Релігієзнавчий аналіз вчень про богопізнання в сучасній православній теології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

Національної академії наук України

УДК 2-14+271.2-1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Релігієзнавчий аналіз вчень про богопізнання в сучасній православній теології

09.00.11 - релігієзнавство

Христокін Геннадій Володимирович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі філософії релігії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.

Науковий керівник: доктор філософських наук Климов Валерій Володимирович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, старший науковий співробітник відділу філософії релігії (м. Київ)

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Саган Олександр Назарович, Голова Державного комітету України у справах національностей та релігій (м. Київ)

кандидат філософських наук, доцент Головащенко Сергій Іванович, Національний університет "Києво-Могилянська академія", доцент кафедри філософії та релігієзнавства (м. Київ)

Захист відбудеться "12" березня 2010 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий "09" лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент Бучма О.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасна православна теологія є не лише формою осмислення вчення про Бога, надраціонального, а й відображенням інтелектуального рівня християнських спільнот та культур. Вона виступає своєрідним компендіумом філософсько-богословських знань, які є частиною духовної культури України, Європи та світу. Теоретичні системи православних теологів виступають орієнтиром у пошуках власної ідентичності церков, основою для їх соціальних вчень, вироблення моделей співпраці із державою, іншими конфесіями; допомагають кліру та віруючим з позицій православного віровчення орієнтуватися в стрімко змінюваному світі; дають відповіді на цивілізаційні виклики, що постають у ІІІ тисячолітті.

У центрі православної теології закономірно знаходиться вчення про Бога та можливості його пізнання. При цьому під богопізнанням православні богослови розуміють весь спектр можливого безпосереднього і опосередкованого знання Бога. Негативно оцінюючи попередню схоластизовану православну теологію як теоретичні "знання про Бога", православні богослови прагнуть всю теологію розуміти як "знання Бога". Розмаїтість сучасних теорій богопізнання зумовлена не лише багатоманіттям теологічних інтерпретацій проблем антропології, еклезіології, космології, але й тим плідним діалогом, який відбувається між богословськими та філософськими системами, а також намаганнями осмислити проблему теогносії в контексті ціннісно-духовної кризи, що переживає людство взагалі та країни із православною традицією зокрема.

Протягом XX ст. відбулося переосмислення теорій богопізнання, що спричинило оновлення всієї православної теології. Остання дістала назву неопатристики і, починаючи з 30-х рр. XX ст., була найбільш ґрунтовно розроблена у працях прот. Г. Флоровського, В. Лоського та архім. Юстина Поповича та їхніх учнів. Дотепер неопатристика розвивається як ряд синтезів грецької патристики із сучасними філософськими вченнями. Ця теологія не лише створила цілу низку оригінальних вчень про богопізнання, а й творчо переосмислила традиційні православні вчення про Бога, людину, світ та церкву. Оскільки ці теорії слугують відправною точкою для формування сучасних православних богословських систем, то аналіз теорій теогносії стає необхідним кроком для релігієзнавчого осмислення всієї сучасної православної думки.

Актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю релігієзнавчого аналізу теорій богопізнання сучасних православних богословів у контексті неопатристики. Виявлення специфіки цих теорій у межах релігієзнавчого дослідження дає можливість розкрити, як саме нинішні богослови намагаються вирішити проблему богопізнання - одну з центральних для православної думки. Осмислення релігієзнавцями вітчизняної теологічної ідентичності, відмінної від спадщини московського православ'я, відкриває перед українським православ'ям перспективи повноправної участі в інтелектуальному дискурсі світового православ'я.

Означені проблеми, які мають високу науково-теоретичну, науково-практичну і суспільну значущість для православного християнства в Україні, до сьогодні не знайшли належного розв'язання як у вітчизняному, так і світовому релігієзнавстві, що дає підстави вважати тему дослідження актуальною, особливо із врахуванням зростаючого суспільного інтересу до духовних, зокрема православних, коренів українського соціуму.

Зв'язок з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України у відповідності до таких тем його науково-дослідницької роботи: "Релігія в контексті глобалізаційних процесів сучасності" (2001-2003рр.), державний реєстраційний № 0163U000219. "Трансформація релігійної духовності за умов модерну і постмодерну" (2000-2002 рр.), державний реєстраційний № 0101U002660.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - на основі релігієзнавчого аналізу вчень про богопізнання, створених у неопатристиці, зокрема здійснити парадигмальну характеристику сучасної православної теології, виявити її специфіку, істотні характеристики, виробити релігієзнавчу методологію для аналізу основних видів вчень православних теологів про пізнання Бога.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

* виявити основні проблемні питання розвитку неопатристики та її теорій богопізнання, проаналізовані в науковій та богословській літературі;

* на основі аналізу тенденцій розвитку православної думки XX ст. дослідити парадигмальну специфіку, суттєві характеристики та напрями в неопатристиці у патристичному та християнському контексті XX ст.;

* виробити методологічний інструментарій для здійснення подальшого дослідження теорій богознання неопатристики, розгляду їх вчень про об'єкт, суб'єкт і процес богопізнання з метою встановлення типології теорій теогносії;

* розглянути, спираючись на релігієзнавчі підходи та інструментарій, досягнення неопатристичного інтуїтивізму у створенні теорії теогносії та розкрити основні тенденції розвитку цього типу православної думки;

* дослідити розвиток неопатристичного містичного емпіризму як впливового ірраціоналістичного напряму сучасної православної теології, що створив ряд власних оригінальних теорій богознання;

* проаналізувати неопатристичний екзистенціалізм як найбільш своєрідний напрям сучасної православної теології, виявити характер еволюції, якої зазнали теорії богопізнання православних екзистенціалістів;

* дослідити, спираючись на досвід сучасної філософської думки, особливості неопатристичної герменевтики як синтетичної теорії богопізнання, найбільш пристосованої до умов постмодерну;

* в контексті компаративного аналізу концептуальних підходів світового та вітчизняного сучасного православного богослов'я розглянути теорії теогносії українських представників неопатристики;

* виявити з позицій сучасного академічного релігієзнавства логіку розвитку неопатристики та її теорій богопізнання, оцінити можливості впливу теологічних вчень на процеси оновлення в сучасній православній церкві.

Об'єктом дослідження є вчення про богопізнання у працях представників сучасної православної теології.

Предметом дослідження є зміст і основні характеристики вчень про суб'єкт, об'єкт та процес богопізнання в провідних неопатристичних системах вітчизняних і зарубіжних богословів.

Методи дослідження. Дисертація виконана відповідно до принципів академічного релігієзнавства: об'єктивності, історизму, загальнолюдськості, дуальності, синтетичності. Оскільки теорії богознання сучасної православної теології зафіксовані текстуально в найрізноманітніших богословських працях, то в дисертаційному дослідженні широко застосовувалися методи: текстологічного аналізу, а також герменевтичний, аналітичний, синтетичний, дедуктивний та компаративний. В процесі розв'язання поставлених завдань дисертант виходив з принципів наукового та світоглядного плюралізму, уникаючи ідеологічної та конфесійної заангажованості.

У дисертації у термін "православна теологія" вкладався лише його універсальний, загальнохристиянський сенс ? теоретичне осмислення теологами змісту релігійного одкровення. Аналіз неопатристичних концепції богопізнання здійснювався із загальнораціональних, філософських позицій; при цьому бралось до уваги, що сучасна православна теологія зосереджена переважно не на практичних аспектах богознання та феноменологічних описах його станів, а концентрується здебільшого на теоретичному його осмисленні.

Автор застосовує парадигмальний аналіз для пояснення характерних рис та особливостей розвитку сучасної православної теології взагалі та неопатристичних теорій теогносії зокрема. Враховувалось, що специфічність ("надприродність") об'єкту пізнання, з точки зору релігієзнавства, не виводить теогносію за межі гносеології. Релігієзнавчий аналіз неопатристичних вчень про об'єкт, суб'єкт, процес та способи богознання, окрім об'єктивного розгляду змісту теорій богознання, має розкрити основні раціональні схеми концепцій, оцінити їх теоретичні здобутки та слабкі сторони в обґрунтуванні богознання. Наукове дослідження виявляє типи теорій неопатристичної теогносії, що виникли під впливом як грецької патристики, так і сучасної філософії.

Наукова новизна дослідження. Релігієзнавчий аналіз творів сучасних православних теологів дає підстави обґрунтувати існування в межах православного богослов'я XX ст., яке за власною парадигмальною характеристикою є неопатристикою, трьох основних течій: неопатристичного об'єктивного ідеалізму, неопатристичного екзистенціалізму та неопатристичної синтетичної теології. Для побудови теорій богопізнання теологи неопатристики використовують переважно чотири гносеологічні підходи: інтуїтивізм, містичний емпіризм, екзистенціалізм та герменевтику. Загалом для концепцій богопізнання неопатристики є характерним повернення до історичних джерел в грецькій патристиці та євангельському вченні, поєднане з творчим використанням гносеологічних теорій сучасної філософії, що зумовлює загальне оновлення православної теології.

У процесі дослідження обґрунтовані положення та висновки, які відзначаються науковою новизною:

* Встановлено, що в новітніх релігієзнавчих та богословських дослідженнях сучасна православна теологія за своїми панівними підходами та сутністю постає неопатристикою. Для неї та її вчень про богопізнання характерними є відродження і переосмислення теологічних концепцій грецьких отців церкви та критика попередніх парадигм православного мислення - академічної теології та російської релігійної філософії за їх залежність від західноєвропейської класичної філософії, що призводить до загального оновлення православного богослов'я та його вчень про богопізнання.

* Виявлено, що сучасна православна теологія як неопатристика є новою, переважно модерною парадигмою православної теології, особливості якої полягають у поверненні до теорій грецької патристики і намаганні заново їх обґрунтувати за допомогою понять і концепцій сучасної філософії, головними серед яких є інтуїтивізм, екзистенціалізм, герменевтика та постмодерна феноменологія. У межах неопатристики, що розвивається в контексті християнської неоортодоксії XX ст., виявлено три основні течії: неопатристичний об'єктивний ідеалізм (прот. Г. Флоровський, архім. Юстин Попович, прот. Дж. Брек та ін.), неопатристичний екзистенціалізм (В. Лоський, Х. Яннарас, митр. Йоан Зізіулас та ін.) та неопатристична синтетична теологія (прот. Д. Станілоає), - що разом утворюють цілісне явище неопатристики.

* Встановлено, що джерелами для формування неопатристичних теорій теогносії стали сучасні філософські гносеологічні концепції. Це дає підстави оцінювати богословські концепції теогносії як гносеологічні теорії. Прийняття цієї гіпотези дало можливість уточнити релігієзнавчу методологію дослідження теогностичних вчень, яка дозволяє тематизувати вчення мислителів неопатристики про об'єкт, суб'єкт та процес богопізнання. У межах неопатристики обґрунтовано виокремлено чотири основні види теорій богознання: неопатристичний інтуїтивізм, неопатристичний містичний емпіризм, неопатристичний екзистенціалізм та неопатристична герменевтика.

* З'ясовано, що неопатристичний інтуїтивізм виник і розвивався під впливом сучасної філософії інтуїтивізму, спираючись при цьому на вчення про інтуїтивні методи богознання грецьких отців церкви. Прихильники неопатристичного інтелектуального інтуїтивізму Г. Флоровський, прот. Дж. Бер та прот. Т. Стиліянопулос виводять теорії богознання з можливості безпосереднього споглядання природним розумом дій Бога, а речники містичного інтуїтивізму Юстин Попович та архім. Софроній Сахаров способом богознання вважали екстатичне споглядання Бога обоженним розумом людини.

* Зроблено висновок, що сучасні представники містичного емпіризму прот. Й. Романідіс, Дж. Брек та ін., спираючись на ідеї візантійських аскетів-містиків, покладають основним критерієм у побудові теологічних концепцій містичний досвід, що визначило ірраціональний характер їхньої теології.

* Виявлено, що православний екзистенціалізм розвивається здебільшого як творче переосмислення патристичної персоналістичної містики засобами сучасного екзистенціалізму. Православні теологи В. Лоський, Х. Яннарас та Йоан Зізіулас редукують природну та догматичну теологію до містичної, що зумовлює екзистенціально-містичний характер їхніх теорій богопізнання.

* На прикладі творчості відомого представника сучасної неопатристики прот. Д. Станілоає, який спирається на вчення Максима Сповідника, встановлені основні характеристики неопатристичної герменевтики. В її межах істинне богознання має своїм джерелом інтерпретацію трьох одкровень Бога - природного, біблійного і містичного. Для їх осмислення Д. Станілоає створює три відповідні теології, які використовують своєрідні методології теогносії.

* Доводиться, що в Україні протягом останнього десятиліття неопатристичні концепції богопізнання розвиваються переважно молодими релігійними філософами і богословами. Зокрема, Т. Борозенець розвиває неопатристичний інтуїтивізм, архім. Лукіан Коршунов створив своєрідний варіант неопатристичного екзистенціалізму, архім. Тихон Софійчук працює в руслі неопатристичного містичного емпіризму, а Ю. Чорноморець творчо розвиває неопатристичну герменевтику Д. Станілоає.

* Виявлено, що магістральна логіка сучасного православного богослов'я полягає у його розвитку як цілісної єдності напрямів неопатристичного об'єктивного-ідеалізму, неопатристичного екзистенціалізму та неопатристичної синтетичної теології. Для них в цілому характерне поступове подолання вузькості релігійного світогляду та більш широке використання здобутків і методів філософського мислення в богослов'ї. При цьому, поряд з тенденцією до містичної емпіризації православної теології та її вчень про богопізнання, відбувається їх модернізація й пошук нових форм взаємодії змісту церковної доктрини і духовної практики з новітніми підходами, що використовуються в сучасній християнській теології.

Теоретичне значення дослідження. Дисертація є першим в українському академічному релігієзнавстві комплексним дослідженням вчень про богопізнання в сучасному православному богослов'ї. Його значення полягає насамперед в тому, що виокремлено і проаналізовано чотири види теорій теогносії в сучасній православній теології (неопатристиці), для яких характерним є повернення до історичних джерел православної теології в грецькій патристиці та євангельському вченні, поєднане з творчим використанням гносеологічних теорій сучасної філософії. Результати дослідження дають підстави істотно скорегувати існуючі уявлення про теоретичні концепції і перспективи розвитку сучасної православної теології.

Практичне значення дисертації. Отримані узагальнення та найважливіші положення дослідження можуть бути використані та виступати методологічною базою для подальших релігієзнавчих досліджень теоретичних концепцій православної теології, розробки вузівських курсів і відповідних спецкурсів з релігієзнавства, історії філософії, філософії релігії та християнської етики; а також прислужитися під час викладання у духовно-академічних навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки, положення наукової новизни отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Наукова апробація дисертаційної теми здійснювалася у виступах дослідника на міжнародних наукових конференціях: "Релігія в контексті суспільних та духовних реалій сьогодення" (Київ, 1995), "Людина-світ-культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень" (Київ, 2004), "Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти" (Ірпінь, 2006) та ін. Результати дослідження використовувалися дисертантом при викладанні курсів "Філософія" та "Релігієзнавство" в Національному університеті державної податкової служби України. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу філософії релігії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 5 наукових публікаціях, вміщених у фахових виданнях.

Структура дисертації і послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою розгляду проблеми, визначені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, шести розділів, вісімнадцяти підрозділів, висновку і списку використаних джерел. Перший розділ містить релігієзнавчий аналіз історіографічної та методологічної проблематики дослідження сучасної православної теології як неопатристики та її вчень про пізнання Бога. У другому розділі здійснено наукову розвідку формування, особливостей та тенденцій розвитку сучасної православної теології як неопатристики; проведено обґрунтування методології вивчення чотирьох теорій теогносії православної теології, їх витоків та змісту. В третьому розділі проаналізовані теорії теогносії неопатристичного об'єктивного ідеалізму. Зокрема, простежено формування, розвиток та сучасний стан неопатристичного інтелектуального інтуїтивізму в працях Г. Флоровського, Дж. Бера, Т. Стиліянопулоса та містичного інтуїтивізму в творах Юстина Поповича і Софронія Сахарова. А також розглянуто становлення й особливості концепцій богопізнання неопатристичного містичного емпіризму в творах Й. Романідіса, Дж. Брека, постмодерні форми вияву цієї теорії теогносії в працях Й. Манузакіса. Зважаючи на мету дослідження, в четвертому розділі проаналізовані загальна специфіка та формування неопатристичного екзистенціалізму в працях В. Лоського та Х. Яннараса, а також особливості трансформації цієї теорії богознання Йоаном Зізіуласом. Вивчення поглядів Д. Станілоає дало змогу у п'ятому розділі виявити особливості неопатристичної герменевтики. Шостий розділ присвячений дослідженню поглядів на проблему богопізнання українських богословів Тихона Софійчука, Лукіана Коршунова та релігійних філософів Т. Борозенця і Ю. Чорноморця. Насамкінець сформульовано ряд висновків, що випливають з результатів дисертаційного дослідження.

Повний обсяг дисертації становить 237 сторінок, з них 181 сторінок основного тексту. Список використаних джерел складається з 587 позицій.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, формулюються мета і завдання роботи, показані її новизна, теоретичне та практичне значення, визначено методологію дослідження дисертаційної роботи, представлено апробацію результатів наукової роботи.

У першому розділі "Сучасна православна теологія та її вчення про богопізнання як об'єкти дослідження: історіографія проблем" висвітлюється коло основних проблемних питань розвитку неопатристики та її теорій теогносії, яким присвячена новітня наукова і богословська література.

Так, у першому підрозділі встановлено, що вітчизняне релігієзнавство здійснило вагомі дослідження надбань православної християнської думки XX ст., проте в ньому майже відсутні системні дослідження найпомітнішої новітньої тенденції сучасної православної теології - неопатристики. Модернізм православної теології Руської Церкви аналізувався релігієзнавцями 60-70-х рр. минулого століття Є. Дулуманом, П. Курочкіним, В. Молоковим, М. Новіковим, В. Ребкалом, В. Чертихіним, А. Чертковим, а у 80-90-ті роки XX ст. досліджувався у працях Л. Воронкової, Г. Габінського, В. Глаголєва, М. Гордієнко, М. Заковича, Ю. Калініна, О. Кирікова, Н. Лісовенко, Б. Лобовика, В. Танчера та ін. Релігієзнавці періоду незалежності України В. Бондаренко, О. Бучма, С. Головащенко, В. Єленський, С. Здіорук, В. Климов, А. Колодний, А. Марчишак, О. Романовський, О. Саган, Л. Филипович, А. Черній, В. Шевченко, П. Яроцький та інші активно вивчали історію, сучасний стан, трансформаційні процеси в українському православ'ї, контекст його взаємодії із світовим християнством. Водночас ґрунтовні дослідження специфіки, тенденцій розвитку та напрямів православної теології сер. XX - поч. XXI ст. залишилися, за незначним винятками, поза увагою релігієзнавців. неопатристика богопізнання християнський емпірізм

Згадки про неопатристику як один з напрямів православної думки XX ст. зустрічаються в працях богословів та істориків теології А. Аржаковського, М. Гаврюшина М. Зернова, М. Лоського, Я. Стамуліса, К. Фельмі, Д. Ферберна та прот. О. Шмемана. Оцінка ролі неопатристики в становленні сучасного православного богослов'я кардинально змінилася лише на поч. 90-х рр. минулого століття завдяки працям Дж. Бера, П. Вальєра, архім. Йова Геча, єп. Іларіона Алфеєва та С. Хоружого. Вони встановили, що православна теологія, починаючи з 30-х років XX століття, є неопатристикою. Заснована Г. Флоровським та В. Лоським, неопатристика докорінно відрізняється від російської релігійної філософії та академічної православної теології. Найбільш змістовні дослідження ґенези та специфіки неопатристики були здійснені англіканським теологом архієп. Роуеном Вільямсом та авторами кембріджського компендіуму з православної християнської теології А. Кесиді, прот. Е. Лаутом, прот. М. Плеконом, А. Папафанасіу, А. Папаніколау, Дж. Джілліонсом та іншими. На їх думку, неопатристика - це домінуюча тенденція та новий теологічний стиль в розвитку сучасної православної теології. Вона започаткувала нове осмислення надбання східної патристики, в її межах розробляються актуальні проблеми сучасного християнського богослов'я.

За всієї важливості цих здобутків вітчизняного та світового релігієзнавства, на нашу думку, залишаються ще не з'ясованими істотні риси неопатристики, її парадигмальна специфіка, характер зв'язку з сучасною західною філософією та особливості провідних напрямів цієї теології. Актуальним є зіставлення неопатристики з теологічними рухами в католицизмі та протестантизмі.

У другому підрозділі "Джерела та історіографія досліджень неопатристичних теорій богопізнання" визначено, що джерельною базою існуючих в неопатристиці теорій богопізнання виступають праці відомих богословів світового православ'я Г. Флоровського, В. Лоського, Юстина Поповича, Дж. Бера, Т. Стиліянопулоса, Й. Романідіса, Дж. Брека, прот. Й. Манузакіса, Х. Яннараса, митр. Йоана Зізіуласа і Д. Станілоає. Розглянуто праці українських представників неопатристики Т. Борозенця, Тихона Софійчука, Лукіана Коршунова та Ю. Чорноморця.

У сучасній науці достатньо повно проаналізована лише проблематика теогносії у представників неопатристичного екзистенціалізму. Зокрема, концепція богопізнання В. Лоського стала предметом спеціального аналізу англійських дослідників Роуена Вільямса, А. Олчина, І. Третована, російського науковця Є. Зайцева та ін. Усі вони переважно зупинялися на аналізі проблематики взаємодії системи В. Лоського з поглядами отців та сучасних богословів. Аналіз теології митр. Йоана Зізіуласа проведено в роботах Л. Агораса, А. Меліссаріса та ін, які зауважують сучасний характер персоналізму грецького богослова. Для дослідження поглядів на богопізнання Х. Яннараса важливими є роботи Роуена Вільямса та грецьких богословів В. Волудакіса, К. Муратідіса, Й. Романідіса та архім. Феокліта Діонісіата. Останні з консервативних теологічних позицій критикують персоналізм Х. Яннараса та його концепцію еросу як способу богознання. Також треба виділити ряд праць, присвячених проблематиці теогносії у Д. Станілоає. Американський дослідник Ч. Міллер звертає увагу на те, що теорія теогносії Д. Станілоає постає як єдність трьох шляхів богопізнання: раціонального, догматичного і містичного. Окремі аспекти поглядів Д. Станілоає розглядають французькі дослідники О. Клеман, Е. Лаут та румунський теолог С.-Л. Тома. Характерною рисою більшості сучасних неопатристичних концепцій, на думку К. Фельмі та С. Хоружого, є неопаламізм - сучасне переосмислення надбання Григорія Палами. В цілому існуючі дослідження доводять, що теорії теогносії представників неопатристики оригінально відрізняються як від вчень про богознання отців церкви, так і від академічної теології та російської релігійної філософії.

В дисертації констатується, що майже всі зазначені дослідження здійснені з теологічних позицій, а науково-релігієзнавчий аналіз концепцій богопізнання в неопатристиці досі не здійснено, хоч йдеться про принципово важливу на сьогодні проблематику. Зауважено, що недостатньо оціненим залишається й вплив західної філософії, зокрема філософських гносеологій, на формування теорій теогносії представників неопатристики. Більшість концепцій теогносії світової православної думки, зокрема оригінальні вчення про богопізнання у мислителів української неопатристики, взагалі ще не стали предметом комплексного наукового аналізу.

У другому розділі "Особливості формування неопатристики і методологія дослідження її теорій теогносії" на основі аналізу широкої джерельної бази підтверджено, що сучасна православна теологія є неопатристикою. Проаналізовано окремі аспекти ґенези, сучасного стану та напрямів в неопатристиці. Визначено методологію дослідження неопатристики та її теорій богопізнання в контексті християнської неоортодоксії.

У першому підрозділі обґрунтовується положення, що досягненням російської думки в еміграції протягом 30-тих років XX ст. стало формування Г. Флоровським, В. Лоським та Юстином Поповичем неопатристичної теології - принципово нової теологічної парадигми через повернення до переосмисленої спадщини грецької патристики. Аргументовано стверджується, що неопатристика постає як сучасна православна теологія, що створила різні версії синтезу методології грецьких отців з сучасною філософією. Західну християнську неоортодоксію (неотомізм, нову теологію, бартіанство) єднає з неопатристикою те, що вони виступають такими богословськими течіями, які намагаються подолати кризу християнської теології шляхом повернення до своїх витоків, беручи за основу певну взірцеву традиційну теологію: Писання, патристику чи схоластику.

У другому підрозділі предметом аналізу стали парадигмальна специфіка, сучасний стан і напрями в неопатристиці. На підставі теорії Г.У. фон Бальтазара про три стадії розвитку теології в християнстві (традиційність-модернізм-постмодернізм) стверджується, що неопатристика є переважно модернізмом в теології. Проте криза модерністичної теології на Заході в др. пол. XX ст. змусила православних теологів шукати принципово нових богословських теорій, які б відповідали запитам доби постмодерну. Як результат, у неопатристиці на сьогодні можна виділити принаймні три напрями, які розвивають теологію переважно в об'єктивістичному, екзистенціалістичному та синтетичному аспектах. Їх сукупність утворює цілісно концептуальне явище неопатристики. Методологія наукового вивчення та концептуальні підходи до аналізу теорій богопізнання в неопатристиці розглядаються у третьому підрозділі. Тут встановлюється, що джерелами для формування неопатристичних теорій теогносії стали сучасні філософсько-гносеологічні концепції, які перетлумачуються й пристосовуються для потреб релігійного світогляду та теології. В методологічному плані, з врахуванням специфіки вчень про богопізнання як гносеологічних теорій, автором пропонується до традиційних дихотомій, за допомогою яких релігієзнавці вивчали теологію (раціоналізм та ірраціоналізм, раціоналізм та фідеїзм, об'єктивний і суб'єктивний ідеалізм), додати нові методологічні дихотомії: інтуїтивізму та емпіризму, екзистенціалізму та герменевтики. Витоки неопатристичних теорій теогносії в творах грецьких отців церкви досліджуються в четвертому підрозділі. Встановлено, що в патристиці отці церкви використовували природну, догматичну та містичну теології, кожна з яких мала свою методологію богопізнання. Результат кожної мав узгоджуватися з висновками іншої теології й складати єдину систему взаємно узгоджених теологічних знань.

У третьому розділі "Теорії теогносії неопатристичного об'єктивного ідеалізму як об'єкт наукового аналізу" аналізуються погляди на богопізнання неопатристичних інтуїтивістів та містичних емпіриків, які разом розвивають об'єктивно-ідеалістичну методологію теорії теогносії у другій половині XX та на початку XXI ст.

У першому підрозділі аналізуються погляди тих православних богословів, які у створенні теорій теогносії використовували інтуїтивістські методи. Об'єктом богознання вони вважають дії Бога в світі, історії, душі людини та в церковній общині під час літургії, які можна споглядати розумом. При цьому прихильники методології інтелектуального інтуїтивізму (Г. Флоровський, Дж. Бер, Т. Стиліянопулос) засобом богознання вважали безпосереднє споглядання розумом дій Бога, суб'єктом богознання визнавали природний розум людини. А речники містичного інтуїтивізму (Юстин Попович, Софроній Сахаров) засобом богознання вважали екстатичне над-інтелектуальне споглядання Бога, суб'єктом пізнання - обоженний розум людини.

У другому підрозділі "Концепції богознання неопатристичного містичного емпіризму" досліджується еволюція поглядів православних містичних емпіриків, для яких містичний досвід виступає вершиною і критерієм розвитку теології. Встановлено, що у більшості послідовників Г. Флоровського відбувалась еволюція від інтелектуального інтуїтивізму до містичного емпіризму. Історичною основою для неопатристичного містичного емпіризму стали твори візантійських аскетів-містиків. Сучасні представники містичного емпіризму Й. Романідіс, Дж. Брек та ін. покладають основним критерієм в побудові теологічних концепцій містичний досвід. При цьому об'єкт, суб'єкт і процес містичного досвіду розуміються ірраціоналістично, що приводить до загальної ірраціоналізації теології. Представники містичного емпіризму заперечують самостійне існування догматичної та природної теологій, зводять їх до елементів містичної. Подальший розвиток містичного емпіризму в творчості грецького теолога Й. Манузакіса стає постмодерною феноменологією містичних відчуттів - бачення, слуху і дотику.

У четвертому розділі "Вчення про богопізнання неопатристичного екзистенціалізму" проаналізовано теоретичні уявлення про богопізнання В. Лоського, грецьких мислителів Х. Яннараса та Йоана Зізіуласа, які творчо розвивали екзистенціалістське вчення про теогносію. Цей напрям виник і поширюється здебільшого як творче переосмислення патристичної персоналістичної містики засобами сучасного екзистенціалізму. Православні теологи В. Лоський і Х. Яннарас редукують природну та догматичну теологію до містичної, в межах якої будують свої теорії богопізнання. Суб'єкт богознання вони розуміють як "екзистенцію", яка вважається принципово вищою за "індивіда", а об'єктом пізнання є Бог як Особистість. Зокрема, В. Лоський процес теогносії тлумачить як апофатичне пізнання, в якому особистість стає причетною персональним енергіям Бога, але не може пізнати його самого. У Х. Яннараса богопізнання постає як трансценденція особистості над своєю природою, яка здійснюється силою персональної уяви. Натомість Йоан Зізіулас переходить до елементів постмодерного мислення, коли теогносія є наслідком екзистенційного прийняття Бога як Іншого.

У п'ятому розділі "Аналіз концепцій пізнання Бога в неопатристичній синтетичній теології Д. Станілоає" проаналізовано теоретичні уявлення про богознання відомого румунського православного теолога XX ст. Д. Станілоає. Він засновує альтернативний щодо інших неопатристичних теологій проект "синтетичної теології", в межах якої розвиває неопатристичну герменевтику як методологію богопізнання. В цілому Д. Станілоає повертається до логіки патристичної системи трьох теологій з їх трьома теоріями богознанння. В межах природної теології засобами богознання є розсудок та інтуїтивний розум, які відкривають в світі елементи надприродного порядку: прагнення всього до-людського служити життєвим світом для людини (теологічна інтерпретація антропного принципу) та прагнення людини існувати нескінченно. Для побудови такої теоантропоцентричної "картини світу", в якій буття Бога стає "самоочевидним" Д. Станілоає використовує сучасні філософську антропологію і філософію науки. В межах догматичної теології він вважає засобом богознання віру, що сприймає само-одкровення Бога, яке передує і визначає зміст Святого Письма, переказу та вчительства церкви як множин людських інтерпретацій одкровення. В межах містичної теології засобом богознання вважається особистий містичний досвід, надприродні переживання, які не можуть бути верифіковані церковною спільнотою, отже, містична теологія не може виступати джерелом богознання для церкви та теології.

У шостому розділі "Основні особливості теорій теогносії українських представників неопатристики" розглядаються вчення про богознання сучасних українських представників неопатристики. В цілому виявлено домінування об'єктивно-ідеалістичних методологій у теоріях теогносії українських мислителів. Так, Т. Борозенець розвиває неопатристичний інтуїтивізм, за допомогою якого намагається діалектично синтезувати раціональне і містичне богопізнання, догматичну і містичну теології. У неопатристичному екзистенціалізмі Лукіана Коршунова визначальним є розуміння богопізнання як персональних відносин Бога і людини, сповнених драматизму найвищих особистих переживань. Неопатристичний містичний емпіризм Тихона Софійчука є апологією безпосереднього досвіду богопізнання, що надприродно відкривається особистості, яка реалізувала природне покликання розуму до споглядання, волі - до добра та відчуттів - до любові. Неопатристична герменевтика Ю. Чорноморця є творчим розвитком системи трьох теологій Д. Станілоає. Згідно з Ю. Чорноморцем, засобами пізнання природного одкровення є релігійна, інтелектуальна, моральна і естетична інтуїції. Засобом пізнання біблійного одкровення є віра. Засобом пізнання містичного одкровення є особисте переживання Бога за умови узгодження цього переживання з даними, отриманими з біблійного і природного одкровень.

Висновки

У висновках, отриманих у дисертаційному дослідженні констатується, що сучасне православне богослов'я розвивається у напрямі від догматизованої метафізики академічної теології та ідеалізму російської релігійної філософії до появи різних напрямів та форм сучасної неопатристики через звернення до традиційної патристичної теології. На розвитку богословських течій неопатристики позначилися принаймні дві основні тенденції - посилення акценту православних богословів на ролі релігійного, зокрема містичного, досвіду та одночасного радикального подолання вузькості релігійного світогляду, ґрунтовного використання здобутків і методів філософського мислення в богослов'ї. Зокрема, у представників неопатристичного містичного інтуїтивізму, неопатристичного емпіризму та неопатристичного екзистенціалізму, поряд з характерною для них тенденцією до емпіризації теорій теогносії, виникають нові феноменологічні тенденції розвитку теології. Прихильники неопатристичного інтелектуального інтуїтивізму та неопатристичної синтетичної теології створюють теорії богопізнання, характерним для яких є поступове подолання суб'єктивізму, ірраціоналізму та містицизму в богословських підходах і методах, здатність відповісти на виклики епохи постмодерну і протистояти релятивізму постмодерністичного світогляду. Загалом розвиток неопатристики та її теорій теогносії відбувається через, по-перше, подолання метафізичності та повернення до джерел ("оновлення"); по-друге, створення теологічних концепцій в центрі яких знаходяться взаємини людини й Бога ("антропологізація"); по-третє, продуктивне використання сучасних філософських вчень ("філософізацію"); насамкінець, все більшу відкритість до діалогу з католицькими та протестантськими теологіями ("екуменізацію"). Головне завдання православних мислителів при цьому полягає у пошуку нових форм взаємодії змісту церковної доктрини і духовної практики із сучасними методами і підходами, прийнятими в християнській теології, тому неминучою є переоцінка православними богословами багатьох традиційних уявлень, тобто суттєве оновлення.

Список опублікованих автором праць

1. Христокін Г.В. Екзистенціалістська інтерпретація Христосом Янарасом вчення Діонісія Ареопагіта (на матеріалі книги "Гайдеггер та Ареопагіт") / Г.В. Христокін // Практична філософія. - 2007. - № 1 (23). - С. 142-150.

2. Христокін Г.В. Неопатристика як парадигма сучасної православної теології / Г.В. Христокін // Українське релігієзнавство. - 2007. - № 43. - С. 61-69.

3. Христокін Г.В. Призначення філософії згідно з поглядами ап. Павла, Іустина Філософа та Климента Олександрійського / Г.В. Христокін // Практична філософія. - 2006. - № 1 (19). - С. 172-180.

4. Христокін Г.В. Теорія теогносії в природній теології Д. Станілоає / Г.В. Христокін // Мультиверсум: Філософський альманах: [зб. наук. пр.]. - 2007. - № 62. - С. 187-196.

5. Христокін Г.В. Філософія грецької патристики як східно-христиЯський неоплатонізм / Г.В. Христокін // Практична філософія. - 2006. - № 2 (20). - С. 180-189.

Анотація

Христокін Геннадій Володимирович. Релігієзнавчий аналіз вчень про богопізнання в сучасній православній теології. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство.

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (Відділення релігієзнавства). - Київ, 2010.

Релігієзнавчий аналіз творів сучасних православних теологів дав підстави для висновку, що в межах православного богослов'я, яке за власною парадигмальною характеристикою є неопатристикою, виділяються три основні течії: неопатристичний об'єктивний ідеалізм, неопатристичний екзистенціалізм та неопатристична синтетична теологія. Також встановлено, що для побудови теорій богопізнання теологи неопатристики використовують чотири види теорій богопізнання: інтуїтивізм, містичний емпіризм, екзистенціалізм та герменевтику, які виникають в наслідок переосмислення вчень грецької патристики засобами сучасної думки. Важливими результатами дослідження можна вважати те, що прихильники неопатристичного інтелектуального інтуїтивізму виводять теорії богознання з можливості безпосереднього споглядання природним розумом дій Бога, а речники містичного інтуїтивізму способом богознання вважають екстатичне споглядання Бога обоженним розумом людини. Сучасні представники містичного емпіризму покладають основним критерієм в побудові теологічних концепцій містичний досвід, а православний екзистенціалізм виник і розвивається здебільшого як творче переосмислення патристичної персоналістичної містики засобами сучасного екзистенціалізму. В неопатристичній герменевтиці істинне богознання має своїм джерелом інтерпретацію трьох одкровень Бога - природного, біблійного і містичного. Виявлені теорії теогносії розвиваються представниками української неопатристики.

Ключові слова: сучасна православна теологія, неопатристика, богопізнання, теогносія, вчення про богопізнання, теорія теогносії, неопатристичний містичний емпіризм, неопатристичний інтелектуальний інтуїтивізм, неопатристична синтетична теологія, неопатристичний екзистенціалізм.

Аннотация

Христокин Геннадий Владимирович. Религиоведческий анализ учений о богопознании в современной православной теологии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение.

Институт философии имени Г.С. Сковороды НАН Украины. - Киев, 2010.

Диссертация является комплексным исследованием, в котором проводится религиоведческий анализ учений о богопознании в современной православной теологии. В работе на основе исследования произведений православных богословов XX в. сделан вывод о том, что современная православная теология по парадигмальной характеристике является неопатристикой. Для нее и ее учений о богопознании характерны возрождение и переосмысление средствами современной мысли теологических концепций греческих отцов церкви, а также критика предшествующих парадигм православного мышления - академической теологии и русской религиозной философии за их зависимость от западноевропейской классической философии. В пределах неопатристики, развивающейся как православная форма христианской неоортодоксии, существует три основных течения: неопатристический объективный идеализм (прот. Г. Флоровский, архим. Иустин Попович, прот. Дж. Бер, иер. Дж. Брек и др.), неопатристический экзистенциализм (В. Лосский, Х. Яннарас, митр. Иоанн Зизиулас и др.) и неопатристическая синтетическая теология (прот. Д. Станилоае), которые в целом составляют целостное явление неопатристики.

Исходной посылкой работы есть предположение, что философским источником формирования неопатристических теорий богопознания стали современные гносеологические концепции, что дает возможность оценивать теологические учения о познании Бога как гносеологические теории. В неопатристике обосновано выделены четыре основных вида теорий богопознания: неопатристический интуитивизм, неопатристический мистический эмпиризм, неопатристический экзистенциализм и неопатристическая герменевтика.

Проделанный анализ дает возможность заключить, что сторонники методологии интеллектуального интуитивизма Г. Флоровский, Дж. Бер, прот. Т. Стилианопулос выводят свои концепции богопознания из возможности непосредственного созерцания природным разумом действий Бога, а приверженцы мистического интуитивизма в обосновании теорий теогносии архим. Иустин Попович и архим. Софроний Сахаров способом богопознания считали экстатическое созерцание Бога обоженным разумом человека.

Также можно утверждать, что современные представители методологии мистического эмпиризма прот. И. Романидис, и Дж. Брек считают основным критерием в построении теологических концепций мистический опыт, что определило принципиально иррациональный характер их теологии. В тоже время неопатристический экзистенциализм у В. Лосского, Х. Яннараса и Иоанна Зизиуласа возник и развивается как творческое переосмысление патристической персональной мистики средствами современного экзистенциализма. В рамках неопатристической герменевтики, ярким представителем которой является Д. Станилоае, истинное богопознание имеет своим источником интерпретацию трех откровений Бога - естественного, библейского и мистического. Для их осмысления Д. Станилоае создает соответствующие три теологии, которые имеют свои методологии теогносии.

Полученные в диссертационном исследовании результаты позволяют сделать вывод о том, что для современного православного богословия характерно постепенное преодоление узости религиозного мировоззрения и более широкое использование достижений и методов философского мышления в богословии. В целом развитие неопатристики и ее теорий теогносии происходит через преодоление метафизичности и возвращение к истокам (обновление); создание теологических концепций, в центре которых отношения человека и Бога (антропологизация); продуктивное использование современных философских учений (философизация); все большая открытость к диалогу с католическими и протестантскими теологиями (экуменизация).

Ключевые слова: современная православная теология, неопатристика, богопознание, теогносия, учение о богопознании, теория теогносии, неопатристический мистический эмпиризм, неопатристический интелектуальный интуитивизм, неопатристическая синтетичная теология, неопатристический экзистенциализм.

Annotation

Khristokin Gennadiy Volodymyrovych. Religious studies analysis of doctrines on the knowledge of God in modern Orthodox theology. - Manuscript.

Thesis on obtaining of a scientific degree of Candidate of Philosophical Sciences on speciality 09.00.11 - Religious Studies.

The Institute of Philosophy named after G.S. Skovoroda of NAS of Ukraine (Religious Studies Department). - Kyiv, 2010.

Religious studies analysis of modern Orthodox theologies works led to the conclusion, that Orthodox theology, which is Neo-Patristics by its paradigmatic description, includes three basic trends: neo-patristic objective idealism, neo-patristic existentialism and neo-patristic synthetical theology. It is also established that neo-patristic theologists use four types of theories of knowledge of God in order to create the theories of knowledge of God: intuitionalism, mystical empiricism, existentialism and hermeneutics. The latter arise from reconsideration of Greek patristic theories by means of modern thought. It is necessary to notice as an important result of research that the supporters of neo-patristic intellectual intuitionalism make the theories of knowledge of God based on possibility of direct contemplation of God's actions by native mind. At the same time the representatives of mystical intuitionalism consider ecstatic contemplation of God by the deified human mind to be the method of knowledge of God.

The modern representatives of mystical empiricism define mystical experience as a basic criterion in the construction of theology conceptions, while Orthodox existentialism arose up and develops mostly as creative reconsideration of a patristic personal mysticism by means of modern existentialism. Neo-patristic hermeneutics considers interpretation of three revelations of God - natural, biblical and mystical - as a source of true knowledge of God. The representatives of Ukrainian Neo-Patristics study the above mentioned theories of the knowledge of God.

Keywords: modern Orthodox theology, Neo-Patristics, knowledge of God, doctrine of the knowledge of God, neo-patristic mystic empiricism, neo-patristic intellectual intuitionalism, neo-patristic synthetical theology, neo-patristic existentialism.

Размещено на Allbest.ru