Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігійні принципи сикхізму

Сикхізм виник наприкінці XV -- початку XVI ст. на північному заході Індії в районі П'ятиріччя ("панджаб" -- "п'ять річок" -- п'ять великих приток Інду). Сикхізм склався на ґрунті індуїзму, об'єднавши міські торговельно-ремісничі верстви: він синтезував у собі ряд як індуїстських, так і мусульманських (особливо властивих суфізму) положень. Фундатором сикхізму вважається гуру Нанак (1469-1539), послідовники якого стали називати себе сикхами, учнями. Після смерті Нанака його вчення проповідували ще дев'ять гуру, останнім з яких був Говінд (1675-1708). Усі вони вважаються десятьма втіленнями одного й того ж гуру, який проповідував єдине вчення.

Сикхізм -- це монотеїстична релігія. Індуїстські боги Брахма, Вішну, Шива та мусульманський Аллах усі вони зливаються в єдиному Божестві, у якого немає власного імені. Нанак звертається до нього, використовуючи як індуїстські, так і мусульманські імена: Харі (цей вішнуїтський термін зустрічається найчастіше ), Гопал, Рам, Парамешвар, Аллах, Сахіб і т.д.

Бог визначається поняттями "ніргун" (позбавлений якостей) і "сагун" (наділений якостями). Головний його стан ніргун -- це абсолютна суть, позбавлена будь-яких атрибутів. Але для того, щоб людина могла пізнати його, він перетворюється в сагуна (що ніяк не пов'язано з набуттям антропоморфного вигляду, він завжди невидимий і виявляється через свої діяння) ту свою іпостась, до якої звертається людина у спілкуванні з Усевишнім у стані медитації, в співі гімнів.

У вченні сикхізму Бог втілює в собі Творця, Охоронця і Руйнівника (якості, властиві Брахмі, Вішну та Шиві), він всемогутній і все знає; створений ним світ мінливий і не вічний, а Бог вічний, він існує в минулому, теперішньому та майбутньому сам по собі; він не має початку, існує поза часом, "ненароджений", "безсмертний". Він поза метою перероджень, поза смертю, і тому у нього немає видимих (мінливих і недовговічних) перетворень аватар (подібних аватарам богів індуїстського пантеону), він не має видимої форми, його неможливо описати, він перевершує можливості інтелекту, непізнаваний. Водночас він Сат (Реальність, Істина, Правда).

Збагнути Бога та з'єднатися з ним можливо для кожної людини, що прямує шляхом любові, віри, відданості йому і розмірковує про його діяння. Служіння Богу ніяким чином не вказує на відхід від мирських справ, відлюдництво чи аскетизм, а навпаки, передбачає активне життя, сповнене працею, виконання дхарми (обов'язків) господаря. Неухильне дотримання цих принципів повинне привести, зрештою, до переривання ланцюга перевтілень і до злиття з божеством. Кожен може спілкуватися з Богом прямо, без посередників.

Викликом індуїзму виступає стрижнева ідея сикхізму про рівність усіх людей перед Богом, заперечення каст та кастової системи. За Нанака та наступників гуру було введено особливу форму богослужіння сангат, яка передбачала спільну присутність сикхів, незалежно від касти, на проповіді гуру і спільне виконання ними гімнів. Дещо пізніше з'явилася практика проведення спільних трапез, де були присутні й передавали з рук у руки чашу з водою всі члени общини також незалежно від касти та соціального статусу.

Еволюція сикхізму. За п'ятого гуру Арджуне (1581-1606) була написана священна книга сикхів Адігрантх ("Початкова Книга"; вона також має назву Гурурантх "Книга Гуру" і Грантхсахиб "Книга-Пан"), до якої увійшли гімни п'яти перших, а згодом і інших гуру поряд з гімнами Кабіра (XV ст.), Намдева (XV ст.), Фарид-уддина Ганджи-шакара (XIII ст.), Джайядева (XIV ст.) та інших представників руху бхакти і суфізму. Написана в основному мовою нанджаби, книга зберігається в Золотому храмі головній сикхській святині в Амритсарі.

З другої половини XVI і особливо у XVII ст. в міру феодалізації суспільної верхівки та зростання впливу великих землевласників посилювалося протистояння нанджабського селянства, насамперед сикхів, та монгольських правителів. На межі XVП-XVПI ст. воно вилилося у найбільший антимонгольський рух під прапором сикхізму в Пенджабі. Розширення соціальної бази сикхізму (опорою руху були джати-землероби, підтримувані міською громадою) змусило гуру Говінда внести ряд змін у вчення сикхізму і в організацію общини. У 1699 р. було проголошено, що вища духовна й світська влада переходить з рук гуру до хальсе (Ордену "чистих"). З цього часу і до наших днів у сикхів збереглася спеціальна церемонія посвячення в общинники, а також особливий кодекс поведінки "п'ять к", відповідно до яких сикхам наказується не стригти волосся та бороду (кеш), носити короткі шаровари (качха), волосся під тюрбаном закріплювати гребенем (кангха), завжди мати при собі меч (кирпан) та залізний браслет (кара). До імені сикхів почали додавати військовий титул "сингх" -- "лев". Тоді ж лінія живих гуру була перервана, книга Адігрантх канонізована і стала предметом поклоніння у сикхських храмах гурудварах. До початку XVIII ст. сикхізм остаточно перетворився на самостійну релігійну систему.

Найважливішою віхою в історії Пенджабу і сикхізму був період середини XVIII ст., коли після розпаду імперії Великих Моголів та успішної нейтралізації сикхами спроб афганського правителя Ахмадшаха Дуррані (бл. 1721-1773) включити цю частину Індії до своїх володінь була проголошена незалежність Пенджаба (1765). Сикхізм стає релігією самостійної держави, яку очолюють сикхські феодали.

У XVIII ст. відхід від ряду принципів раннього сикхізму (засудження недоторканності, скасування обрядів самоспалення вдів "саги" та вбивство новонароджених дівчаток у заможних сім'ях, відмови від антропоморфних зображень божества й обожнювання гуру, відмови від послуг брахманів тощо) спричинив рух за очищення сикхізму, що породило ряд сект, зокрема ніранкарі і намдхарі. Ідеї цих течій знайшли своє продовження через століття у русі за реформацію сикхізму, який відобразив нові тенденції кінця XIX- початку XX ст. у житті Пенджабу (анексованого англійцями лише в 1849 р.) формування капіталістичних відносин, становлення буржуазного націоналізму, розвиток просвіти. Тепер відродження раннього сикхізму виражало інтереси класу буржуазії, що зароджувався, якому імпонували (особливо в умовах колоніалізму) початкові постулати сикхізму про загальну рівність перед Богом. У рамках реформації сикхізму і одночасно в руслі антианглійської боротьби на початку XX ст. відбувався й широкий рух за реформу управління гурудварами, спрямований проти махантів настоятелів храмів, які користувалися прихильністю англійців та перетворилися внаслідок земельних внесків останніх на великих поміщиків-землевласників.

Сикхський фактор у суспільно-політичному житті. У міру формування самосвідомості сикхської буржуазії (а цей процес у Пенджабі почався пізніше і йшов повільніше, ніж в інших частинах країни) з'являються її суспільно-політичні організації. У 1926 р. на політичну арену Пенджабу виходить партія Акалі Дав ("Орден Безсмертного"), сформована за релігійним принципом. Вона виступала за рівність мусульман, індуїстів та сикхів (активно протистояла, зокрема, куріальній системі виборів, яку було введено Законом про управління Індією в 1935 р.). Вплив її помітно посилився після поділу Індії у 1947 р., після міграції мусульман до пакистанського Пенджабу, а індуїстів та сикхів до індійського.

У житті незалежної Індії сикхський фактор відіграє важливу роль. Із середини 50-х років у сикхських колах поширюються націоналістичні спрямування. У 50-60-ті роки розгортається рух за створення на етнолінгвістичній основі штату Пенджаб, де переважало пенджабомовне населення. У 1966 р. такий штат був створений, і велика частина індійських сикхів (близько 80%) проживає саме там. Загальна чисельність сикхської громади на початку 90-х років становила близько 14 млн чоловік, а -- це четверта за розміром конфесійна спільнота Індії (2% населення) після індуїстів, мусульман та християн. До середини 60-х років регіоналістські сикхські спрямування набули форми боротьби за автономію в рамках єдиної держави за створення сикхської держави Халістан. Загострення суперечностей між індуїстською та мусульманською общинами в 90-х роках дещо знизило актуальність "сикхського питання", проте він продовжує залишатися одним з істотних факторів, що впливають на розподіл партійно-політичних сил у сучасній Індії.

Релігійні уявлення Китаю і Японії

Витоки традиційної китайської космології

Перші проявлення цивілізації в Китаї звичайно відносять до XIV ст. до н.е. Це початок епохи Шан (Інь). Тоді існувала держава Інь в середній течії р. Хуанхе. Державу очолював спадковий монарх Ван, вже було майнове розшарування, зачатки рабовласництва, але збереглися залишки первіснообщинних відносин. Тоді з'явився місячний календар. Первісна релігія як культ природи і культ предків почала трансформуватися в системну релігію.

Стародавня китайська релігія. Як і в усякій релігії, у стародавній китайській релігії знаходимо насамперед анімістичні уявлення, пов'язані з уособленням природних і соціальних сил. Вони виявилися в обожнюванні неба, різних духів і душ предків.

Небо (Тіан, Тян, Ті) -- головне китайське божество. Це не дух неба, не якась сила, а саме живе небо, яке над нами, воно все бачить, усе знає, усе йому належить, воно всім керує. Воно є Верховний Правитель, обожнений матеріальний предмет, а не вища істота.

Ніяких поглядів стародавні китайці в розуміння свого божества неба не вкладали. Це чисте поклоніння силам природи.

Небо не дає одкровення, чудес, божественного втручання в дії природи і людини. Але є доля, мінг, у кожного вона своя і стає відомою, лише коли здійснюється. Небо може висловити своє ставлення до природи, до людей через погоду, природні явища, воно може заявити про втрату гармонії між ними і землею. Тоді справа імператора -- принести жертву, відрегулювати відносини. Якщо небо гнівається на імператора, тоді його треба замінити.

Старокитайське уявлення про духів (Шань) -- це вже анімізм. Духів велика кількість, вони пов'язані з предметами природи, кожен з них має свого Духа. Існують вони спільно як якась корпорація, до них і треба звертатися не поодинці, а до всіх разом. Оскільки вони уособлюють конкретні речі (гори, річки, лани, небесні світила, явища природи тощо), то їх існування територіально обмежене. Культ щодо них здійснює вже не імператор, а місцевий правитель.

Духи існують під Небом, підвласні йому, але не представляють його. Всі вони добрі, злих духів немає. Зло йде не від злих духів, а від відсутності доброї волі добрих духів.

Культ духів обслуговувався запозиченим з первісної релігії шаманізмом. Шамани були фахівцями у стосунках з духами, вони знали, коли, де і як здійснювати їм жертвоприношення, як їх запросити для допомоги і як відвернути зло. Існування і авторитет духів підтримувалися тим, що шамани знали народну медицину, фізіологію і психологію клієнтів.

Культ предків був найбільш укорінений. Стародавні китайці вірили в існування душі людини після її смерті. Це не була віра в особисте безсмертя -- це була ідея продовження роду як вічної цінності.

Китайське уявлення про потойбічний світ зберігало риси первісних уявлень про це. Потойбічний світ був природним продовженням земного життя. Покійник не вмирав остаточно. Він потребував їжі і догляду відповідно до того статусу, який він посідав за земного життя. Про нього треба було піклуватись, як про живого, замінюючи реальні речі і форми піклування відповідними символічними. Цьому і мав служити культ предків. Тому й немає в стародавньокитайському анімізмі ідеї потойбічної відплати, ідеї пекла і раю. Китаєць боїться не майбутньої кари, а осудливої думки духів предків, перед якими він несе відповідальність. Від предків залежить його теперішня доля, реальне життя. І до цього не можна бути байдужим.

Ось тому в кожному будинку влаштовувалася своя капличка чи молільня з дощечками, на яких були написані імена предків. Коли збирається родина то присутні й духи предків. Тоді духам предків приносять жертву пряму чи символічну. Члени родини споживають їжу, а духи предків жертву. На честь предків проголошують промови, в заклинаннях висловлюють свої прохання чи вдячність за допомогу тощо. Такий культ має тільки родинний характер, його здійснюють тільки чоловік і дружина. Тому шлюб -- це релігійний акт, він відкриває можливість поклоніння предкам.

Вшановує своїх предків і імператор. Це пошанування вже має не тільки родинний, а й суспільний характер. Імператор приносить жертви своїм предкам і всім попередникам на престолі. А вони допомагають не лише йому одному і його родині, а всій державі в цілому, всьому народові. Звідси їх значущість, масштаби, публічність.

У Стародавньому Китаї виникли культові традиції. Жертви приносилися Небу, духам і предкам з різних приводів, навіть у разі зміни погоди. Ці жертви робилися не заради відкупу, а із вдячності і відданості. У китайських обрядах немає нічого аскетичного. Обряди часто супроводяться музикою. Жертвами є тварини, рослини, предмети вжитку -- це залежить від причини принесення жертв, від того, чого просять. Жертви приносить сам прохач, глава родини, ніяких спеціалістів із жертвоприношень немає. Але все повинно відповідати ритуалу, нічого не може бути знехтуване чи спрощене. В очах китайця жертва це вся сума відношень з надприродним, і нехтувати тут нічим не можна.

Стародавня китайська релігія була знаменна розквітом традиційної магії: маги, провісники, ворожбити, знавці рецептів чудодійних еліксирів, фахівці з добра і зла, любові і ненависті, життя і смерті мали необмежений простір для своєї діяльності. Особливого розмаху набрала магія досягнення безсмертя. Пошуки еліксиру безсмертя заохочувалися майже всіма імператорами всіх династій. Чому б не зробити безмежним чудове імператорське життя, в якому для Сина Неба не було ніколи, ніде, ні в чому відмови? Недосягненість цієї мрії очевидна. Але ці пошуки стимулювали створення знаменних для давньокитайської медицини фармацевтичних відкриттів.

Отже, стародавньокитайська релігія, яка безпосередньо народилася з первісної релігії їхніх предків, йшла звичайним для всіх релігій шляхом: перетворення первісного уособлення природи і суспільства в політеїзм, об'єднання елементарних фетишистських і магічних прийомів і дій у релігійний культ. Твердження про те, що стародавні китайці вже вклонялися Шань-ді першому государеві, найвидатнішому з усіх духів, та ще й з натяком на те, що стародавні китайці під Шань-ді розуміли Єдиного Бога, навряд чи можна вважати обґрунтованим.

сикхізм релігія китай японія

Размещено на Allbest.ru