Размещено на http://allbest.ru

1. ДАВНЬОРИМСЬКА РЕЛІГІЯ

релігія зороастризм іслам давньоримський

Початок цивілізації на Апеннінському півострові пов'язують із заснуванням Риму (753 до н.е.). Суспільство Давнього Риму складалося з трьох триб (племен) -- латинян, сабінян і етрусків. У кожній трибі було десять курій, а в курії -- десять родів, які складалися з родин. Кожна курія мала спільні землю, божества, обряди. Члени курії збирались у "священному місці" (де було вогнище), приносили жертву своєму богові та здійснювали культову трапезу. Виконував релігійні церемонії куріон (військовий керівник курії).

Рід очолював "патер фаміліас", він мав необмежену владу над життям і смертю будь-кого з роду. Члени роду, які брали участь у куріальних зборах, звалися патриціями, вони були повноправними громадянами. Крім них, у римському суспільстві були ще вільні, але без політичних прав плебеї, можливо, вихідці із сусідніх общин. Існувала й численна група рабів.

Римляни поклонялися Юпітеру -- богові неба, світла, володарю погоди і дощу, носію перемоги; Юноні -- дружині Юпітера; Мінерві -- богині родючості, покровительці мирної праці й ремесел, наук і мудрості, медицини й мистецтва; Марсу -- богові війни. Вірили вони і в численних дрібних божеств, духів, часто вдавалися до ворожіння і магічних дій.

Поступово відбувалося злиття культів курій і триб у більш-менш єдину релігію міста-держави. Особлива заслуга у формуванні початкової давньоримської релігії належить другому із семи царів Риму -- Нумі Помпілієві, якого вважають його засновником. Давньоримський історик Тіт Лівій у своїй "Історії від заснування Риму" зазначає, що Нума Помлілій, одержавши владу, вирішив встановити у місті порядки, згідно з правом і законами. їх авторитет мав забезпечуватися страхом перед богами.

Нума Помлілій встановив посаду верховного жерця бога Юпітера, оскільки цареві, який теж був верховним жерцем, доводилось часто залишати Рим, вирушаючи у походи. А кидати місто без верховного жерця не можна було. Верховний жрець мав двох помічників -- жерців богів Марса і Квіріна. Цар встановив посаду понтифіка (члена найвищої жрецької колегії), якому доручив наглядати за жертвопринесеннями. Отже, Нума Помлілій започаткував процес упорядкування релігійного культу, формальний бік якого згодом набув у давньоримській релігії виняткового значення.

Римляни старанно дотримувалися всіх обрядових норм. Вважалося, що найменше порушення їх могло розсердити божество. Всі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були чітко нормовані: не менше -- бо це зневага до бога, якому поклоняються; не більше -- бо це зневага до інших богів. Потрібно було суворо дотримуватися календаря поклонінь, а також враховувати всі обставини поклоніння, жертвопринесення (сприяють вони йому чи ні). Жрецтво мало певну спеціалізацію: жреці-фламіни обслуговували якогось одного бога; жреці-авгури ворожили, беручи за основу характер польоту птахів; жреці-гарусники ворожили на нутрощах тварин; жреці-весталки доглядали вогнище в храмі богині Вести. Всіх їх обирали. їхню працю не оплачували, проте вони мали значний вплив у суспільстві.

На початку ІІ ст. до н.е. в римську релігію перейшли грецькі культи і остаточно склався культ 12 головних богів: Юпітера і Юнони, Нептуна і Мінерви, Марса і Венери, Аполлона і Діани, Вулкана і Вести, Меркурія і Цербери. Були встановлені ритуальні трапези богів. На центральному місці Рима, де відбувалися збори громадян і всі державні події, -Форумі- було встановлено антропоморфні статуї богів.

На початку І ст. до н.е. неабиякої популярності набула астрологія, магія та ворожіння . А вже в І ст.н.е постала нова релігія , якій належало майбутнє , - християнство, яке поступово утвердилося в центрі імперії- Римі. Процес поширення християнства в Римі був складний. Його то дозволяли, то забороняли, а християни піддавались гонінням. Тим часом згасав вплив давньоримської релігії. У 324р. християнство було оголошено державною релігією Римської імперії.

Але давньоримська релігія, як і вся культура Давнього Риму, залишила глибокий слід в історії світової цивілізації, який відчутний і нині.

2. ЗОРОАСТРИЗМ

Зороастризм, за однією з версій, виник на заході Ірану -- в Мідії, поширившись звідти на схід (мідійська концепція). Але домінуючою є точка зору, за якою він виник на сході Ірану -- в Бактрії, поступово освоюючи його західні терени аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Але всі дослідники сходяться на тому, що в VII--VI ст. до н.е. у давньому Ірані вже існувало релігійне вчення, пов'язане з ім'ям напівміфічного мислителя Заратуштри, який одержав його шляхом Одкровення.

Заратуштра (Заратустра, Зороастр). Давні іранці називали свого пророка Заратуштрою. Греко-римська версія його імені -- Зороастр (той, що приносить жертви зіркам). Існують різні версії щодо того, коли він жив. Найвірогідніше, що Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е. Місцем його народження вважають і Східний Іран, і Середню Азію, і Афганістан. За легендами, походив він із царського роду, і тому діяння його описані в книзі царів. Приписували йому і божественне походження. Життя Заратуштри було сповнене багатьох див. Мав він надзвичайну волю і творив дива: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості навчався у халдеїв і досяг у цьому великої досконалості.

Згідно із зороастрійською історіографією, коли здобув освіту і став дорослим, Ахурамазда закликав його на гору Альборджа і переказав своє вчення: бути чистим серцем, правдивим, відмовитися від користолюбства. Заратуштра просив у Бога безсмертя, щоб передати цей закон і майбутнім поколінням, але йому було відмовлено в цьому. Потім, проживши ще двадцять років у пустелі, він став проповідувати це вчення. Проти нього виступили маги, вимагаючи див і випробувань: його зв'язали, облили їдким зіллям, потім розтопленою міддю. Заратуштра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька днів виріс у дерево в десять обхватів, а на його верхівці містився палац.

Заратуштра мав три дружини, трьох синів і три дочки. За іншими джерелами, він був один раз одружений і мав двох дочок.

Останні роки життя були для нього важкими, оскільки доводилося протидіяти багатьом ворогам. Він подався у місто Балк, де і помер, за однією версією, своєю смертю, за іншою -- був убитий туранцями або загинув від блискавки.

Інші джерела свідчать, що Заратуштра походив з родини священнослужителів, з семи років вивчав давню релігійну традицію. У тридцятирічному віці одержав Одкровення під час набирання води для виготовлення священного напою -- хауми. Облитий чистим потоком води, в чистому ранковому повітрі він побачив сяючого бога Благої Думки, який привів його до Ахурамазди та інших богів. Після зустрічі з Ахурамаздою він не раз відчував його єдиним, одвічним творцем добра.

Ще одна група джерел стверджує, що Заратуштра справді на батьківщині був визнаний пророком, але змушений був піти у вигнання. Йому надав притулок цар давньоіранської невеликої держави біля озера Хамун (нині -- на кордоні Ірану й Афганістану).

Зороастризм ще називають маздаїзмом -- від імені його головного бога Ахурамазди, релігією Авести -- від назви книги, а його прибічників -- вогнепоклонниками -- за підкреслене поклоніння культу вогню. Він є першою релігією Одкровення -- релігією, вчення якої одержане пророком від єдиного Бога. Наступними є іудаїзм, християнство та іслам.

Сформувався зороастризм в умовах жорсткої боротьби племен східного Ірану за традиційну племінну демократію, ставши ідейною основою народних рухів. Він був покликаний ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва завдяки політичному об'єднанню розрізнених племен у державу, боротьбі з кочівниками. Для цього був потрібен якщо не цілковитий монотеїзм, то хоча б відчутна тенденція до нього.

Зороастризм спершу рішуче заперечував культи інших богів, стверджуючи лише культ Ахурамазди. Але він не міг ізолювати себе від попередньої культової традиції. Поступово більш ранні божества індоіранських племен приживалися в зороастрійському культі. З часом культи місцевих племінних богів-девів було усунуто і запроваджено зороастризм, що визнавав єдиним богом Ахурамазду. Але це ще не стало початком остаточного панування зороастризму, бо тодішні правителі (тривалий час царі), хоч і боролися з культом богів-девів, ще підтримували жертовні ритуали магів. Безумовно, вони не були цілковитими зороастрійцями, бо самі намагалися стати посередниками між Ахурамаздою і людством.

За іншими міркуваннями, в давньому Ірані існували три релігії: перського народу, ахеменідських царів і магів. Першою був комплекс дозороастрійських племінних уявлень, друга і третя -- різними варіантами зороастризму. В ахеменідських надписах Заратуштра ще не згадується. Але вже за Дарія І зороастризм стає державною релігією Ахеменідів. Дарій в «Бехістунському написі» майже в кожному абзаці повторював, що одержав своє царювання і свої перемоги від Ахурамазди.

3. ВИНИКНЕННЯ І ПОШИРЕННЯ ІСЛАМУ

Іслам -наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги 1980р. в різних країнах налічувалось понад 800 мільйонів послідовників ісламу.

Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95 - 99% населення, в 13 державах - впливову меншість, а у 28 країнах - іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія).

Термін “іслам” у перекладі з арабської означає “покірність”, а того хто прийняв релігію називають відданими (з арабської - мусульманином). Звідси друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще й “магометанство” (від зміненого імені Мухамед - Магомет).

Іслам виник в Аравії в VII столітті н.е. За мусульманської традицією засновником ісламу був пророк Муха мед, араб, який жив у Меці.

Аравія була здавна населена семетичними племенами, предками теперішніх арабів. Частина їх жила в оазисах і містах, займаючись землеробством, ремеслом, торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводячи верблюдів, вівців, кіз коней. Аравія була економічно і культурно зв`язана із сусідніми країнами - Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами йшли через Аравію. Один з важливих вузлів перетину торговельних доріг був в Мекканському оазисі, близько узбережжя Червоного моря. Родоплемінна знать, яка проживала тут, писемні колоти (кулоти) знаходила багато вигод із торгівлі. В Меці утворився релігійний центр всіх арабів: в особливому святилищі Краба були зібрані священні зображення і культові предмети арабських племен.

Були в Аравії і поселення іноземців, в основному іудейської і християнської общини. Люди різних мов і релігій спілкувались між собою, віддавали їх впливом один на одного. В VІ ст. В Аравії почався занепад караванної торгівлі так як торгівельні шляхи перемістились на схід, в Іран. Це порушило економічну рівновагу, яка трималась роками. Кочівники, які втратили досвід від караванного руху, почали схилятись до осілого способу життя, переходили до землеробства. Зросла в потреба в землі, посилились сутички між племенами. Стала необхідність в об`єднанні. Виник рух за знищення писемних кулотів. Такі були історичні передумови для виникнення ісламу.

В Аравії іслам поширився на сусідні країни. Як і будь-яка релігія, іслам має ряд течій, найпоширенішими з яких є сунітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і обрядами. Основні визначення ісламу викладені у “святій” книзі мусульман - Корані (у перекладі з арабської “Коран” означає “читання”). Написаний він у ХХ ст.., але протягом часу в нього вносились доповнення і зміни.

Коран розділено на 114 глав. Вони розміщені в хаосі, просто за розмірами: більш довгі ближче до початку, більш короткі - до кінця. Сури мекканські (більш ранні) і медінсоні (більш пізні)пермішані. Одне і теж повторюється багато, нібито в різних сурах.

Другим після Корану джерелом віри мусульман - суністів є Сукна (араб: поведінка, приклад), у Корані й Сукні поряд з релігійними догмами і переказами про всесилля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладені принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Гунни покладено в основу феодального мусульманського права - шаріату, в якому яскраво висвітлено суть ісламу.

Іслам має особливу форму повідомлення віруючих про час намазу. Кличе до молитви служитель мечеті - муедзин. Виходячи на балкон мінарету, він співучим голосом кілька разів зачитує вірші: “Аллах великий: Свідчу, що немає Бога, крім Аллаха. Підіймайтеся на молитву, йдіть до спасіння. Молитва корисніша від сну”. Останнє речення вимовляється перед ранковим намазом.

Перед намазом обов`язкове обмивання обличчя та рук до ліктів, голови та ніг. Ісламу властива сакралізація води, ставлення до неї як до чудодійної сили. Вважається, що вода очищає не тільки від фізичного бруду, а й від моральної нечистоти. Омивання, наприклад, необхідне після спілкування з іновірцями (гаурами).

Намаз здійснюється у будь-якому місці, де застав віруючого арм (заклик до молитви): у полі, біля верстата, у кабінеті. Потрібно, щоб місце було чисте, а той, хто молився, стояв обличчям до Мекки. Під час намазу промовляються славослов`я Аллаху, деякі сури Корану. Конкретних прохань, звернень до Бога молитва не містить.

Намаз супроводжується колінопреклонінням, низькі поклони. Це дало повід мусульманським богословам стверджувати корисність намазу , як своєрідної гімнастики. Здійснювати його необхідно на особливому молитовному килимку, араби називають його саджада, турки - наша дик. У мечеті підлога вкрита величезним килимом, перед входом взуття знімають. Голова мусульманина підчас намазу повинна бути вкрита - тюбетейкою, дескою, галемою, беретом.

У великих містах Туреччини, Єгипту, Сирії, Тунісу мало хто молиться стільки разів. Ритм сучасного життя змусив скоротити кількість намазів до двох - ранкового та вечірнього. Однак у селах цей звичай зберігся. Сурового його дотримуються і у країнах, де іслам державна релігія: Саудівська Аравія, Іран, Лівія.

Існують і інші види спілкування мусульман з Богом, дуа - молитва, що містить якесь конкретне прохання до Аллаха; маулід - подячна або поминальна молитва, нічні молитви під час посту.

Усі свої сили людина повинна віддавати в ім`я розповсюдження добра і праведних дій на землі Аллаху. Якщо людині дано досягти висот на цьому шляху, то це означає її наближення до Бога. Іхсан - це ідеал до якої тягнеться кожна віруюча людина в ім`я свого духовного піднесення. Таким є шлях духовного піднесення і духовного розквіту в Ісламі.

Система з них базується на чотирьох принципах.

Перший у них намаз. Кожної доби п`ять разів на день намаз нагадує людині про одного і Єдиного Аллаха, вселяє в неї страх перед покаранням і безмежною силою Аллаха, спонукає людину шукати його ласку веде її до Аллаха, диктує їй його заповіти. Намаз є обов`язковим не тільки для кожного раба Аллаха, але й для всіх взагалі. Аллах зобов`язав всіх своїх рабів здійснювати колективний намаз.

Другим принципом є піст. За допомогою цього принципу мусульмани особисто вчаться праведності і богобоязно кожного року на протязі місяця.

Під час посту потрібно також утримуватись від усього, що може приносити задоволення. З настанням вечора до світанку піст тимчасово припиняється.

Шаріат перелічує поважні причини, які дозволяють відійти від дотримання посту. Обов`язок постити не поширюється на тих, хто подорожує, учасників бойових дій. Усі, хто не постив, крім дітей, людей похилого віку те невиліковно хворих, зобов`язані компенсувати його, коли відпадуть поважні причини : відпостити в будь-який інший місяць чи сплатити певну суму грошей або роздати милостиню жебракам. Відшкодування належить і тим, хто порушив піст - це спокутується неофіційним постом (наддара), тобто аналогічним постом протягом 60 діб. Спокутувальний піст можна замінити добрими вчинками - годувати цілий день жебраків або 60 діб одного жебрака.

Крім тілесного посту, потрібне й моральне утримання: негоже сваритися, обманювати, зводити наклепи. Серед найтяжчих гріхів - блюзнірство, осуд Мухамеда, образа духовної особи, які роблять піст недійсними і вимагають подвійного відшкодування.

Третім принципом є закят. Цей звичай сприяє зміцненню і становленню в серцях мусульман почуття братерства і рівності, привчає їх розумно використовувати кошти і співпрацювати між собою. Викликає жаль той факт, що в наш час багато людей характеризують закят як податок. Істина полягає в тому, що риси закята згідно з шарітом не має нічого спільного з виключно

матеріальною суттю податків , слово “закят” означає “зростання” , “Розвиток”, “розквіт”, “чистота. Використанням цього слова іслам прагне довести до розуму людей і зміцнити ідею того, що кожен мусульманин, здійснюючи дрібну або велику пожертву власних коштів в ім`я своєї допомоги своїм братам - мусульманам робить благородну і милу Богові справу, яка підносить і зміцнює, і посилює свої хороші якості мусульманам, а також їх моральне очищення взагалі.

Четвертим принципом є паломництво (хадж), яка об`єднує віруючих різних країн світу в єдиний монолітний блок і всесвітню общину, основою якої є єдинобожжя і поклоніння одному Аллаху. В наслідок цього між віруючими встановлюється всесвітнє і міжнародне братерство. Паломництво здійснює основи світового руху, який з найдавніших часів зі словами “ллобайт” (ось тут я перед тобою) відгукнеться на істинний заклик на нашій планеті і буде продовжуватися вічно, адже це бажано Аллахові.

Кожний повнолітній мусульманин, якщо він не хворий і має кошти має хоча б раз за життя- відвідати Мекку, священне місце ісламу. Після того він отримує право на титул “хаджаси”. Літня чи хвора людина може відправити замість себе кого - не будь, іншого, забезпечивши фінансово мандрівку.

До Мекки вирушають на початку двадцятого місяця тому він має назву зусиль хадж аса. Святе місце ісламу можна відвідати й іншого місяця. Цей вид паломництва має назву улера - мале паломництво. Але воно не в такій шані, як хаджах. Перебування в Мецці триває до десяти діб.

Територію Мекки вважають священною. Паломник виконує омивання усього тіла (гусль), одягає особливі речі (іхрам) - одяг з двох шматків тканини, один настячна (щось подібне до спідниці), другий покриває груди, ліве плече. Кінці цієї тканини зв`язані з другого боку. Обидві шматки не повинні мати швів. Подвійний одяг існував в арабів ще до ісламу, він схожий на одяг євреїв. Взувати можна тільки сандалії. Голова залишається непокритою. Заборонено голитися, стригти нігті, користуватися парфумами.

Разом з чоловіками хадж можуть здійснювати їх дружини, що має бути засвідчено документально. Одяг паломниць повинен повністю прикривати їх фігуру, волосся має бути також покритим. Відкритими залишаються тільки руки і обличчя.

Характерна особливість мусульманської релігії в тому, що вона енергійно вникає у всі сторони людського життя людей. І власне сімейне життя віруючих мусульман, політика, суд, культурний вклад - все це повинно бути підпорядковано релігійним законам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Троянский И.М. "История античной литературы", 3-е издание, Л., 1957

2.Энциклопедия. Том VII. Искусство. Том I. М. 1998г.

3.Герман Н. Ю. и др. Очерки культуры Древнего Рима. М., 1990

4.Авеста в русских переводах \ под ред. Рак И. В.-- СПб.-- М.: Журнал «Нева» -- Летний Сад, 1998 г. -- 285 с.

5. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: підручник. -- К.: Наукова думка, 2000. -- 352 с.

6. Лубський В. І., Лубська М. В., Теремко В. І. Релігієзнавство: підручник. -- К.: Академвидав, 2003. -- 432 с.

7.Малерб Мишель. Религии человечества. Миф, религия, культура.-- М.-- СПб.: Рудомино -- Университетская книга, 1997. -- 608 с.

8.Ницше Фридрих. Так говорил Заратустра: книга для всех и ни для кого.-- М.: СП «Интербук», 1990.-- 301 с.

9.Рак И. В. Мифы древнего и раннесредневекового Ирана.-- СПб.-- М.: Журнал «Нева» -- Летний Сад, 1998 г. -- 559 с.

10. Балаев М.А. Ислам: происхождение и эволюция. Роль в общественной жизни. - Баку, 1992.

Размещено на Allbest.ru