Характеристика, роди і види молитви

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Кожен знає, що молитва є необхідною властивістю релігії, є початком радості для того, хто справжньо та щиро молиться, є відкриттям християнської віри.

Тому ми питаємо, що це означає - молитва в загальному, як треба молитися, які роди та види висуває правдива християнська молитва, щоб вона дійсно стала для нас дорогою до Бога, щасливості та радості. Молитва є і залишається для нас таємницею. Інакше не може бути, бо вона йде від Бога, який є таємницею. А нинішня людина відкидає та нічого не хоче знати про таємниці, намагаючись їх розшифрувати. Вона не визнає також тієї таємниці, якою є спілкування з Богом. Молитва для людей не має сенсу, бо Бог мовчить, Він є далеким від людини та від цього світу. Люди звикли брати свою долю у власні руки.

Дана праця налічує в собі три розділи. В одному розповідається про молитву в загальному; в другому про роди, а в третьому - види молитви. Вони доповнюють один одного своїми змістами. Кожен повинен мати у своєму житті стільки молитви, щоб 1) ретельно сплачувати данину хвали, яку кожна особа повинна скласти Господу Богу у формі актуальної любові, щоб 2) у власній душі зберігати готовність виконати волю Божу і любов до Бога над усе. І то згідно з тією істиною, що хто не йде вперед, той відступає, що замало тільки зберігати хобітуальну любов через утримання від гріхів, але треба у ній зростати і розвиватися так, щоб розпромінювати добро довкола себе.

Найпершою причиною, з якої витікає молитва, є людська недоля. У цьому розумінні молитва не є висновком нашого розумового осмислення, а виривається з надр нашого буття, як крик.

Суттю справжньої молитви є саме пізнання та визнання нашої недолі, дійсного становища нашого існування, яке повністю та цілковито залежить від Творця. Цей крик є стогоном, молитвою, що шукає порятунку. Доки наша молитва не виходитиме з таких глибин нашого існування, де відкривається наша нікчемність, то доки ми не узріємо безмежне милосердя Бога, немає дива, що наша молитва залишатиметься поверховою та мало успішною, без великої користі для нас.

Людина, життя якої стає істинною молитвою, не тільки перемінює себе, вона випромінює небуденно та прекрасне світло, яке перемінює все довкілля.

Дана праця піднімає тему „Молитва, як особливий контакт з Богом”. А також глибоко розкриває суть і значення молитви. Детально описує про те, яку роль відіграє молитва у житті християнина, а також йдеться про її вплив на різні стани людей. При розкритті цієї теми мені допомагає така література: Святе Письмо. Основною книжкою для написання цієї роботи я вибрала Матея ель Мескіна „Поради про молитву”, а також Св. Альфонс Лігорій „Молитва - могутній засіб спасіння”. Головна проблема, яка стоїть передімною - детально розкрити роди та види молитви які існують в контакті з Богом.

1. Поняття молитви

Молитва - це акт любові, в якій любов Бога проявляється найбільше, бо всі здатності людської душі через молитву свідомо й актуально звертаються до Бога та єднаються з Ним.

Св. Іван золотоустий твердить, що „молитва - це певний якір для тих, що їм загрожує розбиття; це скарб, що годен збагатити всього, і дуже успішний лік на хвороби, це засіб, щоб зберігатися в святості” [цитата]. Молитва в стислому значенні - звернення душі до Бога.

Св. Августин каже: „Як тіло не може жити без поживи, так без молитви душа не годна зберегти власного життя”. Молитва - це конечна зброя, щоб боронитися перед ворогами Св. Тома твердить, що Адам упав тому, що не молився, як упав в спокусу: „Він згрішив, бо не звернувся до Бога за поміччю”. молитва просвічує засліплених, скріпляє слабих і грішників перетворює в святих. Для того, щоб християнська любов дійсно стала основою нашого життя, треба спочатку намагатися хотіти її здобути, а згодом її оживляти та підсилювати. Хотіти - є молитвою прохання, а просити - це найпростіший вияв „нашої” волі: „Ісусе я хочу тебе любити”, „Ісусе я люблю тебе”, „Ісусе все, що я чиню, думаю та відчуваю, роблю виключно для Тебе, з Тобою, через Тебе, так, як Ти хочеш”. Наступним виявом нашої конкретної молитви - це успіх доброти до всіх: в усіх людях бачити Христа та з усіма поводитись, як з Ісусом Христом.

Молитва - це хотіти вірити. Вона осягає віру, стає виявом віри, посилює віру. Молитва доходить до Бога. Молитва єднає людину з Богом. Молитва стає довір'ям до Бога. Якби ми не визначали молитву, називаючи її піднесенням до Бога, діалогом з Богом та які види вона не приймала б вона завжди є зв'язком з Богом. Зустріч з Богом не може існувати без віри в Бога. Тому молитва є дією віри, сповненням довір'я. Коли молимося правдиво, тоді вже існує довіра до того, кого проситься та до кого молиться. Чим більше та чим ревніше молиться людина, тим більшою та тим палкішою стає любов до Бога. Саме ця любов є безперервним пошуком зв'язку з Богом. Хто істинно та ретельно молиться, той не впаде посеред тривог та терпінь, а вийде з них переможним. Саме у молитві ми досвідчуємо, що Христос нас визволяє від усіх злих сил. Доки наша молитва не виходитиме з таких глибин нашого існування, де відкривається наша нікчемність, то доки ми не узріємо безмежне милосердя Бога, не дивно буде, що наша молитва залишиться поверхневою малоуспішною, без великої користі для нас. Тільки тоді, коли ми зосередимо наші думки в такому напрямі, ми зможемо звернутися до небесного Отця у молитві.

Св. Письмо виразно зазначує, що мусить молитися той, хто бажає спастися: Треба завжди молитися і не зневірюватися! Чувайте і моліться, щоб не впали в спокусу. Просить і одержите! Оскільки молитва - це наше спілкування з Богом, і оскільки Бог хоче сказати нам важливіші речі, ніж ми йому, то першою умовою добра молитви є навчитись слухати. Молитва - це п'ятий засіб, щоб здобути Божу любов. Самі собою ми вбогі, але молитва має силу вчиняти нас багатими, бо Господь обіцяв вислухати кожного, хто молиться. Ось його слова: „Просіть, і буде вам дано!”.

Життя Святих складалося з розважання і молитви. Молитва виєднала всі потрібні ласки, що допомагали їм стати святими. Якщо бажаємо спастися і освятитися, то треба завжди стояти при дверях Божого милосердя і благати того всього, чого потребуємо. Якщо нам треба покори, то благаймо її в Бога, і станемо покірні. Коли нам потрібна терпеливість посеред страждань, то прохаймо її, і будемо терпеливі, як бажаємо Божої любови, то прохаймо її, і дістанемо любов. В молитві не лише ми промовляємо до Бога, але й Бог промовляє до нашої душі. У молитві нав'язуються взаємини межи людською душею й нашим Небесним Отцем, Пр. Трійцею, Ісусом Христом, Пр. Дівою, Св. Ангелами і Святими в небі - взаємини, які з обох сторін полягають на якомусь взаємному уділюванні собі щось з того, чи це, що з розуму й волі дасться другому уділити.

Молитву давні називали дзеркалом живучості нашого духа: яка наша молитва, таке наше духовне життя.

Оріген, духовний письменник Александрії, в третьому столітті це висловлює так: „Чим є думання для філософії, тим є молитва для релігії: як без думання немає філософії, так без молитви немає релігії”.

Св. Іван Златоуст у четвертому столітті усе наше моральне життя узалежнює від молитви:

„Ми грішимо тоді, коли ми перестаємо молитися. Якби ми вміли не переставати молитись, ми б не впадали у гріх”. Щоб осягнути найвищу і єдину мету нашого християнського життя - повне наше поєднання з Богом - треба тобі бути готовим до того, що від твоїх перших кроків по цій дорозі тебе зустрінуть труд, піт і змагання. Це боротьба, в якій треба буде тобі перемогти себе самого. Молитва - це найголовніша наша зброя. Це мов наші простягнені до Бога руки, якими ми притягаємо всі благодаті, що так щедро спливають на нас з невичерпного джерела безмежної любові і милосердя Божого.

Молитва - це саме те, що людину чинить людиною. Тому молитись являється найважливішою дією людини. Хто молиться той подолує тривогу, якою оповите існування людини. Його життя наповняється радістю, яка входить у глибини людського життя. Молитись не конче треба вчитись. Молитись треба хотіти. Треба хотіти довірити Богові, незважаючи на те, що нам заслонює чи притемнює наше шукання Небесного Творця та Отця. Молитись можна всіляко, різними словами, але головне - думками, почуттями, ділами.

Отже, молитва - це найважливіше правило духовного життя, це таємниця плідного духовного зростання і завершення будь - якого зусилля на шляху до Бога. Саме через молитву людина здобуває Святого Духа, який доводить до досконалості духовний рівень кожної людини.

Молитва - це нагода відкрити Бога. „Господь з вами, якщо будете його шукати, дасть вам знайти себе. Але якщо ви полишите його - полишіть Він вас”. Під час молитви Бог звільняє твоє серце від щільної заслони людського розуму і об'являє тобі свій промисел, згідно з яким Він провадить всі сотворіння і твоє власне життя через різні події, що відбуваються протягом років. Спробуймо точно визначити, що таке праця, що таке відпочинок, що таке думка. Ми живемо, переживаємо те, з чого складається наше життя, а вже потім можемо це описати і якось визначити. Ось так і християни описували молитву, давали їй означення. Означень тих багато, але в церковній традиції перевагу віддають трьом:

1) благання у Бога якогось добра;

2) підношення думки до Бога;

3) розмова душі з Богом.

Всі вони є взаємозв'язані, але найбільш християнським є третє. Бо ж і язичники, коли вони в біді, звертаються до Бога за допомогою, і філософи підносять думки до Бога. А нас Ісус Христос навчив молитву „Отче наш”.

Молитва - це розмова душі з Богом. Але це також і участь у тій „розмові”, яку вічно ведуть між собою три Особи Пресвятої Трійці. Тому й наша молитва - це звертання до Бога Отця через Сина у Святому Дусі. Це і є наш злет, на зустріч якому до нас нисходить благодать. І так усе добре приходить до нас від Отця через Сина у Св. Дусі. Ми ж, підтримувані Духом устами Сина насмілюємося сказати Богові: „Отче наш!”.

„Моліться без перестану, за все дякуйте. Така бо воля божа щодо вас у Христі Ісусі”.

Молитва - це духовна пожива кожної людини, християнина чи нехристиянина, бо молитвою підносимося до Божих висот і мучимося з Богом, стаємо перед Ним і кажемо йому все те, що в нашій душі радісне, чи що їй болить, чи чогось вона потребує, чи за щось вона вдячна, чи прагне на мить бути понад землею.

Без молитви наша душа німа, холодна, а може бути й мертвою перед Богом, коли з ним, джерелом нашого життя - буття, не має вона зв'язку. Молитва - наша дорога до Бога. У молитві Бога шукаємо, і знаходимо, за словами нашого Господа:

„Кожний, хто просить, одержує; хто шукає, находить; хто стукає, тому відчинять”. Молитва - це наша поміч, наше світло, наше добро. як необхідною є постійна праця і зв'язок із землею, щоб жити, щоб здобути собі шматок хліба і ковток води, так необхідно трудитися розумом і тілом для того внутрішнього єства, щоби завжди бути у зв'язку з Богом, і щоби подих безсмертя пройняв твою душу та приготував її для життя вічного. Зв'язок з Богом це - якраз те, що називаємо молитвою. Лише силою духовної праці живиться твій дух і одержує просто від Бога енергію для росту. Ти повинен переконатися, що кожен контакт з Богом - це молитва, але не кожна молитва є контактом з Богом. Насправді, багато людей моляться, не будучи підготовленими до цього і без будь - якого бажання спілкуватися з Богом. Це не можна назвати справжньою молитвою, бо вона є діянням, що звершується у співпраці людини і Бога.

Якщо „комірчина душі - „місце”, яке Христос призначив для внутрішньої молитви, то з цього випливає, що весь час, який ти проводиш там, має бути відданий молитві. А це у свою чергу значить, що ти повинен завжди бути в духовному контакті з Богом.

Декому Господь може дати можливість перебувати у власній комірчині досить довго як, наприклад, монахові, в якому справедливо вбачаємо християнина, що увійшов в свою комірчину і повністю зачинив за собою двері, не бажаючи більше мати ніякого відношення до світу і його пустих турбот. Напевно, комусь іншому Бог дає можливість побути у власній комірчині лише декілька годин, але для більшості людей неможливо затриматись там більше одної години протягом дня, а інколи - й ще менше часу. Але цю різницю часу, доступну для молитви і перебування у власній комірчині, Святий Дух компенсує в інший спосіб під умовою, що хтось є послідовним і щирим у своєму духовному розвитку.

Молитва - це піднесення Духа до Бога, так каже Св. Іван Домаскин, великий богослов Східної церкви. Піднесення духа значить, що в молитві мають брати участь усі духовні власті людини. Господь Бог наділив людину прегарними духовними властивостями, що ними є розум, воля і пам'ять. Через них людина є людиною. Підносити духа до Бога значить найперше розумом узнавати Бога за свого Творця, Пана Добродія. Молитва - це розмова з Богом, так окреслює її Св. Августин. І слушно, бо на молитві ми не тільки духом підносимося до Бога, але із Ним розмовляємо. А що значить з кимсь розмовляти, говорити? Розмовляти значить комусь виявляти наші думки, бажання, проблеми, плани, радість, смуток. Розмова - це природний спосіб комунікації між людьми. Це привілей людини, бо звірята не мають дару бесіди. Бути німим - це великий і тяжкий хрест.

Молитва - це безпосередня стріча, створіння зі своїм Творцем, смертного з Безсмертним, немічної людини зі своїм всемогутнім Вітцем. І чим більше ми з Богом розмовляємо, тим більше стаємося подібні до Нього.

Молитва - це перебування з Богом, так зове молитву Св. Григорій Ніський, брат Св. В. Великого.

Молитва з Божої волі ставить нам до диспозиції Божу всемогутність. Воно дивне, але правдиве. Для Бога нема нічого неможливого. Молитва в Божій всемогутності займає особливе місце. Багато - багато справ нашого життя зробив Господь Бог залежними якраз від нашої молитви.

Отже, молитва - це щось найбільш взнеслена землі. Вона - це духовні крила, що нас займають понад землю і аж до Бога підносять. Молитва - це світло для душі, правдиве пізнання Бога, посередниця між Богом і людьми, лікар наших пристрастей, лік на болі, мир для душі, небесна провідниця в дорозі, яка ходить не довкола землі, а йде під сам небосхил.

2. Значення молитви

Часта молитва, якій ти посвячуєш себе в різний час дня і ночі, коли у-ва кличе тебе молитися, чи, коли відчуваєш натхнення Святого Духа, є одним з найбільш ефективних засобів, щоб обновити тебе, перемінюючи твій ум. Ця істина - зрозуміла вам, хто втаємничений у містерію Христа. Якщо часто молилися чи вдень, чи вночі 20 - 30 рр., стільки, скільки Дух, дає тобі натхнення для слів любові, нехай це буде, лише п'ять хвилин або навіть одна хвилина, така наполеглива молитва спричинює в глибині твоєї свідомості, серця, характеру, поведінки - фундаментальні зміни. Тобі важко усвідомити це самому, але хто знаходиться біля тебе, легко зауважує це. Від частого споглядання Христа у молитві його невидимий містичний образ таємно закарбовується у твоєму внутрішньому єстві. Таким чином ти набуваєш його безкінечної доброти і лагідності, а твоє обличчя починає світитися тим Божим світлом що й Христове.

Якщо ти наполегливий у щирій молитві ти здобуваєш віру, стійкішу за гори, і це без показу та хизування пустими словами. Твоє життя та поведінка свідчитимуть про це. Часта молитва спричиняє в твоєму єстві таку Божу дію, яка остаточно підносить тебе до прийняття сили благодаті Божої, і тут починається для тебе безперестанне містичне з'єднання з Господом.

Молитва - це золотий поміст до Бога. Молитися це значить безпосередньо особисто приставати з Богом. По Св. Причасті нема понад молитву кращої злуки з Богом. Чому це так? А це тому, бо молитва заставляє на службу Богові всі наші власті, цілу людину. При молитві злучені з Богом наші найкращі власті: розум, воля і серце. Розум думає про Бога. Воля бажає Бога. А серце готове до любови Бога.

На молитві лучаться з Богом і наші змисли, передусім пам'ять, фантазія і почування. Молитва бере під контроль і ціле наше тіло. Вона помагає нам умертвляти всі наші змисли і тримати в торбах наші пристрасті. Справді, молитва дуже високо підносить людину [О.Ю.Я.Катрій ЧСВВ „Господи навчи нас молитися”, - Нью-Йорк - 1981 - Торонто. ст. 17.].

За допомогою молитви можемо здобути у Бога будь - які добра, однак не завжди Бог вислуховує наші молитви відразу.

Ісус Христос провістив: „І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите”. Бог не завжди відразу вислуховує наші молитви. Треба частіше стукати до дверей Великого Господа, щоб вони відчинилися (Св. Августин). Бог не раз примушує довго себе просити, щоб переконатися, чи ми справді просимо його від щирого серця, а також тому, щоб ми більше цінували отримані від нього ласки. Хто перестає просити, коли Бог відразу його не вислухає, той доводить, що не просив по - справжньому. Бог швидше вислухає наші молитви, коли ми, молячись, постимо, даємо милостиню, складаємо якусь обітницю або просимо про заступництво святих: швидше вислухає також спільні молитви та молитви праведника. „Ревна молитва праведника має велику силу”. Трапляється, що Бог зовсім не вислуховує нашого прохання, тому що виконання цього прохання зашкодило б нам, або тому, що ми недостойні того, щоб бути вислуханими. Бог подібний до лікаря, котрий з любові до хворого не дозволяє те, що йому могло би зашкодити (Св. Августин). Хто схотів би використати на скоєння зла те, про що просить у молитві, не дістане нічого якраз тому, що Бог шкодує його (Св. Августин). Однак у кожному окремому випадку людина повинна намагатися осягнути того, про що просить Бога, природним шляхом.

Бог допомагає лише тому, хто сам намагається собі допомогти. Бог допомагає не боягузам, а відважним. Молитва робить грішників праведниками, а праведників утримує в стані ласки. Молитвою грішник здобуває собі помилування. Розбійник по правиці Ісуса Христа сказав лише: „Господи згадай про мене, коли прийдеш до царства свого”, Христос відразу помилував його.

Молитва це невичерпне джерело Божої ласки. Вона найперше помагає нам до росту в чеснотах, що сонце для квітів, то молитва для нашого духовного життя. Як під впливом теплого травневого дощика ціла природа оживає, так і він нашій душі, скріпленій молитвою легко і природно ростуть різні квіти чеснот.

Молитва не тільки дає ріст у чеснотах, вона ще хоронить нас перед гріхом і напастями диявола. Так учить Господь наш Ісус Христос: „Чувайте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне”.

Один аскет каже: „Вранці - молитва це ключ, що відчиняє нам скарби Божого милосердя і благословення. Ввечері - молитва, це ключ, що замикає нас під Божою опікою і охороною”.

Молитва робить грішників праведниками, а праведників утримує в стані ласки. Молитвою грішник здобуває собі помилування. Розбійник по правиці Ісуса Христа сказав лише: „Господи згадай про мене, коли прийдеш до царства свого”, Христос відразу помилував його.

Хто починає молитися, перестає грішити, а хто перестає молитися, починає грішити (Св. Августин). Смертний гріх і молитва не можуть існувати поруч. Молитва перероджує людину, сліпого робить зрячим, слабкого - сильнішим, грішника - святим. Грішників молитва перетворює у праведників, бо здобуває грішникові лаку жалю і навернення.

Молитвою привертаємо до себе Св. Духа (Св. Єфрем), тобто здобуваємо діючі ласки. Чим ближче в молитві наближаємося до Ісуса Христа, сонця правди, тим більше наша душа отримує від нього світлі і сили. Отже, молитва просвітлює нас і завдяки їй ми щораз краще пізнаємо доброту і велич Бога, останню мету нашого життя.

Молитва примножує наші сили, зміцнює волю і допомагає терпляче зносити життєві незгоди. Молитва - це небесна роса для душі; вона зміцнює і освіжає нашу дуну (Св. Золот). У молитві душа знаходить заспокоєння, з неї черпає нові сили. Тому ми повинні молитися після кожної тривалої роботи і перед кожною важливою справою. Сам Христос час від часу залишався на самоті, щоб помолитися, а безпосередньо перед своїми страстями довго молився на Оливній горі. Людина, котра часто молиться, ніколи не стане боягузом. Хто багато молиться, той вміє спокійно думати. Хто молиться, той розважно підходить до справ. Хто молиться, той має найліпшого дорадника в усіх справах, тобто світло Божої мудрості.

Один приклад, що наглядно показує значення молитви для нас. Група арабів - номадів з пустині була на відвідинах у Парижі. Вони перший раз у своєму житті були у великому культурному місті. Тут провідники все їм показують: Елізейські поля, вежу Айфля, гріб Наполеона, музей і т.п., але все ж не багато їх цікавить. Тільки одне захоплює всю їхню увагу, а саме, курок з водою у їхніх кімнатах у готелю. „Чи це щось не прекрасне - кажуть вони - сидиш собі в хаті, тільки покрутиш і тече вода, скільки хочеш. А на пустині того нема”. Сидять вони цілими годинами коло води і бавляться курком. При від'їзді, їхній провідник - британець завважив, що кількох з них пробували ключем відкрутити один курок. „Що ви робите? “- питає він. А вони: „Хочемо той курок узяти з собою на пустиню, там брак води, а тут тільки покрутиш і тече вода, скільки захочеш”. Провідник мусів довго їм пояснити водну систему, заки вони її зрозуміли. Цей курок з водою в хаті це знаменитий символ для нас іншого невичерпного джерела - допливу Божої ласки, що спливає на нас через молитву. Тут нема обмеження. З молитви можна користати на кожнім місці, в кожному часі, завжди і всюди. Тож радо користаймо з того животворного джерела Божої сили. Наша молитва передусім у смутку і терпінні буде для нас Божою силою і потіхою, щоб ми могли нести свій хрест життя та в усім здаватися на волю Божу.

Молитва важлива для кожної людини. Вона праведних удержує в ласці, а грішних навертає до Бога. Вона джерелом знання для розуму та джерело сили для волі. Молитва має особливіше значення і для найменшої суспільної клітини, що нею є родина. „Бо де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них”.

Молитва - це нагода відкрити Бога. Тому - то коли твоє серце перебуватиме в спогляданні трансцендентності Бога і наближається до нього через молитву, ти спробуєш смачність Божества. Під час молитви Бог звільняє твоє серце від суцільної заслони людського розуму і об'являє тобі свій промисел, згідно з яким Він провадить всі сотворіння і твоє власне життя через різні події, що відбуваються протягом років. Коли під час молитви багато разів з любов'ю звертаєш свій погляд на лик Ісуса Христа, не маючи іншого наміру, як тільки любити Бога й віддати йому славу, тоді твоя душа звільняється від щільної заслони розуму і ти відчуваєш славу Божої природи у Христі: „Бо Бог освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа”. Під час споглядання Христа у молитві Бог дає тобі численні очі херувима, щоб твоє серце „сяяло пізнанням слави Бога”. Тоді твоє серце настільки розпалюється Божим вогнем, що ти нездатний у цій благословенній миті чинити щось інше, як безупинно й невтомно славити Бога.

Молитва утримує праведника у стані ласки, оберігаючи його від спокуси і гріха. Молитва відганяє спокуси диявола. Спокуса затьмарює наш розум і послаблює волю, молитва просвітлює розум і зміцнює волю. „Дія молитви така сама, як дія води на вогонь” (Св. Золот.). Молитва - це щит, від котрого відбиваються вогняні стріли диявола (Св. Амвр.). Молитва - це рятівний якір для тих, чия душа знаходиться в небезпеці (Св. Золот.). коли ми молимося від нас втікають дияволи. Завдяки молитві праведник виробляє в собі багато чеснот. „Хто вміє добре молитися, вміє також добре, жити” (Св. Авг.). Людина віддана молитві, відзначається багатьома чеснотами (Бона). Хто постійно розмовляє з Богом, стає подібним до нього.

Завдяки молитві праведники здобувають відпущення тимчасових покарань за гріхи і вічну награду.

Молитва піднімається до неба і на землю сходить Боже милосердя (Св. Авг.). Молитва стримує Божий гнів (Св. Авг.). Завдяки лише одноразовому щирому відмовленню молитви, Отче наш, можна відкуповувати усі повсякденні гріхи цілого дня (Св. Авг.). З багатьма молитвами пов'язаний відпуст, тобто завдяки їй можна швидше здобути відпущення тимчасових покарань за гріхи, ніж завдяки окремій дотичній молитві.

Молячись, праведник здобуває вічну нагороду. Ісус Христос говорить (Мт. 6,6). Після своєї смерті Св. Тереза об'явилась одній монахині і сказала:

„Я була б готова витерпіти будь - які земні страждання, якщо б завдяки цьому могла зробити щасливішим своє перебування на небі настільки наскільки стане воно щасливішим через одне відмовлення молитви „Богородице Діво”.

Молитва - це поєднання праці і боротьби, тобто, вона вимагає певних зусиль. Злі духи часто намагаються перешкодити молитві, підкидаючи нам різні думки. Таким чином диявол намагається загасити нашу ревність і старанність в молитві (Св. Золот.). Той хто, незважаючи на всі перешкоди диявола, добре і щиро молиться, багато спокутує і отримує право на нагороду.

Той, хто молиться отримує вже деяке передчуття вічного щастя бо молитва робить нас веселими. Адже Св. Дух - утішитель, котрий проганяє смуток душі. Христос обіцяє спокій спрацьованим і заклопотаним, якщо вони звернуться до нього. Св. Яків говорить:

„Страждає хтось між вами? Хай молиться”. Молячись, людина передчуває радощі неба. Ніщо не може в цьому житті наповнити серце людини більшою радістю, ніж ревна молитва (Св. Верн.).

Молитва - це розмова дитини з батьком. Спробуйте й побачите, який добрий Господь Блаженний, хто до нього прибігає.

Один день присвячений молитві, вартий більше, ніж усі роки, прожиті в розкоші і розвагах.

Хто не молиться, не може бути врятований, бо потрапляє у тяжкі гріхи. Якщо б можна було заглянути у пекло, то ми б побачили б, що там знаходяться виключно ті, що не молилися.

„Коли сам Христос цілими ночами молився, то що ж тоді робити нам, аби здобути спасіння?” (Св. Амвр.).

Хто не молиться, не має сили протистояти спокусам. Така людина схожа на солдата без зброї, на птаха без крил. Людина без молитви - це билина, котру вітер хитає на усі боки. Хто не молиться, той вже тепер мертвий (Св. Золот.). З людиною, котра не молиться діється те саме, що з рибою, витягнутою з води або з деревом, вирваним із землі.

Людина не може постійно віддаватися земним роботам (турботам), але повинна прагнути до Бога, бо інакше загине (Св. Авг.). Саме тому Ісус Христос так часто закликає до молитви. Всі народи землі моляться до своїх богів; очевидно, в серці кожної людини Бог заклав потребу молитися. Безперестанна молитва оберігає нас від злого ворога, як стіни фортеці; безперервна молитва - це міцний панцир, який береже тіло від ворогів.

Отже, виконуючи будь - яку роботу, ми повинні часто звертатися до Бога і кожну роботу розпочинати з добрим наміром на славу Божу.

3. Роди молитви

Молитва прослави.

„Усі народи, що створив Ти їх прийдуть, поклоняться, о Господи, перед Тобою і прославлятимуть Твоє ім'я”.

Оповідає старо - юдейська легенда, що коли Господь Бог сотворив світ, але ще не було людини, тоді Він запитав Ангелів, що вони думають про все, чого Він доконав. Тоді один Ангел каже: „Боже, Твої діла великі, чудні й дивні, але тут ще одного бракує. Треба, щоб у всесвіті лунав сильний, ясний, дзвінкий голос, що всюди й завжди, вдень та вночі, голосив би пісню слави і прослави Творцеві за всю його доброту”. Інші Ангели виказали ту саму думку. На те Господь Бог:

„Ваша заввага слушна так, я сотворю велике створіння і дам йому світлий розум, щоб він пізнавав мої великі діла і за те славив мене”.

І сотворив Господь Бог чоловіка й наділив його бистрим розумом.

Господь Бог хоче нашої молитви. І людина, як Боже створіння, зобов'язана молитися бо молитва лучить її з Богом. На першому місці стоїть тут молитва прослави Творця.

Вистане станути серед природи і глянути накруги себе, щоб збудився в нас подив і питання: Звідкілля ж усе це взялося? Наївно дехто каже, що матерія сама від себе постала зі співа і різних сил природи. Чи малюнок сам від себе малюється? Чи хата сама будується? Чи тварини самі себе створили? Бачачи лад у природі приходимо до висновку, що той, хто створив її, мусить сам бути розумом всесильним; подивляючи красу світу, бачимо чудового Творця, бо краса - це його прикмета, а його твір - його „ікона”, відмітка його краси.

Усвідомлюючи, що ввесь світ створений для нас, для всіх людей, щоб ми користали з нього - як не дійти до переконання, що ж той, хто створив усе для нас є добрий, і ласкавий, і повний любови. Ось причини прославляти нашого Господа, Творця неба і землі. Так находять молитву поети і так вони своїми поезіями моляться. Нагадаймо Шевченка:

„Уже прокликали до гаю,

А я собі у бур'яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!”

„мені тринадцятий минало”.

Мало того. Нагадаймо, як сьогодні ми встали вранці, головне коли ж прокинулися не лінивими, а повними енергії до якогось доброго діла. Бог дарував нам ще один день творчого життя! Тому що Він цього хоче, ми ічнуємо, і це підсвідомо, відчуваємо. Є мільйони творінь на землі, і перед нами було їх багато, і все нові особи і речі починають своє існування, але ми - кожний і кожна з нас - маємо особливе місце в бажаному серці. Хвалебна молитва зобов'язує людину подвійно: раз - з огляду на її саму, другий раз - з огляду на матеріальний світ, речником якого вона є перед Богом.

Як кожне Боже створіння, людина повинна обертатися до Бога, уподібнюючись до Нього і відтінюючи у своєму розвитку риси Божої досконалості, що їх Творець зібрав у її природі. Це перше підставове поширення хвали Богові, яке й нерозумні створіння виконують несвідомо, розвиваючи у собі Божі елементи, котрі є істотними складниками їхньої природи.

Людина, як істота, обдарована елементами Духа, а значить, розумна та вільна, повинна цю хвалу поширювати свідомо, так керуючи діяльністю всіх своїх здатностей, щоб наближатися до Бога щораз ближче і через те щораз дужче випромінювати хвалу на честь Творця. На те нам даний язик, - каже Св. Єронім, - „щоб ми Бога славили”.

Тож найбільш совершенна, досконала й Богові наймиліша молитва це молитва прослави і звеличання Господа Бога. Кращої молитви від неї немає, якщо добре вглянути у три інші роди молитви, то побачимо, що в кожнім з них ми маємо на цілі властиво не Господа Бога, а нас самих, молимося задля себе. Молимося, бо потребуємо Господа Бога. І так у молитві подяки, ми дякуємо Богові, бо ми щось від нього одержали, бо він сповнив нашу просьбу. В молитві надолуження, ми перепрошуємо Господа Бога за наші провини і невірності Богові. В молитві прохання просимо того, чого нам потреба.

У всіх цих трьох родах молитов усюди виступає наше „я” чи „ми”. А в молитві прослави ми не шукаємо себе, а виключно Господа Бога, його слави й честі. Тож очевидно, що молитва прослави Богові найбільш мила, бо вона безкорислива, пливе з чистої любови до нього і задля нього.

Все, що Господь створив, створив для своєї слави. Божа слава, це ціль нашого життя і всього створіння. Тому молитвою прослави ми найкраще віддаємо Богові честь і славу; нацкраще прославляємо його Божу мудрість, красу, могутність і доброту.

Св. Отець Пій ХІ раз у ромові до провідників по горах скзав, що він як молодий студент був вибрався зі своїм приятелем на високу гору в Альпах. Його приятель цілу дорогу мовчав. А коли вже вийшли на верх гори, і при ясній погоді глянули довкруги, то його приятель з подиву закликав: „Тут треба залишитися!”.

Славний британський дослідник природи Ісаак Нютон допізна вночі сидів над мікроскопом. Він так захоплювався видимою природою, що деколи забуваючи, що він не сам один у кімнаті, складав руки до молитви і кликав: „Великий Ти, Боже, і дивні твої діла”. Справді, скільки в природі і довкола нас дивних діл, що свідчать про Божу красу, мудрість, велич і доброту. І ніщо дивного, бо ціла природа - це велика Богом написана Біблія, - книга, що своєю красою взиває нас до слави й честі Божої. Тому каже Св. Василій Великий:

„Коли пильно розважаємо красу створіння, то з неї наче з якої книги пізнаємо велику Божу обайливість про все і Його мудрість... Ніщо інше не було причиною існування світу, як тільки Бог, що сам добрий, створив те, що хосенне; сам мудрий створив те, що прегарне; сам могутній створив те, що превелике...”.

Людина певною мірою може те, чого не можуть нерозумні істоти, а саме спрямувати весь свій духовний розвиток у напрямку, протилежному меті, яку визначив їй Бог. Людина в змозі відвернутися від Бога, навіть протиставити себе Богові, покладаючи собі за мету життя власну велич і власне возвеличення. Треба розуміти, що, добровільно перестаючи коритися Божому плану, з одного боку, вона, з другого боку, повертається до нього і виконує його мимохіть. Бо, терплячи після цього від наслідків свого гріха, вона дає свідчення Божої справедливості й отак - от теж сприяє поширенню хвали Творцеві. Це добре висловив Гете, говорячи про сатану, що він є тією силою, яка незмінно сприяє добру. Тож людина не може перестати коритися загальному плану Божого Провидіння. Тільки ж, окрім цих особистісних функцій, спільних для кожного створіння, і зокрема для створінь духовних, людина має як ми вже бачили, і певну особливу функцію перед світом, яку хотілося б назвати суспільною. Будучи істотою, яка складається з елементів духовного і тілесного, вона є ніби сполучною ланкою поміж двома світами - отим єдиним представником матеріального Всесвіту, здатним славити Бога мовою духа. І в самій концепції видимого світу є ніби певний договір поміж людиною і рештою створіння, не наділеною розумом.

„Учинив Ти людину його (сина людського) володарем творива рук своїх, все під ноги йому вмістив”, цілий світ служить людині і відданий у її розпорядження, але за це вона повинна цьому світові допомагати повертатися до Бога та ширити хвалу Йому. Вона від імені світу повинна виконувати те, чого всі інші створіння вчинити не в змозі й що під силу наймізернішій людині, навіть дитині, яка вже послуговується соїм розумом: свідомим актом розуму та волі посилати Богові ту хвалу, що розсіяна по цілім світі, та єднатися з ним актами любови й молитви.

У цьому полягає глибокий символізм молитви до і після їди. Під час їди ціле створіння, представлене трьома царствами - мінеральним, рослинним і тваринним, стає до послуг людини, щоб утримати її при житті, людина ж до і після їди вже не тільки від свого імені, а від імені цілого світу складає пошану й подяку Богові і Творцю Всесвіту.

У книзі Мудрості маємо цікавий фрагмент де описується з якою готовністю природа стає до послуг тим, хто хоче служити Богові, натомість як бунтує проти тих, хто її використовує, а сам про Бога забуває або від Нього відвертається:

„Творіння бо, слухняне Тобі, Творцеві, набирає на силв для кари грішникам, попускає ж на благо тим, які покладаються на Тебе”.

хто відвернеться від Бога і вкладе свою мету в світ, той щастя у ньому не знайде, жодне створіння не погодиться красти у Творця ту честь і славу, яка належить Йому як остаточній меті Всесвіту. Через зіпсованість людської природи первородним гріхом світ сьогодні слушно може ставитися упереджено до людини. Світ знає, як часто він буває визискуваний та ошуканий, як багато є осіб, котрі не думають повертати Богові у формі честі й хвали усіх тих дібр, що їх вони черпають із створінь. Тому світ у ставленні до людини є постійно на стежці війни і з усіх боків сигає на її життя. Але як тільки побачить душу, справді віддану Богові, зараз готовий втихомиритися й спочити її просто чудесною опікою. Цим пояснюється та надприродна сила, яку не раз мали святі проти сил природи. Велика любов до Бога, яка цілковито панувала в їхніх душах, була гарантією, що ані жоден елемент хвали не буде відвернений від свого призначення, що все, дане їм світом, прикрашене й чудесним способом преображене повернеться до Бога у молитві промінням хвали.

Найкращий приклад, як треба Господа Бога славити, дає нам сам Господь наш Ісус Христос. Ціль Його приходу на цей світ не була інша, а тільки привернення Богові належної честі і слави через відкуплення людського роду. При його Різдві Ангели співають Богові величну пісню слави. „Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання”.

Слава Божа це стала девіза Ісуса Христа в усьому його житті. Від Нього можна часто почути: „Я не шукаю моєї слави”. А на іншому місці Він каже: „Бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав”. На Тайній Вечері Він запевняє Апостолів: „І все, що попросите в моє ім'я, то вчиню, щоб Отець у сині прославився”.

Божа слава це також головна ціль усіх наших церковних Богослужб і Св. Літургій. Кожне наше Богослуження починається і кінчиться прославою Бога чи Пресвятої Трійці. Знаний австрійський композитор Йосиф Гайдн будучи близько смерті, у своєму тестаменті написав такі слова:

„Ціле своє життя я так провадив, як і мої композиції. Я завжди їх починав з Богом і завжди кінчив словами „Слова Богові”. Думка на Бога була золотою ниткою, що тягнулася через усе моє життя. А тепер своє життя також хочу закінчити на славу Божу”.

Ось так, правдивий християнин живе, працює і вмирає для слави Божої. Наш Християнський катехизм кількома словами означує ціль людини на землі, кажучи: „Людина створена Богом на те, щоб Його любити, Його славити, Йому служити і в той спосіб спасти свою душу”.

Щоб ту ціль Богом нам призначену належно сповнити, то стараймося часто Бога славити молитвою прослави, і навіть у терпінні казати: „За все, хай буде Богові честь і слава” Кожного дня рано при молитвох зробімо добрий намір, що в часі дня все робитимемо тільки на Божу честь і славу. Дивлячися на красу Божої природи, пригадуймо собі, що вона нам проповідує про Божу велич, красу, силу, могутність, любов і добробуту.

Прославляючи Господа Бога усім нашим життям на землі, станемося гідними колись у небі враз з Ангелами і Святими славити Бога на віки вічні.

4. Види молитви

Усна (словесна) молитва.

Є два типи усної молитви:

1) Літургійна, або публічна, це молитва, що її виконують священики і члени різних збірнот в ім'я та з доручення церкви.

2) Молитва приватна.

Молитва публічна - це церковне правило або хор, хоч її проказує лиш один священик, чи чернець. Коли ж моляться разом різні особи, ця молитва набирає характеру приватного, хоч і є це молитвою, що випливає з Містичного Тіла Христового.

Папа Пій ХІІ в Енцикліці про Містично Тіло Христове пише:

„Є деякі, що намагаються переконувати людей, що молитві приватні є, маловартісні, а молитви публічні вартісніші, бо вони в ім'я церкви і так випливають із містичного Тіла Христового, але все це - хибне, бо Божественний Спаситель так єднає міцно всіх не лиш у своїй церкві, в улюбленій своїй Обручниці, але також кожну віруючу душу, з якою розмовляє інтимно, а головно з тими, що наближають до Євхаристійного Престолу. І хоч молитва спільна публічна, що походить від Матері - Церкви, і тут її гідність, як Обручниці Христова, однак усі молитви проказані приватно і не маючи цієї гідності, приносять, однак, багато користі Містичному Тілу Христовому взагалі, хочу б тому, що усе добре і святе від членів пливе в спільному святих і на добро усіх”.

У наших усних молитвах треба звертати увагу:

1) На правильну вимову слів, на фрази та на відповідне положення тіла.

2) На зміст слів і фраз.

3) Взагалі звертати увагу на Бога і на Божі справи, без глибшого вдумування у зміст слів чи фраз.

На молитві усній перша форма є найважливішою, це зрозуміло, хоча друга форма є досконалішою, бо вона більш природна та більш корисна, легша, вартісніша. Також третя форма, є доброю і дозволеною в церковному Правилі. Тут можна у час хору, коли зворушує Божа ласка, розважати Таїнства Свят у році чи муки Христові не звертаючи уваги на зміст окремих слів. Початківці, звичайно, відправляються у першому способі, але після кожний вибирає собі спосіб. Можна аткож змінювати способи, що часто залежить від обставин чи потреб душі.

Треба звикати замолоду молитися з увагою, як тільки можливо. Це жаль, коли в такій духовній спільності так багато ображаємо Бого щоденними гріхами.

Ми повинні також кожен зокрема молитися усно, щоб:

1) Так освячувати органи мови;

2) Так підтримувати увагу й побожність;

3) Серед усних молитов найбільше надаються:

а) Отче наш...

б) Богородице Діво...

в) Вервиця.

Релігійні пісні є водночас гарним розважанням. Хто побожно співає, молиться подвійно. Початківці в духовному житті, що ще не вміють розважати, повинні уважно проказувати усні молитви. Прості вірні, проказуючи усні молитви часто почувають величне захоплення, але треба пам'ятати: ліпше, проказати молитов менше, але добре, ніж багато, але погано. Молитви ранні та вечірні.

Рання молитва повинна моти такі почуття:

1. Подяки Богові за щасливо пережиту ніч;

2. Прослави Бога та добрий намір;

3. Благання Божої опіки на весь день;

4. Поручатися Пречистій Діві Марії, Ангелові Хоронителеві та Святим, до яких маємо особливе набожество чи яких ми вибрали собі за покровителів;

5. Відновити добрі наші постанови.

Добре вивчити напам'ять якусь одну ранню молитву, щоб були зібрані разом усі ці почуття.

Дуже корисним є починати день молитвою. Добре почати - це вже половина пережитого дня. Господь хоче, щоб його прославляти вже у перших наших заняттях дня.

Як лиш пробудимося, звернути наші думки до Бога та пригадати собі предмет розважання. Коли приходить година, щоб вставати з ліжка, не піддаватися лінивству, але вставати зразу.

Вечірня молитва повинна мати такі почуття:

1) Подяки Богові за отримані ласки упродовж дня;

2) Щирий іспит сумлінні;

3) Акт жалю, перепросьби;

4) Доручати богові свій нічний спочинок;

5) Просити в Бога опіки на нічний спочинок;

6) Просити Божу Матір, Ангела Хоронителя, Святих своїх опікунів, головно Св. Йосифа Обручника, щоб мати щасливу смерть;

7) Ніколи не кластися до ліжка, щоб спочатку не розбудити акту досконалого жалю;

8) Нічний спочинок часто буде залежати від наших вечірніх молитов;

9) Починати день з Богом і закінчувати день з Богом, це найкраще життя яке лиш може бути.

1) Публічна молитва.

Марія вчить нас, як потрібно молитися. Є різні види молитви. Кожен з них провадить до повноти духовного життя. Марія часто молилася з усіма спільно. Вона постійно ходила до храму й брала участь у спільній молитві. Разом з прочанами вона з Йосифом йшли до Єрусалиму, молились і співали пісень. На підході Св. Міста, вони співали псалми. У храмі вона відмовляла всі молитви, що їх має знати кожний юдей. Також ціла сім'я збиралася на спільну молитву у своїй хатині в Назареті. Участь Марії у спільній молитві, має бути прикладом для нас. Молячись з усіма, ми тим самим віддаємо шану Богові, дякуємо йому за все те, що Він вчинить для нас у житті.

2) Контемплятивна молитва.

Приватна молитва - це розмова з богом на одинці. Більшість свого часу ми повинні проводити в тиші серця. Контемплятивна молитва - це перебування з Богом, відчуття Його присутності, насолодження його любов'ю. Така молитва не потребує багато слів. Ми можемо повторювати собі: „Я люблю Тебе Боже!” Марія багато молилася наодинці. Це були години наповнені любов'ю, спокоєм і радістю. Серце Марії було з'днане з Богом. Вона говорила мало. Коли серце говорить до серця, тут не потрібні слова.

Розумова (умова) молитва.

Перші молитви, які ми навчилися в дитинстві, були установлені тексти і формули, - „Отче наш”, „Богородице Діво”, „Вірую” і т.і. Ми повторювали слова, які склав хтось інший. В молитвах ми немов би привласнювали їх собі, вони наче ставали нашими власними. Ми їх повторювали наголос. Такі молитви називають усними. Не тому так називають, що робимо рухи устами. Лише це - не вистачає для молитви. Ми ж бо стараємося, щоб і думка наша і серце наше єдналося в цю хвилину з тим, що вимовляє язик.

Мислена молитва є випромінюванням літургійоної молитви. Хто пристане до останньої і навчиться черпати з неї стимули для духовного життя, той не раз відчує потребу піти за покликом спасителя й увійшовши до своєї хатинки та замкнувши двері, у схованці перед Величчю Бога Отця розважатиме собі над великими істинами спасіння. Не одному з тих, зто не має змоги вчащати на літургійні богослужіння, вона зможе їх замінити і стати підставою духовного життя. Для всіх вона буде найпотужнішим засобом його поглиблення, оживлення, оживлення і піднесення на чимдалі вищий рівень. Слова Єремії, що „Спустошений, увесь край спустілий, бо нікого нема, хто б поклав це на серце собі”. Ніколи не позбавляться своєї правди. Біда суспільству, де немає численного шерегу дум, котрі набули постійної звички розважати у своєму серці над тим, що Бог нам об'явив про Себе і про нас. На дорозі до досконалості й до спасіння це є найпотужніщий засіб; отож нічого дивного, що Св. Тереза обіцяла спасіння кожному, хто буде щодня хоча б 15 хвилин присвячувати мисленій молитві.

Мислена молитва, як і кожна людська дія, має свої закони розвитку, і від пізнання їх та вмілого застосування залежатиме, чи краще особа її відправлятиме чи гірше, чи буде з нею крокувати вперед чи ні. Тому існує стільки методик роздумування зокрема відтоді як у XVI столітті Св. Ігнатій, Св. Тереза і Св. Франциск Сальський поставили його на першому плані духовного життя й опрацювали його засади. Відмінності поміж ними, однак, лише другорядні, бо всі вони стараються на основні дані нашої психіки і з неї здобувають свої правила, навчаючи нас, як ми маємо почергово залучати окремі здатності нашої душі до систематичної участі у молитві.

До мисленої молитви, зрештою як і до усної, треба завжди підготуватися, як до вижливої дії, яку не варто виконувати абияк: „Закі обітуєшся, приготуй себе, і не будь людина, що спокушує Господа”. Особи, котрі дотримуються регулярнго способу життя, здебільшого вже увечері готують собі коротко тему завтрашнього ранкового роздумування і в думці з Ним стараються заснути й прокинутися. Добре попрактикувати щось таке принаймні короткий час. Наступного дня, починаючи роздумування, бажано завжди стати перед Богом і, прочитавши короткі молитви, - найкраще „Отче наш”, „Радуйся Маріє” і зітхання до Святого Духа, - поставити собі перед думкою тему планованого роздумування.

Зрозуміло, що найпершою основою наших роздумувань повинна бути постать Спасителя, Його життя, Його вчення одне слово - Євангелія. Тож найкращим підручником для роздумування буде той, де в коротких розділах буде подано, як страву для нашої молитви, окремі фрагменти Євангелії, так щоб з часом охопити її в цілому. Отак - от той, хто регулярно вправляється у роздумуванні, буде здатний докладно у формі молитви, пройти через усе життя Спасителя і ніби смакуючи Його у своєму серці. Після короткого читання якогось фрагменту євангельського змісту (якщо роздумування розраховане на 15 хвилин, то читання повинно тривати не більше трьох хвилин, якщо на півгодини - то п'ять) рекомендується звернутися до уяви і викликати в ній образ, наприклда євангельської сцени, над якою буде провадитися роздумування. Осіб з буйною фантазією до цього занадто заохочувати не слід, їм скоріше треба радити стежити за своєю уявою, щоб молитва не перетворилась на мріяння. Навпаки, ті, хто має вбогу уяву, добре вчинять, зокрема на початку мисленої молитви, якщо уяву залучать до співпраці хоча б на хвильку. молитва релігійний церква бог

У рамках такого живого образу розум повинен застановитися над змістом того, що буде предметом роздумування й розважити собі, хто виступає в цьому Євангельському оповіданні, хто там навчає, або чинить добродійства, хто оточує Ісуса Христа і до кого Він звертається, що Він їм говорить, або що для них робить, які істини і вимоги щодо морального життя містяться у Його науці, які благодаті і чудеса Він чинить їм на користь. Усе це треба собі докладно розважити, однак не бавитися надто тонкими з'ясуваннями, які б були цілком доречні в школі на уроці Святого Письма, але в молитві поминали б її мету і ставали перешкодою у виконанні її завдання. Бо ж цією метою, завжди є не збільшити інтелектуальні знання, а піднести всі здатності душі на вищий рівень і дати проникнути в них елементам надприродного життя.

Від розважань над предметом роздумувань треба перейти далі - видобувати з нього застосування до власного життя і потреб власної душі. Це дуже важливий момент, бо від нього залежать плоди роздумування для душі. Часто це будуть конкретні постанови щодо власного духовного життя, які мають на меті, щоб ми більше пильнували за собою у сфері якоїсь заповіді, уникати тієї чи іншої нагоди до гріха. Надзвичайно важливо, щоб ті постанови не виникали з людських природних мотивів і не розраховували на наші людські природні сили, але, підносячись до вищих надприродних мотивів, були водночас покірним проханням дати сили згори, без яких ми не здолаємо ті постанови здійснити. Тільки така довіра до Божої допомоги дозволяє нам без самовпевненості приректи себе на боротьбу зі злом всюди, де знаємо з досвіду, що наших людських сил замало, як то написав Св. Павло: „Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє”.

Отож, як у роздумуванні варто остерігатися холодної спекуляції, так і тут, коли йдеться про конкретні постанови, треба добре подбати, аби вони не були чинені з якоюсь такою холодною стоїчною впевненістю в собі, а щоб були покірною молитвою до Господа про світло, сили і все те, що нам буде потрібне, щоб вистояти в добрі. Не варто також надмірно перебільшувати важливість для роздумування конкретних рішень такого роду й гадати, що без них воно не відповідало б своїй меті й залишилося б без плоду. Так було б насправді, якби роздумування не потягло за собою волі і не пробудило в ній конкретних афектів, якби не вершилося потужним акордом любові. Гарно це висловила Св. Йоанна Франциска де Шанталь, говорячи, що в молитву треба входити через віру, тривати з надією, а виходити з любов'ю. Отож любов проявляється не тільки в поодиноких, конкретних рішеннях, які стосуються нашого життя, а має набагато ширше поле діяльності.

У мисленній молитві завжди вистачить місця на працю над собою, котра повинна ґрунтуватися на щоденному роздумуванні і рахукові сумління. Але зводити мислену молитву лише до цього і наказувати собі завжди роздумувати тільки над власними вадами і гріхами, одне слово, над усією своєю вбогістю. Було б великою помилкою. Отаке безнастанне порпання в собі надала б і молитва, і всьому духовному життю риси смутку й пригноблення, а до того ж ще затримання тільки на собі. Отож на молитві, власне, треба вправлятися в тому, щоб вириватися з егоїстичного вдивляння в себе й забувати про себе в Богові. Так само і в щоденному житті вправлятися в тому, щоб забувати про себе в ближніх і для ближніх. Душа від того, що ми забуватимемо про себе, нічого не втратить; навпаки, це її незмірно збагатить, бо, як говорив Спаситель: „Хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже”. Й так само Він мав повторити, через віки Св. Катерині Сієнській: „Думай про Мене, а Я думатиму про тебе”.