Православне вчення про Промисел Божий

Доля царств земних - в десниці Вседержителя. Він благословляє народи миром (Пс. 28, 11), ущедряє благами землі, піднімає й прославляє, коли народи бувають вірні Його закону; Він же й посилає на них нещастя, коли вони зраджують Йому й віддаються нечестю (Єр. 18, 6-10). Доля кожного з нас перебуває в у владі Вседержителя. «Господь побиває й оживлює, до пекла знижує й підносить до неба. Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує. Піднімає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дати на спадщину, бо Господні основи землі, і на них Він поставив вселенну» (1 Цар. 2, 6-8).

Євангельська проповідь є тільки заклик, але в жодному разі не насильство. Це заклик, що припускає вільну згоду. «Якщо хто хоче піти за Мною», - говорить Христос. А хто захоче прийняти Його вчення - тоді що? Тоді - зрікшись себе, візьми хрест свій, і йди за Мною (Мф. 16, 24). Далеко не всякому захочеться, несучи свій хрест, іти слідом за Христом на Голгофу. Господь знав, що далеко не всі підуть за Ним. Але знав також, що багато хто підуть. І от Він дав заповідь Своїм учням обійти із проповіддю Євангелія увесь світ і скрізь проповідувати одне: якщо хто хоче йти за Христом, зречися себе, візьми хрест свій і йди слідом за Ним.

А Всесильний і про все Господь, що промишляє, знайде способи направити щиро йдучу хрещеним шляхом людину до спасіння, про що добре сказав святитель Ігнатій Брянчанинов у своєму листі від 1 лютого 1862 р.: «Душа кожної людини, яка віддалася служінню Богові без усякої лукавої, земної цілі з метою догоджати Богу й шукати свого спасіння перебуває в руці Божій. Таку душу ніхто й ніщо не викраде з руки Божої. Такій душі Бог дарує на час земних мандрів тісний шлях, бо широким шляхом неможливо прийти до Бога. З вірою віддай себе Волі Божій, відкидаючи від себе не фізичне піклування про себе, але піклування в думках. Коли прийдуть такі піклування, набагато краще звертатися з молитвою про себе Богові, ніж вдаватися у складання живописних різних планів, що завжди не збуваються».

Догмат про Божественний Промисл є суттєвим компонентом церковно-історичної науки. Він як і колись обслуговував релігійно-філософські потреби освіченого суспільства, що прагнуло знайти й зрозуміти первини макро- і мікрокосмосу, розкрити закони світобуття, детермінанти суспільного й індивідуального життя, переконатися в їх доцільності, в їх гуманістичній та, якщо можна так сказати, антропній якості. Догмат про Промисл сприймається як абсолютна Істина й Одкровення. Він задовольняє гостроактуальну, смисложиттєву й екзистенціальну потребу у світознанні і світорозумінні. Розуміння Промислу як рушійної сили історії задавало теономного сенсу всесвітньо-історичному процесу, доводило універсальну єдність історії. Хоча історія розгортається в усіх планах матеріального й духовного світів, сенс її переноситься ним із зовнішнього трансцендентного світу історичних подій у внутрішній світ духовного розвитку. Трансісторичною метою промислительного й премудрісного вселенського поступу мислителі вважали здійснення людського в людині, пробудження історичної самосвідомості, котра відчуває історію як всеєдність минулого, сущого й прийдешнього та мислиться як синергетичний Боголюдський розвиток до абсолютного Блага.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ ДЖЕРЕЛА

1. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. United Bible Societies. 1992.

2. Василий Великий. О том, что Бог не виновник зла. Творения. Часть 4. М. 1846. Репринтное издание: М. Паломник. 1993.

3. Ефрем Сирин. Творения. М., Т.5. 1994.

4. Иоанн Дамаскин. Точное изложение православной веры. С - Петербург. Издание книгопродавца И. Л. Тузова. 1894. Репринтное издание. Издательство "Приазовский край". Москва - Ростов-на-Дону. 1992.

5. Иоанн Златоуст. Творения. М., Т.1. кн.2. 1991.

6. Иоанн Лествичник. Лествица. Свято-Троицкая Сергиева Лавра. 1898. Репринтное издание: Свято-Успенский Псково-Печерский монастырь. 1994.

7. Иоанн Тобольский (Максимович). Илиотропион. Киев. Типография Киево - Печерской Успенской Лавры. 1898. Репринтное издание: М. Паломник. 1994.

8. Иоанн Тобольский (Максимович). О Божественном Промысле. М. 1996.

9. Иларион. митр. Слово о законе и благодати // Молдован А.М. “Слово о законе и благодати” Илариона. - Киев, 1984.

10. Изборник Святослава 1073 года: Факсимильное издание. - М., 1983.

11. Изборник 1076 г. - М., 1965.

12. Кирский Феодорит. Сокращенное изложение Божественных догматов // Блаж. Феодорит Кирский. Творения. - М., 2003.

13. Максим Исповедник. О любви в четырьох сотнях. - М., 1845.

Посібники

1. Бондар С. “Божие попущение” - одна з ключових категорій пояснення природних і соціальних катаклізмів у світовій історії мислителями України доби раннього середньовіччя. Її зміст і функції // Філософські обрії. - 2005. - № 14.

2. Давыденков О. иерей. Догматическое Богословие. Православный Свято-Тихоновский Богословский институт. М. 1997.

3. Древнегреческо-русский словарь. - М., 1958. - Т. 2.

4. Игнатий Брянчанинов. Аскетические опыты II. Слово о различных состояниях естества человеческого по отношению к добру и злу. Православное издательство «Правило веры». М. 1993.

5. Игнатий Брянчанинов. Судьбы Божии. Издание Московской Патриархии. М. 1991.

6. Иеромонах Иларион ( Алфеев ). Мир Исаака Сирина. М. 1998.

7. Индикоплов К. Книга нарицаема.- М., 1997.

8. Макарий. митр. Православно-Догматическое Богословие. Том 1. Москва. Паломник. 1999.

9. Пандект монаха Антиоха: По рукописи ХІ в., принадлежащей Воскресенскому монастырю. - М., 1913.

10. Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского язика: В 3 х тт. - СПб., 1903. - Т. ІІ.

11. Семенов В. Древняя русская Пчела по пергаменному списку // Сборник Отделения русского языка и словесности АН. - 1893. - Т. 54. - № 1.

12. Чокалюк С. М. Догматичне богослівя. Посібник для 3-го курсу семінарії. - К. 2002

13. Филарет (Дроздов), митр. Пространный Катихизис . (позднейшая редакция). СПб., 1993.

14. Шестоднев Иоанна экзарха Болгарского. Ранняя русская редакция. - М., 1998.

Размещено на Allbest.ru