Консервативний та прогресивний погляди на медіатизацію протестантизму

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Ми живемо у час змін, коли відбуваються незворотні процеси в соціальному просторі, відповідно ці стосуються також і сфери релігії. Релігійність для людини переходить в кардинально іншу площину, інтенції до приватизації свого релігійного простору життя; частішають випадки віри людини в Бога, проте невизнання церкви та священства. Незважаючи на подібні тенденції релігійні конфесії намагаються протидіяти таким трансформаціям і проповідувати своє віровчення. Всі християнські деномінаціїї, зокрема і протестанти, опинилися перед новими викликами та реаліями.

І. Михайлин виділяє чотири чинники медіатизації, серед яких: 1) розвиток і вдосконалення інформаційних і комунікативних технологій, які дедалі більше полегшують виготовлення інформаційного продукту та розширюють і спрощують способи його доставки до споживача; 2) сприймання журналістики як місця ведення діалогу між різними сегментами суспільства, кожен має право бути почутим; 3) розширення сфери інформаційних послуг, створення прес-служб, які відіграють роль спеціальних агенцій послуг у сфері маркетингу; 4) дедалі зростаюча залежність переважної більшості населення розвинутих країн у галузі вироблення громадської думки від картини світу, створеної в мас-медіа та наданої споживачам новин у користування, зумовленість цієї картини оцінками й коментарями тонкого прошарку інтелектуальної еліти. Це сприяє тому, що з'являються усі необхідні можливості для проповіді свого віровчення через засоби масової інформації (ЗМІ), особливо після проголошення незалежності України, нарешті закінчився період переслідувань та заборон.

Українські протестанти виробляють власне бачення проблем інформаційного суспільства. Для них потенціал ЗМІ - це переважно можливість євангелізації та донесення до широкого загалу основ віровчення та власної богословської позиції на ті чи інші суспільні та духовні запити соціуму. Саме тому активно використовують газети, журнали, радіо та телебачення для того, щоб прийти до людини ще до того, як вона наважилася прийти до церкви. Засоби масової комунікації стають новим та все більш активним способом донесення віровчення. Дійсно, зміст Євангелії залишається незмінним, але можливості розповсюдження Священного Письма та пояснення його для людей постійно змінюється залежно від ситуації, що спостерігаються в сучасному світі. Інформаційне служіння можна сміливо назвати одним з головних пріоритетів Церкви у III тисячолітті. Протестанти розуміють це, як ніхто інший, і давно вже замінили міжконфесійні суперечності та протистояння на активний діалог та співпрацю. Завдяки цьому протягом останнього десятиліття церковне життя в Україні набрало певних обертів, і неабияку роль у цьому відіграли релігійні засоби масової інформації, переважно газети і журнали.

Особливе становище протестантства в цьому відношенні пояснюється тим, що його представники постійно прагнули засвоювати новітні технічні засоби (комунікації) через масу причин: від духу Реформації як оновлення, осучаснення, актуалізації, намагання йти в ногу з часом, до індивідуалізму, дорожнечі найманої праці й безлюддя американської глибинки. Саме тому саме протестантами особливо активно проводиться інформаційне служіння, головна ціль якого - розробка системи підготовки професіоналів, які були б самовіддані справі Божій, і в той же час мали дуже високий рівень професіоналізму в журналістиці та у зв'язках з громадськістю. Ці люди повинні не тільки самі писати матеріали, які б стосувалися діяльності церкви та аналізували сучасні процеси в суспільстві. Вони повинні ще й слідкувати та реагувати на телепродукцію, газети, журнали, кінофільми та радіопрограми, які з'являються та можуть нести шкідливу інформацію чи негативно впливати на світосприйняття людини. Баптисти, адвентисти та п'ятидесятники встановлюють суспільні зв'язки, тобто створюється спеціальна система керування інформацією (у тому числі соціальною) для цілеспрямованого формування бажаної суспільної думки. Ця система містить у собі процес створення інформаційних приводів та інформації, а також поширення готової інформаційної продукції засобами комунікації.

Завдяки засобам масової комунікації (ЗМК) релігійні богослужіння, діяльність церкви стають не ізольованими, тепер вони вже стають надбанням соціуму, частиною культури в цілому. Досить часто завдяки цьому релігії стають дедалі успішнішими, проте водночас це змінює традиції релігії та відсуває культову практику на задній план. Можна стверджувати, що перспектива для християнської журналістики має більш блискуче майбутнє, чим будь-коли раніше - для цього є усі ґрунтовні підстави.

Історично раніше сформувалося «консервативне» коло віруючих. Витіснення в маргінальні сфери суспільного буття та неможливість активно брати в ньому участь спонукали поглибити прагнення до відокремлення од «грішного світу». Традиційність почала розглядатися як абсолютизація самобутності своєї конфесії, розробка закритої субкультури, яка абсолютизується, правлячи за ознаки спасенної людини; субкультуру проголошують взірцем для всієї історії християнства.

Консервативне крило переважає в українському протестантстві, а його оцінка змісту світських медіа в основному є негативною. Мирська культура уявляється віруючим апріорі недосконалою вже у силу свого агностичного характеру. Церква зі статусом меншості, до того ж меншості підозрілої, якщо не девіантної (з позиції масової свідомості), мислить категоріями «ми - вони». Вона не ототожнює себе із суспільством, а прагне довести свою вищість, де моральні переконання грають ледь провідну роль. Наголошують на тому, що засоби масової інформації стають схожими до пропагандистських матеріалів часів Першої світової війни. Моральна дискредитація світу свідчить проти секулярного способу життя, про необхідність людині увірувати і, без цього ніяк, приєднатись до істинної церкви. Інші засоби не варто використовувати, треба приймати релігію серцем. протестантський світський консервативний євангелізація

Сучасні медіа, на думку консервативних протестантів, стирають межу між сакральним та світським, відкривають людям те, що раніше було поза межами їх дослідження та обговорення. Вони керуються тезою, що надмірна відкритість до світу загрожує чи обертається безоборонністю перед гріхом. Висуваються претензії і щодо самої організації та діяльності протестантських ЗМК, адже багато з них засновані та працюють під керівництвом людей, які не мають спеціальної освіти; просто з своєї ініціативи прагнуть працювати в сфері журналістики.

Приміром, А. Юраш зазначає, що у церковній пресі України відсутні елементи творчості та ідеологічної свободи, зате присутні: авторитаризм, некритичне ставлення до власних вад, невміння й небажання говорити з опонентами, мислення комплексами і догмами, некваліфікованість. Церковні лідери намагаються контролювати й видання, яких не засновували. Відтак, зазначає науковець, релігійні ЗМІ становлять цілий пласт, де часто застосовуються методи тоталітарної журналісти.

Окрім того, консервативні протестанти у своїй критиці стверджують, що ЗМК зовсім не стабільні і ми бачимо, що робити ставку на друковані ЗМІ - сьогодні більш, як наївно. В кращому випадку вони є додатками до інтернет-видань чи інформаційно-рекламних буклетів, не більше. Самостійну функцію могли б виконувати теле-радіо-видання, хоча вони все більше переселяються в інтернет в вигляді роликів чи за допомогою посилань, що прикріплені до сайтів. Власне, і сайти в якості основного джерела інформації відживають свій вік - все більшої популярності набирають соціальні мережі і інформаційні портали. Сьогодні читач довіряє більше блогерам, аніж професіоналам-журналістам чи інформації прес-служб.

Також констатують той факт, що ЗМІ можуть знаходитися під впливом політики, бізнесу чи інших владних структур, проте тоді їх не можна вважати істинно християнськими, хоча досить часто вони позиціонують себе як такі. І тоді виходить, що в наші голови вкладають зовсім не мораль чи релігійні принципи, а ті ж самі неправдиві тези, які пропагують світські засоби масової комунікації. Люди досить часто потрапляють під вплив побаченого, прочитаного чи почутого і це може бути небезпечно. І це може привести до духовного зараження. Консерватори бачать у телебаченні не тільки навіювання, а й створення для людини окремої реальності, в якій її не цікавить ніщо, окрім самого себе. Вони стверджують, що ЗМІ сприяють егоцентризму та погіршують психіку людини (особливо Інтернет, телебачення). Зменшується людська активність, погіршується чи відсувається на другий план моральна свідомість. Навіть морально бездоганний фільм утілює тему в готові образи, роблячи те, що читач здійснює самостійно. Нахил споживати неосмислену інформацію викликає небажання читати, й навіть фільми на біблійні теми можуть відохочувати від роздумів над Святим Письмом.

Консервативної позиції дотримується відомий блогер та мережевий аналітик П. Левушкан, який вважає, що мас-медіа повинні не просто розповідати про життя тієї чи іншої громади, а і контролювати усі процеси, які в ній відбувається і не завжди все схвалювати. Мас-медіа повинні стати контролером для церкви, проте в наш час такого не відбуваються, адже протестантські засоби комунікації обмежені багатьма факторами. Конфесійна солідарність не дозволяє критикувати свою деномінацію, хоча відсутність діалогу поглиблює проблеми. Зосередженість на житті однієї конфесії-засновника звужує тематику, що призводить до неактуальності видань та зменшення читацького інтересу. Саме через відсутність критичних заміток, зауваг релігійні ЗМІ мають надзвичайно малу аудиторію читачів. Рекламодавці також пропагують свої інтереси і ще більше підривають авторитет конфесійних ЗМК. У результаті більша частина християнської преси працює або на корпоративний піар, або виконує пропагандистські функції і це надзвичайно важко викорінити. Консерватори вважають, що найкращий спосіб євангелізувати світ - використання радіо і телебачення, є фікцією. У реальності ж потенціал медіа почасти обмежений, і вони повинні доповнюватися міжперсональною комунікацією.

Консерватори вважають, що віруючий має активно захищати свій інформаційний простір, якщо він від нього не відмовляється. Боротьба з контентом може виражатись у відмові від перегляду сцен з оголеною натурою, картин насильства, програм окультного характеру. Виникають цілі посібники з тренування вибіркової уваги: наприклад, як чоловікам навчитись швидко відводити погляд, скажімо, від небажаних рекламних зображень звабливого змісту. Вибір матеріалу для читання передбачає конкуренцію книг і Книги. Проте інколи це приводить до радикального розгляду цієї теми: «Читання художньої літератури призводить до руйнування духовного й нездатності бачити красу священних сторінок Біблії». І практичні поради в такому ж дусі: «відмовтесь од порожнього чтива. Бороніть свій розум. Не обтяжуйте його читанням легковажних нісенітних оповідань. Мудрим людям не слід читати популярних книг, поширюваних у розрахунку на отримання грошового прибутку. Відкладіть романи... Було б гарно очистити ваші оселі від несерйозних книг і журналів, які є винаходом сатани. Ми не маємо права давати в руки молоді марні книжки». У наш час відбувається певний поступ у бік прогресу, тобто вони зауважують, що поганою може бути тематика журналістських повідомлень, але не сам засіб комунікації.

Прогресивна позиція є протилежною до консервативної і полягає в тому, що не зважаючи на певні недоліки варто використовувати ЗМІ, як ще один із способів популяризації християнських цінностей. Завдяки цьому їх релігійна спільнота за час свободи слова створила цілу мережу своїх ЗМІ, й більшість цих мереж не виявляє ознак занепаду. Постульована аналітиками невідповідність релігійної журналістики професійним стандартам не означає поразки їх комунікації. В силу орієнтації на вузьку аудиторію ці ЗМІ належать до типу спеціалізованих медіа, і вже це пояснює, чому їх популярність непорівнянна із суспільно-політичними та розважальними каналами комунікації. Виникає сумнів, наскільки релігійна журналістика надається до звичного оцінювання, бо вочевидь має інші критерії впливовості та ефективності журналістського виступ.

Продовжуючи цю думку, прогресисти стверджують, що релігійна журналістика є особливою сферою, яка має тільки їй притаманні риси. Вони вважають, що потрібно подолати нарешті той період застою, який тривалий час був у протестантизмі. Не варто відкидати переваги сучасності, адже вони можуть подолати інертність, відсталість. Настає час, коли варто рухатися в ногу з часом, а не відставати на декілька десятиліть. Тим самим, будуючи стратегію та напрямки подальшого розвитку церкви та її діяльності. Також прогресисти запевняють у божественному походженні технологічного поступу, протистояти йому даремно і безглуздо. Натомість слід використовувати ці засоби для впровадження біблійних цінностей, а безумовність такої мети зредукує побоювання щодо сторонніх ефектів опосередкованої комунікації.

Оскільки Бог є автором технологій, то людині належить не витрачати час на безкінечну моральну експертизу конкретних медіумів або загальної комунікативної ситуації, а якнайенергійніше спрямовувати ці засоби на богоугодні цілі. Це справедливо і у відношенні до можливостей, які Бог дав церкві разом із розвитком технологій. Господь створив технологію як корисний інструмент для досягнення Своєї мети. Прогресисти заперечують, що інкапсуляція конфесії позбавляє церкву можливості користатися перевагами свободи для здійснення її призначення - свідчення про Христа й дискредитує євангеліків в очах громадськості.

На підтвердження цього можна навести слова Г. Мохненка, який пише, що «переклавши Євангеліє на економічну термінологію, ми можемо з усією відповідальністю заявити, що церква має найкращий у світі товар. Християнський спосіб життя поза конкуренцією на ринку людських ідей, речей і псевдо духовних послуг. Те, що має церква - шукає весь світ». Прогресисти вбачають у медіатизації ще одну можливість біблійної інтерпретації фактів, а її мета - привести до Бога невіруючого, а для віруючого - поглибити стосунки з Ним. Християнство має стати гідною альтернативою існуючій культурі сучасності.

Окрім того, видавці протестантських журналів, газет наголошують на тому, що є ще багато місць на землі, де потрібно проводити місіонерську діяльність, а друковане слово може стати найкращим засобом у цьому. Змінюється розуміння способу самопожертви заради Бога: замість потреби меншості зберегти вірність переконанням навіть ціною життя виникає необхідність будь-що-будь охопити максимальну аудиторію вісткою спасіння.

На користь уживання комунікаційних технологій у цій роботі працюють і нові можливості, які вони несуть із собою. Дистанційна комунікація формує додаткову аудиторію, не обмежену критерієм географічної помісності релігійних зібрань чи громадською думкою щодо відвідування певної конфесії. Це люди у специфічних умовах: фізичних (неповносправні), юридичних (ув'язнені), соціальних (політична й бізнес-еліта, представники силових структур). Додаткова емансипація особливо дається взнаки при інтернет-контактах: «практика показує, що люди розкутіші при спілкуванні он-лайн, ніж лицем до лиця, охочіше діляться своїми нуждами, задають питання й готові слухати (читати) відповіді як на свої питання, так і на питання інших осіб».

Також, наприклад, завдяки газетам, журналам послання потрапить туди, куди не дійде живий проповідник і де неможливо проводити зібрання; скептично налаштовані особи ймовірніше візьмуть до рук книжку, ніж погодяться на бесіду; друкована сторінка не потребує додаткового технічного забезпечення, не залежить від електропостачання, практично не має терміну придатності, може бути придбана однією особою, а вплинути на іншу. Книги «не схожі на телепередачі або радіоефір, котрі щезають одразу після закінчення». Прогресисти вважають, що їх завданнями у медіа-сфері - навчання боротьбі з негативними впливами ЗМК, розбірливе ставлення до них, протидія зовнішнім впливам на духовному та фізичному рівнях.

Ті, хто підтримують євангелізацію через ЗМІ наголошують, що у наш час є усі можливості для створення конфесійних та можливості для праці у світських засобах масової комунікації. Єдине, що зараз потрібно - чітко сформована ціль та добре розроблена стратегія щодо її досягнення. По великому рахунку, сьогодні християнам-журналістам уже навіть не треба лідер: за багато років служіння по-одному, вони навчилися діяти самостійно і досягати поставлених цілей. Їм потрібен не керівник, а можливість регулярно збиратися для розробки своєчасних тактичних ходів в рамках чітко сформованої стратегії, швидкий доступ до інформаційної бази і ресурсам різних конфесій і закладів. Новачки потребують порад своїх більш досвідчених колег - а ті, в свою чергу, не менш гостро потребують можливості поділитися цим досвідом в самих різноманітних сферах. І надзвичайно важливою є проблема фінансування та розширення сфер впливу.

На закиди консерваторів щодо нестабільності сучасних ЗМІ, прогресисти стверджують, що це нормально коли певні зміни відбуваються і саме через використання цих «нових умов» з'являється можливість пропаганди свого віровчення. Активно використовуються не тільки усі можливі соціальні мережі, а й організовуються флеш- моби, задля того, щоб перенести діяльність із віртуальної в реальну. Тим паче, без використання медіа усі заходи, які проводять протестанти так би і залишалися локальними, про них ніхто б не писав і люди навіть не знали про те, які заходи відбуваються у їх церквах. Обов'язково потрібно, щоб діяли прес-служби, які надають інформацію щодо усіх заходів. Через ЗМІ можна проводити рекламу, запрошувати нових зацікавлених людей, а по закінченню - розповісти про сам захід, як він минув, викласти фото, відео та дізнатися коментарі щодо подальшої організації. Завдяки цьому про протестантів будуть чути постійно і люди змінюватимуть позиції щодо їх діяльності.

Прогресисти стверджують, що просто змушені реагувати на медіатизацію суспільства, адже тепер, як ніколи раніше, потрібно не тільки розповідати про догматику церкви, описувати її діяльність, а й у всіх сферах життя людини представляти їй альтернативу гріховності. Потрібно ненав'язливо змінювати світогляд людей, особливо впливаючи на їх погляди щодо релігії та церкви. Соціальні мережі допоможуть змінити позиції людини щодо тієї чи іншої конфесії не через розповіді про історію протестантської громади, а насамперед - через участь людей у вирішенні проблем, подолання страхів, самотності та байдужості. Потрібно через ЗМІ лікувати людські душі та проводити відверті розмови на актуальні теми. Варто використовувати не стільки проповіді, скільки реальні історії з життя людей, бо тільки християни можуть розкрити для людини правильний метод вирішення її проблем. Для цього просто необхідно готувати професіоналів у сфері журналістики, проводити для них різноманітні семінари, тренінги задля покращення їх майстерності та обміну досвідом.

Констатуємо те, що сучасні українські протестанти, як зазначалося, дотримуються швидше прогресивного підходу, проте вони, як правило, намагаються синтезувати ці дві позиції. Протестанти обирають серединний шлях - без загравання з владою, але й без її демонізації; без винесення медіа на передній план, проте з їх активним використанням. Крайнощі редукуються обопільно. Есхатологія змінюється моралізмом,все більш уваги звернено на суспільну тематику: питання культури, патріотизму, мистецтва.

Прогресисти та консерватори мають різну мету, перші хочуть подолати закритість, обмеженість, використовуючи ЗМК та намагатися творити, виходячи з існуючих умов життя людини, християнізувати світ навколо та при цьому заручатися підтримкою новітніх засобів. Консерватори наголошують, що основна мета - розвиток самобутньої культури, яка може і навіть повинна бути замкненою, варто йти наперекір суспільству і не коритися йому. Адже, підкоряючись, просто імітується релігійність, це перестає бути пошуком істини. Можна зауважити і те, що консерватори та прогресисти мають різний підхід до колективного та особистісного підходів. Прогресисти підносять місіонерську роботу вище, аніж особистий шлях кожного, важливим для них є масовий характер заходів. Консерватори вважають основною метою свого служіння особисте зміцнення у вірі, вони твердять, що запорука ефективної проповіді - особиста святість, бо якщо людина втратить власну віру, місіонером вона гарантовано перестане бути. Тому у їх практиці використання засобів масової інформації відходить на другий план. Прогресисти вважають, що фактор успіху - пошук діалогу з невіруючими, уміння налагодити міст до віри, головне - інтереси цільової аудиторії. І саме тому ЗМІ стають ефективним методом донесення віровчення для людей.

ЗМІ стають важливим важелем впливу на суспільство і тому церква безумовно має використовувати їх задля пропагування християнських позицій та цінностей. З іншого боку, технологічний пафос наражається на численні свідчення обумовленості людської поведінки не масовими комунікаціями, а стосунками зі своїм оточенням. Безпрецедентна ефективність персонального спілкування заперечує позірну всесильність медіа. Технічний прогрес збільшує потребу в безпосередньому міжособовому спілкуванні. Розмови з сім'єю та друзями грають важливішу роль у формуванні та зміні життєвих оцінок особи, аніж вплив будь-яких або всіх видів мас-медіа. Відтак, будь-яка мас-медійна кампанія без ефективного особистого спілкування з аудиторією не принесе намічених довгострокових результатів. В сучасному світі на медіа зроблено непропорційно великий акцент, це стосується і сфери релігії. Проте ідея, що найкращий спосіб євангелізувати світ - використання радіо і телебачення, є фікцією. В реальності ж потенціал мас-медіа почасти обмежений, і вони повинні доповнюватись міжперсональною комунікацією.

Отож, питання, наскільки це правильно і чи вдається, викликають безупинні дискусії в церковному середовищі і тільки з плином часу можна буде оцінити, яка з цих позицій є правильною. Ми показали, що протестантська позиція щодо ЗМК неоднорідна, проте існуючі ЗМК повинні набагато ширшу та вищу мету, аніж будь-які світські засоби масової інформації, бо окрім надання інформації, вони повинні впливати на життя невіруючих, утверджувати в позиціях віруючих та об'єднувати між собою журналістів-християн.

Размещено на Allbest.ru