Аксіологічна проблематика в філософсько-релігійних концепціях німецьких мислителів ХХ ст.

Динаміка світських і релігійних цінностей у процесі історичного руху людства. Напрями аксіологічної проблематики в німецькій традиції. Релігієзнавчі можливості осмислення релігії та цінностей у творчості представників німецької філософської думки.

Рубрика Религия и мифология
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.08.2015
Размер файла 54,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 17:215:101.9(430)«19»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Аксіологічна проблематика в філософсько-релігійних концепціях німецьких мислителів ХХ ст.

Спеціальність 09.00. 11 - релігієзнавство

Кьопке Вікторія Андріївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор БОНДАРЕНКО Віктор Дмитрович, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, завідувач кафедри культурології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор РИБАЧУК Микола Филимонович, Український гуманітарний інститут, професор кафедри гуманітарних дисциплін

кандидат філософських наук ШВЕД Зоя Володимирівна, Міжнародний Соломонів університет, доцент кафедри філософії

Захист відбудеться «30» жовтня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська 60, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58, зал 12.

Автореферат розісланий « 29_» вересня 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.І. Предко

релігійний аксіологічний філософський німецький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Для сучасного суспільства сьогодні виникають проблеми актуалізації ціннісних орієнтацій людини, смислу її життя, гармонійного відчуття самої себе у світі. Сам процес розкриття значущих культурних і релігійних явищ, подій, обставин у суспільстві має певні складнощі.

Проблема взаємовпливів систем цінностей і релігій залишається важливою теоретико-пізнавальною і соціальною проблемою, яка має кілька аспектів розкриття. Ідеться, зокрема, про переосмислення самої системи ціннісних орієнтацій людини. Багаторічний досвід існування тоталітарної держави, безперечно, наклав свій відбиток на свідомість українського народу. Такі почуття як непевність, страх перед майбутнім - були і залишаються визначальними, принаймні, для представників старших поколінь в сучасній Україні. Щодо молоді, то вона прагне відшукати серед численних можливостей і пропозицій власний шлях у житті, намагається здійснити свій вибір.

Звернення до німецької традиції філософування не є випадковим у зв'язку з тим, що саме ця традиція обґрунтовує ідею людини не просто як такої, а того, якою повинна бути людина, якщо вона є істотою духовною. Ідеться про моральний борг людини не тільки перед іншими людьми, навколишнім світом, а, перш за все, перед самою собою. І саме це набуває особливого значення щодо духовного життя сучасної України. Тому що суспільство перехідного періоду потребує розробки новітніх ціннісних стандартів, тобто не таких, які віддзеркалюють існуючі реалії буття, а таких, до яких людина повинна прагнути. Саме до цього аспекту буття людини тяжіють дослідження філософсько-релігійної традиції.

Окрім того, саме німецькі філософи звертаються до християнської релігії як однієї з форм духовно-практичного освоєння світу. Християнство в його концептуальному оформленні постає однією із ґрунтовних характеристик сучасної Західної Європи, основою для функціонування єдиного європейського соціокультурного простору. Варто зазначити, що рівень теоретичних розробок та положень німецьких філософів сягнув глибин як філософського, так і теологічного осмислення проблеми цінностей та особливостей їх функціонування в сучасному світі. Усвідомлення особистого вільного вибору, вибору гідного життя, чесної позиції у ставленні до інших людей - це основні риси німецької традиції філософування ХХ ст.

Актуальність теми дисертаційного дослідження для України пов'язана з тим, що звернення до ідейної спадщини німецьких філософів ХХ ст., зокрема її аксіологічної складової, активізує пошуки відповідей на актуальне питання сьогодення: щодо можливостей та перспектив плідного співіснування морально-ціннісного й релігійного елементів у національній культурі та освіті.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державотворення України», науково-дослідної роботи філософського факультету № 06БФ041 - 01 «Філософія і політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання», науково-дослідницькою тематикою кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне осмислення філософсько-релігійної спадщини німецьких мислителів ХХ століття в аспекті її аксіологічної проблематики, обґрунтування ними методологічних принципів та прийомів, які можуть бути використані в подальших філософських та релігієзнавчих дослідженнях.

У відповідності до поставленої мети дисертаційного дослідження необхідним є вирішення таких основних завдань:

- виокремити та проаналізувати місце філософсько-релігійних концепцій німецьких мислителів у системі існуючих рівнів функціонування цінностей;

- дослідити динаміку світських і релігійних цінностей у процесі історичного руху людства;

- розкрити взаємозв'язок суб'єкта й об'єкта у контексті ціннісних орієнтацій, як світського, так і релігійного характеру;

- визначити основні напрями аксіологічної проблематики в німецькій традиції філософування ХХ ст.;

- виявити релігієзнавчі можливості осмислення релігії та релігійних цінностей у творчості представників німецької філософської думки ХХ ст.

Об'єктом дисертаційного дослідження є філософсько-релігійна спадщина представників німецької філософії ХХ ст.

Предметом дослідження є проблеми аксіології та релігії у творчості німецьких мислителів ХХ ст.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Теоретико- методологічною основою роботи слугують, по-перше, наукові дослідження фахівців із різних напрямків сучасної філософії, історії, культурології, аксіології, що присвячені методологічним та загальнотеоретичним проблемам - Т.Аболіної, С.Аверінцева, В.Андрущенка, М.Бахтіна, Г.Волинки, А.Гордієнка, В.Горського, Л.Губерського, М.Данилевського, А. Конверського, С.Кримського, М.Михальченка, І.Надольного, М.Поповича, В.Шинкарука та ін. По-друге, важливим концептуальним підґрунтям дисертаційного дослідження стали теоретичні розробки, які здійснені з позицій української школи релігієзнавства і найбільш повно відображені у роботах відомих вітчизняних дослідників, таких як В.Бондаренко, А.Глушак, Т.Горбаченко, М.Закович, А.Колодний, Л.Конотоп, П.Кралюк, В.Лубський, І.Мозговий, І.Огородник, О.Предко, М.Рибачук, П.Саух, О.Саган, О.Сарапін, Л.Филипович, Є.Харьковщенко, З.Швед та ін. По-третє, це науковий доробок, що безпосередньо стосуються аналізу німецької традиції філософування - А.Баумейстер, М.Булатов, П.Гайденко, А.Єрмоленко, Ю.Кушаков, М.Попович, В.Шинкарук.

Науковому осмисленню зазначеної проблеми сприяють дослідження таких філософів і теологів, як Р.Атфілд, Р.Барт, П.Беллвуд, М.Бубер, М.Вебер, Л.Вітгенштайн, Р.Грейвс, Ж.Дельоз, Е.Кестнер, О.Кінне, С.Кіркегор, Л.Леві-Брюль, К.Леві-Стросс, М.Мерло-Понті, М.Мосс, М.Моісеєв, П.Тілліх, Г.Ріккерт, Р.-М.Рільке, П.Тейяр де Шарден, О.Шпенглер та ін., які становлять значну наукову цінність у контексті проблеми функціонування світських і релігійних цінностей у суспільстві, оскільки містять як аналітичний, так і багатий практичний матеріал.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять загальнонаукові принципи аналізу соціальних явищ і принципи сучасного релігієзнавства - об'єктивності, позаконфесійності, світоглядного та методологічного плюралізму. Для вирішення завдань, що поставлені у дисертації, автор широко використовував ряд основних методів: системного аналізу, історико-генетичного (у дослідженні динаміки функціонування цінностей), компаративного аналізу (при порівнянні світських і релігійних цінностей, які обґрунтовувалися у творчій спадщині західноєвропейських філософів і теологів), структурно-функціонального (при виокремленні багаторівневого характеру трансформаційних тенденцій у ставленні німецької філософії ХХ ст. до християнства). У процесі аналізу аксіологічної проблематики, її взаємозв'язку із християнством автор дотримується загальноприйнятих для вітчизняного релігієзнавства принципів - цілісності, єдності логічного та історичного, логічної обґрунтованості.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняному релігієзнавстві здійснено системний аналіз аксіологічної проблематики в німецькій філософії ХХ ст., розкриті існуючі методологічні підходи німецьких філософів до проблем аксіології, релігії та культури, обґрунтовані методологічні принципи та прийоми, які можуть бути використані в сучасних релігієзнавчих дослідженнях, а також і тих духовних явищ сучасності, що потребують теоретичного переосмислення.

Найбільш суттєві наукові результати, які відображають новизну дисертаційного дослідження, розкриваються в наступних положеннях, що виносяться на захист:

встановлено, що цінності функціонують на трьох рівнях: теоретичному, соціальному, індивідуальному. Індивідуальний рівень - це потреби, інтереси, ставлення людини, які формуються у процесі розгортання її суб'єктивності та мають динамічний характер; соціальний рівень - існування та модифікація цінностей загального характеру, які деталізуються на рівні народу, нації; теоретичний рівень - осмислення значення цінностей та особливостей їх функціонування в соціумі;

стверджується, що принципова зміна парадигми людського мислення, яка відбулася за доби Ренесансу, має значення і для сучасного осмислення ціннісних орієнтацій людини: якщо в періоди античності та Середньовіччя людина посідала в ієрархії буття фіксоване місце, - як ланка, що пов'язує небесний і земний світи; то за доби Ренесансу вона могла вільно рухатися ієрархією буття, самостійно обираючи рівень особистої духовності (це положення про відповідальність людини за вибір особистого образу, особистої духовності активно використовують В.Вайєр, Г.Рормозер, П.Тілліх та ін.);

розкривається ірраціональний характер діалектики суб'єкта і об'єкта як головної риси німецької традиції філософування. Так, А.Шопенгауер і Г.Гегель вважали, що дія духовного початку в історії руйнує колишні рівні свого буття. Відлуння шопенгауерівського підходу до проблем релігії й аксіології присутнє у творчості Ю.Фрауенштадта, П.Дейсена, Ю.Банзена, В.Джемса, А.Бергсона, Б.Кроче, Ф.Ніцше, К.- Г.Юнга, К.Ясперса;

визначено, що представники німецької філософської думки ХХ ст. об'єднуються на основі християнсько-гуманістичної позиції й живого зв'язку зі старовинною німецькою культурою. Головним у їх творчості є проблема духовно-ціннісних орієнтацій людини, ідея індивідуальних можливостей людини в аспекті її самоактуалізації;

проаналізовано два основні напрямки у німецькій традиції філософування ХХ ст. щодо розуміння людини: перший - аналіз її стану у природі (А.Плеснер, А.Гелен); другий включає багатоаспектність розвитку духовного космосу людини, її цінностей, положення релігії, теології, педагогіки (М.Шелер, К.Ранер, В.Вайєр, а також у педагогічній антропології О.Больнова );

встановлено, що визначальними тенденціями релігії в сучасному світі є: певна відповідність змісту християнського вчення до буденності, пошуки оновлення християнської релігії завдяки охопленню «життєвої дійсності» (К.Ранер); акцентуація у християнстві «людського», «земного» початку, а саме: світської культури, історичного розвитку людства, комунікативних дій ( Е.Гуссерль, Е.Кассірер, М.Штірнер, Г.Рормозер, М.Мюллер, У.Нойєншвандер, В.Вайєр, Ю.Габермас);

виявлено, що теологічне тлумачення системної організації суспільства має істотний вплив на розгляд сутності людини в системі релігійних цінностей, в обґрунтуванні її Божественної природи. «Бог-Отець», «Бог-Дух Святий» є такими понятійними конструктами, які використовуються у теологічних та філософсько-релігійних працях М.Шелера, П.Тілліха, Ю.Мольтмана, І.Метца та ін. Ці автори зосереджують увагу на тому, що людина знаходиться у Богові, а Бог - у людині; людська історія підноситься до Божественної, а Божественна історія проявляється у людині - тому й існує можливість для постійної інтеракції Бога і людини, їх взаємодії у формі «подарунку» свободи, яка не порушує кордони природи і соціальної дійсності;

стверджується, що «вертикальність» віри та молитви і «горизонтальний» вимір соціальної справедливості та любові до ближнього знаходяться у постійній взаємодії (У.Гоманн, У.Нойєншвандер, М.Шелер). Любов Бога залежить від достатньої віри людини, від того, наскільки у вірі та любові людина відкривається дійсності; любов Бога, перш за все, спрямована на нещасних, на тих, які власною долею символізують трагічність людського буття (тут поєднуються християнство і положення екзистенціальної філософії).

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у здійсненому філософському і релігієзнавчому аналізі аксіологічної проблематики у спадщині німецьких мислителів ХХ ст. Такий аналіз дає можливості по-новому осмислити систему цінностей, особливості ціннісних орієнтацій людини як у світському, так і релігійному аспектах, розкрити місце цієї проблеми в релігієзнавстві та філософії. Робота також розширює можливості для поглиблення системно-концептуального розуміння проблеми цінностей у сучасних релігієзнавчих дослідженнях, узагальнює нові підходи до застосування філософського і релігієзнавчого рівнів інтерпретації.

Основні положення та результати, отримані в дисертації, можуть бути використані для аналізу сучасних проблем теорії, методології та узагальнення конкретних досліджень у галузі релігієзнавства, історії релігії, філософії релігії, культурології, а також у дослідженні взаємообумовленості сфер життєдіяльності людини.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки та положення наукової новизни розроблені автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та наукові результати дослідження оприлюднено у доповідях на науковій конференції «Християнство і українська мова» (Київ, 2000); міжвузівському науково-практичному семінарі з проблем сучасної семіотики (Черкаси, 2000); на щорічних “Днях науки” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004, 2005, 2006 рр.); Міжнародній науково-практичній конференції «Лівобережна Україна у Всеукраїнському філософсько-культурному вимірі» (Чернігів, 2007).

Публікації. Результати дослідження опубліковані у трьох статтях у фахових наукових виданнях та у тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертаційної роботи обумовлена логікою дослідження, що визначається поставленими метою та завданнями. Дисертація складається зі виступу, трьох розділів, висновків. Основна частина структурована у відповідності до поставлених завдань: у першому розділі визначається стан розробленості проблеми та висвітлюється філософський та релігієзнавчий аспекти взаємостосунків цінностей і релігії, у другому розділі послідовно аналізуються головні характеристики цінностей, особливості їх функціонування в суспільстві. Розкривається характер взаємостосунків між моральнісними установками особистості, культурою і цінностями, виявляється ціннісний аспект образу світу в цілому. У третьому розділі аналізуються сутність людини у взаємозв'язку із релігійними і світськими цінностями, значення цінностей у структурі релігійної свідомості. Обсяг дисертаційної роботи становить 155 сторінок основного тексту, а список використаної літератури і джерел містить 242 позиції і становить 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дисертаційного дослідження, його методологічну основу, розкрито наукову новизну роботи, з'ясовано її теоретичну та практичну значущість, висвітлено апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Огляд джерельної бази та методологічна основа дослідження» присвячений аналізу теоретико-методологічної основи проблеми формування ціннісних орієнтацій людини, особливостям функціонування цінностей у суспільстві. Також, у цьому розділі визначаються основні напрями у дослідженні проблеми цінностей.

В українській науковій дослідницькій літературі на особливу увагу в плані вивчення проблеми аксіології заслуговує праця В.Василенка «Цінність і оцінка», у якій простежується поняття «цінності» та «оцінки» у контексті життєдіяльності людини, де цінністю виступає не об'єкт сам по собі, а його значення у процесі реалізації потреб людини, проводиться класифікація цінностей, виділяються пізнавальні цінності. Автор дослідження «Ціннісний підхід у системі соціологічного знання» А.Ручка вважає цілком обґрунтованим підхід, в якому аналізуються різні аспекти теорії цінностей як однієї зі складових соціології. Проблеми цінностей і ціннісних орієнтацій людини розглядалися і такими українськими філософами, як А.Гордієнко, В.Горський, А.Єрмоленко, С.Кримський, Я.Любивий, В.Лях, М.Попович, К.Райда, Л.Сітніченко, В.Шинкарук та ін.

У російській філософсько-релігійний думці слід виділити дослідження Г.Вижлецова, І.Зеленкова, М.Кагана, Л.Мікешіної, Л.Столовича, М.Туровського. Важливі ідеї містяться у роботі видатного вченого М.Кагана «Філософська теорія цінності», в якій автор ґрунтовно досліджує проблему сучасного ставлення до теорії цінностей, особливостей функціонування цінностей у суспільстві. На його думку, аксіологія існує рівноправно поряд із такими розділами світової філософії, як онтологія, гносеологія, антропологія, культурологія, етика, естетика тощо.

У первісному суспільстві індивідуальна свідомість лише народжується, сприяє засвоєнню єдності людини зі своїм родом, але ще опирається формуванню індивідуального «я», його емоційної сфери. Новим поштовхом для розвитку «я» та формування системи цінностей є поява тих розрізнень, що пов'язані з розподілом праці. Природна диференціація обумовила диференціацію соціальну, а остання, у свою чергу, особистісну. Слід підкреслити, що процес особистісної диференціації відбувався дуже повільно. Так, у мові стародавніх греків відсутні такі поняття, як «особистість», «індивідуальність», «лице». Безперечно, це стосується доби Гомера, оскільки пізніше у грецькій історії ми можемо побачити становлення індивідуальності. У цьому аспекті важливим є положення Г.Гегеля, який поділяє історію греків на три періоди: перший із них є періодом вироблення реальної індивідуальності; другий - періодом її самостійності та щастя при зіткненні з попереднім всесвітньо-історичним періодом; третій є періодом занепаду і падіння при зіткненні з наступним періодом всесвітньої історії. Аналіз аксіологічних установок у старогрецькій культурі дозволяє виділити три наступні форми, що послідовно змінюють одна одну - страх, сором, провина (совість). Таліон «життя за життя, око за око» сприймався як перед визначеність, провина батьків залишалась покаранням у трьох-чотирьох, або, навіть, більшій кількості наступних генерацій.

Зміни у розвитку системи цінностей, у самосвідомості яскраво простежуються в еволюції такого феномену як муки совісті. Перш за все, слід наголосити на тому, що для появи совісті є необхідним достатньо високий

рівень усвідомлення власної індивідуальності, здатності людини мислити саму себе як члена певної спільноти. Ціннісно-смисловий універсум людини як діяльно-творче буття - темпоральне, тобто задане у часі ходою людської історії. Мірою просування останньої змінюється не лише масштаб ціннісно-смислового універсуму, його об'єм, але й ґатунок моделей, його репрезентантів - увесь культурний ландшафт осмисленого буття (С.Кримський). Безперечно, це положення має принципово важливе значення у дослідженні релігійних та аксіологічних орієнтацій у німецькій традиції.

Важливо, що процес філогенетичного розвитку людської свідомості знайшов своєрідний вираз у філософії Г.Геґеля, у якій вірно охоплена логіка історичного руху індивідуальної свідомості. У своєму утворенні або русі, самосвідомість проходить три ступені: 1) пожадливість (Begierde ), яка пов'язана зі спрямованістю свідомості на інші речі; 2) стосунки володарювання і рабства, що пов'язані зі спрямованістю свідомості на інше, на самосвідомість, яка є тотожною їй; 3) загальна самосвідомість, що впізнає себе в інших самосвідомостях і тому визнає себе тотожною їм, як і вони визнають себе тотожною їй. Г.Геґель продовжує, що у ставленні до цієї своєї сутнісної загальності самосвідомість є для себе реальною лише тоді, коли вона усвідомлює в іншому своє віддзеркалення (я знаю, що інші знають мене у якості самих себе) і, як чиста духовна загальність належить родині, батьківщині тощо, знає себе як сутнісну самість. Ця самосвідомість - основа основ усіх чеснот, любові, гідності, дружби, хоробрості, самовідданості, слави тощо.

Підґрунтям дисертаційного дослідження є також роботи сучасних українських дослідників Т.Аболіної, М.Єрмоленка, О.Кисельова та ін.. які підкреслюють, що застосування методології Г.Геґеля до вивчення моральнісної сфери, а також феноменологію морального духу можна описати за допомогою таких понять, як «свідомість», «самосвідомість», «абсолютний суб'єкт».

Роздуми над природою совісті, муками совісті - перша історична форма моральної рефлексії, поява ціннісної природи в орієнтаціях людини. Можна також говорити про становлення феномену моральної рефлексії як усвідомленої потреби звільнитися від мук совісті, а також дати поради іншим людям: що і як слід робити, щоб не відчувати те, що відчувало моє «я»; що і як слід робити, щоб позбавитися почуття провини, від постійних докорів совісті. Більш диференційованими стають позначення різних переживань індивідуальної свідомості, цінності людини.

Моральна рефлексія - це діяльність свідомості у процесі дослідження власних дій, мотивів та ціннісних орієнтацій. Серед її особливостей слід виділити самоаналіз моральнісної свідомості та поведінки, у результаті якого відбувається обґрунтування моральнісних потреб, позицій, інтересів, рішень. Моральнісну рефлексію не можна ототожнювати з феноменом совісті: совість - це «неусвідомлений гнів людини на саму себе» (Гегель), це постійна раціонально-емоційна самооцінка власних учинків щодо розуміння системи цінностей у суспільстві, до моральнісного ідеалу, до Бога, до Абсолюту. Така раціонально-емоційна самооцінка є в емоційних переживаннях людини - у почутті сорому, страху, а рефлексія - це раціональний процес діалогу людини з самою собою. Релігійна свідомість онтологізує цінність міфологічних уявлень, які беруть свій початок у первісному суспільстві. Взагалі, релігійна свідомість постає важливою складовою у ставленні людини до світу, але наявною є невідповідність матеріальних і духовних світів, однак значну роль в останніх відіграє чинник релігійної віри, релігійних традицій, що створює реальні соціальні проблеми.

Але, безперечно, цінності, як світського, так і релігійного характеру мають динамічний характер, їх духовна наповненість змінюється протягом соціально-історичного розвитку людства. Не може бути застиглою певна національна культура і не можуть бути застиглими її цінності. Досвід усього ХХ ст. і початку ХХІ ст. виявляє можливість розвитку в соціальному напрямку і релігійних доктрин, і самих релігійних спільнот. Цей розвиток відбувається шляхом універсалізації, раціоналізації моральнісних норм і цінностей. Одним із понять, які мають конкретне функціональне навантаження, є поняття «духовність», що прояснює зміст життя людини, протистоїть його фальшивим інтерпретаціям.

На початку ХХІ ст. аналіз аксіології як філософського вчення про цінності може мати смисл лише у процесі формування моральної зрілості й світоглядної мудрості, з усвідомленням значення релігії в сучасному житті. Вміння розбиратися у великому арсеналі тих духовних цінностей, що були накопичені людством, уміння відрізняти вічне від тимчасового, більшою мірою, залежить від світоглядних переконань людини, її здібностей самостійно оцінювати явища і події. Актуальнішим стає вивчення логіки становлення індивідуальної свідомості, значення релігійних і аксіологічних установок у цьому процесі. Питання цілісного розвитку культури розглядаються сьогодні не лише у системі наукових понять і категорій. Буденна свідомість включається в етично-світоглядну рефлексію в системі аксіологічних понять та категорій - свободи, віри, гідності особистості, її автономності, індивідуального ставлення до Бога тощо.

У другому розділі «Цінності - моральність - релігія: від І.Канта до Ю.Габермаса» дисертант розглядає становлення та розгортання проблеми цінностей світського й релігійного характеру в німецькій традиції філософування. Сьогодні релігія, теологія, мистецтво прагнуть відшукати шляхи для одухотворення самої людини, її життя. У цьому зв'язку релігія шукає і знаходить підтримку в філософії, а їх синтеза, що опосередкована сучасною культурою, набуває нових форм. Аналіз сучасної ситуації підтверджує необхідність всебічного розгляду напрямів і тенденцій філософії, релігії, релігійної філософії й теології.

У цьому розділі дисертант аналізує ті загальні положення німецьких дослідників ХХ ст., які стосуються аналізу культури, функціонування цінностей, характеру ціннісних орієнтацій людини у світі, тобто, ідеться про аксіологічний аспект досліджуваної проблеми. Сучасний стан релігії у світі можна охарактеризувати як подвійний стан: відбувається певна криза самої релігії і водночас - активізація релігійності. Поглиблюється необхідність у формах духовно-практичного освоєння світу, хоча філософія Західної Європи ХХ ст., переважно, надавала цим формам ірраціонального характеру. Безперечно, це поширює сфери впливів релігії, яка традиційно апелює до моральності людини, до безпосереднього життєвого досвіду, до творчості й самотворчості людини. Саме такою і є проблематика творчості таких німецьких дослідників ХХ ст., як Е.Гуссерль, Е.Кассірер, М.Штірнер, Г.Рормозер, М.Мюллер, У.Нойєншвандер, В.Вайєр, П.Тілліх, Ю.Габермас, основні положення яких і висвітлюються у цьому розділі. На думку багатьох мислителів ХХ ст., християнська релігія є культурно-історичною основою розвитку західних країн. Християнство можна віднести до великих «осьових» культур історії (К.Ясперс), які внесли значний вклад в історію цивілізації як сукупності культурних досягнень людства і, одночасно, як основи самої людської цивілізації. Християнська культурна традиція, на думку таких німецьких філософів, як В.Вайєр, Г.Рормозер, У.Нойєншвандер та ін., відрізняється духовним універсалізмом своїх світоглядних пріоритетів, які висвітлюють загальнолюдські цінності. Християнський культурно-цивілізаційний комплекс у сукупності своїх конфесійних проявів репрезентує собою такий симбіоз ідей та цінностей, які багато у чому визначають пріоритети європейської культури, усієї західної цивілізації. Ідеться про пост-середньовічну, секуляризовану добу, що охоплює не лише Новий час у звичному змісті цього слова, але також і сучасну добу постмодерну. Виникає запитання: які саме цінності християнської релігії актуалізували творчий характер діяльності людини? Слід зазначити, що, по-перше, - це ідея особистісного Бога, яка постала взірцем для людини і не лише взірцем у плані необхідності духовно-практичних дій щодо вдосконалення самої себе і світу, але і співрозмовником. По-друге, ідея креаціонізму - це ідея «творення світу з нічого», яка продемонструвала творчість як теургію, як сакральну цінність. По-третє, антропоцентризм - ідея Божественного походження людини і людства, можливостей перетворення людства на Боголюдство.

Ідея людства як реалізації Божественного задуму заснована двома традиціями: 1) філософією вічності (сюди входить й ісихазм); 2) німецькою філософією ХІХ ст. - Новалісом, Ф.Шеллінгом, А.Шопенгауером, Е.фон Гартманом. Кожен із вищезазначених філософів обґрунтовував ідею людського зв'язку із Богом, ідею, яку почали розробляти такі відомі представники філософської думки як Псевдо Діонісій Ареопагіт, Майстор Екхарт, М.Кузанський, Г.Ляйбніц. Основним був пошук об'єднання духовного і матеріального, вірніше - піднесення матеріального до рівня духовного. Концепція людства як Божественного утворення виявляла природу людини як таку, що прагне до нескінченного удосконалення. Ця ідея була також висвітлена в апокрифічному Євангеліє від Фоми, у якому внутрішня людина все ж таки прагне інкарнації.

Автор також проаналізував ідею Божественності людини у ставленні до принципів онтології. Ідея перетворення людини бере свій початок у творчості Е.фон Гартмана і А.Шопенгауера. Філософський розвиток ідей А.Шопенгауера розпочався від його незадоволення щодо неможливості пізнання «ноумена», що обґрунтовував І.Кант. Згідно з «Atwell», А.Шопенгауер свої дослідження проводив лише у зв'язку із досвідом як інтерпретуючим зусиллям. У своїх пошуках для «ноумена», німецький учений у процесі дослідження «ноумена» і явища дійшов висновку: кожна дія водночас постає у сприйнятті явищем. Але А.Шопенгауер демонструє чотири модифікації закону, які було відкрито Г.Лябніцем. Цей закон, на його думку, діє для фізичних об'єктів, для логічного мислення, для математичних зв'язків, для психологічної вольової обумовленості. Усе це має значення лише для видимої сфери, усе це - лише уявлення («Vorstellungen»), з одного боку, людської свідомості, а з іншого - примарні або майже примарні взаємозв'язки причин із їх наслідками, що мають лінійний характер. Усі ці зв'язки існують лише як зв'язок між уявленнями і самі вони теж є уявленнями. У природничих науках такі зв'язки пізнаються завдяки свідомості («Verstand»), а потім узагальнюються завдяки розуму («Vernunft»). Із цього й виходить, що А.Шопенгауер використовує терміни трансцендентальної логіки І.Канта, але надає цим термінам нового змісту. Свідомість наближається до чуттєвості і отримує певну наповненість враженнями (питання, яке активно обговорювалося у другій половині ХХ ст.). Шопенгауерівське наближення ліквідувало, у такий спосіб, різницю між чуттєвою й інтелектуальною інтуїцією. Подібний варіант існував уже в «філософії одкровення» пізнього Шеллінга.

У зв'язку із темою дисертаційної роботи привертає увагу четверта модифікація закону достатнього обґрунтування. Четвертий вид закону є найбільш суттєвим, він є підґрунтям для трьох інших законів щодо виявлення його у духовній сутності. Отже, усе переходить у психологічний аспект, але не просто психологічний, а трагічний аспект людського існування. Таким чином, відбувається поєднання екзистенціалів людського буття і християнства у працях В.Вайєра, У.Нойєншвандера, Г.Рормозера та ін. представників німецької традиції філософування ХХ ст.

Важливим для дисертаційного дослідження є положення І.Канта про залежність етичного мислення від рівня культури людини, системи її вірувань та цінностей. Це положення фундатора німецької класичної філософії аналізувалося у цьому розділі як в аналітичному ракурсі, з точки зору філогенези, так і онтогенези, процесу історичного формування ціннісних орієнтацій людини, формування моральнісного суб'єкта і формування моральнісної спрямованості, а також ціннісні аспекти соціалізації.

Такі німецькі дослідники, як В.Вайєр, У.Нойєншвандер, Г.Рормозер, П.Тілліх та ін. зазначають, що ціннісна спрямованість культурно-історичних типів починає трансформуватися у загальну культурну свідомість, яка повинна висвітлити головні питання сучасних країн Заходу. В межах такої культурної свідомості має відбуватися виживання людства, збереження природи, навколишнього середовища як основи його життєдіяльності. Саме у такому аспекті культурна свідомість як сукупність адекватних оптимістичних перспектив людства, ціннісних орієнтирів повинна стати домінантою культури нового типу.

У третьому розділі «Сутність людини в інтерпретаціях аксіології німецьких мислителів ХХ ст.» конкретизуються методологічні та загальнотеоретичні положення щодо проблеми цінностей у німецькій традиції філософування.

Проблема людини, її ставлення до цінностей є однією з основних проблем у таких сучасних галузях людського знання як філософія, релігієзнавство, психологія, соціологія. У ХХ ст. існували і розвивалися релігійні й нерелігійні вчення, які прагнули розкрити особливості природи людини. Ці вчення у минулому столітті представлені найрізноманітнішими іменами, серед них чимало таких, які увійшли до скарбниці людської мудрості. Це такі відомі дослідники, як Е.Гуссерль, Е.Кассірер, Е.Фромм, Р.Штайнер, М.Шелер, К.Ранер, Л.Бінсвангер. Усі вищезазначені вчені є представниками гуманізму, вони прагнули здобути людині щастя, свободу, блаженство, єдність із Богом, Універсумом.

Л.Фойєрбах зазначав, що тіло людини є основою людського «я». Його підхід до цієї проблеми розвинувся у ХХ ст., саме до його положень звернулися і німецький філософ А.Гелен, і австрійський етнолог К.Лоренц. Основним аргументом для них було те, що соціальну природу людини неможливо вважати поступом в органічному світі. Основними регуляторами поведінки людини, її діяльності вони вважали інстинкти: турботу про дітей, безпеку родини. Тобто, фактично, ідеться про біологізацію як діяльності, так і поведінки людини. Такий підхід до проблеми сутності людини, її цінностей називають «натуралістичним». Другий напрямок пов'язаний із теологічним тлумаченням системної організації суспільства. Ідеться про розгляд сутності людини в системі релігійних цінностей, про обґрунтування її Божественної природи. «Бог - Син», «Бог - Отець», «Бог - Дух Святий» і є такими понятійними конструктами у теологічних та філософсько-релігійних працях. Німецькі мислителі як М.Шелер, П.Тілліх, Г.Кюнг, Ю.Мольтман, І.Метц зосереджують увагу на тому аспекті, що людина знаходиться у Богові, а Бог - у людині. Людська історія підноситься до Божественної, а Божественна історія проявляється у людині. Третій підхід до сутності людини, системи її ціннісних орієнтацій - це соціоцентризм. Такий підхід є зорієнтованим на соціальну форму руху, а соціалізація є обумовленою самим суспільним буттям, яке і характеризує способи життєдіяльності людини як цілісності, можливості її входження до соціальних інституцій. Четвертий підхід до означеної проблеми - це антропоцентризм, який досліджує вчинки людей на основі їх самосвідомості. Антропоцентризм у своїх положеннях щодо сутності людини, її цінностей, її буттєвості спирається на таку методологічну установку: людина є самодостатнім суб'єктом особистого життя й долі. Згідно з антропоцентричним підходом, людина сама визначає своє життя, свою діяльність. Така позиція обґрунтована в концепції М.Шелера, фундатора сучасної філософської антропології; в концепціях екзистенціалістів: Ж.-П.Сартра, М.Гайдеггера, а також у працях представника екзистенціального психоаналізу Л.Бінсвангера. За М.Шелером, людина є первинною в системі «суспільство - людина». З точки зору представників екзистенціалізму, існування людини повністю визначається її особистими установками та бажаннями. Людина відповідає тільки за особисті дії та вчинки і не має права звинувачувати інших людей у своїх помилках. На думку М.Гайдеггера, світ є «не-самість». З точки зору онтології, Dasein є у світі (auf das Seiende angewiesen) та конституює буття світу завдяки значенням, через які світ (das Seiende) розкривається, виявляється (пасивно). Dasein як онтологічне підґрунтя сущого і того, що конституює буття, передає його смисл, описується М.Гайдеггером у роботі «Кантівська Коперніканська революція». Завдяки цій революції І.Кант, як зазначає М.Гайдеггер, і проштовхнув онтологію вперед.

Водночас, феноменологія може постати єдиним методом для філософії, яка дотримується поняття «конституюючих сил «самості»». У такий спосіб, для М.Гайдеггера - онтологія виявляється поясненням попередніх умов буттєвості у якості буттєвостей для розуміння сутності Буття. Тому, феноменологія, яка є найбільш точним підходом до можливості буттєвостей (які розглядаються як «не-я»), слугує німецькому філософу основним інструментом: «Онтологія є можливою тільки як феноменологія»

Саме антропоцентричний підхід і виявляє якісну автономність людини. Одночасно актуальною постає проблема єдності світу. Відомий німецький філософ Ю.Габермас зазначає, що саме життя і цілий світ виявляються контекстом, у якому здійснюється процес осягнення. І світ, і життя, на його думку, утримують пояснювальну працю попередніх генерацій. І ті, хто говорять, і ті, хто їх слухають, мають справу з однією системою світу до того часу, поки, взагалі, існує такий спільний світ людей. Ю.Габермас підкреслює, що такий світ існував, але буденне життя стало рабським у середині, гроші й влада затвердилися у ньому, постали основними цінностями, спустошили цей світ, перетворили його на пустелю.

Процес індивідуалізації людини переривається, вона є автономною, але невпевненість світу породжує невпевненість людини. Людині необхідно утримати рівновагу серед численних інтерпретацій існуючого світу, кожна з яких залишає конкретні проблеми в загальній картині світу. Автономія, яка не має розуміння сутності світу, можливостей для дієвості, свобода, яка уже не охороняється традиціями - усі ці фактори виявляють свободу й автономію як негативні для людини (В.Вайєр). Спілкування теж набуває ознак формального спілкування, а мова робить самотніми тих, хто розмовляє. Е.Гуссерль висвітлив таку ситуацію у питанні: «Яким чином я пробиваюсь від свого абсолютного «его» до «его» іншого?» І відповідає на це питання, що, якщо він залишиться живим у цьому світі після чуми, то це не змінить того, що світ для усіх випробовується в досвіді.

Філософи різних часів і народів постійно проголошували, що розкриття таємниці людини - означає розкриття таємниці буття. Пізнай самого себе і завдяки цьому ти пізнаєш світ. Будь-які спроби зовнішнього пізнання світу, без занурення у глибинність людини, надавали лише мозаїчне, часткове знання буття. Людина - малий Всесвіт - це основна істина

пізнання людини і основна істина, яка цілепокладається самою можливістю пізнання. Серце людини - це мікрокосм світу цінностей. Космос може увійти в людину, а людина асимілює його, пізнає й осягає космос тільки тому, що містить в собі весь склад космосу, всі його сили й якості. Тобто, людина - не частина космосу, а цілісний малий космос. Людина у своєму пізнанні входить у смисл космосу як у смисл великої людини. Космос входить у людину, сам проймається творчим зусиллям людини як малого космосу. Така виняткова самосвідомість людини не є істиною, яку відшукали у процесі філософування, навпаки, - це істина, яка передує філософському пізнанню. Такий підхід є притаманним німецькій традиції філософування.

У результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки, в яких висвітлюються проблематика та загальна структура роботи:

1. Ціннісний компонент є одним із головних у матеріальній та духовній діяльності людини, він визначає усі галузі життєдіяльності людини і людства; вчення про цінності функціонує на трьох рівнях: теоретичному, соціальному, індивідуальному, а основні поняття аксіології знаходяться у діалектичному взаємозв'язку, мають свій прояв у цілісному процесі орієнтаційно-ціннісної діяльності людини: потреба - інтерес - ставлення - орієнтація - поведінка (конкретні дії та вчинки ).

2. У німецькій традиції філософування ХХ ст. існують два головні напрями щодо розуміння людини: перший напрям аналізує її стан у природі (Плеснер, Гелен), а другий - включає багатоаспектність історії розвитку духовного космосу людини, її цінностей, положення соціології, теології, педагогіки (у педагогічній антропології О.Больнова). Це можна поділити на наступні чотири підходи: перший пов'язаний із біологізацією діяльності та поведінки людини. Такий підхід до проблеми сутності людини, її цінностей можна назвати «натуралістичним». Згідно із другим підходом системна організація суспільства має теологічні засади. Ідеться про розгляд сутності людини в системі релігійних цінностей, про обґрунтування її Божественної природи. «Бог - Син», «Бог - Отець», «Бог - Дух Святий» є такими понятійними конструкціями, які містяться не лише у Святому Письмі, але й у теологічних та філософсько-релігійних працях. Третій підхід до сутності людини, системи її ціннісних орієнтацій можна охарактеризувати як соціоцентризм. Четвертий підхід до зазначеної проблеми - це антропоцентризм, який досліджує вчинки людей на основі їх самосвідомості.

3. Німецькі філософи ХХ ст. підкреслювали «апокаліптичний» характер свідомості сучасної людини, який ґрунтується на метафорах «смерті Бога» (Ф.Ніцше), «смерті праці» (П.Томсон, Р.Дарендорф); тому «перспективою» цивілізації може виявитися її смерть у традиційному розумінні всієї попередньої земної історії - «кінець історії» - це може означати перехід від розлому у природі до розлому в історії людства; іманентна історія духовної Європи - це філософська ідея, яка усвідомлюється як початок нової епохи людства (Е.Гуссерль).

4. Філософія і наука - це назви особливого підрозділу культурних утворень (Е.Гуссерль). Історичний рух, який перейшов у форму європейського наднаціонального утворення, своїм корінням має нормативні зразки та цінності, які знаходяться у нескінченному вимірі, а не у такому, який можна було б розпізнати у формах культури, що змінюються. Постійна орієнтація на цінності є внутрішньо присутньою в інтернаціональному житті окремих людей, а надалі - у націях, зрештою - у людстві як цілісному утворенні, а людяність, що культивується, походить не із самої природи людини, в якій головну роль відіграють сили стихійного переплетення віри, розуму, пристрастей, емоцій та потягів, а з опосередкованості цієї натури, у відходженні від неї.

5. Міфи і ритуали, які утримували у собі найважливіші аспекти буття, зафіксували умоглядні рухи у мові, у знаках тощо - стали і в наш час підґрунтям висхідних настанов людства, що ефективно одухотворюють і оречевлюють багатий досвід сучасної культури (Е.Кассірер). Сама духовна культура є міфологією - пригадуванням подій, що стали теорією. Забути - перервати досвід: не лише знання і цінності, але й інтерпретації та інтерполяції, які співвідносяться з особистим досвідом, оскільки знання і цінності є трансперсональним буттям людини і світу (В.Вайєр).

6. Визначальними тенденціями релігії в сучасному світі є: певна «вписаність» змісту християнського вчення у повсякденності, пошуки оновлення християнської релігії завдяки охопленню «життєвої дійсності» (К.Ранер); акцентуація у християнстві «людського», «земного» початку, а саме: світської культури, історичного розвитку людства, антропологічної природи людини. Саме такою і є проблематика творчості таких німецьких дослідників ХХ ст., як Е.Гуссерль, Е.Кассірер, М.Штірнер, Г.Розмозер, М.Мюллер, У.Нойєншвандер, В.Вайєр, П.Тілліх. Ю.Габермас та ін.

7. Християнство можна віднести до великих «осьових» культур історії (К.Ясперс), які внесли значний вклад в історію цивілізації як сукупності культурних досягнень людства і, водночас, як основи самої людської цивілізації. Християнська культурна традиція, на думку таких німецьких філософів, як В.Вайєр, Г.Рормозер, У.Нойєншвандер та ін., відрізняється духовним універсалізмом своїх світоглядних пріоритетів, які висвітлюють загальнолюдські цінності. Християнський культурно-цивілізаційний комплекс у сукупності своїх конфесійних проявів репрезентує собою такий симбіоз ідей та цінностей, які багато в чому визначають пріоритети європейської культури, всієї західної цивілізації.

8. У сучасній теології можна виокремити такі тенденції, що характеризують соціально-моральнісну установку релігії: по-перше, - це прагнення втілити в етичних теоріях принципи віровчення; по-друге, - це намагання об'єднати мораль і соціальну дійсність, підтримати соціальну політику, оскільки, закономірним, на думку К.Ранера, є те, що суспільство в майбутньому повинне бути плюралістичним і, водночас, із домінантою християнської релігії. Етико-теологічний підхід мусить починатися з усвідомлення «природи» людини, її досвіду. Людська поведінка може бути опосередковано пов'язана зі Святим Письмом.

9. Християнство - це не зовнішній закон, воно входить у душу кожної людини як система цінностей, як мораль для кожного і для усіх. Це положення німецького мислителя Р.Шнайдера має значення, тому що, дійсно, людство з часів Ісуса Христа не вигадало і не могло вигадати більш змістовних норм і цінностей, що були проголошені у Нагорній проповіді. Близькими до творчості Р.Шнайдера є німецький романіст В.Бергенгрюн, письменниця Г.фон Ле Форт, які вказали на ідеалізацію «народної душі», «вічного», «позачасового», «старої істини».

10. М.Шелер інтерпретує трансцендування людини як спрямованність до Бога, як постійний рух духовних актів особистості. Саме ці духовні акти і підносять особистість над природним буттям, дозволяють перевершувати саму себе, тому що лише людина відчуває у собі присутність Бога. Дух постає у творчості М.Шелера як онтологічним, так і аксіологічним принципом. Людина є більш глибинною, ніж її психологічна і біологічна «природа». Людина виступає носієм абсолютної людяності після особистого падіння у природну необхідність, вона усвідомлює особисту нескінченність.

11. Католицькі філософи доводять існування нової етики людської солідарності, організації спільноти і суспільства, висвітлюють нову етику як конструктивну основу майбутнього гуманізму. Фактично, питання про майбутню долю людських цінностей переходить у питання про сутність людини, зазначається, що не можна розглядати проблеми аксіології, релігії, культури поза духовним змістом людської діяльності, особливим характером ставлення людини до інших людей, до світу, до оточуючого середовища.

12. Нова концепція християнської філософії мусить об'єднати як інтелектуальну, так і екзистенціальну тенденції, на основі такої синтези і виникне нове розуміння християнства, у якому гармонійно будуть поєднуватися два рівні людського життя - духовний і матеріальний. Виникає «теологія Бога», яка постає «конкретною теологією життєвої дійсності». Теологія - це теологія антропологічна, історична, життєва, теологія для людини.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Погасій, В.А. [Кьопке В.А.]. Аксіологічні та релігійні аспекти творчості Макса Шелера / В.А.Погасій // Науковий часопис Національного пед. уні-ту ім..М.П.Драгоманова.- Сер. 7: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. -К., 2007.- № 15 (28). - С. 62 - 68.

Погасій, В.А. [Кьопке В.А.]. Головні аспекти осучаснення релігії та церкви у вченні К.Ранера / В.А.Погасій // Вісник Національного авіаційного університету: Філософія. Культурологія: Зб. наук. праць. - К., 2007. - № 2 (6).- С. 109 - 111.

Кьопке, В.А. Людина і проблеми аксіології: методологічні аспекти філософсько-релігієзнавчого дослідження / В.А.Кьопке // Науковий часопис Національного пед. уні-ту ім.М.П.Драгоманова. - Сер. 7: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К., 2007. - № 16 (29). -С. 53 - 65.

4.Погасій, В.А. [Кьопке В.А.], Методологічні аспекти дослідження релігійно-аксіологічної проблематики / В.А.Погасій // Лівобережна Україна у всеукраїнському філософсько-культурному вимірі: Міжнар. наук.-практ. конф.: Матеріали доповідей та виступів. - Чернігів, 2007. - С. 44 - 46.

АНОТАЦІЯ

Кьопке В.А. Аксіологічна проблематика в філософсько-релігійних концепціях німецьких мислителів ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертацію присвячено аналізу проблем аксіології у зв'язку з проблемами релігії та філософії. Автор розглядає методологічні засади дослідження проблеми цінностей, виділяє головні підходи до цієї проблеми в німецькій традиції філософування (І.Кант, А.Шопенгауер, Г.Гегель, Л.Фойєрбах). Проводиться аналіз поглядів провідних німецьких мислителів ХХ ст. - В.Вайєра, У.Гоманн, У.Нойєншвандера, А.Гелена, Ю.Габермаса, Г.Рормозера та ін. Автор аналізує існуючі інтерпретації проблеми цінностей і проблеми людини, виявляє рівні функціонування цінностей: індивідуальний, соціальний, теоретичний. Обґрунтованими є й існуючі підходи до проблеми цінностей у працях німецьких філософів і теологів, а також диференційований підхід до цієї проблеми в західноєвропейській та російській традиціях філософування.

На основі творчої спадщини німецьких мислителів відбувається конкретизація методологічних та загальнотеоретичних положень проблеми цінностей. Виділяються основні методологічні підходи, проводиться порівняльний аналіз із поглядами вчених з інших країн Західної Європи.

Ключові слова: цінності, людина, аксіологія, міф, християнство, історія, суспільство, буття, феноменологія, інтерсуб'єктивність.

АННОТАЦИЯ

Кьопке В.А. Аксиологическая проблематика в философско-религиозных концепциях немецких мыслителей ХХ в.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена анализу проблемы ценностей во взаимосвязи с проблемами философии и религии. Автор рассматривает методологические основы исследования проблемы ценностей, выделяет основные подходы к этой проблеме в немецкой философской традиции (И.Кант, А.Шопенгауер, Г.Гегель, Л.Фейербах). Проблема ценностей рассматривается как с философской и религиоведческой, так и с исторической позиций. Проводится анализ взглядов наиболее значительных мыслителей, рассматривается их вклад в исследование проблемы ценностей, понимание их функционирования и значимость для человека и общества. Такие немецкие философы ХХ века, как В.Вайер, У.Гоманн, У.Нойеншвандер, А.Гелен, Ю.Хабермас, Г.Рормозер и др. исследуют проблемы аксиологии в органической связи с христианской религией и философией экзистенциализма. Философия экзистенциализма определяет характер человеческого существования в мире как «заброшенность» (С.Киркегор), как трагичность пребывания на земле, постоянное одиночество. Христианская религия является ориентиром для реализации истинных ценностей человека - его духовности, добра, справедливости, истины и красоты. Бог выступает как нравственный ориентир человека, его собеседник в реализации жизненного плана и позиции в современном обществе. Некоторые мыслители, в частности Э.Гуссерль, характеризуют христианскую религию как единственно возможную основу для создания единой Европы, для построения единого гармоничного общества. Немецкие мыслители характеризуют процесс функционирования ценностей и, в связи с этим, в диссертации анализируются три уровня их функционирования - индивидуальный, социальный и теоретический.


Подобные документы

  • Перші уявлення про: Віру, Надію, Любов у давньоіндійському вченні, згадки про дані поняття в письменах. Досліджувана тріада в індійській традиції як засіб досягнення вищої мети. Визначення тріади в творах китайських мудреців та християнській традиції.

    контрольная работа [39,2 K], добавлен 24.04.2010

  • Загальна характеристика релігійних організацій як юридичних осіб. Аналіз Закону "Про свободу совісті та релігійні організації". Спеціальна правоздатність релігійних організацій. ООсобливості прав власності релігійних організацій.

    курсовая работа [48,2 K], добавлен 27.11.2006

  • Релігія як суттєвий елемент духовного життя суспільства. Усні міфи та священні книги релігійних віровчень. Зв'язок між релігійною ідеологією (раціональною стороною релігії) та релігійною психологією. Функції релігійних культів, результати культових дій.

    контрольная работа [25,9 K], добавлен 20.06.2010

  • Дослідження проблеми виникнення релігійних вірувань. Розгляд проблеми палеолітичних релігійних вірувань через дослідження явища палеолітичного мистецтва. Різні концепції установлення найпершої форми релігії та найхарактерніші відмінності між ними.

    курсовая работа [55,4 K], добавлен 15.07.2009

  • Предмет психології релігії, її структура та методи. Різноманітні підходи до осмислення специфіки дисципліни. Напрями дослідження релігійної свідомості. Тенденції психології релігії в контексті української релігієзнавчої думки, відродження духовності.

    курсовая работа [32,9 K], добавлен 30.09.2010

  • Із стародавніх японських релігійних вірувань сформувалися уявлення синто-основної релігії Японії. Основу цієї течії складає поклоніння силам природи. У сучасній Японії є частка населення, що одночасно сповідає дві релігії, - буддизм та синтоізм.

    реферат [12,0 K], добавлен 19.12.2008

  • Поняття сублімація та теорії лібідо у вивченні культури Фрейдом. Фрейдівське розуміння релігії. Співвідношення моральності та релігійності. Аналіз Фрейдом релігійних уявлень. Суть релігії та релігійного виховання. Функції і роль релігії в суспільстві.

    реферат [42,6 K], добавлен 04.10.2009

  • Історичні науки про виникнення релігії. Різні концепції походження релігії. Ранні форми релігії: тотемізм, фетишизм, магія. Сутність аніматизму, формування уявлень про душу. Чинники формування політеізму. Особливості релігійних вірувань проукраїнців.

    реферат [17,6 K], добавлен 25.06.2010

  • Поняття соціального інституту. Релігія згідно теорії Маркса та її суспільна функція. Світові релігії та їх вплив на хід історії згідно Веберу. Структурний план релігії. Поява релігійних вірувань. Становлення християнської церкви як соціальної організації.

    реферат [25,2 K], добавлен 04.10.2009

  • Креативно-антропологічні можливості осягнення відношення "людина-Бог" в процесі становлення святоотцівської думки. Особливості трансформації ідеї "внутрішньої" людини у філософії Сковороди. "Вчуття" як засіб дослідження релігії у філософії Шлейєрмаха.

    дипломная работа [69,7 K], добавлен 27.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.