Політизація релігії в Україні: християнський контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

ПОЛІТИЗАЦІЯ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ: ХРИСТИЯНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

ВИКОНАЛА ПРОДИВУС СНІЖАНА РОМАНІВНА

Київ - 2010

АНОТАЦІЯ

релігія конфесійний християнин церква

Продивус С.Р. Політизація релігії в Україні: християнський контекст. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії наук України (Відділення релігієзнавства), Київ, 2010.

Дисертацію присвячено аналізу процесу політизації релігії в Україні, взаємовпливові політики та релігії, християнському аналізу можливості їхньої взаємодії.

Висвітлено православний, католицький та протестантський погляди на можливість взаємодії політики та релігії. Проаналізовано норми Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», які потребують приведення у відповідність до міжнародних стандартів.

Доведено, що політизація релігії - об'єктивний процес, який через недосконалість нашого законодавства може поглиблюватися, особливо напередодні виборів.

Ключові слова: політика, релігія, політизація релігії, політичне життя, релігійне життя, політичне православ'я.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Релігія і політика належать до різних функціональних виявів суспільної свідомості, які у своїй взаємодії зазнавали різноманітних форм - від повного збігу до абсолютного виключення, що у християнстві позначене формулою: «кесареве - кесарю, а Богові - Боже». Присутність релігії в політиці або політики в релігії завжди зумовлювалась історичними, культурно-соціальними, ментально-психологічними, конфесійними чинниками. Сучасна ситуація характеризується декількома визначальними тенденціями, зокрема клерикалізацією суспільного життя і політизацією релігії. Останнє є найзначнішим виявом впливу політики на релігію.

Нині процес політизації релігії є домінуючим у багатьох країнах світу, в тому числі й у нашій державі. Можна знайти безліч прикладів втручання політики у сферу релігійного життя, часто без згоди на те самих віруючих, що засвідчує вимушеність конфесійних спільнот вдаватися до участі у політичних акціях, оскільки від рівня залученості їх до політики залежить не тільки рівень свободи їхнього буття у суспільстві, а подеколи й саме буття.

При цьому, внаслідок політизації конфесій послаблюється чи навіть втрачається основне призначення їх як релігійних спільнот, які покликані формувати світогляд і ціннісний світ особистості, задовольняти духовні потреби людини, релігійно виховувати її, морально оздоровлювати суспільство тощо. Відтак релігійні організації постають одним із елементів політичної системи суспільства, чим ставиться під сумнів можливість виконання ними суто релігійних функцій.

Релігійні організації не є за своєю суттю політичними інституціями, але, оскільки релігія претендує на роль загальної теорії світу, то полем її діяльності можуть бути всі сфери суспільного життя, бо ж саме релігія здатна формувати основний стрижень буття людини. Тому релігійні переконання найчастіше є первинними щодо інших, в тому числі й політичних. Як правило, саме релігійні вподобання визначають політичні, і дуже рідко - навпаки.

За таких обставин релігійна сфера завжди викликатиме бажання політичних інституцій та їхніх лідерів перетворити релігійний чинник на засіб свого суспільного утвердження. Проте включення релігійних організацій до політичної боротьби підриває їхній авторитет та створює умови для ведення політиками «нечесної гри». Має місце маніпулювання релігією, послуговування нею задля досягнення окремих політичних цілей та розширення за їх допомогою свого електорату. На сучасному етапі релігійні організації у багатьох політичних системах виступають у ролі тіньового політичного суб'єкта.

У європейській традиції використання релігійних переконань у політичній агітації розглядається як втручання у приватне життя громадян та порушення свободи думки і віросповідання. В Україні офіційно державою та конфесіями хоч і визнається неприпустимість таких дій, однак на місцевому рівні - у представників органів влади та релігійних організацій, а особливо серед біляцерковних спільнот - існують діаметральні прагнення.

Багатий емпіричний матеріал, який накопичений за останнє десятиліття у світі і в Україні щодо взаємодії політики і релігії, поява неоднозначних політологічних і релігієзнавчих оцінок процесу політизації релігії з необхідністю вимагають її всебічного комплексного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційна робота виконана згідно з науковими темами Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, зокрема “Проблема співвідношення релігійного і національного чинників у суспільному житті” (№0203 U000220), “Релігійний фактор у контексті етнонаціональних і політичних процесів в Україні” (№0101 U002661),”Релігія в контексті соціокультурних трансформацій України в першій чверті XXI століття” (№0108 U009102).

Мета дослідження - з'ясувати суть і специфіку співвідношення політики і релігії, самого процесу політизації релігії та його християнського прочитання в сучасній Україні.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення наступних завдань:

- окреслити «поле», в якому здійснюється взаємодія політики і релігії, дослідити їхні інституційні форми, виявити загальне та відмінне у їхній природі та функціях;

- визначити ознаки та передумови політизації релігії;

- проаналізувати вплив політичної системи суспільства на функціонування релігії і церкви;

- з'ясувати ставлення українських політичних партій до релігії та міжконфесійних проблем на основі положень їхніх програмних завдань;

- розкрити конфесійне (православне, католицьке та протестантське) бачення можливості політичного впливу на релігійне життя, зокрема політичної діяльності священнослужителів та парафіян;

- дослідити сутнісні ознаки та ідеологічні засади «політичного православ'я» в його інституційних виявах поширення і діяльності в Україні;

- прояснити проблему витлумачення та реалізації принципу відокремлення церкви від держави і права християн на участь у політичному житті нарівні з іншими громадянами;

- проаналізувати Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також міжнародні рекомендації щодо взаємодії політики і релігії в контексті мінімізації політизації релігії.

Об'єктом дослідження виступає політична і релігійна сфери суспільного життя сучасної України.

Предметом дослідження є процес взаємодії політики і релігії, зокрема політизація релігійного життя (християнський сегмент).

Методи дослідження. Особливістю дисертаційного дослідження є його міжгалузевий характер, однак пріоритет надавався релігієзнавчому підходові, який дав змогу узагальнити дані суміжних дисциплін, виявити джерела, що уможливлюють політизацію релігії, віднайти критерії та межі взаємодії політики і релігії.

Методологічну основу дослідження склали універсальні принципи об'єктивності, історизму, толерантності, які знаходяться в основі сучасних філософських та релігієзнавчих досліджень, а також загальні та спеціальні методи наукового пізнання, зокрема:

- структурно-генетичний аналіз, абстрагування та синтез, за допомогою яких були вирішені питання загальнотеоретичного характеру, що розкривають сутність релігії та політики;

- моделювання, який дозволив виділити основні форми взаємодії політики та релігії;

- вивчення першоджерел дало змогу визначити конфесійні підходи та інтерпретації взаємозв'язків політики і релігії;

- історичний метод, на основі якого досліджувалися причини появи та розвиток «політичного православ'я» як ідейного конструкту і громадсько-церковного руху;

- класифікація при виділені груп у протестантизмі щодо можливості політичної діяльності священнослужителів та мирян;

- емпіричні методи дослідження (спостереження, опитування), з допомогою яких було зібрано та оброблено фактичний матеріал щодо політизації релігійного життя;

- порівняльно-аналітичний, який дозволив розглянути передвиборчі програми політичних партій 2007 року та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», виокремивши їхні основні прорахунки та недоліки.

Також у дослідженні використано метод філософського узагальнення наукового матеріалу.

Наукова новизна дослідження. Розуміючи під політизацією набуття релігією політичних рис, виконання суто політичних функцій, перетворення на суб'єкт політики, констатовано зростання цієї тенденції в останнє двадцятиріччя і у світі, і в Україні. Встановлено, що процес політизації конфесійного життя на теренах України є об'єктивно зумовленим явищем і відбувається як через пряме включення релігійних організацій до політичного суспільного дискурсу, так і опосередковано - через політизацію певних релігійних інститутів. Незважаючи на відмову переважної більшості християнських конфесій України брати участь у політичному житті, поступово зростає серед них (зокрема, православних і радикальних протестантів) кількість тих, хто виступає за присутність Церкви у політиці, віруючих християн у владі, що, на їхню думку, забезпечить їм повноцінне функціонування у суспільстві.

Наукова новизна сформульована у наступних положеннях:

- оскільки політика і релігія є двома автономними і невід'ємними сферами суспільного життя, що мають спільний об'єкт дії - людину в її спільнотному бутті, то поля їхнього оприсутнення неминуче перетинаються;

- політична система, яка є впорядкованою сукупністю державних, політичних, громадських організацій та інститутів, хаотично, випадково, а то ситуативно впливає на релігійне життя країни. Політики, задля здобуття прихильності електорату тієї чи іншої релігійної спільноти, вдаються до різних форм цього навернення - від вирішення проблемних ситуацій релігійного буття окремих конфесійних спільнот, лобіювання інтересів різних конфесій через прийняття сприятливих для них законів до одержання підтримки впливових релігійних організацій, які здійснюють пряму та приховану агітацію за них;

- політичні партії, які записали у своїх програмах сприяти розвитку (оновленню, відродженню) духовності українського народу, до кінця не усвідомлюють значення термінів, якими оперують, що є певним свідченням «моди на релігію»; аналіз виявив, що деякі партії у своїх програмах прямо зазначають свою прихильність до певної конфесії або вбачають за доцільне об'єднати традиційні християнські конфесії в одну;

- богословські інтерпретації співвідношення релігійно-політичних взаємин майже не відрізняються у різних християнських конфесій; в кожній з них закладені фундаментальні християнські підходи в розумінні політики і релігії; проте, і православні, і католицькі, і протестантські документи фіксують наявність у церкві і тих, хто проти релігійно-політичних взаємовідносин, і тих, хто за їхній тісний зв'язок, використання потенціалу один одного;

- політичне православ'я, будучи одним із виявів політизації релігії, як теорія або концепція вже вповні сформувалося, але як рух воно сьогодні знаходиться у пошуку конкретних форм свого вираження; найяскравішим його репрезентантом постає російський православний націоналізм, що активно присутній в Україні;

- принцип відокремлення церкви від держави постає своєрідною методологічною основою світськості нашої держави і у сукупності з іншими принципами, зокрема забезпечення повноцінної свободи совісті, свободи релігії і віросповідань, уможливлює практичну реальність вільного функціонування релігійних організацій у правовому полі держави; проте, більшість свобод релігійних організацій, які закріплені законодавчо, на практиці залежать від волі місцевих чиновників, що створює сприятливі умови для політизації релігійного життя;

- Україна, взявши на себе зобов'язання щодо приведення норм чинного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів, на практиці зустрілася з цілою низкою труднощів, які створили певні колізії у системі права, зняття яких залежить від професіоналізму законодавців, від правової культури депутатів Верховної та місцевих рад; оскільки приймається багато незаконних рішень, які пов'язані із симпатіями більшості місцевих представників влади, це сприяє, з одного боку, збільшенню інтересу священнослужителів до політичних питань аж до особистого балотування до органів влади, а з іншого - знижує авторитет держави як гаранта свободи совісті і релігій в міжнародному просторі;

- на основі аналізу законодавства України у сфері свободи совісті підсумовано, що взаємовідносини політики та релігії висвітлені неповно та надто загально; для уникнення надмірної політизації релігійного життя, особливо під час передвиборних агітацій, варто уточнити деякі положення статті 5 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, а також забезпечити її чітке виконання; корисним при цьому може виявитися досвід інших держав, які визначились у допустимості меж співвідношення політики і релігії.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вперше системно і цілісно досліджено взаємодію політики і релігії в сучасній Україні, з'ясована сутність процесу політизації релігії, виокремлені форми та види політичного впливу на релігійне життя, проаналізовані соціально-політичні концепції християнських церков, обґрунтовані пропозиції щодо відокремлення соціальної і політичної функціональності релігійних інституцій. Пізнання механізмів взаємодії політики і релігії на особистісному рівні дозволяє враховувати їх при розробці та здійсненні соціальної політики української держави, повніше використовувати для розв'язання гострих проблем, для забезпечення прав людини, для утвердження громадянського суспільства.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно може бути використано у процесі релігієзнавчих, соціологічних та політологічних наукових пошуків, слугувати підґрунтям конкретних науково-методичних рекомендацій у справі вирішення суперечливих питань, що виникають у сфері співвідношення політики і релігії посткомуністичних країн. Основні висновки і положення дослідження можна застосовувати також при викладанні окремих тем і розділів низки навчальних дисциплін.

Результати дослідження можуть бути враховані при прогнозуванні у політичній та релігійній сферах; при розробці відповідних правових документів органами влади щодо релігії і церкви; коригування стратегії державного будівництва, а також при розробці нових законопроектів у царині державно-конфесійної взаємодії.

Положення і висновки дисертаційної роботи містять пропозиції і рекомендації, що можуть бути використані у процесі підготовки підручників з політології та релігієзнавства, при організації науково-практичних конференцій, перспективному плануванні пріоритетних завдань навчального процесу у вузах України.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної проблематики, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дисертації, методика дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводяться дані про характер апробації роботи, а також вмотивовано її структуру.

Перший розділ «Політизація релігії як об'єкт теоретичних досліджень» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми в контексті сучасних політико-релігійних процесів» аналізується ступінь вивчення проблематики у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників. Відзначається, що взаємодія та взаємовплив політики та релігії повстали об'єктом всебічного дослідження, починаючи з останньої чверті XX століття.

У дисертації представлена вітчизняна традиція осмислення взаємодії релігії і політики, починаючи з радянських часів, коли ця проблема вивчалася переважно під кутом ідеологічної доцільності. Аналізуються праці Л.Великовича, М.Гапочки, В.Гараджі, В.Куроєдова, М.Литвиненка, М.Мчедлова, А.Окулова, О.Онищенка, Д.Угриновича, О.Уткіна та ін. Основна увага приділяється науковим досягненням у незалежній Україні, зокрема академічних релігієзнавців, які вперше конституювали політологію релігії як самостійне дисциплінарне утворення. Дотичними до теми дослідження є ідеї І.Ф. Кураса, М.Ф. Рибачука, П.І. Фещенка, І.Цепкової, В.В. Клочкова, М. та Е.Кардошів, чиї праці допомогли визначитись у взаємодії двох сфер суспільного буття.

Теоретико-методологічну базу дисертації складають праці А.Арістової, М.Бабія, В.Бондаренка, О.Бучми, В.Єленського, С.Здіорука, В.Климова, А.Колодного, О.Недавньої, М.Новиченка, О.Сагана, Л.Филипович, А.Юраша, П.Яроцького та інших, де розробляються і практичні аспекти політизації релігійного життя, зокрема стан державно-церковних відносин, їхні моделі, правове забезпечення свободи совісті, реституція церковного майна, набуття релігійними об'єднаннями прав юридичної особи. Активно долучаються до розробки цих проблем не тільки релігієзнавці, а й правники О. Ананьєва, М.Васін, І. Гаванью, Л. Горбунова, Г. Друзенко, О. Заєць, Ю. Кальниш, О. Козенко, Л.Коваленко М. Маринович, В. Піддубна, П.Рабинович, М. Симчич, Ю. Фисун, Л. Ярмол та ін.

Конфесійні підходи до місця політики у житті християнина та релігійної громади проаналізовані у дослідженнях багатьох релігієзнавців, політологів і богословів. У розділі детально висвітлені їхні праці щодо католицької, православної та протестантських доктрин та їхнього реального втілення.

Проте зазначається, що деякі проблеми підлягають переосмисленню у зв'язку з новими політичними обставинами, деякі залишилися поза науковим інтересом вчених, експертів, зокрема феномен «політичного православ'я».

Неабияка увага в дисертації приділена зарубіжним дослідженням, як оригінальним, так і перекладним, які присвячені розгляду взаємовідносин держави і релігійних організацій у конкретних країнах чи регіонах. Зокрема йдеться про нещодавно видану книгу «Держави і релігії у Європейському Союзі (досвід державно-конфесійних відносин)» та колективну працю Ф.М. Брольо, Ч. Мирабелли, Ф. Онида «Религии и юридические системы. Введение в сравнительное церковное право». Проведений в дисертації бібліографічний огляд засвідчив, що Україна майже не представлена в дослідженнях про релігію і державу, про політику і церкву.

Опрацьовуючи тему, автор зіштовхнувся з недостатністю теоретичного осягнення явища політизації релігії. Сутність самого процесу політизації релігійного життя є маловивченою, хоча багато дослідників у своїх працях торкаються різних аспектів цього процесу. Набраний великий фактаж, описано багато ситуацій, випадків, але бракує їхніх узагальнень, генералізації, концептуалізації.

Відсутність цілісних досліджень даної теми можна пояснити тим, що сам процес політизації релігії є дуже динамічним, невизначеним, за яким часто не встигають дослідження. На відміну від інших, у нашій країні сфери впливу релігії і політики законодавчо майже не прописані. Наразі відбувається активний пошук цих кордонів, на очах формується модель їхніх взаємин, що потребує своєчасного осмислення і закріплення в законодавстві.

У підрозділі 1.2 «Теоретико-методологічні засади аналізу взаємовідносин політики і релігії» визначено спільні та відмінні ознаки політики та релігії, розглянуто їхню взаємодію на структурному та функціональному рівнях.

У дисертації прояснено, що автор матиме на увазі, використовуючи поняття «релігія» та «політика». Запропоновано авторське визначення «політизації релігії». Встановлюються межі можливого взаємопроникнення релігії в політику і навпаки. Доведено, що будь-яка релігійна організація не може не мати політичного інтересу, який прагне задовольнити через участь своїх представників у парламенті, в уряді, надаючи підтримку певним політичним партіям та їхнім лідерам. Без представлення такого інтересу на політичній арені, він не може бути реалізованим, тобто досягнутим, що потрібно для нормального функціонування релігійної організації в певних історичних, соціально-політичних, ідеологічних та культурних обставинах.

Підсумовано, що релігія та політика є невіддільними сферами суспільного буття, розділити які можна лише теоретично. У реальному житті можна говорити лише про ступінь їхнього переплетіння або ступінь їхньої залежності один від одного.

Другий розділ «Богословські інтерпретації проблеми співвідношення політики і релігії» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Православний погляд на взаємовідносини релігії і політики» розглянуті особливості інтерпретацій щодо взаємовідносин політики та релігії різними гілками православ'я. Ці погляди формувалися віками під впливом конкретних умов, у яких діяла церква, залежали від ситуації у самій церкві та релігійному середовищі, від персоналій, які очолювали церкву.

УПЦ МП не забороняє участь своїх вірних у діяльності органів державної влади, політичних організацій, якщо це не суперечить віровченню Церкви, її моральним нормам. Проголошуючи право мирян на політичну діяльність, яка визнається однією з форм місії Церкви в суспільстві, УПЦ МП уникає виразної підтримки національно-спрямованих намірів і рухів.

УПЦ КП, стоячи на державницьких позиціях і захищаючи інтереси держави, позиціонувала себе духовним фундаментом незалежної України, що дозволяє Церкві брати активну участь у її політичному житті, самостійно оцінюючи державні рішення та події політичного характеру. Донедавна ця церква постійно намагалася використати державу і Президента у своїх церковних цілях.

УАПЦ в особі її предстоятеля митрополита Мефодія традиційно підтримує ті суспільно-політичні сили, які скеровані на зміцнення української державності, її суверенітету та культурної самобутності. Однак ця підтримка носить моральний, а не організаційний характер.

Виявлено, що в останні роки активізувалося т.зв. політичне православ'я, головна ідея якого полягає в тому, що православний християнин зобов'язаний бути активним у політичному житті, захищаючи інтереси Православної церкви. З'явившись у фундаментальних колах РПЦ, політичне православ'я поширилося і в інших церквах, не будучи сьогодні однорідним рухом. Найяскравішим його репрезентантом постає російський православний націоналізм, що активно присутній в Україні.

У підрозділі 2.2 «Католицьке ставлення до політичних процесів і політичної діяльності віруючих» розглядаються католицький та греко-католицький підходи до питань політики, політичної влади, політичної діяльності вірян та священнослужителів.

Відповідно до соціальної доктрини Католицької церкви, родини католиків мають бути активним суб'єктом політичної дії, беручи на себе відповідальність за перетворення суспільства. Водночас Святий Престол забороняє пряму участь духовенства у політичному житті суспільства.

УГКЦ віднайшла свій метод впливати на політичну ситуацію в країні - перед кожною важливою політичною подією, в т.ч. і виборами, у храмах відправляються молитви за мудрі рішення, справедливі вибори та незалежний розвиток України. Враховуючи складну політичну ситуацію, УГКЦ прагне оцінити її із загально християнських позицій, радить, як її покращити, звертаючись до сумління і віри кожного українця, нагадуючи про ті чесноти, які повинні бути властиві гідним вибору кандидатам.

Констатується, що УГКЦ, як і РКЦ, на загал виступають проти участі у політиці священнослужителів, заборони ж на політичну діяльність для мирян немає.

У підрозділі 2.3 «Протестантські концепції зв'язку релігії і політики» розкриті та проілюстровані основні підходи до зв'язку політики і релігії у протестантському середовищі.

Виокремлено існуючі підходи в протестантських церквах до політичної активності віруючих. Встановлено, що найбільш чисельними є ті церкви, які допускають можливим для членів своїх громад активну участь у політичному житті країни, проте, негативно відносяться до такої участі священнослужитедів.

В цілому протестантизм визнає два шляхи входження християн у політику: 1) «змінювати існуючих політиків, принісши їм Біблію і зробивши їх віруючими християнами»; він є характерним для представників традиційного протестантизму; 2) «народжувати в церквах нових політиків», що характерно для новопротестантських громад та молоді.

Контентаналіз багатоманітних джерел привів до висновку про певну подібність богословських інтерпретацій політики і релігії у різних християнських конфесіях. Наявність фіксованих особливостей в позиціях тих чи інших церков залежить не від конфесійно-теологічних, а політичних пріоритетів.

У Третьому розділі «Політизація релігії в контексті українських реалій» детально розглянуто процес політизації релігії, під яким автор розуміє набуття релігією суто політичних рис, що проявляється у тому, що релігійні організації стають не лише об'єктами, але й суб'єктами політичного життя країни.

У підрозділі 3.1 «Церква і представницькі органи законодавчої влади» визначено, що християнські церкви зацікавлені у підтримці з боку політичної влади, навіть намагаються бути представленими у державних органах, причому здебільшого місцевого рівня, що надає змогу активно впливати на вирішення конкретних ситуацій на користь своєї релігійної організації.

У зв'язку з нагальністю розв'язання багатьох внутрішньоцерковних чи міжконфесійних проблем, котрі, на думку представників державних чи партійних структур, торкаються інтересів держави, її політичної, міжнаціональної стабільності, іміджу у міжнародних відносинах тощо, релігійні організації стають об'єктами прямого тиску державних чиновників, політичних партій, груп, громадських організацій з метою примусити релігійні інституції прийняти те чи інше політично зорієнтоване, по-світськи доцільне й обґрунтоване рішення, хоча воно може суперечити позиціям церкви чи громади.

Підсумовано, що і політичні лідери активно намагаються заручитися підтримкою релігійних організацій та використати їхній авторитет для підвищення своєї власної ваги на політичній арені. При цьому релігійні організації, використовуючи свій духовний авторитет, підтримують політиків в обмін на сприяння в задоволенні деяких церковних інтересів.

У підрозділі 3.2 «Вплив інституту президентства в Україні на політизацію релігії» проаналізовано діяльність президентів України у державно-релігійній сфері. Визначено, що перший Президент України Л.Кравчук, висунувши лозунг «незалежній державі - незалежна Церква», не тільки визнав легітимність патріарха Філарета та сприяв об'єднавчому собору УПЦ КП 1992 року, але й активно підтримував цю церкву в її державотворчих намірах. Своєю основною метою у церковній політиці Президент Л.Кучма проголосив створення єдиної помісної церкви в Україні. В.Ющенко, схвалюючи ідею єдиної помісної православної церкви, основу останньої вбачав в УПЦ КП, а та, в свою чергу, активно використовувала Президента в його бажанні впливати та вирішувати свої внутрішні та міжцерковні проблеми.

З огляду на ту підтримку, яку впродовж усіх років політичної кар'єри В.Януковича надавала йому УПЦ МП, слід очікувати від нового Президента відповідних кроків, що будуть сприяти посиленню її позицій.

Підсумовано, що взаємовідносини релігійних організацій та інституту президентства України відзначаються надмірною заполітизованістю та особистісними духовними преференціями.

У підрозділі 3.3 «Взаємини політичних партій і релігійних організацій: програмні установки і практика їх реалізації» на основі аналізу передвиборчих програм політичних партій (2007) встановлено, що лише одна партія (СПУ), враховуючи наслідки політичних подій 2004 року, наголосила, що «не допускається використання релігії в політичних цілях».

Відзначено, що сучасні політики вбачають у релігійних організаціях лише допоміжний засіб для приходу до влади, а вирішення релігійних проблем для них є другорядним, при цьому тривожним вбачається те, що деякі партії відкрито заявляють про свою підтримку та сприяння певним релігійним течіям.

Визначено основні мотиви, послуговуючись якими, попри канонічні та законодавчі заборони, релігійні спільноти вдаються до участі у політичному житті суспільства, а також ті методи, якими вони підтримують політичні сили.

Четвертий розділ «Правове регулювання взаємовідносин політики і релігії» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» як базовий документ у регулюванні державно-конфесійних відносин» визначено, що чинне законодавство України фактично передбачає дію сепараційної моделі, за якої релігійні організації безумовно відокремлені від держави. У підрозділі досліджено, який зміст вкладається у поняття «відокремлення» закордонними і українськими дослідниками. Доводиться, що правові колізії українського законодавства у сфері свободи совісті, а також нечітке застосування законодавчих норм на практиці залишають широкі можливості для подальшого поглиблення політизації релігійного життя, порушень в цій сфері як з боку церков, так і політикуму.

У підрозділі 4.2 «Практика застосування норм міжнародного права у вітчизняному законодавстві» на основі звернень, що надійшли упродовж останніх років від релігійних організацій та окремих громадян до Міністерства юстиції, повідомлень у ЗМІ, наукових публікацій, експертиз визначено основні труднощі у сфері забезпечення свободи совісті, виокремлено ті проблеми, в яких вагому роль відіграє саме політичний чинник.

У підрозділі 4.3 «Законодавство України про політичну діяльність релігійних організацій та священнослужителів» проаналізовано безпосередньо ті норми українського законодавства, які регулюють сферу релігійно-політичних відносин.

З'ясовано, що через недостатню прописаність усіх деталей можливості чи неможливості участі релігійних організацій у політичному житті суспільства неминуче відбувається політизація релігії. Релігійні організації, як частина суспільства, є важливим об'єктом політичного впливу. І доки не будуть внесені уточнюючі елементи в українське законодавство і не буде забезпечено чітке виконання всіх приписів, постанов та актів, допоки ми будемо зустрічатися з надмірною політизацією релігійного життя, особливо під час передвиборних агітацій. Складність ситуації зокрема полягає в тому, що межа між людиною як священнослужителем релігійної організації і людиною як громадянином України досить умовна. Вона чітко не окреслена ні в Законі про вибори, ні в Законі «Про свободу совісті та релігійні організації», що створює умови для зловживань.

ВИСНОВКИ

- Політизація релігії постає двостороннім процесом, що ініціюється як державними інституціями, так і релігійними організаціями. Держава прагне заручитися ідеологічною, духовною, політичною та електоральною підтримкою з боку церков, а церкви - отримати гарантії свого безконфліктного функціонування в межах даної держави.

- Політизація релігійної організації може відбуватися за двома сценаріями: релігійна організація сама в особі своїх кліриків представляє свої інтереси на політичній арені суспільства; в обмін на гарантії задоволення своїх інтересів релігійна організація підтримує певну політичну силу.

- Спектр ставлення релігійних організацій (незалежно від їхньої конфесійної приналежності) до участі віруючих у політичній діяльності коливається між «дозволено все, що не заборонено законом» і навіть заохочення вірних до активної участі у суспільних процесах, до негативного сприйняття будь-якої суспільно-політичної активності з боку вірних. Участь священнослужителів у політичній діяльності вважається переважно небажаною, а у багатьох церквах - не дозволяється.

- Політику і релігію можна розділити лише теоретично, а тому доцільніше говорити не про їхнє повне розділення чи відокремлення, а про - за тих чи інших суспільних умов або конфесійних виявів - ступінь їхньої незалежності один від одного. Конфесії не в змозі протистояти політизації релігійного життя, але встановити допустиму межу своєї присутності в політиці зобов'язані.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Продивус С. Питання релігії і церкви у передвиборчих програмах політичних блоків і партій / Сніжана Романівна Продивус // Українське релігієзнавство - К., 2007. - № 44. - С. 71-74.

2. Продивус С. Протестантський погляд на взаємовідносини політики і релігії / Сніжана Романівна Продивус // Українське релігієзнавство. - Київ, 2009. - № 52. - С. 52-60.

3. Продивус С. Вплив етнічного чинника на формування політичного православ'я в Україні / Сніжана Романівна Продивус // Українське релігієзнавство. - Київ, 2010. - № 53. - C. 75-82.

4. Продивус С. Політизація релігії: необхідність визначення межі / Сніжана Романівна Продивус // Релігійна свобода. Законодавство України «Про свободу совісті та релігійні організації»: Європейські стандарти та українські реалії. Наук. щорічник. [за заг. ред. А.Колодного (гол. ред.); М.Бабія, Л.Филипович]. - Київ, Світ Знань, 2007. - С. 92-95. - ISBN 978-966-02-4411-5.

5. Продивус С. Проблема міжконфесійних відносин у передвиборчих програмах політичних партій України / Сніжана Романівна Продивус // Релігійна свобода: Міжконфесійний діалог як складова становлення громадянського суспільства: наук. щорічник. [за заг. ред. А.Колодного, Г.Попова, Л.Филипович, М.Бабія]. - Київ: Світ знань, 2007. - С. 81-83.

6. Продивус С. Політизація християнства як чинник внутрішньоконфесійної напруги / Сніжана Романівна Продивус // Релігійна свобода / Держ.ком.України у справах національностей та релігій, Від-ня релігієзнаства Ін-ту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, Укр. Асоц. Релігієзнавців, Центр реліг. Інформації і свободи. [редкол.: Колодний А.М. (голов.ред.) та ін.]. Спецвипуск - 2008: Теоретичні і практичні виміри оптимізації міжконфесійних відносин. - 2008. - С. 58-61.

7. Продивус С. Релігія та політика: особливості суспільного статусу та функціонування / Сніжана Романівна Продивус // Релігійна свобода: наук.щорічник / Держ. Ком. України у справах національностей та релігій Державно-церковна політика в Україні як фактор формування громадянського суспільства. - № 14. [за заг. ред. А.Колодного, О. Сагана]. - К.: Світ Знань, 2009. - С. 24-29.

8. Продивус С. Утворення єдиної помісної православної церкви в контексті сучасних державно-церковних відносин в Україні / Сніжана Романівна Продивус // Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розитку. Матеріали наукової конференції. 5-6 жовтня 2006 р. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 162-165. - ISBN 966-568-854-5.

9. Продивус С. Включення релігійних організацій до політичного життя: можливості та реалії / Сніжана Романівна Продивус // Суспільно-політичні виміри релігійних процесів в Україні: зб. наук. праць. [за заг. ред. Балуха В.О. (гол. ред), Докаша В.І., Колодного А.М., Филипович Л.О.]. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 274-278. - ISBN 978-966-568-969-0.

10. Продивус С. Церква в контексті українського державного будівництва періоду Центральної Ради / Сніжана Романівна Продивус // Взаимоотношения между политикой и християнством [Текст]: материалы Междунар. науч. конф., 24-25 февраля 2006 г. / Донецкий христианский університет [отв.ред.]. - Ровно: ПП ДМ, 2006. - С. 34-38. - ISBN 966-8424-43-3.

11. Продивус С. Історичний досвід взаємин держави і церкви в Україні: пошук оптимальної моделі / Сніжана Романівна Продивус // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Книга I. - Львів: Логос, 2008. - С. 809-816. - ISBN 966-7379-91-4.

12. Продивус С. Політизація релігійних громад як дестабілізуючий чинник / Сніжана Романівна Продивус // Релігійний досвід і толерантність: матеріали всеукр. наук. конф. - Дніпропетровськ, 2008. - С. 11-12.

Размещено на Allbest.ru