських релігійних уявлень племінного характеру, друга і третя різними варіантами зороастризму, причому зороастризм магів був більш послідовним. Якщо ахеменідські царі ховали своїх мерців звичайним способом, то маги виставляли трупи на поїдання тваринами і птахами. Заратуштра ще не згадується в ахеменідських написах. Тим не менше вже за Дарія І зороастризм стає державною релігією Ахеменідів.

Дарій І в "Бехістунському надписі" неодноразово, майже в кожному абзаці, згадує, що він одержав своє царювання і свої перемоги від Ахура-Мазди.

Втім ще й досі існує сумнів: чи були перші Ахеменіди (Кір, Дарій, Ксеркс) зороастрійцями чи пі? Мабуть, вони були активними провідниками в синтезі культур Ірану і Середньої Азії. Про це, зокрема, свідчить младоавестійський календар, у якому назви місяців і днів утворені з імен богів і персонажів зороастрійського пантеону і в якому використані досягнення єгипетської культури в галузі обчислення часу.

Вчення Заратустри. Особа засновника зороастризму, Заратуштри, спричинила дуже багато різних версій про його існування -- від цілковитого заперечення до створення фантастичного образу надприродної істоти. Заратуштра (Заратустра) це іранська форма імені пророка; існує інша, грецька -- Зороастр ("той, хто приносить жертви зіркам"). Версії про роки його життя лежать у межах від XIV ст. до н.е. і до першої половини VI ст. н.е. Відома дослідниця зороастризму Марі Бойс висловлює думку, що Заратуштра жив між 1500-1200 роками до нашої ери. Історик XIX ст. А.Мензис вважав, що його життя стосується часу десь близько 1400 р. до н.е. Припускають, що він жив за VI-VII тис. років до Александра Македонського. А інші -- всього за 258 років. Чи те, що він жив у VI ст. до н.е. і був сучасником Дарія І. Найбільш вірогідно те, що, на думку І.М. Дьяконова, Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е.

Місцем його народження називають і Східний Іран, і Середню Азію, і Афганістан. Те саме стосується і місця його діяльності. Зороастрійська історіографія схиляється до думки, що Заратуштра народився в місті Para (поблизу сучасного Тегерана), де жили його батьки з роду магів Спітама. Але вона ж вважає й інше -- він народився у 589 р. до н.е. в м. Урмії. Викладемо біографію Заратуштри в зороастрійському варіанті.

Усе життя Заратуштри від народження до смерті сповнене чудесами. Ще змалку він володів надзвичайною волею і творив чудеса: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості він навчався у халдеїв і досяг у цьому великої досконалості.

Коли він здобув освіту і став дорослим, бог Ахура-Мазда (Ормузд) закликав його на гору Альборджа і повідомив про своє вчення: будь чистим серцем, правдивим, відмовся від користолюбства. Вказав на джерело зла - злий дух Аріман. Заратуштра прохав у бога безсмертя, щоб повідомити цей закон і майбутнім поколінням. Але Бог відмовив йому в цьому, сказавши, що якби він подарував йому безсмертя, то він сам же незабаром попросив би у нього смерті. Ахура-Мазда навчив Заратуштру Авесті, тобто свого слова і поклоніння вогню.

Після бесіди з Ахура-Маздою Заратуштра ще двадцять років прожив у пустелі. Потім він прийшов до царя Гістапа і став викладати нове вчення. Супроти нього відразу виступили маги, почали вимагати чудес і випробувань. Його зв'язали, облили їдким зіллям, а потім розтопленою міддю. Але Заратуштра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька днів виріс у дерево в десять обхватів, на верхівці якого помістився палац.

Творячи чудеса і перемагаючи ворогів, Заратуштра успішно проповідував при дворі Гістапа. У нього було три дружини, він мав трьох синів і три дочки. За іншими джерелами, Заратуштра мав двох дочок.

Слава про нього дійшла до Індії. До Заратуштри приїхав брамін Ченгречхачаха, почав з ним дискутувати, але був переможений і повернувся до Індії проповідувати зороастризм.

Останні роки життя Заратуштра прожив тяжко: при дворі Гістапа точилася релігійна боротьба, у пророка було багато ворогів. Заратуштра пішов у місто Балк, де й помер у 512 р. до н.е. своєю смертю (за версією стародавнього історика Зердуст-Наме), а згідно з переказом і за словами Меджіді і Шах-Наме був убитий туренцями.

За іншими джерелами, Заратуштра походив з родини священнослужителів, із семи років сповідував стародавню релігійну традицію. У тридцятирічному віці він одержав одкровення під час набирання води для виготовлення священного напою хаоми. Облитий чистим потоком води, в чистому ранковому повітрі він побачив сяючого Воху-Моиах, тобто бога Благої Думки, який привів його до Ахура-Мазди та інших богів. Після побачення з Ахура-Маздою він став вважати його єдиним, неповторним, одвічним творцем добра.

Ще інші повідомляють, що Заратуштра, справді, у себе на батьківщині був визнаний пророком, але мав піти у вигнання, був радо прийнятий царем Каві Віштаспою в невеликій давньоіранській державі біля озера Хамун (тепер на кордоні Ірану і Афганістану). Там він знайшов послідовників і продовжувачів своєї справи. Дружина Віштаспи Хута-оса першою зі своїми придворними стала послідовницею Заратуштри.

Щодо смерті Заратуштри є різні версії: чи то він загинув від блискавки, чи то від кинджала жерця якоїсь племінної релігії під час молитви, і було це в 583 р., коли йому виповнилося 77 років. Безумовно, Заратуштра був конкретною історичною особою. Його ім'я в перекладі з авестійської дослівно означає "той, хто володіє старим верблюдом". Це просте селянське ім'я, яке навряд чи дали б богоподібній особі.

Значна розбіжність у фіксуванні фактів з життя Заратуштри не є бажанням заплутати це питання, довести, що ця особа не була реальною. Зовсім ні. Сумніву в тому, що Заратуштра історична особа, немає. Ця розбіжність пояснюється тим, що зороастризм яскравий спалах релігійної думки, і тому навколо особи його головного засновника склалося чимало таких самих яскравих міфів та легенд, а міфологізація особи завжди веде до втрати реальних орієнтирів. Це по-перше. А по-друге, яскравість, з якою зороастризм проіснував майже півтори тисячі років, спричинила відповідний спалах ненависті і зневаги до нього збоку його релігійних конкурентів тоді, коли він мусив зійти з історичної сцени. Усі світові релігії одностайно нищили і піддавали забуттю все зоро-астрійське, хоча щедро запозичували в нього і віроповчальне, і культове. Адже Авеста, яка в усній традиції збереглася протягом багатьох століть, у фіксованому письмовому вигляді була майже вимита з іранської культури.

Авеста. Усі релігії одкровення мають свої священні книги, в яких викладаються основні ідеї віровчення і основні принципи релігійного культу. В зороастризмі такою священною книгою є Авеста. Вважають, що це слово означає "настановлення", "звеличення", "уславлення".

Авеста виникла в першій половині І тис. до н.е. Таке датування дуже приблизне адже мова йде про діапазон часу в 500 років! тоді як датування окремих новозавітних книг визначається з точністю до кількох десятиріч. Тривалий час Авеста зберігалася і передавалась в усній традиції, бо ще в часи Заратуштри його послідовники вважали, що письмо є винаходом злого бога Анхра-Майнью і не користувалися ним для зберігання думок. Потім, очевидно, з І ст. до н.е. Авеста була вже в записі, зробленому при Арша-кідах; до нас цей текст не дійшов. Вважають, що найбільш вірогідний запис і, мабуть, остаточна редакція Авести була зроблена в IV ст. до н.е. за часів сасанідського царя Шапсура II (310-379 до н. е.), але він не зберігся. Цей запис при кодифікації тексту було зроблено спеціальним шрифтом з великою кількістю знаків, що дало змогу більш точно передати вимову термінів. Поряд з цим текстом був текст мовою пехлеві (письмова мова при Сасанідах). Основний запис називався "Авеста" ("основа", "головний текст"), а другий "Зенд" ("викладання", "пояснення"). Звідси з'явилася в подальшому неточна назва цієї священної книги "Зенд-Авеста" і навіть хибне твердження про зендську мову.

Усі дослідники вважають, що Авеста є продуктом тривалого ретельного добору різних релігійних гімнів і молитов, багато з яких існували ще в доавестійський період. Це залишок великої традиції, яка існувала до неї. Текст Авести поступово вдосконалювався, змінювався, доповнювався, він є продуктом творчості багатьох поколінь. Але найвагоміший внесок у його створення зробив, очевидно, все-таки Заратуштра. Дослідники виділили найстародавнішу частину священної книги, яка одержала назву Гат. Гати вражають глибиною і піднесеністю змісту, їх цілком можна визнати пам'яткою, достойною початку великої релігії, як вважає історик XIX ст. А.Мензис. Початково Авеста складалася з 21 книги (носк), більшість яких загинула при вторгненні в Персію Александра Македонського; залишилася лише одна носка.

Авестійська мова, тобто мова, якою написана Авеста, має два діалекти: гатський, яким написана її найстародавніша частина Гати, і пізньоавестійський мова так званої Молодшої Авести, яка ніколи не була розмовною, відразу склавшись як мова жрецтва, "мертва" мова, що має виключно релігійно-культове призначення. Так вона вживається послідовниками зороастризму і тепер.

Найбільш стародавній рукопис Авести датується 1288 р. н. е., усі попередні оригінали і псевдооригінали загинули. Існують тексти Авести тільки авестійською мовою, так звані чисті тексти, і тексти, доповнені перекладами на перську мову та коментарями, їх звичайно називають "Зенд-Авестами".

Вперше Авеста була перекладена з авестійської мови французькою в 1771 р., а потім і іншими мовами. Перекладу Авести українською мовою немає. Питання про батьківщину Авести таке ж спірне, як і питання про батьківщину зороастризму в цілому. Останнім часом остаточно утвердилась думка, що нею є Середня Азія.

Основний сюжет Авести боротьба бога добра Ахура-Мазди з богом зла Ахра Манью (Аріманом). На тлі цієї боротьби викладається весь віроповчальний комплекс і культові положення зороастризму.

Існує дві редакції Авести. Перша як збірник уривків з різних частин повного комплексу, який до нас не дійшов. Цей збірник компілятивний, це, так би мовити, книга для широкого вжитку. Друга -- це п'ять книг з цього комплексу, які збереглися, хоч і в далеко неповному вигляді. Вони й дають нам уявлення про Авесту, яка колись існувала.

Перша книга Відевдат (Вендідат) "Закон проти демонів-девів" -- це комплекс юридичних і ритуальних положень, які мають літургійне застосування.

Потім іде книга Ясна ("богослужіння", "поклоніння", "жертвоприношення"). Це молитовні співи, текст зороастрійського богослужіння, який складається з магічних формул. До них входять найбільш стародавні тексти Хог-Яшт, Гати і Ясна-Хаптахаті. Вважають, що автором Гат є Заратуштра. Гати є ядром, основою Авести, тобто це і є Авеста в найточнішому розумінні слова, а решту тексту збірника називають Молодшою Авестою. З'ясовано, що Гати було написано специфічною релігійною мовою одного із стародавніх іранських племен, вона і увійшла в мовознавство як авестійська мова.

Стародавність Ясни вбачають у тому, що в ній яскраво висловлені ідеали первісної племінної демократії, вихваляється мирна землеробська праця, що свідчить про перехід до землеробства і осілого скотарства, висловлюється співчуття бідним.

Ясну доповнює книга Віспрат чи Вісперед, що означає "всі глави, всі головні". Вона містить 24 розділи, звернені до окремих глав. Четверту книгу становлять Яшти гімни, які присвячені окремим богам. Завершується цей комплекс Малою Авестою (Хуртак-Апастак) виписками з попередніх текстів для широкого використання, тобто щось подібне до молитовника.

Дослідники вбачають в Авесті історію формування зороастризму, його розвиток послідовниками Заратуштри, його доповнення віруваннями і обрядами тих племен і народів, серед яких ця релігія поширювалася. Політичні, ідеологічні та релігійні особливості минулих історичних епох, безумовно, відбились у змісті Авести, але не настільки, щоб стерти значення Гат, вони таки залишилися визначальною частиною цієї книги.

Разом з тим Авеста містить неабиякий пізнавальний філософський, історичний, географічний та інший матеріал. З Авести можемо багато чого дізнатися про життя іранських і середньоазійських племен, навіть часів розпаду первіснообщинного ладу. Це дало підставу історику В.П.Лівшицю виокремити в історії таджицького народу період, який він назвав "Суспільством Авести".

Авеста увібрала в себе багато матеріалів, які дають дуже важливі відомості про народи, серед яких поширювався зороастризм, і про ті часи, коли це відбувалося. Адже науково-історичне значення Авести важко переоцінити, вона не тільки релігійна, а й культурна, мовна, історична та філософська пам'ятка.

Размещено на Allbest.ru